Постанова КАС ВС № 240/23206/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ справа № 240/23206/24 адміністративне провадження № К/990/16163/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Мацедонської В.Е., суддів - Мельник-Томенко Ж.М., Смоковича М.І., розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою адвокатки Дячук Ірини Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року (головуючий суддя - Приходько О.Г.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року (головуючий суддя - Курко О.П., судді - Боровицький О.А., Шидловський В.Б.) І. Суть спору 19 листопада 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_1 ), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2, В/ч НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач-3, В/ч НОМЕР_2 ), в якому просив: - визнати протиправним і скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов на військову службу під час мобілізації" від 16 серпня 2024 року № 98М в частині призову на військову службу під час проведення мобілізації в команду та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_3 ; - визнати протиправним і скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16 серпня 2024 року № 285 в частині прийняття на військову службу за призовом під час мобілізації до Збройних Сил України на строк до закінчення воєнного стану або до оголошення воєнного стану або оголошення указу Президента про демобілізацію та призначення на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти Військової частини НОМЕР_2 з 16 серпня 2024 року, зарахування до списків частини та на всі види забезпечення; - визнати протиправним і скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 22 вересня 2024 року № 330 в частині призначення позивача відповідно до розподілу Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України від 14 вересня 2024 року № 300/ПУ/1456/дск до списків Військової частини НОМЕР_1 та виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення при Військовій частині НОМЕР_4 ; - визнати протиправним і скасувати наказ командира (по стройовій частині) Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування позивача до списків особового складу резерву 322 роти Військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення, який прибув для проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період із Військової частини НОМЕР_2 та зарахування у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 ; - визнати протиправним і скасувати наказ командира (по стройовій частині) Військової частини НОМЕР_1 в частині виключення зі списків резерву 322 роти Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення позивача та призначення на посаду оператора РЕР № 282 та зарахування до списків особового складу, на всі види забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 ; - зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_1 виключити зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначено про незаконні дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які призвели до незаконної мобілізації позивача, направлення для проходження військової служби та зарахування його до списків частини на всі види забезпечення. ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх ухвалення. ОСОБА_1 14 серпня 2024 року був затриманий працівниками поліції та направлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 для проходження ВЛК. Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов на військову службу під час мобілізації" від 16 серпня 2024 року № 98М позивача призвано на військову службу під час мобілізації та направлено для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_3 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16 серпня 2024 року № 285 позивача прийнято на військову службу за призовом під час мобілізації до Збройних Сил України та призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти Військової частини НОМЕР_2 з 16 серпня 2024 року, зараховано до списків частини та на всі види забезпечення. У подальшому, наказом командира (по стройовій частині) Військової частини НОМЕР_1 позивача зараховано до списків особового складу резерву 322 роти Військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення, та зараховано у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 . Не погоджуючись із діями відповідачів, вважаючи такі дії щодо мобілізації протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року, визнано неповажними вказані представницею ОСОБА_1 підстави для поновлення строку звернення до суду з позовом у цій справі, позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії - повернуто позивачу. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що строк звернення із позовом у цій справі становить один місяць з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, яке він пов`язує прийняттям оскаржуваних наказів та вчиненням відповідних дій. Суди вказали, що оскільки порушення свого права на відстрочку від служби, на захист якого подано позовну заяву, позивач пов`язує саме зі спірним наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов на військову службу під час мобілізації" від 16 серпня 2024 року № 98М, то саме ця подія є початком перебігу строку. Позивач звернувся до суду з позовом 19 листопада 2024 року, тобто з пропуском встановленого місячного строку, без додання заяви щодо поновлення пропущеного процесуального строку звернення з цим позовом до суду та без подання жодного доказу у підтвердження обставин щодо неможливості своєчасного звернення до суду з цим позовом. Водночас, у поданій ОСОБА_1 до суду заяві про усунення недоліків позовної заяви не вказано жодної поважної причини у розумінні процесуального закону, а саме, такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій. Доводи про те, що позивач з моменту мобілізації перебував на військовій службі не доводить неможливості вчасної реалізації права на судовий захист та не підтверджує існування реальних фактичних перешкод для звернення до суду. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, і як наслідок, повернення позовної заяви на підставі частини 2 статті 123, пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України. ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції 16 квітня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвокатки Дячук Ірини Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 травня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі частини другої статті 328 КАС України. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 червня 2026 року у зв`язку з настанням обставин, які унеможливлюють участь судді Мартинюк Н.М. у цій справі, для розгляду справи №240/23206/24 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Мацедонської В.Е., суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Смоковича М.І. ІV. Касаційне оскарження У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 та ухвалити нове судове рішення, яким визнати поважними вказані представником позивача підстави для поновлення строку звернення до суду, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження по справі та продовження розгляду. На обґрунтування позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме статті 122 КАС України, та неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23 щодо застосування частини 5 статті 122 КАС України. Крім того, представник позивача вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази. Також представник позивача зауважує про безпідставність врахування судом апеляційної інстанції практики Верховного Суду, а саме - постанови від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 та постанови від 11 квітня 2024 року у справі № 520/7954/22, оскільки ці справи не є подібними до обставин вказаної справи. Крім того, у зазначених справах не досліджувалось питання строку звернення до суду з позовом. Позивач наполягає на тому, що ним було надано достатньо доказів, які підтверджують перебування останнього на військовій службі та неможливість у зв`язку із цим вчасно реалізувати своє право щодо звернення до суду із позовною заявою. ІНФОРМАЦІЯ_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані ухвалу та постанову - залишити без змін. Так на переконання ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосуванню у справі підлягає спеціальний місячний строк, який встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Таким чином, днем, коли у позивача виникло право на звернення до адміністративного суду є 16 серпня 2024 року, а днем закінчення вказаного строку, з урахуванням приписів частини п`ятої статті 122 КАС України - 16 вересня 2024 року. Разом з тим, позовну заяву представниця позивача подала 19 листопада 2024 року, тобто через два місяця після спливу відповідного процесуального строку. Враховуючи вищевказане, на думку відповідача-1, позивач пропустив строк на звернення до адміністративного суду, а тому підлягають з`ясуванню та оцінці підстави пропуску строку звернення до суду, можливість визнання їх поважними та загалом можливість для поновлення строку. Водночас, вказує, що позивачем не доведено поважності причин пропуску строку на подання позовної заяви у цій справі. Інші учасники правом на подання відзиву не скористались, що не перешкоджає перегляду судових рішень у цій справі. V. Застосування норм права, та висновки за результатами розгляду касаційної скарги За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі установлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України). Пунктом 1, 2 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною цих функцій. Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Частиною другою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Також цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду (частина третя статті 122 КАС України). Так, згідно із частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Частинами першою та другою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом з обґрунтуванням поважності підстав пропуску цього строку, підтверджених належними доказами. Так, суд встановив, що позивач був мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_1 16 серпня 2024 року, про що зазначив в позовній заяві, тоді як з позовом звернувся лише 19 листопада 2024 року. 18 грудня 2024 року від представниці позивача на виконання вимог ухвали суду від 02 грудня 2024 року надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій остання просила поновити строк звернення до суду. В обґрунтування поданої заяви, представницею позивача зазначено, що позивач оскаржує незаконне та протиправне рішення органу державної влади, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене у вигляді (формі) наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов на військову службу під час мобілізації" від 16 серпня 2024 року № 98М. Інші оскаржувані накази про переміщення та зарахування позивача до особового складу на всі види забезпечення є похідними від вищевказаного наказу від 16 серпня 2024 року № 98М. Разом з тим, представниця позивача акцентувала увагу на те, що рішення органу державної влади, оформлене у вигляді (формі) наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов на військову службу під час мобілізації" від 16 серпня 2024 року № 98М, не пов`язане із прийняттям, проходженням чи звільненням із публічної служби, а тому до заявлених вимог у цій справі застосовується шестимісячний строк звернення до суду. Також зазначає про те, що позивач з моменту його мобілізації увесь час перебував на військовій службі, що значно ускладнило його можливості щодо збору доказів до суду, залучення представника та вчинення інших дій щодо пришвидшення звернення до суду з позовом. Отже, на переконання сторони позивача, строк оскарження протиправних дій відповідачів ним не пропущений. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач звернувся до суду з пропуском місячного строку звернення до суду, при цьому, поважних причин, які є об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом ОСОБА_1 наведено не було. У той же час, пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. З аналізу указаних норм вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори, які пов`язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї. За таких обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо необхідності застосування частини 5 статті 122 КАС України, оскільки ця адміністративна справа з огляду на предмет її спору є справою щодо проходження позивачем публічної служби. А тому, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду слід керуватися саме частиною п`ятою статті 122 КАС України, якою передбачено місячний строк звернення до суду та обчислювати такий строк з моменту, коли позивач дізнався або мав дізнатися про порушення своїх прав у зв`язку із прийняттям оскаржуваних наказів. Щодо наявності поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій та зазначає таке. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена). Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки. Так суди попередніх інстанцій встановили, що позивач прийняв військову присягу 15 вересня 2024 року, а з 16 серпня 2024 року зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та у подальшому, а саме з 23 вересня 2024 року - зарахований до особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Отже, суди констатували, що позивач об`єктивно знав про призов на військову службу, оскільки з 16 серпня 2024 року зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 , а отже був обізнаний про оскаржувані дії та накази відповідачів. Так, зокрема, з 16 серпня 2024 року позивач знав про порушення своїх прав оскаржуваним наказом "Про призов на військову службу під час мобілізації" від 16 серпня 2024 року № 98М, який позивач визначає основним предметом оскарження (інші вимоги похідними) та наказ Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16 серпня 2024 року №

285. Крім того, 23 вересня 2024 року позивачу стало відомо про оскаржуваний наказ від 22 вересня 2024 року № 330 щодо зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Таким чином суди дійшли висновку, що позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого місячного строку звернення до суду, натомість останнім не було надано жодних належних доказів на підтвердження поважності причин такого пропуску строку, та не наведено жодних обґрунтованих доводів. При цьому, посилання позивача про, що він з моменту мобілізації перебував на військовій службі не доводить неможливості вчасної реалізації права на судовий захист та не підтверджує існування реальних фактичних перешкод для звернення до суду. Окрім того, на противагу доводам представниці позивача щодо надмірного формалізму, який вона вбачає у застосуванні встановленого законом строку звернення до суду, суди вказали, що законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Водночас, твердження представниці позивача у касаційній скарзі про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який проходить військову службу, що ускладнювало процес звернення позивача до суду, суд касаційної інстанції вважає непереконливими, оскільки в цій справі від імені позивача діє адвокат, договір з яким ОСОБА_1 уклав 14 серпня 2024 року (у день, коли позивача було затримано працівниками поліції). Колегія суддів зауважує, що факт звернення позивача за правовою допомогою не змінює моменту, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання відповідної інформації, тощо. Більше того, позивач не був позбавлений права звернення за юридичною допомогою раніше. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі №380/6445/24. Посилання ОСОБА_1 на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23, є безпідставним, зважаючи на різні обставини цієї справи та справи, на яку посилається скаржник, зокрема, відсутність представника, який міг би здійснювати представництво інтересів діючого військовослужбовця на відміну від того, що у даній справі інтереси позивача здійснюються саме представником. Водночас, як вбачається із касаційної скарги, представниця позивача погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо місячного строку звернення до суду, проте вказує про поважність такого пропуску. При цьому, скаржником зазначено, що судами надано однобічну оцінку обставинам справи, не враховано і не досліджено належним чином подані у справі докази, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, оскільки унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Представниця позивача звернула увагу, що нею надані усі необхідні та достатні, на її думку, докази, які свідчать про неможливість вчасного звернення до суду, та які підтверджують поважність пропуску строку. Разом з тим, Суд, аналізуючи вказані доводи позивача, констатує, що такі зводяться до того, що внаслідок неправомірних дій відповідача-1, останній позбавлений можливості оформити відстрочку від призову на військову службу, набув статусу військовослужбовця, та проходить військову службу, що і стало перешкодою для вчасної реалізації права на судовий захист. Водночас, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2024 року у справі №160/10728/23 звернув увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця. Крім того, в зазначеній вище постанові Верховний Суд вказав, що відповідно до частини одинадцятої статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи. Тобто, з метою ведення районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки спеціального обліку військовозобов`язаних, резервістів, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на останніх покладено обов`язок із своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади. Суд зазначає, що законодавче обмеження строку звернення до суду, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Тобто, при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року N° 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України») Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності. Водночас, у цій справі суди попередніх інстанцій надали належну оцінку усім доводам позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та не установили наявності підстав для його поновлення. З огляду на викладене Суд констатує, що у касаційній скарзі відсутні обґрунтовані доводи, які б свідчили про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій постановлені законні і обґрунтовані судові рішення, які ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні. VІ. Висновки щодо розподілу судових витрат З огляду на результат касаційного розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 122, 341, 345, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу адвокатки Дячук Ірини Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року залишити без змін. Судовий збір розподілу не підлягає. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська Судді Ж. М. Мельник-Томенко М. І. Смокович