Постанова КЦС ВС № 604/808/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 року м. Київ справа № 604/808/24 провадження № 61-5703св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Воробйової І. А, Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., учасники справи: позивач - Фермерське господарство «Золотий жайвір», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Фермерського господарства «Золотий жайвір» до ОСОБА_1 про визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди землі та визнання договорів оренди землі поновленими за касаційною скаргою Фермерського господарства «Золотий жайвір» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 грудня 2024 року у складі судді Сидорак Г. Б. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 березня 2025 рокуу складі колегії суддів: Костіва О. З., Гірського Б. О., Храпак Н. М., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2024 року Фермерське господарство «Золотий жайвір» (далі - ФГ «Золотий жайвір», товариство) звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати укладеною додаткову угоду № 02/05/24 до договору оренди землі від 28 травня 2017 року № 062/25, укладеного між ОСОБА_1 і ФГ «Золотий жайвір», виклавши її в редакції, яка наведена у позовній заяві; визнати поновленим (укладеним на новий строк) договір оренди землі від 28 травня 2017 року № 062/25, укладений між ОСОБА_1 і ФГ «Золотий жайвір», виклавши додаткову угоду № 1 до цього договору у редакції, яка наведена у позовній заяві; визнати укладеною додаткову угоду № 02/05/24 до договору оренди землі від 07 червня 2017 року № 090/25, укладеного між ОСОБА_1 і ФГ «Золотий жайвір», виклавши її в редакції, яка наведена у позовній заяві; визнати поновленим (укладеним на новий строк)договір оренди землі від 07 червня 2017 року № 090/25, укладений між ОСОБА_1 і ФГ «Золотий жайвір», виклавши додаткову угоду № 1 до цього договору у редакції, яка наведена у позовній заяві. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ФГ «Золотий жайвір» посилалося на те, що 28 травня 2017 року між ним і ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі № 062/25 строком на 7 років щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6124610500:01:002:0474 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована за межами населеного пункту на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області. Державна реєстрація речового права - права оренди ФГ «Золотий жайвір» проведена 14 червня 2017 року. Крім того, 07 червня 2017 року між ним і ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі № 090 строком на 7 років щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6124610500:01:002:0175 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована за межами населеного пункту на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області. Державна реєстрація речового права - права оренди ФГ «Золотий жайвір» проведена 21 червня 2017 року. Вказувало, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» Земельний кодекс України було доповнено статтею 126-1, а Закон України «Про оренду землі» статтею 32-2. З метою приведення умов договору у відповідність із чинним земельним законодавством ФГ «Золотий жайвір» 03 травня 2024 року надіслано ОСОБА_1 повідомлення, в яких зазначило про необхідність приведення договорів оренди землі від 28 травня 2017 року № 062/25 та від 07 червня 2017 року № 090 у відповідність із земельним законодавством, до яких було долучено два примірники додаткової угоди № 02/05/24 до договору оренди землі від 28 травня 2017 року № 062/25 та додаткової угоди до договору оренди землі від 07 червня 2017 року № 090, один примірник кожної після підписання підлягав поверненню позивачу. Умовами додаткових угод передбачалося внесення змін до договорів оренди, а саме до пункту 7, який передбачав, що після закінчення строку, на який укладено договір, він автоматично поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Оскільки позивач як орендар, який належним чином виконував і виконує умови договору оренди, має переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, про намір скористатися яким повідомив орендодавця, то в спірному випадку є зволікання орендодавця із вчиненням дій щодо поновлення договорів оренди, яке полягає у непідписанні ним додаткових угод до договору, проект яких йому було направлено. У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Підволочиський районний суд Тернопільської області рішенням від 16 грудня 2024 року в задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними. При цьому суд виходив з того, що у орендодавця немає волевиявлення на укладення договорів оренди землі з ФГ «Золотий жайвір» на новий строк, адже він завчасно направив орендарю листи-повідомлення про заперечення щодо поновлення договорів оренди землі. Короткий зміст постанови апеляційного суду Тернопільський апеляційний суд постановою від 26 березня 2025 року апеляційну скаргу ФГ «Золотий жайвір» залишив без задоволення. Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 грудня 2024 року залишив без змін. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи У травні 2025 року ФГ «Золотий жайвір» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 грудня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 березня 2025 року в частині позовних вимог про визнання договору оренди землі поновленим та направити справу в частині вирішення цих вимог на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження вказувало те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, від 22 грудня 2022 року у справі № 903/34/22, від 09 січня 2024 року у справі № 870/94/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи в задоволенні позову, суди посилалися на те, що орендодавець завчасно повідомив орендаря про небажання продовжувати з позивачем договірні відносини щодо оренди належних йому земельних ділянок, а саме 05 та 12 квітня 2024 року направив ФГ «Золотий жайвір» листи-повідомлення про те, що він не бажає укладати додаткові угоди до договорів оренди та не має наміру продовжувати договори оренди. ФГ «Золотий жайвір» вважає, що вказані документи, складені та підписані від імені ОСОБА_1 , були складені, підписані та відправлені не ОСОБА_1 , який є власником та орендодавцем земельних ділянок за кадастровими номерами 6124610500:01:002:0474 та 6124610500:01:002:0175, а іншою особою, оскільки підписи, виконані від імені ОСОБА_1 у вказаних вище листах та в описах вкладення до рекомендованих поштових відправлень, істотно відрізняються між собою та від підписів ОСОБА_1 у договорах оренди землі та актах приймання-передання земельних ділянок, які складались між ним та ФГ «Золотий жайвір». У зв`язку із цим позивач в суді першої інстанції заявив клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, в задоволенні якого безпідставно було відмовлено. Суди попередніх інстанцій безпідставно стягнули з позивача витрати на професійну правничу допомогу. У червні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Хацкевич Р. М. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки вони є законними й обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. 26 травня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 26 травня 2026 року суддею-доповідачем визначено Зайцева А. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи Суди попередніх інстанцій установили, що 28 травня 2017 року між ОСОБА_1 і ФГ «Золотий жайвір» було укладено договір оренди землі № 062/25, за умовами якого орендодавець ОСОБА_1 передав, а орендар ФГ «Золотий жайвір» прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,2603 га, кадастровий номер 6124610500:01:002:0474, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована за межами населеного пункту на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області. Договір оренди зареєстрований 14 червня 2017 року. Крім того, 07 червня 2017 року між ОСОБА_1 і ФГ «Золотий жайвір» було укладено договір оренди землі № 090, за умовами якого орендодавець ОСОБА_1 передав, а орендар ФГ «Золотий жайвір» прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 4,5988 га, кадастровий номер 6124610500:01:002:0175 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована за межами населеного пункту на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області. Договір оренди зареєстрований 21 червня 2017 року. Ці два договори оренди аналогічні за змістом. У пункті 7 договору оренди передбачено, що він укладений на 7 років. По закінченню строку, на який укладено договір, орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Згідно з пунктом 8 договору у випадку, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. 19 березня 2024 року ФГ «Золотий жайвір» на адресу ОСОБА_1 направило лист-повідомлення №С-0474-2, в якому повідомило про намір скористатися переважним правом на поновлення дії укладеного договору оренди землі або ж на укладення договору оренди землі на новий строк, та додало два примірники додаткової угоди № 1 та проект договору оренди землі № С-0474. Лист-повідомлення вручено орендодавцю 21 березня 2024 року. Відповідач отримав зазначене повідомлення з доданими до нього проектами договору оренди землі, та, як вказує позивач, відповіді на лист відповідач не надав. 05 квітня 2024 року ФГ «Золотий жайвір» на адресу ОСОБА_1 направило лист-повідомлення № С-0175-2, в якому повідомило про намір скористатися переважним правом на поновлення дії укладеного договору оренди землі або ж на укладення договору оренди землі на новий строк, та додало два примірника додаткової угоди № 1 та проект договору оренди землі № С-0175. Лист-повідомлення вручено орендодавцю 08 квітня 2024 року. Відповідач отримав зазначене повідомлення з доданими до нього проектами договору оренди землі, та, як вказує позивач, відповіді на лист відповідач не надав. Крім того, 03 травня 2024 року ФГ «Золотий жайвір» на адресу ОСОБА_1 направлов два повідомлення від 02 травня 2024 року за № С-0474-4, № С-0175-4 про необхідність приведення договорів оренди землі від 28 травня 2017 року № 062/25 та від 07 червня 2017 року № 090 у відповідність із чинним земельним законодавством. До вказаних повідомлень додано по два примірники додаткової угоди № 02/05/24 до кожного договору оренди, згідно з якими договори оренди доповнюються новим пунктом 7: «Сторонами встановлено умову щодо поновлення договору оренди землі відповідно до статті 126-1 ЗК України, а саме: після закінчення строку, на який укладено договір, він автоматично поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.». Зазначені повідомлення відповідач отримав 25 травня 2024 року. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України. Відповідно до пункту 8 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника. Згідно з частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України. Вказана норма права визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 752/4361/15 (провадження № 14-561цс19) вказано, що, виходячи з положень пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України у редакції на час виникнення спірних правовідносин (аналогічні положення закріплено у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України), частини другої статті 7 КУзПБ, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Крім того, до спорів, пов`язаних із майновими вимогами до боржника, відносяться спори про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, спори, пов`язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника. Справи у таких спорах належать до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Зазначені майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19) вказано, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення судів попередніх інстанцій, які зробили висновок про закриття провадження у справі, й передала матеріали справи до господарського суду, на розгляді якого перебувала справа про банкрутство боржника. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20), провадження № 12-14гс21, зазначено, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19), а також постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19 (провадження № 61-20972св19). У постановах від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справах № 289/718/18 та № 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог. Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, із дня введення в дію КУзПБ, тобто з 21 жовтня 2019 року, має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає. Вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не тільки з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 ГПК України, а також дати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що частинами першою, другою статті 131 КУзПБ передбачено, що майно боржника, яке підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу. До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури погашення боргів боржника, крім майна, визначеного частинами шостою і сьомою цієї статті та статтею 132 цього Кодексу. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні цього Кодексу. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (постанова Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19 (провадження № 61-20972св19)). Відповідно до статті 131 КУзПБ майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу. Ліквідаційна маса - це сукупність майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури. До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури. Відповідно до частини першої статті 62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси. Крім того, у пункті 8 частини першої статті 176 ЦПК України визначено, що ціна позову визначається у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки. Отже, справа за позовом про розірвання договору оренди землі - це майновий спір, і він має ціну позову. З урахуванням наведеного та частини п`ятої статті 93 ЗК України зі змінами, а саме надання законом права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з власником земельної ділянки, до ліквідаційної маси боржника можуть бути включені і майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, оскільки кошти, виручені від їх продажу, можуть спрямовуватися на задоволення вимог кредиторів, які пред`явлені до боржника. З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 06 вересня 2024 року у справі № 924/700/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121544878) відкрито провадження у справі про банкрутство ФГ «Золотий жайвір» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. Таким чином, заявлені у цій справі позовні вимоги про визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди землі та визнання договорів оренди землі поновленими у разі їх задоволення змінять розмір ліквідаційної маси боржника, у тому числі й обсяг грошових зобов`язань божника - ФГ «Золотий жайвір», а тому позовні вимоги підлягають розгляду господарським судом у порядку, визначеному ГПК України. У пункту 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) зазначено, що суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом», у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. При цьому слід брати до уваги, що в частині третій статті 7 КУзПБ передбачено, що надсилання матеріалів справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), може бути здійснено як за ініціативою учасника справи, так і за ініціативою суду. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги є порушення встановлених правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення правил юрисдикції загальних судів. Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили правової природи спірних правовідносин, які виникли між сторонами, у зв`язку з чим порушили норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та помилково розглянули її в порядку цивільного судочинства, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а матеріали справи - надсиланню до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство ФГ «Золотий жайвір». З огляду на мотиви цієї постанови Верховний Суд не аналізує інших доводів касаційної скарги. Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд не ухвалює судового рішення по суті спору. Керуючись статтями 255, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Фермерського господарства «Золотий жайвір» задовольнити частково. Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 грудня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 березня 2025 рокускасувати. Матеріали справи № 604/808/24 передати до Господарського суду Хмельницької області, на розгляді якого перебуває справа № 924/700/24 про банкрутство Фермерського господарства «Золотий жайвір». Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:І. А. Воробйова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун