Ухвала КАС ВС № 320/62166/24

УХВАЛА 14 липня 2026 року м. Київ справа №320/62166/24 касаційне провадження № К/990/28830/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Бившевої Л.І., суддів: Олендера І.Я., Хохуляка В.В., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві (далі - Управління) на додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026 у справі №320/62166/24 за позовом Акціонерного товариства «ГІДРОМЕХАНІЗАЦІЯ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, УСТАНОВИВ: Акціонерне товариство «ГІДРОМЕХАНІЗАЦІЯ» (далі - Товариство) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №960540410 від 23.08.2024. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026, позов задоволено. Представник позивача звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового судового рішення, а саме щодо відшкодування витрат на професійну правову допомогу, в якій позивач просив відшкодувати витрати на суму 80000,00грн. Додатковим рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2026, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026, заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь Публічного акціонерного товариства «Гідромеханізація» витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00грн. В решті заяву про ухвалення додаткового судового рішення залишено без задоволення. Ухвалюючи рішення про стягнення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката по розгляду справи суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Суд дійшов висновку, що співмірною із складністю справи та часом, витраченим адвокатом на участь в судових засіданнях є сума у розмірі 10000грн, яка відповідає критеріям, визначеним у частині 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) і яка підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026 у справі №320/62166/24 та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення у справі відмовити в повному обсязі. Вимоги своєї касаційної скарги скаржник мотивує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при постановленні спірних судових рішень допустили порушення норм матеріального та процесуального права і, як наслідок, дійшли помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу. При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження у цій справі, з огляду на наступне. Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. За приписами частини першої статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках. За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Правова позиція з питань, що стосується розподілу судових витрат, зокрема, судових витрат на професійну правничу допомогу та документального підтвердження їх вартості, вже висловлювалася Верховним Судом у низці постанов, зокрема, але не виключно: від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16, від 15.05.2018 у справі №821/1594/17, від 05.09.2019 у справі №826/841/17, від 21.01.2020 у справі №904/1038/19, від 21.08.2020 у справі №520/2915/19, від 21.01.2021 у справі №280/2635/20, від 10.09.2021 у справі №460/2315/19, від 29.06.2023 у справі №420/1100/21, від 06.12.2023 у справі №140/763/22 та інших. У зазначених постановах Верховний Суд зазначив, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані відповідні договори про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Зважаючи на наведене, у цій справі суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, під час вирішення питання, що стосується стягнення на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу умотивовано зазначив, що виходячи з критерію розумності, пропорційності та співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, розмір вказаних витрат підлягає стягненню в сумі 10000,00грн, яка відповідає критеріям, визначеним у частині п`ятій статті 139 КАС України і яка підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача, що відповідає наведеній вище правовій позиції Верховного Суду Тобто, саме виходячи із критеріїв співмірності й пропорційності, судами було зменшено заявлену до відшкодування суму судових витрат на правничу допомогу. Таким чином, застосування судом апеляційної інстанції положень статей 134, 139 КАС України в оскаржуваній постанові суду відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладеному, зокрема у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.01.2023 №280/3242/19. Суди при визначені розміру судових витрат на правничу допомогу, на відшкодування яких позивач має право, відповідно до висновків Верховного Суду врахували складність справи, обсяг наданої адвокатом правничої допомоги та докази, що підтверджують витрати відповідача на ці цілі. Суд касаційної інстанції звертає увагу, що аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та/або процесуального права. Доводи Головного управління ДПС у м. Києві в касаційній скарзі щодо підстави касаційного оскарження фактично стосуються висновку суду апеляційної інстанції щодо встановлення факту витрат позивача на професійну правничу допомогу та межі співмірності таких витрат. Однак, ці доводи лежать у площині оцінки доказів судом та встановлення на їх підставі обставин у справі, а не у площині іншого застосування апеляційним судом норм статей 132, 134 КАС України. З урахуванням того, що додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026 у справі №320/62166/24 ухвалені відповідно до правових висновків Верховного Суду, суд касаційної інстанції вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження у цій справі. У зв`язку із перебуванням у відпустці судді Бившевої Л.І. ухвала постановляється по виходу судді з відпустки. Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Суд - ПОСТАНОВИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає. СуддіЛ.І. Бившева І.Я.Олендер В.В. Хохуляк