Ухвала КЦС ВС № 758/17900/21

Ухвала 22 червня 2026 року м. Київ справа № 758/17900/21 провадження № 61-15754сво24 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючий - Крат В. І.(суддя-доповідач), судді: Грушицький А. І., Зайцев А. Ю., Луспеник Д. Д., Синельников Є. В., Фаловська І. М., Червинська М. Є., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_5 , на рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року у складі судді Анахіна А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В., Історія справи Короткий зміст позову У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про поділ спільного майна подружжя. Позов обґрунтований тим, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 березня 1994 року. Під час перебування у шлюбі сторонами було набуто у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , покупцем якої, згідно договору, була ОСОБА_2 , оскільки позивач не заперечував оформлення квартири саме на неї. Позивач вважав майно спільною власністю. ОСОБА_1 просив: здійснити поділ квартири АДРЕСА_1 , що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та вирішити питання розподілу судових витрат. Короткий зміст рішень судів першої інстанції та апеляційної інстанцій Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року: позов ОСОБА_1 задоволено; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; вирішено питання розподілу судових витрат. Судові рішення мотивовані тим, що: всі кошти, які існують в сім`ї на час шлюбу за відсутності належних та допустимих доказів того, що вони належать одному із подружжя на праві особистої приватної власності - є спільними сумісними коштами подружжя, а майно яке придбане за рахунок таких коштів є спільною сумісною власністю подружжя. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що грошові кошти за рахунок яких була придбана спірна квартира є особистою власністю відповідачки; суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції та зазначив, що судом також встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 29 вересня 2003 року, квартири АДРЕСА_2 , що зазначена квартира на момент продажу належала в рівних частках ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 доводи апелянта про те, що грошові кошти, які були отриманні від продажу квартири є особистою власністю сім`ї відповідача, а тому спірна квартира АДРЕСА_1 придбана за особисті кошти сім`ї відповідача, які були набуті до укладення шлюбу між позивачем та відповідачем, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки як вірно встановлено судом договір купівлі-продажу було укладено в період перебування сторін в зареєстрованому шлюбі та в договорі купівлі-продажу спірної квартири покупцем квартири є саме ОСОБА_2 . Жодних умов про те, що спірна квартира купується для потреб іншої сім`ї, окрім подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір не містить. Аргументи учасників справи У листопаді 2024 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5 , у якій просила: скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року; направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що: суд першої інстанції в оскаржуваному рішення не з`ясував характер спірних правовідносин, не застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, повно та всебічно не дослідив надані відповідачем докази, та не встановив дійсних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи. Порядок набуття подружжям майна, та його правовий режим, регулюються нормами КпШС, який був чинним на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, що не було враховано судом першої інстанції під час вирішення спору, що свідчить про неправильне застосування судом статей 22, 24, 25 КпШС; відповідачка в обґрунтування своєї позиції на спростування презумпції спільності права власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 , посилалась на те, що кошти, за які було придбано майно не були спільним сумісним майном подружжя. Зокрема, вказувала, що 29 вересня 2003 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 з однієї сторони, та ОСОБА_9 з іншої сторони укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . Продаж квартири здійснено за 268 500 грн. Вказана квартира належала на праві власності ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане в рівних частках кожному. Отже, від продажу цієї квартири ОСОБА_2 отримала 67 125 грн, що дорівнює 1/4 її частки у спільному майні. Того ж дня, 29 вересня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори. Придбання цієї квартири, яка є предметом спору, здійснено за ціною 12 200 грн. Оскільки, спірна квартира була набута у власність відповідачем до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, в результаті відповідного правочину купівлі-продажу належної (у тому числі і відповідачу,) нерухомості, за рахунок належних їй особистих коштів, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін, тому відповідач ОСОБА_2 є її єдиним власником. Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, який не було враховано судами попередніх інстанцій під час вирішення спору. Таким чином, презумпція спільності прав власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 спростована; позивач взагалі не приймав участі при укладанні договору купівлі-продажу спірної квартири, жодних документів, заяв про свою згоду (учать) в придбанні майна та розпорядження спільними коштами подружжя не надавав. Судом проігноровано також той Факт, що на час укладення договору купівлі- продажу спірної квартири позивач ОСОБА_1 , ні усно, ні письмово (у самому правочині купівлі-продажу чи окремою заявою) свою волю щодо придбання спірного майна не висловлював. Отже, в контексті правовідносин, які виникли між сторонами, поширення на майно режиму спільної сумісної власності подружжя можливе лише у разі надання підтвердженої згоди (усної чи письмової) іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору), що може свідчити про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності; задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що позов про визнання права може бути пред`явлено лише з метою захисту такого права, а не для набуття права. Судами не враховані висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2025 року: поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року; відкрито касаційне провадження у справі № 758/17900/21; у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року відмовлено. У квітні 2025 року матеріали справи № 758/17900/21 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року: відзив ОСОБА_1 , який підписаний представником ОСОБА_11 , на касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_5 , на рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року повернуто ОСОБА_1 без розгляду; справу призначено до судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 06 березня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19, від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22, від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, від 21 вересня 2022 року у справі № 127/23627/20, від 05 грудня 2022 року у справі № 233/4580/20, від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, від 20 червня 2024 року у справі № 635/2455/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України). Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2026 року справу № 758/17900/21 передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2026 року мотивована тим, що: «[…] в практиці касаційного суду сформувалося кілька підходів стосовно того який правовий режим матиме об`єкт, який купується в шлюбі при продажу в той же самий день особистого майна: І. відчуження особистого майна одним із подружжя під час шлюбу за готівкові кошти і купівля в той же день іншого спірного об`єкта свідчить про те, що саме отримані особисті готівкові кошти були витрачені на придбання спірного об`єкта та підтверджує виникнення особистої приватної власності. […] ІІ. відчуження особистого майна одним із подружжя під час шлюбу за готівкові кошти і купівля в той же день іншого спірного об`єкта не може свідчити про те, що саме отримані особисті готівкові кошти були витрачені на придбання спірного об`єкта та не підтверджує виникнення особистої приватної власності. […] ІІІ. відчуження особистого майна одним із подружжя під час шлюбу за готівкові кошти і купівля в той же день іншого спірного об`єкта за наявності згоди іншого з подружжя на придбання спірного об`єкта за спільні кошти, підтверджує виникнення спільної сумісної власності на спірний об`єкт. […] Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)). Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19 (провадження № 61-4745св21)). Касаційний суд вже звертав увагу, що автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21 (провадження № 61-6001св23)). Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року). Тому касаційний суд вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2025 року у справі № 686/10668/23 (провадження № 61-4189св24), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 754/2265/17 (провадження № 61-27989св18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року в справі № №619/186/15-ц (провадження № 61 -19397св18), у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 761/23429/16-ц (провадження № 61-22228св18), у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року в справі № 534/1728/20 (провадження № 61-5554св22) та зробити висновок про те, що: «відчуження особистого майна одним із подружжя під час шлюбу за готівкові кошти і купівля в той же день іншого спірного об`єкта свідчить про те, що саме отримані особисті готівкові кошти були витрачені на придбання спірного об`єкта та підтверджує виникнення особистої приватної власності за відсутності згоди іншого з подружжя на придбання спірного об`єкту за спільні кошти. Відчуження особистого майна одним із подружжя під час шлюбу і купівля в той же день іншого спірного об`єкта за наявності згоди іншого з подружжя на придбання спірного об`єкта за спільні кошти підтверджує виникнення спільної сумісної власності на спірний об`єкт». 01 червня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 403 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначено, що «процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що «під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи». За змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Об`єднана палата вважає, що вирішення питання про правовий режим об`єкта, який купується в шлюбі при продажу в той же самий день особистого майна, лежить у площині оцінки доказів, які підтверджують обставини продажу та купівлі відповідних об`єктів. Саме суди першої та апеляційної інстанції надають оцінку відповідним доказам, за результатами якої роблять висновок про правовий режим об`єкта, придбаного у шлюбі, після продажу в той же самий день особистого майна. При цьому Верховний Суд не може вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Керуючись статтями 7, 260, 402, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду УХВАЛИВ: Повернути справу № 758/17900/21 на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: А. І. Грушицький А. Ю. Зайцев Д. Д. Луспеник Є. В. Синельников І. М. Фаловська М. Є. Червинська