Постанова КГС ВС № 906/553/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року м. Київ cправа № 906/553/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В., секретар судового засідання - Мельникова Л. В., розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Лугинської селищної ради Житомирської області на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 у справі за позовом керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Лугинської селищної ради Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство "Житомирторф", про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. У судовому засіданні взяв участь прокурор - Цимбалістий Т. О.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень 1.1. У квітні 2025 року Керівник Коростенської окружної прокуратури Житомирської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - позивач та/або ФДМУ) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Лугинської селищної ради Житомирської області (далі - відповідач та/або Селищна рада) в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 12.06.2025 за вх.№01-04/1747/2 просив: - визнати протиправною бездіяльність Селищної ради, що полягає у неприйнятті до комунальної власності територіальної громади Лугинської селищної ради з державної власності об`єктів нерухомості, а саме, житлових будинків, об`єктів соціальної інфраструктури селища Миролюбів у кількості 46 одиниць, перелік яких наведений у пункті 2 прохальної частини заяви; - зобов`язати відповідача забезпечити прийняття з державної власності у комунальну власність Лугинської селищної територіальної громади зазначені у позовній заяві об`єкти нерухомості. 1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор із посиланнями на положення статей 16, 20, 182 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вказував, що питання про надання згоди на прийняття житлового фонду у комунальну власність територіальної громади на сесії Селищної ради ініційовано не було, на теперішній час залишається невирішеним, що свідчить про бездіяльність відповідної Селищної ради в частині неприйняття з державної власності в комунальну власність територіальної громади об`єктів нерухомості та зумовлює необхідність вирішення його в судовому порядку шляхом зобов`язання органу місцевого самоврядування вжити заходів щодо прийняття об`єктів нерухомого майна у власність територіальної громади.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами 2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, наказами ФДМУ від 06.01.2021 № 5 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році" та від 04.01.2022 № 1 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році" до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, включено єдиний майновий комплекс державного підприємства "Житомирторф" (м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 25) (далі - ЄМК ДП "Житомирторф"), орган управління - ФДМУ. Відповідно до наказу ФДМУ від 25.05.2021 №877 "Про внесення змін до наказу ФДМУ від 06.01.2021 № 5 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році" (зі змінами) органом приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства "Житомирторф" визначено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - Регіональне відділення). Регіональним відділенням здійснено комплекс заходів з підготовки та оголошення електронного аукціону з продажу ЄМК ДП "Житомирторф". За результатами електронного аукціону, оформленого протоколом від 19.12.2023 № SPE001-UA-20231211-75198, переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Меткон Плюс", з яким укладено договір купівлі продажу ЄМК ДП "Житомирторф" від 22.01.2024 №

77. Об`єкт приватизації передано покупцю згідно з актом приймання-передачі від 22.01.2024 №

2. Приватизацію ЄМК ДП "Житомирторф" завершено наказом Регіонального відділення від 23.01.2024 № 38 "Про затвердження результатів продажу та завершення приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства "Житомирторф". Наказом ФДМУ 30.07.2024 № 1717 від припинено юридичну особу - Державне підприємство "Житомирторф" (код ЄДРПОУ 02968154). Під час приватизації ЄМК ДП "Житомирторф" на балансі філії підприємства - Озерянського торфозаводу перебували житлові будинки, об`єкти соціальної інфраструктури селища Миролюбів у кількості 68 одиниць та протирадіаційне укриття № 23 131 в м. Олевськ, які не увійшли до складу єдиного майнового комплексу, залишились на балансі підприємства. Відповідно договору купівлі-продажу від 22.01.2024 Регіональне відділення передало у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Меткон Плюс" (продало) приватизований шляхом продажу на аукціоні в електронній формі об`єкт малої приватизації - ЄМК ДП "Житомирторф" (код за ЄДРПОУ 02968154), який розташований за адресою: Житомирська обл., м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 25, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Меткон Плюс" прийняло у власність (купило) об`єкт приватизації, сплатило ціну його продажу, згідно з Розділом 2 договору та зобов`язується виконати визначені у договорі умови (пункт 1.1 договору). У пункті 1.5. договору визначено перелік з 57 об`єктів, які не підлягають приватизації, залишаються на балансі ДП "Житомирторф" та у сфері управління ФДМУ. Вказані об`єкти не увійшли до складу ЄМК ДП "Житомирторф", залишились на балансі підприємства та відповідно до чинного законодавства підлягають передачі у комунальну власність. Листами від 05.10.2022 № 16/1-48 та № 16/1-49 ДП "Житомирторф" та від 18.01.2022 № 10-24-861 ФДМУ зверталися до Селищної ради про прийняття житлового фонду та об`єктів соціальної інфраструктури у власність, однак відповідач відповідне рішення не прийняв. Після тривалого листування, Селищна рада у листі від 06.06.2024 № 859 повідомила ФДМУ, що рішенням 38 сесії VIII скликання від 25.04.2024 № 1296 прийнято зміни до рішення № 1237, шляхом вилучення з переліку майна, що пропонуються до передачі у комунальну власність, п`яти об`єктів: поливальна машина МДКЗ 20-09, причіп тракторний 1 ПТС-6, навантажував "Карповець" ПЕА 1,0, екскаватор гідравлічний еm-16-20 та трактор МТЗ-82, як об`єкти включені до складу приватизації та затверджено додаток в новій редакції. На підставі наказу Фонду державного майна України від 30.07.2024 № 1717 розпочато процедуру припинення ДП "Житомирторф" шляхом ліквідації, в тому числі і його структурних підрозділів. З урахуванням наказу ФДМУ від 30.07.2024 № 1717, керуючись Законами України "Про місцеве самоврядування", "Про приватизацію державного та комунального майна", "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" 16.09.2024 ДП "Житомирторф" звернулося до Селищної ради щодо винесення на розгляд сесії питання надання згоди на передачу об`єктів житлового фонду, що є державною власністю і перебувають на балансі Озерянського торфозаводу - філії ДП "Житомирторф", у комунальну власність Лугинської селищної об`єднаної територіальної громади Коростенського району Житомирської області. У відповідь на вказане звернення Селищна рада листом від 07.11.2024 № 1868 повідомила, що рішення про розгляд питання про прийняття у комунальну власність об`єктів житлового фонду, що є державною власністю і перебувають на балансі Озерянського торфозаводу - філії ДП "Житомирторф", прийматиметься після отримання технічної документації, а також визначення ступеня зношеності.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 3.1. Господарський суд Житомирської області рішенням від 18.12.2025 у справі № 906/553/25 (суддя Шніт А. В.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 (Павлюк І. Ю. - головуючий, судді: Розізнана І. В., Крейбух О. Г.) позов задовольнив. 3.2. Судові рішення аргументовані тим, що обставини, встановлені у цій справі підтверджують тривалу бездіяльність відповідача щодо забезпечення прийняття об`єктів державної власності до комунальної власності. Спонукання органу місцевого самоврядування до виконання вимог закону шляхом забезпечення прийняття Селищною радою об`єктів житлового фонду, у тому числі гуртожитків, закладу дошкільної освіти та об`єктів комунальної інфраструктури в комунальну власність у даному спорі є найбільш дієвим способом відновлення порушеного права та господарського інтересу держави.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї 4.1. Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 у справі № 906/553/25, Селищна рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить цю постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області. 4.2. Скаржник наголошує, що наявні підстави касаційного оскарження рішення та постанови, що визначені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 4.3. Так, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник цитує окремі абзаци, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 в яких вказано, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача (відповідача) без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19). Конституція України та Закон України "Про прокуратуру" надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави, у тому числі інтересів територіальної громади (близька за містом правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17). 4.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує, що Селищною радою в судах першої та апеляційної інстанцій неодноразово наголошувалося, що відповідач не відмовлявся від забезпечення прийняття з державної власності у комунальну власність спірних об`єктів нерухомості, а звертав увагу на те, що порядок передачі має здійснюватися у відповідно до закону, а саме: - +4 посилання; - Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482; - Порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 № 1314. Селищна рада вважає, що у зазначених правовідносинах саме позивач мав здійснити певні дії, спрямовані на прийняття спірних об`єктів нерухомого майна до комунальної власності, шляхом вжиття необхідних заходів визначених Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 № 891 "Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій", і що саме цивільні права та інтереси органу місцевого самоврядування порушені. 4.5. ДП "Житомирторф" у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову - без змін. 4.6. Прокурор надав на адресу Верховного Суду письмові пояснення в яких заперечив проти задоволення касаційної скарги та вказав, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою.

5. Позиція Верховного Суду 5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги. 5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає про таке. Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі стали, зокрема, положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України. Згідно із вказаним пунктом підставами касаційного оскарження судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Тобто, відповідно до положень згаданої норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини). Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Ураховуючи наведене, проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах № 903/1030/19, № 916/1415/19, № 910/2861/18, № 922/2529/19, № 469/1044/17, на неврахування правових висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому підстави для здійснення касаційного провадження у цій справі з покладенням в основу правових висновків із постанов суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник відсутні з огляду на таке. Як зазначалося вище, предметом спору у цій справі є визнання протиправною бездіяльність Селищної ради, що полягає у неприйнятті до комунальної власності територіальної громади Лугинської селищної ради з державної власності об`єктів нерухомості та зобов`язання Селищної ради забезпечити прийняття з державної власності у комунальну власність Лугинської селищної територіальної громади об`єктів нерухомості. Разом з цим, у справі № 903/1030/19 (постанова від 31.08.2021) розглядався спір за позовом фізичної особи-підприємця Лешика Ігоря Івановича до Луцької міської ради про визнання поновленим договору оренди землі. У справі № 916/1415/19 (постанова від 19.01.2021) предметом спору було визнання припиненими з 22.08.2016 договорів іпотеки. У справі № 910/2861/18 (постанова від 16.02.2021) розглядався спір за позовом Київського національного лінгвістичного університету до Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" про визнання права власності та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдинг" до Київського національного лінгвістичного університету про розірвання договору. У справі № 922/2529/19 (постанова від 17.06.2020) розглядався спір про визнання недійсними результатів земельних торгів у формі аукціону № 18880 по лоту 36400 (земельна ділянка з кадастровим номером 5323085600:00:003:0350) та по лоту 36404 (земельна ділянка з кадастровим номером 5323085600:00:002:0296). У справі № 469/1044/17 (постанова від 15.09.2020) розглядався спір про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння. Наведене свідчить про те, що спірні правовідносини, що склалися між сторонами спору у справах № 903/1030/19, № 916/1415/19, № 910/2861/18, № 922/2529/19, № 469/1044/17, є очевидно неподібними тим, які мають місце у цій справі № 906/553/25, оскільки різняться вони змістом (суттю) відносин, матеріально-правовим регулюванням, а також (що у цьому випадку важливо) об`єктом оскарження та предметом позовних вимог, а тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані скаржником для порівняння судові рішення суду касаційної інстанції - релевантними до обставин цієї справи. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Зважаючи на викладене, доводи скаржника про неврахування висновків, викладених у вказаних постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, є безпідставними. Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16). Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19). У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18). З урахуванням викладеного, відсутні підстави вважати, що правовідносини у наведених скаржником справах є подібними із правовідносинами у справі, що переглядається у касаційному порядку, а тому Верховний Суд вважає за необхідне закрити касаційне провадженні у цій частині на підставі пункту 5 статті 296 ГПК України. 5.4. Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України та доводів скаржника про необхідність формування Верховним Судом правового висновку, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказав, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див. також постанову Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19). Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Верховний суд вбачає, що у даному випадку наведені у касаційній скарзі доводи на обґрунтування передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження вищевикладеному не відповідають, зважаючи на те, що у касаційній скарзі скаржник не вказує конкретної норми +4 посилання, Порядку, затвердженому постановою Кабінетом Міністрів України від 21.09.1998 № 1482, Порядку, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 № 1314 та/або іншої норми права, викладеної у будь-якому нормативно-правовому акті (законі, постанові, указі, кодексі) щодо якої відсутній висновок Верховного Суду, не обґрунтовує в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, не зазначає, яке значення для вирішення спору у цій справі матиме такий висновок, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи; не аргументує необхідності формування єдиної правозастосовчої практики у наведеному випадку для правильного вирішення справи. Верховний Суд також зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц звернула увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. Для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21). Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у цій частині також враховує, що правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, що має своїм наслідком відповідно до статті 300 ГПК України розгляд касаційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності. Відтак, у контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга у цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Звідси, наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України у даному провадженні не підтвердилася. Посилання скаржника на приписи вказаної норми судом касаційної інстанції визнаються декларативними і формальними, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.

6. Висновки Верховного Суду 6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. 6.2. Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 6.3. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а в іншій частині касаційного провадження за виключним випадком, передбаченим пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови за мотивів, викладених скаржником у касаційній скарзі, оскільки доводи скаржника про порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися.

7. Розподіл судових витрат 7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою Лугинської селищної ради Житомирської області на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 у справі № 906/553/25, відкрите за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити. В іншій частині касаційну скаргу Лугинської селищної ради Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 у справі № 906/553/25 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Н. О. Волковицька Судді С. К. Могил О. В. Случ