Постанова 4873 № 910/4360/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" червня 2026 р. Справа№ 910/4360/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Корсака В.А. суддів: Буравльова С.І. Алданової С.О. за участю секретаря судового засідання: Жукової К.Д., за участю представників учасників справи: від позивача: Абрамов Д.В. (в режимі відеконференції) від відповідача: Калюжний С.С., Марущенко Н.О. від третьої особи: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Боханової Ганни Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2025, повний текст якого складено та підписано 04.12.2025 у справі №910/4360/25 (суддя Алєєва І.В.) за позовом Фізичної особи-підприємця Боханової Ганни Володимирівни до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Бєлікова Романа Мартиновича про стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог 11.09.2025 Фізична особа-підприємець Боханова Ганна Володимирівна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення 299 780,00 грн. Позов обґрунтовано тим, що 17.09.2024 з поточного рахунку позивача в АТ «Ощадбанк» внаслідок несанкціонованого доступу невстановлених осіб було безпідставно переказано 299 780,00 гривень без її згоди, волевиявлення та належної автентифікації з боку фінансової установи. Позивач наголошує, що не розголошувала свої конфіденційні дані (ПІН-коди) та своїми діями не сприяла їх втраті, тоді як банк не забезпечив належного захисту коштів, не надіслав запиту на підтвердження підозрілої операції та не вжив заходів для її блокування після повідомлення про шахрайство. Спираючись на законодавство у сфері платіжних послуг та сталу судову практику Верховного Суду, позивач стверджує, що оскільки банк не надав безспірних доказів її вини у витоку облікової інформації, повна відповідальність за несанкціоноване списання та обов`язок відшкодувати втрачені кошти лежить виключно на банку. Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав статті 11, 525, 526, 610, 611, 634, 1068, 1073, 1212 ЦК України та положення Закону України «Про банки і банківську діяльність». Доводи та заперечення відповідача Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що вхід до системи дистанційного обслуговування «CorpLight» та створення і накладання цифрового підпису на платіжній інструкції № 80 від 17.09.2024 було виконано з використанням особистих діючих ключів позивача, що свідчить про дотримання Банком усіх умов договору та вимог чинного законодавства. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 у задоволенні позову суд відмовив. Рішення мотивоване тим, що платіжна операція була належним чином ініційована та акцептована позивачем за допомогою особистого ключа на фізичному носії, оскільки вхід до системи та створення платіжної інструкції було виконано з використанням автентичних ключів позивача з IP-адреси, яка використовувалася ним протягом усього періоду обслуговування, при цьому суд врахував, що завершена платіжна операція за відсутності вини банку не може бути віднесена до неналежної або помилкової, а кваліфікований електронний підпис має презумпцію відповідності власноручному підпису, що виключає відповідальність банку у даному випадку. Суд обґрунтував своє рішення нормами Цивільного кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про платіжні послуги» та Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з цим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України на користь Фізичної особи-підприємця Боханової Ганни Володимирівни суму безпідставно перерахованих коштів 299 780,00 грн, 6 744,00 гривень - сплаченого судового збору та 30 000,00 грн - витрат на правничу допомогу адвоката. А саме апелянт посилається на те, що: - висновки місцевого господарського суду ґрунтуються виключно на непідтвердженій інформації, викладеній у заяві представника банку (зокрема, щодо використання незмінної ІР-адреси та фізичного ключа клієнта). Банк не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цієї інформації; - всупереч вимогам Закону України «Про платіжні послуги», банк не запровадив належну систему захисту інформації та посилену ідентифікацію клієнта. Спірна операція містила ознаки підозрілої (переказ великої суми у неробочий час на рахунок особи, зареєстрованої на тимчасово окупованій території), проте банк здійснив її без жодного запиту до позивача на підтвердження платежу; - тягар доведення того факту, що клієнт своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті або розголошенню ПІН-коду чи іншої конфіденційної інформації, лежить саме на банку. Сам по собі факт коректного введення даних для ініціювання транзакції не є доказом вини користувача; - позивач стверджує, що одразу після виявлення незаконного перерахування коштів (зранку 18.09.2024) особисто звернулася до співробітників банку. Проте вони не вчинили жодних дій для блокування операції чи повернення коштів і не повідомили про необхідність подання письмових заяв, лише безпідставно запевняли у вирішенні ситуації на її користь; - суд першої інстанції не врахував, що несанкціоноване списання коштів є інцидентом кібербезпеки. Відповідно до Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України», саме банк відповідає за безпеку електронних платежів і зобов`язаний був зафіксувати та розслідувати цей інцидент; - суд першої інстанції залишив поза увагою численні висновки Верховного Суду (зокрема, постанови у справах №176/1445/22, №922/4091/19, №910/3176/24) та Північного апеляційного господарського суду (справи №910/2650/25, №910/2706/25). Згідно з цією практикою, за відсутності безспірних доказів вини клієнта у розголошенні даних, відповідальність за незаконні транзакції має нести банк, а всі сумніви повинні тлумачитися на користь споживача як слабшої сторони у правовідносинах; - суд першої інстанції ухвалив рішення без участі представника позивача, відмовивши у задоволенні двох заяв про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції через відсутність технічної можливості. Це призвело до порушення принципів рівності сторін та змагальності процесу, оскільки позивач був фактично позбавлений можливості висловити заперечення щодо поданих доказів. Апелянт у своїй апеляційній скарзі обґрунтовує свою позицію посиланнями на статті 3, 19, 41, 55, 124 Конституції України; статті 1071, 1073, 1092, 509, 11 ЦК України; статті 2, 47, 51, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; статті 1, 43, 51, 55, 67, 68, 86 Закону України «Про платіжні послуги»; Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України»; статті 1, 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року; статтю 1 Першого протоколу до неї; статтю 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»; статті 3, 5, 6, 13, 14, 16, 42, 43, 58, 60, 61, 73, 74, 76-80, 91, 123, 124, 129, 236, 238, 254, 256, 257, 258, 277 ГПК України, а також статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». У своїх додаткових поясненнях від 20.05.2026 апелянт наполягає на незаконності рішення суду першої інстанції, вказуючи на порушення права на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку через тривалість провадження (понад 7 місяців), а також заперечує щодо доводів Банку, наголошуючи на відсутності належних доказів розголошення нею конфіденційної інформації чи втрати ключів доступу до системи «CorpLight», і підкреслює, що саме Банк як професійна фінансова установа несе відповідальність за безпеку платіжних систем, здійснення посиленої ідентифікації та моніторинг підозрілих операцій, особливо тих, що проводяться у неробочий час на користь осіб із негативною банківською історією. Доводи та заперечення відповідача У своєму відзиві на апеляційну скаргу відповідач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін посилаючись на те, що: - матеріалами справи підтверджено, що вхід до системи «CorpLight» та накладання цифрового підпису на платіжну інструкцію № 80 було виконано з використанням особистого ключа позивача (на фізичному носії), що виключає відповідальність банку за належним чином ініційовану клієнтом операцію; - позивач не виконав обов`язок щодо негайного повідомлення банку про компрометацію ключа, звернувшись із відповідним листом лише через місяць після спірної операції, що свідчить про пропуск строку на її оскарження; - банк у повній мірі дотримався умов договору та вимог чинного законодавства, оскільки електронна платіжна інструкція, підписана КЕП клієнта, має юридичну силу власноручного підпису та є обов`язковою до виконання; - доводи позивача про «підозрілість» чи «незаконність» операції є безпідставними та не підтверджені жодними доказами, тоді як банк надав суду протоколи входу, ідентифікації ІР-адреси та підтвердження отримання коштів отримувачем; - заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн є завищеними та необґрунтованими через відсутність доказів фактичного надання послуг. Правова позиція відповідача обґрунтовується положеннями Цивільного кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про платіжні послуги», Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також умовами Договору банківського обслуговування та внутрішніми Правилами АТ «Ощадбанк». Доводи та заперечення третьої особи Третя особа відзиву на апеляційну скаргу не подала. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Буравльов С.