Постанова КЦС ВС № 466/1532/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2026 року м. Київ справа № 466/1532/19 провадження № 61-16858св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Ігнатенка В. М., суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Фаловської І. М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури Таргонія Олександра Вячеславовича на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2022 року у складі судді Едера П. Т. та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М. у справі за позовом керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 (Галицька окружна прокуратура м. Львова) Янчишина Сергія Володимировича, поданої в інтересах територіальної громади м. Львова, інтереси якої представляє Львівська міська рада до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Горизонт-Захід 1», треті особи: представництво Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, Американське Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, ОСОБА_2, товариство з обмеженою відповідальністю «АПБ Цегла», про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та скасування записів про державну реєстрацію прав; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до територіальної громади м. Львова, в особі Львівської міської ради, про стягнення компенсації за витребування земельної ділянки, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2019 року керівник Львівської місцевої прокуратури № 2 (Галицька окружна прокуратура м. Львова) Янчишин С. В. в інтересах територіальної громади м. Львова, інтереси якої представляє Львівська міська радазвернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Горизонт-Захід 1» (далі - ТОВ «Горизонт-Захід 1»), треті особи: представництво Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, Американське Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «АПБ-Цегла» (далі - ТОВ «АПБ-Цегла»), про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та скасування записів про державну реєстрацію прав. Позов обґрунтований тим, що у ході здійснення Львівською місцевою прокуратурою № 2 Львівської області представницької діяльності встановлено факт незаконного вибуття земельної ділянки, що знаходиться на АДРЕСА_1 , площею 0,2030 га з комунальної власності Львівської міської ради. Ухвалою Львівської міської ради від 29 вересня 2005 року № 2570 «Про продаж земельних ділянок у м. Львові шляхом проведення аукціону» затверджено технічні паспорти земельних ділянок, визначених для продажу на земельних аукціонах, а також стартові ціни продажу земельних ділянок у м. Львові, визначені на підставі експертної грошової оцінки для продажу на земельних аукціонах, згідно з додатком, в якому, серед іншого, зазначено стартову ціну продажу вищевказаної земельної ділянки у розмірі 1 279 251,13 грн. У подальшому зазначену земельну ділянку за результатами земельних торгів (аукціону), які відбулися 01 квітня 2008 року (протокол аукціону від 01 квітня 2008 року № 01), продано Закритому акціонерному товариству «Агропромбуд» (далі - ЗАТ «Агропромбуд»), правонаступником якого є ТОВ «АПБ-Цегла». 07 квітня 2008 року за результатами аукціону між Львівською міською радою і ТОВ «АПБ-Цегла» було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки. У вересні 2017 року Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництво Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу звернулись до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради і ТОВ «АПБ-Цегла», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів, відділ Держгеокадастру у м. Львові, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , ТОВ «Горизонт-Захід 1», в якому просили визнати недійсною ухвалу 16-ої сесії 4-го скликання Львівської міської ради від 29 вересня 2005 року № 2570 «Про продаж земельних ділянок у м. Львові шляхом аукціону»; визнати недійсними результати аукціону, що відбувся 01 квітня 2003 року переможцем якого визначено ЗАТ «Агропромбуд», правонаступником якого є ТОВ «АПБ-Цегла»; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений 07 квітня 2008 року між Львівською міською радою та ЗАТ «Агропромбуд», правонаступником якого є ТОВ «АПБ-Цегла». Рішенням Господарського суду Львівської області від 13 грудня 2017 року у справі № 914/1964/17 у задоволенні вказаного позову відмовлено. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22 березня 2018 року у справі № 914/1964/17 рішення Господарського суду Львівської області від 13 грудня 2017 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсною ухвалу Львівської міської ради від 29 вересня 2005 року № 2570 «Про продаж земельних ділянок у м. Львові шляхом аукціону» в частині земельної ділянки, площею 0,2030 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано недійсними результати аукціону з продажу цієї земельної ділянки, переможцем якого визначено ЗАТ «Агропромбуд»; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 07 квітня 2008 року між Львівською міською радою і ЗАТ «Агропромбуд». У зазначеній справі господарським судом встановлено, що ухвала Львівської міської ради від 29 вересня 2005 року № 2570 прийнята на виконання ухвал Львівської міської ради від 14 жовтня 2004 року № 1841 «Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах» та від 16 грудня 2004 року № 1995 «Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах», додатками до яких є відповідні Переліки земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах. Встановлено відсутність у таких Переліках спірної земельної ділянки, площею 0,2030 га, яку було продано на земельному аукціоні. Львівська міська рада обґрунтовувала законність продажу спірної земельної ділянки ухвалою Львівської міської ради від 11 січня 2005 року № 2022 «Про визначення переліку земельних ділянок, призначений для продажу на земельних аукціонах», якою визначено перелік земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах, згідно з додатком. У поданій міською радою копії Додатку № 1 до ухвали міської ради від 11 січня 2005 року № 2022, серед інших земельних ділянок, вказано земельну ділянку, площею 0,2106 га. Прокурор вказував про те, що господарським судом неодноразово було зобов`язано Львівську міську раду надати оригінал ухвали Львівської міської ради від 11 січня 2005 року № 2022 та додатку № 1 до неї для огляду в судовому засіданні, проте міською радою вимоги суду виконані не були. Крім того, прокурор зазначав про те, що при розгляді справи господарським судом було прослухано компакт-диск № Л1030Е2008172716С2 із записом пленарних засідань 13 сесії 4 скликання Львівської міської ради (засідання відбувались 10, 11 та 20 січня 2005 року), який відповідає аудіо версії цих засідань, що міститься на офіційному сайті Львівської міської ради та встановлено, що у ході таких пленарних засідань не вирішувалось питання щодо продажу спірної земельної ділянки, площею 0,2030 га, та ухвала міської ради про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах депутатами міської ради 11 січня 2005 року прийнята не була. Постановою Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 914/1964/17 касаційні скарги Львівської міської ради і ТОВ «Горизонт-Захід 1» залишено без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22 березня 2018 року залишено без змін. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим № 4610137500:01:003:0034 встановлено, що 22 липня 2014 року зареєстровано право приватної власності ТОВ «АПБ-Цегла» на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер 782, виданого 07 квітня 2008 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пелех О. З.; державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер ЯД №499533, виданого 26 серпня 2008 року управлінням земельних ресурсів у м. Львові. 22 липня 2014 року зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер 816, виданого 22 липня 2014 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р. В. 31 травня 2016 року зареєстровано право приватної власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер 827, який і надалі згідно відомостей Державного реєстру прав залишається її власником. Прокурор зазначив, що Львівська міська рада як власник спірної земельної ділянки та як орган місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду м. Львова повинна здійснювати повноваження щодо права власності від її (громади) імені, в її інтересах, на підставі Конституції України та інших законів України, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто, воля територіальної громади як власника майна може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Посилаючись на вищезазначені рішення судів господарської юрисдикції прокурор вважав, що наявні правові підстави для витребування на користь територіальної громади м. Львова спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння. Прокурор вказав, що витребування земельної ділянки відповідатиме легітимній меті та переслідуватиме законний суспільний, публічний та загальний інтерес, оскільки спрямовуватиметься на поновлення порушеного права власника територіальної громади. Крім того, спірна земельна ділянка має виключне історико-культурне значення, оскільки розташована у межах історичного ареалу м. Львова, на території гетто, поруч зі спірною земельною ділянкою розташований Музей «Територія терору», а на протилежній стороні просп. Чорновола у м. Львові - Пам`ятник жертвам Львівського єврейського голокосту 1941-1943 років. Зазначені обставини, на думку прокурора, підтверджують порушення прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади, національних меншин зокрема на охорону культурної спадщини об`єктів, пов`язаних із Голокостом, вчиненим у період Другої світової війни, а також щодо охорони прав національної меншини, зокрема права на охорону та збереження культурної спадщини (у тому числі історичної, релігійної, сакральної), участь у її дослідженні та збереженні. З урахуванням викладеного, керівник Львівської місцевої прокуратури № 2 (Галицька окружна прокуратура м. Львова) Янчишин С. В. в інтересах територіальної громади м. Львова, інтереси якої представляє Львівська міська рада просив суд: - витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 у комунальну власність Львівської міської ради земельну ділянку з кадастровим № 4610137500:01:003:0034, площею 0,203 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 412972146000, номер запису про право власності: 14749853; - скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим № 4610137500:01:003:0034, площею 0,203 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 412972146000, номер запису про право власності: 14749853; - скасувати запис про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди вказаної земельної ділянки, орендар ТОВ «Горизонт-Захід 1», номер запису про інше речове право: 17295350. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до територіальної громади м. Львова, в особі Львівської міської ради, про стягнення компенсації за витребування земельної ділянки. Позовна заява мотивована тим, що право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 набув на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 травня 2016 року, укладеного між ним та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лозинською І.П. за р. №

827. На день придбання земельної ділянки вона мала реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі прав на нерухоме майно - 412972146000 й номер запису про право власності - 6419055, та були відсутні відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, що підтверджувалося Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім того, у пункті 3.1. договору купівлі-продажу земельної ділянки зазначено, що внаслідок продажу земельної ділянки не порушуються права та законні інтереси інших осіб, земельна ділянка вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, самовільного будівництва на ній немає, земельна ділянка не була продана, подарована, відчужена в інший спосіб, не заставлена в спорі, під забороною відчуження та арештом не знаходилася. Враховуючи викладене ОСОБА_1 зазначив, що діяв правомірно, його поведінка свідчила про наміри законно набути у власність спірну земельну ділянку. Крім того, він проявив достатню обачливість і здійснив усі заходи, щоб переконатися у відсутності будь-яких заборон та обмежень для набуття права власності на спірну земельну ділянку. Отже, ОСОБА_1 вважав, що є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, що визнається Львівською міською радою. Підставою витребування земельної ділянки з власності ОСОБА_1 прокурором зазначено пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України, оскільки ухвала 16-ої сесії 4-ого скликання Львівської міської ради від 29 вересня 2005 року № 2570 «Про продаж земельних ділянок у м. Львові шляхом аукціону», а також результати аукціону та правочин на її відчуження із першим власником - ЗАТ «Агропромбуд» були визнані у судовому порядку недійсними, а відтак на думку прокурора, спірна земельна ділянка вибула з власності територіальної громади м. Львова поза її волею. Разом з тим аналіз змісту постанови Львівського апеляційного господарського суду у справі № 914/1964/17 від 22 березня 2018 року, на думку позивача за зустрічним позовом, дозволяє констатувати факт вчинення органом місцевого самоврядування незаконних дій у формі винесення вищевказаної ухвали міської ради, недійсність якої є підставою для подання позову про витребування цієї ділянки у добросовісного набувача. Таким чином, саме вчинення органом місцевого самоврядування неправомірних дій надає можливість державі здійснити втручання в право ОСОБА_1 на мирне володіння майном. При здійсненні такого втручання держави в право особи на мирне володіння майном, суд має оцінювати та визначати, чи буде таке втручання відповідати, зокрема, принципам пропорційності і належного урядування, а у випадку скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові, оскільки земельна ділянка вперше була відчужена органом місцевого самоврядування за результатами аукціону ЗАТ «Агропромбуд» за відплатним договором. На час звернення прокурора до суду позивачем за зустрічним позовом було проведено значні невід`ємні поліпшення земельної ділянки. У зв`язку з забороною, накладеною судом у цій справі, ОСОБА_1 не має змоги використовувати придбану ним земельну ділянку за цільовим призначенням, у зв`язку з чим несе значні збитки. Таким чином, при задоволенні позову прокурора про витребування земельної ділянки із володіння ОСОБА_1 наявні правові підстави для стягнення з Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 27 668 175 грн, з яких: 16 478 931 грн - розмір компенсації за витребування спірної земельної ділянки, 11 189 244 грн інфляційні втрати. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Львівської міської ради на його користь в порядку компенсації за витребування земельної ділянки, загальною площею 0,2030 га, кадастровий номер: 4610137500:01:003:0034, що розташована на АДРЕСА_1 , грошові кошти у розмірі 27 478 000,00 грн. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної, касаційної інстанцій Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 08 травня 2019 року прийнято до розгляду зустрічний позов ОСОБА_1 об`єднано первісний позов керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради та зустрічний позов ОСОБА_1 в одне провадження. Призначено підготовче судове засідання. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2022 року у задоволенні позову керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 (Галицька окружна прокуратура м. Львова) Янчишина С. В. в інтересах територіальної громади м. Львова, інтереси якої представляє Львівська міська рада та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Львівська міська рада відмовилась від позову прокурора, незважаючи на цю відмову прокурор вважає, що існують порушення інтересів територіальної громади і підтримує позовні вимоги самостійно, відповідно до вимог ЦПК України. Правовою підставою витребування земельної ділянки з власності ОСОБА_1 є пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України, оскільки рішення Львівської міської ради у формі ухвали 16-ої сесії 4-ого скликання Львівської міської ради від 29 вересня 2005 року № 2570 «Про продаж земельних ділянок у м. Львові шляхом аукціону», а також результати аукціону та правочин на її відчуження з першим власником (ЗАТ «Агропромбуд») були визнані в судовому порядку недійсними, що є підставою для витребування спірного майна в останнього власника. Суд першої інстанції вказав про те, що при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 травні 2016 року ОСОБА_1 діяв правомірно, його поведінка свідчила про наміри набути у власність спірну земельну ділянку. Враховуючи те, що ОСОБА_1 набув у власність спірне нерухоме майно за відплатним правочином, в особи, яка також була добросовісним набувачем цього майна та мала право його продати, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки. Суд першої інстанції зазначив, що задоволення первісного позову, з огляду на всі встановлені під час розгляду справи по суті обставини, становитиме невиправдане втручання у право власності ОСОБА_1 , тобто не буде дотримано принципу пропорційності, у тому числі враховуючи позицію Львівської міської ради, яка виступає позивачем у цій справі та не підтримує у повному обсязі заявлений прокурором позов. Оскільки суд дійшов висновку про безпідставність первісного позову, відповідно відсутні будь-які законні та обґрунтовані підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 . Постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 22 серпня 2022 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в суді першої інстанції Львівська міська рада заперечувала проти позову прокурора, посилаючись на те, що воля Львівської міської ради на відчуження спірної земельної ділянки існувала. Разом з тим незважаючи на позицію Львівської міської ради, прокурор вбачав порушення інтересів територіальної громади і підтримав позовні вимоги самостійно. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що намагання виправити допущену в минулому органом місцевого самоврядування «помилку» не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на третіх осіб усі негативні наслідки такої «помилки», оскільки задоволення позову із формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на відповідача, а отже, порушить справедливий баланс інтересів сторін. Крім того, апеляційний суд вказав, що підставою продажу спірної земельної ділянки була ухвала Львівської міської ради від 29 вересня 2005 року № 2570, яка у судовому порядку визнана недійсною у частині спірної земельної ділянки, також господарським судом було визнано недійсними результати аукціону з продажу цієї земельної ділянки, переможцем якого визначено ЗАТ «Агропромбуд». Проте зазначеній вище ухвалі міської ради передувала ухвала Львівської міської ради від 11 січня 2005 року № 2022, у додатку № 1 до якої у переліку земельних ділянок, призначених для продажу, вказано спірну земельну ділянку. Ухвала Львівської міської ради від 11 січня 2005 року № 2022 є чинною. Після внесення земельної ділянки до переліку ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах, було розроблено та затверджено технічну документацію на спірну земельну ділянку, в якій є посилання на ухвалу Львівської міської ради від 11 січня 2005 року № 2022 року. Посилання на ухвалу Львівської міської ради від 11 січня 2005 року № 2022 року є також у висновку про попереднє погодження місця розташування земельної ділянки від 10 лютого 2005 року № 40/333 01-05; висновку для вибору відведення земельної ділянки під забудову від 14 квітня 2005 року № 21/01; висновку Державного управління екології та природних ресурсів у Львівській області про погодження місця розташування земельної ділянки від 11 липня 2005 року; в акті вибору земельної ділянки, призначеної для продажу на земельних торгах від 01 серпня 2005 року; пояснювальній записці до Проєкту відведення земельної ділянки. Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що дії Львівської міської ради, які є послідовними, на думку колегії суддів, підтверджують волю власника земельної ділянки на її відчуження. Судом установлено, що земельна ділянка була відчужена на користь першого набувача - ЗАТ «Агропромбуд» у 2008 році, доказів того, що до її відчуження треті особи заявляли про свої права на неї у справі відсутні, позов до господарського суду подано за спливом дев`яти років з часу відчуження земельної ділянки. Цільове призначення земельної ділянки не змінено, належних доказів на підтвердження того, що вона розташована в історичному ареалі міста Львова у справі відсутні. Короткий зміст вимог касаційної скарги У листопаді 2023 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури Таргоній О. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2023 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою керівника Львівської обласної прокуратури Таргонія О. В. на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, витребувано справу із суду першої інстанції. У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2025 рокусправу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів. Згідно протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 27 квітня 2026 року, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Ситнік О. М. та у відрядженні судді Мартєва С. Ю. для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів: головуючий суддя - Ігнатенко В. М., склад колегії суддів: Грушицький А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Фаловська І. М. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована застосуванням судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, від 02 листопада 2016 року у справі № 522/10652/15-ц, від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, та постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15, від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц. Касаційна скарга мотивована тим, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу існування такого права. Висновки судів про неможливість витребування з власності ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, оскільки він є добросовісним набувачем, є помилковими, тому що господарським судом було визнано недійсними ухвалу міської ради про продаж спірної земельної ділянки, результати аукціону з її продажу, договір купівлі-продажу. Отже, здійснення міською радою права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб визначений законом та поза межами повноважень не може свідчити про вираження волі територіальної громади на відчуження такого майна. Витребування земельної ділянки, яка має виключне історико-культурне значення, з огляду на незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності територіальної громади, що підтверджується рішенням господарського суду, становить пропорційне втручання у право власності ОСОБА_1 з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави та інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Позиція інших учасників справи У лютому 2024 року Львівська міська раданаправила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити без задоволення касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури Таргонія О. В., а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Ухвалою від 11 січня 2005 року № 2022 Львівська міська рада виразила волю на відчуження спірної земельної ділянки, що свідчить про відсутність факту незаконного вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності. В березні 2024 року представник Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, директор представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу подав до Верховного Суду заяву про застосування відповідних правових висновків суду касаційної інстанції. У березні, жовтні 2024 року, у березні, квітні, липні 2025 року представник Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, директор представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу подав до Верховного Суду пояснення, в яких підтримано доводи касаційної скарги. Також зазначено, що спірна земельна ділянка знаходиться на території колишнього Львівського гетто і концентраційного табору ЮЛАГ. Спірна територія на просп. Черновола, 45-Б знаходиться у межах історичного ареалу м. Львова і в межах охоронної (буферної) зони об`єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Захист та збереження місць поховань «Єврейські братські могили, місця масових поховань на території Львівського гетто і концентраційного табору ЮЛАГ (єврейський концтабір)» на спірній земельній ділянці має важливе історико-культурне значення, оскільки є частиною як єврейської культурної спадщини, так і частиною світової культурної спадщини. У справі наявні докази виявлення людських останків на території спірної земельної ділянки. Суди безпідставно не врахували постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22 березня 2018 року у справі № 914/1964/17, якою скасовано ухвалу міської ради про продаж спірної земельної ділянки та визнано недійсними результати аукціону і договір купівлі-продажу земельної ділянки. У жовтні 2024 року представник Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, директор представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу подав до суду касаційної інстанції клопотання про застосування правових висновків Верховного Суду. У березні 2025 року та у квітні 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав додаткові пояснення, в яких просила залишити без задоволення касаційну скаргу а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав. Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Земельна ділянка з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, кадастровий № 4610137500:01:003:0034, площею 0,2030 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , за результатами земельних торгів (аукціону), що відбулися 01 квітня 2008 року, була продана ЗАТ «Агропромбуд», правонаступником якого є ТОВ «АПБ-Цегла». Підставою продажу зазначеної земельної ділянки на земельних торгах стала ухвала Львівської міської ради від 29 вересня 2005 року № 2570 «Про продаж земельних ділянок у м. Львові шляхом аукціону». Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 22 липня 2014 року, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р. В. № 816, ТОВ «АПБ-Цегла», правонаступник ЗАТ «Агропромбуд» відчужило спірну земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, ОСОБА_2 31 травня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_2 продав вказану земельну ділянку ОСОБА_1 , правочин посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лозинською І. П. за №

827. У вересні 2017 року Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництво Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу звернулись до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради, ТОВ «АПБ-Цегла», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів, відділ Держгеокадастру у м. Львові, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , ТОВ «Горизонт-Захід 1», в якому просили визнати недійсною ухвалу 16-ої сесії 4-го скликання Львівської міської ради від 29 вересня 2005 року № 2570 «Про продаж земельних ділянок у м. Львові шляхом аукціону»; визнати недійсними результати аукціону, що відбувся 01 квітня 2003 року переможцем якого визначено ЗАТ «Агропромбуд», правонаступником якого є ТОВ «АПБ-Цегла»; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений 07 квітня 2008 між Львівською міською радою та ЗАТ «Агропромбуд», правонаступником якого є ТОВ «АПБ-Цегла». Рішенням Господарського суду Львівської області від 13 грудня 2017 року у справі № 914/1964/17 у задоволенні вказаного позову відмовлено. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22 березня 2018 року у справі № 914/1964/17 рішення Господарського суду Львівської області від 13 грудня 2017 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсною ухвалу Львівської міської ради від 29 вересня 2005 року № 2570 «Про продаж земельних ділянок у м. Львові шляхом аукціону» в частині земельної ділянки, площею 0,2030 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано недійсними результати аукціону з продажу цієї земельної ділянки, переможцем якого визначено ЗАТ «Агропромбуд»; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 07 квітня 2008 року між Львівською міською радою і ЗАТ «Агропромбуд». Постановою Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 914/1964/17 касаційні скарги Львівської міської ради, ТОВ «Горизонт-Захід 1» залишено без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22 березня 2018 року залишено без змін. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. При цьому, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (частина перша статті 9 Конституції України) Статтею 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності (частина перша цієї статті). Частинами четвертою, п`ятою наведеної норми Основного Закону України встановлено, що культурна спадщина охороняється законом; держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами. Конституція України також закріплює за кожним обов`язок не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» у преамбулі до якого зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. За визначеннями, наведеними в статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»: - історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування та форму забудови, типові для певних культур або періодів розвитку; - об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; - об`єкт всесвітньої спадщини - об`єкт культурної спадщини, включений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО відповідно до Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини; - зони охорони пам`ятки, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території (далі - зони охорони) - встановлювані навколо території пам`ятки, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання; - буферна зона - територія навколо об`єкта всесвітньої спадщини, що забезпечує охорону цілісності та автентичності видатної універсальної цінності цього об`єкта та у межах якої встановлюється відповідний режим використання. Отже, згідно з наведеними правовими нормами національного законодавства і нормами актів міжнародного права, ратифікованих Україною, культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких Закон України «Про охорону культурної спадщини» відносить й території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, зокрема, історичні ареали населених місць. За частиною другою статті 6 Закону України «Про національні меншини в Україні» пам`ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» підприємства усіх форм власності, заклади науки, освіти та культури, громадські організації, громадяни сприяють органам охорони культурної спадщини в роботі з охорони культурної спадщини, можуть встановлювати шефство над об`єктами культурної спадщини з метою забезпечення їх збереження, сприяють державі у здійсненні заходів з охорони об`єктів культурної спадщини і поширенні знань про них, беруть участь у популяризації культурної спадщини серед населення, сприяють її вивченню дітьми та молоддю, залучають громадян до її охорони. Нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно («матеріальну» цінність), а набувають історико-культурну цінність («нематеріальну», ідеологічну цінність). Така «нематеріальна» цінність культурної спадщини не з`являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь. Руйнування нерухомого об`єкта культурної спадщини завдасть шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим майном буде безповоротно втрачено його «нематеріальну» історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь). З огляду на це нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності. Постановою Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 914/1964/17 касаційні скарги Львівської міської ради і ТОВ «Горизонт-Захід 1» залишено без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22 березня 2018 року залишено без змін. Верховний Суд при розгляді справи № 914/1964/17 зазначив про те, що «згідно з проєктом паспорта об`єкта культурної спадщини - Єврейські братські могили, місця масових поховань на території Львівського гетто і концентраційного табору ЮЛАГ (єврейський концтабір); вид пам`ятки - історична, тип пам`ятки - історичне місце; категорія пам`ятки - не взято на державний облік, місцезнаходження - АДРЕСА_1. Документація виготовлена на пам`ятку історії як місце, пов`язане з важливими історичними подіями, а саме Другою світовою війною, політичними репресіями, нацистським режимом, Львівським гетто і єврейським концентраційним табором ЮЛАГ. Спірна земельна ділянка розташована на території колишнього Львівського гетто і концентраційного табору ЮЛАГ (єврейський концтабір). Наведених обставин сторони у господарській справі не заперечували. Відповідно до експертного висновку Рятівної археологічної служби щодо наявності (відсутності) пам`яток археології від 18 грудня 2015 року № 002-15-ЕЛ, виготовленого на замовлення ТОВ «Горизонт-Захід 1», об`єкт експертизи (земельна ділянка, площею 0,2030 га, на АДРЕСА_1) розташований в межах історичного ареалу м. Львова; результати історико-архівного пошуку дають підстави стверджувати, що на місці проектованого будівництва можливе виявлення об`єктів археологічної спадщини. У розділі «Результати експертизи» зазначено, що ділянка розташована в межах історичного ареалу м. Львова. З початком Другої світової війни на цій території німецькою владою було створено одне із найбільших у Східній Європі гетто для євреїв. Загалом у гетто було знищено понад 100 тисяч осіб; восени 1944 року, після приходу радянських військ, на вимогу «СМЕРШ» 1 Українського фронту за зразком таборів ГУЛАГу було збудовано Львівську пересильну в`язницю № 25; з кінця 1945 року тюрма перейшла у розпорядження виправно-трудових колоній управління НКВС, з березня 1946 року - перебувала у підпорядкуванні УМВС Львівської області, з 1947 року - обласна лікарня МВС. Будівлі, зведені до початку Другої світової війни, змінювали лише своє функціональне використання, нові будівлі не споруджувалися і дотепер. Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництво Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу на охорону культурної спадщини об`єктів, пов`язаних із Голокостом, вчиненим у період Другої світової війни, а також щодо охорони прав національної меншини, зокрема права на охорону та збереження культурної спадщини (у тому числі історичної, релігійної, сакральної)». Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20липня 1998 року № 604-р затверджено Додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України, відповідно до пункту 3 яких на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські держадміністрації, органи місцевого самоврядування із залученням громадських організацій, у тому числі організацій національних меншин покладено обов`язок проведення роботи з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин та місць масового розстрілу населення у роки Великої Вітчизняної війни, продовження здійснення заходів щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження. Відповідно до пункту 4 цих Додаткових заходів на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські держадміністрації, Держбуд та органи місцевого самоврядування покладено обов`язок не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишилися сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ. Суд при розгляді справи № 914/1964/17 установив, що у липні 2017 року Міністерством культури України на виконання частини першої статті 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини», за змістом якої органи охорони культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини, надіслано припис від 06 липня 2017 року № 11/10/74-17 замовнику будівництва - ТОВ «Горизонт-Захід 1»про зупинення проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті «Будівництво та обслуговування багатоповерхового центру з підземними автостоянками у АДРЕСА_1». Правила про преюдицію викладені у статті 82 ЦПК України. У частині четвертій статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 березня2026 року у справі № 922/5241/21). Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних вимог закону не звернули уваги на те, що преюдиційним рішенням суду у справі № 914/1964/17 встановлено факт того, що спірна земельна ділянка розташована на території колишнього Львівського гетто і концентраційного табору ЮЛАГ (єврейський концтабір), тобто вона відноситься до об`єкта культурної спадщини. Таким чином, суд при розгляді вищевказаної справи встановив неправомірність дій органу місцевого самоврядування при відчуженні спірної земельної ділянки, яка відповідно до положень закону не може бути передана у приватну власність, а отже, такі обставини є преюдиційними у справі, яка переглядається Верховним Судом, тому доведенню не підлягають. Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 317 та частини першої статті 319 ЦК України власнику належить, зокрема, право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном. Верховний Суд звертає увагу на те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у пункті 72 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та пункті 100 постанови від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння. Відповідно до пункту «г» частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. Набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. Тобто заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. Пам`ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, у зв`язку із чим нерозривно пов`язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані. Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам`ятки, яка згідно із Законом України «Про охорону культурної спадщини» не може перебувати в приватній чи комунальній власності. Категорія земель історико-культурного призначення включає в себе як землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини (в тому числі і пам`ятки археології), так і охоронювані археологічні території. Таким чином, землями історико-культурного призначення можуть бути визнані, зокрема, території, на яких розташовані об`єкти культурної спадщини або на яких можлива їх наявність. Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов. Як у разі включення певного об`єкта до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, так і у випадку його включення до переліку пам`яток місцевого, загальнодержавного значення тощо особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що нерухоме майно, яке вона має намір набути у приватну власність, є нерухомим об`єктом культурної спадщини. Отже, ефективним способом захисту прав держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології, є негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі № 922/264/24, яку було ухвалено після подання касаційної скарги, разом з тим Верховний Суд вважає, що зазначені висновки підлягають врахуванню судом під час нового розгляду справи, що відповідає частині третій статті 400 ЦПК України. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Ураховуючи викладене, суди фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору не встановили, у порушення вищевказаних вимог закону не перевірили мету позову прокурора, з огляду на те, що спірну земельну ділянку віднесено до об`єкту культурної спадщини, тобто у силу вимог закону вона не може бути передана у приватну власність, унаслідок чого належним способом захисту прав є пред`явлення негаторного позову. Разом з тим Верховний Суд звертає увагу на принцип jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм враховуючи встановлені фактичні обставини у цій конкретній справі. Отже, судам слід звернути увагу на те, що спірна земельна ділянка може перебувати виключно у державній власності, тому судам слід перевірити чи наявні підстави для її повернення згідно зі статтею 391 ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України у державну власність, та чи помилково прокурор посилався на положення статей 387 і 388 ЦК України. Схожі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається. ОСОБА_1. було заявлено зустрічні вимоги про стягнення на його користь відповідної компенсації за спірну земельну ділянку, тобто судами не перевірено чи свідчить вказане про визнання відповідачем вимог прокурора у сукупності з іншими обставинами у цій справі. Крім того, вимоги ОСОБА_1 відповідають положенням частини п`ятої статті 390 ЦК України, у редакції Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який набув чинності 09 квітня 2025 року, тобто після розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, однак, з огляду на ретроспективну дію положень цього Закону, суду при новому розгляді справи необхідно встановити, чи підлягає стягненню на користь відповідача компенсація вартості витребуваного майна, та її розмір. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 серпня 2025 року у справі № 453/508/23, від 19 листопада 2025 року у справі № 381/1797/20, які було ухвалено після подання касаційної скарги, разом з тим Верховний Суд відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України вважає за необхідне врахувати висновки, викладені у зазначених постановах Верховного Суду. Таким чином, вирішення зустрічних вимог ОСОБА_1 нерозривно пов`язано з позовом прокурора, тому оскаржувані судові рішення також підлягають скасуванню у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Проте Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України. За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані в справі докази. Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Верховний Суд вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постанові Великої Палати Верховного Суд від 04 березня 2026 року у справі № 922/264/24 та постановах Верховного Суду від 13 серпня 2025 року у справі № 453/508/23, від 19 листопада 2025 року у справі № 381/1797/20, що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України. Верховний Суд висновує, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення істотних для її вирішення обставин, що входять до предмета доказування. Щодо клопотання керівника представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу Шейхета М. Г. про розгляд справи за участю сторін та третіх осіб. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі. Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень. Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Оскільки суд касаційної інстанції не вирішував питання про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень і такої необхідності колегія суддів не вбачає, відсутні правові підстави для задоволення вказаного клопотання. Щодо судових витрат Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У задоволенні клопотання керівника представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу Шейхета М. Г. про розгляд справи за участю сторін та третіх осіб відмовити. Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури Таргонія Олександра Вячеславовича задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко Судді А. І. Грушицький С. О. Карпенко І. В. Литвиненко І. М. Фаловська