Постанова 4803 № 211/5965/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5724/21 Справа № 211/5965/20 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 211/5965/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання - Євтодій К.С. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Довгинцівський відділ Державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 березня 2021 року, яке ухвалено суддею Сарат Н.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 березня 2021 року, - В С Т А Н О В И В : У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Довгинцівського відділу Державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звільнення майна з-під арешту. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 являється спадкоємцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . З метою оформлення свідоцтва про право на спадщину, позивач звернувся до Третьої державної нотаріальної контори, де йому було повідомлено, що все належне його батькові майно, в тому числі нерухоме, перебувало в арешті, що накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчудження № 968170, виданого 10.06.2010 року державним виконавцем Довгинцівського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції в рамках виконавчого провадження № 30088260, що підтверджується витягом з Державного реєстру речозих прав на нерухоме майно від 13 жовтня 2020 року. Відповідно до відомостей з Автоматизованої системи виконавчого провадження, виконавче провадження № 30088260, за яким боржником являвся ОСОБА_3 , на виконанні Довгинцівського ВДВС м. Кривого Рогу ПСМУ МЮ (м. Дніпро) не перебувало, та станом на 25.09.2020 року не перебуває. При зверненні до Довгинцівського відділу ДВС м. Кривого Рогу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції щодо наявності арешту на нерухоме майно спадкодавця надано відповідь, якою відмовлено у наданні будь-яких відомостей на підставі того, що він не являється стороною виконавчою провадження та не наділений правами представника сторони виконавчого провадження. Отже, Довгинцівський відділ ДВС м. Кривого Рогу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції наразі немає повноважень для зняття арешту з майна спадкодавця, а єдиним законним механізмом є звернення до суду з відповідним позовом. Посилаючись на викладене, позивач просив суд: зняти арешт з усього майна ОСОБА_3 , накладений постановою № 968170 від 10.06.2010 року Довгинцівським відділом державної виконавчої служби Квиворізького міського управління юстиції в рамках виконавчого провадження № 30088260; стягнути з Довгинцівського відділу ДВС м. Кривого Рогу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції судовий збір у розмірі 840,40 грн. Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 березня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про те, що судові рішення, на підставі яких було накладено арешт, не виконані, є помилковим та не ґрунтується на матеріалах справи та э лише припущенням, оскілки відповідачем не було надано суду жодного доказу на підтвердження такої позиції. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. Згідно із частиною першою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім певних винятків), арешт накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виходячи з наведених положень Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті боржника-фізичної особи, а, закінчивши виконавче провадження, державний виконавець повинен зняти арешт, який було накладено на майно такого боржника при здійсненні виконавчого провадження. Не зняття державним виконавцем арешту з майна боржника у виконавчому проваджені, відсутністю виконавчого провадження та відсутністю відомостей в Автоматизованій системі виконавчого провадження, на підставі якого винесено записи про арешт майна, порушує право позивача на володіння, користування та розпорядження спадковим майном. До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 березня 2020 року у справі №817/928/17. Крім того, не погоджується позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , й з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів, що підтверджують його право власності на майно, адже у матеріалах справи наявний Витяг із спадкового реєстру, відповідно якого після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведена спадкова справа, та, оскільки арешт на все майно боржника, яким був спадкоємець, було накладено за його життя, а виконавче провадження закрите лише 25.09.2013 року, підстав вважати, що позивачем отримано свідоцтво про право на спадщину або спадкову справу закрито на момент розгляду справи не було. Також, зазначає, що позивач та спадкодавець постійно проживали за однією адресою, а тому у суду не було підстав вважати, що позивач не має права на спадщину, адже, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Крім того, вказує й на те, що, відповідно до усталеної судової практики при розгляді позовних вимог щодо зняття арешту із спадкового майна, такі вимоги підлягають задоволенню, оскільки сам по собі арешт після смерті спадкодавця є незаконним та суперечить нормам чинного законодавства, як того, що діяло на момент відкриття спадщини, так і чинного на теперішній час, та перешкоджає спадкоємцю у вільному розпорядженні своїм майном. У відзиві на апеляційну скаргу, який подано з порушеннями вимог ч. 4 ст. 360 ЦПК України (до відзиву не додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи), державний виконавець Довгинцівського відділу Державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зазначає, що апеляційну скарга необгрнутованою, а тому у її задоволенні слід відмовити, а провадження у справі - закрити. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, від ОСОБА_1 та від його представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Довгинцівському відділі ДВС м. Кривого Рогу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції перебували наступні виконавчі провадження: АСВП № 9781435, судовий наказ від 01.04.2008 року №33/39, виданий Господарським судом Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_3 держмита на користь держави у розмірі 595,49 грн. Виконавче провадження завершено у 20.11.2008 році. АСВП № 18383720, судовий наказ від 01.04.2008 року №33/39, виданий Господарським судом Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_3 держмита на користь Криворізької міської ради у розмірі 59 549,59 грн. Виконавче провадження завершено 25.09.2013 року. Державним виконавчем накладено арешт на все майно ОСОБА_3 , постановою № 968170 від 10.06.2010 року, номер запису про обтяження 30088260. Рішення суду не виконані та заборгованість не погашена. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 Встановивши, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач по справі ОСОБА_1 є спадкоємцем боржника у виконавчому проваджені ОСОБА_3 , який у встановленому законом порядку прийняв спадщину та набув у власність спадкове майно, суд дійшов висновку про недоведеність та необгрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим відмовив у їх задоволенні. Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Згідно з частинами першою та другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) захисту необхідно розуміти такий, що призводить до поновлення порушеного права, є адекватним наявним обставинам. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю . Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялись внаслідок його смерті. Право власності має фундаментальним характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахування принципів ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України). Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її, відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1268 ЦК України). Частина 1 ст. 1299 ЦК України визначає, що якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов`язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюються державну реєстрацію нерухомого майна. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього права. Як встановлено ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, що діяла на момент існування виконавчого провадження відносно ОСОБА_4 , у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Аналогічні норми містить й чинна редакція Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року, чинна на теперішній час. Статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції від 02.06.2016 року, врегульовано порядок зняття арешту з майна, накладеного державним виконавцем. Відповідно до цієї норми особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Таким чином, способом захисту права власника арештованого майна, є зняття арешту з майна та прийняття державним виконавцем відповідної постанови; при цьому право на звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна не пов`язано з правомірністю такого арешту. Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.04.2014 року № К/800/18629/13. Отже, при вирішенні позовних вимог щодо зняття арешту з майна боржника, заявлених спадкоємцем останнього, з`ясуванню підлягають обставини щодо належного прийняття спадкоємцем спадщини, яка відкрилася після смерті боржника у виконавчому провадженні, підстави закінчення виконавчого провадження та наявність правових підстав для зняття арешту з майна. При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої). Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, позивач ОСОБА_1 , звернувшись до суду з даним позовом, не надав суду жодного належного та допустимого доказу про прийняття ним у встановленому законом порядку спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , а тому суд дійшов вірного висновку про недоведення останнім наявності у нього права на звернення до суду з позовом щодо звільнення з-під арешту майна, належного за життя спадкодавцеві ОСОБА_3 . Доводи ж апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи наявний Витяг із спадкового реєстру, відповідно до якого після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведена спадкова справа, та, оскільки арешт на все майно боржника, яким був спадкоємець, було накладено за його життя, а виконавче провадження закрите лише 25.09.2013 року, підстав вважати, що позивачем отримано свідоцтво про право на спадщину або спадкову справу закрито на момент розгляду справи не було, колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки зазначений Витяг не містить інформації про те, за заявою кого із спадкоємців заведено спадкову справу та чи звернувся саме ОСОБА_1 у встановлені ЦК України строки до нотаріальної контори із заявою щодо прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 48). Доводи ж апеляційної скарги про те, що позивач та спадкодавець постійно проживали за однією адресою, а тому у суду не було підстав вважати, що позивач не має права на спадщину, адже, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, теж є неприйнятними, оскільки не підтверджені жодним доказом. Більш того, позивачем ОСОБА_1 навіть не зазначено в апеляційній скарзі про те, за якою ж саме адресою він проживав разом із спадкодавцем. Не надано позивачем ОСОБА_1 суду жодного доказу щодо підстав закінчення виконавчого провадження та наявності умов, визначених Законом України «Про виконавче провадження», для зняття арешту з майна боржника у зв`язку із закінченням виконавчого провадження, а посилання в апеляційній скарзі про те, що відповідачем Довгинцівським відділом Державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не надано доказів того, що судові рішення, на підставі яких було накладено арешт, не виконані, є неприйнятними, адже, саме на позивача покладено обов`язок доводити заявлені позовні вимоги, від чого в даному випадку позивач самоусунувся, вважаючи, що сам факт його звернення до суду є достатньою підставою для відновлення права, яке він вважає порушеним. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність та необгрунтованість позовних вимог, й доводи апеляційної скарги правильність таких висновків суду не спростовують. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач не є стороною виконавчого провадження, отже, він як особа, що є власником (володільцем) майна чи особою, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить йому, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження». За приписами п.24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. Крім того, як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїй постанові від 03.06.2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в такій справі є боржник та особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, і як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та інша фінансова установа, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. Отже, залучення до участі у даній справі у якості відповідача особи, в інтересах якої накладено арешт на майно, тобто стягувача у виконавчому провадженні, є обов`язковим. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц, провадження № 14-511цс18, зроблено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності, в інтересах яких заявлено вимоги. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, що узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у Постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц. Суд, за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи. Аналогічні висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності позивачем фактичних обставин справи та відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що залучення до участі у даній справі у якості відповідача стягувача у виконавчому провадженні, є обов`язковим. При цьому, згідно матеріалів справи, стягувачами у двох виконавчих провадженнях відносно боржника ОСОБА_3 є Держава України та Криворізька міська рада, однак матеріали справи не містять інформації в межах якого саме виконавчого провадження було накладено арешт на майно боржника. Таким чином, зазначене свідчить про істотне порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке потягло за собою ухвалення незаконного рішення. Тобто, позов пред`явлено до відповідача Довгинцівського відділу Державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, без залучення до участі у справі у якості співвідповідача стягувача за виконавчим провадження, на права та інтереси якого безумовно впливає рішення у даному спорі (у випадку задоволення позову), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Пленум Верховного Суду України у п.8 Постанови від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному законом. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Апеляційний суд позбавлений можливості залучити до участі у справі співвідповідача, оскільки немає передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі, крім випадків процесуального правонаступництва, передбаченого ст. 55 ЦПК України. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову, оскільки позивачем не залучено до участі у справі належного співвідповідача, й ця обставина не може бути усунута на стадії апеляційного перегляду рішення суду. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , - залишити без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 березня 2021 року - змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову, виклавши їх в редакції даної постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повне судове рішення складено 29 вересня 2021 року. Головуючий: Судді: