Постанова 4813 № 522/17061/25-Е

Номер провадження: 22-ц/813/3731/26 Справа № 522/17061/25-Е Головуючий у першій інстанції Науменко А. В. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: Сєвєрової Є.С. (суддя доповідач), Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 17 грудня 2025 року у складі судді Науменко А.В., встановив: 2.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У серпні 2025 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якій просив суд стягнути з спадкоємців ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 15843354,26 грн., що відповідає 382786,80 доларів США, в розмірі отриманого спадкового майна. Короткий зміст заяви про забезпечення позову Одночасно із позовом ОСОБА_1 також подав заяву про забезпечення позову, в обґрунтування якої зазначив, що відповідачі після оформлення права на спадщину ухиляються від виконання зобов`язань перед кредитором та вчиняють активні дії, спрямовані на відчуження ліквідного спадкового майна, зокрема домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Ризик неможливості виконання рішення посилюється фактом постійного проживання ОСОБА_2 за кордоном (Французька Республіка) та відсутністю в осіб, що прийняли спадщину, іншого майна, на яке може бути звернено стягнення. Заявник наголошує на невідповідності дій нотаріуса та спадкоємців принципам добросовісності, оскільки процедура оформлення спадщини відбулася без належного врахування пред`явленої кредитором претензії. З огляду на співмірність вартості майна, на яке пропонується накласти арешт, обсягу заявлених позовних вимог, а також наявність безпосереднього зв`язку між обраним заходом забезпечення та предметом спору, заявник вважає за необхідне застосувати обмеження права на відчуження нерухомості для запобігання незворотним правовим наслідкам у вигляді втрати об`єкта стягнення. Позиція відповідачів в суді першої інстанції Від відповідачки ОСОБА_2 до суду надійшли заперечення на вищевказану заяву, у яких остання зазначила, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, базується виключно на суб`єктивних припущеннях позивача та не містить належних доказів наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання майбутнього судового рішення. Зокрема, сторона відповідача наголошує на відсутності підтверджених фактів вчинення будь-яких дій, спрямованих на приховування чи відчуження спадкового майна, а твердження про наміри ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уникнути відповідальності не мають документального обґрунтування. Окремо зазначається про недотримання позивачем процесуальних вимог ст. 151 ЦПК України щодо надання пропозицій стосовно зустрічного забезпечення, що є необхідною гарантією дотримання балансу інтересів сторін. Відповідач вказує на порушення принципу пропорційності та наголошує, що накладення арешту на майно до вирішення спору по суті є передчасним і необґрунтованим обмеженням права власності, оскільки сама обізнаність спадкоємців про борги спадкодавця, виникли ще в період їхнього малоліття, не доведена. З огляду на відсутність зв`язку між конкретними заходами забезпечення та наявністю реальних ризиків порушення прав позивача, сторона відповідача вважає заяву такою, що не відповідає критеріям розумності та адекватності, у зв`язку з чим у її задоволенні просила відмовити. Від відповідачки ОСОБА_3 заперечень, пояснень на заяву про забезпечення позову до суду не надходило. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції, мотивування її висновків Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 17 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено: вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, а саме: -3/4 часток у праві власності на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01 серпня 2025 року, виданого приватним нотаріусом Левчук О.С.; -квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_3 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 червня 2025 року, виданого приватним нотаріусом Левчук О.С. Ухвала суду мотивована тим, що з урахуванням значного розміру ціни позову (382 786,80 доларів США), тривалого перебування відповідачки ОСОБА_2 за кордоном, а також відсутності у відповідачів будь-яких юридичних обмежень щодо розпорядження спадковим майном, існує об`єктивний ризик його відчуження на користь третіх осіб у разі невжиття заходів забезпечення позову. При цьому, суд також дійшов висновку, що станом на момент розгляду заяви про забезпечення позову, відсутні обставини, з якими закон пов`язує обов`язковість застосування зустрічного забезпечення відповідно до ч.3 ст. 154 ЦПК України. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 17 грудня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, щожодних доказів, які б вказували на вчинення відповідачами будь яких дій, спрямованих на відчуження або приховування наявних у них активів до заяви про забезпечення позову надано не було. В оскаржуваній ухвалі, а також у самій заяві про забезпечення позову не наведено достатніх підстав для забезпечення позову, не наведено обставин та не надано документів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Зокрема, окрім суб`єктивних суджень, заява про забезпечення позову не містить реальних доказів наявності намірів відчуження відповідачами майна з метою ухилення від виконання можливих майбутніх боргових зобов`язань. До заяви про забезпечення позову позивачем не надано достатніх доказів, які б вказували на наявність будь яких обґрунтованих сумнівів у добросовісності дій відповідачок. Також, як зазначає скаржник, у заяві про забезпечення позову, позивачем не було надано пропозицій стосовно зустрічного забезпечення позову, а тому подана заява не відповідає вимогам визначеним у ст. 151 ЦПК України. Позиція сторін в суді апеляційної інстанції У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 17 грудня 2025 року залишити без змін, оскільки ОСОБА_2 були надані заперечення на заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, що були враховані судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали. Натомість у апеляційній скарзі ОСОБА_2 знову вказує те саме, що і в запереченнях на заяву про забезпечення позову, але не вказує, що порушив та які доводи ОСОБА_2 не були враховані судом при винесенні оскаржуваної ухвали. В апеляційній скарзі немає будь яких посилань, підтверджень того, що ОСОБА_2 не продає будинок. Крім того, вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо незастосування судом першої інстанції зустрічного забезпечення є помилковими, не основаними на вимогах діючого законодавства. Явка сторін в суді апеляційної інстанції В судове засідання, призначене на 16.04.2026 сторони не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи. 16.04.2026 в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшло клопотання, у якому останній просить провести судове засідання за його відсутності. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 3.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості зі спадкоємців, у якому просить стягнути зі спадкоємців ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 382 786,80 доларів США, в розмірі отриманого спадкового майна. Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01.08.2025, виданого приватним нотаріусом Левчук О.С., ОСОБА_2 отримала в спадщину 3/4 часток у праві власності на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.08.2025, виданого приватним нотаріусом Левчук О.С., ОСОБА_2 отримала в спадщину земельну ділянку, площею 0,0511 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110137500:50:004:0192, від цільового призначення земельної ділянки: В.02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26.06.2025, виданого приватним нотаріусом Левчук О.С., ОСОБА_3 отримала в спадщину після смерті ОСОБА_4 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 1 982 300 грн. (відповідно до звіту про оцінку майна, складеного оцінювачем ТОВ «ІНФО-ЦЕНТР КОНСАЛТ»). З відповіді з ДРРПНМ № 21422007 від 17.12.2025 вбачається, що ОСОБА_2 є власником домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . З відповіді з ДРРПНМ № 2142263 від 17.12.2025 вбачається, що ОСОБА_3 є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно довідки про оціночну вартість 3/4 часток домоволодіння від 02.12.2025 (оцінка проведена тільки відносно 3/4 часток, а не всього домоволодіння) складає 15 975 053,20 грн. Вартість квартири за адресою: АДРЕСА_2 , складає 1 982 300 грн. (відповідно до звіту про оцінку майна, складеного оцінювачем ТОВ «ІНФО-ЦЕНТР КОНСАЛТ» від 23.06.2025). Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції, відповідає вищевказаним вимогам законодавства, з огляду на наступне. Відповідно ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Згідно ч.10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки з урахуванням значного розміру ціни позову ($382 786,80), тривалого проживання відповідачки ОСОБА_2 за кордоном та відсутності у відповідачів будь-яких обмежень щодо розпорядження спадковим майном, існує об`єктивний ризик відчуження на користь третіх осіб у разі невжиття відповідних заходів. Сам по собі факт наявності у власника технічної та правової можливості вільно розпорядитися об`єктом нерухомості під час судового спору свідчить про імовірність ускладнення ефективного захисту прав позивача. При цьому відсутність активних дій щодо продажу майна на момент звернення до суду із заявою про забезпечення позову не спростовує існування такого ризику. Отже, заперечення відповідача обґрунтовано оцінені судом критично, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може призвести до ситуації, коли можливе рішення суду про задоволення позову матиме лише декларативний характер у зв`язку з відсутністю у відповідачів ліквідного майна для виконання. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування зустрічного забезпечення, оскільки на момент розгляду заяви не встановлено обставин, передбачених ч.3 ст. 154 ЦПК України. У доводах апеляційної скарги, ОСОБА_2 посилається на те, що жодних доказів, які б вказували на вчинення відповідачами будь яких дій, спрямованих на відчуження або приховування наявних у них активів до заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 до суду надано не було; в оскаржуваній ухвалі, а також у самій заяві про забезпечення позову не наведено достатніх підстав для забезпечення позову, не наведено обставин та не надано документів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; окрім суб`єктивних суджень, заява про забезпечення позову не містить реальних доказів наявності намірів відчуження відповідачами майна з метою ухилення від виконання можливих майбутніх боргових зобов`язань; до заяви про забезпечення позову позивачем не надано достатніх доказів, які б вказували на наявність будь яких обґрунтованих сумнівів у добросовісності дій відповідачок. Проте вищевказані доводи скаржниці є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне. Так, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суд має перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір. Так, колегія суддів зазначає, що сам по собі факт невчинення відповідачками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 активних дій щодо відчуження майна на момент розгляду заяви про забезпечення позову не виключає наявності ризику утруднення або неможливості виконання рішення суду в майбутньому, оскільки закон не вимагає від заявника надання беззаперечних доказів таких дій, а передбачає необхідність обґрунтування імовірності відповідних ризиків. Суд першої інстанції, оцінюючи подані матеріали в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову, зокрема з урахуванням характеру спірних правовідносин, значного розміру заявлених вимог, а також відсутності об`єктивних перешкод для вільного розпорядження відповідачами належним їм майном. Доводи скаржниці ОСОБА_2 щодо недоведення ОСОБА_1 недобросовісності у діях відповідачів є також безпідставними, оскільки процесуальне законодавство не ставить можливість вжиття заходів забезпечення позову в залежність від доведення недобросовісності поведінки відповідача чи наявності у нього наміру ухилитися від виконання можливого рішення суду. Безпідставними є і твердження скаржниці про те, що у заяві про забезпечення позову, позивачем не було надано пропозицій стосовно зустрічного забезпечення позову, а тому подана заява не відповідає вимогам визначеним у ст. 151 ЦПК України. Так, згідно з ч. 1 ст. 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Відповідно до ч.3 ст. 154 ЦПК України, суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Згідно з постановою Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 569/13105/18 суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення за наявності одночасно таких підстав: 1) якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України; 2) якщо позивач не має майна, що знаходиться на території України. Отже, метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. Виходячи із системного тлумачення норм ч.ч. 1, 3 ст. 154 ЦПК України, реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком, за винятком випадків, передбачених ч. 3ст. 154 ЦПК України. Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову (ч. 5ст. 154 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Проте у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження можливої втрати майна чи настання інших негативних наслідків, що могли б виникнути під час дії заходів забезпечення позову. Арешт майна (накладення арешту на майно) в розумінні п.1 ч.1ст. 150 ЦПК України як спосіб забезпечення позову полягає в забороні розпоряджатися ним (забороні відчуження) до вступу рішення в законну силу або до зняття заборони, тобто без позбавлення власника права володіння, користування майном чи здійснення господарської діяльності тощо. Враховуючи відсутність обставин, за яких суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення та недоведеність ОСОБА_2 факту понесення збитків у зв`язку із застуванням заходів забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування зустрічного забезпечення. Жодних інших доводів на спростування висновків суду, апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить. Відповідно до ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою. Підстави для скасування, зміни ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 у суду апеляційної інстанції відсутні. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 17 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 20.04.2026 Головуючий Є.С. Сєвєрова Судді: Л.М. Вадовська О.М. Таварткіладзе