І., Алданова С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2025 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4360/25 та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції. 23.12.2025 від скаржника до суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги з долученням платіжної інструкції про сплату судового збору. Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Боханової Ганни Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 у справі №910/4360/25. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 30.03.2026. Постановлено забезпечити участь представнику То Фізичної особи - підприємця Боханової Ганни Володимирівни - Абрамову Денису Вячеславовичу у судовому засіданні у справі №910/4360/25, призначеному на 30.03.2026 о 14:40 год. в режимі відеоконференції. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 16.03.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 16.03.2026 (включно). Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнано обов`язковою. Розгляд справи відкладався, зокрема до 15.06.2026. Явка представників учасників справи Представник позивача в судовому засіданні 15.06.2026 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представники відповідача в судовому засіданні 15.06.2026 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В судове засідання 15.06.2026 представник третьої особи не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника третьої особи, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку. Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів встановив такі обставини правовідносин сторін. Як вбачається з матеріалів позовної заяви Боханова Ганна Володимирівна (далі - Позивач) зареєстрована фізичною особою-підприємцем 16.10.2023 та перебуває на обліку як платник податків у Головному управлінні ДПС у м. Києві, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва. Позивач зазначає, що для здійснення господарської діяльності та проведення розрахунків в безготівковій формі вона уклала з АТ «Державний ощадний банк України» (далі - Банк/Відповідач) Договір банківського обслуговування №870893811231018101101 від 18 жовтня 2023 року (далі - Договір), яким визначено умови, порядок і строки надання банківських послуг. На підставі вказаного договору в ТВБВ № 10026/034 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області на ім`я Позивача відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 (UAH), внаслідок чого ФОП Боханова Ганна Володимирівна є чинним клієнтом АТ «Державний ощадний банк України». Позивач посилається на те, що після відкриття банківських рахунків вона нікому не розголошувала (не повідомляла) свої ПІН-коди та іншу конфіденційну інформацію, включаючи дані свого акаунту в онлайн сервісах банківських послуг і жодним чином, як клієнт АТ «ОЩАДБАНК» своїми діями та / або бездіяльністю не сприяла втраті чи незаконному використанню власних ПІН-кодів або іншої інформації, яка дає змогу проводити платіжні банківській операції. 17 вересня 2024 року в період часу з 18:04:09 по 18:20:24 год. невстановленими особами здійснено несанкціонований доступ до системи дистанційного банківського обслуговування внаслідок чого з поточного рахунку Позивача № НОМЕР_1 здійснено незаконну банківську операцію по переказу грошових коштів у сумі 299 780 (двісті дев`яносто дев`ять тисяч сімсот вісімдесят) гривень 00 копійок, неналежному отримувачу, яку як зазначає Позивач вона не проводила та нікому не доручала (не підтверджувала) її проведення. Позивач зазначає, що дані обставини підтверджується сформованою за допомогою банківського сервісу платіжною інструкцією, дата/час отримання/прийняття: 17.09.2024, 18:04:09, виконання/зарахування: 17.09.2024, 18:20:24 на суму 299 780,00 грн., з призначенням платежу: Оплата за рахунком № 00238 від 12.09.2024 за надання послуг без ПДВ, отримувачем яких вказано Фізичну особу-підприємця Бєлікова Романа Мартиновича, ЄДРПОУ НОМЕР_2 на рахунок № НОМЕР_1 та випискою за період з 17.09.2024 по 24.09.2024, виданою АТ «Державний ощадний банк України». Про здійснення вказаних несанкціонованих, неналежних банківських операцій (транзакцій) Позивачу стало відомо 18.09.2024 при перевірці залишку коштів, розміщених на її банківському рахунку. Позивач звернувся до співробітників Відповідача з повідомленням про шахрайські дії невстановлених осіб, що полягали в незаконному заволодінню належними їй грошовими коштами, шляхом вчинення несанкціонованої банківської операції з переказу в сумі 299 780,00 грн., яку Позивач не проводив та запитів Банку про проведення такої транзакції не отримувала, однак допомоги у вирішення вказаного питання з блокування банківських операцій по перерахуванню коштів з відкритого рахунку Позивача співробітниками Відповідача здійснено не було. 18.09.2024 Позивач звернувся до Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - ДУП ГУНП у м. Києві, орган досудового розслідування) із заявою про вчинення кримінального правопорушення. 19 вересня 2024 року за результатами розгляду заяви про кримінальне правопорушення, слідчим ДУП ГУНП у м. Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення за №12024100040003280 з правовою кваліфікацією за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України та розпочато досудове розслідування. 11 жовтня 2024 року Позивачем рекомендованим листом з повідомленням про вручення, направлено на адресу Відповідача претензію № 1-11, в якій Позивач запропонував у встановлений статтею 222 Господарського кодексу України місячний строк з дня одержання цієї претензії, переказати на її банківський рахунок як неналежного платника суму несанкціонованих підозрілих платіжних операцій в загальному розмірі 299 780,00 гривень, проведених 17 вересня 2024 року в період часу з 18:04:09 по 18:20:24 год. з поточного рахунку № НОМЕР_1 , що обслуговується АТ «Державний ощадний банк України», попередньо узгодивши банківські реквізити для здійснення такого переказу. Відповідач листом № 74/5-01/141078/2024 від 14.11.2024 за наслідками розгляду претензії Позивача від 11.01.2024 № 1-11, повідомив, що вхід до системи дистанційного обслуговування «CorpLight» та створення і накладання цифрового підпису на платіжній інструкції №80 від 17.09.2024 було виконано з використанням особистих діючих ключів, відтак ним було дотримано усі умови Договору банківського обслуговування №870893811231018101101 від 18.10.2023 та платіжна інструкція №80 від 17.09.2024 була виконана у відповідності до вимог чинного законодавства України. Позивач з посиланням на те, що Відповідач фактично відмовився в добровільному порядку повернути належні Позивачу безпідставно списані (перераховані) грошові кошти третім особам без підтвердження проведених транзакцій, діючи в інтересах останнього по договору звернувся до суду із цим позовом за захистом порушених прав та інтересів та просить стягнути з Відповідача 299 780,00 грн, як безпідставно списаних грошових коштів. Джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі. Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження (ч.1 ст.1071 ЦК України). Відповідно до ч.6 ст.41 Закону України «Про платіжні послуги» ініціювання платіжної операції є завершеним з моменту прийняття платіжної інструкції до виконання надавачем платіжних послуг платника. Пунктом 5 ст.88 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що до моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації відповідно до статті 38 цього Закону ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на платника. З моменту повідомлення платником емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом. Неналежна платіжна операція - платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі (п. 42 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про платіжні послуги"). Помилкова платіжна операція - платіжна операція, внаслідок якої з вини надавача платіжних послуг здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі (п. 69 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги»). Відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги» надавачі платіжних послуг несуть відповідальність, визначену цим Законом, за виконання помилкової, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків. У свою чергу платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним у платіжній інструкції, суті платіжної операції. У разі виявлення невідповідності інформації платник має відшкодувати надавачу платіжних послуг шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації (ч. 2 ст. 87 Закону України «Про платіжні послуги»). Згідно із ч. 3 ст. 15 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» використання кваліфікованих електронних підписів та печаток забезпечує високий рівень довіри до засобів електронної ідентифікації, з використанням яких створюються такі електронні підписи та печатки, а також до схем електронної ідентифікації, в рамках яких видаються відповідні засоби електронної ідентифікації. Відповідно до ч. 6 ст. 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Частиною 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ст. 13 ГПК України). Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до вимог ст. 76, ст. 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Правова позиція апеляційного суду Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне. 18.10.2023 між АТ «Ощадбанк» та Позивачем укладено Договір банківського обслуговування №870893811231018101101. 20.10.2024 Позивачем підписано Заяву про відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 . Для дистанційного обслуговування Позивач отримала доступ до системи СДО «CorpLight». 