Ухвала КГС ВС № 910/4863/22

УХВАЛА 25 червня 2026 року м. Київ cправа № 910/4863/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Мамалуй О.О. - головуючий, Баранець О.М., Кролевець О.А., за участю секретаря судового засідання - Федорової О.В., за участю представників: позивача: відповідача: розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 у складі колегії суддів: Скрипка І.М. - головуючий, Тищенко А.І., Мальченко А.О. у справі № 910/4863/22 за позовом акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» до акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання зобов`язань припиненими, ВСТАНОВИВ: Історія справи Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» (далі - АТ «Запорізький завод феросплавів», Завод, позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк, відповідач) про визнання припиненими усіх зобов`язань АТ «Запорізький завод феросплавів» перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № 4З10282Д від 01.10.2010, у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином. Позов мотивовано невизнанням АТ КБ «Приватбанк» права АТ «Запорізький завод феросплавів» на припинення зобов`язань за вказаним кредитним договором у зв`язку із повним їх виконанням, проведеним належним чином. Водночас позивач стверджує, що порушення відповідачем прав позивача виникло внаслідок звернення з позовом до Окружного суду в Тель-Авіві (Ізраїль), в якому АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що позивач не виконав свої зобов`язання за кредитним договором. Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.07.2022 задовольнив клопотання позивача про об`єднання справ, зокрема, об`єднав в одне провадження справи №910/4863/22, № 910/4948/22, № 910/4950/22, № 910/4941/22, № 910/4864/22, №910/4862/22, № 910/4946/22, № 910/4861/22 та № 910/4865/22, присвоїв об`єднаній справі №910/4863/22, постановив здійснювати розгляд об`єднаної справи за правилами загального позовного провадження. Отже, у справах № 910/4948/22, № 910/4950/22, № 910/4941/22, №910/4864/22, №910/4862/22, № 910/4946/22, № 910/4861/22 та № 910/4865/22 позивач просить суд визнати припиненими усі зобов`язання акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» перед акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» за кредитними договорами № 4З1075Д від 04.01.2007, № 4З10304Д від 01.11.2010, № 4З10303Д від 01.11.2010, № 4З10283Д від 01.11.2010, № 4З10284Д від 01.11.2010, № 4З1074Д від 04.01.2007, № 4З10145Д від 01.07.2010, № 4З1194Д від 02.07.2007, у зв`язку із повним їх виконанням, проведеним належним чином, водночас, з позовних матеріалів у справах № 910/4948/22, № 910/4950/22, № 910/4941/22, № 910/4864/22, № 910/4862/22, №910/4946/22, № 910/4861/22, № 910/4865/22 вбачається, що підстави для звернення до суду з цими позовами є тотожними підставам, викладеним у позовній заяві у справі № 910/4863/22. Позивач вказує, що подаючи позов до Окружного суду в Тель-Авіві (Ізраїль), Банком підставою для звернення зазначено наступне. У рамках шахрайських дій та привласнення, мажоритарні акціонери начебто змусили банк укласти низку кредитних договорів на значні суми з фіктивними компаніями, що перебували у власності та/або під контролем мажоритарних акціонерів (в тому числі АТ «Запорізький завод феросплавів»), для законної господарської діяльності. Загалом ці кошти переказувалися на банківські рахунки цих компаній (або інших фіктивних компаній) у банку в його відділеннях в Україні або в його Кіпрській філії, а потім переказувалися з одних рук в інші і з рахунка на рахунок для їх «відмивання» і з метою приховання шахрайських схем через мережу банківських рахунків у банку-позивач, відкритих на ім`я інших та додаткових фіктивних компаній. Кошти, які були незаконно вилучені з банку, після їх «відмивання» були вкрадені в особистих інтересах мажоритарних акціонерів. Банк-позивач заявляє, що в дійсності кредити, які він надавав, ніколи не виплачувалися, оскільки такі виплати не можна вважати дійсними, тому мають бути проігноровані при розрахунках збитків банку-позивача (розділ «Вступ» позову до Окружного суду в Тель-Авіві (Ізраїль). Кошти, отримані в результаті цих позик, використовувалися не відповідно до заявлених в кредитних договорах цілей, а передавалися на рахунки інших компаній, які також перебували у власності та/або під контролем мажоритарних акціонерів, з метою маскування їх джерела та у спосіб з характерними рисами схеми відмивання коштів. (п. 20.3. Ізраїльського позову). Якщо якісь позики виплачувалися, то такі виплати здійснювалися коштами, вилученими з банку аналогічним або подібним способом, тобто йшлося про ту ж саму циклічну схему шахрайства (рециркуляцію кредиту), обману та привласнення (п. 20.5. Ізраїльського позову). Суми, заявлені у цій позовній заяві, пов`язані з конкретною схемою привласнення, яка буде описана нижче і яка стосується коштів, що були викрадені і незаконно вилучені з банку і незаконно переказані в Ізраїль через ізраїльський рахунок компанії St John LTD (п. 24 Ізраїльського позову); Банк через свій головний офіс у місті Дніпро, Україна або Кіпрську філію надав позики компаніям, що перебували у власності та/або під контролем мажоритарних акціонерів («пов`язані компанії»), через рахунки цих компаній банку. Йшлося про удавані позики, які надавалися з метою обманути банк. Отож, не було жодного зв`язку між ціллю позики, заявленою у договорі, і кінцевою ціллю фактичним використанням коштів, призначенням яких було спотворення помилкового враження, що кошти було отримано для нібито законних комерційних цілей, тоді як позичальники, не маючи наміру і навіть не будучи спроможними виконати свої зобов`язання перед банком, просто переводили кошти далі іншим пов`язаним компаніям без жодної законної цілі («удавані позики»). Кошти, що надавалися у результаті удаваних позик, використовувалися не відповідно до заявленої цілі, а через короткий час переводилися на рахунки пов`язаних компаній у Кіпрській філії (п. 25.1, п. 25.3 Ізраїльського позову); Потім кошти переказувалися між різними рахунками інших пов`язаних компаній (транзитні компанії), що зазвичай знаходилися у Кіпрській філії. Банківські перекази були здійснені під нібито логічним прикриттям «згідно з угодою», «для придбання товарів» або «продукції» або «згідно з рахунком» … Після прокручення грошей між банківськими рахунками різних транзитних компаній значні суми коштів осідали на рахунку компанії Divot Enterprises Limited (далі - Divot) у Кіпрській філії … Компанія Divot переказувала кошти, які зараховувалися на її банківський рахунок у Кіпрській філії, на кіпрський рахунок компанії St John LTD…» (п. 25.4, п. 25.5, п. 25.6. Ізраїльського позову). Компанія St John LTD добровільно ліквідувалася в 2014 році і не володіє ніякими активами, в той час як кошти банку не повернуті (п. 36.1. Ізраїльського позову). Якщо удавані позики нібито погашалися, Банк заявляє, що це нібито погашення здійснювалося шляхом використання схем циклічного перекредитування (як це вже описувалося) через використання коштів, виділених банком нібито позичальникам (які насправді були компаніями, що перебували у власності та/або під фактичним контролем мажоритарних акціонерів) («циклічні позики»). Ці нібито позики і їх нібито погашення здійснювалося з метою замаскувати та/або завершити шахрайські схеми, здійснені проти банку виключно зі схемою привласнення. Тому слід ігнорувати ці виплати, оскільки в будь-якому випадку, вони є законним погашенням удаваних позик, а останні слід розглядати як такі, що ніколи не були погашені (не їх тіло, ні відсотки по ним). Банк заявлятиме, якщо така потреба виникне, то циклічні позики також були наслідком привласнень і обману та/або суперечили порядку відповідно до права України та/або Кіпру, і не є дійсним погашенням цих позик (п. 38 Ізраїльського позову); Банку заподіяна шкода в сумі 1 209 900 000,00 доларів США, які були незаконно вилучені з його володіння у рамках і внаслідок схеми привласнення, або як 1) відстежуваний переказ та/або кошти банку, отримані відповідно до удаваних кредитів; або, альтернативно, 2) в результаті схем, які спричинили банку шкоду. Ця шкода спричинена незаконними діями та/або бездіяльністю та/або рішеннями Коломойського і Боголюбова (п. 66 Ізраїльського позову). За твердженням позивача, у поданому позові до Окружного суду в Тель-Авіві (Ізраїль) АТ КБ «ПриватБанк», здійснюючи виклад фактичних обставин справи та описуючи підстави позову, вказує на те, що відкрите акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів», правонаступником якого є акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів», не виконало свої договірні зобов`язання за кредитними договорами № 4З10282Д від 01.10.2010, № 4З1075Д від 04.01.2007, № 4З10304Д від 01.11.2010, № 4З10303Д від 01.11.2010, № 4З10283Д від 01.11.2010, № 4З10284Д від 01.11.2010, № 4З1074Д від 04.01.2007, № 4З10145Д від 01.07.2010, № 4З1194Д від 02.07.2007, оскільки не погасило заборгованість за ними перед акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та використовувало кредитні кошти, які отримувалися позивачем у рамках кредитних договорів № 4З10282Д від 01.10.2010, № 4З1075Д від 04.01.2007, № 4З10304Д від 01.11.2010, № 4З10303Д від 01.11.2010, № 4З10283Д від 01.11.2010, № 4З10284Д від 01.11.2010, № 4З1074Д від 04.01.2007, № 4З10145Д від 01.07.2010, № 4З1194Д від 02.07.2007, на цілі, що суперечили їх умовам, тобто не використовувало кредитні кошти для фінансування поточної діяльності підприємства, а також те, що позивач причетний до відмивання коштів та протиправної рециркуляції кредитів, що передбачало, зокрема, погашення заборгованості за кредитними договорами № 4З10282Д від 01.10.2010, № 4З1075Д від 04.01.2007, № 4З10304Д від 01.11.2010, № 4З10303Д від 01.11.2010, № 4З10283Д від 01.11.2010, № 4З10284Д від 01.11.2010, № 4З1074Д від 04.01.2007, № 4З10145Д від 01.07.2010, № 4З1194Д від 02.07.2007 за рахунок інших кредитних коштів, які отримувалися позивачем за іншими кредитними договорами. Позивач, звертаючись до суду з даним позовом вказує, що, оскільки будь-які зобов`язання між ним та відповідачем, виникнення та існування яких було обумовлено кредитними договорами № 4З10282Д від 01.10.2010, № 4З1075Д від 04.01.2007, № 4З10304Д від 01.11.2010, № 4З10303Д від 01.11.2010, № 4З10283Д від 01.11.2010, № 4З10284Д від 01.11.2010, №4З1074Д від 04.01.2007, № 4З10145Д від 01.07.2010, № 4З1194Д від 02.07.2007, були припинені шляхом виконання, проведеним належним чином, та яке, у свою чергу, було прийняте АТ КБ «ПриватБанк», що є управненою стороною, то за таких обставин у відповідача відсутні будь-які підстави для невизнання права позивача на припинення зобов`язання. Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій Рішенням господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі № 910/4863/22 позов задоволено. Визнано припиненими усі зобов`язання акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» перед акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» за кредитним договором: - № 4З10282Д від 01.10.2010, укладеним між акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів», у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином. - № 4З1075Д від 04.01.2007, укладеним між акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів», у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином. - № 4З10304Д від 01.11.2010, укладеним між акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів», у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином. - № 4З10303Д від 01.11.2010, укладеним між акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів», у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином. - № 4З10283Д від 01.11.2010, укладеним між акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів», у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином. - № 4З10284Д від 01.11.2010, укладеним між акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів», у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином. - № 4З1074Д від 04.01.2007, укладеним між акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів», у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином. - № 4З10145Д від 01.07.2010, укладеним між акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів», у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином. - № 4З1194Д від 02.07.2007, укладеним між акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів», у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином. Стягнуто з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» судовий збір у розмірі 22 329, 00 грн. Рішення мотивоване належним виконанням позивачем умов укладених з відповідачем кредитних договорів № 4З10282Д від 01.10.2010, № 4З1075Д від 04.01.2007, № 4З10304Д від 01.11.2010, № 4З10303Д від 01.11.2010, № 4З10283Д від 01.11.2010, № 4З10284Д від 01.11.2010, № 4З1074Д від 04.01.2007, № 4З10145Д від 01.07.2010, № 4З1194Д від 02.07.2007, у тому числі повна сплата позивачем сум кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди та інших платежів, які передбачалися умовами цих кредитних договорів, що підтверджується: виписками АТ КБ «ПриватБанк» з рахунків позивача, платіжними дорученнями та довідками АТ КБ «ПриватБанк» про повну сплату позивачем сум кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди та інші платежі, які передбачалися умовами цих кредитних договорів. Суд першої інстанції зазначає, що кредитні кошти, які отримувались позивачем за кредитними договорами № 4З10282Д від 01.10.2010, № 4З1075Д від 04.01.2007, № 4З10304Д від 01.11.2010, № 4З10303Д від 01.11.2010, № 4З10283Д від 01.11.2010, № 4З10284Д від 01.11.2010, № 4З1074Д від 04.01.2007, № 4З10145Д від 01.07.2010, № 4З1194Д від 02.07.2007, використовувалися позивачем у порядку та умовах, передбачених цими кредитними договорами, і на ціль, передбачену умовами кредитних договорів, якою є фінансування поточної діяльності товариства. Суд зазначає, АТ «Запорізький завод феросплавів» надало суду докази, які підтверджують цільове використання кредитних коштів, які отримувалися позивачем у рамках виконання кредитних договорів, а саме, з наданих позивачем доказів вбачається, що кредитні кошти, які були отримані АТ «Запорізький завод феросплавів» за кредитними договорами № 4З10282Д від 01.10.2010, № 4З1075Д від 04.01.2007, № 4З10304Д від 01.11.2010, № 4З10303Д від 01.11.2010, № 4З10283Д від 01.11.2010, № 4З10284Д від 01.11.2010, № 4З1074Д від 04.01.2007, № 4З10145Д від 01.07.2010, № 4З1194Д від 02.07.2007, були використані позивачем на фінансування поточної діяльності позивача, що підтверджується наданими договорами купівлі-продажу товару, банківськими виписками та актами звірки взаємних розрахунків щодо виконання таких договорів. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем на підтвердження джерел походження грошових коштів, за рахунок яких позивачем було погашено кредитні зобов`язання та сплачено проценти, винагороду та інші виплати, які передбачені умовами кредитних договорів, надано відповідні докази, а проведення позивачем наведених платежів, які здійснювалися АТ «Запорізький завод феросплавів» внаслідок використання кредитних коштів та їх погашення за кредитними договорами підтверджується матеріалами справи. Суд першої інстанції зазначає, що факт виконання позивачем своїх зобов`язань у повному обсязі за кредитними договорами № 4З10282Д від 01.10.2010, № 4З1075Д від 04.01.2007, № 4З10304Д від 01.11.2010, № 4З10303Д від 01.11.2010, № 4З10283Д від 01.11.2010, № 4З10284Д від 01.11.2010, № 4З1074Д від 04.01.2007, № 4З10145Д від 01.07.2010, № 4З1194Д від 02.07.2007 відповідачем не заперечується. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 у справі № 910/4863/22 скасовано рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі № 910/4863/22. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Здійснено розподіл судового збору. Постанова мотивована тим, що: - між сторонами відсутні будь-які спори щодо виконання спірних кредитних договорів, використання коштів позивачем не за цільовим призначенням не є запереченням їх повернення, до матеріалів справи долучено довідки відповідача про відсутність заборгованості позивача перед відповідачем за спірними кредитними договорами, відповідач судового спору за участю позивача як кредитор за кредитними договорами не ініціює; - позивачем не доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами, як інформація у позові, поданому Банком до Окружного суду в Тель-Авіві (Ізраїль) впливає на правову визначеність у відносинах Банку та Заводу, на які права реально впливає чи потенційно може вплинути, які ризики створює; - матеріалами справи не підтверджується, яким чином Банк може звернути стягнення на майно Заводу або інакше одержати виконання у позасудовому порядку. Так само позивачем не доведено, яке право не може захистити Завод у межах судового розгляду. - за відсутності доведення позивачем реального чи навіть потенційного впливу позову, поданого Банком в іноземній державі, чи інформації, яка міститься у поданому там позові, місцевий господарський суд дійшов безпідставного висновку про те, що ця інформація спричиняє для позивача стан правової невизначеності, внаслідок чого його інтерес підлягає судовому захисту; - подання позивачем позову у цій справі не спрямовано на захист його прав, а є спробою встановлення обставин для використання в подальшому у судових спорах в іноземних державах; - у позивача відсутнє суб`єктивне невизнане право, що підлягало б захисту у судовому порядку у даній справі, і як наслідок відсутній спір про право, подання Банком Ізраільського позову жодним чином не несе негативного впливу (порушення, невизнання чи оспорення) на будь-які права та законні інтереси АТ «Запорізький завод феросплавів» за кредитними договорами та не свідчить про те, що Банк не визнає будь-якого права АТ «Запорізький завод феросплавів» за кредитними договорами; - висновки щодо фактичного цільового використання коштів за кредитними договорами не мають значення для розгляду доводів АТ «Запорізький завод феросплавів» про те, що Банк нібито заперечує повернення коштів за кредитними договорами, та жодним чином не мають значення для розгляду вимог АТ «Запорізький завод феросплавів» про визнання припиненими зобов`язань за кредитними договорами, а тому не належать до предмета доказування у даній справі та не мають значення для розгляду даної справи; - АТ «Запорізький завод феросплавів» не є відповідачем за Ізраїльським позовом АТ КБ «ПриватБанк» та останній не заявив до позивача жодних позовних вимог будь-якого характеру, зокрема, відповідач не звертався до позивача з вимогою про стягнення коштів за кредитними договорами та не зазначає, що не визнає будь-якого права позивача за кредитними договорами; Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позивачем позову, з огляду на існування судового процесу в іноземному суді та штучний характер судового провадження у суді України. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 у справі № 910/4863/22, в якій просить Суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду. Підставою касаційного оскарження позивач вказує п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає про неврахування Північним апеляційним господарським судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №910/14224/20. АТ «Запорізький завод феросплавів» вважає, що суд апеляційної інстанції повинен був врахувати і застосувати при розгляді даної справи висновки щодо застосування норм права (ст. ст. 15, 16, 509, 598, 599, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 203 Господарського кодексу України), викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду. Скаржник звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду підтвердила правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та погодилася із тим, що позовні вимоги підлягають задоволенню. На думку позивача, висновки у зазначеній справі мають суттєве значення для розгляду справи № 910/4863/22 та формулювання єдності судової практики у подібних правовідносинах і дотримання принципу верховенства права, складовою якого є юридична визначеність. Також позивач наголошує на тому, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20, були застосовані Верховним Судом у справі № 910/12559/20, яка є подібною зі справою №910/4863/22. Скаржник зазначає, що не беручи до уваги факт належного та своєчасного виконання АТ «Запорізький завод феросплавів» своїх зобов`язань за кредитними договорами та не зважаючи на втрату статусу кредитора у зобов`язанні внаслідок його припинення як такого, АТ КБ «ПриватБанк», звернувшись до Окружного суду в Тель-Авіві з позовом, фактично не визнає належного виконання АТ «Запорізький завод феросплавів» своїх зобов`язань перед Банком за кредитними договорами. Позивач у касаційній скарзі вказує, що по суті в Ізраїльському позові АТ КБ «ПриватБанк», здійснюючи виклад обставин справи та описуючи підстави позову, вказує на те, що АТ «Запорізький завод феросплавів» не виконало свої договірні зобов`язання за кредитними договорами, оскільки АТ «Запорізький завод феросплавів» не погасило заборгованість за вказаними кредитними договорами перед АТ КБ «ПриватБанк» та використовувало отримані кредитні кошти не відповідно до цілей, які були зазначені у кредитних договорах. Наведене свідчить про звинувачення АТ «Запорізький завод феросплавів» з боку АТ КБ «ПриватБанк» у неналежному виконанні своїх зобов`язань (здійснених належним чином та прийнятих АТ КБ «ПриватБанк», яке є управненою стороною в розумінні положень ч. 1 ст. 203 ГК України) за кредитними договорами, що і є порушенням прав та інтересів позивача. АТ КБ «ПриватБанк» ініціює судовий процес у іноземному суді, не залучаючи при цьому АТ «Запорізький завод феросплавів» у будь-якому процесуальному статусі. Водночас у поданому позові Банк по суті звинувачує АТ «Запорізький завод феросплавів» у «відмиванні» та нецільовому використанні коштів за кредитними договорами. Цілком логічно, що такі дії відповідача порушують права та законні інтереси АТ «Запорізький завод феросплавів», оскільки нібито нецільове використання коштів за кредитними договорами свідчить про порушення договору та/або невиконання / неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитними договорами, що у свою чергу ставить під сумнів факт припинення всіх зобов`язань АТ «Запорізький завод феросплавів» перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитними договорами у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. АТ КБ «ПриватБанк» вважає касаційну скаргу безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржувану постанову - законною, обґрунтованою та такою, що має бути залишена без змін. Відповідач зазначає, що висновки у справі № 910/14224/20, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зроблені щодо інших правовідносин, а саме - тих, які пов`язані із поданням Банком Американського позову, а також з огляду на встановлені судами у вказаній справі обставини щодо змісту такого Американського позову. Натомість у даній справі (910/4863/22) правовідносини та встановлені судами обставини пов`язані зі змістом Ізраїльського позову, який не є тотожним Американському, що додатково вказує на неподібність правовідносин у згаданих судових справах. Водночас при розгляді даної справи, слід керуватися висновками послідовної практики Великої Палати Верховного Суду, які були обґрунтовано враховані апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови. Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Предметом касаційного перегляду у цій справі є правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час вирішення позовних вимог про визнання припиненими зобов`язань за кредитними договорами. Перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву, а також мотиви, з яких господарські суди попередніх інстанцій ухвалювали рішення, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених ч. 4 ст. 302 ГПК України, для передачі справи №910/4863/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Відповідно до ч. 4 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду. За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.10.2022 у справі № 210/2257/19, задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17(пункт 41), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11. 2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 (пункт 45), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 40). Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду зазначала, зокрема, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно (постанова від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19). У справі, що розглядається, позивач просить суд визнати припиненими зобов?язання АТ «Запорізький завод феросплавів» перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитними договорами внаслідок їх повного виконання позивачем, проведеного належним чином. Обґрунтовуючи позови позивач посилається, зокрема на те, що АТ КБ «ПриватБанк» не визнає належного виконання позивачем своїх обов?язків перед Банком за кредитними договорами, проведених належним чином, що вбачається з інформації, наведеної АТ КБ «ПриватБанк» у позові до Окружного суду в Тель-Авіві (Ізраїль). За твердженням позивача, він належним чином та в повному обсязі виконав всі зобов?язання за кредитними договорами і таке виконання було прийняте АТ КБ «ПриватБанк», яке є управненою стороною у розумінні положень ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України, внаслідок чого було припинено зобов?язання. Натомість відповідачем будь-яких судових чи позасудових позовів/претензій з підстав невиконання/неналежного виконання позивачем будь-яких зобов?язань за кредитними договорами не було ініційовано/заявлено. Суд апеляційної інстанції постановою від 20.10.2025 у справі № 910/4863/22, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про відмову у позові вказав на те, що: - між сторонами відсутні будь-які спори щодо виконання спірних кредитних договорів, використання коштів позивачем не за цільовим призначенням не є запереченням їх повернення; - матеріалами справи не підтверджується, яким чином Банк може звернути стягнення на майно Заводу або інакше одержати виконання у позасудовому порядку. Так само позивачем не доведено, яке право не може захистити Завод у межах судового розгляду; - подання позивачем позову у цій справі не спрямовано на захист його прав, а є спробою встановлення обставин для використання в подальшому у судових спорах в іноземних державах; - у позивача відсутнє суб`єктивне невизнане право, що підлягало б захисту в судовому порядку у даній справі, і як наслідок відсутній спір про право, подання банком Ізраільського позову жодним чином не несе негативного впливу (порушення, невизнання чи оспорення) на будь-які права та законні інтереси АТ «Запорізький завод феросплавів» за кредитними договорами та не свідчить про те, що Банк не визнає будь-якого права АТ «Запорізький завод феросплавів» за кредитними договорами; - висновки щодо фактичного цільового використання коштів за кредитними договорами не мають значення для розгляду доводів АТ «Запорізький завод феросплавів», не належать до предмета доказування у даній справі та не мають значення для розгляду даної справи; - АТ «Запорізький завод феросплавів» не є відповідачем за Ізраїльським позовом АТ КБ «ПриватБанк» та останній не заявив до позивача жодних позовних вимог будь-якого характеру, зокрема, відповідач не звертався до позивача з вимогою про стягнення коштів за кредитними договорами та не зазначає, що не визнає будь-якого права позивача за кредитними договорами; - судове провадження носить штучний характер. У касаційній скарзі скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20, вказуючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 15, 16, 509, 598, 599, 1054 ЦК України та статті 203 ГК України (щодо способів захисту цивільних прав та інтересів судом при вирішенні спорів про визнання припиненими договорів, договірних зобов`язань, договірних правовідносин), без врахування висновків Верховного Суду, які викладені в означеній постанові. У постанові Велика Палата Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №910/14224/20 вирішувала виключну правову проблему «щодо застосування норм статті 16 ЦК України стосовно способів захисту цивільних прав та інтересів судом при вирішенні спорів про визнання припиненими договорів, договірних зобов`язань, договірних правовідносин». Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові, зокрема, вказувала, що позивач у цьому спорі обрав такий спосіб захисту, як визнання судом припиненими всіх зобов`язань АТ «Нікопольський завод феросплавів» перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором внаслідок їх повного виконання позивачем, проведених належним чином. Вказане заперечує Банк у позові, поданому до суду штату Делавер (США), однак не ініціює судового спору за цим кредитним договором за участю позивача. У вирішенні спору у справі № 910/14224/20 Велика Палата Верховного Суду (у застосуванні положень статті 16 ЦК України) виходила, зокрема, із того, що, якщо дії або бездіяльність інших осіб створюють для особи правову невизначеність щодо її прав і обов`язків у відносинах із цими особами, така особа може звернутись до суду для захисту свого інтересу у правовій визначеності у відносинах із цими особами. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у межах спору у справі №910/14224/20 суди встановили наявність у позивача легітимної цілі щодо відновлення свого охоронюваного законом інтересу на підтвердження припинення зобов`язань за кредитним договором (виконання позивачем належним чином відповідно до вимог статей 202, 203 ГК України зобов`язань, які встановлювались умовами кредитного договору), яке, у свою чергу, відповідачем не визнається (право позивача на припинення зобов`язання, передбачене статтею 599 ЦК України). Тобто, у цій справі позивач звернувся до суду не за захистом свого права на припинення зобов`язання (як помилково вважає відповідач), а за захистом свого законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за Кредитним договором. Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема: «із відомостей, наведених відповідачем у позові, поданому до суду штату Делавер (США), вбачається, що Банк не визнає належного виконання Заводом зобов`язання за кредитним договором щодо використання отриманих кредитних коштів за встановленим цільовим призначенням на фінансування поточної діяльності позивача, а також не визнає наміру позивача виконати зобов`язання з повернення кредитних коштів у встановлений кредитним договором строк». Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові дійшла висновку, що позивачу недоступні інші способи захисту, а тому позивач правильно визначився зі способом захисту, який може бути застосований, виходячи з конкретних обставин цієї справи, та який є ефективним для захисту порушеного інтересу позивача у правовій визначеності (стосовно належного виконання ним зобов`язань за кредитним договором). За висновками Великої Палати Верховного Суду дії Банку створили для позивача правову невизначеність щодо його прав і обов`язків у відносинах із відповідачем, а тому інтерес позивача у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за кредитним договором є порушеним і за його захистом він звернувся до суду з відповідним позовом. З огляду на що відхилила аргумент відповідача (Банку) про те, що подання позивачем позову у цій справі не спрямовано на захист його прав, а є спробою встановлення обставин для використання у подальшому в судових спорах в іноземних державах та зазначила, що таке право позивача підлягає захисту судом у спосіб визнання припинення усіх зобов`язань за кредитним договором, який є ефективним способом захисту прав та інтересів у цих правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду також зазначала, що особливість спорів про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань полягає в тому, що позивач просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав і обов`язків у договірних відносинах з іншою стороною для правової визначеності сторін договору в цих відносинах, однакового розуміння ними своїх прав та обов`язків за цим договором. Саме цим спори про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань відрізняються від спорів про зміну, припинення правовідносин (наприклад, зміну, розірвання договору), коли договірні відносини між сторонами змінюються або припиняються внаслідок судового рішення. За результатами аналізу змісту судових рішень у справі, що розглядається (№ 910/4863/22) та у справі № 910/14224/20, яка розглянута Великою Палатою Верховного Суду (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі), слід зазначити, що правовідносини у цих справах є подібними, зокрема за суб`єктним складом: відповідач АТ КБ «ПриватБанк»; предмет і підстави заявленого позову: предметом спору в обох зазначених справах є визнання припиненими зобов`язань Заводу перед Банком за відповідними кредитними договорами у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином; у обох зазначених справах підставою виникнення спору визначено невизнання Банком права Заводу на припинення зобов`язань за кредитними договорами, обґрунтовану виключно обставинами звернення Банку до суду іншої держави з позовом. Верховний Суд враховує приписи ч. 5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до яких висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для врахування судами. З огляду на це суд касаційної інстанції не може самостійно відійти від прямо сформульованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду; таке відступлення шляхом уточнення відповідно до ч. 4 ст. 302 ГПК України може бути здійснене виключно самою Великою Палатою Верховного Суду. Верховний Суд вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування статей 4, 5 ГПК, статей 15, 16, 599 ЦК, статті 20 ГК у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №910/14224/20, з таких підстав. У статті 4 ГПК передбачено право юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2). Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ГПК). За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17). З огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК, може застосовуватися лише в разі недоступності для позивача можливості захисту його права (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 27). Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19). Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 28). Так само підставою для відмови у позові є відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує. Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17). За змістом положень статей 14, 269, 300 ГПК передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Так, позовом у процесуальному сенсі є звернення позивача до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Обґрунтовуючи позови позивач посилається, зокрема на те, що АТ КБ «ПриватБанк» не визнає належного виконання позивачем своїх обов?язків перед Банком за кредитними договорами, проведених належним чином, що вбачається з інформації, наведеної АТ КБ «ПриватБанк» у позові до Окружного суду в Тель-Авіві (Ізраїль). У поданому до Окружного суду в Тель-Авіві (Ізраїль) позові АТ КБ «ПриватБанк», здійснюючи виклад фактичних обставин справи та описуючи підстави позову, вказує на те, що АТ «Запорізький завод феросплавів» не виконало свої договірні зобов?язання за кредитними договорами, оскільки АТ «Запорізький завод феросплавів» не погасило заборгованість за кредитними договорами перед АТ КБ «ПриватБанк» та використовувало отримані кредитні кошти не відповідно до цілей, які були зазначені в кредитних договорах. В той же час, АТ КБ «ПриватБанк» заперечує проти задоволення позовних вимог, вважає, що у позивача відсутнє суб`єктивне невизнане право, що підлягало б захисту в судовому порядку у даній справі, і як наслідок відсутній спір про право, подання банком Ізраільського позову жодним чином не несе негативного впливу (порушення, невизнання чи оспорення) на будь-які права та законні інтереси позивача за кредитними договорами та не свідчить про те, що Банк не визнає будь-якого права позивача за кредитними договорами. Банк не стверджує ані в Ізраільському позові, поданому до Окружного суду в Тель-Авіві, ані в цій справі, що (позивач) не перераховував Приватбанку кошти за кредитними договорами, банк не заперечує проти таких перерахувань та не стверджує про наявність заборгованості за кредитними договорами. Також зазначає, що АТ «Запорізький завод феросплавів» не є відповідачем за Ізраїльським позовом банку та останній не заявив до позивача жодних позовних вимог будь-якого характеру, зокрема, відповідач не звертався до позивача з вимогою про стягнення коштів за кредитними договорами та не зазначає, що не визнає будь-якого права позивача за кредитними договорами. У пункті 57 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках: -кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; -особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такого судового розгляду кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц). У справі, що переглядається, господарські суди не встановили, яким чином Банк може звернути стягнення на майно Заводу або інакше одержати виконання у позасудовому порядку. Так само позивачем не доведено, яке право не може захистити Завод в межах судового розгляду. Натомість, без встановлення реального чи навіть потенційного впливу позову, поданого Банком в іноземній державі, чи інформації, яка міститься у поданому там позові, відсутні підстави вважати, що ця інформація спричиняє для позивача стан правової невизначеності, внаслідок чого його інтерес підлягає судовому захисту. Спроби одержати юридично значимі для іноземного юрисдикційного органу висновки у питаннях факту чи питаннях права, які мав би робити сам цей іноземний юрисдикційний орган, мають штучний характер, адже спрямовані на те, щоб зв`язати цей орган висновками іншого суду так, ніби вони мають для нього якесь обов`язкове значення. З огляду на висновки судів про існування в іноземній державі судового процесу, в якому предметом дослідження є окремі обставини, стосовно яких у цій справі суди робили висновки, слід врахувати, що судове рішення українського суду в іноземному процесі може мати принаймні одне або декілька з таких значень: (1) значення res judicata з преклюзивним ефектом для наступного ідентичного позову між тими ж сторонами; (2) преюдиціальне значення стосовно окремих обставин; (3) доказове значення стосовно окремих обставин. Таким чином збереження висновку Великої Палати Верховного Суду без уточнення створює системний ризик перетворення господарських судів на інструмент отримання преюдиційних фактів для іноземних юрисдикцій, спробою встановлення через національні суди обставин для використання в подальшому в судових спорах в іноземних державах. Це підриває авторитет судового рішення та шкодить системі взаємного визнання судових рішень між державами. Адже, розуміючи штучний характер судового провадження в Україні, іноземний суд у випадку подання йому рішень судів у цій справі з посиланням на те, що вони мають принаймні одне з наведених вище значень, обґрунтовано може зневажити їх як такі, що спрямовані лише на обмеження його розсуду. Таким чином, подання позивачем позову в цій справі не спрямовано на захист його прав, а є спробою встановлення обставин для використання в подальшому в судових спорах в іноземних державах. Як встановлено судом апеляційної інстанції, що не заперечується відповідачем, між сторонами відсутні будь-які спори щодо виконання спірних кредитних договорів, використання коштів позивачем не за цільовим призначенням не є запереченням їх повернення, до матеріалів справи долучено довідки відповідача про відсутність заборгованості позивача перед відповідачем за спірними кредитними договорами, відповідач судового спору за участю позивача як кредитор за Кредитними договорами не ініціює. При цьому, позивачем не доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами, як інформація у позові, поданому Банком до Окружного суду в Тель-Авіві (Ізраїль) впливає на правову визначеність у відносинах Банку та Заводу, на які права реально впливає чи потенційно може вплинути, які ризики створює. Місцевий господарський суд задовольняючи позов не встановив будь-яких обставин того, що позивач в Україні мав захищений законом інтерес, за захистом якого він звернувся до суду з відповідним позовом, як і не обґрунтовав, як ця інформація впливає на правову визначеність у відносинах Банку та Заводу, на які права реально впливає чи потенційно може вплинути, які ризики створює. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 ГПК). Спроби одержати юридично значимі для іноземного юрисдикційного органу висновки у питаннях факту чи питаннях права, які мав би робити сам цей іноземний юрисдикційний орган, мають штучний характер, адже спрямовані на те, щоб зв`язати цей орган висновками іншого суду так, ніби вони мають для нього якесь обов`язкове значення. Спір у даній справі має штучний характер. Відповідач не заперечує, що позивач повернув кошти за кредитними договорами. Відповідач не порушував, не оспорював ні право, ні будь-який інтерес позивача, тому немає підстав стверджувати, що у сторін даної справи (Банк і Завод) в Україні є конфлікт щодо визнання припиненими зобов`язань позивача перед відповідачем за кредитними договорами, що свідчить про відсутність спору. Вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. На неможливості розгляду позовних вимог про встановлення певних фактів наголошено також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 910/14144/17. Великою Палатою Верховного Суду зроблено правовий висновок, що вимоги про визнання права не можуть бути самостійним предметом розгляду в господарському суді. Такі вимоги не призводять до поновлення порушених прав, не можуть самостійно розглядатись в окремій справі, а відповідні доводи підлягають розгляду лише під час вирішення спору про стягнення грошових коштів за відповідними договорами. Отже, висновки судів у справі не можуть захистити законний інтерес позивача в юридичній визначеності у договірних відносинах із відповідачем. Крім того Суд враховує, що АТ «Запорізький завод феросплавів» не є відповідачем за Ізраїльським позовом АТ КБ «ПриватБанк» та останній не заявив до позивача жодних позовних вимог будь-якого характеру, зокрема, відповідач не звертався до позивача з вимогою про стягнення коштів за кредитними договорами та не зазначає, що не визнає будь-якого права позивача за кредитними договорами. З огляду на викладене, у позивача відсутнє суб`єктивне невизнане право, що підлягало б захисту в судовому порядку у даній справі, і як наслідок відсутній спір про право, подання банком Ізраільського позову жодним чином не несе негативного впливу (порушення, невизнання чи оспорення) на будь-які права та законні інтереси Заводу за кредитними договорами та не свідчить про те, що Банк не визнає будь-якого права Заводу за кредитними договорами. Наведені обставини свідчать про відсутність у позивача у справі №910/4863/22 як порушеного права, так і законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за кредитними договорами. Водночас, як зазначалося вище, відсутність порушеного (оспорюваного) права або охоронюваного законом інтересу позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, що за змістом положень статей 15, 16 ЦК України суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту його порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/19681/16, від 27.02.2019 у справі № 810/5172/15, від 15.05.2019 у справі № 501/2855/17, від 18.09.2019 у справі № 826/16178/18, від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, від 04.12.2019 у справах № 200/2916/19-а та № 200/5463/19-а, від 19.02.2020 у справі № 1340/3580/18, від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20). Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та обґрунтування необхідності його захисту. Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення (пункти 47, 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16). Зважаючи на викладене, з урахуванням положень статей 2, 14, 269, 300 ГПК щодо меж розгляду справи судом, на думку Верховного Суду, є підстави для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 4, 5 ГПК, статей 15, 16, 599 ЦК, статті 20 ГК у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20, що стосується порушення законного інтересу позивача в правовій визначеності та способу його захисту. Керуючись ст. ст. 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Справу № 910/4863/22 разом із касаційною скаргою акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню. Головуючий суддя О. О. Мамалуй Судді О. М. Баранець О. А. Кролевець