Постанова КАС ВС № 320/60498/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 року м. Київ справа № 320/60498/24 адміністративне провадження № К/990/11777/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І. В., суддів Загороднюка А. Г., Соколова В. М., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Північно-східного офісу Держаудитслужби на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2025, ухвалене суддею Лискою І. Г., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2026, ухвалену колегією суддів у складі Ключковича В. Ю., Беспалова О. О., Вівдиченко Т. Р., у справі № 320/60498/24 за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" до Північно-східного офісу Держаудитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Смарт Солюшнз Груп», про визнання протиправним та скасування висновку, ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій: Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Північно-східного офісу Держаудитслужби, в якій просило: - визнати протиправним та скасувати висновок Північно-східного офісу Держаудитслужби від 26.11.2024 про результати моніторингу процедури закупівлі № UA-2024-09-27-009060-а. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що висновки Північно-східного офісу Держаудитслужби щодо наявності порушень не відповідають дійсності, оскільки тендерна документація складена у відповідності до норм чинного законодавства України у сфері публічних закупівель, а подана тендерна пропозиція переможця закупівлі відповідала її вимогам, а тому були відсутні підстави для її відхилення. Позивач зауважував, що законодавство у сфері публічних закупівель не визначає обов`язку замовника зазначати у тендерній документації вимоги щодо підтвердження ступеня локалізації. У зв`язку з цим, на думку позивача, сама по собі відсутність у тендерній документації таких вимог не свідчить про наявність порушень законодавства у сфері публічних закупівель. При цьому позивач акцентував увагу на тому, що за відсутності у тендерній документації відповідних вимог у нього також були відсутні правові підстави для відхилення тендерної пропозиції учасника з мотивів неподання підтвердження ступеня локалізації, оскільки такі вимоги замовником не встановлювалися. Позивач також звертав увагу на те, що вимоги щодо підтвердження ступеня локалізації застосовуються лише у випадку, якщо виконання робіт передбачає набуття замовником у власність товарів, вартість яких перевищує 200 тис. грн. Водночас у межах спірної процедури закупівлі замовнику не передавалися товари, вартість кожного з яких перевищувала б вказану суму. У зв`язку з цим позивач вважав помилковим підхід відповідача щодо сумування вартості усіх товарів, які передавалися замовнику, оскільки, на його думку, вимоги щодо локалізації підлягають застосуванню лише у разі, якщо вартість окремого товару перевищує 200 тис. грн, а не сукупна вартість усіх товарів, що є предметом закупівлі. Крім того, позивач не погодився із визначеним відповідачем способом усунення виявлених порушень шляхом припинення зобов`язань за договором, оскільки відповідач не конкретизував передбачений законодавством спосіб розірвання договору, що свідчить, на думку позивача, про нечіткість та невизначеність оскаржуваного висновку як акта індивідуальної дії. Позивач вказав, що положення цивільного та господарського законодавства передбачають декілька способів припинення договірних зобов`язань та розірвання договору, а тому відповідач мав би чітко, конкретно та зрозуміло визначити спосіб усунення виявлених порушень, який підлягав застосуванню у спірних правовідносинах. Як зазначав позивач, встановлене відповідачем порушення мало формальний характер та не спричинило негативного впливу на бюджет чи інших істотних наслідків, а тому визначений відповідачем спосіб усунення порушень шляхом розірвання договору є непропорційним. Київський окружний адміністративний суд рішенням від 20.05.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2026, задовольнив позовні вимоги. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що частина друга статті 22 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі - Закон), якою визначено перелік відомостей, що мають міститися у тендерній документації, не передбачає обов`язку замовника зазначати вимоги щодо підтвердження ступеня локалізації. При цьому, суди врахували роз`яснення Міністерства економіки України, в яких зазначено, що для підтвердження відповідного ступеня локалізації замовник може, а не зобов`язаний встановити у тендерній документації вимогу щодо зазначення учасником у тендерній пропозиції інформації про наявність запропонованого товару у переліку товарів із підтвердженим ступенем локалізації, який формується та ведеться уповноваженим органом, або вимогу щодо зазначення посилання на відповідний товар. З огляду на наведене, суди дійшли висновку, що закон встановлює лише право, а не обов`язок замовника зазначати у тендерній документації вимоги щодо підтвердження ступеня локалізації, а відтак незазначення у тендерній документації таких вимог не свідчить про те, що у спірних правовідносинах тендерна документація була складена з порушенням вимог законодавства у сфері публічних закупівель. Суди також зазначили, що вартість кожного окремого товару, наведеного в оскаржуваному висновку, не перевищує вартісну межу у 200 тис. грн, а тому на такі товари не поширюються вимоги щодо підтвердження ступеня локалізації. При цьому суди врахували, що замовником були надані документи на підтвердження вартості кожної окремої одиниці товару, однак відповідач зазначені пояснення та документи належним чином не врахував. Суди акцентували увагу на тому, що відсутність документів чи інформації, подання яких не передбачено тендерною документацією, не може бути підставою для відхилення замовником тендерної пропозиції учасника. У зв`язку з цим суди зазначили, що, оскільки тендерна документація не містила вимог щодо підтвердження ступеня локалізації, твердження відповідача про обов`язок позивача відхилити тендерну пропозицію у зв`язку з недотриманням вимог тендерної документації є необґрунтованим, адже відповідна вимога тендерною документацією прямо не встановлювалася. Крім того, суди зазначили, що ані під час проведення моніторингу закупівлі, ані під час розгляду справи у суді відповідач не надав доказів того, що виявлені порушення спричинили шкідливі наслідки, призвели до нецільового чи незаконного використання бюджетних коштів або завдали шкоди бюджету. За таких обставин суди дійшли висновку про відсутність обґрунтованих та співмірних підстав для покладення на позивача зобов`язання щодо усунення виявлених порушень шляхом припинення зобов`язань за договором. Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили: КП «Спецжитлофонд» 27.09.2024 оголосило про проведення закупівлі за ідентифікатором № UA-2024-09-27-009060-а, предметом якої є роботи щодо реконструкції території виробничо-складської бази під будівництво житлових будинків та складських будівель за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Качалова, 40, з очікуваною вартістю 727 413 685,00 грн. За результатами проведеної процедури, 01.11.2024 між КП «Спецжитлофонд» та ТОВ "Смарт Солюшнз Груп" укладено договір закупівлі № 2024-36. Північно-східний офіс Держаудитслужби наказом від 01.11.2024 №43-3 розпочав моніторинг вказаної процедури закупівлі. Підставою здійснення моніторингу слугували виявлені ознаки порушень законодавства у сфері публічних закупівель в інформації, оприлюдненій в електронній системі закупівель. За результатами проведеного моніторингу Північно-східний офіс Держаудитслужби склав висновок від 26.11.2024, в якому встановив наявність порушень законодавства про публічні закупівлі, а саме: - за результатами аналізу питання відповідності вимог тендерної документації установлено порушення вимог абзацу першого частини третьої статті 22 Закону, абзацу першого пункту 28 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в У країні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі - Особливості) та пункту 13-1 Порядку підтвердження ступеня локалізації виробництва товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.08.2022 № 861 (далі - Порядок № 861); - за результатами аналізу питання розгляду тендерної пропозиції установлено порушення вимог абзацу другого підпункту 2 пункту 44 Особливостей; - за результатами аналізу питання дотримання вимог законодавства в частині підтвердження ступеня локалізації товару у складі робіт, установлено порушенням вимог пункту 3 Особливостей та пункту 6-1 розділу Х Закону. З огляду на встановлені порушення законодавства у сфері закупівель, відповідач зобов`язав КП «Спецжитлофонд» здійснити заходи щодо усунення виявлених порушень шляхом припинення зобов`язань за договором та протягом п`яти робочих днів з дня оприлюднення висновку оприлюднити через електронну систему закупівель інформацію та/або документи, що свідчать про усунення порушення (порушень). Позивач не погодився з указаним висновком про результати моніторингу процедури закупівлі, у зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги: Відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2026 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій скаржник зазначив пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та вказав про відсутність висновку Верховного Суду щодо підпункту 4 пункту 6-1 розділу Х Закону та пункту 3 Особливостей. Відповідач вважає, що у разі набуття права власності на декілька одиниць однакового товару, визначеного пунктом 6-1 розділу Х Закону в складі робіт або послуг, застосування ступеню локалізації здійснюється з урахування загальної вартості всіх товарів у складі предмета закупівлі. Крім того, підставою касаційного оскарження вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував пункт 5 частини сьомої статті 8 Закону без врахування висновків Верховного Суду викладених в постановах від 09.02.2023 у справі № 520/6848/21, від 04.05.2023 у справі № 640/17543/20 та від 17.08.2022 у справі № 520/14902/2020. У вказаних постановах, як зазначає скаржник, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що зазначення органом державного фінансового контролю у висновку про результати моніторингу закупівлі зобов`язання щодо припинення зобов`язань за договором є належною конкретизацією способу усунення виявлених порушень. Верховний Суд виходив із того, що відповідач, визначаючи необхідність припинення зобов`язань, належним чином окреслив заходи, яких має вжити замовник, а тому такий спосіб усунення порушень є достатньо чітким та визначеним. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому вважає її доводи безпідставними та необґрунтованими, у зв`язку з чим просить відмовити у її задоволенні. Позивач наполягає на тому, що у спірних правовідносинах були відсутні підстави для підтвердження ступеня локалізації товару, оскільки при закупівлі робіт визначення того, чи підпадає товар під вимоги щодо локалізації в частині вартісного показника, здійснюється окремо щодо кожної позиції товару. При цьому позивач зазначає, що законодавством не передбачено сумування вартості різних товарів для цілей визначення необхідності підтвердження ступеня локалізації. У частині визначення способу усунення виявлених порушень позивач зазначає про наявність іншої практики Верховного Суду, в якій суд касаційної інстанції висловлював правову позицію щодо необхідності чіткого та конкретного визначення органом державного фінансового контролю заходів, яких має вжити замовник. Також позивач звертає увагу судову практику, де Верховний Суд у своїх постановах наголошував на необхідності дотримання принципу пропорційності між характером виявленого порушення та визначеним способом його усунення, зокрема у випадках, коли порушення мають формальний характер, а контролюючий орган вимагає розірвання договору. Аналогічні доводи щодо необґрунтованості касаційної скарги викладені також третьою особою у поданому відзиві, у якому остання просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги: Колегія суддів перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки. Відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю). Головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні (частина перша статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»). За змістом частини першої статті 5 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється, зокрема, шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом. Відповідно до Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення № 43), Державна аудиторська служба України (далі - Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю (пункт 1). Підпунктом 3 пункту 4 Положення № 43 закріплено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель. Пунктом 7 Положення №43 визначено, що Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи. Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад встановлює Закон, пунктом 14 частини першої статті 1 якого визначено, що моніторингом процедури закупівлі є аналіз дотримання замовником законодавства у сфері публічних закупівель під час проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та протягом його дії з метою запобігання порушенням законодавства у сфері публічних закупівель. Порядок здійснення моніторингу публічних закупівель визначено статтею 8 Закону, абзацом першим частини першої якої передбачено, що моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи. Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії (абзац другий частини першої статті 8 Закону). Відповідно до частин шостої статті 8 Закону за результатами моніторингу процедури закупівлі посадова особа органу державного фінансового контролю складає та підписує висновок про результати моніторингу процедури закупівлі, що затверджується керівником органу державного фінансового контролю або його заступником. Такий висновок підлягає оприлюдненню в електронній системі закупівель протягом трьох робочих днів з дня його складання. Згідно з пунктами 4, 5 частини сьомої статті 8 Закону у висновку обов`язково зазначаються опис порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель, виявленого за результатами моніторингу процедури закупівлі; зобов`язання щодо усунення порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель. У разі незгоди замовника з інформацією, викладеною у висновку, він має право оскаржити висновок до суду протягом 10 робочих днів з дня його оприлюднення, про що зазначається в електронній системі закупівель протягом наступного робочого дня з дня оскарження висновку до суду. Замовник зазначає в електронній системі закупівель про відкриття провадження у справі протягом наступного робочого дня з дня отримання інформації про відкриття такого провадження та номер такого провадження (частина десята статті 8 Закону). В оскаржуваному у межах цієї справи висновку орган державного фінансового контролю констатував такі порушення. За результатами аналізу питання відповідності тендерної документації замовника вимогам Закону встановлено його порушення з тих міркувань, що відповідно до технічного завдання при виконанні робіт за предметом досліджуваної процедури закупівлі передбачено придбання певного обладнання - насосів. Така категорія товару належить до переліку товарів, визначених пунктом 6-1 розділу Х Закону, до яких застосовуються вимоги щодо підтвердження ступеня локалізації, якщо вартість товарів перевищує 200 тис. грн. Згідно з поясненнями позивача (замовника) вартість товарів перевищує вказану межу, але у тендерній документації не передбачено жодних вимог щодо підтвердження ступеня локалізації товарів. За результатами аналізу питання розгляду тендерної пропозиції ТОВ «Смарт Солюшнз Груп» орган фінансового контролю визначив, що порушення, допущені під час складання тендерної документації, призвели до неправомірного допущення до оцінки та подальшого визначення переможцем учасника, тендерна пропозиція якого не містила підтвердження ступеня локалізації товару. Крім того, відповідач зазначив, що додатком 2 до тендерної документації встановлено пряму вимогу щодо надання у складі тендерної пропозиції учасника локальних кошторисів. Водночас у складі тендерної пропозиції ТОВ «Смарт Солюшнз Груп» було подано 19 файлів, які містили лише останні сторінки відповідних локальних кошторисів. На думку відповідача, надання локальних кошторисів у неповному обсязі свідчить про недотримання вимог тендерної документації, що, у свою чергу, мало було підставою для відхилення тендерної пропозиції такого учасника. Отже, ключовими у вирішенні цього спору є питання про те, чи мало місце порушення Закону під час складання тендерної документації, а також чи були у позивача як замовника підстави для відхилення тендерної пропозиції учасника ТОВ «Смарт Солюшнз Груп» як такої, що не відповідає вимогам, установленим у тендерній документації. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону: тендерна документація - це документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель (пункт 31 частини першої статті 1 Закону); тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації (пункт 32 частини першої статті 1 Закону). Відповідно до частини першої статті 22 Закону тендерна документація безоплатно оприлюднюється замовником разом з оголошенням про проведення конкурентних процедур закупівель в електронній системі закупівель для загального доступу шляхом заповнення полів в електронній системі закупівель. Частиною другою статті 22 Закону визначено обов`язкові складові, які повинна містити тендерна документація. Зі свого боку, частина третя статті 22 Закону передбачає, що тендерна документація може містити іншу інформацію, вимоги щодо наявності якої передбачені законодавством та яку замовник вважає за необхідне включити до тендерної документації. Суди попередніх інстанцій, застосовуючи положення частин другої та третьої статті 22 Закону України «Про публічні закупівлі», виходили з того, що обов`язковими для включення до тендерної документації є лише ті складові та відомості, які прямо визначені у частині другій цієї статті. Водночас положення частини третьої статті 22 Закону суди розтлумачили як такі, що надають замовнику право на власний розсуд включати до тендерної документації інші додаткові вимоги, передбачені законодавством, у разі доцільності чи необхідності такого включення. Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій. Дійсно, як вже було зазначено вище, частина друга статті 22 Закону визначає перелік складових та відомостей, які обов`язково мають міститися у тендерній документації у кожному випадку проведення процедури закупівлі. Водночас варто враховувати, що законодавство у сфері публічних закупівель регулює проведення закупівель у різних сферах та щодо різних предметів закупівлі, особливості яких об`єктивно унеможливлюють встановлення у частині другій статті 22 Закону вичерпного та універсального переліку усіх вимог, які мають бути включені до тендерної документації. Саме з цією метою законодавцем запроваджено положення частини третьої статті 22 Закону, відповідно до яких тендерна документація може містити іншу інформацію, вимоги щодо наявності якої передбачені законодавством. При цьому словосполучення «може містити іншу інформацію» у наведеному випадку не може тлумачитися як надання замовнику права на власний розсуд вирішувати питання щодо включення чи невключення до тендерної документації вимог, встановлених іншими нормами законодавства. Натомість зазначене положення слід розуміти як таке, що допускає та передбачає включення до тендерної документації інших обов`язкових вимог у випадках, коли необхідність їх зазначення прямо випливає з положень спеціального законодавства, яке регулює відповідні правовідносини. Наприклад, у справі, що розглядається, спірне питання стосується наявності чи відсутності у замовника обов`язку включити до тендерної документації вимоги пункту 6-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про публічні закупівлі», яким тимчасово запроваджено особливості здійснення закупівель окремих категорій товарів із підтвердженням ступеня локалізації їх виробництва, з огляду на те, що такі вимоги не віднесені частиною другою статті 22 Закону до переліку обов`язкових складових тендерної документації. Так, відповідно до підпункту 1 пункту 6-1 розділу Х Закону тимчасово, з 2022 року строком на 10 років, установлено особливості здійснення закупівель окремих товарів, відповідно до яких у разі, якщо вартість предмета закупівлі дорівнює або перевищує 200 тис. грн, замовник здійснює закупівлю товарів, визначених підпунктом 2 цього пункту, виключно за умови, що ступінь локалізації їх виробництва дорівнює або перевищує встановлений законом показник, зокрема у 2024 році - 20 відсотків. Отже, наведене положення Закону імперативно встановлює обов`язковість підтвердження ступеня локалізації у разі настання визначених Законом умов. За таких обставин, замовник не наділений повноваженнями на власний розсуд вирішувати питання щодо доцільності чи необхідності включення відповідних вимог до тендерної документації, оскільки такі вимоги прямо передбачені законом як обов`язкові. Відтак вимоги щодо підтвердження ступеня локалізації у спірних правовідносинах підлягали обов`язковому включенню до тендерної документації як інша інформація, вимоги щодо наявності якої прямо передбачені законодавством, у розумінні частини третьої статті 22 Закону. Таким чином, за наявності передбачених законом умов для застосування вимог щодо підтвердження ступеня локалізації, такі вимоги підлягали обов`язковому включенню до тендерної документації як інша інформація, вимоги щодо наявності якої прямо передбачені законодавством, у розумінні частини третьої статті 22 Закону України «Про публічні закупівлі». У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне перейти до оцінки того, чи були наявні у спірних правовідносинах передбачені законом умови для застосування вимог щодо підтвердження ступеня локалізації. Як вже було зазначено, пунктом 6-1 розділу Х Закону передбачено особливості здійснення закупівель окремих категорій товарів із підтвердженням ступеня локалізації їх виробництва за умови досягнення визначеного законом вартісного показника. У підпункті 2 вказаного пункту визначено перелік товарів, до яких застосовуються особливості здійснення закупівель щодо ступеня локалізації, до яких, серед іншого, належать насоси, компресори, підіймачі рідин. Також, згідно з підпунктом 4 вказаного пункту, у разі здійснення замовником закупівлі робіт чи послуг, якщо виконання таких робіт чи надання послуг передбачає набуття замовником у власність товарів, визначених цим пунктом, процедури закупівлі таких робіт чи послуг здійснюються з урахуванням особливостей, встановлених цим пунктом. Натомість відповідно до пункту 3-7 розділу X Закону, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених цим Законом, визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз. Згідно з абзацом першим пункту 3 Особливостей замовники, що зобов`язані здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до Закону, проводять закупівлі з урахуванням цих особливостей та з дотриманням принципів здійснення публічних закупівель, визначених Законом. Абзацом третім пункту 3 Особливостей передбачено, що під час здійснення публічної закупівлі відповідно до цих особливостей (крім випадків, передбачених абзацами четвертим - шостим цього пункту) замовники застосовують положення пункту 6-1 розділу X Закону, крім підпункту 4 пункту 6-1 розділу X Закону, з урахуванням положень, визначених цим абзацом. У разі здійснення замовником закупівлі робіт чи послуг, якщо виконання таких робіт чи надання послуг передбачає набуття замовником у власність товару, визначеного пунктом 6-1 розділу X Закону, вартість якого у складі предмета закупівлі дорівнює або перевищує вартісні межі, визначені абзацом першим пункту 6-1 розділу X Закону, закупівля таких робіт чи послуг здійснюється з урахуванням особливостей, установлених пунктом 6-1 розділу X Закону. Іншими словами, у разі закупівлі робіт чи послуг вимоги щодо підтвердження ступеня локалізації застосовуються лише за таких одночасних умов: 1) виконання робіт або надання послуг передбачає передачу замовнику товару, який належить до переліку, визначеного підпунктом 2 пункту 6-1 розділу Х Закону; 2) вартість товару дорівнює або перевищує 200 тис. грн. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що технічним завданням у межах спірної процедури закупівлі, яким, зокрема, визначено перелік та обсяги будівельних матеріалів і устаткування, передбачених проектно-кошторисною документацією для виконання робіт за предметом закупівлі, передбачалося набуття замовником у власність насосів. При цьому колегія суддів звертає увагу, що насоси прямо віднесені підпунктом 2 пункту 6-1 розділу Х Закону України «Про публічні закупівлі» до переліку товарів, щодо яких застосовуються вимоги про підтвердження ступеня локалізації виробництва. Спір між сторонами виник щодо питання про те, чи підлягають застосуванню вимоги щодо підтвердження ступеня локалізації у разі, якщо у межах виконання робіт або надання послуг замовнику передаються декілька товарів, визначених пунктом 6-1 розділу Х Закону, вартість кожного з яких окремо не досягає встановленої законом межі, однак сукупна вартість таких товарів перевищує відповідний вартісний показник. Іншими словами, у межах цієї справи належить вирішити, чи підлягає визначений законом вартісний критерій застосуванню окремо щодо кожної одиниці товару, чи щодо сукупної вартості усіх товарів відповідної категорії, передача яких передбачена у межах виконання робіт або надання послуг. Відповідач в оскаржуваному висновку, а також під час розгляду справи у судах, наполягав на тому, що при визначенні наявності підстав для застосування вимог щодо підтвердження ступеня локалізації замовник повинен враховувати сукупну вартість усіх товарів, передбачених пунктом 6-1 розділу Х Закону та включених до складу предмета закупівлі. Натомість суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність порушень з боку замовника у цій частині, виходячи з того, що законодавством не передбачено обов`язку сумування вартості різних товарів, визначених пунктом 6-1 розділу Х Закону, а вартісний критерій підлягає застосуванню окремо щодо кожного товару. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій частині з огляду на таке. Як вже зазначалося вище, абзацом третім пункту 3 Особливостей передбачено, що у разі здійснення замовником закупівлі робіт чи послуг, якщо виконання таких робіт чи надання послуг передбачає набуття замовником у власність товару, визначеного пунктом 6-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, вартість якого у складі предмета закупівлі дорівнює або перевищує встановлені вартісні межі, закупівля таких робіт чи послуг здійснюється з урахуванням особливостей, установлених пунктом 6-1 розділу X Закону. Колегія суддів звертає увагу, що наведена норма сформульована законодавцем в однині та оперує поняттями «товару» і «вартість якого», що свідчить про необхідність оцінки вартісного критерію окремо щодо кожного конкретного товару, а не шляхом сукупного обрахунку вартості різних товарів, які входять до складу предмета закупівлі. Отже, буквальне тлумачення наведеної норми дає підстави для висновку, що для застосування вимог щодо підтвердження ступеня локалізації визначальним є встановлення вартості саме окремого товару, передача якого передбачається у межах виконання робіт чи надання послуг. Водночас колегія суддів звертає увагу, що буквальне тлумачення наведених положень законодавства не дозволяє повною мірою та однозначно встановити порядок визначення вартісного критерію у разі закупівлі робіт чи послуг, які передбачають передачу замовнику декількох товарів, визначених пунктом 6-1 розділу Х Закону. За таких обставин виникає необхідність у застосуванні телеологічного та історичного методів тлумачення спірних норм права. Телеологічне тлумачення полягає у з`ясуванні мети та завдань правової норми, тобто того, для чого вона була прийнята законодавцем. Застосування цього методу дозволяє встановити зміст норми не лише через буквальне значення її формулювань, але й через її функціональне призначення у системі правового регулювання. Історичне тлумачення, своєю чергою, спрямоване на з`ясування волі законодавця на момент прийняття відповідної норми, зокрема шляхом аналізу змін законодавчого регулювання, попередніх редакцій нормативних положень та логіки їх подальшої трансформації. Застосування наведених методів тлумачення у цій справі має істотне значення, оскільки спір фактично стосується визначення того, який саме підхід законодавець заклав при встановленні вартісного критерію для застосування вимог щодо локалізації у разі закупівлі робіт чи послуг. Так, у первинній редакції пункту 3 Особливостей було передбачено лише те, що під час здійснення публічної закупівлі замовники враховують положення пункту 6-1 розділу X Закону. При цьому сам пункт 6-1 розділу X Закону пов`язував застосування вимог щодо локалізації саме із вартістю предмета закупівлі та передбачав поширення відповідних особливостей на закупівлю робіт чи послуг у разі, якщо їх виконання або надання передбачає набуття замовником у власність товарів, визначених цим пунктом. Тобто на первинному етапі нормативного регулювання законодавець використовував конструкцію, за якої при закупівлі робіт чи послуг застосування вимог щодо локалізації фактично ставилося у залежність від вартості предмета закупівлі загалом, без окремої конкретизації щодо вартості товару / товарів у складі таких робіт чи послуг. У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 № 382 абзац третій пункту 3 викладено в такій редакції: "Під час здійснення публічної закупівлі відповідно до цих особливостей (крім випадків, передбачених абзацами четвертим - шостим цього пункту) замовники застосовують положення пункту 6-1 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, крім підпункту 4 пункту 6-1 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, з урахуванням положень, визначених цим абзацом. У разі здійснення замовником закупівлі робіт чи послуг, якщо виконання таких робіт чи надання послуг передбачає набуття замовником у власність товарів, визначених пунктом 6-1 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, вартість яких у складі предмета закупівлі дорівнює або перевищує вартісні межі, визначені абзацом першим пункту 6-1 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, закупівля таких робіт чи послуг здійснюється з урахуванням особливостей, установлених пунктом 6-1 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону." Наведені зміни свідчать про те, що законодавець окремо врегулював питання визначення вартісного критерію саме для товарів, які передаються замовнику у складі робіт чи послуг. При цьому із нової редакції пункту 3 Особливостей убачається, що вирішальне значення для застосування вимог щодо локалізації має вартість товарів, які входять до переліку, визначеного пунктом 6-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, а не загальна вартість робіт чи послуг, які є предметом процедури закупівлі. Надалі, постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2024 № 782 визначено: «у другому реченні абзацу третього слова і цифри "товарів, визначених пунктом 6-1 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, вартість яких" замінити словами і цифрами "товару, визначеного пунктом 6-1 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, вартість якого". Таке уточнення має істотне значення для правильного розуміння механізму застосування вимог щодо локалізації у разі закупівлі робіт чи послуг, оскільки у попередній редакції норма допускала неоднозначне тлумачення щодо можливості врахування сукупної вартості декількох товарів у складі предмета закупівлі. Водночас подальша зміна формулювання на конструкцію «товару … вартість якого» свідчить про намір Кабінету Міністрів України чітко конкретизувати, що вартісний критерій має визначатися щодо окремого товару, а не щодо сукупності різних товарів, які входять до складу робіт чи послуг. Інше тлумачення фактично нівелювало б зміст внесених змін, оскільки у разі збереження підходу щодо необхідності сумування вартості різних товарів заміна множини на однину не мала б жодного нормативного та практичного значення. Таким чином, історичний аналіз розвитку правового регулювання свідчить про поступову конкретизацію законодавцем механізму застосування вимог щодо локалізації саме у напрямку визначення вартісного критерію окремо щодо кожного товару, який передається замовнику у складі робіт чи послуг. На переконання колегії суддів, таке уточнення має істотне значення для правильного розуміння змісту спірної норми, оскільки прямо вказує на необхідність оцінки вартісного критерію окремо щодо кожного конкретного товару, а не шляхом сумування вартості різних товарів, навіть якщо вони передаються замовнику у межах одного предмета закупівлі. З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що у разі якщо у складі робіт або послуг передбачено передачу замовнику декількох товарів, визначених пунктом 6-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, однак вартість кожного з таких товарів окремо не перевищує 200 тис. грн, вимоги щодо підтвердження ступеня локалізації на такі товари не поширюються. Застосовуючи наведений висновок до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій установлено: у складі тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі міститься підсумкова відомість ресурсів, у якій зазначено насосне обладнання загальною вартістю 1 326 971,41 грн. Водночас суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про відсутність підстав для застосування вимог щодо локалізації, виходили із того, що вартість жодного з окремих товарів (насосів) не перевищує встановленої законом межі у 200 тис. грн. Проте колегія суддів звертає увагу, що відповідач як в оскаржуваному висновку, так і під час розгляду справи у судах зазначав також і про наявність окремих позицій товару, вартість яких перевищує встановлений законом вартісний критерій. Відповідач посилався, зокрема, на те, що вартість установки підвищення тиску господарчо-питного водопостачання Lowara 10HM05S22TRVBE Н=42м становить 308 054,19 грн, а циркуляційного насоса мережевого TPD 80-340/4 Grundfos - 236 313,59 грн. Однак указаним доводам та відповідним доказам суди попередніх інстанцій належної правової оцінки не надали та фактично не встановили, чи дійсно у складі предмета закупівлі були наявні окремі товари, визначені пунктом 6-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, вартість яких перевищувала 200 тис. грн. Колегія суддів вважає, що встановлення вказаних обставин має ключове значення для правильного вирішення цього спору, оскільки саме від цього залежить висновок про наявність або відсутність у замовника обов`язку застосовувати вимоги щодо підтвердження ступеня локалізації. Неповне дослідження судами попередніх інстанцій наведених обставин та ненадання оцінки доказам, які безпосередньо стосуються предмета доказування у справі, свідчить про порушення вимог процесуального закону щодо повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи. За таких обставин колегія суддів позбавлена можливості самостійно встановити відповідні фактичні обставини та надати остаточну оцінку правомірності висновків судів попередніх інстанцій, оскільки суд касаційної інстанції відповідно до статті 341 КАС України не наділений повноваженнями щодо дослідження доказів та встановлення нових обставин справи. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції для належного дослідження вартості кожного окремого товару, який підлягає передачі замовнику у складі виконання робіт, та надання оцінки доводам і доказам сторін у цій частині з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду. Ураховуючи наведене вище, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Північно-східного офісу Держаудитслужби задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2026 у справі № 320/60498/24 скасувати. Указану справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. В. Дашутін Судді А. Г. Загороднюк В. М. Соколов