Постанова 4803 № 214/8124/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8314/21 Справа № 214/8124/20 Суддя у 1-й інстанції - Суботінга С.А. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 вересня 2021 року м.Кривий Ріг справа № 214/8124/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Барильської А.П., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання: Голуб О.О. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідачі: Державна казначейська служба України, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2021 року, яка постановлена суддею Суботіною С.А. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту ухвали в матеріалах справи відсутні, - ВСТАНОВИВ: 11.02.2021 року, згідно з розпорядженням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27.01.2021 року № 6 про передачу справи до іншого суду, до Криворізького районного суду Дніпропетровської області надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої діями та бездіяльністю державних органів, в якій позивач просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на свою користь матеріальну шкоду (упущену вигоду) у сумі, яка складається, з кількості засідань, помноженої на 233,60 грн (розмір судових витрат, пов`язаних з явкою до суду у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять за всі дні, коли він з`являвся до суду) та моральну шкоду у сумі 14400000 грн., що завдана протиправними діями відповідача ОСОБА_2 , а також витрати держави в порядку регресу з відповідача ОСОБА_2 . Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16.02.2021 року, на підставі п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України, позивачу відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області та ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду, посилаючись на те, що суд першої інстанції без достатніх на те правових підстав відмовив у відкритті провадження в частині позовних його вимог до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області та ОСОБА_2 , оскільки, відповідно до п.6 ст. 31 ЦПК України, і суд, і суддя, можуть бути відповідачами у справі. При цьому, відповідно до ст. 50 ЦПК України, право визначати відповідача належить позивачеві, а Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на верховенство права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Пунктами 10, 11 частини 2 статті 2 ЦПК України визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з нормами ст. 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади. З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом. Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін по справі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Суд першої інстанції, відмовляючи позивачеві у відкритті провадження в частині позовних вимог позивача, заявлених до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області та до судді Ткаченка А.В. про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, керуючись нормами пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, виходив з того, що суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені, а будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави. Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції і не може погодитись з доводами позивача, викладеними в апеляційній скарзі, виходячи з наступних підстав. Відповідно до пункту першого частини першої статті 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У п.24 рішення Європейського суд з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року визначено, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні у справі "Занд проти Австрії" (доповідь від 12 жовтня 1978 року), термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. За положеннями статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У відповідності до частин першої, другої статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу. Таким чином, якщо позивач вважав, що суди допустили порушення норм права під час розгляду його справи, він мав можливість оскаржити ухвалені у цій справі судові рішення до суду вищої (касаційної) інстанції у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі. Згідно з частиною одинадцятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення цієї норми права свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено. У відповідності до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, у Постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц, провадження №14-399цс18, зазначено, що здійснюючи правосуддя суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Закони України не передбачають можливості розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом. Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у Постанові від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц, провадження № 14-90цс18, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, провадження № 14-399цс18, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18, провадження № 14-191цс19. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України) стосується як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судом. Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд. Аналогічний висновок викладено в Постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що відповідно до п.6 ст. 31 ЦПК України, і суд, і суддя, можуть бути відповідачами у справі, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду, оскільки відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд. Також не можуть бути підставою для скасування ухвали суду доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до ст. 50 ЦПК України, право визначати відповідача належить позивачеві, а Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на верховенство права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права, оскільки відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду. За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції винесена з дотриманням норм процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, суд , -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 28 вересня 2021 року. Головуючий: Судді: