Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 347/2343/19

Справа № 347/2343/19 Провадження № 22-ц/4808/1238/21 Головуючий у 1 інстанції Крилюк М. І. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 вересня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Фединяка В.Д., Девляшевського В.А., секретаря Петріва Д.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне територіальне управління юстиції в Івано-Франківській області, Косівський районний відділ державної виконавчої служби, головний державний виконавець Винничук О.М., служба у справах дітей Косівської районної державної адміністрації, про звільнення від сплати заборгованості по аліментах та припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду від 26 травня 2021 року під головуванням судді Крилюк М.І. у м. Косів, в с т а н о в и в: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ГТУЮ в Івано-Франківській області, Косівський районний відділ ДВС, головний державний виконавець Винничук О.М., про звільнення від сплати заборгованості по аліментах та припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що укладений 11.12.2003 між сторонами шлюб було розірвано. За час їх спільного проживання в шлюбі в них народилось троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які після розірвання шлюбу залишилися проживати разом з відповідачкою. Після розірвання шлюбу він добровільно надавав відповідачці матеріальну допомогу на утримання дітей і приймав участь у їхньому вихованні, однак остання всі отримані кошти витрачала на свої особисті інтереси. Рішенням Косівського районного суду від 30.06.2010 вирішено стягувати з нього аліменти в користь відповідачки на утримання їх неповнолітніх дітей в грошовій сумі в розмірі по 300 грн на кожну дитину щомісячно до досягнення ними повноліття. У 2013 році діти виявили бажання проживати із ним після чого він припинив сплачувати в користь колишньої дружини аліменти, так як фактично остання не використовувала їх за цільовим призначенням. Надалі в 2019 році він звернувся з позовом про визначення місця проживання дітей, оскільки вони фактично проживали разом із ним починаючи із 2013 року, та рішенням Косівського районного суду від 16.09.2019 змінено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визначене за рішенням Косівського районного суду від 30.06.2010 та залишено їх на вихованні та проживанні з ним. Він є інвалідом Ш групи, його доходи, окрім пенсії, є нестабільними внаслідок чого він змушений працювати по найму, щоб забезпечити дітей всім необхідним. В той час, коли відповідачка життям та благополуччям дітей взагалі не цікавиться, а продовжує вести аморальний спосіб життя. Найстарша дочка ОСОБА_3 виявила бажання проживати у його брата ОСОБА_6 , де проживає і по даний час. Витрати на утримання дітей несе він та його близькі родичі, в той час як їх мати взагалі не займається ні розвитком, ні вихованням дітей, як і не надає жодної матеріальної допомоги на їх утримання. Посилаючись на те, що факт проживання дітей з 2013 року разом з ним є підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами, оскільки діти знаходилися та знаходяться на його повному утриманні, а відповідачка як одержувач аліментів не може отримувати і розпоряджатись коштами аліментів, оскільки діти проживають окремо від неї та участі у їх вихованні та матеріальному утриманні вона не бере, просив скасувати заборгованість по сплаті аліментів 116 605,50 грн та припинити стягувати з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Ухвалою Косівського районного суду від 11.03.2020 залучено Службу у справах дітей Косівської РДА до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Рішенням Косівського районного суду від 26 травня 2021 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ГТУЮ в Івано-Франківській області, Косівський районний відділ ДВС, головний державний виконавець Винничук О.М., Служба у справах дітей Косівської РДА про звільнення від сплати заборгованості по аліментах та припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей. Звільнено ОСОБА_1 від сплати заборгованості по стягненню аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , нарахованих на виконання рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 30.06.2010 року в справі № 2-867/2010 року, починаючи із 25.10.2019 року. Припинено із 25.10.2019 року стягнення аліментів із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зазначає, що ще до розірвання шлюбу він добровільно надавав відповідачці матеріальну допомогу на утримання їх дітей і брав участь у їх вихованні, однак відповідачка всі отримані від нього кошти витрачала на власні потреби та вела аморальний спосіб життя, який продовжувала вести і після розірвання шлюбу та присудження на її користь аліментів на утримання дітей. У зв`язку з цим, в 2013 році всі три дочки виявили бажання проживати з ним і він забрав їх до себе, а відповідачка з цього приводу не виявила жодних заперечень, оскільки займалася своїм особистим життям. Дві старші дочки навчалися в Смоднянській загальноосвітній санаторній школі-інтернаті І-ІІ ступенів Івано-Франківської обласної ради та за його заявою в цій же школі з 01.09.2013 почала навчатися його молодша дочка. З цього часу він з його теперішньою дружиною займалися вихованням та навчанням дочок, на нього ліг обов`язок купівлі для них одягу, шкільної форми, підручників, методичних матеріалів, матеріалів для позакласної роботи та шкільного приладдя, що свідчить про те, що з 2013 року діти стали проживати з ним та всі витрати по їх утриманню здійснювалися за його рахунок, що, на його думку, знайшло підтвердження в ході судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджено свідками, які вказали, що діти тривалий час проживали з ним, а про участь колишньої дружини у вихованні та утриманні дітей за цей період їм нічого не відомо. При цьому, він не заперечує, що в період зимових та літніх канікул діти проживали в колишньої дружини в с. Рожнів Косівського району та в бабусі в селищі Кути Косівського району. Обставини зазначені ним в позові підтверджуються також педагогічною характеристикою учениць ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . В підтвердження факту неналежного ставлення відповідачки до їх дітей є довідка старшого інспектора Косівського ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 12.06.2018, з якої вбачається, що в день перевірки його заяви 01.06.2018 ОСОБА_2 по місцю свого проживання вела неналежний догляд за дітьми. Однак суд першої інстанції не взяв до уваги такі належні та достовірні докази, а навпаки взяв їх під сумнів. Також суд першої інстанції взяв за основу акт Служби у справах дітей Косівської РДА від 14.05.2020, в якому не вказано про участь відповідачки у вихованні та утриманні дітей, та не звернув увагу, що цей акт складено через пів року після його звернення з позовом і такий не може бути доказом в спірних правовідносинах, які виникли між сторонами раніше. Вказує, що судом не взято до уваги позицію представника Служби у справах дітей Косівської РДА, яка не заперечувала проти задоволення позову, висновок комісії з питань захисту прав дітей Косівської РДА від 21.08.2019 про визначення місця проживання дітей, яким підтверджуються зазначені ним в позові обставини і факт байдужого ставлення матері до долі своїх дітей Крім того, суд першої інстанції залишив без уваги та обґрунтування позовні вимоги щодо припинення стягнення аліментів на утримання старшої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В судовому засіданні вона заявила, що після 2013 року тривалий час проживала з ним, а пізніше в сім`ї його рідного брата ОСОБА_7 і відповідачка жодним чином за весь цей період не брала участь у її утриманні та вихованні. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Учасники справи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. В засідання апеляційного суду учасники справи не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час і місце слухання справи. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав. Встановлено, що сторони з 11.12.2003 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Косівського районного суду від 30.06.2010 розірвано (а.с.12). Факт розірвання між сторонами в справі шлюбу також підтверджено долученим до матеріалів справи свідоцтвом про розірвання шлюбу виданим ОСОБА_1 04.10.2011 (а.с.13) За час шлюбу в сторін народилося троє дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Косівського районного суду від 30.06.2010, яким розірвано шлюб зареєстрований між сторонами 11.12.2003 у виконкомі Кутської селищної ради, актовий запис № 35, неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишено проживати з матір`ю. Рішенням Косівського районного суду від 30.06.2010 задоволено позовні вимоги ОСОБА_8 та вирішено стягувати з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_8 аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в твердій грошовій сумі в розмірі по 300 грн. на кожну дитину щомісячно до досягнення ними повноліття (а.с.14). Згідно відповіді Управління ДВС ГУЮ в Івано-Франківській області від 10.05.2012 за ОСОБА_1 частково сплатив заборгованість за аліментами в сумі 6 200 грн та станом на 10.05.2012 заборгованість по сплаті аліментів становить 15 400 грн (а.с. 77-78). Відповідно до довідки Косівського районного відділу ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області від 29.11.2019 за № 1298 заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , станом на 01.11.2019 становить в загальному розмірі 116 605,50 грн (а.с.23). Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 просив скасувати вказану заборгованість зі сплати аліментів в загальному розмірі 116 605,50 грн та припинити стягувати з нього аліменти за рішенням Косівського районного суду від 30.06.2010. Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Відповідно до ст. 5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зі змінами, внесеними Протоколом № 11) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебуванні в шлюбі та у випадку його розірвання. Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2, 3, 5 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Згідно ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За змістом вказаних норм закону обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Сторони мають рівні права та обов`язки по утриманні та матеріальному забезпеченні дітей. Відповідно до ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Згідно ч. 2 ст. 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення (наприклад, у зв`язку із перебуванням платника аліментів у лавах Збройних Сил України, тяжким матеріальним становищем тощо). Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Лише за наявності обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення. Відповідно до довідки Кутської селищної ради від 10.03.2020 за № 345 ОСОБА_2 разом із трьома неповнолітніми дітьми, які перебувають на реєстраційному обліку за адресою: АДРЕСА_1 , фактично протягом вихідних та літніх канікул проживають у домогосподарстві своєї бабусі ОСОБА_9 в АДРЕСА_2 без реєстрації (а.с. 53). Згідно копії виписки з медичної карти стаціонарного хворого від 28.03.2017 за №1314, наданої відповідачкою, ОСОБА_4 , яка проживає в смт Кути, знаходилася на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні КУ «Вижницька ЦРЛ» з 22.03.2017 по 28.03.2017 (а.с. 52). Згідно педагогічної характеристики учениць ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Смоднянської ЗОШ санаторної школи-інтернат І-ІІ ст. Івано-Франківської обласної ради від 17.04.2019 за № 15-02/01 діти сторін характеризуються позитивно, батько цікавиться успіхами дітей в школі (а.с. 22). Рішенням Косівського районного суду від 16.09.2019 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. Вирішено змінити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визначене за рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 30.06.2010 та залишити їх на вихованні та проживанні з батьком ОСОБА_1 (а.с. 24, 147). Вказане рішення суду набрало законної сили 25.10.2019. Відповідно до довідки про склад сім`ї від 25.11.2019 за № 1742, виданої Кутською селищною радою, та акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 25.11.2019 діти ОСОБА_5 та ОСОБА_4 проживають разом з батьком і перебувають на його утриманні (а.с.17-18). Актом обстеження умов проживання неповнолітніх дітей від 14.05.2020 складений комісією служби у справах дітей Косівської РДА встановлено, що умови проживання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в будинковолодінні бабусі ОСОБА_9 , що в АДРЕСА_3 є задовільними. Стосунки між дітьми і бабусею добрі. Діти хочуть проживати із бабусею. Батько участі в утриманні та вихованні дітей не приймає (а.с.105). Допитані судом першої інстанції в присутності батьків та представника служби у справах дітей Косівської РДА неповнолітні діти ствердили: а саме, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснила, що з часу розірвання шлюбу між батьками вона проживала з бабусею, також деякий час вона проживала в сім`ї дядька, тобто рідного брата її батька. На даний час вона навчається та проживає окремо а її сестрички проживають з бабусею. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 пояснили, що вони фактичено проживають з матір`ю та бабусею. Із старшою сестрою спілкуються. Начаються в Смоднянській ЗОШ санаторної школи-інтернат І-ІІ ст. Із школи на вихідні їх забирала то мати то бабуся. До батька вони інколи навідувалися, однак постійно проживати із ним вони не бажають, а висловлюють своє бажання проживати в будинку разом із бабусею ОСОБА_9 . Надаючи оцінку поясненням допитаних в судовому засіданні свідків, які стверджували про періодичне перебування дітей в позивача, суд зазначив, що такі не вказують на факт постійного проживання дітей з батьком та їх утримання останнім. Суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що саме ухвалення 16.09.2019 Косівським районним судом рішення, яким визначено місце проживання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із батьком ОСОБА_1 , є обставиною, яка має істотне значення для звільнення позивача від сплати заборгованості по аліментам саме з часу набрання цим рішенням законної сили. Щодо вимог позивача про скасування заборгованості та припинення стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , то в цій частині позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на обґрунтування заявлених вимог. При цьому, позивач безпідставно посилається на невиконання свого обов`язку щодо сплати аліментів у зв`язку з тим, що колишня дружина могла їх витрачати на власні потреби, оскільки такі суперечать положенням ст. 179 та ст. 186 СК України, згідно якої контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76, 77 ЦПК України). Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд першої інстанції правильно посилався на те, що позивачем не доведено, що заборгованість позивача, яка має місце, виникла у зв`язку з тяжкою хворобою позивача, чи інших обставин, які мають істотне значення для звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами, що передбачено ч. 2 ст. 197 СК України, тому положення вказаної норми закону не є підставою для звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами за період з часу постановлення судом рішення про стягнення аліментів і до ухвалення рішення, яким змінено місце проживання двох дітей та набрання ним законної сили, тобто до 25.10.2019. Встановлена судом обставина, що діти періодично проживали з позивачем, не є такою, що має істотне значення для звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами. У зв`язку з відсутністю в матеріалах справи належних та допустимих доказів не заслуговують на увагу посилання апелянта про те, що з 2013 року діти постійно проживають з ним та всі витрати по їх утриманню здійснювалися виключно за його рахунок. З наданої позивачем на підтвердження позовних вимог довідки від 12.06.2018, складеної старшим інспектором Косівського ВП ГУНП в Івано-Франківській області Радиш С.В., вбачається, що станом на 01.06.2018 діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали з матір`ю, однак такою не підтверджується факт тимчасового проживання дітей з нею (а.с. 19). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що неодноразово починаючи з 2013 року заявляв посадовим особам ДВС про те, що діти повністю перебувають на його утриманні та про відсутність підстав для стягнення з нього аліментів. Однак будь-яких належних та допустимих доказів здійснення ним витрат на утримання дітей суду не надано. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_1 від заборгованості по аліментам на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахованих на виконання рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 30.06.2010 року в справі № 2-867/2010 року, починаючи із 25.10.2019 року (тобто з часу набрання рішенням суду від 16.09.2019 року законної сили), та, що стягнення аліментів з позивача ОСОБА_1 після 25.10.2019 за виконавчим листом на виконання рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 30.06.2010 року в справі № 2-867/2010 року на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не буде відповідати забезпеченню інтересів дітей, необхідних для їх благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки їх батьків, які відповідають за них за законом. Доводи апелянта про те, що матір дітей не займається ні розвитком, ні вихованням дітей, як і не надає жодної матеріальної допомоги на їх утримання висновків суду першої інстанції не спростовують та не вказують на існування обставин, які мають істотне значення для звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною 1 зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Косівського районного суду від 26 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 30 вересня 2021 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: В.Д. Фединяк В.А. Девляшевський