Постанова КГС ВС № 903/689/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2026 року м. Київ cправа № 903/689/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М., за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П., представників учасників справи: офісу Генерального прокурора - Ковальчук О.І., Головного управління Держгеокадастру у Волинській області - Кушнікова К. М., Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" Шевчук Є. В., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 (судді Маціщук А. В., Василишин А. Р., Бучинська Г. Б.) у справі за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації до 1) Дубечненської сільської ради, 2) Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, 3) Ковельської районної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", 2) Філія "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", про визнання незаконним та скасування розпорядження і додатку до наказу та скасування державної реєстрації земельної ділянки. ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. Заступник керівника Волинської обласної прокуратури (далі - прокурор, скаржник) в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до суду з позовом до Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Ковельської районної державної адміністрації, у якому просив суд: - визнати незаконним та скасувати розпорядження Старовижівської районної державної адміністрації від 26.12.2013 № 318 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району", яким затверджено матеріали інвентаризації земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:03:000:0189, площею 6 гектара; - визнати незаконним та скасувати пункт 19 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 11.12.2018 № 46-ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність; - усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:03:000:0189, площею 6 га в Державному земельному кадастрі. 1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні розпорядчі акти Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Старовижівської районної державної адміністрації прийняті з порушенням вимог статей 6, 14, 19 Конституції України, статей 3, 15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, статей 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у користування без їх вилучення у постійних користувачів.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами 2.1. Відповідно до розпорядження Старовижівської районної державної адміністрації від 21.08.2013 № 181 надано дозвіл Головному управлінню Держземагенства у Волинській області на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території сільських та селищної рад Старовижівського району. 2.2. Відповідно до розпорядження від 26.12.2013 № 318 Старовижівська районна державна адміністрація затвердила технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району згідно з додатком. 2.3. Зокрема, на підставі вищезазначеної технічної документації до Державного земельного кадастру було внесено відомості про земельну ділянку площею 6,0000 га, яка розташована у Волинській області Старовижівському районі Кримненській сільській раді (за межами населеного пункту) з категорією земель землі сільськогосподарського призначення та присвоєно такій земельній ділянці кадастровий номер 0725082200:03:000:0189. 2.4. Відповідно до наказу від 11.12.2020 № 46-ОТГ Головне управління Держгеокадастру у Волинській області передало Дубечненській територіальній громаді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 286,5160 га (у тому числі і спірну земельну ділянку площею 6,0000 га). 2.5. Звертаючись із позовом у цій справі, прокурор у позові доводить, що згідно з Планом лісонасаджень Дубечненського лісництва державного підприємства "Старовижівське лісове господарство" від 2004 року, який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Старовижівське лісове господарство", земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:03:000:0189 належить до земель лісогосподарського призначення та з користування державного підприємства не вилучалась. 2.6. Наведене, на переконання прокурора, свідчить про те, що спірну земельну ділянку незаконно вилучили із земель лісогосподарського призначення, змінили її цільове призначення та незаконно передали у комунальну власність.

3. Короткий зміст судових рішень 3.1. Господарський суд Волинської області рішенням від 08.09.2025 позов задовольнив. 3.2. Суд встановив, що під час інвентаризації неправильно визначено цільове призначення земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення, враховуючи те, що земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:03:000:0189, площею 6 га належить до земель лісогосподарського призначення та охоплена матеріалами лісовпорядкування. 3.3. Водночас суд вказав, що наявність відомостей щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:03:000:0189 площею 6 га в Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі частини земельної ділянки з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення відноситиме її в подальшому до земель комунальної форми власності, що дає право Дубечненській сільській раді внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 3.4. Крім того суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності у даній справі з огляду на те, що негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. 3.5. Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 02.12.2025 рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2025 скасував, ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову. 3.6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що рішенням Волинської обласної ради від 18.08.2000 № 13/2 було надано лише дозвіл на складання проєктів відведення земель лісового фонду, а рішенням Кримненської сільської ради від 16.06.2000 № 11/3 - лише згоду на передачу лісів із земель запасу Кримненської сільської ради в постійне користування Старовижівському спеціалізованому лісогосподарському підприємству, тоді як прокурором не доведено і судом не встановлено завершення реалізації таких рішень шляхом вчинення послідовних дій з розробки відповідного проєкту землеустрою відведення земельних ділянок і прийняття остаточного рішення про затвердження проєкту землеустрою та надання в постійне користування лісогосподарському підприємству земельних ділянок, до складу яких, за твердженнями прокурора і третьої особи, входила спірна земельна ділянка площею 6 га, що, в свою чергу, виключає підстави для висновку про набуття лісогосподарським підприємством права постійного користування спірною земельною ділянкою. 3.7. Відтак колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог прокурора, оскільки, як вказав суд, на спірні правовідносини поширюється норма пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, умовою застосування якого законодавець визначив підтвердження факту надання спірної земельної ділянки в користування лісогосподарському підприємству саме до 28.03.2006 включно, чого прокурором і Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" не було доведено, а тому відсутні підстави вважати спірну земельну ділянку раніше наданими землями у користування лісогосподарському підприємству. Така обставина унеможливлює визнання документами, що підтверджують право лісогосподарського підприємства на неї, планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, складених і затверджених у 2003-2004, 2013 та 2022 роки.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування 4.1. Прокурор через підсистему "Електронний суд" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2025, у якій просить, зокрема, скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2025. 4.2. Прокурор, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що суд апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, не врахував висновки, викладені, зокрема, у таких постановах Верховного Суду: - від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 31.05.2023 у справі № 681/804/20, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 20.12.2023 у справі № 619/77/15, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21, від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20 і від 30.05.2023 у справі № 488/2807/17, згідно яких наявність розроблених планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування згідно з нормами пункту 5 "Прикінцевих положень" Лісового кодексу України підтверджує наявність у спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства права постійного користування землями лісогосподарського призначення; - від 12.12.2018 у справі № 372/5635/13-ц про те, що набуття особою права користування земельною ділянкою на підставі рішень, які не скасовані, без подальшого вилучення цієї земельної ділянки в установленому законом порядку не позбавляє цю особу права користування земельною ділянкою в установленому законом порядку, яке зберігається до його належного переоформлення; - від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21, від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 14.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, згідно яких виготовлені картографічні матеріали ВО "Укрдержліспроект" є належними доказами приналежності спірних ділянок до земель державної власності лісогосподарського призначення; - від 17.09.2024 у справі № 910/10049/22, відповідно до якого наявність погоджень землевпорядної документації, в якій не відображено реального складу земельної ділянки (зокрема, як у власне проекті землеустрою, так і в погодженнях відповідними органами землевпорядної документації щодо відведення спірної земельної ділянки), на підставі якої у Державному земельному кадастрі сформовано земельні ділянки, жодним чином не спростовує обставин очевидного накладення спірних земельних ділянок на інші землі; - від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23 про те, що спеціалізоване лісогосподарське підприємство є носієм права постійного користування землями лісогосподарського призначення при наявності виготовлених матеріалів лісовпорядкування та відповідного рішення органу державної чи виконавчої влади, яке хоча і не є документом, що посвідчує наявність права постійного користування, разом з тим воно є підставою для набуття такого права постійного землекористування земельними ділянками лісового фонду; - від 12.11.2025 у справі № 175/2204/23, відповідно до якого судами попередніх інстанцій не враховано, що Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання "Укрдержліспроект" володіє інформацією про лісовпорядкування (див. постанови Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16-ц, від 24.04.2024 у справі № 940/751/20), інформація вказаного підприємства дозволяє візуально визначити розташування спірної земельної ділянки відносно земель лісогосподарського призначення згідно з матеріалами лісовпорядкування на 2013 рік; - від 09.09.2025 у справі № 903/1313/23, від 15.01.2025 у справі № 903/1311/23, від 15.11.2025 у справі № 903/1324/23, від 11.02.2025 у справі № 903/1322/23, відповідно до яких визнано належними доказами листи сертифікованої землевпорядної організації, що підтверджують факт накладення спірних земельних ділянок, яким у справі № 903/689/25 є лист сертифікованого інженера-землевпорядника ФОП Бучко Н.М. Вказаному доказу суд апеляційної інстанції взагалі не надав оцінку.

5. Позиція інших учасників справи 5.1. Головне управління Держгеокадастру у Волинській області у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Зазначає, зокрема про те, що обраний прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту у спірних правовідносинах, що є самостійною підставою для відмови у позові. 6.

Позиція Верховного Суду 6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке. 6.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 6.3. За змістом частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. 6.4. У статті 15 ЦК України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 6.5. Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. 6.6. Суб`єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту. 6.7. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. 6.8. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.02.2025 у справі № 922/985/24, від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 03.09.2024 у справі № 907/358/20, від 27.08.2024 у справі № 924/128/21, від 11.06.2024 у справі № 914/3293/20, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23. 6.9. Право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога щодо захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Така правова позиція неодноразово висловлювалися Верховним Судом та узагальнено викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19. 6.10. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. 6.11. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. 6.12. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. 6.13. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02). 6.14. Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. 6.15. Ефективність позовної вимоги має оцінюватися з огляду на обставини справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, відповідати встановленим обставинам. 6.16. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача в цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 11.02.2025 у справі № 922/985/24, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23. 6.17. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. 6.18. Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. 6.19. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 911/614/20). 6.20. Способи захисту прав на земельні ділянки передбачено положеннями статті 152 Земельного кодексу України, згідно з частиною другою якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. 6.21. Відповідно до положень частини третьої статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. 6.22. Зазначений у частині третій статті 152 Земельного кодексу України перелік способів захисту у земельних спорах не є вичерпним. 6.23. Отже, у спорах щодо захисту прав на землю у визначенні предмета позову, як способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальної норми статті 152 Земельного кодексу України, а також частин першій та другій статті 5 ГПК України. 6.24. З огляду на встановлені статтею 152 Земельного кодексу України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені статтею 5 ГПК України вимоги щодо ефективності способу захисту права, позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь-яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, а суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, у тому числі й шляхом визнання відсутнім права, але за умови, що такий спосіб захисту прав на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 22.06.2020 у справі № 922/2155/18. 6.25. У справі, що переглядається, прокурор звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати незаконним та скасувати розпорядження Старовижівської районної державної адміністрації від 26.12.2013 № 318 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району"; - визнати незаконним та скасувати пункт 19 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 11.12.2018 № 46-ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність; - усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. 6.26. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. 6.27. Отже, негаторним позовом є позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. 6.28. Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70, 71)). 6.29. Водночас відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. 6.30. Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19). 6.31. Водночас судами попередніх інстанцій при розгляді справи не встановлено ані факт реєстрації спірної земельної ділянки за Дубечненською сільрадою, ані фізичне зайняття нею цієї земельної ділянки (тобто створення перешкод у її користуванні). 6.32. Подаючи позов у справі, яка розглядається, у інтересах держави, прокурор вважає помилковими дії Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, розпорядження Старовижівської районної державної адміністрації тобто, самої держави в особі державного органу, та вказує на формування цим органом земельної ділянки таким чином, що це має ознаки невизнання права постійного користування третьої особи - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" та зумовлює можливість подальшої реєстрації права комунальної власності на цю земельну ділянку. Що ж до дій Дубечненської сільради, то позовні вимоги взагалі не містять жодних спрямованих до неї вимог, а за встановленими судами обставинами справи формування земельної ділянки та визначення цільового призначення земель нею не здійснювалося. 6.33. Відповідно ж до норм статей 16 ЦК України та 20 ГК України права та законні інтереси захищаються, у тому числі, шляхом визнання наявності або відсутності прав. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Такі висновки сформульовані в пункті 6.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19. 6.34. У такому випадку належним способом захисту буде визнання відсутнім у ради права на набуття у комунальну власність земельної ділянки з відповідним кадастровим номером, разом з тим така вимога прокурором не заявлялася. Хоча рада ще не зареєструвала своє право, але з урахуванням відповідного рішення Держгеокадастру наявний стан правової невизаченості щодо статусу землі. 6.35. Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права, а отже не спроможний надати ефективний захист прав. 6.36. За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)). 6.37. Таким чином, позов прокурора не може бути задоволений у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту прав держави у цих правовідносинах. 6.38. Отже апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову прокурора, але з інших мотивів по суті спору. 6.39. Тому оскаржуване постанова апеляційного суду не може бути визнана законною та обґрунтованою в частині мотивів відмовив у задоволенні позову прокурора і підлягає зміні. 6.40. Зважаючи на те, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, колегія суддів не вважає за необхідне давати відповідь на кожен аргумент касаційної скарги з огляду на висновки Європейського суду з прав людини у справах "Проніна проти України", "Руїз Торіха проти Іспанії" (хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент), оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

7. Висновки Верховного Суду 7.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 7.2. Згідно із частиною першою статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 7.3. За наведених обставин колегія суддів, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, вважає за необхідне змінити оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті постанову залишити без змін. З цих підстав касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

8. Судові витрати 8.1. З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини постанови із залишенням без змін її резолютивної частини, відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 у справі № 903/689/25 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуюча Л. Рогач Судді Є. Краснов Г. Мачульський