Постанова КГС ВС № 904/114/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 року м. Київ cправа № 904/114/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О. секретар судового засідання - Лелюх Є. П., за участю представників: позивача - Савченка С. А. (адвокат), відповідача - не з`явилися, розглянув касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Людмила" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі за позовом Селянського (фермерського) господарства "Людмила" до Юр'ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області про визнання недійсним рішення. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У січні 2025 року Селянське (фермерське) господарство "Людмила" (далі - СФГ "Людмила") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Юр`ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області, в якій просило визнати недійсним рішення Юр`ївської селищної ради від 07.11.2024 № 4159-68/VIII "Про прийняття майна (ангар металевий) у комунальну власність Юр`ївської селищної територіальної громади та взяття його на баланс виконавчого комітету Юр`ївської селищної ради".

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення порушує право власності позивача на металевий ангар розміром 18 м х 82 м (загальною площею 1476 мІ), розташований між будівлею пошти та пасікою фермерського господарства "Зоря", навпроти житлового будинку № 38-А на вулиці Центральній в селі Вербуватівка Юр`ївського району Дніпропетровської області. Спірне майно, на думку позивача, належить йому на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18.10.2012. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 30.04.2025 (суддя Татарчук В. О.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2026 (судді: Дармін М. О. - головуючий, Кощеєв І. М., Чус О. В.), у задоволенні позову СФГ "Людмила" про визнання недійсним рішення Юр`ївської селищної ради відмовив.

4. Судові рішення мотивовано тим, що позивач не довів наявності у нього порушеного права внаслідок прийняття металевого ангару у комунальну власність Юр`ївської селищної територіальної громади. Суди попередніх інстанцій встановили, що Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 25.07.2013 у справі № 2-1874/6733/12 скасував рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 18.10.2012 в частині вимог СФГ "Людмила" про визнання права власності на майно та ухвалив у цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову відмовив. Таким чином, суди дійшли висновку, що спірний металевий ангар позивачу не належить, а будь-яких інших доказів на підтвердження права власності чи користування спорудою він не надав. Посилання позивача на акт приймання-передачі майна від 01.04.1999 суди визнали необґрунтованими, оскільки цей акт не може бути доказом наявності права власності чи користування щодо зазначеного ангару. До того ж позивач не надав договору відповідального зберігання з правом користування, через що неможливо встановити строк такого зберігання та умови подальшого повернення майна. Водночас суди зазначили, що рішення Юр`ївської селищної ради прийняте з порушенням як встановленого порядку передачі майна колективного сільськогосподарського підприємства, так і загалом законодавства, що регулює порядок набуття майна у власність органами місцевого самоврядування. Проте відсутність порушення прав позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі СФГ "Людмила" просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2026, а позов задовольнити повністю. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми права, а саме статтю 5 ГПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: 1) від 04.08.2021 у справі № 617/537/19 щодо визначення права члена КСП на землю/майно та важливості дотримання строків позовної давності; 2) від 28.02.2019 у справі № 522/3665/17, згідно з якими судовому захисту підлягає законний інтерес, якому властиві такі ознаки: - має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання (у зв`язку з чим, на думку скаржника, необхідно визначити, хто має право користуватися майном колишнього КСП - співвласник, колишній член трудового колективу, який утримує майно більше 26 років, чи орган місцевого самоврядування); - пов`язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом (у цьому випадку - право користування металевим ангаром); - є визначеним - благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним; у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає (наявність конкретного металевого складу); - є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі (позивачу, який отримав у користування матеріальний об`єкт від його належного співвласника на певний час - до розпаювання майна КСП); - суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень (орган місцевого самоврядування); 3) від 01.07.2021 у справі № 925/1147/18, де зазначено, що інтерес - це логічно-смисловий етап розвитку права, прагнення користуватися конкретним матеріальним або нематеріальним благом, а суд може застосувати не передбачений законом спосіб захисту інтересу, якщо він є ефективним та не суперечить закону; 4) від 14.06.2023 у справі № 910/18339/21 щодо того, що стаття 5 ГПК України дозволяє захистити інтерес особи, яка має законне очікування на отримання майна або статусу. Якщо позивач не є власником, але має законний інтерес у встановленні правової визначеності, суд може застосувати превентивні способи захисту; 5) від 02.02.2022 у справі № 910/16579/20, відповідно до якої для застосування статті 5 ГПК України щодо захисту інтересу позивач повинен довести, що він перебуває у стані правової невизначеності, а обраний спосіб захисту має бути спрямований на припинення порушення цього інтересу або усунення загрози його порушення. Крім того, на обґрунтування підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 5 ГПК України у подібних правовідносинах, а саме: чи може законний користувач або інший фактичний законний володілець майна колишнього КСП подавати позов до господарського суду про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, який прийняв у комунальну власність майно колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств через 25 років після їх ліквідації без проведення розпаювання майна цих підприємств з вини самого органу місцевого самоврядування. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Юр`ївська селищна рада у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, зазначаючи про відсутність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій. Розгляд справи Верховним Судом

8. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12.05.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою СФГ "Людмила" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 904/114/25 та призначив розгляд справи у судовому засіданні на 16.06.2026. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16.06.2026 оголосив перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги СФГ "Людмила" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 904/114/25 до 23.06.2026. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 9. 12.02.2004 було зареєстровано СФГ "Людмила", керівником якого з 20.01.2012 є ОСОБА_1 . 10. 18.10.2012 рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у справі № 2-1874/6733/12 за СФГ "Людмила" було визнано право власності на металевий ангар розміром 18 м х 82 м, загальною площею 1476 мІ, розташований між будівлею пошти та пасікою Фермерського господарства "Зоря", навпроти житлового будинку № 38-А на вулиці Центральній в с. Вербуватівка Юр`ївського району Дніпропетровської області, в порядку набувальної давності. В подальшому Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 25.07.2013 у справі № 2-1874/6733/12 за апеляційною скаргою Павлоградського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 18.10.2012 скасував у частині вимог СФГ "Людмила" про визнання права власності на майно та ухвалив у цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову відмовив.

11. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-IX "Про утворення та ліквідацію районів" утворено Павлоградський район (з адміністративним центром у місті Павлоград) у складі територій Богданівської сільської, Вербківської сільської, Межиріцької сільської, Павлоградської міської, Тернівської міської, Троїцької сільської, Юр`ївської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України, Юр`ївський район ліквідовано.

12. За Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 709-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Дніпропетровської області" Вербуватівська сільська рада увійшла до складу Юр`ївської селищної територіальної громади Павлоградського району Дніпропетровської області.

13. Згідно з положеннями підпунктів 1, 3, 4, 8, 9 пункту 6-1 Закону України від 17.11.2020 № 1009-IX "Про внесення змін до някоих законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій" до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України закінчення повноважень сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів, а також реорганізація сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів як юридичних осіб у зв`язку із змінами в адміністративно-територіальному устрої України здійснюються з урахуванням таких положень: - у день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною територіальною громадою, територія якої затверджена Кабінетом Міністрів України (далі - сформована територіальна громада), припиняються повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, територія яких включена до території сформованої територіальної громади; - після припинення повноважень сільського голови, який одноособово виконував функції виконавчого органу ради, що припиняється, відповідні функції одноособово виконує сільський, селищний, міський голова, обраний сформованою територіальною громадою, з дня набуття ним повноважень до затвердження новообраною радою персонального складу її виконавчого комітету; - сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту; - не пізніше завершення другої сесії новообраної ради у порядку, визначеному цим пунктом, починається реорганізація відповідних юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами та розміщених поза адміністративним центром сформованої територіальної громади, шляхом їх приєднання до юридичної особи - сільської, селищної, міської ради, розміщеної в адміністративному центрі сформованої територіальної громади. Після завершення реорганізації відповідні сільські, селищні, міські ради припиняються як юридичні особи з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом; - юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків усіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною радою.

14. Відповідно до рішення Юр`ївської селищної ради від 02.12.2020 № 16-1/VIII "Про початок реорганізації юридичних осіб органів місцевого самоврядування шляхом приєднання" Варварівська сільська рада Юр`ївського району Дніпропетровської області (до складу якої входила Вербуватівська сільська рада) реорганізована шляхом приєднання до Юр`ївської селищної ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.

15. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Юр`ївська селищна рада Павлоградського району Дніпропетровської області є правонаступником прав, обов`язків та майна Вербуватівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.

