Ухвала КГС ВС № 922/3292/19

УХВАЛА 28 вересня 2021 року м. Київ Справа № 922/3292/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я., секретар судового засідання - Денисюк І. Г., представники учасників справи: прокуратури - Савицька О. В. позивача - не з`явилися, відповідачів - Отенко П. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 (судді: Тихий П. В. - головуючий, Дучал Н. М., Россолов В. В.) та рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2020 (суддя Новікова Н. А.) у справі за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбудресурс" про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі від 27.07.2004 та зобов`язання повернення майна, ВСТАНОВИВ:

1. У жовтні 2019 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Дергачівська райдержадміністрація), Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбудресурс" (далі - ТОВ "Промбудресурс") про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Дергачівської райдержадміністрації від 26.06.2004 № 223 (далі - розпорядження № 223); визнання недійсним та скасування договору від 27.07.2004 оренди земельної ділянки площею 2,12 га, кадастровий номер 6322055900:10:000:0004, укладений між Дергачівською райдержадміністрацією та ТОВ "Промбудресурс" (далі - договір оренди); зобов`язання ТОВ "Промбудресурс" повернути земельну ділянку площею 2,12 га, кадастровий номер 6322055900:10:000:0004, (далі - спірна земельна ділянка) у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядження № 223 прийняте Дергачівською райдержадміністрацією з порушенням вимог статей 20, 21, 38, 122 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та на час звернення до суду), оскільки розпорядження земельними ділянками за межами населеного пункту для житлової забудови не належить до компетенції районної державної адміністрації, а тому вирішення питання про зміну цільового призначення земельної ділянки прийнято поза межами повноважень цього державного органу. Отже, прокурор вважав, що наявні підстави для визнання незаконним розпорядження № 223, а також визнання недійсним укладеного на виконання цього розпорядження договору оренди з поверненням земельної ділянки у власність держави.

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.08.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю. Суд першої інстанції дійшов висновку про дотримання прокурором процедури щодо представництва інтересів держави, передбаченої статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Суд установив, що Дергачівська райдержадміністрація перевищила повноваження під час надання в оренду ТОВ "Промбудресурс" земельної ділянки для будівництва спортивного та торгово-розважального комплексу, оскільки не мала повноважень на розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення та зміни цільового призначення земельної ділянки. Водночас суд першої інстанції з посиланням на правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), згідно з якою особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, якщо такі мали місце, а державні органи не можуть вимагати повернення до попереднього стану, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки, виходив з того, що позбавлення ТОВ "Промбудресурс" права мирного володіння майном є безпідставним покладанням на приватного учасника обороту ризиків і відповідальності за порушення, які допущені органом державної влади. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про його безпідставність та відстуність правових підставі для задоволення позову, у зв`язку з чим не застосував до спірних правовідносин позовну давність.

4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2020 скасоване, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про пропуск прокурором позовної давності, що стало підставою для відмови у задоволенні позову.

5. Постановою Верховного Суду від 13.04.2021 постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Підставою для скасування постанови стало те, що суд апеляційної інстанції не встановив обставин початку перебігу позовної давності, необхідних для правильного вирішення справи, не з`ясував та не перевірив, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права.

6. Оскаржуваною постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2020 у справі змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті рішення залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про дотримання прокурором положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та наявності підстав для представництва інтересів держави, а також з висновком про перевищення райдержадміністрацією своїх повноважень під час розпорядження спірною земельною ділянкою із зміною її цільового призначення. Водночас суд апеляційної інстанції установив, що позивач (ГУ Держгеокадастру) довідався або повинен був довідатися про можливе порушення своїх законних прав та інтересів ще у 2004 році. Посилання прокурора на те, що про вказані в позовній заяві правопорушення прокуратурі стало відомо лише в березні 2019 року у зв`язку з опрацюванням інформації на Публічній кадастровій карті України, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги як поважну причину для відновлення строку позовної давності, зазначивши, що відкритий доступ до Публічної кадастрової карти України запроваджено в Україні з 01.01.2013 у зв`язку з набранням чинності Законом України "Про Державний земельний кадастр". Отже, суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що у цьому випадку перебіг строку позовної давності починається саме з 2004 року, коли держава в особі позивача довідалась або повинна була довідатися про можливе порушення своїх законних прав та інтересів.

7. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Харківської області від 31.08.2020 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2021, прокурор у касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із застосуванням судами статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, висновків Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.10.2020 у справі № 910/16586/18. Прокурор у касаційній скарзі зазначає, що суди не дослідили поважності причин пропуску позовної давності, а тому і можливості отримання права на судовий захист. Скаржник зазначає, що прокурор правомірно звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру, що підтверджено судами під час розгляду справи, отже, у цьому випадку строк позовної давності повинен обчислюватися з моменту, коли зазначений суб`єкт владних повноважень довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися про порушення або загрозу порушення інтересів держави. Водночас суди попередніх інстанцій не дослідили та не врахували, що орган державної влади, в інтересах якого прокурор заявив позов - ГУ Держгеокадастру та його правопопередники (на час видання спірного розпорядження), не є стороною спірного договору та не наділені законом повноваженнями, в силу та на підставі яких були спроможні довідатися про порушення інтересів держави внаслідок незаконності прийняття розпорядження від 26.06.2004 № 233 та укладення договору від 27.07.2004. На думку прокурора, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що пункт 5 спірного розпорядження, відповідно до якого начальнику районного відділу земельних ресурсів доручено здійснювати контроль за виконанням умов договору оренди та внести зміни до земельно-облікових даних, є доказом про обізнаність позивача про можливе порушення його прав та законних інтересів, а отже, позивач дізнався або повинен був довідатися про можливе порушення своїх прав у 2004 році. Так, обставина у зазначеної посадової особи правомочностей зі здійснення контролю за виконанням умов спірного договору оренди землі та внесення змін до земельно-облікових даних обумовлена саме виконанням спірного договору, тобто не зумовлює спроможність цієї посадової особи надавати оцінку підставам його дійсності/недійсності. Прокурор вважає, що висновки судів про те, що державі через утворені нею органи, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення, є неправильними. У касаційній скарзі прокурор звертає увагу на те, що ГУ Держгеокадастру як юридична особа створене у травні 2015 року на підставі положення, затвердженого наказом Держгеокадастру від 03.03.2015 № 21, згідно з пунктом 4.1 якого ГУ Держгеокадастру розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Харківської області. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 № 482 визначено, що Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, а згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 910-р погоджено пропозиції Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо можливості забезпечення здійснення Держгеокадастром повноважень Державної інспекції сільського господарства із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства. Отже, прокурор зазначає, що повноваження у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів Держгеокадастром набуті лише після 30.11.2016. Звертаючись з позовом до суду, прокурор обґрунтував це тим, що про правопорушення йому стало відомо лише у березні 2019 року після опрацювання інформації на Публічній кадастровій карті та надходження інформації та копії оспорюваних розпорядження та договору до місцевої прокуратури. При цьому ГУ Держгеокадастру про порушення стало відомо лише 30.09.2019 після направлення прокурором повідомлення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

8. У відзиві на касаційну скаргу Харківська райдержадміністрація просить відмовити в її задоволенні, акцентуючи увагу на тому, що в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази на підтвердження передачі Дергачівською райдержадміністрацією земельної ділянки житлової та громадської забудови ТОВ "Промбудресурс" у межах повноважень, наданих законом. У той же час Харківська райдержадміністрація наголошує на тому, що у спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою та здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства України не змінює порядок перебігу позовної давності. Отже, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати те, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не позивач. Оскільки у цьому випадку позивач довідався або повинен був довідатися про можливе порушення своїх законних прав та інтересів ще у 2004 році, а прокурор не навів поважних причин пропуску позовної давності, у задоволенні позову правомірно відмовлено.

9. У відзиві на касаційну скаргу прокурора ТОВ "Промбудресурс" просить відмовити в її задоволенні, акцентуючи увагу на правомірності дій Дергачівської райдержадміністрації щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а також наголошує на тому, що правові позиції Верховного Суду в наведених прокурором постановах не можуть братися до уваги у зв`язку з відмінністю суб`єктного складу учасників справи та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, що свідчить про неподібність правовідносин у справі, яка розглядається, та справах, зазначених прокурором в обґрунтуванні підстав для касаційного оскарження судових рішень. ТОВ "Промбудресурс" наголошує також на тому, що рішенням Господарського суду Харківської області від 02.10.2006 у справі № 40/314-06 задоволено позовні вимоги прокурора Дергачівського району Харківської області в особі Дергачівської райдержадміністрації про стягнення з ТОВ "Промбудресурс" заборгованості з орендної плати за договором від 27.07.2004. Зазначене свідчить про обізнаність прокурора про всі обставини, на які прокурор посилається у справі, яка розглядається, а саме про обізнаність прокурора про укладення 27.07.2004 договору між Дергачівською райдержадміністрацією та ТОВ "Промбудресурс" ще з 2006 року. ТОВ "Промбудресурс" також зазначає, що доводи прокурора про його обізнаність щодо протиправності оспорюваних розпорядження та договору прокурору стало відомо після опрацювання Публічної кадастрової карти у березні 2019 є неспроможними, оскільки доступ до Публічної кадастрової карти запроваджено в Україні з 01.01.2013 у зв`язку із набранням чинності Закону України "Про Державний земельний кадастр".

10. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання про застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

11. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, заперечення на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

12. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Положення пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким є Закон України "Про прокуратуру". За змістом абзаців 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Системне тлумачення положень частин 3- 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України з урахуванням практики ЄСПЛ свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України). Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Так, захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

13. Звертаючись у жовтні 2019 року до суду з позовом, прокурор обґрунтував позовні вимоги тим, що спірне у справі розпорядження від 26.06.2004 № 223, на підставі якого укладено оспорюваний договір оренди землі від 27.07.2004, винесено Дергачівською райдержадміністрацією з перевищенням повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, що є порушенням чинного законодавства, зокрема статті 122 Земельного кодексу України. При цьому прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити строк, аргументуючи поважність причин пропуску позовної давності з посиланням на положення статей 256, 261 Цивільного кодексу України. Прокурор зазначив, що територіальні органи Держгеаокадастру України не наділені повноваженнями щодо звернення до суду з подібними позовними вимогами, а про порушення законодавства прокуратурі стало відомо лише у березні 2019 року після опрацювання інформації на Публічній кадастровій карті, надходження інформації та копій оспорюваних розпорядження і договору, тому прокурор вважав, що строк позовної давності пропущено з поважних причин.

14. Верховний Суд у постанові від 13.04.2021, передаючи справу № 922/3292/19 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначив, що суд апеляційної інстанції зазначив про декілька дат початку перебігу строку позовної давності, а саме - 2004 рік, посилаючись на обізнаність районного відділу земельних ресурсів, та 01.01.2013, зазначаючи про початок роботи та відкритість доступу до Публічної кадастрової карти України. Проте так і не встановив початок перебігу позовної давності, у зв`язку із чим неможливо зрозуміти, що мав на увазі суд, зазначаючи про неповажність причин для відновлення строку позовної давності в розумінні статей 257, 261 Цивільного кодексу України. Дослідження та встановлення початку перебігу позовної давності має істотне значення для вирішення спору, оскільки у разі підтвердження факту пропуску строку позовної давності у задоволенні позову може бути відмовлено.

15. У частині 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. За змістом статті 53 Господарського процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України). Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України). Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права, і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Отже, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково, а саме з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц міститься висновок про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави. Цей висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18). Зокрема, як наголошено у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів. Поза тим колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Водночас до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.

16. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"). При цьому за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а тому і "майном". Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45). У рішенні ЄСПЛ у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчиненні з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та відповідно відбулось порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. За змістом частини першої статті 167 та статті 170 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин та набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

17. Здійснюючи повторний розгляд справи, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими доводи прокурора про перевищення Дергачівською райдержадміністрацією повноважень при передачі ТОВ "Промбудресурс" земельної ділянки із земель запасу (сільськогосподарські угіддя) для будівництва спортивного та торговельно-розважального комплексу, тобто із зміною цільового призначення останньої.

18. Водночас суд апеляційної інстанції установив, що про обізнаність позивача (ГУ Держгеокадастру) про можливе порушення його прав та законних інтересів свідчить зміст пункту 5 спірного розпорядження від 26.06.2004, згідно з яким начальнику районного відділу земельних ресурсів Шуміло В. І. доручено здійснювати контроль за виконанням умов договору оренди та внести зміни в земельно-облікові дані. У подальшому повноваження з контролю та виконання договору оренди передавалось до правонаступників зазначеного органу, в тому числі до позивача. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, а прокурор зазначеного не спростував, що зазначені обставини свідчать про обізнаність позивача та його правопопередників про спірні правовідносини. Щодо обізнаності позивача про існування оспорювання договору також свідчить отримання орендної плати за користування землею. Так, суд апеляційної інстанції установив, що позивач - ГУ Держгеокадастру довідався або повинен був довідатися про можливе порушення своїх і законних прав та інтересів у 2004 році.

19. Стосовно доводів прокурора про те, що про вказані у позовній заяві правопорушення прокуратурі стало відомо лише в березні 2019 року у зв`язку з опрацюванням інформації на Публічній кадастровій карті України, то суд апеляційної інстанції зазначив таке. 01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про Державний земельний кадастр", згідно з частиною 2 статті 36 якого відомості, зазначені у частині першій цієї статті, підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, з моменту їх внесення до Державного земельного кадастру. Отже, відкритий доступ до Публічної кадастрової карти України запроваджено в Україні з 01.01.2013, у зв`язку з набранням чинності Законом України "Про Державний земельний кадастр". За змістом частини 3 статті 36 зазначеного Закону технологічні та програмні засоби, необхідні для оприлюднення відомостей Державного земельного кадастру, повинні забезпечувати юридичним та фізичним особам можливість анонімного перегляду, копіювання та роздрукування інформації, яка відповідно до цієї статті надається безоплатно, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, цілодобово, без обмежень. Отже, суд апеляційної інстанції визнав посилання прокурора на той факт, що можливі порушення виявлено лише у березні 2019 року, такими, що не є поважними причинами для відновлення строку позовної давності.

20. При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що рішенням Господарського суду Харківської області від 02.10.2006 у справі № 40/314-06 задоволено позовні вимоги прокурора Дергачівського району Харківської області в особі Дергачівської райдержадміністрації, стягнуто з ТОВ "Промбудресурс" заборгованість з орендної плати. Суд у справі № 40/314-06 установив, що прокуратурою Дергачівського району проведена перевірка дотримання вимог земельного законодавства, в ході якої встановлено, що 27.07.2004 між Дергачівською райдержадміністрацією та ТОВ "Промбудресурс" було укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким товариству надано у користування на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 238,0 га. При цьому за змістом договору за оренду земельної ділянки площею 2,12 га відповідач щомісячно зобов`язався вносити на рахунок Дергачівської райдержадміністрації плату в грошовому виді, однак товариство не виконує своїх зобов`язань за договором, що стало підставою для задоволення позову прокурора. Як свідчать матеріали справи № 922/3292/19, за умовами оспорюваного прокурором договору від 27.07.2004, укладеного між Дергачівською райдержадміністрацією (орендодавець) та ТОВ "Промбудресурс" (орендар), орендодавець передав в оренду орендареві земельну ділянку площею 2,12 га. Зазначені обставини додатково свідчать про обізнаність органів прокуратури про існування оспорюваних у справі розпорядження Дергачівської райдержадміністрації від 26.06.2004 № 223 та укладеного договору від 27.07.2004 щодо земельної ділянки площею 2,12 га.

21. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

22. Як вже зазначалося, прокурор, оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначав про ухвалення судового рішення із застосуванням судами статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01.10.2020 у справі № 910/16586/18.

23. У справі № 372/1036/15-ц (постанова від 07.11.2018), на яку посилається скаржник, за позовом прокурора в інтересах селищної ради про визнання незаконним і скасування розпорядження райдержадміністрації в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок фізичним особам; визнання недійсними пунктів 1, 3 розпорядження голови райдержадміністрації "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність тринадцяти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради"; визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, які видані фізичним особам; витребування у фізичних осіб земельних ділянок на користь територіальної громади в особі селищної ради; визнання за територіальною громадою права власності на земельні ділянки, Верховний Суд скасував судові рішення та передав справу на новий розгляд. Підставою скасування стало неправильне застосування судами положень Цивільного кодексу України щодо позовної давності. Верховний Суд зазначив, що суди не встановили усіх обставин, необхідних для правильного вирішення справи, не з`ясували та не перевірили, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права. У справі № 907/50/16 (постанова від 20.11.2018), на яку посилається скаржник, прокурор звертався в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України з позовом про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатські Зорі" цілісного майнового комплексу. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову. Суди установили, що позивач звернувся з позовом з пропуском строку позовної давності, а наведені позивачем обставини про поважність причин пропуску строку позовної давності є необґрунтованими, і відповідач у заяві про застосування позовної давності довів те, коли саме позивач у цій справі міг довідатися про порушення свого права. При цьому касаційний суд зазначив, що аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов і позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32- 38 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше. У справі № 910/16586/18 (постанова від 01.10.2020), на яку посилається скаржник, за позовом про визнання недійсними свідоцтв на знак для товарів та послуг Верховний Суд скасував судові рішення та направив справу на новий розгляд. При цьому Суд зазначив, що для правильного застосування частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У справі № 826/11885/16 (постанова від 20.05.2019), на яку посилається скаржник, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав на те, що приймаючи рішення замість суб`єкта владних повноважень про продовження дії спеціального дозволу на використання надр, у тому числі на максимальний строк без проведення аукціону, суд зобов`язаний був перевірити, зокрема, інформацію про наявність у позивача боргу, про що зазначено у листі Державної фіскальної служби, а також встановити всі фактичні обставини справи для вирішення спору про визнання протиправною бездіяльність Держгеонадр України, яка полягає у нездійсненні дій щодо продовження дії спеціального дозволу на користування надрами та зобов`язання відповідача продовжити дію спеціального дозволу на користування надрами шляхом видачі відповідного наказу та внесення відповідної інформації до електронної інформаційної бази даних спеціальних дозволів на користування надрами.

24. Ураховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини у цій справі щодо обізнаності позивача про наявність оспорюваних у справі розпорядження та договору ще з 2004 року та неповажність наведених прокурором причин пропуску позовної давності, колегія суддів вважає помилковим посилання скаржника на незастосування судом правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у справах № 372/1036/15-ц, № 907/50/16, № 910/16586/18, на які прокурор посилався, у тому числі й оскаржуючи до суду касаційної інстанції постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 і які було враховано судом під час нового розгляду справи, а посилання прокурора на постанову у справі № 826/11885/16 не беруться до уваги у зв`язку із неподібністю правовідносин у зазначеній справі та справі, яка розглядається. Доводи касаційної скарги колегія суддів вважає такими, що зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції.

25. Зважаючи на те, що наведена скаржниками підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 на судові рішення у справі № 922/3292/19.

26. Оскільки підстав для скасування постанови, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2020 у справі № 922/3292/19, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Т. Б. Дроботова Судді Н. О. Багай Ю. Я. Чумак