Постанова КГС ВС № 917/1001/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року м. Київ cправа № 917/1001/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Студенця В. І., за участю секретаря судового засідання: Гнідобор А. В., за участю представників учасників справи: - позивача - Єфремової І. В. (адвокат), - відповідача 2 - Проніної О. О. (адвокат), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 (суддя Мацко О. С.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 (головуюча - Білоусова Я. О., судді: Крестьянінов О. О., Лакіза В. В.) у справі за позовом Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіа Агро-Тех"; 2) ОСОБА_1 про стягнення 3 045 083,13 грн, ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог Акціонерне товариство "Банк інвестицій та заощаджень" (далі - Банк) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіа Агро-Тех" (далі - Товариство) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , скаржник) 3 045 083,13 грн, з яких 2 499 999,89 грн - заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023, 537 583,24 грн - заборгованість за відсотками, 7 500,00 грн - заборгованість за комісією. Позов обґрунтовано тим, що у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 у Товариства утворилась прострочена заборгованість по тілу кредиту, нарахованим процентам та комісії, а у Банка виникло право вимагати повернення заборгованості також і від ОСОБА_1 , як поручителя за договором поруки № SME/BZL/42820/S-1 від 28.07.2023, що несе солідарну відповідальність за виконання боржником зобов`язань за зазначеним кредитним договором.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій 28.07.2023 між Банком та Товариством було укладено договір про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820, відповідно до умов якого Банк відкриває Товариству поновлювальну відкличну кредитну лінію, що надалі іменується "кредитна лінія", та надає позичальнику кредити в її межах, а позичальник зобов`язується використати кредити на цілі, зазначені в пункті 1.6 цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитами, виконати інші умови цього договору та повернути Банку кредити у терміни, встановлені цим договором. Істотними умовами кредитування згідно з договором № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 є, зокрема, наступні: ліміт Кредитної лінії - 2 500 000,00 грн, розмір процентів за користування кожним з кредитів - 25 % річних, комісія за супроводження кредитів - 0,1 % від суми ліміту кредитної лінії, одноразова комісія за встановлення ліміту кредитної лінії - 2,3 %, строк дії кредитної лінії - до 27.07.2024. Між Банком та Товариством було укладено додаткові угоди до договору про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023: - додаткова угода про надання кредиту № 1 від 03.08.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 195786,46 з визначеним кінцевим терміном повернення кредиту - 15 листопада 2023 року, заборгованість погашено 16.08.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 1743,30 грн; - додаткова угода про надання кредиту № 2 від 07.08.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 322580,12 грн з визначеним кінцевим терміном повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість погашено 16.08.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 1988,51 грн; - додаткова угода про надання кредиту № 3 від 08.08.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 505544,00 грн з визначеним кінцевим терміном повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість погашено 16.08.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 2770,10 грн; - додаткова угода про надання кредиту № 4 від 10.08.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 200000,00 грн з визначеним кінцевим терміном повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість погашено 16.08.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 821,92 грн; - додаткова угода про надання кредиту № 5 від 11.09.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 214341,54 грн з визначеним кінцевим терміном повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість погашено 28.09.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 2495,76 грн; - додаткова угода про надання кредиту № 6 від 12.09.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 292912,01 грн з визначеним кінцевим терміном повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість погашено 28.09.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 3209,99 грн; - додаткова угода про надання кредиту № 7 від 13.09.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 514320,00 грн з визначеним кінцевим терміном повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість погашено 28.09.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 5284,11 грн; - додаткова угода про надання кредиту № 8 від 25.09.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 1000120,00 грн з визначеним кінцевим терміном повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість погашено 28.09.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 2055,04 грн; - додаткова угода про надання кредиту № 9 від 17.10.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 1303882,54 грн з визначеним кінцевим терміном повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість погашено 27.10.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 8930,70 грн; - додаткова угода про надання кредиту № 10 від 19.10.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 420385,49 грн з визначеним кінцевим терміном повернення кредиту - 15 січня 2024 року, заборгованість погашено 27.10.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 2303,48 грн; - додаткова угода про надання кредиту № 11 від 01.12.2023, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 1300000,00 грн з визначеним кінцевим терміном повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість погашено 21.12.2023, нараховані проценти за користування кредитом в сумі 17808,22 грн; - додаткова угода про надання кредиту № 12 від 16.01.2024, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 396485,25 грн з визначеним кінцевим терміном повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість станом на час розгляду справи не погашена, проценти за користування кредитом в межах строку кредитування до 15.07.2024 складають 49289,83 грн; - додаткова угода про надання кредиту № 13 від 22.01.2024, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 575051,64 грн з визначеним кінцевим терміном повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість станом на час розгляду справи не погашена, проценти за користування кредитом в межах строку кредитування до 15.07.2024 складають 69131,89 грн; - додаткова угода про надання кредиту № 14 від 29.01.2024, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 266294,00 грн з визначеним кінцевим терміном повернення кредиту - 15 липня 2024 року, заборгованість станом на час розгляду справи не погашена, проценти за користування кредитом в межах строку кредитування до 15.07.2024 складають 30740,22 грн; - додаткова угода про надання кредиту № 15 від 01.02.2024, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 122000,00 грн з визначеним кінцевим терміном повернення кредиту - 27 липня 2024 року, заборгованість станом на час розгляду справи не погашена, проценти за користування кредитом в межах строку кредитування до 27.07.2024 складають 14833,33 грн; - додаткова угода про надання кредиту № 16 від 05.02.2024, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит в сумі 1140169,00 грн з визначеним кінцевим терміном повернення кредиту - 27 липня 2024 року, заборгованість станом на час розгляду справи не погашена, проценти за користування кредитом в межах строку кредитування до 27.07.2024 складають 135511,89 грн. 28.07.2023 між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № SME/BZL/42820/S-1, предметом якого є надання поруки поручителем ( ОСОБА_1 ) перед кредитором (Банком) за виконання боржником (Товариством) зобов`язань за договором про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023. У пункті 2.2 договору поруки передбачено, що для уникнення сумніву сторони цим погоджуються, визнають, та підтверджують, що: - забезпечені порукою зобов`язання можуть бути розширені/збільшені або скорочені, уточнені, змінені, доповнені, додані у відповідності до умов та положень кредитного договору та/або цього договору (надалі за текстом- "уточнені" та відповідно - "уточнення"); - посилання в цьому договорі на забезпечені порукою зобов`язання є посиланням на уточнені забезпечені порукою зобов`язання; - порука, що надається за цим договором, покриває, продовжує бути чинною та дійсною в повному обсязі поширюється на уточнені забезпечені порукою зобов`язання; - в будь-якому та кожному випадку уточнення забезпечених порукою зобов`язань, жодних спеціальних доповнень, змін, викладень в новій редакції, замін, додатків та/або новацій до цього договору не потрібно робити, укладати та вносити сторонам цього договору, для того щоб надати чинності за цим договором уточненим забезпеченим порукою зобов`язанням та передбаченому вище в цьому розділі. Підписанням цього договору сторони погоджуються, що в будь-якому випадку розмір та обсяг таких уточнених, змінених забезпечених порукою зобов`язань буде визначатись на підставі умов кредитного договору та відповідних уточнень, змін до нього. За умовами пункту 2.3 договору поруки поручитель цим надає свою попередню безвідкличну та безумовну згоду на будь-які уточнення, зміни, в тому числі збільшення, забезпечених порукою зобов`язань, які можуть існувати в майбутньому в результаті внесення змін до кредитного договору або будь-яким іншим чином, і які можуть впливати на обсяг будь-яких зобов`язань поручителя за цим договором. В цілях статті 559 Цивільного кодексу України, поручитель спеціально погоджується та підтверджує, що будь-які такі уточнення, зміни (в тому числі, збільшення) забезпечених порукою зобов`язань, про які йдеться вище, жодним чином не впливає на дійсність цього договору та поруки, наданої за цим договором, та цей договір та надана за ним порука поширюватимуться та покриватимуть забезпечені порукою зобов`язання в повному обсязі та будь-які та всі їх уточнення, зміни (в тому числі збільшення); та поручитель погоджується та приймає на себе відповідальність за порушення боржником забезпечених порукою зобов`язання у випадку будь-яких таких уточнень, змін (в тому числі збільшень) обсягу та змісту забезпечених порукою зобов`язань. 02.05.2025 Банком були направлені Товариству та ОСОБА_1 вимоги вих. № 05-2/04/2254 від 01.05.2025 та № 05-2/04/2256 від 01.05.2025 щодо виконання зобов`язань за договором про відкриття кредитної лінії № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та договором поруки № SME/BZL/42820/S-1 від 28.07.2023.

3. Короткий зміст судових рішень 02.09.2025 Господарський суд Полтавської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив; стягнув солідарно з Товариства та ОСОБА_1 на користь Банку 2 499 999,89 грн заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії, 537 583,24 грн заборгованості за відсотками, 7 500,00 грн заборгованості за комісією; стягнув з Товариства та ОСОБА_1 на користь Банку по 18 270,50 грн витрат по сплаті судового збору. Суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення позивача до суду Товариство не виконало свої зобов`язання за договором № SME/BZL/42820 від 28.07.2023 та не повернуло позивачу 2 499 999,89 грн кредиту й не сплатило відсотки за користування кредитними коштами в сумі 537 583,24 грн і комісійну винагороду в сумі 7 500,00 грн. 25.03.2026 Східний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково; рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 в частині стягнення заборгованості за відсотками змінив; виклав резолютивну частину рішення в іншій редакції, а саме, позов задовольнив частково; стягнув солідарно з Товариства та ОСОБА_1 на користь Банку 2 499 999,89 грн заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії, 53 856,57 грн заборгованості за відсотками, 7 500,00 грн заборгованості за комісією; стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіа Агро-Тех" та ОСОБА_1 на користь Банку по 15 368,14 грн витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову відмовив; стягнув з Банку на користь ОСОБА_1 10 883,85 грн судового збору за подання апеляційної скарги, 7 942,75 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Апеляційний господарський суд погодився із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитом у розмірі 2 499 999,89 грн та заборгованості за комісією в сумі 7 500,00 грн. Разом з тим, перевіривши здійснений позивачем розрахунок відсотків за користування кредитом на відповідність положенням чинного законодавства та умовам договору, враховуючи дати виникнення заборгованості та її погашення та/або настання строку повернення кредиту, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідачів на користь позивача підлягає солідарному стягненню заборгованість по відсоткам за користування кредитом у розмірі 53 856,57 грн. Наведене стало підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині заборгованості за відсотками.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначає пункти 1 та 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (щодо припинення договору поруки) і не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі № 756/217/15-ц (провадження №6-1539цс17); а також статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів" (щодо відсутності обов`язку сплатити кредитору комісію за обслуговування кредитної заборгованості за нікчемною умовою кредитного договору) і не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16, Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження №14-44цc21). Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Крім того, 25.05.2026 ОСОБА_1 подав клопотання про зупинення провадження у справі № 917/1001/25 до набрання законної сили рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/11107/26 за позовом ОСОБА_1 до АТ "Банк інвестицій та заощаджень", третя особа, що не заявляє самостійних вимог до ТОВ "Авіа Агро-Тех" про визнання недійсним договору поруки № SME/BZL/42820/S-1 від 28.07.2023, укладеного між ОСОБА_1 та АТ "Банк інвестицій та заощаджень". Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі з огляду на наступне. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунуті. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Зміст поданого клопотання свідчить про те, що метою його заявлення на стадії касаційного перегляду цієї справи є виявлення (встановлення) обставин, фактів тощо щодо недійсності договору поруки № SME/BZL/42820/S-1 від 28.07.2023, укладеного між Банком та ОСОБА_1 . Проте, суть касаційного перегляду полягає у перевірці в межах доводів та вимог касаційної скарги правильності вирішення судами спору відповідно до фактичних обставин справи, які були встановлені ними у рішенні та/або постанові, оскільки у суду касаційної інстанції, який має дотримуватись меж розгляду справи судом касаційної інстанції, відсутні повноваження приймати та досліджувати докази. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша, друга статті 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц наголосила, що встановлення обставин справи є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку, включаючи випадки встановлення таких обставин рішенням суду в іншій справі. З огляду на наведене, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення поданого ОСОБА_1 клопотання про зупинення провадження у цій справі до завершення розгляду іншої справи № 761/11107/26.

5. Позиція Верховного Суду За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець. У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови). У статті 287 ГПК України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 ГПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша). Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України Як зазначалося раніше, касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Наведене узгоджується із частиною четвертою статті 236 ГПК України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними. При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Верховний Суд також неодноразово зазначав, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду. Так, у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства: - термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови); - для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови); - подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови); - у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови). Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19). Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови). Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень не врахували висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 13.09.2017 у справі № 756/217/15-ц, від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16, та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19, з огляду на таке. У справі № 756/217/15-ц Верховний Суд України погодився із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, оскільки будь-яких змін, про внесення яких кредитор був зобов`язаний повідомити та отримати згоду від поручителя, до кредитного договору не вносились, а відповідно до договору поруки зобов`язався солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов`язань, умовами якого, зокрема, передбачено що у випадку продовження строків повернення кредиту та/або у випадку будь-яких інших змін строків здійснення платежів позичальником за кредитним договором, обсяг відповідальності поручителя не змінюється. Натомість у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, відхиляючи аргументи відповідача 2 щодо припинення договору поруки, виходили з того, що у пункті 2.2 договору поруки сторонами погоджено, що у разі розширення/збільшення або скорочення, уточнення, змінення, доповнення зобов`язань, забезпечених порукою, укладення додаткових угод до договору не вимагається. При цьому, судами також враховано, що сторонами у пункті договорі поруки передбачено, що в цілях статті 559 Цивільного кодексу України, поручитель спеціально погоджується та підтверджує, що будь-які такі уточнення, зміни (в тому числі збільшення) забезпечених порукою зобов`язань, про які йдеться вище, жодним чином не впливає на дійсність цього договору та поруки, наданої за цим договором, та цей договір та надана за ним порука поширюватимуться та покриватимуть забезпечені порукою зобов`язання в повному обсязі та будь-які та всі їх уточнення, зміни (в тому числі збільшення). Наведене свідчить, що судові рішення у справі, яка переглядається, та у справі № 756/217/15-ц хоча й прийняті за схожого правового регулювання, однак за іншої фактично-доказової бази (інших обставин та поданих на їх підтвердження і досліджених судами доказів). Крім того, у справі № 6-1746цс16 розглядався позов фізичної особи до банку про визнання кредитного договору частково недійсним у частині умов договору про щомісячну комісію. Предметом розгляду були відносини за договором про надання споживчого кредиту, що підпадали, на момент їх розгляду, під правове регулювання, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №

168. У справі № 496/3134/19 за позовом фізичної особи до банку про визнання недійсним кредитного договору від 13.09.2018 з підстав стягнення банком, зокрема, плати за обслуговування кредитної заборгованості та надання інформації про кредит, Велика Палата Верховного Суду, надаючи відповідь на питання про те, чи можливе встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно із Законом України "Про споживче кредитування" та чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна/нікчемна/оспорювана, відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №583/3343/19 й постанові Верховного Суду від 15.03.2021 у справі №361/392/20, та зазначила що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за Законом України "Про споживче кредитування" повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення кредитного договору, укладеного між фізичною особою та банком, щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. На відміну від справ № 6-1746цс16 та № 496/3134/19, у справі № 917/1001/25, що переглядається, кредит надавався юридичній особі для забезпечення фінансування господарської/поточної діяльності, між сторонами не укладалися договори про надання споживчих кредитів, тобто у спірних правовідносинах позичальник не є споживачем, відповідно й відсутні підстави для застосування правових норм, що регулюють відносини споживчого кредитування, які визначають підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача та закріплюють поняття «несправедливі умови договору». Таким чином, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду (на які посилається скаржник), за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за змістовним критерієм. Відтак, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається, не є релевантними за критеріями подібності. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження. Таким чином, зазначене свідчить про наявність підстав для закриття касаційного провадження з підстави оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також, наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. В касаційній скарзі відповідач зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", і відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування цих норм в подібних правовідносинах. Такі доводи скаржником обґрунтовано тим, що на ОСОБА_1 , який є поручителем за кредитним договором, розповсюджуються вимоги пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Надаючи оцінку зазначеним аргументам колегія суддів виходить з наступного. Пунктом 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави. Аналіз пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" свідчить, що його положення стосуються виключно мобілізованих позичальників. Правовідносини між Банком та ОСОБА_1 за договором поруки носять зобов`язальних характер та спрямовані на забезпечення виконання зобов`язань позичальника - ТОВ "Авіа Агро-Тех". З огляду на відсутність кредитних зобов`язань між Банком та ОСОБА_1 , підстав для застосування пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" немає. Подібні висновки щодо застосування пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено у постанові Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 199/3051/14. Отже, аргументи скаржника про неправильне застосування судами положень пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не отримали своє підтвердження. Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України). Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 917/1001/25 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та залишення касаційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 у справі № 917/1001/25 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

7. Судові витрати З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд УХВАЛИВ :

1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі.

2. Касаційне провадження у справі № 917/1001/25 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

3. Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 у справі № 917/1001/25 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

4. Рішення Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 у справі № 917/1001/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуюча І. Кондратова Судді Г. Вронська В. Студенець