Постанова КЦС ВС № 368/1771/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 року м. Київ справа № 368/1771/23 провадження № 61-16148св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., Шиповича В. В., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Мозговий Євгеній Васильович, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Євграфової Є. П., Шкоріної О. І., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до судуіз позовом до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Мозговий Є. В., про визнання договору дарування недійсним, скасування права власності та визнання права власності на земельну ділянку.

2. Позов обґрунтовувала тим, що відповідно до Державного акту на право власності на землю Серії І - КВ № 027070 від 24 травня 1997 року, ОСОБА_3 став власником земельної ділянки загальною площею 0,1400 га, із цільовим призначенням для обслуговування будівель і господарських споруд у селі Гребені Кагарлицького району Київської області на підставі рішення Гребенівської сільської ради від 16 вересня 1994 року.

3. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2014 року у справі № 22ц/780/1469/14 домоволодіння АДРЕСА_1 визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Поділено будинок з припиненням спільної сумісної власності. Зокрема, позивачці виділено у власність 54/100 частин вказаного житлового будинку, а ОСОБА_3 виділено у власність 46/100 частин житлового будинку. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 9 674,00 грн компенсації за перевищення ідеальної частки при поділі будинку.

4. ОСОБА_1 зареєструвала право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме на 54/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 червня 2017 року № 90411197. Індексний номер об`єкту нерухомого майна 561203732222, підстава набуття права власності - рішення Апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2014 року у справі № 22ц/780/1469/14. 5. 07 лютого 2015 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 46/100 частин вказаного житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27 жовтня 2023 року № 352196851.

6. Вищезазначене, на переконання позивачки, свідчить, що станом на 07 лютого 2015 року на земельній ділянці з кадастровим номером 3222282801:02:328:0008 загальною площею 0,1400 га, знаходився будинок (домоволодіння), який на праві спільної часткової власності належав ОСОБА_1 - 54/100, та ОСОБА_2 - 46/100.

7. Не зважаючи на вищезазначене, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 всю земельну ділянку площею 0,1400 га, кадастровий номер 3222282801:02:328:0008, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: с. Гребені Кагарлицького району Київської області, що підтверджується змістом договору дарування земельної ділянки від 07 лютого 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Мозговим Є. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 66.

8. Вищезазначене підтверджується також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 лютого 2015 року № 33304084.

9. Позивачка зауважувала, що ОСОБА_3 відчужив (подарував) ОСОБА_2 окрім власної частини земельної ділянки розміром 0,0644 га ще і частину земельної ділянки 0,0756 га, право на яку має позивачка.

10. Вказувала, що зверталась до Кагарлицького районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 , у змісті якого просила визнати за нею право власності на 54/100 частин земельної ділянки площею 0,14 га, що складає площу 0,0756 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (справа № 368/922/20).

11. За результатами вирішення вищевказаної справи рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 28 травня 2021 року у задоволенні позову було відмовлено.

12. Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року та постановою Верховного Суду від 16 травня 2023 року рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28 травня 2021 року у справі № 368/922/20 залишено без змін.

13. Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд, з висновками якого погодився як апеляційний, так і касаційний суд, мотивував своє рішення тим, що позивачка, не заявляючи вимоги про визнання недійсним договору дарування від 07 лютого 2015 року, проте просила визнати за нею право власності на частину земельної ділянки, відчужену на підставі останнього.

14. У зв`язку із вищевказаним ОСОБА_1 05 грудня 2023 року звернулася до суду із позовом, у якому просила суд: - визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 07 лютого 2015 року загальною площею 0,14 га, кадастровий номер 3222282801:02:328:0008, розташованої в с. Гребені Кагарлицького району Київської області, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Мозговим Є. В. та зареєстрований в реєстрі за № 66; - скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,14 га, кадастровий номер 3222282801:02:328:0008, розташованої в с. Гребені Обухівського (Кагарлицького) району Київської області; - скасувати запис № 8650690 від 07 лютого 2015 року 14:07:05 про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,14 га, кадастровий номер 3222282801:02:328:0008, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; - визнати за ОСОБА_1 право власності на 54/100 частин земельної ділянки площею 0,14 га, кадастровий номер 3222282801:02:328:0008, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції

15. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 17 березня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

16. Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виснував про обґрунтованість порушених перед судом позовних вимог, водночас зауважив, що позивачка при зверненні до суду пропустила строки позовної давності, про застосування наслідків пропуску якої було заявлено відповідачем у справі.

17. Відтак, на переконання районного суду, оскільки позивачка зареєструвала своє право власності на нерухоме майно 22 червня 2017 року, то саме із вказаної дати вона стала власником будинку, що знаходиться на спірній земельній ділянці, а відтак саме із дати реєстрації свого права власності могла та повинна була дізнатися про можливе порушення свого права і саме з цього дня слід відраховувати перебіг позовної давності.

18. Також районний суд зауважив, що позивачці достеменно було відомо про існування договору дарування задовго до звернення до суду із позовом у справі № 368/922/20, оскільки спірна земельна ділянка була надбана подружжям ще у 1997 році, на якій подружжя, у подальшому, збудувало будинок.

19. Також районний суд зауважив, що обрання позивачкою неправильного способу судового захисту при зверненні до суду у справі № 368/922/20 не є підставою для переривання строків позовної давності, оскільки позивачка могла як змінити підстави та предмет позову в підготовчому судовому засіданні, так і порушити перед судом новий позов із вимогою про визнання договору дарування недійсним, проте обмежилася заміною неналежного відповідача, не порушивши перед судом вимоги про визнання недійсним договору дарування. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

20. Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 17 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 07 лютого 2015 року загальною площею 0,14 га, кадастровий номер 3222282801:02:328:0008, розташованої в с. Гребені Кагарлицького району Київської області, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Мозговим Є. В. та зареєстрований в реєстрі за №

66. Скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,14 га, кадастровий номер 3222282801:02:328:0008, розташованої в с. Гребені Обухівського (Кагарлицького) району Київської області. Скасовано запис № 8650690 від 07 лютого 2015 року 14:07:05 про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,14 га, кадастровий номер 3222282801:02:328:0008, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 54/100 частин земельної ділянки площею 0,14 га, кадастровий номер 3222282801:02:328:0008, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 11 636,08 грн та витрати на правову допомогу, надану в суді першої та апеляційної інстанціях у розмірі 26 500,00 грн.

21. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд мотивував своє рішення помилковістю висновків суду першої інстанції щодо пропуску позивачкою строків позовної давності.

22. На переконання апеляційного суду, позивачка дізналася про наявність оспорюваного договору дарування земельної ділянки під час розгляду справи № 368/922/20 у листопаді 2020 року, а до суду із позовом звернулася 01 грудня 2023 року.

23. Відтак апеляційний суд зазначив, що з березня 2020 року до червня 2023 року з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні діяв карантин, на період якого строки позовної давності були продовжені.

24. Крім того, у лютому 2022 року в Україні було введено воєнний стан, у зв`язку з чим на момент звернення позивачки до суду з цим позовом - 01 грудня 2023 року - перебіг позовної давності був зупинений.

25. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що позивачка не пропустила строк позовної давності при зверненні до суду, чого районний суд не врахував під час оцінки дотримання нею відповідних строків.

26. Щодо обґрунтованості позовних вимог апеляційний суд зазначив, що, оскільки позивачка набула право власності на частину домоволодіння, вона також набула право власності на відповідну частину земельної ділянки, на якій це домоволодіння розташоване.

27. Відтак відчуження на користь відповідача всієї земельної ділянки за договором дарування порушує права позивачки на неї.

28. Більше того, апеляційний суд зазначив, що оспорюваний договір дарування земельної ділянки, набутої під час шлюбу, було укладено без згоди позивачки як другого з подружжя, що свідчить про недійсність останнього. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

29. У грудні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 рокуу вказаній справі.

30. Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2026 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

31. Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

32. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

33. Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року в справі № 6-612цс15, від 25 листопада 2015 року в справі № 6-2333цс15, від 16 грудня 2015 року в справі № 6-241цс15, від 07 вересня 2016 року в справі № 6-801цс16, від 12 жовтня 2016 року в справі № 6-846цс16, від 07 грудня 2016 року в справі № 6-1568цс16, від 05 квітня 2017 року в справі № 6-399цс17; у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі № 398/2621/15-ц, від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12, від 03 лютого 2020 року в справі № 235/5146/16-ц, від 12 серпня 2020 року в справі № 626/4/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

34. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку стосовно того, що позивачка не пропустила строк позовної давності при зверненні до суду.

35. На переконання заявника, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо моменту початку перебігу строків позовної давності.

36. Як зауважує ОСОБА_2 , саме із дати набрання рішенням у справі № 2-495/12 законної сили позивачка стала власником частини будинку, який знаходиться на спірній земельній ділянці, відповідно саме із цієї дати довідалася або могла довідатись про можливе порушення свого права і саме з цього дня слід відраховувати перебіг позовної давності.

37. Більше того вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо того, що спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки була набута його батьком у порядку приватизації.

38. Додатково у касаційній скарзі ОСОБА_2 акцентує увагу на принципі рівності часток майна подружжя та необхідності вирішення питання про присудження другому з подружжя грошової компенсації у зв`язку зі збільшенням частки одного з них. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

39. У січні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Сацика Романа Васильовича, на касаційну скаргу, у якому вказано, що оскаржуване судове рішення ухвалене із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.

40. Відтак, на переконання заявника відзиву, встановлені у справі обставини свідчать про обґрунтованість висновків апеляційного суду щодо дотримання позивачкою строків позовної давності при зверненні до суду.

41. Як зауважує адвокат Сацик Р. В., його довірителька дізналася про існування оспорюваного договору дарування земельної ділянки лише у листопаді 2020 року під час розгляду справи № 368/922/20 за її позовом про визнання права власності на частину земельної ділянки, що, зокрема, підтверджується матеріалами справи.

42. Більше того, зауважує, що на момент укладення спірного договору дарування ОСОБА_3 та його довірителька перебували у зареєстрованому шлюбі, а тому остання не надавала згоди на укладення цього договору та не була обізнана про його вчинення.

43. На переконання заявника відзива приховування від ОСОБА_1 факту відчуження спільного майна подружжя свідчить про обґрунтованість висновків апеляційного суду щодо дати початку перебігу строків позовної давності. Доводи особи, яка подала пояснення на відзив на касаційну скаргу

44. У лютому 2026 року на адресу Верховного Суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_2 по суті справи у зв`язку з отриманням відзиву без доказів направлення останніх на адреси інших учасників справи.

45. Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення передбачені статтею 183 ЦПК України. Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити перелік вказаний у цій статті та інші відомості, що вимагаються цим Кодексом.

46. Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

47. У частині четвертій статті 183 ЦПК України закріплено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

48. Відтак, оскільки заявником до письмових пояснень не додано доказів надсилання останніх іншим учасникам справи (до електронного кабінета або у разі відсутності електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність електронного кабінета - у паперовій формі листом з описом вкладення), останні не враховуються судом касаційної інстанції та залишаються без розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами

49. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва про одруження НОМЕР_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі із 21 серпня 1962 року (Т.1, а.с.46).

50. Рішенням народних депутатів 2-ої сесії 22-го скликання Гребенівської сільської ради від 16 вересня 1994 року ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 0,14 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована на території с. Гребені Кагарлицького району Київської області.

51. На підставі зазначеного рішення 24 травня 1997 року ОСОБА_3 видано державний акт про право власності серії І-КВ № 02070 на земельну ділянку площею 0,1400 га для будівництва і обслуговування житлового будинку (Т.1, а.с.21-22).

52. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2014 року у справі № 2-495/12 визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Поділено будинок в натурі з припиненням права спільної сумісної власності. Зокрема, виділено в натурі ОСОБА_1 54/100 частини домоволодіння, а ОСОБА_3 46/100 частин домоволодіння. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 9 674,00 грн компенсації за перевищення ідеальної частки при поділі будинку (Т.1, а.с.23-25). 53. 22 червня 2017 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на об`єкт нерухомого майна 54/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 (Т.1, а.с.48-49).

54. ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 07 лютого 2015 року відчужив на користь ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3222282801:02:328:0008 (Т.1, а.с.28-30).

55. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 3222282801:02:328:0008, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: с. Гребені Кагарлицького району Київської області (Т.1, а.с.31-32).

56. У вересні 2020 року ОСОБА_1 зверталася до суду із позовом, у якому просила визнати за нею право власності на 54/100 частини земельної ділянки площею 0,14 га, що становить площу 0,0756 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

57. Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 14 листопада 2020 року у справі № 368/922/20 замінено неналежного відповідача ОСОБА_3 на належного відповідача ОСОБА_2 .

58. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 28 травня 2021 року у справі № 368/922/20 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

59. Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у справі № 368/922/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28 травня 2021 року залишено без змін.

60. Постановою Верховного Суду від 16 травня 2023 року у справі № 368/922/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року залишено без змін (провадження № 61-496св22).

61. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину земельної ділянки (справа № 368/922/20), суд першої інстанції, із висновками якого погодився як апеляційний суд, так і суд касаційної інстанції, виходив з того, що позивачка, не порушуючи перед судом вимоги про визнання недійсним договору дарування від 07 лютого 2015 року, просила визнати за нею право власності на частину земельної ділянки.

62. Відтак, оскільки позивачка, доводячи своє право на земельну ділянку, яка перебуває у власності відповідача на підставі договору дарування, не заявляла вимог про визнання недійсним цього правочину, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

63. Відповідно до копії свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від 27 липня 2023 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 01 лютого 2022 року складено актовий запис про смерть № 94 (Т.1, а.с.47).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду

64. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

65. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

66. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

67. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

68. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

69. Щодо правового статусу спірної земельної ділянки колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

70. Особливістю спірних правовідносин, які виникли між сторонами, є те, що порядок набуття спільного майна та його правовий режим визначалися Кодексом про шлюб та сім`ю України від 20 червня 1969 року (далі - КпШС України), чинним на момент набуття спірного нерухомого майна (земельної ділянки) одним із подружжя, тоді як поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України, про що обґрунтовано зауважено, зокрема, апеляційним судом у змісті оскаржуваної постанови.

71. При цьому колегія суддів зауважує, що таке правове регулювання спірних правовідносин узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у змісті постанови від 15 квітня 2026 року у справі № 283/1251/16-ц (провадження № 61-5618св25).

72. Відповідно до частини першої статті 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

73. У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу (частина перша статті 28 КпШС України).

74. Аналогічні положення викладені законодавцем у змісті статті 60 СК України та частині третій статті 368 ЦК України.

75. Великою Палатою Верховного Суду у змісті постанови від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) підтверджено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

76. За змістом частини першої статті 356, частин першої, другої статті 358 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

77. У частині третій статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

78. Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

79. Відтак, як встановлено судами попередніх інстанцій та не оспорюється заявником касаційної скарги, рішенням народних депутатів 2-ої сесії 22-го скликання Гребенівської сільської ради від 16 вересня 1994 року ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 0,14 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована на території с. Гребені Кагарлицького району Київської області.

80. На підставі вищезазначеного рішення 24 травня 1997 року ОСОБА_3 видано державний акт про право власності серії І-КВ № 02070 на земельну ділянку площею 0,1400 га для будівництва і обслуговування житлового будинку.

81. Водночас колегія суддів зауважує, що оскільки спірна земельна ділянка була одержана ОСОБА_3 у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування будівель і господарських споруд, остання є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.

82. Аналогічні висновки викладені у змісті постанов Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі № 6-814цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15 та були підтримані Верховним Судом, зокрема, у змісті постанови від 29 вересня 2022 року у справі № 359/924/20 (провадження № 61-20230св21).

83. Відтак суди попередніх інстанцій, характеризуючи право власності на спірну земельну ділянку, помилково врахували презумпцію спільності права власності подружжя щодо земельної ділянки, набутої під час шлюбу, та дійшли помилкового висновку, що така земельна ділянка є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту виникнення цього права, хоча й оформлена на одного з подружжя.

84. Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Суб`єктами права спільної власності на земельну ділянку можуть бути громадяни та юридичні особи, а також держава, територіальні громади (частина перша-друга статті 86 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)).

85. Частиною першою статті 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

86. Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

87. Положення статті 120 ЗК України закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

88. На підставі частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

89. Частиною четвертою вищевказаної статті визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

90. Таким чином, законодавцем визначено принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

91. Такого висновку щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) та Верховний Суд у постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 642/3950/17 (провадження № 61-7008св19).

92. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

93. Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2018 року в справі № 750/11106/15-ц зробив висновок про те, що якщо на земельній ділянці, яка є особистою приватною власністю одного із подружжя знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

94. Такі висновки у подальшому були підтримані Верховним Судом, зокрема, у змісті постанови від 14 травня 2025 року в справі № 359/5478/16-ц.

95. Відтак, колегія суддів зауважує, що на спірній земельній ділянці знаходиться будинок, який судовим рішенням було визнано спільною сумісною власністю подружжя та поділено з припиненням спільної сумісної власності.

96. Зокрема, позивачці судовим рішенням виділено у власність 54/100 частин вказаного житлового будинку, а ОСОБА_3 виділено у власність 46/100 частин житлового будинку, а відтак до позивачки, як особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, перейшло таке право у розмірі частки права власності у спільному будинку відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

97. Аналогічних за своїм змістом висновків дійшов Верховний Суд у змісті постанов від 03 жовтня 2018 року у справі № 343/2166/15-ц (провадження № 61-19253св18), від 04 жовтня 2023 року у справі № 691/1240/18 (провадження № 61-4680св23) та від 16 жовтня 2023 року у справі № 317/3170/22 (провадження № 61-12085св23).

98. Таким чином, за результатами здійсненого у судовому порядку поділу майна подружжя, спірна земельна ділянка належала подружжю на праві спільної часткової власності, а саме ОСОБА_1 - 54/100 частин земельної ділянки, а ОСОБА_3 - 46/100 частин земельної ділянки.

99. Щодо визнання недійсним договору дарування колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

100. За приписами частини першої та другої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

101. Згідно з частинами першою-третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

102. Відповідно до частини першої статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

103. Частиною четвертою статті 369 ЦК України встановлено, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

104. Правові наслідки недійсності правочину встановлені статтею 216 ЦК України.

105. Згідно з вимогами частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

106. Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності дозволяє дійти висновку, що співвласники розпоряджаються майном за взаємною згодою, а співвласник, своєю чергою, має право самостійно розпоряджатися виключно своєю часткою у праві спільної часткової власності.

107. Таким чином, укладення ОСОБА_3 як співвласником земельної ділянки правочину щодо розпорядження майном, яке є спільною частковою власністю, в цілому, без згоди другого співвласника ( ОСОБА_1 ) може бути підставою для визнання такого договору недійсним, проте виключно в частині розпорядження часткою в майні іншого співвласника, оскільки ОСОБА_3 фактично безпідставно розпорядився часткою в майні, яке йому не належить, чим порушив права ОСОБА_1 , оскільки права володіння, користування та розпорядження спірним майном належали позивачу та відповідачу на праві спільної часткової власності.

108. Схожі за своїм змістом висновки викладені Верховним Судом у змісті постанови від 14 серпня 2019 року у справі № 311/3123/16-ц (провадження № 311/3123/16-ц).

109. Таким чином, скасувавши договір дарування в цілому, суд апеляційної інстанції не врахував вищезазначеного та безпідставно визнав недійсним договір дарування земельної ділянки не лише в частині розпорядження належною позивачці частиною земельної ділянки (54/100), а й у частині розпорядження ОСОБА_3 належною йому на праві спільної часткової власності частиною земельної ділянки (46/100).

110. Це свідчить про наявність підстав для скасування постанови Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 07 лютого 2015 року загальною площею 0,14 га, кадастровий номер 3222282801:02:328:0008, розташованої у с. Гребені Кагарлицького району Київської області, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Мозговим Євгенієм Васильовичем та зареєстрованого в реєстрі за № 66 із ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позовної вимоги та визнання зазначеного договору дарування недійсним лише в частині відчуження на користь ОСОБА_2 54/100 частин вказаної земельної ділянки.

111. У іншій частині вищевказану вимогу слід залишити без задоволення.

112. Відтак, урахувавши правовий режим спірної земельної ділянки як об`єкта спільної часткової власності подружжя, а також те, що судовим рішенням за позивачкою визнано право власності на 54/100 частин житлового будинку, розташованого на відчуженій за договором дарування земельній ділянці, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 не мав права розпоряджатися спірною земельною ділянкою в цілому.

113. Водночас суди не врахували, що наведене свідчить про вчинення такого договору з порушенням приписів статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України виключно в частині відчуження належних позивачці 54/100 частин земельної ділянки, оскільки ОСОБА_3 не мав права розпоряджатися цією часткою, проте мав право на відчуження належних йому 46/100 частин земельної ділянки.

114. При цьому колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для визнання за позивачкою права власності на відповідну частину спірної земельної ділянки, розташованої під домоволодінням.

115. Схожих за своїм змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у змісті постанови від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, у якій зауважила, що: «Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду виснує, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (пункт 8.67))».

116. Більше того колегія суддів зауважує, що позивачка, зокрема, обґрунтовувала позовні вимоги про визнання права власності на спірну земельну ділянку, та її виділ, посилаючись на норми статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, які передбачають набуття права на земельну ділянку у разі набуття права власності на житловий будинок, споруду, що розміщені на ній, а не як майна, що є спільною сумісною власністю подружжя набутого у шлюбі, що регулюється нормами СК України.

117. Відтак, позивачка не просила визнати земельну ділянку об`єктом спільного сумісного майна подружжя, а посилалася на те, що вона як співвласник об`єкта нерухомого майна, який розташований на спірній земельній ділянці відповідно до приписів статей 120 ЗК України та 377 ЦК України набуває права власності на земельну ділянку, на якій цей об`єкт розміщений не залежно від способу набуття ОСОБА_3 права власності на останню.

118. Схожих висновків дійшов Верховний Суд у змісті постанови від 10 листопада 2021 року у справі № 161/14898/19 (провадження № 61-1702св21).

119. Вищезазначене свідчить про безпідставність посилань касаційної скарги на набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку в порядку використання права на безоплатну приватизацію та, як наслідок, відсутність підстав для визнання за позивачкою права власності на 54/100 частин останньої.

120. Додатково колегія суддів зауважує, що у зв`язку з частковим визнанням недійсним договору дарування, на підставі якого за відповідачем було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, наявні підстави для скасування державної реєстрації цього права.

121. Щодо дотримання позивачкою строків позовної давності при зверненні до суду колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

122. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 вже зверталася до суду із позовом про визнання права власності на частину земельної ділянки (справа № 368/922/20), на обґрунтування якого вказувала, що вона та ОСОБА_2 мають у спільній частковій власності житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

123. Зауважувала, що відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2014 року вона є власником 54/100 частин вказаного житлового будинку, а відповідач, своєю чергою, є власником 46/100 частин житлового будинку, водночас згідно з Державним актом на право власності на землю Серії І-КВ № 027070 від 24 травня 1997 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки загальною площею 0,14 га, на якій розташований житловий будинок, що належить позивачу і відповідачу на праві спільної часткової власності.

124. Відтак позов фактично обґрунтовувався тим, що, оскільки позивачка на підставі судового рішення набула право власності на частину житлового будинку, вона має право на визнання за нею права власності на пропорційну частину земельної ділянки, необхідну для обслуговування належної їй частини будинку.

125. Водночас під час розгляду справи № 368/922/20 у районному суді ОСОБА_2 подав відзив на позов, у якому, зокрема, зазначив, що 07 лютого 2015 року спірну земельну ділянку було відчужено на його користь на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Мозговим Є. В.

126. У зв`язку із вищезазначеним, ОСОБА_1 порушила перед судом клопотання про заміну неналежного відповідача ОСОБА_3 на належного - ОСОБА_2 , яке, своєю чергою, було задоволено ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 04 листопада 2020 року.

127. Вищезазначене свідчить про те, що про існування оспорюваного договору дарування ОСОБА_1 фактично стало відомо під час розгляду справи № 368/922/20, тобто у листопаді 2020 року.

128. Із позовом у справі, яка є предметом касаційного перегляду, ОСОБА_1 звернулася до суду 01 грудня 2023 року.

129. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

130. Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

131. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦКУкраїни).

132. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

133. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

134. Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211з 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин, дію якого неодноразово продовжено. Дію карантину скасовано 01 липня 2023 року.

135. Законом України від 08 листопада 2023 року №3450-IX «Про внесення змін до ЦК України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» було внесені зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України: пункт 19 викладено у такій редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Закон набрав чинності 30 січня 2024 року.

136. Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено на підставі Закону України від 14 травня 2025 року № 4434-IX.

137. У справі, що переглядається, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 про існування оспорюваного договору дарування земельної ділянки від 07 лютого 2015 року дізналася лише під час розгляду справи № 368/922/20 (у листопаді 2020 року). Доказів на підтвердження того, що позивачка була обізнана про існування вищевказаного договору до листопада 2020 року матеріали справи не містять.

138. Відтак, урахувавши, що позивачці стало відомо про порушення її прав у зв`язку із відчуженням земельної ділянки за договором дарування лише у листопаді 2020 року під час судового розгляду справи № 368/922/20, а також врахувавши, що із березня 2020 року до червня 2023 року з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 було запроваджено карантин, під час дії якого строки позовної давності були продовжені на строк дії карантину, а у подальшому, лютому 2022 року, в Україні введено воєнний стан і на час звернення позивачки із позовом до суду у справі, яка переглядається у касаційному порядку, тобто 01 грудня 2023 року, перебіг позовної давності було зупинено, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про дотримання позивачкою строків позовної давності.

139. Таким чином, доводи касаційної скарги у вищенаведеній частині не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді справи.

140. Посилання скарги на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не можуть бути застосовані у справі, що переглядається, оскільки сформульовані за інших фактичних обставин та не суперечать висновкам, зокрема, суду апеляційної інстанції у справі, яка є предметом касаційного перегляду.

141. Підсумовуючи, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовної вимоги про визнання договору дарування недійсним із ухваленням у вищевказаній частині нового судового рішення про часткове задоволення позову із залишенням оскаржуваної постанови в іншій частині без змін. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

142. Згідно із пунктами 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення та скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

143. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

144. Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

145. Ураховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволеної позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 07 лютого 2015 року загальною площею 0,14 га, кадастровий номер 3222282801:02:328:0008, розташованої в с. Гребені Кагарлицького району Київської області, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Мозговим Є. В. та зареєстрований в реєстрі за № 66 підлягає скасуванню із ухваленням в частині вирішення вищевказаної позовної вимоги нового судового рішення про часткове задоволення останньої та визнання зазначеного договору дарування недійсним лише в частині відчуження на користь ОСОБА_2 54/100 частин вказаної земельної ділянки.

146. В іншій частині касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 400, 410, 412, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 07 лютого 2015 року загальною площею 0,14 га, кадастровий номер 3222282801:02:328:0008, розташованої в с. Гребені Кагарлицького району Київської області, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Мозговим Євгенієм Васильовичем та зареєстрований в реєстрі за № 66 скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення вищевказаної вимоги.

3. Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 07 лютого 2015 року загальною площею 0,14 га, кадастровий номер 3222282801:02:328:0008, розташованої в с. Гребені Кагарлицького району Київської області, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Мозговим Євгенієм Васильовичем та зареєстрований в реєстрі за № 66 в частині відчуження на користь ОСОБА_2 54/100 частин земельної ділянки.

4. У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 07 лютого 2015 року загальною площею 0,14 га, кадастровий номер 3222282801:02:328:0008, розташованої в с. Гребені Кагарлицького району Київської області, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Мозговим Євгенієм Васильовичем та зареєстрований в реєстрі за № 66 в частині відчуження на користь ОСОБА_2 46/100 частин земельної ділянки відмовити.

5. В іншій частині касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року - без змін. Постанова набираєзаконної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара Ю. В. Черняк В. В. Шипович