Постанова КАС ВС № 560/12064/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2026 року м. Київ справа № 560/12064/24 адміністративне провадження № К/990/13906/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників як суд касаційної інстанції справу № 560/12064/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дзунза Юрій Романович, на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року (головуючий суддя Шевчук О.П.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року (головуюча суддя Граб Л.С., судді Матохнюк Д.Б., Сторчак В.Ю.), УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (далі - ГУ ДСНС у Хмельницькій області, відповідач), у якому просив: 1.1. визнати протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Хмельницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення за період із 19.09.2018 по 16.07.2024 (згідно з нормами статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до та після 19.07.2022), виходячи із середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100 (далі - Постанова № 100); 1.2. зобов`язати ГУ ДСНС у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення за період із 19.09.2018 до 16.07.2024 (згідно з нормами статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до та після 19.07.2022), виходячи із середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови № 100.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що фактично остаточний розрахунок з ним здійснено 16.07.2024, однак відповідач не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3. Позивач проходив службу в ГУ ДСНС у Хмельницькій області та наказом т.в.о. начальника ГУ ДСНС у Хмельницькій області від 18.09.2018 № 508 був виключений зі списків особового складу, а також усіх видів забезпечення.

4. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.03.2024 в справі № 560/17514/23: 4.1. зобов`язано ГУ ДСНС у Хмельницькій області здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої частиною другою статті 129 Кодексу цивільного захисту України, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення; 4.2. зобов`язано ГУ ДСНС у Хмельницькій області здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7 розділу XХVІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623, з урахуванням індексації грошового забезпечення; 4.3. зобов`язано ГУ ДСНС у Хмельницькій області здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки з урахуванням індексації грошового забезпечення. 5. 16.07.2024 позивачу виплачено індексацію в сумі 54907,65 грн, що підтверджує виписка з карткового рахунку.

6. Позивач, вважаючи, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду за захистом своїх прав. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

7. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.09.2024, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2025, позов ОСОБА_1 до ГУ ДСНС у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено частково: 7.1. визнано протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Хмельницькій області щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; 7.2. стягнуто з ГУ ДСНС у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 19.09.2018 до 16.07.2024 в сумі 4725 (чотири тисячі сімсот двадцять п`ять) грн 67 коп із відрахуванням із такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

8. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

9. Задовольняючи позовні вимоги в означеній частині, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки остаточний розрахунок під час звільнення з позивачем проведено лише 16.07.2024, то позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, тобто за період із 19.09.2018 по 16.07.2024.

10. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, зважаючи на правову позицію викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 в справі № 761/9584/15-ц, узяв до уваги розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

11. Отже, суд установив, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,057 (54907,65 грн (сума виплат за судовим рішенням) / 969367,84 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті).

12. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням принципу справедливості та співмірності позивачу слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 4725,67 грн (455,53 грн (середньоденний розмір заробітної плати позивача відповідно до довідки відповідача) х 0,057 (істотність частки) х 182 (кількість календарних днів за шість місяців).

13. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2025, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився із висновками цього суду, зокрема щодо застосування співмірність при визначенні суми відшкодування.

14. Крім того судом апеляційної інстанцій установлено, що на виконання рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.09.2022 у справі № 560/6696/22 15.12.2022 відповідач виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 в сумі 83455,64 грн, а на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.04.2024 у справі № 560/5/23, яке набрало законної сили 27.04.2024, 30.08.2023 виплатив індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 18.09.2018 в сумі 29 014,94 грн. У подальшому рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.03.2023 у справі № 560/7/23 зобов`язано відповідача виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку грошового забезпечення при звільненні за період з 08.08.2018 по 14.03.2023. Тобто позивачу вже виплачено середній заробіток за частину періоду, що є спірним у цій справі.

15. З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачу вже виплачено середній заробіток за частину періоду, що є спірним у цій справі та погодився з висновком суду першої інстанції, що належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача, буде стягнення з відповідача на його користь 4725,67 грн середнього заробітку за невчасний розрахунок при звільненні. Короткий зміст й обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

16. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дзундза Ю.Р., звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.09.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2025 у справі № 560/12064/24, а справу скерувати на новий розгляд до суду першої інстанції.

17. Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень позивач указує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та покликається на те, що суди попередніх інстанцій застосували статтю 117 КЗпП України, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.04.2024 в справі № 360/380/23, від 29.01.2024 в справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 в справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 в справі № 560/831/23, від 29.02.2024 в справі №460/42448/22, від 14.03.2024 в справі № 560/6960/23, від 25.04.2024 в справі № 440/8467/23, від 30.04.2024 в справі № 560/6962/23, від 01.05.2024 в справі № 140/16184/23.

18. За доводами скаржника суди попередніх інстанцій не урахували висновків Верховного Суду щодо застосування вказаної норми КЗпП України про те, що правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України без обмеження строком виплати у шість місяців. Для обрахунку відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат, частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Разом з тим щодо періоду з 19.07.2022 підлягають застосуванню стаття 117 КЗпП України у редакції, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.

19. Ухвалою Суду від 28.04.2025 касаційну скаргу залишено без руху, а ухвалою від 27.05.2025 відкрито касаційне провадження № К/990/13906/25 за вказаною касаційною скаргою.

20. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому стверджує про те, що в межах адміністративної справи № 560/7/23 позивач уже реалізував право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (у справі № 560/7/23 стягнуто з ГУ ДСНС на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні за період із 19.09.2018 до 19.03.2019 в розмірі 84 169,54 грн). Відповідач переконує, що подальша доплата відповідачем на користь позивача 16.07.2024 додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням індексації у сумі 53 438,20 грн на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі № 560/17514/23, не створює для відповідача нового обов`язку для застосування статті 117 КЗпП України і повторного стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 по 16.07.2024.

21. Ухвалою Верховного Суду в складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 04.06.2026 закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників за наявними в справі матеріалами відповідно до положень статті 345 КАС України. Оцінка Верховним Судом висновків суду, рішення яких є предметом перегляду, та аргументів учасників справи

22. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд керується зазначеним нижче.

23. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

26. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

27. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

28. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

29. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

30. Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

31. Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.

32. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

33. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

34. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

35. Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

36. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

37. Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у цій же редакції) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

38. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

39. Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: 39.1. «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. 39.2. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

40. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

41. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права.

42. Касаційне провадження в цій справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме з метою перевірки аргументів скаржника щодо застосування судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норми статті 117 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї правової норми в подібних правовідносинах.

43. Зважаючи на висновки судів попередніх інстанцій та наведені в касаційній скарзі доводи й вимоги, ключове питання, яке має вирішити суд касаційної інстанції в цьому спорі, стосується застосування статті 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022 та в редакції Закону № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, в аспекті визначення розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок під час звільнення.

44. Отже, аналізуючи положення вказаних правових норм, колегія суддів зазначає, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX (з 19.07.2022) положення статті 117 КЗпП України (у попередній редакції) втратили чинність, унаслідок чого змінено правове регулювання відносин, які регулюються цією статтею.

45. Так, до 19.07.2022 правове регулювання відповідних правовідносин здійснювалося згідно з положеннями статті 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.

46. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 3248-IV та були припинені на момент чинності дії цієї статті в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини в період до 19.07.2022 підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції), а в період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми цієї статті (у новій редакції Закону № 2352-IX).

47. З наведеного випливає, що спірний період щодо стягнення середнього заробітку в цій справі та застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України умовно варто поділити на дві частини: до 19.07.2022 (до набрання чинності Закону № 2352-IX) та після запроваджених до неї змін, що діють із 19.07.2022.

48. Такий підхід узгоджується з правовою позицією, яку висловив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 10.04.2024 в справі № 360/380/23, від 29.01.2024 в справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 в справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 в справі № 560/831/23, від 29.02.2024 в справі № 460/42448/22, від 14.03.2024 в справі № 560/6960/23, від 30.11.2023 в справі № 380/19103/22, на які слушно посилається скаржник у касаційній скарзі, вказуючи про їх неврахування судами попередніх інстанцій у цій справі.

49. Отже, спірний період стягнення середнього заробітку в цій справі охоплюється часовим проміжком із 19.09.2018 по 16.07.2024, а тому його умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

50. Період із 19.09.2018 до 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення в неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати в шість місяців.

51. Проте період із 19.07.2022 до 16.07.2024 (до дати фактичного розрахунку з позивачем) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

52. Однак сума, яку постановив стягнути суд першої інстанції та з якою погодився суд апеляційної інстанції, визначена без урахування наведеного, у зв`язку з чим висновки суду щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є помилковими.

53. У межах цієї справи належить зважати на положення статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 в справі № 480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

54. Також належить ураховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями.

55. Щодо визначення розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні в аспекті застосування статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, варто зважати на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 в справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25), яка вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

56. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 06.12.2024 в справі № 440/6856/22, про те, що з ухваленням Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 в справі № 761/9584/15-ц, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

57. Верховний Суд неодноразово роз`яснював, що, відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усіх таких рішень, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.

58. Указаний висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, містився, зокрема, й у постановах касаційного суду, наведених скаржником на обґрунтування наявності передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження.

59. За правилами частини третьої статті 341 КАС України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

60. Отже, переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 в справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) вона розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

61. Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, унесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

62. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду в пунктах 87 та 92 постанови в справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

63. При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 в справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати під час вирішення питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, із чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника й до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, установлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця в спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

64. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

65. Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

66. Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

67. Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином законодавець урегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

68. Водночас установлення максимального й преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності під час визначення остаточного розміру стягнення.

69. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати й у межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

70. За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

71. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд, вирішуючи подібний спір, має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути й значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

72. Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому й принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності, слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно й послідовно.

73. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

75. У підсумку Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 06.12.2024 в справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

76. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, установленими Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 в справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

77. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми колегія суддів зазначає, що, спираючись на критерії, наведені в згаданій Великою Палатою Верховного Суду постанові від 26.06.2019 в справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 30.11.2020 в справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

78. Зокрема, у пунктах 58- 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

79. Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає з цієї норми.

80. Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

81. Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

82. Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми відносно загальної суми, що належала йому при звільненні.

83. Таким чином у межах цієї справи належить ураховувати положення статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022 щодо періоду з 19.09.2018 до 18.07.2022 без обмеження строком виплати в шість місяців, та чинну редакцією статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 до 15.07.2024, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 в справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

84. Водночас обчислення середнього заробітку позивача, які здійснив суд першої інстанції та з якими погодився апеляційний суд, не відповідають згаданим висновкам Верховного Суду.

85. Попри визначення істотної частки із урахуванням усього періоду затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції, обраховуючи середній заробіток, врахував лише 182 календарні дні (6 місяців) затримки, що свідчить про застосування до спірних правовідносин норми статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями та визначив розмір середнього заробітку за період, який охоплює лише шість місяців.

86. Водночас, як установлено зі змісту оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій не визначили та не обрахували середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із дня звільнення позивача (18.09.2018) до 19.07.2022.

87. Поряд із цим, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій загалом слушно вказав щодо необхідності застосування критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, водночас здійснили це послуговуючись у власних розрахунках без застосування формули, визначеної у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.

88. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування статті 117 КЗпП України в аспекті визначення періоду та розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні, не відповідає висновкам Верховного Суду з питання застосування цієї норми права в подібних правовідносинах.

89. Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

90. У постанові від 16.03.2023 в справі № 600/747/22-а Верховний Суд наголошував, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи під час розгляду адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого статтею 2 та частиною четвертою статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд уживає передбачених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.

91. З урахуванням змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню й лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

92. Оскільки суди попередніх інстанцій не вжили всіх визначених законом заходів та не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд уважає їх висновки передчасними.

93. За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і скерування справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані в справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

94. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

95. З огляду на положення частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню зі направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

96. Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування в цій справі, урахувати постанову Верховного Суду від 03.12.2025 у справі № 560/7/23, якою скасовано рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.03.2023 у справі № 560/7/23 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2025 про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 по 14.12.2022 в розмірі 8345,56 грн, у контексті реалізації позивачем права на повне відшкодування шкоди відповідно до статті 117 КЗпП України за спірний період та надати встановленим обставинам правильну юридичну оцінку й ухвалити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

97. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд: П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дзунза Юрій Романович, задовольнити.

2. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року скасувати, а справу № 560/12064/24 направити на новий судовий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк