Постанова КЦС ВС № 481/1378/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ Справа № 481/1378/21 Провадження № 61-10551ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М. розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лопатюк Юлії Леонідівни на постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2025 року в складі колегії суддів Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Царюк Л. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Новобузької державної нотаріальної контори Миколаївської області, ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про встановлення факту, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, державних актів на право власності на земельні ділянки й скасування державної реєстрації права власності та ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 16,67 га (три земельні ділянки площею: 16,20 га, 0,39 га, 0,08 га), яка розташована на території Новоюр`ївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області. Стверджує, що вона є особою, яка прийняла в установленому законом порядку спадщину, відкриту 12 лютого 2006 року, за правом представлення, після смерті спадкодавиці ОСОБА_4 як дочка її сина ОСОБА_5 , який на момент відкриття спадщини вже помер (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ), так як 12 серпня 2006 року зверталась із заявою, яка була посвідчена нотаріально у Новоюр`ївській сільській раді Новобузького району Миколаївської області та направлена поштовою кореспонденцією до Казанківської нотаріальної контори Миколаївської області, яка на той час виконувала обов`язки Новобузької нотаріальної контори Миколаївської області. Вказує, що приблизно у вересні 2006 року вона дізналась, що спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла ОСОБА_6 , яка є рідною сестрою спадкодавиці, як спадкоємець за законом другої черги. Зауважує, що у Новобузькій державній нотаріальній конторі повідомили про те, що її заява про прийняття спадщини на адресу нотаріальної контори не надходила. Пізніше у 2016 році від своєї мами вона довідалась про те, що ОСОБА_6 отримала спадщину, підробивши документи, і що насправді її заява була отримана Казанківською нотаріальною конторою Миколаївської області, у яку було внесено виправлення з її прізвища на « ОСОБА_6 ». Вважає, що 26 грудня 2006 року ОСОБА_6 незаконно внаслідок шахрайських дій та обману всіх заінтересованих осіб отримала свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВЕМ № 489643 від 26 грудня 2006 року, зареєстроване в реєстрі за № 1508, та на його підставі видані зазначені вище державні акти на право власності на земельні ділянки. Видачею цього свідоцтва порушені її права як спадкоємиці першої черги за правом представлення, оскільки саме вона як спадкоємець першої черги за правом представлення набула права на все спадкове майно після смерті своєї баби ОСОБА_4 , так як прийняла її, подавши у встановленому законом порядку відповідну заяву до нотаріальної контори. Оскільки спадщину прийняла особа, яка не мала на те права, з порушенням прав інших осіб, отримала свідоцтво про право на спадщину на все спадкове майно, то таке свідоцтво повинно бути визнано недійсним з видачею нового належному спадкоємцю. А також повинні бути визнані недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку. Просила: - встановити факт прийняття нею спадщини в порядку спадкування за правом представлення спадкоємця за законом першої черги після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на все її спадкове майно; - визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВЕМ № 489643 від 26 грудня 2006 року, зареєстроване в реєстрі за № 1508, після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 16,67 га, яка розташована в межах території Новоюр`ївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, що видане ОСОБА_6 ; - визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯГ № 601834, ЯГ № 601833, ЯГ № 601832 від 23 листопада 2007 року, видані Новобузькою райдержадміністрацією ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ВЕМ № 489643 від 26 грудня 2006 року на земельні ділянки з кадастровим номером 4824583400:01:000:0190 площею 16,20 га, з кадастровим номером 4824583400:05:000:0148 площею 0,39 га, з кадастровим номером 4824583400:04:000:0208 площею 0,08 га відповідно, розташовані на території Новоюр`ївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010702002182, № 010702002183; - скасувати державну реєстрацію права власності на земельні ділянки з кадастровим номером 4824583400:01:000:0190 площею 16,20 га, з кадастровим номером 4824583400:05:000:0148 площею 0,39 га, з кадастровим номером 4824583400:04:000:0208 площею 0,08 га відповідно, розташовані на території Новоюр`ївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010702002182, № 010702002183. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла. 21 листопада 2023 року ухвалами Новобузького районного суду Миколаївської області до участі в справі залучено правонаступника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 13 листопада 2024 року ухвалами суду замінено первісного відповідача ОСОБА_7 на ОСОБА_2 ; залучено у вказаній цивільні справі співвідповідачем - Новобузьку державну нотаріальну контору Миколаївської області. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 11 квітня 2025 року рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що у рішенні Новобузького районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2017 року та рішенні Апеляційного суду Миколаївської області від 29 червня 2017 року в справі № 481/1399/16-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним та визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними, а також рішенні Новобузького районного суду Миколаївської області від 05 березня 2018 року та постанові Апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2018 року в справі № 481/916/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_6 третя особа - Новобузька державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини встановлено, що ОСОБА_1 дізналась про смерть свого батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , - 23 травня 2016 року. А відтак станом на дату складення ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини (11 серпня 2006 року), як на те вона посилається в своєму позові, юридичних документів, які б підтверджували факт смерті батька ОСОБА_5 , а звідси - підстав для успадкування нею (позивачкою) майно баби ОСОБА_4 за правом представлення, не було. Цими рішеннями судів було встановлено та зроблено висновок про те, що позивачка мала можливість своєчасно встановити факт смерті її батька, якби відшукувала його, та могла обґрунтовано звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за правом представлення. Той факт, що ОСОБА_1 не мала юридичних підтверджень смерті свого батька ОСОБА_5 , пояснює незвернення її ні до суду, ні до інших органів з заявами про відновлення порушених, на її думку, спадкових прав аж до жовтня 2016 року, хоча про успадкування після смерті баби ОСОБА_4 сестрою спадкодавиці ОСОБА_6 їй було достовірно відомо з часу подання заяви про прийняття спадщини останньою. У зв`язку з чим єдиним спадкоємцем, який звернувся до державного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, була ОСОБА_6 - сестра спадкодавиці, яка на законних підставах 26 грудня 2006 року отримала свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, грошові вклади та майновий пай, що належали за життя ОСОБА_4 15 липня 2025 року постановою Миколаївського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лопатюк Ю. Л. задовольнено частково. Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 11 квітня 2025 року змінено, викладено мотивувальну частину в редакції постанови. Апеляційний суд виснував, що позивачка до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у строки, визначені статтю 1270 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, з часу відкриття спадщини 12 лютого 2006 року не зверталася, у наданні додаткового строку на прийняття спадщини після смерті баби ОСОБА_4 відмовлено, спадщину після смерті останньої прийняла її рідна сестра ОСОБА_6 та отримала свідоцтво про право на спадщину на належне спадкодавцеві майно, зокрема і на спірні земельні ділянки. Оскільки позивачкою не було надано суду належних та допустимих доказів того, що на час відкриття спадщини вона мала право на спадкування за законом в порядку представлення за спадкоємцем першої черги, апеляційний суд виснував про відсутність її порушеного права, пов`язаного з позбавленням її можливості здійснити (реалізувати) свої приватні (цивільні), в цьому випадку - спадкові права повністю або частково. Наразі є таким, що набрало законної сили судове рішення, яким позивачці відмовлено у задоволенні її позову про надання додаткового строку на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Саме вказане є першочерговим та визначальним для правильного вирішення теперішньої справи. Короткий зміст вимог касаційної скарги У серпні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лопатюк Ю. Л. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2025 року, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені в постановах: - Верховного Суду від 28 грудня 2020 року в справі № 662/826/19, про те, право спадкоємця першої черги на спадкування передує праву на спадкування спадкоємця четвертої черги. Спадкоємці тієї черги, яка закликається до спадкування, усувають від спадкування тим самим спадкоємців наступних черг; - Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11, від 23 вересня 2020 року в справі № 742/740/17, про те, що у статті 1301 ЦК України як підставу визнання свідоцтва недійсним прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо; - Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21, щодо встановлення факту, що має юридичне значення. Вважає, висновок експертизи, який встановив, що спочатку « ОСОБА_1 », а далі шляхом дописки та виправлення деяких штрихів та елементів літер виконувались текст « ОСОБА_6 » в рядку 206 міститься назва документа «про прийняття спадщини». Відсутність в спадковій справі заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 , і наявність ОСОБА_6 (заява посвідчена за таким же порядковим номером № 164, і під одним номером 206 в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ Новобузької державної нотаріальної контори Миколаївського обласного управління юстиції за 2006 рік), доводить факт прийняття спадщини саме ОСОБА_1 . Доводи інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Солод Р. Г. зазначив, що жодного доказу на підтвердження обставин подання заяви на відкриття спадкової справи ОСОБА_1 до суду не надала. Своєю поведінкою вона з 2006 року дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорювання, погодившись з володінням спірною спадщиною ОСОБА_4 . Ініціювання в подальшому позовів є поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії МК № 061843, виданого на підставі розпорядження Новобузької районної державної адміністрації від 09 липня 2003 року № 647-р та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 235, належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 16,67 га, яка розташована в межах території Новоюр`ївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області та складалася із трьох ділянок з кадастровими номерами: 4824583400:01:000:0190, 4824583400:05:000:0148, 4824583400:04:000:0208 (т. 1, а. с. 19). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла (т. 1, а. с. 16). 17 серпня 2006 року до Новобузької держаної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулася сестра ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , зазначивши про відсутність спадкоємців першої черги (спадкова справа № 206/2006). 26 грудня 2006 року ОСОБА_6 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Новобузької державної нотаріальної контори Миколаївської області Паліюк Л. М., на земельну ділянку площею 16,67 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Новоюр`ївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, кадастрові номери: 4824583400:01:000:0190, 4824583400:05:000:0148, 4824583400:04:000:0208. 23 листопада 2007 року Новобузька районна державна адміністрація видала ОСОБА_6 : державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 601834 року, кадастровий номер 4824583400:01:000:0190, площею 16,20 га; державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 601833, кадастровий номер 4824583400:05:000:0148, площею 0,39 га; державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 601832, кадастровий номер 4824583400:04:000:0208, площею 0,08 га, які розташовані на території Новоюр`ївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказані державні акти зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010702002182, № 010702002183 (т. 1, а. с. 20-22) 15 червня 2016 року видано свідоцтво про смерть ОСОБА_5 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 15). 27 січня 2022 року на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_6 відчужила ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровими номерами 4824583400:01:000:0190 площею 16,2 га; 4824583400:05:000:0148 площею 0,3922 га; 4824583400:04:000:0208 площею 0,0824 га, що підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 жовтня 2024 року. 31 жовтня 2016 року рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області в справі № 481/1028/16-ц встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Миколаєві (актовий запис про смерть № 1431 складений 24.03.1995 року), на рівні рідних дочки та батька. Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Новоюр`ївці Новобузького р-ну Миколаївської обл. (актовий запис про смерть № 3 зроблений 14.02.2006 року), та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Миколаєві (актовий запис про смерть № 1431 складений 24 березня 1995 року), на рівні рідних матері та сина (а. с. 14, т. 1). 29 червня 2017 року рішенням Апеляційного суду Миколаївської області в справі № 481/1399/16-ц рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2017 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє позовних вимог на предмет спору, - Новобузька державна нотаріальна контора Миколаївської області, про визначення свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, визнання недійними державних актів на право власності на земельні ділянки скасовано та відмовлено у задоволенні цих вимог (т. 1, а. с. 37-42). У справі №481/1399/16-ц встановлено, що після смерті своєї баби - ОСОБА_4 позивачі з заявами про прийняття спадщини не зверталися, оскільки вважали, що таке право має їх батько - ОСОБА_5 , який був сином померлої, тобто спадкоємцем першої черги. Про смерть свого батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивачі дізналися лише у травні 2016 року, отримавши 15 червня 2016 року свідоцтво про смерть. Водночас питання про поновлення своїх прав як спадкоємців першої черги за правом представлення на звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини позивачі не ставили. 15 серпня 2017 року онука спадкодавиці - ОСОБА_1 подала заяву до Новобузької державної нотаріальної контори Миколаївської області про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті її баби ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 16 серпня 2017 року (вих. № 683/02-31) державним нотаріусом Новобузької державної нотаріальної контори Миколаївської області Паліюк Л. М. винесено постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій зазначено, що після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за заявою її рідної сестри ОСОБА_6 . Новобузькою державною нотаріальною конторою Миколаївської області заведена спадкова справа № 206/2006. З дня відкриття спадщини до Новобузької нотаріальної контори заяв від ОСОБА_1 щодо спадкування не надходило, тому спадкоємцю, яка прийняла спадщину в установлені законом строки, а саме ОСОБА_6 26 грудня 2006 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом. На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 у 2006 році у ОСОБА_1 не було законних підстав спадкувати за правом представлення, оскільки свідоцтво про смерть батька ОСОБА_1 - ОСОБА_5 видане тільки у 2016 році (т. 1, а. с. 17). 05 березня 2018 року рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області в справі № 481/916/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2018 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє позовних вимог на предмет спору, Новобузька державна нотаріальна контора Миколаївської області, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, залишено без задоволення (т. 1, а. с.43-48). Оцінюючи поважність причин пропуску позивачами передбаченого законом строку на прийняття спадщини, суд у справі № 481/916/17 врахував, що, довідавшись 23 травня 2016 року про смерть батька, позивачі звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини тільки 06 грудня 2016 року, тобто більше ніж через шість місяців після того, як їм стало відомо, що вони є спадкоємцями ОСОБА_4 за правом представлення. Відповідно до висновку експерта, складеного в межах кримінального провадження № 12019150270000610 від 29 листопада 2019 року, з правовою кваліфікацією за частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України за фактом підроблення офіційного документа, в книзі обліку і реєстрації спадкових справ Новобузької державної нотаріальної контори Миколаївського обласного управління юстиції за 2006 рік на сторінці 51 під порядковим номером справи 206 у 6-й колонці з назвою «Прізвище, ім`я, по батькові заявника вносилися зміни до первинного змісту, а саме були видалені рукописні записи « ОСОБА_1 » та « ОСОБА_6 », які виконувались в такій послідовності спочатку - « ОСОБА_1 », а далі шляхом дописки та виправлення деяких штрихів та елементів літер виконувався рукописний текст « ОСОБА_6 » (т. 1, а. с. 26-30).

Позиція Верховного Суду Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21). Відповідно до статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять всі права і обов`язки, що належали спадкодавцю у момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За приписами статей 1261, 1262 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини, спадкують за правом представлення (частина перша статті 1266 ЦК України). Згідно з частою третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто (стаття 1269 ЦК України). Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно із спадкодавцем. Такі висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2025 року в справі № 309/4235/21, від 27 серпня 2025 рокув справа № 759/22741/23 та ін. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її бабою, син останньої - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , - її батьком, а тому вважала, що має право на спадкування спірного майна за правом представлення. Спадщину після смерті спадкодавця вона прийняла, направивши на адресу Казанківської державної нотаріальної контори (яка на той час виконувала обов`язки Новобузької державної нотаріальної контори) посвідчену нотаріально Новоюр`ївської сільською радою Новобузьского району Миколаївської області заяву про прийняття спадщини в останній день строку на прийняття спадщини. Квитанції про направлення заяви у неї не збереглися. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України). Обставини неприйняття ОСОБА_1 спадщини після смерті її баби ОСОБА_4 , а саме незвернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, встановлено: 1) рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 29 червня 2017 року в справі №481/1399/16-ц, яким відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, визнання недійними державних актів на право власності на земельні ділянки, 2) рішенням Новобузського районного суду Миколаївської області від 05 березня 2018 року в справі № 481/916/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2018 року, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Із указаних рішень вбачається, що станом на дату складення ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини - 11 серпня 2006 року, як на те вона посилається в своєму позові, юридичних документів, які б підтверджували факт смерті батька ОСОБА_5 , не було. А відтак підстави для звернення її до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за правом представлення були відсутні. Цими рішеннями судів також встановлено, що позивачка мала можливість своєчасно встановити факт смерті її батька, якби відшукувала його, та могла обґрунтовано звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за правом представлення. Той факт, що ОСОБА_1 не мала юридичних підтверджень смерті свого батька ОСОБА_5 , пояснює і її незвернення ні до суду, ні до інших органів з заявами про відновлення порушених, на її думку, спадкових прав аж до жовтня 2016 року, хоча про успадкування після смерті баби ОСОБА_4 сестрою спадкодавиці ОСОБА_6 їй було достовірно відомо з часу подання заяви про прийняття спадщини останньою. Отже, доводи позивачки про те, що вона прийняла спадщину після смерті своєї баби ОСОБА_4 , є безпідставними, оскільки не спростовують обставин, які встановлені рішеннями в справах №481/1399/16-ц та № 481/916/17, які мають преюдиційне значення для цієї справи. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц). У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі. Тобто, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним в тому випадку, коли спадкоємець, якому таке свідоцтво видане, не має права на спадкування. Зокрема йдеться про випадки, коли відпала підстава закликання відповідача до спадкування. У справі, яка переглядається, встановлено, що позивачка до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у строки, визначені статтю 1270 ЦК України, з часу відкриття спадщини 12 лютого 2006 року не зверталася, у наданні додаткового строку на прийняття спадщини після смерті баби ОСОБА_4 відмовлено, спадщину після смерті останньої прийняла її рідна сестра ОСОБА_6 та отримала свідоцтво про право на спадщину на належне спадкодавцеві майно, зокрема і на спірні земельні ділянки. Оскільки позивачкою не було надано суду належних та допустимих доказів того, що на час відкриття спадщини вона мала право на спадкування за законом в порядку представлення за спадкоємцем першої черги, то колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про недоведеність позивачкою порушення її права, пов`язаного з позбавленням її можливості здійснити (реалізувати) свої приватні (цивільні), в цьому випадку - спадкові права повністю або частково. Висновок експерта, складений в межах кримінального провадження № 12019150270000610 від 29 листопада 2019 року, оцінений апеляційним судом разом з іншими доказами в справі у сукупності. Наразі є таким, що набрало законної сили судове рішення, яким позивачці відмовлено у задоволенні її позову про надання додаткового строку на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , що є преюдиційною обставиною для вирішення цієї справи. Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суд не врахував висновків Верховного Суду від 28 грудня 2020 року в справі № 662/826/19, від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11, від 23 вересня 2020 року в справі № 742/740/17, Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21, є безпідставними, з огляду на таке. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32). Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. У справі № 662/826/19, на яку посилається заявниця в касаційній скарзі, суди виснували, що позивачка є спадкоємицею першої черги після смерті батька, із спадкодавцем не проживала, пропустила строк на подання заяви про прийняття спадщини. Позивачці в іншому провадженні рішенням суду надано додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, та у визначений судом строк вона подала до нотаріальної контори таку заяву. Проте свідоцтво про право на спадщину після смерті спадкодавця отримала відповідачка, яка є спадкоємцем четвертої черги, звертаючись до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про прийняття спадщини зазначила, що інших спадкоємців немає. У справі № 2-1316/2227/11 було встановлено, що спадкоємці майна померлого звернулися до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, що підтверджено відповідними заявами. Крім того спадкоємці проживали разом із спадкодавцем. Отже, відповідачі прийняли спадщину після смерті спадкодавця і не пропустили строк, передбачений частиною першою статті 1269 ЦК України. У справі № 742/740/17 Верховний Суд вказав, що , установивши, що спірний будинок із господарськими будівлями введений в експлуатацію в 1969 році під час перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, апеляційний суд зробив правильний висновок, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя, тобто частка ОСОБА_4 в праві спільної сумісної власності на спірний будинок становила 1/2 частину. Оскільки спадкоємцями за законом після його смерті були дружина та син ОСОБА_1, які мали право на спадкування частини цього будинку, апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на частину будинку в порядку спадкування за законом. У справі №560/17953/21 розглядався адміністративний позов про визнання протиправним та скасування рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служб. Отже, не можна вважати, що обставини справ, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, є подібними обставинам справи, що переглядається. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду. Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішенням суду апеляційної інстанції і спростовуються матеріалами справи. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain), пункт 29). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цій справі судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лопатюк Юлії Леонідівни залишити без задоволення. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська