Справа № 925/1421/20

Правовий висновок

Ураховуючи фактичні обставини справи, ОП КГС ВС вважає за необхідне сформулювати такий висновок щодо застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України у подібних правовідносинах: "Статтями 174, 176 та 163 ГПК України передбачено вичерпний перелік механізмів контролю суду за сплатою судового збору в установленому законом розмірі, серед яких виділяється лише один винятковий спосіб - достягнення судом до Державного бюджету України недоплаченого позивачем судового збору в порядку, передбаченому частиною 2 статті 163 ГПК України. Таке примусове достягнення може бути реалізоване судом і шляхом ухвалення додаткового рішення, однак виключно за наявності підстав, визначених частиною 2 статті 163 ГПК України, тобто в разі, коли розмір судового збору попередньо визначає суд за умов очевидної невідповідності визначеної позивачем ціни позову дійсній вартості спірного майна або неможливості встановлення точної його ціни на момент пред`явлення позову. У зв`язку з цим, у всіх інших випадках, у тому числі при виявленні судом першої, апеляційної чи касаційної інстанцій обставин неправильного розрахунку або недоплати судового збору позивачем після закінчення відповідного провадження (у суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій), тобто після ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог, суд відповідної інстанції ані за заявою учасника справи, ані з власної ініціативи не має права стягувати до Державного бюджету України несплачений (недоплачений) заявником судовий збір за подання відповідного процесуального документа (позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарг тощо), вже розглянутого по суті, у тому числі й шляхом ухвалення додаткового рішення. Водночас, ймовірна помилка суду, яка може статися при перевірці та визначенні дійсної вартості майна, за умови наявності у нього процесуальних механізмів щодо її виправлення у порядку застосування положень частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір" та частини 2 статті 163 ГПК України, які визначають повноваження суду втрутитися у визначення позивачем ціни позову, необхідної для обчислення належного до сплати розміру судового збору, не повинна перекладатися на учасника процесу (позивача або відповідача) шляхом ухвалення додаткового рішення. Таким чином, у випадку, якщо позивач не сплатив судовий збір у повному обсязі, а суд першої інстанції виявив недоплату судового збору вже після ухвалення рішення по суті спору, то процесуальний обов`язок позивача сплатити судовий збір слід вважати припиненим, оскільки презюмується, що суд, не здійснивши перерахунок судового збору із урахуванням реальної ціни позову, визначив остаточний розмір судового збору. Як наслідок, відповідальність за вказану судову помилку не повинен нести позивач. Отже, за умов відсутності підстав для застосування чи неможливості застосування процесуальних механізмів контролю суду за сплатою судового збору в установленому законом розмірі, визначених частиною 4 статті 174, частиною 13 статті 176 та частиною 2 статті 163 ГПК України ГПК України, достягнення судом першої інстанції за додатковим рішенням несплаченого (недоплаченого) позивачем судового збору свідчитиме про порушення принципів правової визначеності та остаточності судового рішення, яке набрало законної сили. Крім того, покладання на позивача обов'язку із доплати судового збору, розмір якого не було своєчасно визначено та стягнуто судом першої інстанції, а відповідну недоплату не було виявлено у процесі судового контролю за правильністю справляння судового збору, означатиме недотримання принципів верховенства права та пропорційності господарського судочинства".

У ОП КГС ВС відсутні підстави для відступу від висновків щодо застосування норм ч. 2 ст. 163 та ч. 1 ст. 244 ГПК, викладених у постановах Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 916/1101/21, від 01.08.2024 у справі № 910/5740/21, які сформульовано в неподібних правовідносинах.

З окремою думкою суддів Рогач Л. І., Васьковського О. В.