Постанова 4803 № 212/3844/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7856/21 Справа № 212/3844/21 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 212/3844/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Приватне акціонерне товариство «Суха Балка», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Суха Балка», на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 червня 2021 року, яке ухвалено суддею Борис О.Н. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 08 червня 2021 року, - ВСТАНОВИВ: У травні 2021 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Ярошевський О.Т., звернулась до суду з позовом доПриватного акціонерного товариства «Суха Балка», (надалі ПрАТ «Суха Балка») про стягнення моральної шкоди в зв`язку з нещасним випадком, посилаючись на отримання нею виробничої травми, що потягло за собою втрату професійної працездатності. Висновком МСЕК від 08.01.1997 року їй первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 35% на визнано особою з інвалідністю третьої групи на безстроковий строк. Вважає, що у зв`язку з отриманою виробничою травмою їй спричинено моральну шкоду, яка завдана з вини відповідача та підлягає відшкодуванню ним, а тому просила суд стягнути на її користь моральну шкоду з відповідача у розмірі 200 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 110 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з ПрАТ «Суха Балка» на користь держави судові витрати у розмірі 1100,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «Суха Балка» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не об`єктивне з`ясування всіх обставин, які мають значення для справи. Вважає, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та травмуванням позивачки, а тому підстави для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди на підприємство відсутні; факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами. Вважає, що відповідальність за виконання робіт покладається і на самого працівника, нехтувати правилами та інструкціями під час виконання робіт є цілком безвідповідально. Позивачка, при прийомі на роботу, була під підпис ознайомлена з умовами праці та добровільно працювала у шкідливих умовах з метою отримання більшої заробітної плати, більш тривалої відпустки, відносно інших професій, тому вона усвідомлювала можливість ушкодження її здоров`я та його наслідки. На думку відповідача, судом першої інстанції надано більшу перевагу доказам позивачки, що в свою чергу призвело до помилкового висновку суду і задоволенню позовних вимог щодо покладання на відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди. Також зазначає, що судом визначено розмір моральної шкоди без врахування конкретних обставин справи, стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі, без врахування засад розумності, виваженості й справедливості. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з позивачкою ОСОБА_1 02.09.1996 року у енергомеханічному цеху АТ «Суха Балка», правонаступником якого є відповідач, під час виконання нею трудових обов`язків токаря, стався нещасний випадок, у результаті якого вона отримала травмування правої руки (а.с. 9-10). Відповідно до Акту про нещасний випадок №35 від 05.09.1996 року, 02 вересня 1996 року о 14-30 годині з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, внаслідок якого була травмована права рука останньої. Нещасний випадок стався з причини порушення виробничої дисципліни, яка виразилася у недотриманні вимог Інструкції з безпеки ведення роботи на токарних станках. Наявність вини підприємства АТ «Суха Балка» пп.7.18.1, 7.18.4 СУОТ та потерпілого пп.2.2.8, 2.8. Інструкції з охорони праці для токаря (а.с.10-11). Висновком МСЕК від 08.01.1997 року позивачці первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 35% на визнано особою з інвалідністю третьої групи на безстроковий строк. Спір виник з приводу відшкодування роботодавцем моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок отримання нею виробничої травми. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 173, 153 КЗпП України, ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, затверджених Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1998 рік, й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивачки моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманою нею виробничою травмою, що потягла за собою втрату професійної працездатності. Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 110 000,00 грн., суд виходив з обставин отримання травми позивачкою, характеру травми, відсотку втрати позивачкою професійної працездатності, у розмірі 35% та визнання її особою з інвалідністю третьої групи, безстроково, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивачки, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивачки і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану, оскільки саме цей розмір є розумним, виваженим і справедливим у ситуації позивачки. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачці первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з виробничою травмою у січні 1997 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало їй право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року ( з наступними змінами), в редакції станом на січень 1997 рік. У відповідності до положень п.11 цих Правил, в редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин сторін, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року,моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, станом на час розгляду справи, становить 6 000 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 30 000,00 грн., а максимальний - 1 200 000,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Доводи відповідача про те, що працівник зобов`язаний дбати про особисту безпеку, працюючи на підприємстві, в зв`язку з чим відсутня вина відповідача у травмуванні позивачки, колегія суддів вважає безпідставні, оскільки нещасний випадок з позивачкою стався під час виконання нею трудових обов`язків, а ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що отримання виробничої травми, яка завдає позивачці фізичного болю та душевних страждань, виникла з вини ПАТ «Суха Балка», правонаступником якого є відповідач ПрАТ «Суха Балка», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача щодо не доведення позивачкою позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачці у зв`язку з отриманою нею виробничою травмою встановлений в судовому засіданні. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивачки у зв`язку з виробничою травмою, правильно визнав, що позивачці була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються її нормальні життєві зв`язки, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває незручності в зв`язку з отриманою травмою. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у її здоров`ї, внаслідок чого переносить моральні страждання. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції надав правову оцінку лише доводам позивача, аргументи відповідача не взяв до уваги, при цьому належне обґрунтування відхилення доводів та доказів відповідача не навів, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, позивачка, при прийомі на роботу, була під підпис ознайомлена з умовами праці та добровільно працювала у шкідливих умовах з метою отримання більшої заробітної плати, більш тривалої відпустки, відносно інших професій, тому вона усвідомлювала можливість ушкодження її здоров`я та його наслідки,безпідставні та суперечать вищевикладеному. При цьому, добровільність виконання позивачкою робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 2 ст.153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку, у зв`язку із чим, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині, колегія суддів не бере до уваги. Після втрати працездатності, у позивачки змінилися умови життя, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває незручності в зв`язку з отриманою травмою. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у її здоров`ї, внаслідок чого переносить моральні страждання, а враховуючи, встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково,взагалі можливість такого відновлення. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманої травми, відсоток втрати позивачкою професійної працездатності у розмірі 35% та визнання її особою з інвалідністю третьої групи, безстроково, стан здоров`я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках. Після втрати працездатності, у позивачки змінилися умови життя, вона постійно відчуває психологічний дискомфорт, на теперішній час стан її здоров`я не відновлений, а враховуючи, встановлення ступеню втрати професійної працездатності та групи інвалідності безстроково,взагалі можливість такого відновлення. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, ПОТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 29 вересня 2021 року. Головуючий: Судді: