Постанова 4874 № 903/427/25

від 21.05.2026 ·

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2026 року Справа № 903/427/25 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Василишин А.Р. секретар судового засідання Новак С.Я. за участю представників сторін: прокурора: не з`явився позивача: не з`явився відповідача: Мірчук В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут на рішення Господарського суду Волинської області від 25.02.26р. у справі №903/427/25, ухвалене суддею Дем`як В.М., повне рішення складено 04.03.26р. за позовом Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Управління освіти Нововолинської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 291 218 грн Рішенням Господарського суду Волинської області від 25.02.2026р. позов задоволено. Визнано недійсними додаткові угоди №1 від 15.08.2022, № 2 від 12.09.2022 та №3 від 07.10.2022 укладені до договору про постачання електричної енергії № 23-22/302 від 07.02.2022. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут на користь Управління освіти Нововолинської міської ради безпідставно сплачені кошти у розмірі 291 218,38 грн. за договором про постачання електричної енергії споживачу № 23-22/302 від 07.02.2022. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут на користь Волинської обласної прокуратури 10 76l, 82 грн. повернення витрат по сплаті судового збору. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Волинської області від 25.02.2026р. Товариство з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження. Скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 25 лютого 2026 року у справі №903/427/25 та залишити без розгляду позовну заяву Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Управління освіти Нововолинської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу та стягнення 291 218,38 гривень. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2026 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут на рішення господарського суду Волинської області від 25.02.26р. у справі №903/427/25 - залишено без руху. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги подати належні докази сплати судового збору в розмірі 16 142,73 грн. 06.04.2026р. Товариство з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут подало до суду апеляційної інстанції заяву про усунення недоліків. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут на рішення Господарського суду Волинської області від 25.02.26р. у справі №903/427/25. Витребувано у Господарського суду Волинської області матеріали справи №903/427/25. Запропоновано Волинській обласній прокуратурі та Управлінню освіти Нововолинської міської ради надати апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу в строк до 27.04.2026 р. 16.04.2026р. матеріали справи №903/427/25 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 р. розгляд апеляційної скарги призначено на "21" травня 2026 р. об 10:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2. 15.05.2026р. в системі "Електронний суд" була сформована заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 р. заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут - Мірчука Валерія Володимировича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №903/427/25 - задоволено. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та надав додаткові пояснення по суті позовних вимог. Прокурор та позивач у судове засідання не прибули хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд ВСТАНОВИВ: 1.Зміст рішення суду першої інстанції. За результатом розгляду спору суд першої інстанції встановив, що додаткові угоди до договору, які були предметом розгляду, укладені з порушенням Закону України "Про публічні закупівлі" та Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року №1178, а тому вказані додаткові угоди суд визнав недійсними. Матеріалами справи підтверджується, що управлінням освіти Нововолинської міської ради зайво сплачені за поставлений товар грошові кошти в сумі 291218 грн. внаслідок збільшення ціни та зменшення об`єму поставленого товару за укладеними всупереч законодавству спірними додатковими угодами. Отже, грошові кошти в сумі 291 218 грн. є такими, що були безпідставно одержані та підлягають до стягнення з відповідача на користь Управління освіти Нововолинської міської ради. 2.Узагальнені доводи апеляційної скарги В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут вказує на те, що до господарського суду звернувся прокурор в інтересах держави в особі Управління освіти Нововолинської міської ради з позовними вимогами на підставі положень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» за результатами виявлених порушень інтересів держави під час укладення додаткових угод до договору поставки, при здійсненні закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави. На переконання Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор при поданні позову діє на підставі норм статті 23 Закону України «Про прокуратуру» для реалізації положень пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України. Однак, прокурор виконує субсидіарну роль, замінюючи в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснював захисту або робив це неналежно. Водночас, скаржник наголошує на тому, що Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнір Бізнес Груп» щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді):

1. Визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами.

2. Визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

3. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

4. Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин. Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. До способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання правочину недійсним (ст. 16 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з абз.1 ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі". Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Положеннями частини першої статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням. У статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару. Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч.1 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі"). Відповідно до ч.4 ст.4 Закону України „Про публічні закупівлі умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Так, згідно зі ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Частиною 1 ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із частиною першою статті 652 ЦК України разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги. Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині наявності/відсутності у прокурора повноважень для звернення з позовом до суду у даній справі та за результатом апеляційного розгляду просить залишити без розгляду позовну заяву прокурора. Натомість в апеляційній скарзі відсутні доводи щодо неправильного застосування судом п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі». На обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 у справі №3-28/2024(59/24), яким окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визнані неконституційними. Відповідач вважає, що у зв`язку із неконституційністю окремих норм спеціального закону, прокурор немає підстав для представництва інтересів держави у суді. На зазначені доводи відповідача колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 у справі №3-28/2024(59/24) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнір Бізнес Груп» щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді):

1. Визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами.

3. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

4. Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності. Отже, враховуючи п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України, приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», які визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року, тобто, до цієї дати положення абзацу першого ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» залишаються чинними у редакції, що діяла до винесення зазначеного рішення Конституційного Суду, та підлягають застосуванню. Заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Управління освіти Нововолинської міської ради звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів, саме 14.04.2025, тобто, в період, коли приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», які визнані неконституційними, залишаються чинними, а тому вони підлягають застосуванню. Окрім цього, з урахуванням п. 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України дія Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 у справі №3-28/2024(59/24) не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді у справі №903/427/25, оскільки вони виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», визнаних неконституційними. 03.02.2025 року Волинської обласної прокуратури вперше направила Управлінню освіти Нововолинської міської ради листи щодо неправомірності укладення додаткових угоди до договору. За таких обставин заява відповідача про залишення позову Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Управління освіти Нововолинської міської ради без розгляду не підлягає до задоволення, а правові підстави для залишення позову без розгляду з підстав визнання неконституційними окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» відсутні. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2025 у справі № 344/12305/18 (п. 139). Щодо посилань відповідача на те, що підстави звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі Управління освіти Нововолинської міської ради не є виключними. У пункті 4.2. рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 у справі №3-28/2024(59/24) Конституційний Суд України наголошує, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури. В пункті 4.3. Рішення Конституційний Суд України констатує, що в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прикметник „виключний означає виняток із загальних правил. З огляду на це словосполучення „у виключних випадках, яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах. Відповідно й припис „у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, який міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України», серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов`язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об`єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки. Визначення таких випадків є дискрецією законодавця. У пункті 7.2. Рішення Конституційний Суд України зазначив, що розв`язуючи питання про конституційність абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Конституційний Суд України виходить із того, що в ньому йдеться про виключні випадки представництва прокуратурою (прокурором) інтересів держави в суді відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України [абзац п`ятий, перше, друге речення абзацу дев`ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019]. Такі випадки в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону сформульовані через перелік, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; якщо захист цих інтересів неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. Конституційний Суд України зазначає, що законодавець має обов`язок та не позбавлений можливості конкретизувати перелік випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, зокрема вказавши на критерії/ознаки їх установлення, для визначення меж дискреції прокурора та суду без шкоди для ефективності виконання прокуратурою покладеної на неї функції. Оскільки законодавцем ще не конкретизовано переліку випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, не вказано критеріїв/ознак їх установлення, поняття «виключність» є оціночним поняттям. Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру». Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави». З урахуванням наведеного позов Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Управління освіти Нововолинської міської ради спрямований на захист інтересів держави. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 по справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначила, що сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що вказаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства. Під час подання позовної заяви Заступник керівника Волинської обласної прокуратури обґрунтував «виключність» випадку. Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що Управління освіти виконавчого комітету Нововолинської міської ради було стороною спірних правочинів, розпорядником бюджетних коштів та здійснювало процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно з законодавством України і мало право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів. Рішенням Нововолинської міської ради від 15.02.2023 № 19/33 Про зміну назви управління освіти виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області та затвердження Положення про управління освіти Нововолинської міської ради Волинської області змінено найменування юридичної особи з Управління освіти виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області на Управління освіти Нововолинської міської ради Волинської області. Згідно з Положенням про Управління освіти Нововолинської міської ради затвердженого рішенням Нововолинської міської ради від 24.12.2024 № 41/28, Управління є виконавчим органом Нововолинської міської ради та правонаступником Управління освіти виконавчого комітету Нововолинської міської ради. Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та бланк встановленого зразка. (п. 1.1., 1.5., 1.19. Положення). До того ж Управління органiзовує фiнансове та матерiально-технiчне забезпечення закладiв дошкiльної, позашкiльної освiти та ocвітніх установ Нововолинської мicької територiальної громали (проведення публiчних закупiвель); здiйснює управлiння бюджетними коштами, що видiленi на утримання галузi Освіта, забезпечуючи ефективне, результативне i цiльове їх використання (п.п. 4.4.4., 4.4.12 Положення). Згідно із договором про постачання електричної енергії договору від 07.02.2022 № 23-22/302 Управління освіти виконавчого комітету Нововолинської міської ради, яке в подальшому перейменоване на Управління освіти Нововолинської міської ради, було стороною договору (замовник), тобто органом, який здійснював закупівлю товару. Управління згідно ст. 22 Бюджетного кодексу України є розпорядником відповідних бюджетних коштів, а тому, відповідно до ч. 3 ст. 26 Бюджетного кодексу України повинно здійснювати внутрішній контроль для забезпечення дотримання законності та ефективності використання бюджетних коштів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, завдань, планів і вимог щодо діяльності бюджетної установи. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 зазначила, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб мешканців громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади міста. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20, від 21.12.2022 у справі №904/8332/21, від 09.08.2023 №924/1283/21. Управління освіти Нововолинської міської ради Волинської області є головним розпорядником бюджетних коштів, згідно з відомостями у Єдиному реєстрі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів Державної казначейської служби України, а також даними, які містяться на сайті openbudget.gov.ua. Порушення інтересів держави обґрунтовано укладенням замовником оспорюваних додаткових угод всупереч вимог чинного законодавства і інтересам держави, що призвело до безпідставної зміни істотних умов договору, зростання ціни за одиницю товару і зменшення обсягу поставки. Тобто, підставою реалізації прокурором представницьких функцій є усвідомлена пасивна поведінка Управління щодо захисту порушених інтересів держави. Листом від 03.02.2025 № 24-110Вих-25 Волинська обласна прокуратура поінформувала Управління освіти Нововолинської міської ради про встановлення обставин щодо наявності підстав для визнання додаткових угод № 1, № 2, № 3 до договору від 07.02.2022 недійсними та стягнення коштів. У вказаному листі обласна прокуратура просила повідомити чи вживалися та будуть вживатися заходи для захисту порушених інтересів держави щодо визнання додаткових угод до договору від 07.02.2022 недійсними та стягнення коштів. У відповідь на цей лист Управління освіти Нововолинської міської ради вказало (лист від 28.02.2025 № №207/01-28), що ним не вживались та не вживатимуться заходи цивільно-правового характеру щодо визнання недійсними у судовому порядку додаткових угод до договору від 07.02.2022 та не заперечує проти пред`явлення Волинською обласною прокуратурою відповідного позову. З огляду на вказане, під час листування з Управлінням освіти Нововолинської міської ради, яке здійснювалося на підставі абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, прокурором встановлено порушення інтересів держави та невжиття вказаними компетентними органами заходів, спрямованих на захист цих інтересів. Із врахуванням того, що Управлінням освіти Нововолинської міської ради є розпорядником бюджетних коштів, за які за оспорюваними правочинами здійснювалася оплата поставленого товару, тобто є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, прокурором Управління освіти Нововолинської міської ради визначено позивачем. А відтак підстави для представництва інтересів держави були встановлені, Волинською обласною прокуратурою, на виконання вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», повідомлено позивача про звернення з цим позовом до суду листом від 04.04.2024 за № 24-404 вих-25. Отже, оскільки всупереч покладеним законодавством повноваженням Управлінням освіти Нововолинської міської ради своєчасних та належних заходів для усунення виявлених порушень та захисту інтересів держави не вжито, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в даному випадку прокурором належним чином обґрунтовано доводи щодо бездіяльності компетентного органу, що в розумінні приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» свідчить про наявність правових підстав для звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Управління освіти Нововолинської міської ради. Враховуючи обізнаність Управління освіти Нововолинської міської ради про наявність порушення інтересів держави, характер наданої ним інформації щодо відсутності заперечень проти звернення прокурора з позовом в його інтересах, а також відсутність наміру самостійно звертатися до суду за захистом порушених прав та інтересів, колегія суддів дійшла висновку про наявність порушення інтересів держави, яке полягає у неналежному здійсненні уповноваженим органом функцій щодо їх захисту. За таких обставин у Заступника керівника Волинської обласної прокуратури були наявні передбачені законом підстави для представництва інтересів держави в суді в особі Управління освіти Нововолинської міської ради відповідно до ст.23 Закону України «Про прокуратуру». Отже, доводи апеляційної скарги щодо недоведеності прокурором виключності випадку для звернення до суду є безпідставними, а тому підстави для залишення позову без розгляду відсутні. Разом з тим, апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а також не містить заперечень щодо встановлених судом обставин стосовно недійсності додаткових угод та наявності підстав для стягнення безпідставно отриманих коштів. Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому колегія суддів не переглядає рішення суду першої інстанції в частині застосування положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Водночас колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладаючи додаткові угоди № 1 від 15.08.2022, № 2 від 12.09.2022 та № 3 від 07.10.2022 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу № 23-22/302 від 07.02.2022, сторони збільшили ціну товару понад 10 відсотків від визначеної договором ціни, що суперечить вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». При цьому суд першої інстанції правильно врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 щодо застосування вказаної норми права. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для визнання недійсними додаткових угод №1 від 15.08.2022, №2 від 12.09.2022 та №3 від 07.10.2022, укладених до договору про постачання електричної енергії від 07.02.2022 № 23-22/302, а також про стягнення з відповідача на користь Управління освіти Нововолинської міської ради грошових коштів у сумі 291 218 грн., як безпідставно одержаних. Відтак судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Отже, судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано. 6.Висновки за результатами апеляційного розгляду. Таким чином, у апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут на рішення Господарського суду Волинської області від 25.02.26р. у справі №903/427/25 не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції. Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду. З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК. Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут на рішення Господарського суду Волинської області від 25.02.26р. у справі №903/427/25 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Волинської області - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України. Справу №903/427/25 повернути Господарському суду Волинської області. Повна постанова складена "01" червня 2026 р. Головуючий суддя Філіпова Т.Л. Суддя Бучинська Г.Б. Суддя Василишин А.Р.

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4874 № 903/427/25

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше