Постанова КГС ВС № 904/5142/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2026 року м. Київ cправа № 904/5142/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А., за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В., розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.04.2026 (Чус О. В. - головуюча, судді: Дармін М. О., Стефанів Т. В.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2025 (суддя Бєлік В. Г.) у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" про стягнення 3 558 727, 96 грн. (у судовому засіданні оголошувалась перерва з 17.06.2026 до 08.07.2026) ІСТОРІЯ СПРАВИ Узагальнений зміст і обґрунтування позовних вимог

1. Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Позивач, Банк) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" (далі - Відповідач, Товариство) заборгованість за кредитним договором № 4Т13826И від 18.12.2013 у розмірі 3 558 727, 96 грн.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Банк стверджував про невиконання Товариством своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором в частині оплати погодженої винагороди за користування кредитом. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

3. Розглядаючи заявлений позов, місцевий суд встановив, а суд апеляційної інстанції перевірив, що 18.12.2013 Позивач (як банк) і Відповідач (як позичальник) уклали кредитний договір № 4Т13826И (далі - Договір).

4. З урахуванням змін і доповнень до вказаного Договору, які вносилися відповідними додатковими угодами, сторони передбачили такі умови кредитування: 4.1. - вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія - кредит, що надається позичальнику частинами, або повністю до дати, зазначеної в пункті 1.2, в межах ліміту договору, в тому числі після часткового або повного погашення кредиту, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору (пункт А.1 Договору); - ліміт кредитного договору - 1 473 000, 00 грн на наступні цілі: фінансування поточної діяльності (пункт А.2 Договору); Встановлений поточний ліміт: 26.09.2016 - 1 440 000,00 грн; 03.09.2017 - 1 000 000,00 грн; 14.09.2017 - 0,00 грн. - строк повернення кредиту: дати згідно графіку зменшення поточного ліміту підп.А.2.1 (пункт А.3, 1.2. Договору). 4.2. Згідно з пунктом 1.1 Договору банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі згідно п. А.1, з лімітом і на цілі, зазначені в п. А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2, в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором строки. 4.3. Відповідно до п. 2.1.2 Договору банк зобов`язується надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів в межах суми, обумовленої п. 1.1. 4.4. Згідно з пунктом 2.2.5 Договору позичальник, окрім іншого, зобов`язується сплатити банку винагороду у відповідності з пунктами 4.5, 4.7, 4.15 цього договору. 4.5. Як визначено пунктом 4.1 Договору, плата за користування кредитними коштами за цим договором складається з відсотків за фіксованою процентною ставкою, згідно з пунктами 4.2, 4.3, та винагороди за користування кредитом, згідно з пунктом 4.5. 4.6. Пунктом 4.5 Договору передбачено, що позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом відповідно до пункту А.10, згідно з яким винагорода за користування кредитом розраховується за неведеною в цьому пункті формулою, в якій: Ai - різниця між сумою видачі та сумою погашення кредиту за визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "і"; D - базис днів у році для розрахунку процентів - 360 днів; Ki - офіційний курс гривні до долара США на визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "і"; Кп - офіційний курс гривні до долара США на день розрахунку; Pi - сума погашених процентів за визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "і"; Rj - числове значення фіксованої процентної ставки за договором, що діє на визначену, яка відповідає порядковому номеру дня "i"; Sn - вхідне сальдо на день розрахунку; V - сума винагороди за користування кредитом; i - порядковий номер дня в історії кредитного договору; n - порядковий номер дня в історії кредитного договору, на який здійснюється розрахунок винагороди. При негативному значенні, сума винагороди "V" сплаті не підлягає. При достроковому повному погашенні зобов`язань за договором (кредиту відсотків винагороди за користування кредитом), подальший розрахунок винагороди за користування кредитом відбувається відповідно до зазначеної формули, де наступні обороти, після повного погашення зобов`язань розглядаються, як початкові, "n" і "і" набувають нові первинні значення. 4.7. Згідно з пунктом 4.6 Договору сума винагороди за користування кредитом (п. 4.5) сплачується в дату встановлення нульового поточного ліміту (підп. А.2.1), або в день дострокового повернення кредиту (підп. 2.4.1). При несплаті винагороди за користування кредитом у вказану дату, несплачена винагорода вважається простроченою. 4.8. В пункті 4.13 Договору погоджено, що розрахунок та нарахування винагороди за користування кредитом проводиться в дату встановлення нульового поточного ліміту (підп. А.2.1) або в термін дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1). 4.9. Відповідно до пункту 5.7 Договору термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки пені та штрафів за цим договором встановлені сторонами тривалістю у 15 років.

5. За період з 18.12.2023 по 23.01.2024 Банк надав позивальнику грошові кошти в розмірі 1 592 000, 00 грн, які останнім повернуті в повному обсязі 14.09.2017, а також сплачено 666 552, 26 грн відсотків за користування кредитом та 3 003, 71 грн пені.

6. Водночас заборгованість за винагородою за користування кредитом в сумі 3 558 727,96 грн позичальник не сплатив, що по суті й стало причиною виникнення спору у цій справі.

7. Поряд з цим, суди встановили, що доводи Відповідача щодо недійсності та несправедливості умов Договору про винагороду (п.п. А.10, 4.1, 4.5, 4.6 та ін) вже були предметом судового розгляду.

8. Так, Господарський суд міста Києва рішенням від 25.03.2025 у справі № 910/272/25 відмовив у задоволенні позову Товариства до Банка про визнання недійсними пунктів А.10, 4.5, 4.6, 4.13 Договору повністю, п.п. 4.1, 4.8, 4.9, 4.10, 5.1, 5.7, 5.8 Договору - в частині винагороди за користування кредитом. Північний апеляційний господарський суд постановою від 10.06.2025 зазначене рішення суду першої інстанції залишив без змін. Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

9. Виходячи із встановлених обставин, Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 16.09.2025 позов Банка задовольнив повністю. Стягнув з Товариства 3 558 727, 96 грн заборгованості за Договором. Центральний апеляційний господарський суд своєю постановою від 16.04.2026 рішення місцевого суду залишив без змін.

10. Рішення і постанова судів попередніх інстанцій обґрунтовані такими аргументами і обставинами: 10.1. Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 10.2. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина перша статті 629 ЦК України). 10.3. Згідно з частиною першою статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. 10.4. В ході розгляду справи встановлено, що укладений сторонами Договір та додаткові угоди до нього недійсними не визнані, відтак є чинними та обов`язковими до виконання. 10.5. Разом з тим, в порушення взятого на себе зобов`язання, Відповідач не сплатив на користь Банка винагороду за користування кредитом у визначений Договором строк, у зв`язку з чим таке зобов`язання є невиконаним, а Відповідач - таким, що прострочив його виконання. 10.6. При цьому, незгода позичальника з умовою Договору про нарахування та сплату винагороди, на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання додаткових угод до договору не є підставою для визначення умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором. 10.7. Нерозуміння природи договору, складність розрахунку, не звільняє сторони від обов`язку його виконання. 10.8. Підписавши Договір та додаткові угоди до нього, позичальник надав свою згоду на сплату усіх зазначених у них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані. 10.9. Крім цього, сама по собі наявність складної формули розрахунку винагороди (курс валюти, залишок заборгованості, проценти тощо), не є безумовною підставою для висновку про невідповідність таких умов Договору вимогам законодавства чи неможливість визначення розміру зобов`язання, якщо сторони погодили такі умови при укладенні договору. 10.10. За таких обставин та міркувань, заявлені Банком у цій справі позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. Аргументи ж Товариства зводяться фактично до незгоди з умовами Договору та способом розрахунку винагороди, однак, такі доводи не спростовують встановлених обставин порушення грошового зобов`язання та не містять належних і допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу. Касаційна скарга

11. Не погодившись із судовими рішеннями, Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Узагальнені доводи касаційної скарги

12. В обґрунтування касаційних вимог Відповідач, зокрема, посилається на підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм статей 3, 204, 213, 627, 637, 1054, 1056-1 ЦК України, положень Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 2, 7, 73, 74, 75, 233, 236 - 238, 277, 281, 282 ГПК України), із застосуванням судами згідно з висновками в оскаржених рішеннях наведених норм матеріального права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 20.05.2021 у справі № 904/5748/18, від 03.08.2022 у справі № 927/92/21 (927/351/21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

13. Доводи скарги узагальнено зводяться до того, що суди попередніх інстанцій: 13.1. помилково врахували обставини, встановлені рішенням суду у справі № 910/272/25 як преюдиційні; 13.2. проігнорували, що свобода договору не є абсолютною та обмежується критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності; у спірних правовідносинах нарахування/виплата винагороди не могла бути передбачена ні за що інше, як надання якихось послуг банком, і винагорода не може нараховуватися за належне виконання своїх обов`язків клієнтом (за користування кредитом), оскільки подібний підхід до визначення винагороди суперечить самій правовій природі "винагороди" та вона не може стосуватися чи враховувати проценти, які є самостійною платою за користування кредитними коштами; банк не може стягувати платежі за дії, які він вчиняє на власну користь; 13.3. не надали належної уваги тому, що сам Банк, визначає винагороду як плату за користування кредитними коштами, яка тотожна за законом процентам, визначеним у статтях 1054, 1056-1 ЦК України; 13.4. належним чином не розглянули доводи про те, що формула винагороди надавала можливість її розрахувати виключно після повного погашення кредиту (тіла кредиту, відсотків), оскільки позичальнику не були відомі на момент укладення Договору складові частини формули для нарахування винагороди, які передбачали наступні сплати/несплати інших процентів за кредитним договором, зміну курсу гривні щодо долару США тощо, через що не було відомо і не могло бути відомо конкретні цифри для розрахунку винагороди за формулою, як і остаточну суму винагороди. Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

14. У відзиві на касаційну скаргу Банк заперечує проти її задоволення. Скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою, здійснені скаржником посилання на правові висновки Верховного Суду нерелевантними. Водночас наголошує на врахуванні судами актуальних правових позицій суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах. Тому, з рішенням і постановою судів попередніх інстанцій Позивач погоджується і просить залишити їх без змін. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

15. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників Позивача (Канципа Є. С.) і Відповідача (Левченко О. М., Нижник О. М.), дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

17. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України, зокрема є, договори та інші правочини.

18. За приписами частини першої статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

19. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

20. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

21. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

22. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

23. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

24. Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

25. Отже, за своєю правовою природою кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов`язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору.

26. Тобто правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами, регулюються самостійно сторонами, шляхом укладення договору.

27. Законодавство України надає сторонам можливість укладати договори в яких містяться елементи різних договорів, так звані, "змішані договори".

28. Автономія волі сторін є ключовою рисою цивільного права. На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.

29. Факт укладення Банком і Товариством Договору та погодження винагороди за п. 4.5, відповідно до якого позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом у розмірі визначеному пунктом А.10. та за відповідною формулою - сторонами не заперечується.

30. При цьому доводи Товариства щодо недійсності та несправедливості умов Договору про винагороду вже були предметом судового розгляду і Господарський суд міста Києва рішенням від 25.03.2025 у справі № 910/272/25, яке набрало законної сили, відмовив у задоволенні позову Товариства до Банка про визнання недійсними пунктів А.10, 4.5, 4.6, 4.13 Договору повністю, п.п. 4.1, 4.8, 4.9, 4.10, 5.1, 5.7, 5.8 Договору - в частині винагороди за користування кредитом.

31. Виходячи з наведених правових норм та встановлених обставин, суди попередніх інстанцій у цій справі й виснували, що укладений сторонами Договір та додаткові угоди до нього є чинними та обов`язковими до виконання, в той час як в порушення означених домовленостей, Відповідач не сплатив на користь Банка винагороду за користування кредитом, порушив взяте на себе зобов`язання, а відтак право Позивача на стягнення узгодженої винагороди належить захистити в судовому порядку. Підписавши Договір та додаткові угоди до нього, позичальник надав свою згоду на сплату усіх зазначених у них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані. Незгода позичальника з умовою Договору про нарахування та сплату винагороди, на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання додаткових угод до договору не є підставою для визначення умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором.

32. Беручи до уваги наведене, а також відповідні доводи касаційної скарги, колегія суддів враховує, що 19.03.2021 об`єднана палата Касаційного господарського суду складі Верховного Суду ухвалила постанову за результатами здійснення касаційного провадження у справі № 904/2073/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентоза ЛТД" про стягнення винагороди за користування кредитом у сумі 14 025 253, 01 грн та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентоза ЛТД" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсними окремих пунктів укладеного між сторонами кредитного договору № 4С09021И від 05.01.2009, а саме щодо умов сплати позичальником винагороди за користування кредитом у розмірі, яка визначається за формулою (що передбачає її розрахунок з урахуванням і процентів, і різниці між сплаченими і несплаченими коштами).

33. Згідно з ухваленим об`єднаною палатою Касаційного господарського суду складі Верховного Суду у справі № 904/2073/19 судовим рішенням Верховний Суд, скасовуючи у такій справі судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні первісного позову, ухвалюючи в цій частині нове рішення - про задоволення позову та стягнення з відповідача (позичальника) на користь банку заборгованість за винагородою, а також погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог - про визнання недійсними окремих пунктів укладеного між сторонами кредитного договору № 4С09021И від 05.01.2009, виходив з того, що: "сторони погодили умови кредитного договору, який не був визнаний недійсним, зокрема і умови щодо сплати винагороди та встановили відповідні зобов?язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства, а відповідач (позичальник) заперечень щодо викладених у пункті А.10 договору умов щодо сплати винагороди за встановленою формулою ні під час укладення договору, ні під час підписання додаткової угоди, якою змінювалась формула розрахунку винагороди, не висловлював, питання про зміну умов договору не порушував".

34. А тому об`єднана палата Касаційного господарського суду складі Верховного Суду, ураховуючи, що договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України), а в силу приписів статті 204 цього Кодексу правомірність правочину презюмується, дійшла висновків про те, що: - у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню; - незгода позичальника з умовою договору про нарахування та сплату винагороди на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання додаткових угод до договору, не є підставою для визначення умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства; - суди попередніх інстанцій помилково ототожнювали передбачену умовами договору винагороду зі змінюваною процентною ставкою та помилково зазначили, що її формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту, а також не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає частині шостій статті 1056-1 ЦК України.

35. Крім цього, щодо висновку Верховного Суду з питання застосування норми права у правовідносинах, що регулюють інститут винагороди, об`єднана палата Касаційного господарського суду складі Верховного Суду зазначила, що: - нерозуміння природи договору, складність розрахунку не звільняє сторони від обов?язку його виконання; - підписавши кредитний договір та додаткові угоди до нього, позичальник надав свою згоду на сплату усіх зазначених у них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані.

36. Також колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 25.05.2022 у справі № 904/5314/20, відповідно до якої суд касаційної інстанції знайшов підстави для відступу від правового висновку, викладеного у постанові від 21.07.2021 у справі № 910/14918/20, у якій касаційний суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій щодо відхилення грошових вимог банку до боржника в частині нарахованої винагороди за користування кредитом із огляду також і на те, що свобода договору передбачає абсолютну прозорість всіх його елементів, чого не вбачається з редакції формули винагороди, яка залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки, має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту, а також, не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки.

37. З наведеного однозначно слідує, що здійснене судами попередніх інстанцій у справі № 904/5142/24 правозастосування та зроблені ними висновки повністю відповідають правовим позиціям об`єднаної палати Касаційного господарського суду складі Верховного Суду із постанови від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19, а також Верховного Суду у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду із постанови від 25.05.2022 у справі № 904/5314/20, які формулювалися судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах і від яких колегія суддів не вбачає підстав відступати.

38. При цьому, суд касаційної інстанції нагадує, що у цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції потрібно базуватися на тому, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати касаційного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів касаційного суду (див. постанови Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21), від 04.10.2023 у справі № 906/1026/22).

39. Виходячи з цього, аргументи касаційної скарги Товариства про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та про невідповідність їх висновків правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 20.05.2021 у справі № 904/5748/18, від 03.08.2022 у справі № 927/92/21 (927/351/21), колегія суддів відхиляє.

40. Щодо ж доводів касаційної скарги про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій висновкам з інших постанов Верховного Суду, то у цій частині колегія суддів зауважує, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

41. При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

42. У світлі викладеного суд касаційної інстанції констатує, що у справі № 910/4518/16 Верховний Суд висновував щодо правовідносин, які стосувалися питання заборони нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування; у справі № 363/1834/17 щодо правовідносин споживчого кредитування; у справі № 910/4518/16 щодо правовідносин, які виникли за договором поставки.

43. Тобто, за змістовим і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та в зазначених справах не є подібними, а тому в цілях правозастосування цитовані скаржником висновки із постанов у згаданих справах і не повинні були враховуватись судами попередніх інстанцій.

44. За таких обставин, заявлені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, визначені у пунктах 1 і 2 частини другої статті 287 ГПК України свого підтвердження у межах здійснення касаційного провадження у цій справі не знайшли. Неправильного застосування чи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права скаржник Верховного Суду не довів.

45. Щодо ж поданого Товариством клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав наявності у ній виключної правової проблеми, то колегією суддів у його задоволенні відмовлено з огляду на таке.

46. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

47. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30.10.2018 у справі № 757/172/16-ц зазначила, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

48. В той же час у поданому клопотанні відсутні належні обґрунтування згаданих кількісного та якісного вимірів. Товариство не зазначає про те, що описана ним правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів. Також заявник ігнорує, що у спірних правовідносинах вже наявні релевантні правові висновки, зокрема, об`єднаної палати Касаційного господарського суду складі Верховного Суду.

49. З цих міркувань колегія суддів погодилася з аргументами Банка (висловленими у відповідній заяві) про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

50. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України).

51. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

52. Враховуючи наведені положення Закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у даній справі, колегія суддів Верховного Суду вирішила, що прийняті у справі рішення і постанова судів попередніх інстанцій відповідають проаналізованим правовим нормам, відтак зміні чи скасуванню не підлягають. Водночас подана Відповідачем касаційна скарга є необґрунтованою, а тому судом касаційної інстанції відхиляється.

53. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги несе скаржник. Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.04.2026 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2025 у справі № 904/5142/24 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий Міщенко І. С. Судді Берднік І. С. Зуєв В. А.