Постанова КЦС ВС № 757/57207/20-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2026 року м. Київ справа № 757/57207/20-ц провадження № 61-12500св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року під головуванням судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Слюсар Т. А., Таргоній Д. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про розірвання договорів банківського вкладу, стягнення суми вкладу, процентів та відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ Короткий зміст позовних вимог

1. В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила: - розірвати договори банківського вкладу, укладені нею та Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»): від 28 липня 2008 року № SAMDN47000703979105 на суму вкладу 2 550 дол. США з виплатою процентів з розрахунку 10,50 % річних строком до 28 липня 2009 року; від 28 липня 2008 року № SAMDN47000703979150 на суму вкладу 540 евро з виплатою процентів з розрахунку 12,50 % річних строком до 28 липня 2010 року; від 04 лютого 2010 року № SAMDN01000709358330 на суму вкладу 8 800 дол. США з виплатою процентів з розрахунку 12,25 % річних строком до 04 травня 2010 року; від 04 лютого 2010 року № SAMDN01000709358369 на суму вкладу 1 000 євро з виплатою процентів з розрахунку 12,25 % річних строком до 04 травня 2010 року; від 05 вересня 2011 року № SAMDN01000719397611 на суму вкладу 35 000 грн з виплатою процентів з розрахунку 12,00 % річних строком до 05 березня 2012 року; від 30 липня 2012 року № SAMDN27000727518262 на суму вкладу 3 842 грн з виплатою процентів з розрахунку 17,00 % річних строком до 30 липня 2013 року; від 30 липня 2012 року № SAMDN25000272518247 на суму вкладу 55 000 грн з виплатою процентів з розрахунку 17,00 % річних строком до 30 липня 2013 року; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737592764 на суму вкладу 9 299,46 дол. США з виплатою процентів з розрахунку 8,00 % річних строком до 11 вересня 2014 року; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737585375 на суму вкладу 13 850 дол. США з виплатою процентів з розрахунку 8,00 % річних строком до 11 вересня 2014 року; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737594495 на суму вкладу 80 000 грн з виплатою процентів з розрахунку 18,00 % річних строком до 11 вересня 2014 року; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737594616 на суму вкладу 32 022,33 грн з виплатою процентів з розрахунку 18,00 % річних строком до 11 вересня 2014 року; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737585489 на суму вкладу 1 190 євро з виплатою процентів з розрахунку 7,00 % річних строком до 11 вересня 2014 року; від 26 вересня 2013 року № SAMDN80000738034423 на суму вкладу 700 дол. США з виплатою процентів з розрахунку 7,00 % річних строком до 26 березня 2014 року; від 26 вересня 2013 року № SAMDN01000738034971 на суму вкладу 12 000 грн з виплатою процентів з розрахунку 17,00 % річних строком до 26 березня 2014 року; - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь суму вкладів у розмірі 217 864,33 грн за договорами: від 05 вересня 2011 року № SAMDN01000719397611; від 30 липня 2012 року № SAMDN27000727518262; від 30 липня 2012 року № SAMDN25000272518247; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737594495; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737594616; від 26 вересня 2013 року № SAMDN01000738034971; - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь суму процентів у розмірі 282 607,56 грн за договорами: від 05 вересня 2011 року № SAMDN01000719397611; від 30 липня 2012 року № SAMDN27000727518262; від 30 липня 2012 року № SAMDN25000272518247; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737594495; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737594616; від 26 вересня 2013 року № SAMDN01000738034971; - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь суму вкладів у розмірі 35 199,46 дол. США за договорами: від 28 липня 2008 року № SAMDN47000703979105; від 04 лютого 2010 року № SAMDN01000709358330; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737592764; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737585375; від 26 вересня 2013 року № SAMDN80000738034423; - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь суму процентів у розмірі 28 710,58 дол. США за договорами: від 28 липня 2008 року № SAMDN47000703979105; від 04 лютого 2010 року № SAMDN01000709358330; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737592764; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737585375; від 26 вересня 2013 року № SAMDN80000738034423; - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь суму вкладів у розмірі 2 730 євро за договорами: від 28 липня 2008 року № SAMDN47000703979150; від 04 лютого 2010 року № SAMDN01000709358369; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737585489; - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь суму процентів у розмірі 2 761,84 євро за договорами: від 28 липня 2008 року № SAMDN47000703979150; від 04 лютого 2010 року № SAMDN01000709358369; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737585489; - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 125 000 грн.

2. В обґрунтування вимог вказувала, що протягом періоду з 2008 року до 2013 року вона уклала з відповідачем зазначені договори банківського вкладу. Однак, станом на день подання цього позову банк суми вкладів за вказаними договорами не повернув, проценти за ними не виплатив. 26 листопада 2020 року позивачка направила відповідачу повідомлення про розірвання договорів, в якому повідомляла про її намір розірвати всі договори вкладів з 02 грудня 2020 року. Суми вкладів та нараховані проценти позивачка бажала отримати готівкою через касу банку у валюті вкладу і просила повідомити її про час і місце для звернення за отриманням коштів, на що банк не відреагував. З огляду на те, що проценти за всіма вкладами їй не виплачувалися, вона заявила вимогу про їх стягнення за весь строк дії вкладів (з дня, наступного після укладення договору до 01 грудня 2020 року). Сукупний розмір процентів по вкладам у національній валюті України складає 282 607,56 грн, по вкладам у дол. США - 28 710,58 дол. США, по вкладам у євро - 2 761,84 євро. Крім того, через безвідповідальне ставлення банку до позивачки, як до клієнта, та ігнорування ним взятих на себе зобов`язань за договорами банківських вкладів їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінила у розмірі 125 000 грн, що складає 5 % від сум вкладів та процентів. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Печерський районний суд міста Києва рішенням від 12 грудня 2023 року позов задовольнив частково.

4. Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суми вкладів та процентів, за наступними договорами: від 04 лютого 2020 року № SAMDN01000709358369 - суму вкладу у розмірі 1 000 євро та проценти у розмірі 294,65 євро; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737594495 - суму вкладу у розмірі 80 000 грн та проценти у розмірі 8 528,65 грн; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737594616 - суму вкладу у розмірі 32 022,33 грн та проценти у розмірі 3 407,97 грн; від 26 вересня 2013 року № SAMDN01000738034971 - суму вкладу у розмірі 12 000 грн та проценти у розмірі 1 124,17 грн. Вирішив питання про судові витрати. В іншій частині позовних вимог відмовив.

5. Судове рішення мотивовано тим, що АТ КБ «ПриватБанк» порушило взяті на себе зобов`язання за договорами щодо повернення вкладів та виплати процентів за користування коштами, тому з урахуванням встановлених обставин спірних правовідносин на користь позивачки підлягала стягненню сума грошових коштів за наступними договорами: від 04 лютого 2010 року № SAMDN01000709358369 сума вкладу у розмірі 1 000 євро та проценти у розмірі 294,65 євро; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737594495 сума вкладу у розмірі 80 000 грн та проценти у розмірі 8 528,65 грн; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737594616 сума вкладу у розмірі 32 022,33 грн та проценти у розмірі 3 407,97 грн; від 26 вересня 2013 року № SAMDN01000738034971 сума вкладу у розмірі 12 000 грн та проценти у розмірі 1 124,17 грн.

6. Розмір відсотків за вказаними депозитними договорами визначений станом на 17 листопада 2014 року, який підтверджений АТ КБ «ПриватБанк» витягом з електронного додатку «Приложение 1 (Реестр Кредиторов) к договору перевода долга № б. н от 17.11.2014» від 16 червня 2021 року за підписом головного бухгалтера АТ КБ «ПриватБанк».

7. У стягненні процентів в заявленому позивачкою розмірі за зазначеними договорами суд відмовив з огляду на те, що позовна заява містить посилання на розрахунок процентів, який відсутній у переліку додатків до неї та не міститься у матеріалах справи, а прохальна частина позову містить вимогу щодо стягнення процентів із сукупним розміром процентів по вкладам в національній валюті, доларах США та євро, що позбавляє суд можливості перевірити правильність нарахування таких процентів. Позивачка не надала суду детальний розрахунок процентів по кожному договору окремо із зазначенням розміру процентної ставки, періоду нарахування процентів, кількості днів, яка використана для розрахунку, а суд позбавлений можливості перевірити чи не здійснені такі розрахунки поза межами строку дії спірних договорів, чи враховано позивачкою повідомлення про розірвання договорів від 26 листопада 2020 року, яке направлено нею на адресу банку.

8. Доводи відповідача про те, що він не є боржником, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України банк не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що позивачка надала згоду на переведення боргу на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ ФК «Фінілон»), а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договорами банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19, від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 у подібних правовідносинах.

9. Київський апеляційний суд постановою від 28 серпня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишив без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року залишив без змін. Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 5 000 грн в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

10. Апеляційний суд зазначив, що банк не довів, що договір переведення боргу укладено зі згоди вкладника ОСОБА_1 , не повернув на вимогу позивачки кошти за депозитними вкладами. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме АТ КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон», є належним відповідачем у справі.

11. АТ КБ «ПриватБанк» не оспорювало факт укладення між ним та позивачкою договорів вкладу, розміру стягнутої з нього основної суми заборгованості та наявності підстав для стягнення процентів у зазначеному банком розмірі. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

12. У вересні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

13. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

14. Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, від 01 червня 2022 року у справі № 904/1721/20.

15. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, щодо відсутності з листопада 2014 року будь-якого обов`язку за спірними договорами банківського вкладу у відповідача перед позивачем.

16. АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що отримання згоди від ОСОБА_1 , як кредитора, на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» відбулося з повним дотриманням вимог чинного законодавства. Отримання мовчазної згоди від кредитора шляхом невисловлення ним незгоди є підтвердженням позитивного відношення кредитора до укладеного правочину.

17. Отже, належним відповідачем у цій справі є ТОВ «ФК «Фінілон».

18. Крім того, представник позивачки подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив стягнути 10 000 грн в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, однак діючим законодавством не передбачено, що у відзиві сторона має право просити суд про відшкодування витрат на правничу допомогу. При цьому, в платіжній інструкції, яка підтверджує сплату за послуги адвоката, зазначено Шаблій Д. М. , яка не є стороною у справі, а отже не може бути доказом сплати послуг за правничу допомогу. Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

19. У листопаді 2024 року від представниці ОСОБА_1 - адвокатки Іваненко М. В., до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

20. Зазначала, що практика у подібній категорії справ є сталою, що підтверджується постановами Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 757/45304/19-ц, від 05 липня 2022 року у справі № 910/6807/21, від 29 вересня 2022 року у справі № 910/12047/21.

21. Також, доводи касаційної скарги в частині сплати правничої допомоги є безпідставними та вже досліджувались апеляційним судом.

22. Крім того, у відзиві на касаційну скаргу представниця ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. Рух справи в суді касаційної інстанції

23. Верховний Суд ухвалою від 10 жовтня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Печерського районного суду міста Києва. 24. 23 жовтня 2024 року цивільна справа № 757/57207/20-ц надійшла до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

25. Сторони уклали договори банківського вкладу, зокрема: від 04 лютого 2010 року № SAMDN01000709358369 (вклад «Стандарт» зі щомісячною виплатою) на суму вкладу 1 000 євро з виплатою процентів з розрахунку 12,25 % річних строком до 04 травня 2010 року; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737594495 (вклад «Стандарт» на 12 міс.») на суму вкладу 80 000 грн з виплатою процентів з розрахунку 18,00 % річних строком до 11 вересня 2014 року; від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737594616 (вклад «Стандарт» на 12 міс.») на суму вкладу 32 022,33 грн з виплатою процентів з розрахунку 18,00 % річних строком до 11 вересня 2014 року; від 26 вересня 2013 року № SAMDN01000738034971 (вклад «Стандарт» на 6 міс.») на суму вкладу 12 000 грн з виплатою процентів з розрахунку 17,00 % річних строком до 26 березня 2014 року. 26. 26 листопада 2020 року позивачка направила банку повідомлення про розірвання депозитних договорів, в якому повідомила про намір розірвати всі зазначені вище договори вкладів з 02 грудня 2020 року, а суми вкладів та нараховані проценти позивачка бажала отримати готівкою через касу банку у валюті вкладу (т. 1 а. с. 36). Позиція Верховного Суду

27. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

28. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

29. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

30. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

31. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

32. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

33. Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

34. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

35. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

36. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

37. Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

38. Згідно із частиною першою статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

39. Частиною другою статті 1070 ЦК України передбачено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

40. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

41. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

42. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

43. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

44. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши існування між сторонами договірних правовідносин за депозитними вкладами, а також те, що АТ КБ «ПриватБанк» відмовлявся належно виконати свої зобов`язання з повернення вкладів та нарахованих процентів, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

45. При цьому, позивачка не оспорює судові рішення в частині, в якій у задоволенні її позовних вимог відмовлено.

46. Доводи заявника у касаційній скарзі зводяться до того, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки банк перевів за домовленістю свій борг на ТОВ «ФК «Фінілон», шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладника банку. АТ КБ «ПриватБанк» посилалось на незастосування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, від 01 червня 2022 року у справі № 904/1721/20.

47. У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21 зазначено, що позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. Захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача. Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

48. У постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18-ц Верховний Суд визначив, що відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

49. У постанові від 01 червня 2022 року у справі № 904/1721/20 Верховний Суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, зробив висновок про те, що з положень Договору вбачається, що Банк перевів на Компанію виконання обов`язків перед вкладниками та власниками банківських рахунків, договори з якими (депозитні договори, договори банківського обслуговуванню) були укладені структурними підрозділами Банку на території АРК та, відповідно, Компанія, з моменту підписання сторонами Договору прийняла на себе обов`язок щодо виконання зобов`язань (набуло статусу боржника) щодо виплати коштів відповідним вкладникам та власникам банківських рахунків і набула статусу нового боржника за усіма договорами, зазначеними у Додатку № 1; після переведення на Компанію зобов`язань Банку з виплати коштів вкладникам по депозитним договорам та власникам рахунків за договорами банківського обслуговування, новий боржник свої обов`язки не виконував, у зв`язку з чим частина кредиторів, починаючи з кінця 2014 року, ініціювали судові провадження щодо стягнення з Банку коштів за відповідними договорами банківських вкладів та договорами банківського обслуговування, зобов`язання за якими були вже переведені Банком на Компанію.

50. У постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення попередніх судів та ухвалюючи нову постанову про відмову в задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог, виснував, що мовчання слід вважати вираженням волі сторони правочину, коли воно при конкретній ситуації може бути підданим оцінці як прояв волі, направленої на вчинення правочину; при поновленні договору він поновлюється на той же строк та з умовами, що були передбачені у договорі; поновлення договору найму (стаття 764 ЦК України) відбувається внаслідок вчинення правочину мовчанням, і такий правочин також може бути кваліфікований як нікчемний; з урахуванням того, що іпотекодержатель не надавав свою згоду на поновлення договору оренди, то поновлення договору оренди на строк до 01 липня 2020 року є нікчемним та не створює жодних юридичних наслідків.

51. Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, зазначив, що учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину.

52. У постанові від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 Верховний Суд, змінюючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині їх мотивів, вказав, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

53. Зазначені у касаційній скарзі банком постанови Верховного Суду на обґрунтування позиції про неналежного відповідача у справі не дають підстав погодитися з таким твердженням.

54. У цій справі відсутні підстави для висновку про неналежність відповідача з огляду на таке.

55. Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

56. Стаття 520 ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника. В будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) інша особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.

57. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

58. Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

59. Згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

60. Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

61. З огляду на те, що договори між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладені у письмовій формі, вони містить умови про їх двостороннє волевиявлення, то передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі.

62. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50904/17-ц, від 10 квітня 2024 року у справі № 521/17939/15-ц.

63. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21), в якій були встановлені подібні обставини, зокрема й висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо нікчемності договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон», шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, залишила судові рішення судів попередніх інстанцій в цій частині без змін, вказавши, що оскільки вкладники не надавали згоди на переведення боргу від ПАТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для них. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що саме АТ КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі.

64. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виснували, що саме АТ КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі.

65. Аргументи касаційної скарги про те, що представник позивачки подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив стягнути 10 000 грн в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, однак діючим законодавством не передбачено, що у відзиві сторона має право просити суд про відшкодування витрат на правничу допомогу, не заслуговують на увагу, оскільки законодавством не заборонено заявляти клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу у самому відзиві на апеляційну скаргу, яке і заявила представниця ОСОБА_1 з наданням відповідних доказів понесення таких витрат позивачкою. При цьому, пунктом 4 частини другої статті 360 ЦПК України відзив на апеляційну скаргу має містити, у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу.

66. Посилання в касаційній скарзі на те, що в платіжній інструкції, яка підтверджує сплату за послуги адвоката, зазначено Шаблій Д. М. , яка не є стороною у справі, а отже не може бути доказом сплати послуг за правничу допомогу, є безпідставними.

67. Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Подібний висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2025 року у справі № 715/2449/23, від 22 жовтня 2025 року у справі № 678/1641/23.

68. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

69. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

70. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

71. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Щодо розподілу витрат, пов`язаних з розглядом справи у суді касаційної інстанції

72. Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

73. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

74. У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

75. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

76. Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зробила висновок, що «вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні».

77. У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

78. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

79. Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

80. У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

81. У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

82. У відзиві на касаційну скаргу представниця ОСОБА_1 - адвокатка Іваненко М. В., просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

83. На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачка надала копії: - ордеру на надання правничої допомоги від 12 лютого 2024 року серії АА № 1401295; - додаткової угоди № 2 від 11 жовтня 2024 року до договору про надання правничої допомоги від 08 січня 2024 року; - рахунку-фактури від 11 жовтня 2024 року; - платіжну інструкцію від 14 жовтня 2024 року № 650751259. Також, в матеріалах справи міститься копія договору про надання правничої допомоги від 08 січня 2024 року. У листопаді 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду заяву, в якій просило залишити без задоволення вимоги ОСОБА_1 про стягнення з банку витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн або у разі задоволення судом цієї вимоги, зменшити розмір цих витрат.

84. У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

85. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

86. У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

87. У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

88. Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

89. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

90. Враховуючи характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокаткою Іваненко М. В. послуг, урахувавши заяву АТ КБ «ПриватБанк», виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

91. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони. Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги у суді касаційної інстанції, у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 коп. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров