Ухвала КЦС ВС № 214/6343/25

УХВАЛА 13 липня 2026 року м. Київ справа № 214/6343/25 провадження № 61-8454ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми компенсації внаслідок невиконання судового рішення. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за період з 01жовтня 2020 року до 01 червня 2025 року інфляційні втрати за невиконання грошового зобов`язання в сумі 157 132,78 грн та три проценти річних за невиконання грошового зобов`язання в сумі 27 956,56 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в сумі 1 850,89 грн. Не погодившись з рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків, а саме сплати судового збору. Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено частково, зменшено розмір судового збору, що підлягає сплаті за оскарження рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року з 9 447,14 грн до 1 298,55 грн. Попереджено особу, яка подає апеляційну скаргу, що у разі невиконання цієї ухвали у визначений строк апеляційну скаргу буде повернуто. Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року про залишення апеляційної скарги без руху надіслано засобами поштового зв`язку на адресу ОСОБА_1 , зазначену ним в апеляційній скарзі, а саме: АДРЕСА_1 , а також до особистого кабінету у підсистемі «Електронний суд». 21 січня 2026 року ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без руху було повторно направлено йому засобами поштового зв`язку. 13 березня 2026 року від ОСОБА_1 надійшла заява про видачу йому копії ухвали Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року. Матеріали апеляційного провадження містять відомості щодо отримання ОСОБА_1 ухвали Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року про залишення без руху його апеляційної скарги: 18 грудня 2025 року (відповідно до довідки про доставку електронного документу до особистого кабінету у підсистемі «Електронний суд», 31 січня 2026 року (відповідно до трекінгу поштового відправлення № R067085363597), 23 березня 2025 року (відповідно до розписки). Отже, як вбачається з матеріалів апеляційного провадження, ОСОБА_1 неодноразово отримував ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року, проте недоліки апеляційної скарги не усунув. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду 22 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 , звернувшись до суду з апеляційною скаргою на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року, не виявив належної зацікавленості у розгляді справи та своєчасно не виконав вимоги ухвали Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року щодо сплати судового збору. 23 червня року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду 22 квітня 2026 року, направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Касаційну скаргу мотивовано тим, що Дніпровський апеляційний суд порушив норми процесуального права, неправильно застосувавши статтю 8 Закону України «Про судовий збір», що призвело до порушення права на доступ до суду, гарантованого Конституцією України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Розглядаючи клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, Дніпровський апеляційний суд встановив, що заявник є отримувачем державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям із місячним розміром виплат 2 361 грн, а його річний дохід за 2024 рік становить 25 971 грн. При цьому апеляційний суд визнав, що первісно визначений судовий збір у сумі 9 447,14 грн є надмірним та підлягає зменшенню. Однак замість оцінки реальної фінансової спроможності особи, суд фактично визначив судовий збір у розмірі 1 298,55 грн, що становить рівно 5 відсотків річного доходу ОСОБА_1 . При цьому апеляційний суд не навів переконливих мотивів, чому висновок суду першої інстанції про неможливість сплати судового збору більше не може бути застосований. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав. За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відповідно до змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу. Серед основних засад судочинства Конституцією України встановлено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України). Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги встановлено статтею 356 ЦПК України. Згідно з пунктами 2, 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються: копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, якщо така скарга та додані матеріали подаються до суду в електронній формі через електронний кабінет. У разі подання скарги та доданих матеріалів в електронній формі через електронний кабінет до неї додаються докази надсилання її копії та копій доданих матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу; документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. За приписами частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу. Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Згідно з положеннями статей 185, 357 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення скарги без руху апеляційна скарга вважається неподаною та повертається особі, яка її подала. Відповідно до частини першої та третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18 (провадження № 11-336апп20) зазначено, що: «з аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення». Разом із тим, Верховний Суд зауважує, що єдиною підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати фізичною особою є врахування судом її майнового стану. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Визначення судом майнового стану сторони є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан особи закон не містить, тому суд встановлює можливість сплатити судовий збір на підставі поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням. Підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути достатньо аргументовані. Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища. Отже, скрутний майновий стан, на підтвердження якого заявником надані відповідні документи, може бути підставою для задоволення судом клопотання про звільнення його від сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору». Апеляційний суд встановив, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не відповідає вимогам пунктів 2, 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України, та залишив її без руху. Водночас суд частково задовольнив клопотання про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору та на підставі статті 8 Закону України «Про судовий збір» зменшив суму, яка підлягає до сплати, до 1 298,55 грн. Проаналізувавши майновий стан заявника та його річний дохід у розмірі 25 971,00 грн, суд дійшов висновку, що зменшений судовий збір у розмірі 1 298,55 грн не перевищує 5 відсотків річного доходу заявника. З огляду на це підстави вважати, що апеляційний суд порушив норми процесуального права відсутні. Доводи заявника про те що апеляційний суд не навів переконливих мотивів, чому висновок суду першої інстанції про неможливість сплати судового збору більше не може бути застосований, суд не бере до уваги. Звільнення від сплати судового збору або зменшення його розміру на одній стадії судового розгляду не означає автоматичного чи безумовного надання таких же пільг на стадії апеляційного оскарження судового рішення, і є правом, а не обов`язком суду. Майновий стан особи оцінюється судом окремо на момент вчинення кожної процесуальної дії. Дніпровський апеляційний суд виконав цей обов`язок, дослідив доходи заявника за 2024 рік та обґрунтовано визначив співмірний з його майновим станом розмір судового збору, який не перевищує 5 відсотків річного доходу за попередній календарний рік. Доцільно звернути увагу заявника на те, що сплата судового збору, як одна з умов доступу до суду, не суперечить суті права на судовий захист, гарантованого частиною першою статті 55 Конституції України. А вимога сплати судового збору в цивільних судах не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення ЄСПЛ від 19 червня 2001 року в справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95). Разом з цим, повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 неодноразово отримував ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року, проте недоліки його апеляційної скарги не були усунуті. Посилання заявника на помилковість висновків апеляційного суду є необґрунтованими, оскільки ґрунтуються на хибному тлумаченні процесуальних норм та не впливають на законність висновку про повернення апеляційної скарги. Крім того, Верховний Суд наголошує, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись частинами першою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: Ю. В. Черняк Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник