Ухвала КГС ВС № 910/13230/18

УХВАЛА 29 вересня 2021 року м. Київ Справа № 910/13230/18 Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду: Кондратової І.Д., розглянувши касаційну скаргу Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" на рішення Господарського суду міста Києва (суддя - Мельник В.І.) від 02.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Ходаківська І.П., судді - Владимиренко С.В., Демидова А.М.) від 08.07.2021 у справі за позовом Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Даш-Бент Інвест" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбент";

2. Дочірнє підприємство "Компанія Інтерсервіс" про визнання рішень загальних зборів недійсними, ВСТАНОВИВ:

1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2021, у задоволенні позову відмовлено повністю.

2. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що: - з огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями у справах № 910/8711/18, № 910/8709/18, № 910/4932/19 до спірних правовідносин мають бути застосовані положення договорів зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 22.11.2012 (у взаємозв`язку з договором про відступлення права вимоги від 03.12.2012); - на час прийняття рішень загальних зборів учасників товариства ДП "Компанія Інтерсервіс" було власником частки, що становить 90% в статутному капіталі ТОВ "Даш-Бент Інвест" та корпоративних прав, що випливають з неї, а отже, і учасником товариства, якому належить 90 % голосів; - з 03.04.2018 власником частки в розмірі 90 % статутного капіталу ТОВ "Даш-Бент Інвест", корпоративних прав, що випливають з неї, стало ТОВ "Укрбент", що означає, відповідно, набуття ним статусу учасника товариства, якому належить 90 % голосів; - позивач на момент прийняття спірних рішень загальних зборів був власником частки в розмірі 10 % статутного капіталу ТОВ "Даш-Бент Інвест", що означає належність йому корпоративних прав, що випливають саме із частки вказаного розміру, в тому числі, статус учасника товариства, якому належить 10 % голосів; - спірні рішення загальних зборів прийняті за наявності кворуму та учасниками, які володіли 90 % голосів; - обставини належного повідомлення позивача про проведення загальних зборів учасників товариства, призначених на 02.04.2018 та 03.04.2018 не спростовані останнім, а доводи щодо неотримання вказаних повідомлень не підтверджені належними та допустимими доказами, також відсутні обставини позбавлення позивача, як учасника товариства, можливості взяти участь у спірних загальних зборах учасників відповідача. 3. 16.08.2021 позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити (зареєстровано Верховним Судом 09.09.2021). 4. 10.09.2021 до Верховного Суду від відповідача надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження, в обґрунтування якого зазначає, що правовідносини у справах, на які посилається скаржник в касаційній скарзі, не є подібними правовідносинам у справі, яка переглядається. З огляду на оскарження позивачем судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України просить у відкритті касаційного провадження відмовити на підставі пункту 5 частини 1 статті 293 цього Кодексу.

5. Перевіривши форму і зміст касаційної скарги, розглянувши заперечення проти відкриття касаційного провадження Верховний Суд дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.

6. Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

7. Так, відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

8. Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або допущене судом порушення норм процесуального права та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.

9. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що підставою касаційного оскарження скаржник вважає наявність випадків, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

10. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини 2 статті 290 цього Кодексу).

11. У цьому випадку необхідно чітко вказати: 1) норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; 2) навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; 3) навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; 4) обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

12. При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин, як обов`язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.

13. Критеріями визначення подібності правовідносин в іншій аналогічній справі є: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет) (ухвала об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19).

14. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, п. 40 постанови від 16.05.2018 № 910/24257/16).

15. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

16. Так, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми права у подібних правовідносинах та наводить правові висновки Верховного Суду, які на його думку не враховані судами, зокрема: 1) постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19, Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 740/2194/15-ц, від 13.11.2018 у справі № 910/605/18, від 20.02.2019 у справі № 910/4476/18, від 20.03.2019 у справі № 911/772/18, від 16.07.2019 у справі № 911/1936/18, від 10.10.2019 у справі № 911/2218/18, від 27.05.2020 у справі № 908/1616/19, від 16.02.2021 у справі № 923/244/18, від 26.02.2021 у справі № 905/565/19 щодо моменту переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі товариства; 2) постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 916/1557/18, від 03.04.2018 у справі № 908/1323/16, від 27.03.2018 у справі № 904/6983/17, від 25.04.2018 у справі № 904/6965/17, від 11.12.2019 у справі № 916/2584/18, від 06.02.2020 у справі № 912/712/19, від 10.02.2021 у справі № 923/226/20 щодо забезпечення реального повідомлення учасника про проведення загальних зборів учасників товариства; 3) постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15 щодо умов безоплатності відчуження частки у статутному капіталі товариства; 4) постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 та постанова Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 916/2475/19 щодо права іншої сторони договору купівлі-продажу частки стягувати виключно пеню за несвоєчасні розрахунки за договором; 5) постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 182/5322/18, від 11.06.2020 у справі № 761/26618/15-ц щодо відсутності волевиявлення сторони на укладення спірного договору; 6) постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 щодо співвідношення свободи договору і таких засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, як справедливість, добросовісність, розумність; 7) постанова Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 926/2308/19 щодо повноважень, відсутність волевиявлення власника та подальші дії щодо схвалення/несхвалення правочину; 8) постанови Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 19.08.2020 у справі № 385/344/16-ц щодо факту укладення правочину; 9) постанови Верховного Суду від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, від 10.06.2019 у справі № 903/581/18, від 04.07.2019 у справі № 908/1932/18, від 07.08.2019 у справі № 910/29116/14, від 15.11.2019 у справі № 909/887/18, від 05.03.2020 у справі № 910/1584/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17 щодо стандарту переваги більш вагомих доказів (достатності, вірогідності та належності доказів); 10) постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 щодо умислу, зловмисної домовленості та переслідування власних інтересів представника позивача під час підписання договорів зворотної купівлі, всупереч інтересам позивача; 11) постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18(916/1051/20), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц щодо принципу "jura novit curia" ("суд знає закони").

17. Натомість скаржник чітко не зазначає, які саме норми матеріального права застосував та/або не застосував суд апеляційної інстанції без урахування висновків, викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду, а також не наводить обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справах, в яких Верховний Суд виклав свої висновки, що не відповідає вимогам статті 290 ГПК України та є підставою для залишення касаційної скарги без руху.

18. Крім того, в касаційній скарзі скаржник зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, проте чітко не зазначає, які саме норми порушені та підставу касаційного оскарження відповідно до частини 2 статті 287 цього Кодексу не визначає.

19. У разі, якщо касаційна скарга подається у зв`язку з порушенням норм процесуального права відповідно до пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України, то підставою касаційного оскарження є пункт 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

20. Верховний Суд зауважує, що відповідно до цього пункту не всі процесуальні порушення є підставою для касаційного оскарження.

21. У разі оскарження судового рішення на підставі пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України касаційна скарга має містити зазначення, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.

22. При цьому, необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

23. У касаційній скарзі відсутні посилання як на підставу касаційного оскарження передбаченої частиною 2 статті 287 ГПК України щодо порушення норм процесуального права, так і на будь-яку підставу із передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

24. Наведені недоліки щодо змісту касаційної скарги є підставою для залишення її без руху, із наданням скаржникові строку на приведення касаційної скарги у відповідність до вимог пунктів 5 частини 2 статті 290 ГПК України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства.

25. Відповідно до частини 2 статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Керуючись нормами статей 119, 174, 234, 288 пункту 5 частини 2 статті 290, частини 2 статті 292 ГПК України, Верховний Суд У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2021 у справі № 910/13230/18 залишити без руху.

2. Встановити скаржнику строк десять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків касаційної скарги таким способом: - привести касаційну скаргу у відповідність до вимог пунктів 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції, з урахуванням недоліків, визначених у пунктах 17, 18 цієї ухвали; - уточнену редакцію касаційної скарги, подану на виконання приписів цієї ухвали, необхідно також надіслати іншим учасникам справи, надавши суду докази такого надіслання.

3. Роз`яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Суддя І. Кондратова