16. Рішенням Юр`ївської селищної ради від 07.11.2024 № 4159-68/VIII "Про прийняття майна (ангар металевий) у комунальну власність Юр`ївської селищної територіальної громади", на підставі акта приймання-передачі матеріальних цінностей від Колективного сільськогосподарського підприємства "Широка Балка" (далі - КСП "Широка Балка") на баланс Вербуватівської сільської ради від 14.11.2002 та акта обстеження споруди від 25.10.2024, прийнято у комунальну власність Юр`ївської селищної територіальної громади майно, а саме: ангар металевий загальною площею 1525,20 мІ, що розміщений на земельній ділянці (без кадастрового номера), яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 1225980700:03:001:0021, відведеною у власність за адресою: с. Вербуватівка, вул. Зоряна, буд. 1, 3, 5,

7. Виконавчий комітет Юр`ївської селищної ради визначено балансоутримувачем зазначеного майна. Відповідач повідомив, що у 2024 році Держаудитслужбою проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності селищної ради, під час якої було виявлено акт приймання-передачі матеріальних цінностей від 14.11.2002, складений головою КСП "Широка Балка" Плошенком П. Г. та головою Вербуватівської сільської ради Боровським П. П. Відповідно до цього акта, із власності КСП "Широка Балка" у комунальну власність Вербуватівської сільської ради передано будівлю колгоспної бані та металевий ангар площею 1462 мІ, розташовані в с. Вербуватівка. Будівля колгоспної бані наразі перебуває в переліку об`єктів комунальної власності селищної ради, тоді як металевий ангар у цьому переліку був відсутній. З метою упорядкування обліку об`єктів комунальної власності й було прийнято оскаржуване рішення. Позиція Верховного Суду

17. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається з огляду на таке.

19. Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування.

20. Частинами 1 та 2 статті 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

21. Пунктом 5 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства серед іншого визначено судовий захист цивільного права та інтересу.

22. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

23. Відповідно до приписів частини 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

24. Отже, у контексті спірних правовідносин при вирішенні позову про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування підлягають застосуванню загальні приписи статті 15 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

25. Частиною 1 статті 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

26. За правилами частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

27. Верховний Суд наголошує на тому, що гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

28. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа зазначає в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

29. Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

30. Отже, підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

31. У цьому ж зв`язку Верховний Суд неодноразово наголошував, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.04.2024 у справі №910/7464/23, від 29.08.2023 у справі №910/5958/20, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 04.12.2019 у справі №910/15262/18 тощо.

32. У цій справі, як зазначалось, СФГ "Людмила" звернулося до суду з позовом до Юр'ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. Приймаючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позовні вимоги СФГ "Людмила" ґрунтуються на твердженнях позивача, нібито спірне майно належить йому на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18.10.2012. При цьому позивач у відповіді на відзив визнав ту обставину, що судове рішення, яке визначено ним як підстава для тверджень про належність йому права власності, скасовано, однак вдався до викладення нових підстав позову. З урахуванням фактичних і правових підстав позову суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачу спірний металевий ангар не належить, а будь-яких інших доказів на підтвердження права власності чи права користування на споруду до суду він не надав. При цьому посилання позивача на акт приймання-передачі майна від 01.04.1999, складений членом КСП "Авангард" ОСОБА_1 (як поклажодавцем) та головою СФГ "Людмила" ОСОБА_2 (як зберігачем), за яким зберігач приймає на зберігання з правом користування ангар з металевих труб, розміром 18 х 82 метра в с. Вербуватівка, визнані судом першої інстанції необґрунтованими, оскільки акт в будь-якому випадку не може бути доказом наявності права власності чи користування щодо зазначеного ангару.

33. Оскільки позивач не є власником майна і не надав інших належних доказів правомірного набуття права власності чи користування, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що оскаржуване рішення селищної ради не може порушувати його юридичні права. Відсутність порушеного права є самостійною та абсолютною підставою для відмови в позові.

34. Водночас, як зазначив відповідач та підтримали суди, навіть у разі задоволення цього позову, права СФГ "Людмила" на об`єкт не виникнуть і не відновляться, оскільки рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18.10.2012 скасоване. Захист у суді має бути ефективним і призводити до реального відновлення прав, а не бути формальним.

35. Зміст касаційної скарги свідчить про незгоду скаржника з висновком судів попередніх інстанцій про недоведення позивачем наявності у нього порушеного права (інтересу) внаслідок прийняття у комунальну власність Юр`ївської селищної територіальної громади металевого ангару і відсутність порушення оскаржуваним рішенням прав та інтересів позивача. Так, на думку скаржника, оспорюване рішення впливає на інтереси членів КСП "Широка Балка", які є належними власниками металевого ангару загальною площею 1525,20 м2, серед яких ОСОБА_1 , який є одночасно головою та засновником СФГ "Людмила". До того ж позивач має інтерес користування тим майном, яким він користувався 26 років, однак відповідач оспорюваним рішенням порушив цей законний матеріальний інтерес.

36. Однак позивачем у справі є СФГ "Людмила", а не окремі громадяни чи члени колишнього КСП. Юридична особа не може звертатися до суду за захистом прав чи інтересів інших осіб (зокрема, своїх засновників, голови як фізичної особи чи членів стороннього підприємства КСП "Широка Балка"), якщо закон не надав їй такого права. Той факт, що засновник СФГ "Людмила" є водночас членом КСП, не тотожний наявності права власності чи користування у самого СФГ "Людмила". Кожен суб`єкт господарювання захищає в суді виключно свої власні порушені права. Законний інтерес має бути опосередкований конкретною правовою нормою (правовідносинами). Сама по собі тривалість фактичного користування спірним майном за відсутності належних титулів (договору оренди, зберігання, права власності тощо) не створює юридично захищеного інтересу від дій органу місцевого самоврядування. Суд касаційної інстанції виходить з того, що захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. При цьому, відсутність порушеного права (інтересу) встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови у позові. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

37. Пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

38. На обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм права, а саме: статті 5 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 617/537/19, від 28.02.2019 у справі № 522/3665/17, від 01.07.2021 у справі № 925/1147/18, від 14.06.2023 у справі № 910/18339/21, від 02.02.2022 у справі № 910/16579/20.

39. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у цьому пункті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

40. Помилково посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

41. Як вбачається із змісту оскаржуваних судових рішень, у цій справі суди попередніх інстанцій досліджували та оцінювали доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та кола доказування, які входять у таку категорію справ.

42. Зазначене спростовує протилежні доводи скаржника та свідчить про безпідставне посилання останнім на неврахування судами попередніх інстанцій практики Верховного Суду.

43. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки судів попередніх інстанції у цій справі концептуально не суперечать правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 617/537/19, від 28.02.2019 у справі № 522/3665/17, від 01.07.2021 у справі № 925/1147/18, від 14.06.2023 у справі № 910/18339/21, від 02.02.2022 у справі № 910/16579/20.

44. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в інший спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.

45. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 3 статті 311 ГПК України).

46. Цитування скаржником окремих висновків суду касаційної інстанції, викладених у постановах у справах, фактичні обставини в яких є відмінними, а правовідносини - неподібними до правовідносин, що склалися у справі № 904/114/25, не є належним правовим обґрунтуванням передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження.

47. Так, у справах № 617/537/19, № 522/3665/17, № 925/1147/18, № 910/16579/20, на відміну від справи, що переглядається, не порушувалося та не вирішувалося судами питання щодо визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про прийняття майна у комунальну власність. Справа № 617/537/19 стосувалася специфічного права особи на земельну частку (пай) у КСП; справа № 522/3665/17 - надання пільги щодо плати за землю на території міста, справа № 925/1147/18 - корпоративний спір, справа № 910/16579/20 - визнання недійсним договору відступлення права вимоги між банками та підприємствами. Посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.06.2023 у справі № 910/18339/21 відхиляються, оскільки у ЄДРСР така постанова відсутня. До того ж, сама по собі згадка загальних принципів статті 5 ГПК України у зазначених скаржником постановах не свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення всупереч позиції Верховного Суду.

48. Доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів та не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що в межах заявлених позовних вимог, позивач (СФГ "Людмила") не довів наявності у нього порушеного права (інтересу) внаслідок прийняття у комунальну власність Юр`ївської селищної територіальної громади металевого ангару. Наявність інтересу у третіх осіб (членів КСП чи засновника як фізичної особи) не є підставою для задоволення позову СФГ "Людмила".

49. Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

50. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Про це зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19.

51. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

52. Отже, Верховний Суд констатує, що наведена СФГ "Людмила" підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

54. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

55. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

56. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій є правильними по суті і підлягають залишенню без змін, а подана касаційна скарга - залишенню без задоволення. Розподіл судових витрат

57. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Людмила" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 904/114/25 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Ю. Я. Чумак Судді Т. Б. Дроботова Н. О. Багай