Справа № 922/1414/20

Правовий висновок

Щодо відступу від висновків ВП ВС ВП ВС вважає відсутніми підстави для прийняття справи до свого провадження для вирішення питання про можливий відступ від висновків Верховного Суду. Вказуючи на те, що оскарження прокурором рішення ради та договору купівлі-продажу, укладеного на його підставі, з визначенням органу місцевого самоврядування відповідачем відповідає висновкам ВП ВС у постановах від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 та від 10.12.2025 у справі № 296/704/21, однак свідчить про те, що висновки ВП ВС в постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 слід уточнити, КГС ВС не обґрунтовував, у чому саме підлягає неузгодженість цих висновків, що потребує відступу шляхом уточнення. У постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 ВП ВС фактично закріпила усталений підхід до розмежування статусу сторін у подібних спорах за позовами прокурорів та підстав для уточнення цих висновків не вбачає. Так, ВП ВС вкотре наголосила, що, звертаючись до суду з позовом, прокурор має визначити, на захист яких саме інтересів він звертається. У цій справі Прокурор у позовній заяві відзначає, що «з урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси міської громади, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, прокурор самостійно подає вказаний позов». У зв’язку із цим ВП ВС звернула увагу на те, що орган місцевого самоврядування не є відповідачем сам по собі. Це орган, який здійснює представництво інтересів територіальної громади (або держави у випадках реалізації делегованих повноважень, визначених законом). Так само і позов, який подано до органу державної влади, є позовом до держави в особі цього органу. Тому якщо прокурор звертається з позовом, який має на меті оспорити передання органом місцевого самоврядування майна у приватну власність особи, то залежно від того, на захист якого інтересу подано позов (держави в цілому як власника чи територіальної громади як власника), має бути визначено позивача і коло відповідачів. Якщо прокурор вважає, що орган місцевого самоврядування незаконно розпорядився майном, яке належить державі, і внаслідок такої дії (рішення, правочину) органу місцевого самоврядування майно було відчужено особі, то держава в особі уповноваженого органу (або у виняткових випадках прокурор за відсутності такого органу або якщо орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів і виконано вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру») захищає права власника, витребовуючи відповідне майно у власність держави. Особа, яка набула відповідне майно і від якої воно витребовується, є відповідачем за таким позовом. В окремих випадках, якщо держава не є власником майна, однак має законний інтерес у перебуванні відчуженого майна у певного суб’єкта (територіальної громади), який його відчужив, вимоги прокурора можуть бути спрямовані на приведення сторін правочину з відчуження майна у стан до порушення цього інтересу. З цією метою прокурор може позиватись про визнання недійсним відповідного правочину до його сторін (громади в особі органу місцевого самоврядування та набувача майна за правочином) та застосування наслідків недійсності правочину (реституцію), а якщо майно було відчужено далі іншій особі - також може звертатися з віндикаційним позовом до цієї особи. При цьому прокурор неодмінно має обґрунтувати наявність інтересів держави, які виходять за межі інтересів територіальної громади як власника майна і які у такий спосіб потребують захисту і виправдовують втручання як у права громади як власника з розпорядження цим майном, так і в інтереси набувачів майна. Якщо ж прокурор захищає суто інтереси територіальної громади, то вона в особі відповідного органу місцевого самоврядування є позивачем за таким позовом, навіть якщо, за твердженням прокурора, саме внаслідок незаконних дій (рішення, правочину) цього органу порушено інтереси громади (пункти 10.51-10.57 постанови ВП ВС). Щодо виключної правової проблеми 1. Наділення прокурора статусом самостійного позивача у таких спорах нівелює сутність представництва, оскільки прокурор не є суб’єктом владних повноважень щодо розпорядження комунальним майном і не може підміняти собою орган місцевого самоврядування. Отже, за позовом прокурора міська рада повинна набувати статусу позивача (особи, в інтересах якої подано позов і чиї права відновлюються), а відповідачем має бути виключно особа, яка є набувачем майна за незаконним договором. Незаконні дії міської ради в минулому є предметом доказування та підставою позову, але не роблять її відповідачем у майновому спорі про повернення майна громаді. 2. Відмова в позові створює стан res judicata (преюдицію вирішеного спору). Це означатиме, що компетентний орган влади у майбутньому буде позбавлений права самостійно звернутися до суду з тотожним позовом задля захисту інтересів держави, що є прямим порушенням ст. 124 Конституції України (права на доступ до правосуддя). На переконання судової палати, відсутність у прокурора повноважень на представництво інтересів держави означає дефект суб'єктного складу на стадії звернення до суду. Позовна заява, подана особою, яка не підтвердила своїх повноважень діяти в інтересах іншої особи (держави в особі органу), має бути залишена без розгляду на підставі п. 1 (позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності діяти в інтересах позивача) або п. 2 (позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати) ч. 1 ст. 226 ГПК України. Такий процесуальний наслідок не позбавляє уповноважений орган можливості згодом самостійно ініціювати судовий захист. 3. Щодо питання поширення доктрини заборони «спору держави із самою собою» на приватноправові (майнові) спори ВП ВС наголошує, що сформульований у постанові від 30.09.2020 в адміністративній справі № 815/6347/17 правовий висновок, за яким вирішення судом спору, що виник між прокурором та іншим суб’єктом владних повноважень, не відповідатиме меті ефективного захисту прав та інтересів, оскільки зводитиметься до розгляду державою в особі уповноваженого нею органу (суду) спору між іншими її органами, тобто спору держави із самою собою, не є таким, що сформульований ВП ВС стосовно спору за участі приватноправового суб’єкта, у той час як в цій справі позов заявлений Прокурором також до Товариства, яке є відповідачем у справі. КГС ВС передає на розгляд ВП ВС абстрактне питання, яке не може бути вирішено в межах цього спору з урахуванням суб’єктного складу сторін та заявлених вимог до приватноправового суб’єкта, який має майновий інтерес щодо предмета спору.