Ухвала КАС ВС № 240/13819/20

УХВАЛА 14 квітня 2021 року м. Київ справа № 240/13819/20 адміністративне провадження № К/9901/11398/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. перевірив касаційну скаргу Житомирської обласної прокуратури на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Житомирської обласної прокуратури в якому просила: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати їй усіх належних сум при звільненні та зобов`язати прокуратуру Житомирської області здійснити перерахунок: заробітної плати за період з 26 березня по 30 квітня 2020 року, виходячи з розміру посадового окладу визначеного статтею 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), з урахуванням усіх надбавок до посадового окладу, премій і виплатити різницю недоотриманої при звільненні суми заробітної плати за вищевказаний період; заробітної плати за період з 25 вересня 2019 року по 25 березня 2020 року, включивши до її складової надбавку за класний чин «старший радник юстиції» та надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, обчислену за вказаний період з урахуванням надбавки за класний чин та виплатити різницю недоотриманої при звільненні суми заробітної плати за вищевказаний період; суми компенсації за дні невикористаної відпустки у зв`язку із звільненням, включивши до складової її обчислення за період з 25 вересня 2019 року по 25 березня 2020 року надбавку за класний чин «старший радник юстиції» та надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, обчислену з урахуванням надбавки за класний чин, а за період з 26 березня по 30 квітня 2020 року заробітну плату, з урахуванням розміру посадового окладу згідно зі статтею 81 Закону № 1697-VII, з урахуванням усіх надбавок до посадового окладу та премій; здійснити коригування суми нарахованої компенсації за дні невикористаної відпустки на коефіцієнт 6,7 та виплатити різницю між відкоригованою сумою та фактично виплаченою при звільненні сумою даної компенсації. Позов обґрунтовано тим, що у період з 26 березня по 30 квітня 2020 року заробітна плата відповідачем нараховувалась, виходячи з посадового окладу, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури" (далі - постанова КМУ №505), що не відповідає висновку Конституційного Суду України, висловленому у рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, де Суд зазначив, що виплата заробітної плати прокурорам повинна здійснюватися відповідно до положень статті 81 Закону № 1697-VII, що визначають розміри та порядок виплати заробітної плати прокурорам. Також позивач зазначила, що відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про прокуратуру», у редакції закону від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ, заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, а пунктом 2 постанови КМУ №505 надано керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів; надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи з урахуванням надбавки за класний чин та вислугу років. Посилаючись на те, що у період з 25 вересня 2019 року по 25 березня 2020 року вона мала право на отримання щомісячної надбавки за класний чин у розмірі 2400,00 грн та врахування цієї надбавки під час обчислення розміру надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у вказаний період та при обчисленні компенсації за дні невикористаної відпустки, просила суд задовольнити позов. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Житомирської обласної прокуратури щодо нездійснення нарахування та виплати всіх належних сум при звільненні ОСОБА_1 . Зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу заробітну плату за період із 26 березня по 30 квітня 2020 року, з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону № 1697-VII. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. 29 березня 2021 року Житомирська обласна прокуратура надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року. Заявник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити в позові у повному обсязі. Предметом спору є перерахунок заробітної плати прокурора, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону № 1697-VI, з урахуванням щомісячної надбавки за класний чин, передбаченої постановою КМУ №505, перерахунок усіх виплат з урахуванням зазначених складових та застосування коефіцієнту підвищення. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник зазначив відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанції помилково тлумачать положення статті 131-1 Конституції України, статті 81, 87, 90, 91 Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113-IX). Крім того, судами недотримано вимоги статей 71 - 77, 242, 246 КАС України, що є підставою для скасування судових рішень відповідно до статті 351 КАС України. Водночас заявник послався на різну практику судів першої та апеляційної інстанцій у подібній категорії справ. Із оскаржуваних судових рішень вбачається, що у цій справі вирішувався спір щодо правильності обчислення розміру заробітної плати позивача за 2019 - 2020 роки, після змін у законодавстві щодо оплати праці прокурорів та прийняття Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року у справі № 6-р/2020 яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремі положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VI зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов в частині вимог щодо перерахунку заробітної плати позивача за період із 26 березня по 30 квітня 2020 року, суди також послалися на пункт 2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України у справі №6-р/2020, яким визначено, що зазначені положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що вирішуючи спір суди керувалися саме висновками Конституційного Суду України у справі №6-р/2020 і мотиви, що свідчать про самостійне тлумачення ними положень статті 131-1 Конституції України, статтей 81, 87, 90, 91 Закону України «Про прокуратуру» та розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IX у рішеннях суду відсутні. Крім того, у цьому спорі суди не застосовували норми Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» про помилковість тлумачення яких зазначив відповідач у касаційній скарзі. Верховний Суд відхиляє доводи заявника про фундаментальне значення цієї справи для формування практики, оскільки доводи касаційної скарги щодо відсутності підстав для обчислення розміру заробітної плати позивача, виходячи з розмірів окладів, установлених статтею 81 Закону № 1697-VI зводяться до відсутності рішення про успішне проходження позивачем атестації, у зв`язку з чим її звільнено з посади та органів прокуратури. Крім того, зміст судових рішень свідчить про те, що зазначені обставини щодо атестації не досліджувалися судами у цій справі і у касаційній скарзі відповідач не посилається на те, що такі аргументи він наводив під час її розгляду у судах попередніх інстанцій. Мотиви заявника щодо різної практики судів, з посиланням на приклади судових рішень у справах №№ 520/2751/21, 160/15257/20 також не беруться до уваги Верховним Судом, так як ці судові рішення не набрали законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, наведення окремих цитат з рішень Верховного Суду та неповного з`ясування обставин справи судами, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, Житомирською обласною прокуратурою не викладено передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Верховний Суд зазначає, що загальні посилання Житомирської обласної прокуратури на відсутність висновків Верховного Суду, з наведенням норми законодавства, яким урегульовані загальні питання діяльності та особливості забезпечення функціонування прокуратури, у тому числі, умови оплати праці, за відсутності вмотивованих аргументів щодо неправильного їхнього застосування, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Тому, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Житомирської обласної прокуратури на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.

2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя О.В. Кашпур