08.11.2023 згідно з Актом приймання-передавання особистих ключів, Позивачу ( Бохановій Г.В. ) було передано захищений носій типу Secure Token №L1707391634 з її особистим ключем та сертифікатом. Згідно з системними логами Банку, 17.09.2024 о 18:04:09 Банком отримано електронну платіжну інструкцію №80 на перерахування 299 780,00 грн на рахунок ФОП Бєлікова Р.М. (третьої особи) в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» з призначенням платежу: «Оплата за рахунком №00238 від 12.09.2024 за надання послуг без ПДВ». Вказану операцію було ініційовано з ІР-адреси НОМЕР_3 та засвідчено КЕП Позивача. Встановлено, що ця ІР-адреса використовувалась Позивачем під час входу в систему з дати її підключення до дистанційного обслуговування. Кошти у сумі 299 780,00 грн успішно надійшли на рахунок отримувача (третьої особи), що підтверджується листом АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» від 29.07.2025 №БТ/6194. Щодо доводів Апелянта про неналежну платіжну операцію та вину Банку колегія зазначає таке. Відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Згідно з п. 1 ст. 68 Закону України «Про платіжні послуги», електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача. Ч. 6 ст. 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» передбачає, що кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Банк правомірно виконав розпорядження клієнта. Платіжна інструкція №80 була належним чином оформлена, надіслана через систему «CorpLight» і підписана за допомогою фізичного носія (Secure Token), який знаходився у виключному володінні Позивача, із застосуванням ПІН-коду, відомого лише їй. Суд відхиляє твердження Апелянта про те, що операція є «помилковою» або «неналежною» в розумінні Закону України «Про платіжні послуги». Відповідно до закону, неналежна або помилкова платіжна операція виникає за відсутності ініціативи належного платника або з вини надавача платіжних послуг. У даній справі операція ініційована з використанням унікальних ідентифікаційних даних клієнта (КЕП на токені). Апелянт обґрунтовує свої вимоги посиланнями на постанови Верховного Суду (справи №176/1445/22, №922/4091/19, №6-71цс15 та інші), які вказують на те, що банк повинен довести факт розголошення клієнтом інформації. Проте, як вірно зауважує Відповідач, наведені Апелянтом судові рішення стосуються правовідносин, пов`язаних із використанням споживачами (фізичними особами) банківських платіжних карток та мобільних застосунків. Натомість спірні правовідносини у даній справі виникли щодо використання корпоративного рахунку ФОП та ініціювання платежу за допомогою апаратно-програмного засобу криптографічного захисту (Secure Token). Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», використання кваліфікованих електронних підписів забезпечує високий рівень довіри до засобів електронної ідентифікації. Крім того, правилами банку прямо встановлено, що Клієнт повністю несе всі ризики, пов`язані з підключенням до мережі інтернет, і відповідає за збереження Особистого ключа та ПІН-коду. Правова природа та рівень захисту КЕП на фізичному токені виключають можливість проведення операції без фізичного використання цього токена та введення пароля власником. Відтак, обставини справ, на які посилається Апелянт, не є подібними до обставин даної справи. Згідно з п. 5 ст. 88 Закону України «Про платіжні послуги», до моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на платника. Відповідно до п. 4.3.24 Правил банківського обслуговування, клієнт зобов`язаний негайно повідомити Банк про втрату засобу КЕП та/або компрометацію Особистого ключа. Усі електронні платіжні інструкції, виконані Банком до отримання такого повідомлення, вважаються підписаними належним чином. Матеріалами справи підтверджується, що спірна операція була проведена 17.09.2024, проте Позивач звернулася до Банку з письмовою претензією лише 11.10.2024. Таким чином, Позивач не забезпечила виконання свого обов`язку щодо негайного повідомлення банку, і ризик збитків у цьому випадку покладається виключно на неї. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що платіжна інструкція була ініційована безпосередньо з ІР-адреси, яка традиційно належала Позивачу, та була підписана за допомогою її унікального захищеного електронного ключа (токена). Банк виконав належним чином авторизовану інструкцію клієнта. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків Господарського суду міста Києва. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування або зміни немає. Щодо доводів апелянта про розгляд справи без участі представника та відмову в проведенні відеоконференції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до положень статті 197 ГПК України, учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції лише за умови наявності в суді відповідної технічної можливості. Якщо суд позбавлений такої можливості (через відсутність вільних залів, обладнаних системою відеоконференцзв`язку, перебої з електропостачанням або зв`язком), він зобов`язаний відмовити у задоволенні відповідного клопотання. Така відмова є об`єктивною і не є порушенням процесуальних прав. Відмова суду першої інстанції у проведенні відеоконференції жодним чином не обмежувала і не позбавляла позивача або його представника права прибути в судове засідання і взяти участь у розгляді справи безпосередньо в залі Господарського суду міста Києва. Неможливість представника з`явитися до суду особисто є його суб`єктивним ризиком. Принципи змагальності та рівності сторін (стаття 13 ГПК України) не обмежуються виключно усними виступами у засіданні. Позивач не був позбавлений можливості висловлювати свої доводи та заперечувати проти доказів відповідача. Як вбачається з матеріалів справи та самої апеляційної скарги, позивач повною мірою скористався своїм правом на подання письмових заяв по суті спору, надання додаткових пояснень та долучення письмових доказів, які були долучені до матеріалів справи. Відповідно до статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання учасника справи, якого належним чином повідомлено про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду справи. Суд першої інстанції правомірно здійснив розгляд за наявними матеріалами. Таким чином, відсутність представника позивача в судовому засіданні через об`єктивну неможливість суду забезпечити відеоконференцзв`язок не свідчить про порушення судом принципів рівності та змагальності і не може слугувати самостійною підставою для скасування рішення. Доводи Апелянта про порушення розумних строків розгляду справи та незаконність рішення через тривалість провадження (понад 7 місяців) колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Відповідно до ст. 114 ГПК України та сталої практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справах «Смірнова проти України», «Фрідлендер проти Франції»), розумність тривалості судового розгляду оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на такі критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника. Строк у 7 місяців не є очевидно надмірним для господарської справи. Даний спір стосується питань функціонування систем дистанційного банківського обслуговування, кібербезпеки, використання засобів криптографічного захисту інформації (апаратних токенів та КЕП), а також з`ясування обставин ініціювання платіжних транзакцій та аналізу електронних доказів (IP-адрес, логів системи). Для повного, всебічного та об`єктивного встановлення цих обставин, а також для залучення третьої особи і збору доказів, суду першої інстанції був необхідний відповідний час. Упродовж розгляду справи сторони активно користувалися своїми процесуальними правами, подавали заяви по суті спору (відзиви, відповіді на відзиви, додаткові пояснення), а також заявляли клопотання (зокрема, про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції). Розгляд судом цих заяв і клопотань, надання іншим учасникам часу на ознайомлення з ними та формування правової позиції об`єктивно і правомірно впливає на загальну тривалість провадження. Згідно ст. 2 ГПК України головним завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів. Суд першої інстанції надав перевагу повноті з`ясування обставин справи, що є гарантією ухвалення законного рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 277 ГПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Сама по собі тривалість розгляду справи (перевищення орієнтовних процесуальних строків) жодним чином не вплинула на правильність встановлення фактичних обставин справи, оцінку доказів та застосування норм матеріального права, а відтак не робить ухвалене по суті рішення незаконним. З огляду на викладене, твердження Апелянта про те, що тривалість провадження понад 7 місяців свідчить про незаконність оскаржуваного рішення та порушення права на справедливий суд, є безпідставними та не можуть слугувати підставою для його скасування. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити. Судові витрати Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта. Витрати на професійну правничу допомогу, заявлені Позивачем, не підлягають стягненню з Відповідача з огляду на відмову в задоволенні позову та відсутність доказів їх фактичного понесення. Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 у справі №910/4360/25 залишити без змін. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано, - 24.06.2026. Головуючий суддя В.А. Корсак Судді С.І. Буравльов С.О. Алданова