Ухвала КГС ВС № 922/3136/25

УХВАЛА 23 червня 2026 року м. Київ cправа № 922/3136/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я., секретар судового засідання - Денисюк І. Г., представники учасників справи: позивача - Жилко С. Е.,, відповідача - Мокроусов Ю. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 (судді: Слободін М. М. - головуючий, Гребенюк Н. В. , Шутенко І. А.) у справі за позовом Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артсіті" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ТЕХНІК-ЦЕНТР" про стягнення 3 242 469,66 грн, ВСТАНОВИВ:

1. У вересні 2025 року Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артсіті" (далі - ТОВ "Артсіті") про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 3 242 469,66 грн за період з 07.02.2020 по 28.02.2022 роки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач з дати набуття права власності на нежитлові будівлі (07.02.2020) використовує земельну ділянку кадастровий номер 6310136300:02:003:0002 площею 0,2473 га на вул. Клочківській, 59 у м. Харкові (далі - спірна земельна ділянка) без виникнення права власності чи користування та без державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим заявлено позов про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

2. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Артсіті" просило відмовити в її задоволенні вказуючи, зокрема, на бездіяльність позивача щодо розгляду звернень товариства стосовно земельної ділянки внаслідок придбання нерухомого майна та наголошуючи на сплату орендної плати за земельну ділянку Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Технік-Центр" (далі - ТОВ "Фірма "Технік-Центр") на підставі договору про компенсацію витрат, пов`язаних зі сплатою орендної плати за землю від 07.02.2020, укладеного між ТОВ "Фірма "Технік-Центр" та ТОВ "Артсіті".

3. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.11.2025 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ "Фірма "Технік-Центр".

4. ТОВ "Фірма "Технік-Центр", заперечуючи проти задоволення позову, акцентувало увагу на тому, що товариством сплачувалась орендна плата за землю на підставі договору оренди землі від 26.08.2005, який є чинним. Третя особа вказувала на безпідставність вимог Харківської міської ради щодо повторного стягнення вартості орендної плати за користування земельною ділянкою з ТОВ "Артсіті", яку вже було сплачено ТОВ "Фірма "Технік-Центр". Сплата орендної плати за земельну ділянку підтверджується листом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області) від 18.09.2025 № 50986/6/20-40-04-06-09.

5. Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.12.2025 позов задоволено повністю, а саме стягнуто з ТОВ "Артсіті" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 3 242 469, 66 грн за використання спірної земельної ділянки на вул. Клочківській, 59 у м. Харкові за період з 07.02.2020 по 28.02.2022. Суд першої інстанції установив, що на спірній земельній ділянці знаходяться нежитлові будівлі, які належать на праві власності ТОВ "Артсіті" на підставі договору купівлі-продажу майна № 598 та акта приймання-передачі б/н від 07.02.2020, укладеного між АТ "Мегабанк" та відповідачем. Суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою ні попередніми власниками нежитлових будівель - Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Арт-Інвест" (далі - ТОВ "Компанія "Арт-Інвест") та Акціонерним товариством "Мегбанк" (далі - АТ "Мегабанк"), ні ТОВ "Артсіті", зокрема укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права. Отже, відповідач зобов`язаний повернути збережені ним кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

6. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2025 скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові. Суд апеляційної інстанції зазначив, що у цій справі договір оренди землі був укладений у 2004 році і своєчасно зареєстрований відповідно до закону, який діяв на час укладання правочину (на той час реєстрації підлягав сам договір, а не право оренди), тому цей договір створив правові наслідки у вигляді виникнення легітимного права оренди строком дії до 2054 року. Правовідносини у даному спорі не мають особливостей, перешкоджаючих застосуванню статті 7 Закону України "Про оренду землі", статті 120 Земельного кодексу України, а суд першої інстанції мав прийти до висновку про набуття прав і обов`язків орендаря землі кожним з набувачів об`єкту нерухомості, розташованого на спірній земельній ділянці. При цьому, оцінюючи встановлену у даному спорі обставину відсутності реєстрації права оренди у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, суд апеляційної інстанції зазначив, що ця обставина не може припинити договору оренди 2004 року і не свідчить про відсутність у відповідача прав і обов`язків орендаря. Отже, установивши чинність орендних правовідносин і набуття відповідачем прав і обов`язків за договором оренди 2004 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неможливість задоволення позову, який ґрунтується на кондиційній вимозі. Також суд апеляційної інстанції виходив з того, що зміст статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить про те, що обов`язковою умовою виникнення зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: завдання шкоди у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого) та обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; (постанова Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 906/456/19). З цього випливає, що якщо кошти надійшли до власника землі та бюджету, то підстави задоволення кондикційного позову до землекористувача відсутні, навіть якщо за користування землею платить третя особа, оскільки це є виконанням зобов`язання іншою особою і інтересах боржника (стаття 528 Цивільного кодексу України). Інститут виконання зобов`язання третьою особою встановлений матеріальним законом і жодна норма законодавства не забороняє використання цього інституту у відносинах оренди землі. Таким чином, суд апеляційної інстанції установив, що третя особа (ТОВ "Фірма "Технік-Центр ") правомірно сплачувала за відповідача плату за землю, в силу чого зобов`язання зі оплати оренди в частині сплачених сум є припиненим належним виконанням. Оскільки кошти за користування спірною земельною ділянкою за період з 07.02.2020 по 28.02.2022 роки вже були сплачені третьою особою (ТОВ "Фірма "Технік-Центр"), то у позивача відсутні підстави стверджувати, що фактичний користувач безпідставно зберіг кошти за користування вказаною земельною ділянку у спірний період саме за рахунок позивача (майнова сфера позивача в решті решт не зазнала зменшення або відсутності збільшення активів), що також виключає існування кондиційного зобов`язання у даному спорі.

7. Не погоджуючись з постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2026, Харківська міська рада у касаційній скарзі просить її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2025, обґрунтовуючи підстави для оскарження судового рішення посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України з підстав застосування судом норм права без урахування висновків Верховного Суду, а саме: - застосовуючи вимоги статей 13, 74, 236 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не враховано правові висновки викладені Великою Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, 25.06.2020 у справі 924/233/18, від 30.06.2022 у справі № 927/774/2, від 24.09.2025 у справі № 916/3243/24, від 24.09.2025 року у справі № 911/2011/24, від 28.08.2025 у справі № 904/703/23 щодо стандарту доказування; - застосовуючи вимоги частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судом не враховано правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15- ц (пункт 60), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19; - застосовуючи вимоги статті 7 Закону України "Про оренду землі", статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, суд не врахував висновків Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № 913/169/18, від 15.02.2023 у справі № 922/3797/21, від 10.07.2024 у справі № 916/2595/22, від 15.02.2023 у справі № 913/224/18, від 18.10.2023 у справі № 639/6422/21, від 09.10.2024 у справі № 916/3287/23 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19; - застосовуючи положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України, судом не враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 20.09.2018 у справі № 925/230/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19; - неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.05.2018 у справі № 449/1154/14,від 21.10.2020 у справі № 662/541/15- ц, від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 щодо пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України. Скаржник у касаційній скарзі звертає увагу на тому, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право оренди на вказану земельну ділянку за АТ "Мегабанк" на момент відчуження об`єктів нерухомого майна до ТОВ "Артсіті" не було зареєстроване у відповідності до вимог земельного законодавства. Крім того, право оренди на вказану земельну ділянку не було зареєстроване у відповідності до вимог земельного законодавства і за попереднім власником будівель - ТОВ "Компанія "Арт-Інвест". З 01.01.2013 набрав чинності Закон України від 07.07.2011 № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр", підпунктом "е" підпункту 2 пункту 5 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" якого статтю 126 Земельного кодексу України викладено у новій редакції, а саме передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Наявні в матеріалах справи докази не містять відомостей щодо реєстрації права оренди за ТОВ "Компанія "Арт-Інвест" АТ "Мегабанк" та ТОВ "Артсіті". Скаржник вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що відсутність права оренди у попередніх користувачів не є перешкодою для набуття права оренди та автоматичної заміни сторони у договорі оренди відповідно до вимог статті 7 Закону України "Про оренду землі", статті 120 Земельного кодексу України. Скаржник акцентує увагу на тому, що право оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ "Компанія "Арт-Інвест" та АТ "Мегабанк" на момент відчуження об`єктів нерухомого майна не було зареєстроване у відповідності до вимог земельного законодавства, у зв`язку з чим, право користування земельною ділянкою на вул. Клочківській, 59 у м. Харкові за договором оренди землі від 12.11.2004 до ТОВ "Артсіті" не перейшло. Заявник касаційної скарги також не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції стосовно того, що дії Харківської міської ради є недобросовісними, оскільки позивач приймав орендну плату у розмірах, визначених третьою особою та намагається стягнути подвійну плату, зазначаючи, зокрема, що Харківською міською радою разом із позовною заявою було надано лист Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 11.03.2025 № 5250/5/20-40-04-07-12, з якого вбачається, що відповідач кошти за використання земельної ділянки не сплачував. Сплата орендної плати ТОВ "Фірма "Технік-Центр" жодним чином не впливає на визначення розміру безпідставно збережених коштів відповідачем, як власника нерухомого майна розташованого на спірній земельній ділянці, оскільки знаючи, що ТОВ "Фірма "Технік-Центр" та Харківською міською радою відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з плати за користування земельною ділянкою, останній добровільно взяло на себе податкові зобов`язання та сплачувало кошти, а тому поведінка ТОВ "Фірма "Технік-Центр" є суперечливою (тобто, особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). З посиланням на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, скаржник звертає увагу на тому, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

8. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Артсіті" просить відмовити в її задоволенні, вказуючи на безпідставність доводів скаржника з підстав, наведених у відзиві, звертаючи увагу на тому, що доводи скаржника про незастосування висновків Верховного Суду у наведених ним справах є необґрунтованими, адже правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається, оскільки предмети та підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх нормативно-правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.

9. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

10. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з рішенням 21 сесії Харківської міської ради 24 скликання від 28.04.2004 № 54/04 "Про припинення та надання в користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам" 12.11.2004 між Харківською міською радою та ТОВ "Фірма "Технік-Центр" укладено договір оренди землі, зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті Україні по земельним ресурсах" від 12.11.2004 за № 63213/04. Сторони у договорі передбачили, зокрема, такі його умови: - згідно з пунктом 1 договору ТОВ "Фірма "Технік- Центр" було передано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,2473 га на вул. Клочківській, 59 у м. Харкові, кадастровий номер 6310136300:02:003:0002 несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (виробничі будівлі); - відповідно до пункту 8 договору він укладається строком до 01.05.2054. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію; -- пунктом 20 договору передбачено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється протягом 10 днів після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі; - за змістом пункту 40 договору перехід прав власності на будівлі та споруди, які розташовані на орендованій земельній ділянці до другої особи є підставою для розірвання договору та укладення договору оренди з новим власником будинків та споруд. Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

11. Суди також установили, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 23.07.2025 № 4365200628 право власності на нежитлову будівлю літ. "А-1-2" загальною площею 2389,9 м2 за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 59 зареєстровано: - з 18.07.2003 по 02.09.2008 за ТОВ "Фірма "Технік-Центр" на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.02.2008 у справі № 2-2125; свідоцтва про право власності від 25.04.2002 виданого Виконавчим комітетом Харківської міської ради; - з 18.01.2010 по 06.02.2020 за ТОВ "Компанія "Арт-Інвест" на підставі договору купівлі-продажу від 24.12.2009 № 3550, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лубковою О.В.; - з 07.02.2020 по 07.02.2020 за АТ "МегаБанк" на підставі іпотечного договору від 06.11.2013 № ГД-16/13-ГД-17/13-3-1, серія та номер: 3012 посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хоменко А. В. та договорів про внесення змін від 27.05.2016, від 02.12.2016, від 06.12.2017 та від 01.10.2019, посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хоменко А. В.; - з 07.02.2020 по теперішній час за TOB "Артсіті" на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 07.02.2020 № 598, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н. В.; акта приймання-передачі від 07.02.2020 № б/н укладеного між АТ "МкгаБанк" та ТОВ "Артсіті". Вказана нежитлова будівля розташована на земельній ділянці комунальної власності кадастровий номер 6310136300:02:003:0002. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.03.2014 № НВ-6300972292014 площа земельної ділянки кадастровий номер 6310136300:02:003:0002, складає 0,2473 га, сформована земельна ділянка 23.02.2005. Земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови. Вид використання земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування автосалону з автостоянкою.

12. Суди установили, що 23.07.2025 головним спеціалістом Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради Денисюк Д. О. проведено комплекс перевірочних заходів щодо вищезазначеної земельної ділянки на вул. Клочківській, 59 у м. Харкові та за результатами проведення обстеження встановлено, що на земельній ділянці кадастровий номер 6310136300:02:003:0002 площею 0,2473 га за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 59 розташована нежитлова будівля літ. "А-1-2", право власності на яку зареєстроване за ТОВ "Артсіті". Земельна ділянка з 07.02.2020 використовується ТОВ "Артсіті" без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до статей 125, 126 Земельного кодексу України. Згідно із листом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області) від 11.03.2025 № 5250/5/20-40-04-07-12 ТОВ "Артсіті" у 2020-2025 роках плату за землю не нараховує та не сплачує.

13. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги Харківської міської ради про стягнення з ТОВ "Артсіті" безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 3 242 469,66 грн за період з 07.02.2020 по 28.02.2022 роки на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

14. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у пунктах 69-71, 75, 78, 90-94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц зі спору, що виник з подібних правовідносин, та на неврахування висновків в якій посилається скаржник у касаційній скарзі, сформульовано такі висновки щодо застосування положень статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України та статей 120, 125 Земельного кодексу України: "69. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

70. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

71. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).

75. Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 ЗК України).

78. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

90. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

91. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

92. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

93. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).

94. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України". Також, ухвалюючи постанову від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 (предмет позову - стягнення на користь міської ради безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати), судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформувала, зокрема, такі уточнюючі правові висновки: з дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. У постанові Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 922/606/23, правовідносини в якій є подібними до правовідносин, що виникли у справі, яка розглядається (за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоресурс Харків" безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки), зазначено таке: "26. Верховний Суд зазначає, що зі змісту глави 15, статей 120, 125 ЗК України та положень статті 1212 ЦК України вбачається, що за весь період з дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна аж до моменту оформлення його власником прав на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними".

15. Як вже зазначалося, суди попередніх інстанцій установили, що 12.11.2004 між Харківською міською радою та ТОВ "Фірма "Технік-Центр" укладено договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться в місті Харків, вул. Клочківська, 59, загальною площею 0,2473 га кадастровий номер 6310136300:02:003:0002, строком до 01.05.2054. Договір пройшов визначену законом державну реєстрацію 12.11.2004 у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті Україні по земельним ресурсах" та має реєстраційний № 63213/04. Земельна ділянка загальною площею 0,2473 га сформована з 23.02.2005, а саме визначено її площу і межі, їй присвоєно кадастровий номер 6310136300:02:003:0002, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.03.2014 № HB-6300972292014.

16. Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. За змістом частини 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Згідно зі статтею 34 цього Закону у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. Як свідчать матеріали справи згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23.07.2025 № 436500628, речове право на земельну ділянку за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 59 (кадастровий номер 6310136300:02:003:0002) зареєстровано на підставі договору оренди від 12.11.2004 зі строком дії речового права до 01.05.2054, за яким орендодавцем є Харківська міська рада, а орендарем - ТОВ "Фірма "Технік-Центр". Доказів про припинення права користування земельною ділянкою орендарем за договором оренди землі від 12.11.2004 матеріали справи не містять. Суд апеляційної інстанції установив, що на час розгляду справи договір оренди землі від 26.08.2005 є чинним, із зареєстрованим правом оренди землі, зі строком дії до 01.05.2054 року.

17. Як вже зазначалося, суд установили, що на земельній ділянці, яка є предметом договору оренди землі від 12.11.2004, розташоване нерухоме майно, яке належало ТОВ "Фірма "Технік-Центр" та було ним відчужене на користь ТОВ "Компанія "Арт-Інвест", а у подальшому перебувало у власності АТ "МегаБанк" та було відчужене 07.02.2020 на користь ТОВ "Артсіті". На підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 07.02.2020 № 598, право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Харків, вулиця Клочківська, 59 та розташоване на земельній ділянці кадастровий номер 6310136300:02:003:0002 перейшло до ТОВ "Артсіті", що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.07.2025 № 436500628. Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, статті 7 Закону України "Про оренду землі". За загальним правилом, закріпленим у статті 120 Земельного кодексу України та статті 7 Закону України "Про оренду землі", особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду, набуває такі ж самі права на земельну ділянку, на яких вона належала попередньому власнику (землекористувачу) на час відчуження будівлі або споруди. Особа, яка набула право власності на це нерухоме майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно. Ця правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.10.2018 у справі № 904/326/18, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19 тощо. Верховний Суд також висловив правову позицію стосовно того, що у розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває право оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні. Отже, ураховуючи наведене, після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 920/675/17, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19).

18. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутність реєстрації права оренди у Державному реєстрі прав на нерухоме майно не припиняє договору оренди 2004 року і не свідчить про відсутність у відповідача прав і обов`язків орендаря. В силу положень частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України, частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України та частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі", має місце автоматичне набуття права оренди спірної земельної ділянки за договором оренди від 12.11.2004, який припинявся для покупців нерухомого майна (ТОВ "Компанія "Арт-Інвест", ТОВ "Мегабанк", ТОВ "Артсіті") в частині оренди земельної ділянки за наявності чинного договору оренди землі. Договір оренди землі від 12.11.2004 у цьому випадку не припинився, а має місце заміна сторони (орендаря) у зобов`язанні. З моменту придбання нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, ТОВ "Артсіті" стало учасником орендних правовідносин автоматично, як і попередні власники нерухомого майна, в силу норми закону, а саме статті 120 Земельного кодексу України та частині 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі". Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов висновку про чинність орендних правовідносин і набуття відповідачем прав і обов`язків за договором оренди 2004 року, а отже і неможливість задоволення позову, який ґрунтується на кондиційній вимозі відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

19. Крім того суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову через відсутність складу кондикційного зобов`язання внаслідок отримання Харківською міською радою плати за землю, зазначавши таке. Суд апеляційної інстанції установив, що Харківська міська рада за весь період часу, зазначений у позові, отримувала оренду плату за земельну ділянку кадастровий номер 6310136300:02:003:0002 від третьої особи - ТОВ "Фірма "Технік-Центр", однак не зазначила цього факту у позові і не врахувала при визначенні розміру позовних вимог. Так, 07.02.2020 між ТОВ "Артсіті" та ТОВ "Фірма "Технік-Центр" укладено договір про компенсацію витрат, пов`язаних зі сплатою орендної плати за землю, предметом якого є, зокрема, компенсація ТОВ "Артсіті" витрат ТОВ "Фірма "Технік-Центр" зі сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 12.11.2004, предметом якого є земельна ділянка кадастровий номер 6310136300:02:003:0002 площею 0,2473 га, розташованій на вул. Клочківській,59, в м. Харків. За умовами цього договору ТОВ "Артсіті" зобов`язалося компенсувати ТОВ "Фірма "Технік-Центр" витрати з орендної плати за землю до повного оформлення на себе права оренди землі. У листі від 19.09.2025 вих. № 19-09 ТОВ "Фірма "Технік-Центр" підтвердило ТОВ "Артсіті" сплату орендної плати з 01.02.2020 роки за 4 (чотири) земельні ділянки загальною площею 1,1379 га на вул. Клочківській, 59, до складу якої також входить земельна ділянка кадастровий номер 6310136300:02:003:0002 на вул. Клочківській, 59, в м. Харкові. Суд апеляційної інстанції установив, що ТОВ "Фірма "Технік-Центр" на виконання пункту 31 договору оренди землі було сплачено, а Харківською міською радою було без зауважень прийнято орендну плату за оренду 4 (чотирьох) земельних ділянок загальною площею 1,1379 га на вул. Клочківській, 59, до складу якої входить спірна земельна ділянка. У листі ГУ ДПС у Харківській області від 18.09.2025 № 50986/6/20-40-04-06-09, зокрема зазначено про декларування та сплату ТОВ "Фірма "Технік-Центр" орендної плати за 4 (чотири) земельні ділянки загальною площею 1,1379 га на вул. Клочківській, 59, до складу яких входитьі земельна ділянка кадастровий номер 6310136300:02:003:0002 площею 0,2473 га на вул. Клочківській, 59, в м. Харкові, в період з 2017 по 2022 роки.

20. За висновками суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлення обставин щодо використання відповідачем спірної земельної ділянки за наявності правової підстави - договору оренди землі від 12.11.2004, а також сплати ТОВ "Фірма "Технік-Центр" орендної плати за користування земельною ділянкою, позовні вимоги Харківської міської ради про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у виді орендної плати на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, за якою кондикційні зобов`язання виникають за певних умов, не підлягають задоволенню.

21. Як вже зазначалося, оскаржуючи судові рішення у справі, Харківська міська рада з посиланням на пункту 1 частини 2 статті 287 господарського процесуального кодексу України, посилалася на застосуванням судами норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 377, 1212 Цивільного кодексу України та статті 7 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, наведених у касаційній скарзі.

22. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20). Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі. Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

23. У справі, яка розглядається, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, встановивши обставини щодо використання відповідачем спірної земельної ділянки за наявності правової підстави - договору оренди землі від 12.11.2004, а також сплати ТОВ "Фірма "Технік-Центр" орендної плати за користування земельною ділянкою, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, заявленого на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. У той же час, наведені скаржником постанови Верховного Суду хоч і містять окремі висновки щодо застосування статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 377, 1212 Цивільного кодексу України та статті 7 Закону України "Про оренду землі", однак такі висновки зроблені з урахуванням встановлення певних обставин конкретної справи, правовідносини у справах, наведених скаржником не є подібними, а доводи скаржника у цьому випадку зводяться виключно до намагань здійснити переоцінку наявних у справі доказів, тоді як згідно з імперативними положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Зазначене спростовує і доводи заявника касаційної скарги про неврахування судом висновків Верховного Суду щодо застосування положень статей 13, 74, 236 Господарського процесуального кодексу України. Отже, суд апеляційної інстанції в повній мірі встановили фактичні обставини в цій справі та надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених сторонами, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а, отже, і наведені позивачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків суду апеляційної інстанцій. У той же час посилання позивача на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у наведених ним постановах, не свідчить про те, що суд, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, допустив неправильне застосування норм матеріального права або порушив норми процесуального права. Як вже зазначалося, помилково посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Тому цитування скаржником окремих висновків суду касаційної інстанції, викладених у постановах у справах, фактичні обставини в яких є відмінними, а правовідносини - неподібними до правовідносин, що склалися у даній справі, не є належним правовим обґрунтуванням передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави касаційного оскарження. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження скаржником не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову суду апеляційної інстанції у справі згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 у справі № 922/3136/25 закрити. Ухвала набирає законної сили після її оголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Т. Б. Дроботова Судді Н. О. Багай Ю. Я. Чумак