Постанова 4855 № 640/20177/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20177/21 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Судді-доповідача Кузьмишиної О.М., суддів Єгорової Н.М., Федотова І.В., за участю секретаря судового засідання Шуст Н.А., представника позивача Косолап Л.П., представника третьої особи - Кулеби А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування повідомлення від 27.05.2021 про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №64945021, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач), третя особа ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування повідомлення від 27.05.2021 про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №64945021 та зобов`язання вчинити дії. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року адміністративний позов залишено без розгляду. Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем було пропущено десятиденний строк на звернення до суду із адміністративним позовом. За таких підстав, а також з урахуванням того, що підстав пропуску строку на звернення до суду із адміністративним позовом, які б могли бути визнані судом поважними позивачем суду не надано, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання треьої особи та залишення позовної заяви без розгляду Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та направити до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду. Свою незгоду із оскаржуваною ухвалою апелянт мотивує тим, що для вирішення цих спірних правовідносин останній скористався порядком досудового врегулювання спору, звернувшись зі скаргою на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Борисюка Р.А. до начальника Відділу виконавчої служби, а тому строк на звернення до суду пропущено з поважних причин, що є підставою для поновлення такого строку. Як зазначається апелянтом, Департамент, отримавши за результатами розгляду скарги від Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Централнього міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) лист від 05.07.2021 № 112745, фактично був позбавлений можливості подальшого оскарження дій посадових осіб вказаного відділу, оскільки за своєю правовою природою, вказаний лист не є тим процесуальним документом, який визначений Законом та Інструкцією та приймається за результатами розгляду скарги, який у свою чергу можливо оскаржити у встановленому Законом порядку. З цих та інших підстав апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду винесена з порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідності висновків суду обставинами справи, що призвело до ухвалення незаконного та необгрунтованого судового рішення. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2021 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2021 здійснено перехід із письмового провадження та призначаено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.09.2021 о 14:30. Від представника третьої особи надійшов відзив, у якому останній заперечує проти доводів, наведених апелянтом в апеляційній скарзі та просить залишити її без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року без змін. В судовому засіданні представники сторін підтримали свої позиції по справі, наполягали на доводах, викладених в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін з наступних підстав. Ключовим питанням, яке підлягає вирішенню при апеляційному розгляді даної справи, є правомірність залишення судом першої інстанції позовної заяви без розгляду на підставі частини 3 статті 123 КАС України. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС). Згідно з частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У відповідності до приписів частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Відповідно до приписів частин першої-третьої, п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №№1404-VIII (надалі - Закон №1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Таким чином, законодавцем встановлено два альтернативні способи оскарження рішень, дії чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби - шляхом звернення до суду у встановленому процесуальним законодавством прядку або шляхом подання скарги до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, чи керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Відтак, відсутні правові підстави вважати, що у випадку, що розглядається, законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору, а отже до цих правовідносин не можуть бути застосовані приписи частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що скориставшись альтернативним способом захисту своїх прав на оскарження рішень державного виконавця, а саме зверненням з позовною заявою до суду, де відповідачем є відповідний орган ДВС, позивач повинен був керуватися статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України. Частинами першою, другою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Як вбачається з матеріалів справи та апеляційної скарги, копію оскаржуваного повідомлення від 27.05.2021 про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №64945021 позивачем отримано 31.05.2021, що останнім не заперечувалось у суді першої інстанції та у апеляційній скарзі. У справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби позовна заява подається у десятиденний строк (10 календарних днів) з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Відтак, останнім днем для звернення до суду із даним адміністративним позовом є 10.06.2021. У визначенні моменту і виникнення права на позов мають значення дві обставини: об`єктивна - наявність факту порушеного права, суб`єктивна - особа дізналася або повинна була дізнатись про факт порушення права. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу строку звернення до адміністративного суду може бути пов`язаний із різними юридичними фактами та їх оцінкою. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 13.03.2019 у справі № 920/149/18, від 08.10.2019 у справі №440/1290/19. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач при зверненні до суду із адміністративним позовом не заявляв клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. У ході розгляду справи і у першій інстанції, і у апеляційній інстанції, представником також не було наведено поважних причин пропуску такого строку. Згідно із приписами пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу. Зважаючи на ту обставину, що Законом не визначено досудового порядку вирішення спору за участю державного виконавця в особі начальника виконавчої сужби чи обов`язковості такого порядку, зазначене жодним чином не впливає на перебіг строку звернення з позовною заявою до суду, та не може визнаватися судом, як поважна причина пропуску такого строку. Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010 року, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006 року, заява №23436/03). Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб`єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення з поважних причин. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у своїй постанові від 13.11.2018 року по справі № 804/958/17. Строки звернення до адміністративного суду є аналогом інституту позовної давності, який належить до галузей матеріального приватного права. Під строком звернення до адміністративного суду з позовною заявою слід розуміти проміжок часу після виникнення спору у публічно - правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою про захист своїх прав, свобод чи інтересів, а дотримання такого строку звернення є однією з умов для реалізації права на звернення до суду. Після закінчення цього строку особа не втрачає права звернутися з адміністративним позовом, при цьому, законодавцем врегульовано питання щодо необхідності зазначення поважних підстав для поновлення такого строку. При визначенні наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою застосовуються правила статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та не можуть застосовуватись правила статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, якими врегульовано питання поновлення, продовження або відмови в такому поновленні чи продовженні процесуального строку саме щодо вчинення окремої процесуальної дії. Так, частиною 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Десятиденний строк оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилась, чи буде вона звертатися до суду із позовом щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів. При визначенні початку цього строку підлягає з`ясуванню момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Саме позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права у сфері публічно-правових відносин, що також випливає із загального правила, встановленого частиною першою статті 77 КАС, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У відповідності до змісту статті 121 КАС пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Колегія суддів зазначає, що поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій. Колегія суддів зауважує, що неналежне використання наданих процесуальних прав не може визнаватись судом як поважна причина пропуску процесуального строку, а відтак зазначені позивачем причини пропуску строку на звернення до суду колегія суддів визнає неповажними. Крім того, колегією суддів враховано, що Європейський Суд з прав людини в рішенні у справі "Перес де Рада Каванілес проти Іспанії" зазначив, що право на доступ до суду, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним за змістом, зокрема коли умови прийнятності скарги визначені, оскільки за своєю природою вона потребує регулювання з боку держави, яка користується певною свободою розсуду в цьому відношенні. Згідно з частиною третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З огляду на предмет спору у даній справі та зважаючи на дату звернення позивача до суду з адміністративним позовом, тобто, з пропуском, визначеного пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України, десятиденного строку для звернення до адміністративного суду з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, а також враховуючи недоведеність існування підстав вважати причини пропуску строку поважними, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі вимог статті 123 КАС України. Судовою колегією враховується, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами скаржника не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційна скарга Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року - без змін. Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування ухвали суду, а тому, відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 287, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина Судді: Н.М. Єгорова І.В. Федотов