Постанова 4804 № 227/2290/19

Єдиний унікальний номер 227/2290/19 Номер провадження 22-ц/804/443/20 Справа № 227/2290/19 Головуючий в суді першої інстанції Хандурін В.В. Провадження № 22-ц/804/443/20 Суддя-доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В. суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 227/2290/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, з апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 листопада 2019 року у складі судді Хандуріна В.В., - ВСТАНОВИВ: У травні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 01.09.2016 року відбулася реорганізація структурного підрозділу ДП «Донецька залізниця» шляхом його злиття, як наслідок, позивача переведено до Виробничого підрозділу «Іловайське БМЕУ» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», про що маються відповідні записи у трудовій книжці. 10 липня 2017 року структурним підрозділом АТ «Українська залізниця» видано наказ № 6388/ДН-ОС про звільнення позивача на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. За час перебування у трудових відносинах з відповідачем роботодавцем допущено порушення строків виплати заробітної плати, через що на заробітну плату необхідно нараховувати компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. Разом з тим, у день звільнення відповідач повний розрахунок з позивачем не провів. Відповідно до розрахункових листів заробітної плати, розмір заборгованої заробітної плати складає 27016,01 грн. (без утримання з цієї суми передбачених законом податків та зборів). З врахуванням індексів споживчих цін за період невиплати, розмір заборгованої компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати складає 5060,31 грн. На підставі викладеного, позивач просила стягнути з відповідача АТ «Українська залізниця» заборгованість по заробітній платі у розмірі 27016,01 грн., без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів, а також компенсацію за втрату частини заробітної плати в розмірі 5060,31 грн. без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів. Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати - задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 заборгованість по заробітній платі за березень липень 2017 року в загальному розмірі 24663,92 грн. (двадцять чотири тисячі шістсот шістдесят три гривні 92 копійки). Зобов`язано Акціонерне товариство «Українська залізниця» при виплаті ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати, у розмірі 3836,24 грн. (три тисячі вісімсот тридцять шість гривень 24 копійки). Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за один місяць - за березень 2017 року у розмірі 2471,32 грн. (дві тисячі чотириста сімдесят одна гривня 32 копійки). Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 682,73 грн. (шістсот вісімдесят дві гривні 73 копійки). У задоволенні іншої частини вимог - відмовлено. Відповідачем АТ «Українська залізниця» подано апеляційну скаргу, в якій він просив оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В мотивування апеляційної скарги зазначає, що частково не погоджується з зазначеним рішенням та вважає, що суд помилково дійшов висновку та ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості з виплати заробітної плати, не врахувавши фактичні дані, які мають значення для вирішення справи. Виробничий підрозділ Іловайське БМЕУ структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» здійснював господарську діяльність на території окремих районів Донецької області, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України» припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей шляхами залізничного і автомобільного сполучення. На території окремих районів Донецької та Луганської областей відсутній доступ до підприємств галузі, які захоплені, що сприяє загрозі життя уповноважених осіб при знаходженні на території виробничих підрозділів, які мають здійснювати організацію та контроль ведення господарської діяльності. Відповідач не мав об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків та виконати свої зобов`язання за трудовим договором. Дані обставини унеможливлювали виконання відповідачем своїх зобов`язань згідно ст.ст.47, 83, 115, 116 КЗпП України. Посилаючись на ст.ст. 21, 94 КЗпП, зауважує, що сам по собі факт звільнення позивача не може бути підставою для задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості по заробітній платі, оскільки заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудовик відносинах. Зазначає ст. 115 КЗпП, ст. 30 Закону України «Про оплату праці»; ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та Фінансову звітність в Україні»; п. 1.6. наказу Держкомстату України від 28.09.2005 р. №286 «Про затвердження інструкції зі статистики кількості працівників»; наказ Держкомстату України від 05.12.2008 р. № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики прані»; п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України, яким наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків, та робить висновок, що нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатним розписом, розцінками та нормами праці, табелем обліку використання робочого часу, розпорядженнями про надбавки та премії за умови, що господарська діяльність здійснювалась. Достовірно встановлено, що через захоплення підприємства невідомими особами відповідач втратив контроль над виробничими потужностями підприємства, нерухомим майном та документацією. Відсутність документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, затверджених наказом від 05.12.2008 року № 489 Державного комітету статистики Про затвердження типових форм первинної облікової, документації зі статистики праці, а саме: наказів (розпорядження) про прийняття на роботу; наказів (розпорядження) про надання відпустки; наказів (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту); табелів обліку використання робочого часу; розрахунково-платіжна відомість працівника не дає підстав для підтвердження інформації щодо фактичного виконання робіт, що безпосередньо впливає на можливість проведення нарахувань. Зазначає, що відсутність даних в індивідуальних відомостях застрахованих осіб і відомостях з центральних баз даних Державного реєстру фізичних осіб про доходи вказує на відсутність проведення нарахувань, а як наслідок і заборгованості, що сталося внаслідок дії форс- мажорних обставин. Представником позивача ОСОБА_1 , адвокатом Лаврищевим В.В. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5), що надані підрозділом Пенсійного фонду України, повністю спростовують довідку про доходи та твердження відповідача про нарахування лише 2352,09 грн. та про повний розрахунок за березень 2017 року, як наслідок відсутності заборгованості із заробітної плати та повністю спростовують твердження про відсутність документообігу між структурними підрозділами після 17.03.17 року. Вказує, що відповідач не навів жодного аргументованого доводу, що надані позивачем розрахунки заборгованості не відповідають дійсному розміру заборгованої заробітної плати. Звертає увагу на те, що обов`язок здійснювати збереження документації, що стосується трудових відносин, покладено законодавством на роботодавця, який не довів їх втрату або відсутність в електронному вигляді. У зв`язку із викладеним просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Частиною 3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду у травні 2019 року. Згідно ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» з 1 січня 2019 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі 1921 гривні. Визначена позивачем у позові ціна позову складає 32076,32 грн., менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 , заведеної на ім`я позивача ОСОБА_1 , її востаннє 08.10.2014 року переведено бухгалтером 2 категорії бухгалтерії в «Іловайському БМЕУ» Державного підприємства «Донецька залізниця» (а.с. 7-12). 01.09.2016 року Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на підставі відповідного наказу, «Іловайське БМЕУ» «Державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у виробничий підрозділ «Іловайське БМЕУ» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». 17 липня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено у зв`язку зі скороченням штату згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці та копією наказу (розпорядження) № 6388/ДН-ОС від 10.07.2017 року (а.с. 12, 18). Зі змісту вказаного наказу вбачається, що відповідачем було прийнято рішення про виплату компенсації за 35 днів відпустки з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку. Згідно розрахунку заробітної плати за березень 2017 року, проведеного ВП БМЕУ Іловайськ СП «ДДЗП» філії «Дон.зал.» сума нарахованої заробітної плати склала 4823,41 грн. (без утримання відповідних податків та зборів) (а.с. 25), згідно розрахунку за квітень 2017 року 3655,72 грн. (без утримання відповідних податків та зборів) (а.с. 26), згідно розрахунку за травень 2017 року 3655,72 грн. (без утримання відповідних податків та зборів) (а.с. 27), згідно розрахунку за червень 2017 року 919,67 грн. (а.с. 28), згідно розрахунку за липень 2017 року 13961,49 грн. (без утримання відповідних податків та зборів) (а.с. 29). Окрім того, суд прийняв до уваги доводи відповідача про проведення нарахування та часткову виплату заробітної плати за частину березня 2017 року, оскільки в матеріалах справи міститься копія відомості на виплату грошей про отримання позивачем коштів в розмірі 1870,33 грн. (а.с. 64) (сума до утримання згідно довідки про доходи 2352,09 грн. (а.с. 63)). Також суд прийняв до уваги відомості, які містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу, наданих органом Пенсійного фонду України на виконання ухвали суду про витребування доказів. Так, в даних, наданих органом Пенсійного фонду України, зазначено, що сума нарахованої заробітної плати за березень 2017 року становить 4823,41 грн. (а.с. 81-82), в той час, як в довідці, наданій відповідачем, зазначено, що сума нарахованої заробітної плати склала 2352,09 грн. (а.с. 63). З копії наказу № 236/ДНД від 17.03.2017 року по СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» «Про встановлення простою», наданого відповідачем на виконання ухвали суду, вбачається, що з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції було встановлено початок простою. Згідно п. 8 вказаного наказу, оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи. Сума заборгованої заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 24663,92 грн. (з врахуванням вже виплаченої суми) (сума без утримання передбачених законом податків та зборів). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці». Позивач ОСОБА_1 знаходилася з регіональною філією «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» в трудових відносинах до 17 липня 2017 року і виконувала свої трудові обов`язки. При звільненні не отримала усі належні їй за законом виплати. Суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і доведеними, а тому підлягають задоволенню. Позовні вимоги щодо стягнення заборгованість по заробітній платі задоволено частково у розмірі 24663,92 грн. (сума без утримання передбачених законом податків та зборів), оскільки позивач отримала заробітну плату за першу половину березня 2017 року у розмірі 1870,33 грн. (сума до утримання згідно довідки про доходи 2352,09 грн.). Також частково задоволено (через неточність розрахунку позивача) вимога про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 3836,24грн. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і виходить з наступного. Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. В статті 115 КЗпП України зазначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно з вимогами ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, законом передбачено, що при звільненні працівник одержує від підприємства, установи, організації всі належні йому суми, і зокрема заробітну плату. Повно та всебічно встановивши обставини справи, давши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що позивач перебував з відповідачем у трудових відносинах, при звільненні не отримав повного розрахунку, який і підлягає стягненню з відповідача. Колегія суддів погоджується з наведеним в рішенні суду першої інстанції розрахунком заборгованості по заробітній платі, що підлягає стягненню з відповідача. Відповідно до положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець. Відповідач належними та допустимими доказами, у відповідності зі ст.ст.76-81 ЦПК України, не спростував відомості, наведені у письмових доказах, наданих позивачем, та не надав доказів, що відомості, які відображені в них є недостовірними. Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», а позивач знаходився з виробничим підрозділом «Іловайське будівельно - монтажне експлуатаційне управління» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в трудових відносинах до 17.07.2017 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав належну йому заробітну плату, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду. Доводи апеляційної скарги про те, що нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки відповідач втратив контроль над документами з первинного обліку праці та заробітної плати, а також те, що відсутність документів первинної облікової документації не дає підстав для підтвердження інформації щодо фактичного виконання робіт, що впливає на можливість проведення нарахувань, колегія суддів не приймає, оскільки саме на роботодавця покладено обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, зберігати пов`язані з нарахуванням заробітної плати тощо документів. Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією роботодавця. Отже, відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати. Щодо частково задоволених вимог про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 3836,24 грн., то апеляційний суд вважає правильним посилання суду першої інстанції на ст. 34 Закону України №108/95-ВР від 24 березня 1995 року «Про оплату праці», згідно якої компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Закон України №2050-III від 19 жовтня 2000 року «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», ст.1 якого встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (ст.2 Закону). Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів ) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону). Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМУ від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою КМУ від 23 квітня 1999 року № 692) компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток (ст.. 2 Закону). Наведений судом першої інстанції розрахунок суми компенсації є вірним. Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14, від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до статті 34 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток. Також слід зазначити, що згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimateexpectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені. Згідно ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до статті 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а рішення суду без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції відсутні. За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1152,60 грн. (а.с 168, 170). Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, підстави для відшкодування відповідачу витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відсутні, такі судові витрати покладаються на відповідача. Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як справа є малозначною, ціна позову складає 32076,32 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 листопада 2019 року залишити без задоволення. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 03 березня 2020 року. Головуючий суддя О.В. Агєєв Судді: О.Д. Канурна Т.В. Космачевська