Постанова 4874 № 924/268/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 серпня 2021 року Справа № 924/268/21 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І. секретар судового засідання Кушнірук Р.В. за участю представників сторін: від позивача: Безпалюк О.Л. - адвокат, представник за довіреністю від 22.12.2020р. №14-338 від відповідача: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ на рішення Господарського суду Хмельницької області, ухваленого 27.05.21р. суддею Виноградовою В.В. о 16:29 год. у м.Хмельницькому, повний текст складено 04.06.21р. у справі № 924/268/21 за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ до Комунального підприємства теплових мереж Дунаєвецької міської ради, м.Дунаївці Хмельницької області про стягнення 1217197,40грн., з яких 343871,78грн. пені, 179861,81грн. 3% річних, 693463,81грн. інфляційних втрат ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 27.05.2021р. у справі №924/268/21 позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства теплових мереж Дунаєвецької міської ради про стягнення 1217197,40грн., з яких 343871,78грн. пені, 179861,81грн. 3% річних, 693463,81грн. інфляційних втрат, задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства теплових мереж Дунаєвецької міської ради на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 179669,79грн. пені, 100880,67грн. 3% річних, 369558,44грн. інфляційних втрат, 9751,63грн. витрат зі сплати судового збору. У решті позову відмовлено. Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 164201,99грн. пені, 78981,14грн. 3% річних та 323905,37грн. інфляційних втрат, всього на загальну суму 567088,80грн. та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги щодо стягнення 164201,99грн. пені, 78981,14грн. 3% річних та 323905,37грн. інфляційних втрат, всього на загальну суму 567088,80грн., у стягнені яких було відмовлено, задовольнити. Також, одночасно з апеляційною скаргою, скаржник заявив клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги. Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне: - вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства; - не погоджується з рішенням Господарського суду Хмельницької області від 27.05.2021р. у справі №924/268/21, у частині відмови у стягненні з відповідача 164 201,99грн. пені, 78 981,14грн. 3% річних та 323 905,37грн. інфляційних втрат, а всього на загальну суму 567 088,80грн., і вважає, що рішення, у цій частині, прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема ст.ст.6, 11, 534, 626, 629 Цивільного кодексу України, та процесуального, ст.ст.12, 233 Господарського кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в цій частині; - зазначає, що умовами договору сторони погодили, що фінансування відповідно до 256 постанови КМУ в будь-якому випадку не змінює строків, порядку розрахунків, а внесення змін до спірного договору має відбуватись лише шляхом укладання окремої додаткової угоди. А відтак, посилання суду на 256 постанову КМУ як підставу для зміни порядку та строку розрахунків є такими, що суперечать умовам договору, принципу обов`язковості виконання договірних зобов`язань; - зауважує, що матеріали справи підтверджують факт порушення зі сторони відповідача умов договору в частині своєчасного розрахунку за отриманий газ. Більш того, у відносинах між покупцем та продавцем щодо розрахунків за отриманий природний газ держава виступає лише в якості третьої особи, що має певний обов`язок зі своєчасного перерахування субвенцій у певний строк та в межах договірних відносин не є суб`єктом владних повноважень; - вважає, що в даному випадку має застосовуватись норми ст.618 ЦК України, зокрема, боржник відповідає за порушення зобов`язання іншими особами, на яких було покладено його виконання, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця. Таким чином, оскільки державою передбачений певний механізм перерахування субвенцій, проте не врегульовано питання імплементації даних відносин при здійсненні розрахунків за природний газ між постачальником та покупцем, сторони вправі, керуючись принципом свободи договору (ст.627 ЦК України) встановити, конкретизувати) умовами угоди порядок регулювання щодо платежів, здійснених на підставі постанови КМУ №256, якими мають керуватись сторони, тощо. Саме це і було здійснено сторонами спору в умовах п.6.1 договору; - вказує, що з огляду на встановлений ст.204 ЦК України принцип правомірності правочину, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що договір постачання природного газу є належною підставою, у розумінні норм ст.11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з купівлі-продажу природного газу, зокрема щодо розрахунків у належні строки за отриманий природний газ; - стверджує, що матеріалами справи підтверджується факт порушення зі сторони відповідача строків розрахунку за отриманий природний газ згідно умов договору №2503/1617-ТЕ-34 на постачання природного газу; - зауважує, що враховуючи обставини щодо здійснення розрахунків за переданий природний газ за рахунок коштів, отриманих з Державного бюджету України на надання пільг, субсидій та компенсацій населенню господарським судом зроблено висновок про те, що строки виконання грошових зобов`язань, які виникли на підставі укладеного сторонами договору, в цій частині змінилися. З цього приводу вважає за необхідне звернути увагу суду на висновки Верховного Суду, викладені у наступних постановах, зокрема, у постанові від 22.11.2019р. у справі №916/2286/19, постанові від 12.03.2019р. у справі №910/3657/18. Так, у вищенаведених постановах Верховний Суд дійшов до висновку, що порядок перерахування коштів, встановлений постановою КМУ №256 від 04.03.2002р., не передбачає зміну порядку та строків здійснення розрахунків між сторонами. Такі висновки абсолютно відповідають порядку врегулювання наведеного питання в положеннях регуляторних актів у відносинах з постачання газу для вироблення теплової енергії; - додає, що судом першої інстанцій встановлено, що зобов`язання відповідача за договором постачання природного газу щодо оплати останнім отриманого від позивача газу частково виконано за рахунок одержаної місцевим бюджетом субвенції із державного бюджету, перерахованої у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів і здійснення заходів з виконання програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету". В силу ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором передбачено, що всі зміни і доповнення до нього повинні бути зроблені в письмовій формі і підписані повноважними представниками сторін. Чинним законодавством та Порядком не передбачено внесення змін до даного виду договорів в інший спосіб; - вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів і здійснення заходів з виконання програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" змінено порядок і термін оплати за договором, є невірними та не відповідають матеріалам справи; - зазначає, що підстави звільнення від обов`язку сплати пені та відповідальності передбаченої ст.625 ЦК України, у випадку здійснення розрахунків в порядку постанови КМУ №256 можуть бути узгоджені лише сторонами в договорі, а не постановою КМУ №256. Умови договору між сторонами спору не містять відповідних умов про звільнення від відповідальності. Відтак, висновки суду про зміну строків здійснення розрахунків за договором на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 не відповідають змісту наведеного нормативного акту; - констатує, що на переконання скаржника, суд першої інстанції посилаючись на здійснення розрахунків за договором на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256, не з`ясував всіх обставин справи, та неправильно застосував норми матеріального права щодо наслідків укладення договору, а тому прийняв незаконне та не справедливе рішення щодо відмови в задоволенні позовних вимог у частині відмови у стягненні з відповідача 164 201,99грн. пені, 78 981,14грн. 3% річних та 323 905,37грн. інфляційних втрат, а всього на загальну суму 567088,80грн.. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суд від 08.07.2021р. поновлено строк на подання апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.05.2021р. у справі №924/268/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.05.2021р. у справі №924/268/21 та призначено справу №924/268/21 до розгляду на 31.08.2021р. об 14:30год.. 12.08.2021р. на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника позивача Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" Безпалюка О.Л. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Відповідно до відомостей табелю КП "Діловодство спеціалізованого суду" суддя-доповідач (головуючий суддя) Павлюк І.Ю. перебувала у відпустці у період з 26.07.2021р. по 28.08.2021р. включно. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суд від 30.08.2021р. задоволено заяву представника Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" Безпалюка О.Л. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №924/268/21 поза приміщенням суду та забезпечено представнику АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" Безпалюку О.Л. участь в судовому засіданні у справі №924/268/21, призначеному на 31.08.2021р. об 14:30год. в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon". Учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, відповідач у справі наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання 31.08.2021р. не з`явився, своїх повноважних представників не направив. Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності відповідача у справі. Відповідач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні 31.08.2021р. представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.05.2021р. у справі №924/268/21 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 164201,99грн. пені, 78981,14грн. 3% річних та 323905,37грн. інфляційних втрат, всього на загальну суму 567088,80грн. та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги щодо стягнення 164201,99грн. пені, 78981,14грн. 3% річних та 323905,37грн. інфляційних втрат, всього на загальну суму 567088,80грн., у стягнені яких було відмовлено, задовольнити. Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника скаржника, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 30.09.2016р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунальним підприємством теплових мереж Дунаєвецької міської ради (споживач) на підставі, зокрема Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015р. №758 (далі Положення), укладено договір постачання природного газу №2503/1617-ТЕ-34 (далі - договір), згідно п.1.1 якого, постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п.1.2 договору). Відповідно до п.2.1 договору, постачальник передає споживачу з 01.10.2016р. по 31.03.2017р. (включно) природний газ обсягом до 1370 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (тис.куб.м.): жовтень - 100 тис. куб. метрів, листопад - 170 тис. куб. метрів, грудень - 250 тис. куб. метрів, січень - 310 тис. куб. метрів, лютий - 310 тис. куб. метрів, березень - 230 тис. куб. метрів. Обсяги природного газу, які планується поставити згідно з цим договором (планований обсяг), повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених у пункті 1.2 цього договору. Плановий обсяг за цим договором протягом місяця поставки може змінюватися за домовленістю сторін. Допускається відхилення місячного обсягу переданого природного газу в розмірі плюс/мінус 5 відсотків, підтвердженого постачальником планового обсягу без узгодження сторін. Згідно п.3.1 договору, зокрема право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ. Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (п.3.4 договору). У відповідності п.п.5.1, 5.2 договору, ціна на природний газ (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України), який постачається за цим договором, визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015р. №758. Ціна за 1000 куб.м. природного газу за цим договором становить 4942,00грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40грн.. Пунктом 6.1 договору сторонами узгоджено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням п.11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2015р. №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій і компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором. Згідно п.6.2 договору, оплата за природний газ здійснюється таким чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача поширювалася дія ст.19-1 Закону України "Про теплопостачання"; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п.6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача не поширювалась дія статті 191 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором; 5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника. Відповідно до п.6.3 договору, у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу - погашається основна сума заборгованості. Розділом 7 договору визначені права та обов`язки сторін, де в п.7.1 вказано, що споживач має право, зокрема отримувати природний газ відповідно до умов цього договору. У свою чергу, споживач зобов`язаний, зокрема своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором (п.7.2 договору). Постачальник зобов`язаний, з-поміж іншого, забезпечувати постачання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договору; забезпечувати споживача прозорими та простими способами досудового вирішення спорів (п.7.4 договору). У відповідності до п.8.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20. Також, сторонами узгоджено, що з урахуванням п.11.3 цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2015р. №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст.625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором (п.8.3 договору). Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років (п.10.3 договору). Пунктом11.3 договору сторони погодили такий порядок внесення змін до цього договору: усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у абзаці першому п.2.3, п. п.11.4 та 11.5 цього договору (пп.1); сторони погодили, що зміни до цього договору, викладені не у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору, не можуть бути застосовані до правовідносин сторін за цим договором (пп.2); договір про організацію взаєморозрахунків не вносить змін до цього договору та може бути застосований до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору (пп.3); будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005р. №20, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору (пп.4). Згідно п.12.1 договору він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016р. до 31.03.2017р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Договір постачання природного газу від 30.09.2016р. №2503/1617-ТЕ-34 підписаний сторонами, скріплений відтисками їх печаток. В подальшому, 23.01.2017р. між сторонами до договору підписано та скріплено відтисками їх печаток додаткову угоду №1, якою, зокрема доповнили р. 1 "Предмет договору" після п.1.2 пунктом 1.3 в редакції: "1.3. Необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений пункті 2.1 цього договору, споживач визначає самостійно"; відповідно вирішили вважати п.1.3 розділу "Предмет договору" пунктом 1.4; виклали підпункт 1) пункту 11.3 розділу 11 "Інші умови" в редакції: "1) усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у абзаці першому пункту 2.5, пунктах 11.5 та 11.6 цього договору". Також, у додаткових угодах від 28.05.2019р. №2 та від 13.12.2019р. №2 сторони доповнили відповідні банківські реквізити. На виконання умов договору Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" поставлено Комунальному підприємству теплових мереж Дунаєвецької міської ради відповідно до договору від 30.09.2016р. №2503/1617-ТЕ-34 природний газ, про що складено підписані сторонами та скріплені відтисками печаток акти приймання-передачі природного газу, а саме: від 31.10.2016р. за жовтень 2016 року на суму 41560,25грн., від 30.11.2016р. за листопад 2016 року на суму 885705,24грн., від 31.12.2016р. за грудень 2016 року на суму 1551179,15грн., від 31.01.2017р. за січень 2017 року на суму 1638278,93грн., від 31.03.2017р. за березень 2017 року на суму 205992,44грн., всього на суму 4322716,01грн.. Також, розрахунки Комунального підприємства теплових мереж Дунаєвецької міської ради за газ відображені у наданій до матеріалів справи сформованій Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" виписці по операціях за договором №2503/1617-ТЕ-34 за період 01.10.2016р. 31.12.2020р., в якій зазначено про надходження від Комунального підприємства теплових мереж Дунаєвецької міської ради коштів за договором від 30.09.2016р. №2503/1617-ТЕ-34 з посиланням, зокрема на постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014р. №217, від 04.03.2002р. №256, від 11.01.2005р. №20 та спільні протокольні рішення, ст.31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (платіж 15.11.2017р. на суму 317522,09грн.), згідно з якою (випискою) відповідачем сплачено всього 4322716,01грн. і заборгованість за відповідачем відсутня (перше зарахування коштів - 20.06.2017р., останнє зарахування коштів - 18.12.2019р.). Крім того, між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Хмельницькій області, департаментом фінансів Хмельницької облдержадміністрації, відповідачем та позивачем складено спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, а саме: від 18.07.2017р. №3054 на суму 11547,50грн., від 17.08.2017р. №3266 на суму 95879,73грн., від 19.09.2017р. №3509 на суму102445,25грн., від 13.10.2017р. №3645 на суму 96516,90грн., від 07.11.2017р. №3824 на суму 118343,32грн., від 14.12.2017р. №4318 на суму 282085,69грн.. Так, предметом вищенаведених рішень є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2015р. №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій і компенсацій". Рішеннями визначено, що вони набирають чинності з моменту підписання всіма сторонами і діють до повного виконання сторонами зобов`язань за цими спільними протокольними рішеннями. Ці спільні протокольні рішення є чинними лише у разі проведення відповідного фінансування (п.п.5.2, 5.3 рішень). Також, Комунальним підприємством теплових мереж Дунаєвецької міської ради до матеріалів справи додано лист Департаменту економіки систем життєзабезпечення Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12.02.2018р., відповідно до якого відповідача повідомлено про включення його до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії; копію листа Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг Верховної Ради України від 26.04.2021р. про розгляд листа відповідача щодо стабілізації фінансово-господарського стану підприємства. За вказаних обставин, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Комунального підприємства теплових мереж Дунаєвецької міської ради про стягнення 1217197,40грн., з яких 343871,78грн. пені, 179861,81грн. 3% річних, 693463,81грн. інфляційних втрат. Обґрунтовуючи позовну заяву, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" посилається на неналежне виконання відповідачем обов`язку зі своєчасної оплати природного газу, отриманого за договором постачання природного газу від 30.09.2016р. №2503/1617-ТЕ-34. Як на правову підставу позову посилається на положення ст.ст.11, 15, 16, 509, 526, 530, 549, 610-612, 655 ЦК України, ст. ст. 30, 173-175, 193, 316, 230-232 ГК України. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 23.03.2021р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №924/268/21, призначено підготовче засідання на 13.04.2021, яке відкладено на 11.05.2021р.. Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву покликається на те, що повністю розрахувався за спожитий природний газ. Вказує, зокрема, на те що нарахування проведені позивачем за період, в якому заборонено нарахування штрафних санкцій Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії", та позивачем не підтверджено початку періоду нарахування. Також, у доповненні до відзиву відповідач звертає увагу, зокрема, на відсутність первинних бухгалтерських документів, неправильно вибраний позивачем період початку прострочення, відсутність методики проведених нарахувань, відсутність документального підтвердження погашення заборгованості тощо. Зазначив про звільнення виробників теплової енергії від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій згідно із п.15р. ІІ "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020рік" від 13.04.2020р., а також про перебування на розгляді урядових комітетів законопроектів, спрямованих на стабілізацію фінансово-економічного стану теплопостачальних та теплогенеруючих підприємств. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 11.05.2021р. відмовлено у задоволенні клопотання комунального підприємства теплових мереж Дунаєвецької міської ради (від 07.05.2021р.) про призначення судової економічної експертизи; підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 20.05.2021р.. У судовому засіданні 20.05.2021р. оголошено перерву до 27.05.2021р.. Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 27.05.2021р. у справі №924/268/21 позов задоволено частково. Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України). Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування. За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №.№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції. Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину). Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами. За приписами частин 1, 2 ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу. Частиною 2 ст.13 Закону України "Про ринок природного газу" до обов`язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов`язків споживач несе відповідальність згідно із законом (ч.3 ст.13 цього Закону). За змістом ч. 1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов`язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов`язань відповідно до ст.692 ЦК України. За змістом ст.655 ЦК України, передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Згідно зі ст.ст.193, 202 ГК України, ст.ст.525, 526, 599 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Положеннями ст.610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За умовами ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання природного газу 30.09.2016р. №2503/1617-ТЕ-34, згідно умов якого, позивач зобов`язався поставити відповідачу у 2016-2017 роках природний газ для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а відповідач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору. Також, умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору постачання природного газу 30.09.2016р. №2503/1617-ТЕ-34 позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими відтисками їх печаток актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2016р. за жовтень 2016 року на суму 41560,25грн., від 30.11.2016р. за листопад 2016 року на суму 885705,24грн., від 31.12.2016р. за грудень 2016 року на суму 1551179,15грн., від 31.01.2017р. за січень 2017 року на суму 1638278,93грн., від 31.03.2017р. за березень 2017 року на суму 205992,44грн., всього на суму 4322716,01грн.. Як вбачається з матеріалів справи, що відповідачем здійснювались розрахунки за отриманий згідно з договором природний газ, що підтверджується випискою по операціях за договором №2503/1617-ТЕ-34 за період 01.10.2016р. 31.12.2020р., в якій відображено надходження від відповідача коштів на загальну суму 4322716,01грн. (перше зарахування коштів - 20.06.2017р., останнє зарахування коштів - 18.12.2019р.). Поряд з цим, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається зокрема на п.п.6.1, 8.3, 11.3 договору щодо проведення розрахунків за поставлений газ та у зв`язку із несвоєчасним їх здійсненням просить стягнути з відповідача 179861,81грн. 3% річних, 693463,81грн. інфляційних втрат, 343871,78грн. пені, нараховані за зобов`язаннями жовтня 2016 року - березня 2017 року. За приписами ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ст.230 ГК України, якою передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Виходячи із змісту ст.ст.546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання. Згідно ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. У відповідності до ч.4 ст.231 ГК України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Пунктом 8.2 договору сторонами узгоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20. Як встановлено судом, оплата заборгованості за договором (4322716,01грн.) проведена відповідачем частково за рахунок власних коштів (всього 1159263,96грн.), за рахунок коштів, сплачених на підставі постанов Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014р. (всього 562323,12грн.), від 11.01.2005р. №20 та укладених відповідно до неї спільних протокольних рішень (всього 706818,39грн.), від 04.03.2002р. №256 (всього 1576788,45грн.), а також відповідно до ст.31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (платіж 15.11.2017р. на суму 317522,09грн.), що відображено позивачем у виписці по операціях за відповідний період. Слід зазначити, що порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено ст.19-1 Закону України "Про теплопостачання". При цьому, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення ст.19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб`єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам. Відповідно до ч.1 ст.19-1 Закону України "Про теплопостачання", оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником. Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. У відповідності до ч.ч.4, 5 ст.19-1 Закону України "Про теплопостачання", кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу. Зазначене вище свідчить, що ст.19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановленні сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. При цьому, у частинах 4 та 5 ст.19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Так, на виконання вимог ст.19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014р. №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки". Пунктом 1 Порядку № 217 визначено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Таким чином, в силу ч.ч.4, 5 ст.19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядок №217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18.06.2014р. №217, є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов`язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (п.п.3, 4, 5, 6 Порядку №217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками (п.п.8, 9, 14 Порядку №217). Так, положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії. При цьому, Порядок №217 не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2020р. у справі №921/12/19 та від 21.02.2018р. у справі №910/16072/16. Також, слід врахувати позицію, що викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020р. у справі №903/918/19, відповідно до якої аналіз приписів ст.19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014р. на виконання ст.19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником. При цьому, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності. Зокрема, визначений Порядком №217 (п.п.8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу. Таким чином, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу , а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку ч.2 ст.625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат. Відповідно до ст.7 ГК України, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Також, слід вказати, що правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України від 05.10.2000р. №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії". Статтею 19 вказаного Закону визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. У відповідності до ч.ч.1- 3 ст.12 ГК України, держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів. Також. слід вказати, що одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні. Зокрема, таке регулювання визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 (Порядок № 20), який діяв на час укладення договору від 06.09.2017р. №8311/1718-ТЕ-24 і втратив чинність з 01.01.2018р.. Відповідно до змісту Порядку №20 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання з відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов`язаних з виробництвом і постачанням теплової енергії та гарячої води населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме, на оплату послуг тепло-, водопостачання та водовідведення. Пунктом 6 Порядку №20 встановлено, що органи Державної казначейської служби України на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (п.7 Порядку №20). Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженим Спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Міністерства фінансів України від 03.08.2015р. №493/688 (далі - Порядок №493), встановлено взаємовідносини, зокрема, між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, НАК "Нафтогаз України" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, що проводяться відповідно до Порядку №20. У відповідності до п.п.1.2 Порядку №493, розрахунки, передбачені у п.1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків (далі - СПР), форми яких наведені у додатках 1, 2, 3 до цього Порядку. Також, слід звернути увагу на те, що за сталою практикою Верховного Суду підписання спільних протокольних рішень трактується як фактичне погодження сторонами іншого (не той, що був передбачений у договорі) порядку розрахунків, зміна порядку і строку проведення розрахунків. Вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019р. у справі №924/296/18 та в постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019р. у справі №908/885/18). Враховуючи викладене слід дійти висновку, що вказаними нормативно-правовими актами держава безпосередньо регулює (змінює) строки проведення розрахунків та визначає механізм перерахування коштів за постачання природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання) певним категоріям населення, а підписання спільних протокольних рішень є елементом процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій із державного бюджету. Також, правові висновки щодо імперативного регулювання державою розрахунків між суб`єктами паливно-енергетичного комплексу шляхом прийняття нормативно-правових актів, якими визначаються порядок, строки та механізми виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019р. у справі №922/3013/18, від 13.11.2019р. у справі №922/3095/18, постанові Верховного Суду від 13.02.2020р. у справі №917/536/19, які в силу приписів ч.4 ст.236, ч.1 ст.281 ГПК України є обов`язковими для врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Як встановлено судом, що наданий позивачем розрахунок, на заборгованість, оплачену згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 та ст.31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" з пропуском встановленого договором строку, свідчить, що позивачем нарахування пені, відсотків річних та інфляційних втрат не здійснено, чим спростовуються відповідні доводи відповідача, зокрема, щодо неврахування позивачем спільних протокольних рішень, підписаних на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20. Водночас, позивачем здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат також на заборгованість, яка сплачена відповідачем із посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256, а саме: за зобов`язаннями грудня 2016 року в сумі 856751,27грн., за зобов`язаннями січня 2017 року в сумі 720037,18грн.. З приводу чого судом, з огляду на вищенаведені положення Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", враховується таке. Відповідно до п.9 ч.1 ст.87 Бюджетного кодексу України до видатків, які здійснюються із Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.97 цього Кодексу). У відповідності до підпункту б) п.4 ч.1 ст.89 та ст.102 Бюджетного кодексу України, видатки на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню) здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату послуг із постачання теплової енергії за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком № 256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню. Постановами Кабінету Міністрів України від 08.11.2017р. № 951 та від 21.02.2018р. №114 у Порядок №256 внесено зміни, якими запроваджено новий механізм фінансування субвенцій на надання пільг та житлових субсидій населенню. Так, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів готують щомісяця інформацію про суми нарахованих соціальних виплат, пільг та житлових субсидій населенню та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами і надсилають їх фінансовим органам. Підприємства, установи та організації, що надають послуги з тепло-, водопостачання і водовідведення готують реєстри обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, що підлягають перерахуванню відповідно до фактичних обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, але не вище обсягів нарахованих сум пільг і субсидій, і надсилають їх протягом місяця фінансовим органам та головним розпорядникам коштів місцевих бюджетів. Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад готують реєстри сум, що підлягають перерахуванню, та подають їх фінансовим органам відповідного рівня, які узагальнюють реєстри, та надають їх Головним управлінням Казначейства. Головні управління Державної казначейської служби подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг, субсидій, допомоги та кредиторської заборгованості відповідних бюджетів згідно із зазначеними реєстрами. Казначейство, згідно із узагальненими реєстрами, перераховує субвенцію для виплати пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг з тепло-, водопостачання і водовідведення за видами послуг. Фінансові органи відповідних рівнів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення на перерахування цих коштів на рахунки районних (місцевих, обласних) бюджетів, відповідно до фактичних зобов`язань з пільг, субсидій і допомоги населенню відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати, а останні перераховують їх на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків, які в подальшому здійснюють протягом двох операційних днів розрахунки з підприємствами, установами та організаціями, які ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), тепло-, водопостачання і водовідведення. Усі учасники розрахунків, які здійснюються відповідно до положень Порядку №256, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають "постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок. З огляду на викладене, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, оскільки механізм та строки перерахування таких коштів учасникам цих розрахунків установлюється та контролюється Казначейством, а суми субвенцій, не використані головним розпорядником коштів за призначенням протягом бюджетного року, перераховуються органами Державної казначейської служби до державного бюджету в останній робочий день бюджетного року. Таким чином слід дійти висновку, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із оплатою енергоресурсів використаних для населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме, витрат на придбання природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання). Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів. Отже, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) також зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Враховуючи викладене вище, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, виконання грошового зобов`язання за цим договором в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюється відповідними нормативно-правовими актами законодавства. Зазначені правові висновки також викладені в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019р. у справі №924/296/18, від 16.10.2020р. у справі №903/918/19 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.07.2019р. у справі №913/334/18, від 24.09.2019р. у справі №927/894/18. Таким чином, розрахунок за послуги з розподілу природного газу на підставі Порядку №256 є розрахунком за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. При цьому, Порядком №256 фактично визначено інший порядок розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), ніж передбачений сторонами в договорі. За приписами ч.3 ст.6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення постанови Кабінету Міністрів України є обов`язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Отже, строки та порядок здійснення розрахунків за природний газ (у тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), визначаються саме нормами наведеної постанови. Отже вказане вище свідчить, що відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків у частині, яка сплачується за рахунок субвенцій, тому як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), що, по суті, усуває відповідача від виконання зобов`язання в частині гарантованих державою та, як наслідок, унеможливлює застосування до нього наслідків неналежного виконання зобов`язання Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.04.2021р. у справі №917/2118/19 від 29.09.2020р. у справі №904/2732/18, від 14.07.2020р. у справі №923/1064/18, від 05.03.2020р. у справі №926/19/19. Як встановлено судом та свідчать матеріали справи, нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість за зобов`язаннями жовтня та листопада 2016 року, а також пені та 3% річних на заборгованість за зобов`язаннями березня 2017 року позивачем проведено правомірно. При цьому, за зобов`язаннями грудня 2016 року відповідні нарахування повинні здійснюватися на заборгованість в сумі 290564,93грн., тобто за вирахуванням оплат, проведених згідно з постановою №256 (856751,27грн.). Таким чином, обґрунтований розмір пені за зобов`язаннями грудня 2016 року становить 30258,56грн., 3% річних 10523,15грн., інфляційних втрат 47149,29грн.. Так, 3% за зобов`язаннями грудня 2016 року становлять: на заборгованість в сумі 290564,93грн. за період 26.01.2017р.-25.07.2017р. 4322,65грн.; на заборгованість в сумі 290564,93грн. за період 26.07.2017р. 20.11.2017р. 2818,08грн.; в сумі 288869,73грн. за 21.11.2017р. 23,74грн.; в сумі 288630,93грн. за 22.11.2017р. 23,72грн.; в сумі 286982,70грн. за 23.11.2017р. 23,59грн.; в сумі 285207,22грн. за період 24.11.2017р.-26.11.2017р. 70,33грн.; в сумі 282779,90грн. за 27.11.2017р. 23,44грн.; в сумі 279474,77грн. за 28.11.2017р. 22,97грн.; в сумі 279156,27грн. за 29.11.2017р. 22,94грн.; в сумі 278507,17грн. за 30.11.2017р. 22,89грн.; в сумі 277511,96грн. за період 01.12.2017р. 04.12.2017р. 91,24грн.; в сумі 277398,99грн. за період 05.12.2017р. - 26.12.2017р. 501,60грн.; в сумі 267419,89грн. за 27.12.2017р. 21,98грн.; в сумі 263078,07грн. за 28.12.2017р. 21,62грн.; в сумі 261760,63грн. за період 29.12.2017р.-02.01.2018р. 107,57грн.; в сумі 261362,63грн. за період 03.01.2018р. 15.01.2018р. 279,26грн.; в сумі 260998,63грн. за 16.01.2018р. 21,45грн.; в сумі 260997,64грн. за 17.01.2018р. 21,45грн.; в сумі 259494,21грн. за 18.01.2018р. 21,33грн.; в сумі 256971,44грн. за період 19.01.2018р. 21.01.2018р. 63,36грн.; в сумі 255509,67грн. за 22.01.2018р. 21,00грн.; в сумі 253524,66грн. за 23.01.2018р. 20,84грн.; в сумі 250731,95грн. за 24.01.2018р. 20,61грн.; в сумі 248856,67грн. за 25.01.2018р. 20,45грн.; в сумі 245059,11грн. за період 26.01.2018р. 28.01.2018р. 60,43грн.; в сумі 243629,76грн. за 29.01.2018р. 20,02грн.; в сумі 240885,70грн. за 30.01.2018р. 19,80грн.; в сумі 240233,03грн. за 31.01.2018р. 19,75грн.; в сумі 167314,09грн. за період 01.02.2018р. 26.02.2018р. 357,55грн.; в сумі 167314,09грн. за період 27.02.2018р. 12.03.2018р. 192,53грн.; в сумі 167314,09грн. за період 13.03.2018р. 25.03.2018р. 178,77грн.; в сумі 167314,09грн. за період 26.03.2018р. 28.03.2018р. 41,26грн.; в сумі 167314,09грн. за період 29.03.2018р. 23.04.2018р. 357,55грн.; в сумі 101724,92грн. за 24.04.2018р. 8,36грн.; в сумі 100052,48грн. за 25.04.2018р. 8,22грн.; в сумі 85758,30грн. за 26.04.2018р. в сумі 7,05грн.; в сумі 85071,15грн. за період 27.04.2018р. 01.05.2018р. 34,96грн.; в сумі 80721,05грн. за період 02.05.2018р. 04.05.2018р. 19,90грн.; в сумі 80153,90грн. за період 05.05.2018р. 06.05.2018р. 13,18грн.; в сумі 79829,93грн. за період 07.05.2018р. 09.05.2018р. 19,68грн.; в сумі 78635,93грн. за період 10.05.2018р. 14.05.2018р. 32,32грн.; в сумі 78035,34грн. за період 15.05.2018р. 16.05.2018р. 12,83грн.; в сумі 77058,34грн. за 17.05.2018р. 6,33грн.; в сумі 76008,32грн. за період 18.05.2018р. 20.05.2018р. 18,74грн.; в сумі 70975,57грн. за 21.05.2018р. 5,83грн.; в сумі 70384,05грн. за період 22.05.2018р. 23.05.2018р. 11,60грн.; в сумі 69923,67грн. за 24.05.2018р. 5,75грн.; в сумі 68669,82грн. за період 25.05.2018р. 28.05.2018р. 22,58грн.; в сумі 67687,32грн. за 29.05.2018р. 5,56грн.; в сумі 66520,93грн. за 30.05.2018р. 5,47грн.; в сумі 66029,57грн. за період 31.05.2018р. 18.06.2018р. 93,74грн.; в сумі 59905,63грн. за 19.06.2018р. 4,92грн.; в сумі 59408,13грн. за 20.06.2018р. 4,78грн.; в сумі 58193,24грн. за 21.06.2018р. 4,78грн.; в сумі 57958,63грн. за 22.06.2018р. 4,76грн.; в сумі 57060,08грн. за період 23.06.2018р. 25.06.2018р. 14,07грн.; в сумі 53852,70грн. за 26.06.2018р. 4,43грн.; в сумі 50613,23грн. за період 27.06.2018р. 01.07.2018р. 20,80грн.; в сумі 49788,36грн. за 02.07.2018р. 4,09грн.; в сумі 49390,36грн. за 03.07.2018р. 4,06грн.; в сумі 48464,70грн. за період 04.07.2018р. 05.07.2018р. 7,97грн.; в сумі 45635,00грн. за період 06.07.2018р. 10.07.2018р. 18,75грн.; в сумі 43116,90грн. за період 11.07.2018р. 12.07.2018р. 7,09грн.; в сумі 43009,44грн. за період 13.07.2018р. 18.07.2018р. - 21,21грн.; в сумі 41453,41грн. за період 19.07.2018р. 23.07.2018р. 17,04грн.; в сумі 39556,62грн. за 24.07.2018р. 3,25грн.; в сумі 38307,98грн. за 25.07.2018р. 3,15грн.; в сумі 35621,48грн. за 26.07.2018р. 2,93грн.; в сумі 33796,73грн. за період 27.07.2018р. 29.07.2018р. 8,33грн.; в сумі 32396,36грн. за 30.07.2018р. 2,66грн.; в сумі 32396,36грн. за 31.07.2018р. 2,66грн.; в сумі 31372,59грн. за період 01.08.2018р. 05.08.2018р. 12,89грн.; в сумі 31304,93грн. за період 06.08.2018р. 212.08.2018р. 41,17грн.; в сумі 30583,32грн. за 22.08.2018р. 2,15грн.; в сумі 30127,62грн. за період 23.08.2018р. 26.08.2018р. 9,91грн.; в сумі 26413,1грн. за 27.08.2018р. 2,17грн.; в сумі 24875,37грн. за 28.08.2018р. 2,05грн.; в сумі 23967,53грн. за 29.08.2018р. 1,97грн.; в сумі 23768,53грн. за період 30.08.2018р. 02.09.2018р. 7,81грн.; в сумі 23562,12грн. за період 03.09.2018р. 19.09.2018р. 32,92грн.; в сумі 22643,58грн. за період 20.09.2018р. 23.09.2018р. 7,44грн.; в сумі 20562,99грн. за період 24.09.2018р. 25.09.2018р. 3,38грн.; в сумі 17626,44грн. за 26.09.2018р. 1,45грн.; в сумі 17427,44грн. за 27.09.2018р. 1,43грн.; в сумі 13476,92грн. за період 28.09.2018р. 24.10.2018р. 29,91грн.; в сумі 12250,66грн. за період 25.10.2018р. 28.10.2018р. 4,03грн.; в сумі 8152,16грн. за 29.10.2018р. 0,67грн.; в сумі 6934,28грн. за період 30.10.2018р. 01.11.2018р. 1,71грн.; в сумі 6016,10грн. за період 02.11.2018р. 13.11.2018р. 5,93грн.; в сумі 4602,23грн. за період 14.11.2018р. 19.11.2018р. 2,27грн.; в сумі 3607,23грн. за 20.11.2018р. 0,30грн.; в сумі 3003,66грн. за період 21.11.2018р. 22.11.2018р. 0,49грн.; в сумі 2207,01грн. за період 23.11.2018р. 26.11.2018р. 0,73грн.; в сумі 997,01грн. за 27.11.2018р. 17,04грн.; в сумі 772,79грн. за 28.11.2018р. 0,06грн.; в сумі 375,29грн. за 29.11.2018р. 0,03грн.; в сумі 255,89грн. за період 30.11.2018р. 02.12.2018р. 0,06грн.; в сумі 133,51грн. за період 03.12.2018р. 09.12.2018р. 0,08грн.. Також, інфляційні нарахування за зобов`язаннями грудня 2016 року становлять: на заборгованість в сумі 290564,93грн. за лютий 2017 року жовтень 2017 року 30003,36грн.; в сумі 308510,53грн. за листопад 2017 року 2776,60грн.; в сумі 294540,53грн. за грудень 2017 року - 2945,41грн.; в сумі 275958,42грн. за січень 2018 року - 4139,38грн.; в сумі 207178,84грн. за лютий 2018 року - 1864,61грн.; в сумі 209043,45грн. за березень 2018 року - 2278,97грн.; в сумі 127214,87грн. за квітень 2018 року 1017,72грн.; в сумі 109191,01грн. за травень 2018 року 0 грн.; в сумі 93774,67грн. за червень 2018 року - 0 грн.; в сумі 75557,80грн. за липень 2018 року - 528,91грн.; в сумі 664401,07грн. за серпень 2018 року 0 грн.; в сумі 56109,46грн. за вересень 2018 року 1066,08грн.; в сумі 49566,82грн. за жовтень 2018 року 842,64грн.; в сумі 43731,07грн. за листопад 2018 року 743,43грн.. За зобов`язаннями січня 2017 року нарахування повинні здійснюватися на заборгованість в сумі 918241,75грн., тобто за вирахуванням оплат, проведених згідно з постановою №256 (720037,18грн.). Виходячи з наведеного, обґрунтований розмір пені за зобов`язаннями січня 2017 року становить 95622,93грн., 3% річних 66845,08грн., інфляційних втрат 242455,29грн.. Водночас 3% за зобов`язаннями січня 2017 року становлять: на заборгованість в сумі 918241,75грн. за період 28.02.2017р. 27.08.2017р. 13660,42грн.; в сумі 918241,75грн. за період 28.08.2017р. 20.12.2018р. 36226,52грн.; в сумі 917531,75грн. за 21.12.2018р. 75,41грн.; в сумі 912608,58грн. за період 22.12.2018р. 25.12.2018р. 300,04грн.; в сумі 909370,87грн. за 26.12.2018р. 74,74грн.; в сумі 906793,92грн. за 27.12.2018р. 74,53грн.; в сумі 904673,51грн. за 28.12.2018р. 74,36грн.; в сумі 901859,42грн. за період 29.12.2018р. 02.01.2019р. 370,63грн.; в сумі 901156,60грн. за період 03.01.2019р. 07.01.2019р. 370,34грн.; в сумі 900141,52грн. за період 08.01.2019р. 13.01.2019р. 443,91грн.; в сумі 899407,78грн. за 14.01.2019р. 73,92грн.; в сумі 896664,31грн. за 15.01.2019р. 73,70грн.; в сумі 896080,70грн. за 16.01.2019р. 73,65грн.; в сумі 895284,70грн. за 17.01.2019р. 73,59грн.; в сумі 872416,93грн. за період 18.01.2019р. 20.01.2019р. 215,12грн.; в сумі 871447,10грн. за 21.01.2019р. 71,63грн.; в сумі 870296,72грн. за 22.01.2019р. 71,53грн.; в сумі 869991,85грн. за 23.01.2019р. 71,51грн.; в сумі 866838,11грн. за 24.01.2019р. 71,25грн.; в сумі 864783,18грн. за період 25.01.2019р. 27.01.2019р. 213,97грн.; в сумі 862539,86грн. за 28.01.2019р. 70,89грн.; в сумі 858630,57грн. за 29.01.2019р. 70,57грн.; в сумі 857653,77грн. за 30.01.2019р. 70,49грн.; в сумі 857430,12грн. за період 31.01.2019р. 04.02.2019р. 352,37грн.; в сумі 857027,84грн. за період 05.02.2019р. 07.02.2019р. 211,32грн.; в сумі 856418,75грн. за період 08.02.2019р. 10.02.2019р. 211,17грн.; в сумі 853890,15грн. за період 11.02.2019р. 17.02.2019р. 491,28грн.; в сумі 851707,54грн. за 18.02.2019р. 70,00грн.; в сумі 851021,86грн. за період 19.02.2019р. 20.02.2019р. 139,89грн.; в сумі 849092,76грн. за 21.02.2019р. 69,79грн.; в сумі 847359,52грн. за період 22.02.2019р. 24.02.2019р. 208,94грн.; в сумі 846941,32грн. за 25.02.2019р. 69,61грн.; в сумі 842155,1грн. за 26.02.2019 62,2грн.; в сумі 840699,68грн. за 27.02.2019р. 69,10грн.; в сумі 840041,58грн. за 28.02.2019р. 69,05грн.; в сумі 835627,51грн. за період 01.03.2019р. 03.03.2019р. 206,05грн.; в сумі 831148,78грн. за 04.03.2019р. 68,31грн.; в сумі 831028,33грн. за період 05.03.2019р. 18.03.2019р. 956,25грн.; в сумі 830940,77грн. за період 19.03.2019р. 20.03.2019р. 136,59грн.; в сумі 828366,40грн. за 21.03.2019р. 68,09грн.; в сумі 827816,01грн. за період 22.03.2019р. 24.03.2019р. 204,12грн.; в сумі 827159,61грн. за 25.03.2019р. 67,99грн.; в сумі 825174,64грн. за 2603.2019р. 67,82грн.; в сумі 818960,22грн. за 27.03.2019р. 67,31грн.; в сумі 818436,09грн. за 28.03.2019р. 67,27грн.; в сумі 816349,70грн. за період 29.03.2019р. 31.03.2019р. 201,29грн.; в сумі 814888,88грн. за 01.04.2019р. 66,98грн.; в сумі 812898,88грн. за період 02.04.2019р. 09.04.2019р. 534,51грн.; в сумі 811308,56грн. за 10.04.2019р. 66,68грн.; в сумі 810813,54грн. за період 11.04.2019р. 21.04.2019р. 733,06грн.; в сумі 809162,91грн. за 22.04.2019р. 66,51грн.; в сумі 805723,56грн. за 23.04.2019р. 66,22грн.; в сумі 799855,30грн. за 24.04.2019р. 65,74грн.; в сумі 797621,25грн. за 25.04.2019р. 65,56грн.; в сумі 744987,24грн. за період 26.04.2019р. 01.05.2019р. 367,39грн.; в сумі 742372,70грн. за 02.05.2019р. 61,02грн.; в сумі 741477,20грн. за період 03.05.2019р. 09.05.2019р. 426,60грн.; в сумі 739069,23грн. за період 10.05.2019р. 15.05.2019р. 364,47грн.; в сумі 738913,02грн. за 16.05.2019р. 60,73грн.; в сумі 638913,02грн. за період 17.05.2019р. 19.05.2019р. 157,54грн.; в сумі 636532,64грн. за 20.05.2019р. 52,32грн.; в сумі 635481,02грн. за 21.05.2109р. 52,23грн.; в сумі 634859,14грн. за 22.05.2019р. 52,18грн.; в сумі 630017,72грн. за 23.05.2019р. 51,78грн.; в сумі 629225,57грн. за період 24.05.2019р. 26.05.2019р. 155,15грн.; в сумі 627120,34грн. за 27.05.2019р. 51,54грн.; в сумі 625974,71грн. за 28.05.2019р. 51,45грн.; в сумі 625813,23грн. за період 29.05.2019р. 02.06.2019р. 257,18грн.; в сумі 572923,83грн. за 03.06.2019р. 47,09грн.; в сумі 570787,27грн. за 04.06.2019р. 46,91грн.; в сумі 570786,28грн. за період 05.06.2019р. 19.06.2019р. - 703,71грн.; в сумі 569795,25грн. за 20.06.2019р. 46,83грн.; в сумі 567298,45грн. за період 21.06.2019р. 24.06.2019р. 187,51грн.; в сумі 562851,09грн. за 25.06.2019р. 46,26грн.; в сумі 559752,21грн. за 26.06.2019р. 46,01грн.; в сумі 515459,97грн. за період 27.06.2019р. 07.07.2019р. 466,03грн.; в сумі 515083,00грн. за період 08.07.2019р. 17.07.2019р. 429,36грн.; в сумі 513093,00грн. за період 18.07.2019р. 22.07.2019р. 210,86грн.; в сумі 509260,62грн. за 23.07.2019р. 41,86грн.; в сумі 507594,22грн. за 24.07.2019р. 41,72грн.; в сумі 507249,40грн. за 25.07.2019р. 41,69грн.; в сумі 501616,87грн. за період 26.07.2019р. 28.07.2019р. 123,69грн.; в сумі 412819,88грн. за період 29.07.2019р. 30.07.2019р. 67,86грн.; в сумі 410839,83грн. за 31.07.2019р. 33,77грн.; в сумі 409460,59грн. за період 01.08.2019р. 08.08.2019р. 269,23грн.; в сумі 408465,59грн. за період 09.08.2019р. 15.08.2019р. 235,01грн.; в сумі 408352,87грн. за період 16.08.2019р. 20.08.2019р. 167,82грн.; в сумі 406934,18грн. за 21.08.2019р. 33,45грн.; в сумі 400723,09грн. за 22.08.2019р. 32,93грн.; в сумі 399056,69грн. за період 23.08.2019р. 26.08.2019р. 131,20грн.; в сумі 397550,74грн. за 27.08.2019р. 32,68грн.; в сумі 397205,92грн. за період 28.08.2019р. 29.08.2019р. 65,29грн.; в сумі 397205,92грн. за період 30.08.2019р. 02.09.2019р. 130,59грн.; в сумі 396907,42грн. за період 03.09.2019р. 19.09.2019р. 554,58грн.; в сумі 395941,28грн. за період 20.09.2019р. 30.09.2019р. 357,97грн.; в сумі 394928,34грн. за 01.10.2019р. 32,46грн.; в сумі 394928,34грн. за період 02.10.2019р. 22.10.2019р. 681,66грн.; в сумі 394461,89грн. за період 23.10.2019р. 27.10.2019р. 162,11грн.; в сумі 393447,99грн. за період 28.10.2019р. 30.10.2019р. 97,02грн.; в сумі 129447,99грн. за період 31.10.2019р. 06.11.2019р. 74,48грн.; в сумі 128946,92грн. за період 07.11.2019р. 20.11.2019р. 148,8грн.; в сумі 128816,31грн. за 21.11.2019р. 10,59грн.; в сумі 128423,45грн. за період 22.11.2019р. 24.11.2019р. 31,67грн.; в сумі 85127,50грн. за період 25.11.2019р. 26.11.2019р. 13,99грн.; в сумі 84971,09грн. за 27.11.2019р. 6,98грн.; в сумі 84839,47грн. за 28.11.2019р. 6,97грн.; в сумі 84839,47грн. за період 29.11.2019р. 17.12.2019р. 132,49грн.. Також, інфляційні втрати нараховані на заборгованість відповідача за зобов`язаннями січня в таких розмірах: на заборгованість в сумі 918241,75грн. за березень 2017 року листопад 2018 року 194967,49грн.; в сумі 1096826,91грн. за грудень 2018 року - 8774,90грн;. в сумі 1061208,51грн. за січень 2019 року - 10612,09грн.; в сумі 1054432,06грн. за лютий 2019 року 5272,16грн.; в сумі 1036012,34грн. за березень 2019 року 9324,11грн.; в сумі 973973,99грн. за квітень 2019 року - 9739,74грн.; в сумі 864539,72грн. за травень 2019 року - 6051,78грн.; в сумі 760238,24грн. за червень 2019 року - -3801,19грн.; в сумі 651816,91грн. за липень 2019 року - 3910,90грн.; в сумі 634272,10грн. за серпень 2019 року - -1902,82грн.; в сумі 631104,64грн. за вересень 2019 року 4417,73грн.; в сумі 369029,08грн. за жовтень 2019 року 2583,20грн.; в сумі 327003,99грн. за листопад 2019 року - 327,00грн.. Водночас, слід врахувати висновки щодо порядку нарахування інфляційних втрат, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020р. у справі №918/631/19, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020р. у справі №910/13071/19. Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст.625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення"). Як свідчить поданий позивачем розрахунок, нарахування інфляційних втрат на заборгованість за зобов`язаннями березня 2017 року в сумі 205992,44грн. проведені позивачем за період травень 2017 року - листопад 2019 року з урахуванням сукупного індексу інфляції за цей період в розмірі 124,1. Однак, виходячи з даних Державної служби статистики України, сукупний індекс інфляції за відповідний період становив 124,04 (1,240419) (у 2017 році: травень - 101,3, червень - 101,6, липень - 100,2, серпень - 99,9, вересень - 102,0, жовтень - 101,2, листопад - 100,9, грудень - 101,0; у 2018 році: січень - 101,5, лютий - 100,9, березень - 101,1, квітень - 100,8, травень - 100,0, червень - 100,0, липень - 99,3, серпень - 100,0, вересень - 101,9, жовтень - 101,7, листопад - 101,4, грудень - 100,8; у 2019 році: січень - 101,0, лютий - 100,5, березень - 100,9, квітень - 101,0, травень - 100,7, червень - 99,5, липень - 99,4, серпень - 99,7, вересень - 100,7, жовтень - 100,7, листопад - 101,1). Враховуючи вище викладене, судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат на заборгованість за зобов`язаннями березня 2017 року в сумі 205992,44грн. за період травень 2017 року - листопад 2019 року та встановлено, що правомірним є нарахування інфляційних втрат за цей період в сумі 49524,52грн.. Однак, як зазначає відповідач, що згідно зі ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість відповідача, яка виникла за укладеним між сторонами договором, не повинні нараховуватись штрафні санкції, інфляційні втрати та відсотки річних, а нараховані - повинні бути списані, оскільки відповідач включений до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії. Поряд з цим судом враховано, що дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон) поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (ст. 2 Закону). Відповідно до ст.3 вказаного Закону, для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Взаєморозрахунки проводяться щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах для погашення, зокрема кредиторської заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової енергії для населення, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню (без урахування розміру зобов`язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків, а в разі її відсутності - кредиторської заборгованості перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води іншим категоріям споживачів (ст.4 Закону). Згідно ч.3 ст.7 цього Закону, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Вказаний вище Закон набрав чинності 30.11.2016р.. Як свідчать матеріали справи, виникнення заборгованості відповідача за договором від 30.09.2016р. №2503/1617-ТЕ-34 мало місце з 26.11.2016р., погашення заборгованості розпочато відповідачем лише 20.06.2017р.. Отже, з огляду на викладене слід дійти висновку, що підстава для застосування положень ст.7 вказаного Закону (погашення заборгованості до набрання чинності Законом) у спірних правовідносинах відсутня. Таки чином, доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин п.15 р. ІІ "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020р., якими передбачено, що тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), звільнити від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності, є безпідставними, оскільки нарахування позивачем пені проведено за період до набрання вказаним Законом чинності (18.04.2020р.). Також, спростовуються доводи відповідача на непідтвердження позивачем початку періоду нарахування штрафних санкцій та відсутність підтверджуючих заборгованість та розрахунки документів, зокрема, відповідно до розрахунку позивача відповідні нарахування ним проведені з урахуванням терміну, передбаченого п.6.1 договору, а також до матеріалів справи надано копії договору, актів приймання-передачі природного газу, відомостей про здійснені відповідачем оплати. Отже, перевіривши здійснений позивачем та місцевим господарським судом розрахунки пені, інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з їх розрахунками та вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими в частині стягнення 179669,79грн. пені, 100880,67грн. 3% річних та 369558,44грн. інфляційних втрат, які нараховані виключно на прострочену суму заборгованості, що погашалось власними коштами відповідача та на підставі порядку №217, а позовні вимоги на суму 164201,99грн. пені, 78981,14грн. 3% річних та 323905,37грн. інфляційних втрат є необґрунтованими, оскільки нараховані на суми заборгованості, що погашалась шляхом виділення виробнику теплової енергії державної субвенцій згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.2018р., на часткове покриття його витрат на виробництво енергоносіїв пільговим споживачам. За вказаних обставин, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення 179669,79грн пені, 100880,67грн. 3% річних та 369558,44грн. інфляційних втрат, а у позові в частині стягнення 164201,99грн. пені, 78981,14грн. 3% річних та 323905,37грн. інфляційних втрат слід йому відмовити. Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права. Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29). Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі. В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі. Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги. Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За наведених обставин, рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.05.2021р. у справі №924/268/21 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення. Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.05.2021р. у справі №924/268/21 - без змін.

2. Справу №924/268/21 повернути до Господарського суду Хмельницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений "02" вересня 2021 р. Головуючий суддя Павлюк І.Ю. Суддя Демидюк О.О. Суддя Савченко Г.І.