Ухвала КЦС ВС № 686/1348/26

УХВАЛА 02 липня 2026 року м. Київ справа № 686/1348/26 провадження № 61-8626ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держави Україна в особі Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якого вказав, що постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11 залишається невиконаною, у зв`язку з чим триваючою бездіяльністю відповідача в період з 01 грудня 2025 року по 01 січня 2026 року йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в дев`ятсот сімнадцять центільйонів гривень. Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 16 березня 2026 року у задоволенні позову відмовив. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не зазначено, в чому саме полягає незаконність дій чи бездіяльність держави Україна в особі Управління ДМС в Хмельницькій області при невиконанні рішення суду у справі №2270/14181/11, та заподіяння такими діями чи бездіяльністю моральної шкоди позивачу та не надано позивачем суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявленого ним розміру моральної шкоди. Крім того ОСОБА_1 рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі № 686/8422/20 стягнуто на його користь 10 510,00 грн моральної шкоди, завданої бездіяльність посадових осіб Управління з виконання судового рішення зобов`язального характеру. Хмельницький апеляційний суд постановою від 04 червня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2026 року залишив без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що моральна шкода відшкодовується потерпілому (позивачеві) одноразовим платежем. Отже, є правильним висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не довів склад цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності держави Україна перед ним за завдані збитки, тому позов є необґрунтованим. Крім того, позивачем не доведено і заявлений ним розмір моральної шкоди, а також наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправним діянням заподіювача шкоди та завданою шкодою. У позовній заяві не зазначено будь-яких чітких аргументів щодо фактичних підстав для відшкодування моральної шкоди, крім тверджень про її наявність. Позивач не обґрунтував вимогу про відшкодування державою моральної шкоди, не зазначив фактів (обставин), за яких можна було б стверджувати про порушення прав позивача та про порушення державою конкретних обов`язків. 22 червня 2026 року ОСОБА_1 , через засоби поштового зв`язку, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від16 березня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 червня 2026 року в указаній справі. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник в касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15, від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19, від 01 березня 2023 року у справі № 496/1691/19, від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/11909/21, від 04 жовтня 2024 року у справі № 607/6215/23, від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21, від 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій (частина третя статті 3 ЦПК України). Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). За приписами частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Перевіривши доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень Верховний Суд дійшов висновку, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм права, на що послався заявник. Судами встановлено, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11 зобов`язано Хмельницький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області невідкладно вклеїти фотографію у паспорт громадянина України ОСОБА_1 , який видати йому на руки. На підставі цього рішення, 11 червня 2012 року судом видано виконавчий лист № 2270/14181/11, що перебував у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області на виконанні (виконавче провадження № НОМЕР_1). Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 05 жовтня 2012 року замінив у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 боржника Хмельницький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області на Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області. Постановою державного виконавця від 28 грудня 2018 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2270/14181/11, виданого 11 червня 2012 року Хмельницьким окружним адміністративним судом, закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження». Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Здійснення правосуддя на засадах верховенства права забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди. За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. За змістом частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України. За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 612/3521/16-ц). Підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21, на які, зокрема, посилається заявник у касаційній скарзі). Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Вказані підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює державу, орган влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Велика Палата Верховного Суду у пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, наголосила, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 686/21800/21). Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 дійшов висновку, що у справах про відшкодування шкоди обов`язок доведення обґрунтованості заявлених вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки особи, яка її завдала, а також причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою. Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 05 жовтня 2020 року у справі № 686/8422/20, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 січня 2021 року та постановою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року, стягнув з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 10 510,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області щодо невиконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах сформульовано правовий висновок про те, що ОСОБА_1 уже реалізував своє право на відшкодування моральної шкоди за невиконання судового рішення у межах провадження у справі № 686/8422/20. Чинним законодавством не передбачено можливості багаторазового відшкодування моральної шкоди за затримку виконання одного й того самого судового рішення про стягнення шкоди з Державного бюджету України, завданої фізичним чи юридичним особам унаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (постанови Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 686/19070/21, від 22 листопада 2022 року у справі № 686/28957/21, від 13 липня 2023 року у справі № 686/13391/22, від 18 серпня 2023 року у справі № 686/10621/22, від 13 листопада 2023 року у справі № 686/13017/22, від 05 березня 2024 року у справі № 686/23937/23, від 29 липня 2025 року у справі № 686/14706/24). Право ОСОБА_1 на отримання належним чином оформленого документа, що посвідчує його особу, було поновлено шляхом видачі нового паспорта. Отримавши новий паспорт, ОСОБА_1 своїми конклюдентними діями погодився на такий спосіб виконання судового рішення, оскільки паспорт, до якого за рішенням суду необхідно було вклеїти фотографію, був втрачений. Встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що органи державної влади вжили всіх можливих заходів для поновлення порушених прав ОСОБА_1 , у зв`язку з чим підстави для повторного відшкодування позивачеві моральної шкоди відсутні. Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 29 липня 2025 року у справі № 686/14706/24 (провадження № 61-4316св25) за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої з вини посадових і службових осіб відповідача у зв`язку з невиконанням постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надано належну правову оцінку, норми матеріального права застосовано правильно, а порушень норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, судами не допущено. Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги щодо гарантованості права на відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 56 Конституції України, статей 23 та 1173 ЦК України не спростовують правильності висновків судів, оскільки таке право реалізується за умови доведення всіх елементів цивільно-правової відповідальності, чого заявником у цій справі не зроблено. Водночас судами обґрунтовано враховано, що заявник уже реалізував своє право на відшкодування моральної шкоди за невиконання того самого судового рішення у справі № 686/8422/20, а чинне законодавство не передбачає можливості багаторазового відшкодування моральної шкоди з одних і тих самих підстав. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Водночас доводи касаційної скарги про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16, від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15, від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21, від 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21, від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/11909/21, від 01 березня 2023 року у справі № 496/1691/19, від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22, від 04 жовтня 2024 року у справі № 607/6215/23, не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, які викладені у наведених заявником постановах. Саме собою посилання на нібито неоднакове застосування положень ЦК України та ЦПК України у різних справах, навіть за наявності подібних правовідносин, але за відмінних встановлених судами фактичних обставин, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального або процесуального права. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник у касаційній скарзі. На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України підстав для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків. У касаційній скарзі також заявлено клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду. Положеннями частин третьої, четвертої та п`ятої статті 403 ЦПК України визначений перелік підстав, за яких підлягає передачі справа на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а саме: суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду; суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати; суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Відповідно до частини другої статті 402 ЦПК України розгляд справи в суді касаційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання. Вищенаведені норми процесуального закону дають підстави для висновку, що клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду може бути вирішене лише після відкриття провадження у справі. Оскільки провадження у справі не відкрито, відсутні підстави для вирішення клопотання. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди. Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко