Постанова КЦС ВС № 755/25124/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 року м. Київ справа № 755/25124/25 провадження № 61-6755св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - адвокат Михальчук Наталія Петрівна, на постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Ратнікової В. М., Ящук Т. І., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст вимог У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання незаконним переміщення та подальшого утримання дитини, повернення дитини до місця постійного проживання в Королівстві Швеції. Позов мотивовано тим, що сторони у справі є батьками малолітнього ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Йордбро, Королівство Швеція, та є громадянином Швеції. Він та відповідачка, яка на той час мала прізвище ОСОБА_3 , розпочали спільне проживання з червня 2017 року, зареєстрували шлюб 08 лютого 2020 року та проживали за місцем постійного проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 . Син проживав разом з ними. Рідною мовою дитини є шведська мова. Пояснив, що з 2024 року відносини між сторонами почали погіршуватися, відповідачка почала проживати окремо від нього та їх сина. Він самостійно виконував всі батьківські обов`язки по догляду, утриманню та вихованню спільної дитини. З 01 липня 2023 року по 31 березня 2025 року син був зарахований до школи Кварнбексколан у муніципалітеті Ганінге, де успішно навчався, мав гарні стосунки з однолітками. Дитина зростала щасливою в безпечному для неї середовищі. Стверджує, що 27 грудня 2024 року без його згоди та повідомлення відповідачка з сином виїхала до України. Вже після виїзду вона повідомила, що поїхала з сином до м. Києва на Різдво до своїх батьків. Пообіцяла, що повернеться разом з дитиною до Швеції 08 січня 2025 року для того, щоб дитина після різдвяних канікул могла своєчасно повернутися на навчання до школи в Швеції. Однак, 08 січня 2025 року відповідачка повідомила про те, що не має наміру повертатися в Швецію, а також про своє рішення залишитися проживати в Україні разом з сином. В січні 2025 року позивач приїхав до м. Києва, однак відповідачка стала чинити йому перешкоди у спілкуванні з сином. Перебуваючи в Україні близько місяця, він мав можливість бачитись з дитиною лише тричі не більше години, відповідачка відмовляла йому у зустрічах з сином з різних підстав. З квітня 2025 року він не має можливості спілкуватися з сином по телефону, оскільки він відключений. Дитина перебуває під постійним стресом та психологічним тиском зі сторони матері та її оточення. 06 серпня 2025 року шлюб між сторонами розірвано. Зазначав, що тимчасовим судовим рішенням Суду Седерторна відділення 1 від 17 березня 2025 року у справі № Т 21254-24 (протокол від 11 березня 2025 року) за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про розірвання шлюбу та щодо тимчасової опіки вирішено: «Суд у тимчасовому рішенні дійшов висновку, що найкращим для ОСОБА_5 є те, щоб ОСОБА_1 здійснював одноосібну опіку над ним, та щоб вони проживали разом». Апеляційний суд вирішив не давати дозвіл на апеляційний розгляд. Тому тимчасове рішення залишається чинним. Рішенням Суду Седерторна Королівства Швеція, відділення 1, від 19 червня 2025 року, справа № А 5464-25 за заявою ОСОБА_9 , зацікавлена сторона: ОСОБА_8 , було задоволено заяву про примусове виконання тимчасового рішення суду, а саме зобов`язано ОСОБА_8 передати ОСОБА_5 НОМЕР_1, ОСОБА_1 не пізніше 14 днів з моменту цього рішення. Якщо ОСОБА_3 цього не зробить, вона може бути зобов`язана сплатити державі штраф. Вказане рішення суду виконано не було. 09 серпня 2026 року ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_14 та змінила прізвище на « ОСОБА_3 ». З огляду на те, що утримання дитини на території України матір`ю за відсутності згоди батька є незаконним, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним переміщення та подальше утримання відповідачкою ОСОБА_3 на території України малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; відібрати у ОСОБА_3 малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та передати дитину його батьку ОСОБА_1 для повернення в державу його постійного проживання в Королівстві Швеція. Разом із позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_16 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив: встановити до набрання судовим рішенням законної сили наступний графік його зустрічей, побачень та спілкувань з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без присутності матері ОСОБА_3 та будь-яких інших осіб: - з 16 години третьої п`ятниці місяця до 20 години третьої неділі місяця; - кожного вівторка, четверга та суботи кожного тижня місяця з 18 год 00 хв. до 20 год 00 хв. за київським часом за допомогою відеозв`язку будь-якими засобами телефонного та електронного зв`язку. Зобов`язати ОСОБА_3 забезпечити надання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для зустрічей, спілкування та побачень дитини з батьком у встановлений судом графік побачень та спілкування. Заява мотивована тим, що відповідачка неправомірно здійснила незаконне вивезення та здійснює подальше протиправне утримання дитини на території України, свідомо перешкоджає йому у спілкуванні з сином, що на переконання позивача може призвести до втрати безпосередніх емоційних контактів з дитиною, та, як наслідок, до неможливості виконання рішення суду. Зазначені в заяві заходи забезпечення позову спрямовані на сприяння забезпечення відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її батьком на час вирішення спору по суті. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року у задоволенні заяви відмовлено. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із безпідставності заявлених у ній вимог. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким заяву задоволено. До набрання судовим рішенням в даній справі законної сили встановлено наступний графік зустрічей, побачень та спілкувань ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина Швеції, з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без присутності матері ОСОБА_3 та будь-яких інших осіб: з 16 години третьої п`ятниці місяця до 20 години третьої неділі місяця; кожного вівторка, четверга та суботи кожного тижня місяця з 18 год 00 хв. до 20 год 00 хв. за київським часом за допомогою відеозв`язку будь-якими засобами телефонного та електронного зв`язку. Зобов`язано ОСОБА_3 забезпечити надання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для зустрічей, спілкування та побачень дитини з батьком у встановлений судом графік побачень та спілкування. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував необхідності поновлення та підтримання контакту батька з дитиною на час розгляду спору по суті. При цьому апеляційний суд зазначив, що зустрічі батька з дитиною та їх спілкування будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків батька з його малолітнім сином, що відповідатиме законним інтересам і батька, і дитини та може усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про відібрання дитини. Апеляційний суд вказав, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини. Отже, з метою запобігання втраті емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв`язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, апеляційний суд дійшов висновку, що забезпечення позову відповідатиме нормам процесуального права. Узагальнені доводи касаційної скарги 19 травня 2026 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, сформованою її представником - адвокатом Михальчук Н. П. в системі «Електронний суд», на постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року. В касаційній скарзі заявниця просить скасувати вказане судове рішенняі передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена апеляційним судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення, а також без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Доводи інших учасників справи 11 червня 2026 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Зарубіної Т. М. звернувся до Верховного Суду з відзивом, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2026 року року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку в частині зустрічей, побачень та спілкувань ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина Швеції, з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без присутності матері ОСОБА_3 та будь-яких інших осіб з 16 години третьої п`ятниці місяця до 20 години третьої неділі місяця. 17 червня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає не у повній мірі. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин. Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що «заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Звертаючись в цій справі до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 на обґрунтування обраного виду забезпечення позову посилався на необхідність забезпечення контакту батька з малолітнім сином на час розгляду справи. Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Відповідно до частини третьої статті 9 Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hant v. Ukraine, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. У справі, що переглядається, вирішуючи питання про необхідність застосування забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, щозаявником не доведено, що вжиття такого заходу забезпечення позову знаходиться в прямому причинному зв`язку з заявленими позивачем позовними вимогами. Крім того, посилання позивача на неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позову без забезпечення позову у спосіб, обраний позивачем, є виключно суб`єктивною думкою останнього та не підтверджується належними та допустимими доказами. Скасувавши ухвалу суду першої інстанції та задовольнивши заяву про забезпечення позову, апеляційний суд вказав на те, що суд першої інстанції не врахував необхідності поновлення та підтримання контакту батька з дитиною на час розгляду спору по суті. Зустрічі батька з дитиною та їх спілкування будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків батька з його малолітнім сином, що відповідатиме законним інтересам і батька, і дитини та може усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про відібрання дитини. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке. Відповідно до статті 141 Сімейного кодексуУкраїни (далі - СК України) мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша - третя статті 157 СК України). Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків. З огляду на вказані норми матеріального права батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що у таких чутливих правовідносинах, ураховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про відібрання дитини, сприяння відновленню відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особистоз батьком має переважати над намаганням матері обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з ним. Отже, з метою запобігання втраті емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв`язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову відповідає нормам процесуального права. Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час судового процесу та за відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ. Зокрема, у рішенні від 04 вересня 2018 року у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14), ЄСПЛ зазначив, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися із сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сiмейного життя, а тому допустимим є встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті. Разом із цим, у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки конфліктним відносинам, які виникли між сторонами, не урахував тієї обставини, що ОСОБА_1 є громадянином іншої країни (Швеції) та може вільно перетинати кордон України, належним чином не оцінив доводи відповідачки ОСОБА_3 про те, що позивач неодноразово погрожував їй самовільним вивезенням дитини за кордон, у зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про проведення зустрічей батька з дитиною без присутності матері. Проаналізувавши встановлені обставини справи, враховуючи характер відносин, які склались між сторонами у справі, а також принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, бажання батька брати участь у вихованні сина, колегія суддів Верховного Суду вважає за доцільнеітаким, що відповідатиме інтересам дитини, визначити такий захід забезпечення позову: «До набрання судовим рішенням у цій справі законної сили встановити наступний графік зустрічей, побачень та спілкувань ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина Швеції, з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у присутності матері ОСОБА_3 : з 12 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин кожної першої та третьої суботи місяця; кожного вівторка та четверга кожного тижня місяця з 18 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин за київським часом за допомогою відеозв`язку будь-якими засобами телефонного та електронного зв`язку. Зобов`язати ОСОБА_3 забезпечити надання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для зустрічей, спілкування та побачень дитини з батьком у встановлений судом графік побачень та спілкування». При цьому колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги про те, що відповідачку не було належним чином повідомлено про розгляд справи апеляційним судом, що позбавило її можливості реалізувати належні їй процесуальні права, з огляду на таке. Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Оскільки про розгляд справи відповідачка повідомлялась шляхом направлення апеляційним судом відповідної повістки на адресу, зазначену у позовній заяві та у апеляційній скарзі (а. с. 134, т. 1), проте до суду повернувся конверт з відміткою «адресат відсутній» (а. с. 138, т. 1), що вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, а відтак наведені вище доводи касаційної скарги не можуть бути прийняті до уваги. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-109гс19), від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України). За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про часткове задоволення заяви. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - адвокат Михальчук Наталія Петрівна,задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року скасувати. Ухвалити у справі нове рішення. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково. До набрання судовим рішенням у цій справі законної сили встановити наступний графік зустрічей, побачень та спілкувань ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина Швеції, з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у присутності матері ОСОБА_3 : з 12 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин кожної першої та третьої суботи місяця; кожного вівторка та четверга кожного тижня місяця з 18 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин за київським часом за допомогою відеозв`язку будь-якими засобами телефонного та електронного зв`язку. Зобов`язати ОСОБА_3 забезпечити надання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для зустрічей, спілкування та побачень дитини з батьком у встановлений судом графік зустрічей, побачень та спілкувань. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: І. А. Воробйова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун