Постанова 4803 № 210/6623/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7808/21 Справа № 210/6623/20 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н. А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 210/6623/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Зубакової В.П., суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М., сторони: позивачка ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 травня 2021 року, яке ухвалене суддею Літвіненко Н.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 21 травня 2021 року -, ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів у твердій грошовій сумі на утримання малолітньої дитини та поділ майна подружжя. В подальшому, за клопотанням позивачки, позовні вимоги були роз`єднанні. Ухвалою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2020 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та призначено розгляд справи за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що з 05.02.2015 року вона з відповідачем перебуває у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка ОСОБА_3 , батьком якої є відповідач. Крім того зазначає, що шлюбні відносини між нею та відповідачем з вересня 2019 року фактично призупинилися, оскільки між ними відсутнє порозуміння, любов, повага. Донька знаходиться на повному утриманні матері (позивачки), відповідач коштів на утримання доньки не надає, у зв`язку з чим вона звернулась до суду з даним позовом,. Просить суд стягнути з відповідача аліменти на утримання доньки у розмірі 8000 грн. щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення від дня пред`явлення позову до суду та до досягнення дитиною повноліття. Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня подання позовної заява, а саме з 01.12.2020 року, і до досягнення дитиною повноліття. Рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 грн. гривень. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та постановити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини у твердій грошовій сумі, а саме стягнути аліменти у розмірі 8000,00 грн. з дати подання позову 23.09.2020 року, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, зазначає, що вона у позовній заяві просила суд стягнути аліменти у твердій грошовій сумі, а не у частці від доходу відповідача. Крім того, вказує, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів з дати відкриття провадження є таким, що суперечить вимогам закону, оскільки стягнення аліментів повинно починатись з 23.09.2020 року, тобто з дня подання позовної заяви до суду. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що матеріальне становище відповідача задовільне, він не є платником аліментів на інших дітей, непрацездатних членів сім`ї та інших осіб, яких він зобов`язаний утримувати, є особою працездатного віку. Разом з цим, з врахуванням засад розумності і справедливості, суд прийшов до висновку, що з відповідача підлягають стягненню аліменти у розмірі 1/4 частки від його доходу. Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Суд першої інстанції ухвалюючи рішення названих вимог закону не дотримався. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 05 лютого 2015 року позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уклали шлюб, про що було видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , зареєстроване Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №37 від 05.02.2015 року (а.с.5). ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с. 6). Відповідно до договіру найму житлової нерухомості від 16.09.2020 року, позивачка ОСОБА_1 винаймає житло по АДРЕСА_1 для проживання (а.с.9-10). З акту, який складений між сусідами буд. АДРЕСА_2 встановлено, що позивачка ОСОБА_1 разом із дитиною ОСОБА_3 з жовтня 2019 року проживають в квартирі АДРЕСА_3 (а.с.7). Відповідно до копії інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань, відповідач є фізичною особою-підприємцем та здійснює підприємницьку діяльність за напрямком ( КВЕД 56.29) постачання інших готових страв (основний), дата проведення державної реєстрації 06.09.2019 року ( а.с. 13). Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ, як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Статтею 51 Конституції України та ст.180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини - батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов`язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов`язок матері і батька. Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олссон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року за № 2402-ІІІ, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Отже, закон покладає на батьків обов`язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям у розмірі, необхідному для забезпечення належного та достатнього рівня життя дитини та її всебічного розвитку. Водночас, обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Положенням ч.1 ст.182 СК України передбачено, що суд при визначенні аліментів враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Частиною 1 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. У відповідності до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовною заявою про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, визначилась з способом стягнення аліментів у твердій грошовій сумі. При вирішенні позову суд першої інстанції не врахував обставини справи та прийшов до помилкового висновку, що встановлено правові підстави для стягнення з відповідача аліментів у розмірі ј частки від його заробітку (доходу), оскільки не звернув уваги на те, що кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. З огляду на вищевикладене, колегія суддів бере до уваги доводи апеляційної скарги позивачки про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вона у позовній заяві просила суд стягнути аліменти у твердій грошовій сумі, а не у частці від доходу відповідача. Встановивши обов`язок відповідача надавати матеріальну допомогу доньці, суд належним чином не мотивував свій висновок про визначення розміру аліментів саме у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу). Колегія суддів звертає увагу на те, що, відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Як вбачається з матеріалів справи та про що, також зазначала позивачка у апеляційній скарзі, нею у вересні 2020 року був поданий позов до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів у твердій грошовій сумі на утримання малолітньої дитини та поділ майна подружжя ( а.с. 1-4). Ухвалою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2020 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів (а.с. 20). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів з дати відкриття провадження є таким, що суперечить вимогам закону, оскільки стягнення аліментів повинно починатись з 23.09.2020 року, тобто з дня подання позовної заяви до суду. Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що матеріальний стан відповідача дозволяє йому сплачувати аліменти саме у розмірі 8000 тисяч гривень, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, позивачка не надала доказів, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції, що саме розмір аліментів 8 000 тисяч гривень відповідатиме потребам дитини та є необхідним для забезпечення її гармонійного розвитку. Більш того, колегія суддів наголошує на тому, що діти мають рівні права на утримання від батьків, враховує пріоритет як найкращих інтересів дитини, її право на належний рівень життя, те, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» № 2037-VІІІ від 17 травня 2017 року, який набрав чинності 08 липня 2017 року, збільшений мінімальний розмір аліментів на одну дитину, який не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і відповідно внесені зміни до частини 2 статті 182 Сімейного кодексу України. Згідно із Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік» установлений у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень. Таким чином, 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку становить 1197,50 грн. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що підлягають стягненню аліменти з відповідача на користь позивачки на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 3000,00 грн., починаючи стягнення з дня подання позовної заява і до досягнення дитиною повноліття. З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, у зв`язку з чим скасовує рішення суду з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та невірного застосування норм матеріального права, згідно п. п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, та приймає нове рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (ІНН НОМЕР_3 ), аліменти на утримання малолітньої доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 3000 (три тисячі) гривень, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з дня подання позовної заява, а саме з 23.09.2020 року, і до досягнення дитиною повноліття. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 29 вересня 2021 року. Головуючий: Судді: