Ухвала КЦС ВС № 686/22021/25

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2026 року м. Київ справа № 686/22021/25 провадження № 61-4264ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Воронюк Катерина Юріївна, на постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Хмельницький слідчий ізолятор» про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Хмельницький слідчий ізолятор» (далі - ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор») про відшкодування моральної шкоди. Позов мотивував тим, що він з 17 липня 2017 року до 31 березня 2023 року утримувався в ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор». За період утримання під вартою зіштовхнувся з бездіяльністю відповідача щодо забезпечення належних житлових, побутових, санітарно-гігієнічних умов утримання, відповідно до вимог чинного законодавства, яке визначає умови утримання осіб, взятих під варту. Факт незабезпечення адміністрацією установи належних умов утримання під вартою за вказаний період встановлений рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року у справі № 560/5321/24. Протягом усього часу перебування під вартою він стикався із систематичним порушенням його прав на гідні умови життя та медичну допомогу, що підтверджується численними звітами моніторингових візитів Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Тривале утримання в умовах, які суперечать статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, спричинило йому глибокі психологічні страждання, призвело до емоційного виснаження та відчуття постійної незахищеності. Інтенсивність та тривалість цих негативних чинників призвели до заподіяння моральної шкоди. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути з ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор» на відшкодування моральної шкоди 1 000 000,00 грн. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 листопада 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено заподіяння йому моральної шкоди, заданої бездіяльністю ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор». Звіти моніторингового візиту представників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є узагальненими та стосуються установи в цілому, а не конкретно можливих порушень відносно позивача. ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор» є державним органом, діяльність якого фінансується з Державного бюджету України. Нецільове використання державних котів, їх привласнення тощо судовими чи правоохоронними органами не встановлено. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2026 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 листопада 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов задоволено частково. Стягнуто з ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд, ухвалюючи постанову, виснував, що факт утримання позивача у слідчому ізоляторі з неналежними умовами, що принижують людську гідність, є порушенням статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, встановлений рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року у справі № 560/5321/24, що набрало законної сили. Виходячи з тривалості перебування позивача у неналежних умовах (понад 6 років), системності виявлених порушень та враховуючи засади розумності і справедливості, апеляційний суд вважав, що позов підлягає задоволенню частково і на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 необхідно стягнути 50 000,00 грн. Держава, беручи особу під варту, бере на себе повну відповідальність за її життя, здоров`я та забезпечення умов, що не принижують людську гідність. Невиконання державою цього обов`язку через брак фінансування чи інші внутрішні причини не є підставою для відмови у виплаті справедливої компенсації. 31 березня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Воронюк К. Ю., через підсистему «Електронний суд», звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2026 року цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2026 року та стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор», грошові кошти в розмірі 1 000 000,00 грн моральної шкоди. Касаційна скарга мотивована тим, що неналежні умови утримання в ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор», з якими стикнувся позивач, підпадають під жорстоке поводження та принижують людську гідність. Він протягом тривалого часу, а саме шести років, піддавався катуванню та нелюдському поводженню. Вчинення протиправних дій стосовно нього, з якими він стикнувся в ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор», зумовили настання «психологічної рани», що потребує довгого та тривалого лікування. Сума саме в 1 000 000,00 грн може в достатній мірі відшкодувати моральну шкоду та розрахована з урахуванням розумності і справедливості. Підставою касаційного оскарження постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2026 року заявник вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19, постановах Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, та постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 674/1666/14-ц, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Вивчивши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Суди встановили, що ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2017 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. ОСОБА_1 утримувався під вартою у ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор» у період з 17 березня 2017 року до 31 березня 2023 року. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 березня 2023 року ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту цілодобово з носінням електронного засобу контролю. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року у справі № 560/5321/24, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року, задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор» в частині невжиття заходів для приведення умов утримання ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства, якими визначаються умови відбування покарання засудженими, починаючи з 17 березня 2017 року до 31 березня 2023 року. У 2019 та 2020 роках моніторинговими групами при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини були здійснені моніторингові візити до ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор» з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції. Результати проведення моніторингових візитів зафіксовані у звітах моніторингового візиту умов утримання ув`язнених в ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор», відповідно до яких були виявлені порушення законодавства та конституційних прав засуджених і невідповідність умов утримання в установі відповідно до міжнародних стандартів. Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи. Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виснував, що такий висновок суду не відповідає обставинам справи і вимогам закону. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке. За змістом статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та джерелом права для судів України. Згідно зі статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Статтею 23 ЦК України передбачено, що право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Розмір відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, тривалості немайнових втрат, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, визначені статтями 1173, 1174 ЦК України. Ці норми передбачають, що шкода відшкодовується державою незалежно від вини відповідного органу чи його посадових осіб. Для застосування такої відповідальності необхідною є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльність органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між ними. Відповідно до статей 1, 7, 8 КВК України кримінально-виконавче законодавство має на меті, зокрема, запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Держава поважає і охороняє права засуджених, забезпечуючи їм право на гуманне ставлення, повагу до їх людської гідності та належне матеріально-побутове забезпечення. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, де кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи (частина 4 статті 82 ЦПК України). Апеляційний суд правильно зазначив, що факт утримання позивача у слідчому ізоляторі з неналежними умовами, що принижують людську гідність і є порушенням статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, встановлений рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року у справі № 560/5321/24, що набрало законної сили. Предметом доказування у цій справі є характер і обсяг моральних страждань ОСОБА_1 , спричинених такими умовами, та визначення розміру їх грошового відшкодування. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом («Станков проти Болгарії», № 68490/01, від 12 липня 2007 року). Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Водночас судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень. Схожий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 372/4399/15-ц. При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, зокрема у справах «Тома проти Люксембургу» від 29 березня 2001 року (заява № 31545/96), «Калок проти Франції» від 20 липня 2000 року (заява № 33951/96) та «Недбала проти Польщі» від 04 липня 2000 року (заява № 28781/95), де суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань. У справі «Сукачов проти України» від 30 січня 2020 року (заява № 14057/17, п. 117) вказано: «висновок про порушення статті 3 Конвенції призводить до виникнення обґрунтованої презумпції заподіяння ув`язненому моральної шкоди. Грошове відшкодування має бути доступним будь-якому ув`язненому, який тримався в нелюдських умовах, а сума відшкодування не повинна бути нерозумною порівняно із сумами справедливої сатисфакції в аналогічних справах («Ананьєв та інші проти Росії», п. 230)». У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 утримувався під вартою у ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор» у період з 17 березня 2017 року до 31 березня 2023 року в умовах, які звітами моніторингових груп при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини та преюдиційним рішенням адміністративного суду визнані такими, що порушують встановлені законодавством норми. Тому, виходячи з тривалості перебування позивача у неналежних умовах (понад 6 років), системності виявлених порушень та враховуючи засади розумності та справедливості, апеляційний суд правильно виснував, що позов підлягає задоволенню частково і на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 необхідно стягнути 50 000,00 грн. Держава, беручи особу під варту, бере на себе повну відповідальність за її життя, здоров`я та забезпечення умов, що не принижують людську гідність. Невиконання державою цього обов`язку через брак фінансування чи інші внутрішні причини не є підставою для відмови у виплаті справедливої компенсації. При визначенні розміру відшкодування суд апеляційної інстанції врахував баланс інтересів сторін та з огляду на обставини справи дійшов правильного висновку, що тривалість перебування позивача у неналежних умовах (понад 6 років), системності виявлених порушень є підставою для відшкодування моральної шкоди. Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовому висновку Верховного Суду, сформульованому у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 235/3191/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18. Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують та зводяться до суб`єктивних мотивів щодо збільшення розміру стягнутої моральної шкоди. У постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, зокрема, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. У постанові від 21 квітня 2022 року у справі № 748/359/20 Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Отже, визначення моральної шкоди, завданої позивачу, проводиться судами з огляду на обставини кожної окремо взятої судової справи з врахуванням надання оцінки ряду критеріїв та є умовною величиною. Колегія суддів відхиляє посилання представника заявника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19, постановах Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, та постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 674/1666/14-ц, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, оскільки фактичні обставини у справі, яка переглядається, та у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, є різними. Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц). Таким чином, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Касаційна скарга не містить посилання на інші підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції», пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»). Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Воронюк К. Ю., необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Воронюк Катерина Юріївна, на постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Хмельницький слідчий ізолятор» про відшкодування моральної шкоди. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Сердюк О. М. Осіян Н. Ю. Сакара