Постанова КЦС ВС № 723/2604/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2026 року м. Київ справа № 723/2604/23 провадження № 61-4610св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І., позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , відповідач - Великокучурівська сільська рада Чернівецького району Чернівецької області, третя особа - Релігійна організація «Релігійна громада Церква Христова в місті Чернівці», розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Релігійної організації «Релігійна громада Церква Христова в місті Чернівці» на постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 березня 2024 року в складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Лисака І. Н., Литвинюк І. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У червні 2023 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Великокучурівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, третя особа - Релігійна організація «Релігійна громада Церква Христова в місті Чернівці» (далі ? релігійна організація) в особі Галюка Д. В., про визнання рішення і дій Великокучурівської сільської ради по зняттю з реєстрації місця проживання незаконними. Позов мотивовано тим, що 23 липня 2009 року чоловік позивача ОСОБА_3 та Галюк Д. В. уклав договір дарування житлового будинку, за яким подарував третій особі побудований її чоловіком житловий будинок і зал для релігійних зібрань, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Власником будівель стала релігійна організація. Ці будівлі розташовані на приватній земельній ділянці площею 0,0873 га згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЧВ № 094239, виданого Великокучурівською сільською радою 22 лютого 2005 року. ОСОБА_3 з 2000 року був проповідником релігійної організації, а 06 лютого 2022 року загальними зборами членів Церкви його було обрано керівником та уповноваженим представником перед органами влади, громадськими організаціями та установами, підписантом угод та уповноваженим на здійснення інших дій від імені Церкви. З 16 липня 2015 року чоловік позивача ОСОБА_3 та їх дочка ОСОБА_2 були зареєстровані за місцем проживання АДРЕСА_1 в будинку, який належить релігійній організації. За цією адресою сім`я позивача постійно проживає до цього часу. Рішенням Великокучурівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 19 травня 2023 року ОСОБА_2 знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Просила суд визнати рішення Великокучурівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 19 травня 2023 року незаконним та таким, що порушує права її малолітньої дочки. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до заперечення від 01 серпня 2023 року представника третьої особи, поданого на позовну заяву, вбачається, що релігійна організація не надавала дозволу на реєстрацію, не приймала рішення на загальних зборах громади щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , яка не може бути зареєстрована не за місцем реєстрації одного з батьків, а станом на час розгляду справи у спірному житловому будинку її батько не зареєстрований. Окрім того, що позивач має власне житло, де вона фактично зареєстрована і зобов`язана як мати здійснити державну реєстрацію місця проживання малолітньої дитини за цією адресою. У зв`язку з наведеним, релігійна організація як власник будинку скористалася наданим їм правом та звернулася до Центру надання адміністративних послуг з заявою про зняття з реєстрації ОСОБА_3 та його малолітньої дочки ОСОБА_2 . Таким чином, зняття з реєстрації малолітньої ОСОБА_2 , інтереси якої представляє мати - позивач, із задекларованого місця проживання у житловому будинку, що належить релігійній організації на праві власності, вчинено у повній відповідності із чинним законодавством. Доводи позивача про позбавлення її малолітньої дочки діями відповідача права користування та проживання у житловому будинку є безпідставними та спростовуються частиною третьою статті 1 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон), згідно з яким декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом). Короткий зміст постанови апеляційного суду Постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано рішення Великокучурівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 19 травня 2023 року про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється за заявою власника житла без згоди на те зареєстрованої особи, за виключенням дітей віком до 14 років, та містить вимогу додатково долучати до заяви документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, коли заява подається законним представником малолітньої дитини, та свідоцтво про народження дитини. Зазначене також підтверджується додатком 6 Порядку, з якого вбачається, що до заяви власника житла про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) також слід додати документ, що посвідчує особу законного представника (представника). Встановлено, що з 16 липня 2015 року чоловік позивача ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_2 були зареєстровані за місцем проживання в будинку, який належить релігійній організації. За цією адресою сім`я позивача постійно проживає до цього часу. Дитина зареєстрована в будинку з народження на підставі діючих на той час норм законодавства, які надавали право їй користуватись житлом, за яким було зареєстровано її місце проживання, та була знята з реєстрації лише за заявою власника приміщення, без заяви батьків, без надання необхідних документів. Отже, зняття дитини з реєстраційного обліку відбулось з порушенням вимог закону та Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування). Аргументи учасників справи 28 березня 2024 року через засоби поштового зв`язку релігійна організація звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі; стягнути на користь релігійної організації з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 147,20 грн та витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі 19 600,00 грн. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди в цій справі по різному трактують та застосовують Закон в частині процедури зняття з реєстрації місця проживання за заявою власника житлового будинку дітей під час зняття з реєстрації місця проживання батька, який не є власником житла. Через відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, третя особа не мала можливості посилатися на відповідні положення під час розгляду справи апеляційною інстанцією і це призвело до неможливості третьою особою аргументовано довести, як саме мають бути застосовані положення статті 18 Закону у конкретній справі. Чинне законодавство України передбачає загальне правило за яким діти повинні бути зареєстровані біля одного із батьків, а тому з врахуванням наявності правових підстав для зняття із реєстрації батьків (у цьому випадку батька із яким була зареєстрована дитина), законодавством передбачене також зняття з реєстрації дитини. При цьому, частина друга статті 18 Закону не підлягає застосуванню в цій ситуації, адже власником житла не є один з батьків малолітньої ОСОБА_2 . Доводи позивача про позбавлення дитини діями відповідача права користування та проживання у помешканні є безпідставними та спростовуються частиною третьою статті 1 Закону, згідно з якою декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набули такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила. Оскільки власником житла - релігійною організацією було подано заяву про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_3 , її малолітня дочка підлягала зняттю з реєстрації у силу вимог пункту 2 частини першої статті 18 Закону. Вказана норма попереджає виникнення ситуацій, за яких дитина до 14 років матиме інше місце проживання, аніж її батьки, що суперечить вимогам частини третьої статті 29 ЦК України. При цьому, частина друга статті 18 Закону не підлягає застосуванню у цьому випадку, адже власником житла не є один з батьків ОСОБА_2 . Також через зняття з задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_2 за відповідною адресою жоден з батьків ОСОБА_2 не має зареєстрованого (задекларованого) місця проживання. Таким чином, пункт 2 частини першої статті 18 Закону встановлює імперативну вимогу щодо зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини у разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини. Власник будинку, який є третьою особою, не надавав жодної письмової згоди ОСОБА_3 та його дочці на реєстрацію місця проживання в будинку, що є власністю третьої особи. Отже це свідчить про те, що власник майна заперечує користування малолітньою будинком. Великокучурівська сільська рада Чернівецького району Чернівецької області діяла виключно у межах, у спосіб та порядку, передбаченому чинним законодавством про надання публічних послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні, тому відсутні будь-які правові підстави для визнання дій зі зняття з зареєстрованого місця проживання малолітньої дитини разом із її батьком неправомірними. Оскільки під час зняття з зареєстрованого місця проживання відповідач діяв як суб`єкт владних повноважень, реалізуючи свої повноваження відповідно до Закону, розгляд таких справ має відбуватися за правилами адміністративного судочинства. У цьому випадку позивач оскаржує дотримання процедури, тобто відповідач здійснює публічно-владні управлінські функції, а тому спір є публічно-правовим. Судові витрати мають бути стягнені з позивача на користь особи, яка подала касаційну скаргу. У травні 2024 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , через представника ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржену постанову - без змін. Відзив мотивований тим, що зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється за заявою власника житла без згоди на те зареєстрованої особи, за виключенням дітей віком до 14 років, та містить вимогу додатково долучати до заяви документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, коли заява подається законним представником малолітньої дитини, та свідоцтво про народження дитини. Зазначене також підтверджується додатком 6 Порядку, з якого вбачається, що до заяви власника житла про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) також слід додати документ, що посвідчує особу законного представника (представника). Дитина була зареєстрована в будинку з народження на підставі діючих на той час нормах законодавства, які надавали право їй користуватись житлом, за яким було зареєстровано її місце проживання, та була знята з реєстрації лише за заявою власника приміщення, без заяви батьків, без надання необхідних документів. Отже, зняття дитини з реєстраційного обліку відбулось з порушенням вимог Закону та Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування). Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні заяви релігійної організації про зупинення дії постанови Чернівецького апеляційного суду від 06 березня 2024 року відмовлено. В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 3 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної юрисдикції (пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України)). Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2025 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23). Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2026 року поновлено касаційне провадження у справі; справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи Суди встановили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є чоловіком та дружиною. Батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . З 16 липня 2015 року чоловік позивача ОСОБА_3 , а донька ОСОБА_2 з народження, були зареєстровані за місцем проживання в АДРЕСА_1 в будинку, який належить релігійній організації. За цією адресою сім`я позивача постійно проживає до цього часу. Згідно з договорами дарування власником житлового будинку із залом для релігійних зібрань, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та земельної ділянки розміром 0,0873 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в с. Годилів Великокучукрівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області, є релігійна організація. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 19 травня 2023 року було знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 за заявою власника житлового будинку згідно з підпунктом 2 пункту 1 статті 18 Закону.

Позиція Верховного Суду Щодо юрисдикції спору Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України). Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21). Незаконність правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України) як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про незаконність правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України) не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Про порушення суб`єктивного права правовим актом індивідуальної дії, виданим органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України), може свідчити те, що він перешкоджає суб`єкту в реалізації його права або інтересу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2025 року у справі № 465/820/23). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 18 Закону зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності. У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них. У статті 29 Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб щодо внесення інформації до реєстру територіальної громади про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування рішень органів реєстрації, зміну інформації в реєстрі територіальної громади можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 337/2535/2017 (провадження № 14-130цс18) зазначено, що «зі змісту позовної заяви ОСОБА_14 вбачається, що спірні правовідносини стосуються права користування та розпорядження майном, а саме квартирою АДРЕСА_1, що належить відповідачу ОСОБА_16 Позивачка оскаржує дії ОСОБА_16 спрямовані на надання права реєстрації місця проживання та права користування зазначеною квартирою ОСОБА_17, ОСОБА_18, оскільки вважає їх незаконними у зв`язку з тим, що ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2015 року на зазначену квартиру було накладено арешт з метою забезпечення виконання рішення суду у справі № 337/1025/15-ц. Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права на квартиру АДРЕСА_1, вимоги ж до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради є похідними від них. Таким чином, спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами ЦПК України». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2019 року у справі №810/3711/18 (провадження № 11-865апп19) вказала, що «визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з незгодою ОСОБА_1 з Наказом № 47/5. Це рішення і дії відповідача певним чином зачіпають права позивачки як власника земельної ділянки. Воно основувалося на вимогах ПП «Макарів-Агробуд» про право користування земельною ділянкою позивачки, який через претензію на користування нею, одним із проявів якої є вимоги про скасування реєстраційних дій щодо цієї земельної ділянки, втручається в права власника цієї землі. Мотивами і підґрунтям захисту свого права власності від описаного зазіхання слугують бажання і підстави позивачки поновити порушене насамперед її цивільне (майнове) право на земельну ділянку. Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно. Отже, спірні правовідносини у справі пов`язані з необхідністю захисту права на об`єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства». У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23) вказано, що: «Парламентом в Законі України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» розмежовано випадки за яких відбувається зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення та коли лише за заявою власника житла. За наявності судового рішення, яке набрало законної сили, в якому встановлено наявність права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права, спір про оспорення рішення органу місцевого самоврядування про зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла буде мати приватноправовий характер, оскільки він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії органу місцевого самоврядування. Власник житла зобов`язаний утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (зокрема, невласника житла, якому встановлено в судовому рішенні наявність права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права). Законодавець не мав наміру дозволити власнику житла, за допомогою зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла, «обходити» судове рішення, що набрало законної сили, в якому встановлено наявність в особи права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права. Тому судове рішення, що набрало законної сили, в якому встановлено наявність в особи права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права, унеможливлює здійснення реєстраційної дії за заявою власника житла». У цьому спорі відсутні публічно-правові відносини між позивачем та відповідачем як органом реєстрації місця проживання, а оспорюване рішення від 19 травня 2023 року щодо зняття з реєстрації місця проживання прийняте відповідачем за заявою релігійної організації. Позивач зазначала, що її дочка ОСОБА_2 з народження була зареєстрована за місцем проживання в спірному будинку на підставі діючих на той час норм законодавства і за цією адресою сім`я позивача постійно проживає до цього часу. Тому дитина мала право користуватись цим житлом. Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі є похідними при вирішенні судом питання щодо наявності права користування ОСОБА_2 спірним житловим будинком і впливають на майнові права та інтереси його власника - релігійної організації, а спірні правовідносини пов`язані з необхідністю захисту житлового права, тобто права цивільного, касаційний суд зауважує, що, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, цей спір не є публічно-правовим. Оскільки цей спір обумовлений порушенням приватного права (інтересу) щодо користування ОСОБА_2 будинком як житлом, доводи позову щодо порушення цього житлового права управлінськими діями відповідача як суб`єкта владних повноважень не змінюють приватноправовий характер спірних правовідносин. Тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що розгляд цієї справи має відбуватися за правилами адміністративного судочинства. Щодо вирішення спору Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). У статті 50 ЦПК України передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки. Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України). Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див., зокрема, висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18, пункт 41) та багатьох інших). Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)). Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинно відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21 (провадження № 14-102цс22)). Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (пункт 50)). У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною в зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 201/2760/20 вказано, що «процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача. При цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Наведений правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17 та від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18». Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17). Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 555/1289/14-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року у справі № 200/5153/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2021 року у справі №264/632/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 вересня 2023 року у cправі № 910/2392/22). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року у справі № 756/7614/21 вказано, що «суди не звернули увагу, що спір про визнання незаконним та скасування реєстраційного запису або рішення державного реєстратора про зняття особи з реєстрації місця може розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на житло іншою особою. Належним відповідачем у такому спорі є особа, за заявою якого позивача було знято з реєстрації місця проживання в житловому приміщенні та його власник на момент розгляду справи, за рахунок якого можливо задовольнити таку позовну вимогу; … позивач пред`явила позов тільки до Оболонської районної в місті Києві державна адміністрації, позовних вимог до ОСОБА_3 (як власника спірної квартири) не пред`явила, клопотань про залучення до участі у справі як відповідача чи співвідповідача не заявляла. Тому відсутні підстави для задоволення позову внаслідок пред`явлення позову до неналежного відповідача. Як наслідок, судові рішення належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові». Отже, встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Якщо у справі наявна обов`язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2024 року у справі № 932/163/21). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядається: зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , і Великокучурівською сільською радою Чернівецького району Чернівецької області та релігійною організацією. Позивач пред`явила позов тільки до Великокучурівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, а релігійну організацію ? власника майна вказала третьою особою, клопотань про залучення її до участі у справі як співвідповідача не заявляла; суди не врахували, що орган реєстрації не може бути єдиним відповідачем у таких справах незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивача відсутній спір про право цивільне щодо користування спірним будинком. Пред`явлення позову за неналежного складу відповідачів є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. За таких обставин постанову апеляційного суду слід скасувати, рішення суду першої інстанції ? змінити в мотивувальній частині. З урахуванням наведених мотивів відмови в задоволенні позову колегія суддів інші доводи касаційної скарги не аналізує. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23), дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду та частково рішення суду першої інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду - скасувати, рішення суду першої інстанції ? змінити в мотивувальній частині. Щодо розподілу судових витрат У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України). Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України). Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України). Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини друга статті 141 ЦПК України). Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги(частина дванадцята статті 141 ЦПК України). Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина перша статті 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України). Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18)). У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 вказано, що «щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що «фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку». До касаційної скарги релігійної організації долучено, зокрема: договір № 3/2024 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 22 березня 2024 року (Клієнт - релігійній організації, надавач послуг - Адвокатське бюро «АРСЕНА МАРИНУШКІНА» (Бюро)); додатковий договір (Додаток № 1) від 22 березня 2024 року; ордер про надання правової допомоги адвокатом Маринушкіним А. Г. Пунктом 2.6. договору від 22 березня 2024 року передбачено, що Бюро бере на себе виконання наступної роботи: консультування Клієнта, вивчення та аналіз документів, складання касаційної скарги у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , до Великокучурівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог ? релігійна організація, про визнання рішення і дій Великокучурівської сільської ради по зняттю з реєстрації місця проживання незаконними (справа №723/2604/23). Пунктом 3.1 договору від 22 березня 2024 року передбачено, що за виконання даного Договору Клієнт зобов`язується сплатити на користь Бюро витрати на професійну правничу (правову) допомогу тому числі гонорар у розмірі та порядку, визначеному по угоді сторін. Судові витрати сплачуються окремо від суми гонорару. Сума витрат на професійну правничу допомогу та гонорару (винагороди) визначається у Додатковому Договорі, що є Додатком №1 до цього Договору та є його невід`ємною частиною. В зазначеному Додатку визначається порядок, спосіб та терміни оплати витрат на професійну правничу допомогу та гонорару. Додатковим договором до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № 3/2024 (Додаток № 1) від 22 березня 2024 року передбачено, що АБ «АРСЕНА МАРИНУШКІНА» та релігійна організація визначили, що за надання правової допомоги витрати на надання професійної (правової) правничої допомоги та порядок його сплати визначається у наступному порядку: Фіксований гонорар (передоплата) - 19 600,00 грн до 26 березня 2024 року. Згідно з довідкою про оплату від 26 березня 2024 року АО «Арсена Маринушкіна» прийняло від релігійної організації 19 600,00 грн на підставі договору про надання професійної правничої допомоги № 3/2024 від 22 березня 2024 року. Оскільки релігійна організація документально підтвердила понесені витрати на правничу допомогу, а заперечень щодо стягнення судових витрат з ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , або клопотання про зменшення їх розміру не надійшло, наявні підстави для задоволення заяви. Разом з цим, оскільки предметом розгляду у справі є заява ОСОБА_1 про захист прав малолітньої ОСОБА_2 , відсутні підстави для стягнення із заявниці судових витрат на сплату судового збору, у тому числі у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, на підставі пункту 12 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір». Тому судові витрати в цій частині у розмірі 2 147,20 грн слід компенсувати релігійній організації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись статтями 141, 400, 402, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Релігійної організації «Релігійна громада Церква Христова в місті Чернівці» задовольнити частково. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 березня 2024 року скасувати, а рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Стягнути з ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 ,на користь Релігійної організації «Релігійна громада Церква Христова в місті Чернівці» 19 600,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Судові витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 2 147,20 грн компенсувати Релігійній організації «Релігійна громада Церква Христова в місті Чернівці»за рахунок держави. З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Чернівецького апеляційного суду від 06 березня 2024 року втрачає законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко