Постанова 4818 № 953/775/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 13 травня 2025 року м. Харків справа № 953/775/22 провадження № 22-ц/818/330/25 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого Тичкової О.Ю. суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П. за участі секретаря судового засідання Волобуєва О.О. учасники справи: позивач Харківська міська рада відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус ХМНО Поліщук Олена Валентинівна, приватний нотаріус ХМНО Прядко Олеся Сергіївна, Департамент реєстрації Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Овсяника Сергія Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 червня 2024 року у складі судді Шаренко С.Л.,- УСТАНОВИВ: У січні 2022 року Харківська міська рада звернулась до суду з позовною заявою про визнання правочинів недійсними, скасування запису про право власності на нерухоме майно та запису про державну реєстрацію іпотеки, визнання спадщини відумерлою та передачу нерухомого майна в комунальну власність територіальної громади м. Харкова, витребування майна з чужого незаконного володіння. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_3 належало на праві власності квартиру АДРЕСА_1 ( надалі Квартира). Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14.05.2021 по справі № 953/1733/20 внесено зміни в актовий запис про смерть невпізнаної особи чоловічої статі, складеного за № 6950 від 08.05.2019 Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, а саме: зазначено померлу особу, як ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою місця проживання: АДРЕСА_2 . Згідно з інформаційною довідкою з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 28.12.2021 місце проживання ОСОБА_3 на дату смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) було зареєстровано за адресою Квартири. Оскільки спадкоємці за заповітом і за законом після смерті ОСОБА_3 відсутні позивач вважає, що існують підстави для визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону. Водночас з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Харківська міська рада дізналась, що 17.01.2019 (тобто після смерті ОСОБА_3 ) Квартира була відчужена та перейшла у власність ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу. 21.03.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про накладення арешту на спірну квартиру в інтересах Головного управління Національної поліції в Харківській області на підставі ухвали Київського районного суду м. Харкова від 15.03.2019 по справі № 640/5357/19. Оскільки відповідно до ч. 4 ст. 25. п. 11 ч. 1 ст. 346 ЦК України цивільна правоздатність, у тому числі право власності на спірну квартиру, ОСОБА_3 припинилась у момент його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладення та посвідчення 17.01.2019 договору купівлі-продажу Квартири не відповідає вимогам закону, що є підставою для визнання цього договору недійсним. У разі задоволення судом позовної вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 17.01.2019, можна стверджувати, що під час укладення іпотечного договору ОСОБА_1 не мала необхідний обсяг правомочностей власника спірної квартири, тому не могла передавати її в іпотеку. Відтак, Харківська міська рада, до власності якої Квартира переходить в якості відумерлої спадщини вправі вимагати витребування її з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 в порядку визначеному ст. ст. 387, 388 ЦК України. Витребування Квартири з чужого незаконного володіння від добросовісного набувача в особі ОСОБА_1 та визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 17.01.2019 та іпотеки від 25.01.2019 створюють правові наслідки та підстави для скасування записів про право власності № 29895402 від 17.01.2019 та про іпотеку № 30014377 від 25.01.2019 внесених приватними нотаріусами. Заочним рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 червня 2024 року позовні вимоги задоволені. Визнано недійсним договір купівлі - продажу квартири від 17.01.2019, серія та номер 40, виданий та зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Поліщук Оленою Валентинівною, за змістом якого ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 39,3 кв.м, житловою площею 20 кв.м. Визнано недійсним іпотечний договір, серія та номер 75, виданий 25.01.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Прядко Олесею Сергіївною, іпотекодавець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), іпотекодержатель ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ). Визнано відумерлою спадщиною квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 39,3 кв.м, житловою площею 20 кв.м, після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Передано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 39,3 кв.м., житловою площею 20 кв.м, в комунальну власність територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради (ЄДРПОУ 04059243). Витребувано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 39,3 кв.м, житловою площею 20 кв.м, з чужого незаконного володіння від добросовісного набувача ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ) на користь її законного власника в особі Харківської міської ради. Скасовано запис про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 39,3 кв.м., житловою площею 20 кв.м., № 29895402, який внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17.01.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Поліщук Оленою Валентинівною. Скасовано запис про іпотеку № 30014377, який внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25.01.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Прядко Олесею Сергіївною. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради судовий збір в рівних частках по 10212 грн. 00 коп. з кожного. Рішення мотивовано тим, що на день укладення спірного правочину власник Квартири вже помер, внаслідок чого припинилися його правоздатність, що спричинило до відчуження спірного майна особою, яка не мала на це права. Тому перехід права власності на Квартиру на підставі договору купівлі-продажу відбулося з порушенням вимог закону, що є підставою для визнання зазначеного договору недійсним відповідно до статті 215 ЦК України та має наслідком недійсність договору іпотеки. У разі визнання недійсними договорів, на підставі яких прийнято спірне рішення про державну реєстрацію права власності, відповідне рішення про державну реєстрацію та запис про іпотеку № 30014377 також підлягають скасуванню, оскільки порушують гарантовані державою засади достовірності зареєстрованих прав на нерухоме майно. Крім цього, судом встановлено, що на час смерті власник Квартири проживав один, з заявами про прийняття спадщини після його смерті ніхто не звернувся, тому саме Харківська міська рада є особою, інтерес якої полягає у реалізації положень статті 1277 ЦК України та переходу Квартири у власність територіальної громади. Тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання спадщини відумерлою, передачу квартири у власність Харківської міської ради та витребування її у добросовісного набувача. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Просив рішення суду скасувати як незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скарга містить посилання на те, що суд не правильно встановив характер спірних правовідносин, помилково вважав, що Харківська міська рада має право на оскарження договорів стороною яких вона не є та не застосував до спірних правовідносин релевантну судову практику, а саме висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) та від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20). Відповідно до яких майно не може бути витребувано майно у добросовісного набувача ОСОБА_1 , презумпція правомірності набуття права власності на квартиру ОСОБА_1 у цій справі не спростована. Вважає, що територіальна громада має право лише на отримання грошової компенсації вартості Квартири. Тому за встановлених обставин у цій справі обраний позивачем спосіб захисту є неефективним. Проте суд на зазначене уваги не завернув, що призвело до укладення незаконного та необґрунтованого рішення. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника Харківської міської ради, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням органу приватизації житла ВО «Комунар» від 21.02.1994 № 377, право власності на квартиру АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 ( надалі Квартира(а.с. 13)). Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14.05.2021 у справі № 953/1733/20, внесено зміни в актовий запис про смерть невпізнаної особи чоловічої статі, складеного за № 6950 від 08.05.2019 Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, а саме: зазначено померлу особу, як ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою місця проживання: АДРЕСА_2 . (а.с. 14-17). Рішення набуло чинності 14.06.2021. Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 292907758 від 28.12.2021) вбачається, що 17.01.2019 (тобто після смерті ОСОБА_3 ) спірна квартира відчужена у власність ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу номер: 40, виданий 17.01.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Поліщук О.В. (а.с. 18-21). З вказаного реєстру також вбачається, що стосовно спірної квартири 25.01.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Прядко Олесею Сергіївною зареєстровано іпотечний договір номер: 75, іпотекодавець - ОСОБА_1 , іпотекодаржатель - ОСОБА_2 . Згідно повідомлення П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори від 29.04.2024 року р. вих. № 1007/01-09, наданого на ухвалу суду, спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилась, до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини чи про відмову від неї ніхто не звертався, свідоцтва про право на спадщину не видавались. (а.с. 180-182). В провадженні Слідчого управління ГУНП в Харківській області розслідуються кримінальні провадження № 12018220480001838, зареєстровані і Єдиному реєстрі досудових розслідувань 08.05.2018, за ч. З ст. 190, ч. 3 ст. 357 КК України за фактом того, що 17.01.2019 невстановлені особи шахрайським шляхом заволоділи квартирою АДРЕСА_1 шляхом підроблення правовстановлюючих документів, яка належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 186). Відповідно до статті 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до пункту 7 статті 92 Конституції Україниправовий режим власності визначається виключно законами України. Згідно статей 317, 319, 321 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Матеріали справи містять докази на підтвердження того, що Квартира належала на праві власності ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і по день смерті проживав один. Згідно даних договору купівлі-продажу квартири від 17.01.2019 року № 40, який посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Поліщук О.В., продавець Квартири - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 самостійно нею розпорядився. Проте рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14.05.2021 у справі № 953/1733/20, внесено зміни в актовий запис про смерть невпізнаної особи чоловічої статі, складеного за № 6950 від 08.05.2019 Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, а саме: зазначено померлу особу, як ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою місця проживання: АДРЕСА_2 . Рішення набуло чинності 14.06.2021 (а.с. 14-17). Оскільки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 жодного розпорядження щодо продажу Квартирою на час його смерті не зробив, на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , квартира входила до складу спадщини. За змістом частини першої статті 1277 ЦК Україниу разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява при визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК України). Оскільки відповідно до статті 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника, а за їх відсутності до органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а щодо нерухомого майна за його місцезнаходженням. Відповідно до частини третьої статті 1277 ЦК Україниспадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна. Тобто, цивільним законодавством не передбачений спрощений порядок набуття територіальною громадою права на спадщину, яку ніхто не прийняв, окрім як визнання судом такої спадщини відумерлою за відповідною заявою. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України). Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 68)]. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними [постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)]. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.). Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та характеру спірних правовідносин. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України). Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово - правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. З огляду на зазначене обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання недійсним договору купівлі продажу Квартири є не належним, оскільки не призведе до поновлення прав територіальної громади. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України). Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України). Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц, провадження № 61-17779св18). Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (див.: пункт 6.50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див.: пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, провадження № 14-436цс19, пункт 7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, провадження № 12-44гс20). Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (див.: пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21). Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див.: рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року(Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)). Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження №14-208цс18, пункт 100). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову. У справі № 754/446/22, яка була переглянута Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 09 грудня 2024 року було зроблено правовий висновок щодо належного способу захисту інтересу територіальної громади на майно, яке за своїм статусом та у зв`язку з відсутністю спадкоємців померлої особи може бути визнане відумерлою спадщиною відповідно до положень статті 1277 ЦК Українита глави 9 ЦПК України. За змістом постанови об`єднаної палати Касаційного цивільного суду правовідносини, що виникли між сторонами спору, у тому числі, регулюються главою 86 ЦК Українипро спадщину. Зокрема, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (частини перша та друга статті 1220 ЦК України). ЦК України передбачає, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття у територіальної громади виникає інтерес щодо переходу спадкового майна у власність на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна (стаття 1277 ЦК України). Зокрема, частини перша та друга статті 1277 ЦК Українив редакції, чинній на час подання позову до суду, визначає, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням (частина третя статті 1277 ЦК Українита частина перша статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»в редакції, чинній на час подання позову до суду). Однак відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК Україниправо власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права. Зміст зазначених норм права свідчить про те, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. При цьому, якщо спадкоємці повинні заявити про прийняття спадщини у строк шість місяців із часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України), то територіальна громада зобов`язана подати заяву про визнання спадщини відумерлою лише після спливу одного року із часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК України). За положеннями глави дев`ятоїрозділу IV ЦПК Українисправи за заявою про визнання спадщини відумерлою розглядаються в окремому провадженні із залученням органу самоврядування та усіх заінтересованих осіб. За змістом зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права, орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу. Положення ЦК Українищодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі самі права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади. Зокрема, за змістом статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію. Відтак, спадкоємець, який із зазначених причин не зміг прийняти спадщину, яка була перерозподілена між іншими спадкоємцями або перейшла у власність територіальної громади як відумерла, має право на передачу йому належної частки спадщини в натурі, якщо спадщина збереглася, а у випадку неможливості такої передачі у зв`язку з тим, що спадщина не збереглася, або визнана відумерлою та відчужена територіальною громадою на користь іншої особи, має право на отримання лише грошової компенсації. Такий підхід до розв`язання проблем переходу прав на відумерлу спадщину застосовується законодавством задля захисту прав добросовісного набувача майна, що на час переходу прав на це майно не знав та не міг знати про наявність спадкоємців, що мають право на спадщину. Разом з тим, законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана іншій особі яка є добросовісним набувачем, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством. Цивільне право та цивільне законодавство передбачає за відсутності норми права, що регулює спірні правовідносини, які виникли між учасниками цивільного спору, застосування при розгляді таких спорів аналогію права або аналогію закону. Зокрема, стаття 8 ЦК Українипередбачає, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права). Отже, об`єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі № 754/446/22 зробила висновку , що у подібних правовідносинах підлягає застосуванню аналогія закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України. Висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду обґрунтований наступним: « … Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України«Спадкове право». Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі. Як зазначалось, стаття 1280 ЦК Українипередбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію». Саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно закон передбачає за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем. Захист прав чи інтересів територіальної громади у цьому випадку також має бути реальним, спрямованим на дійсне відновлення порушеного права та/або інтересу, а відтак з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин. До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20». А відтак, суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин аналогію закону, наведені вище правові висновки Верховного Суду та не врахував, що територіальна громада в разі відчуження Квартири з допущеними порушеннями в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації. Закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем; з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин. Отже, за встановлених фактичних обставин у цій справі позовні вимоги територіальної громади про визнання спадщини відумерлою та передачу її територіальній громаді м. Харкова задоволенню не підлягають. Крім того, суди не врахували, що саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц, провадження № 14-247цс18; від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13). У цій справі суди встановили, що позивач не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, а тому у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача. Зазначений висновок відповідає правовій позиції викладеній у постанові у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 09 грудня 2024 року у справі № 754/446/22. Оскільки інші позовні вимоги є похідними від вимог про визнання договору купівлі продажу недійсним, визнання спадщини відумерлою та передачу її територіальній громаді м. Харкова та витребування квартири у добросовісного набувача, у їх задоволені також належить відмовити. Відповідно до п. 2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п.1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зважаючи на те, що у справі допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до частин 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає відшкодуванню пропорційно до задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена, на його користь підлягають стягненню з ХМР судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1028,00 грн. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374,376, 382 - 384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Овсяника Сергія Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити. Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 червня 2024 року скасувати. У задоволенні позовних вимог Харківської міської ради відмовити. Здійснити перерозподіл судових витрат. Стягнути з Харківської міської ради на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1028,00 ( одна тисяча двадцять вісім) грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 23 травня 2025 року. Головуючий О. Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук