Постанова 4811 № 452/1830/24

Справа № 452/1830/24 Головуючий у 1 інстанції: Пташинський І.А. Провадження № 22-ц/811/3833/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - судді Ніткевича А.В. суддів - Бойко С.М., Копняк С.М. секретаря Гаврилюк Я.Ю. з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки Ковальчука А.О., представника відповідача Кіт В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука Андрія Олександровича на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 31 жовтня 2024 року в складі судді Пташинського І.А., повний текст якого складений 08.11.2024, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, - встановив: У травні 2024 року представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук А.О. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, просив визнати об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 558 520 грн. 00 коп., в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину грошових коштів, що становить 279260 грн. 00 коп., стягнути з ОСОБА_2 в якості компенсації 1/2 частки у спільному сумісному майні подружжя кошти в розмірі 279 260 грн. 00 коп. Вимоги обгрунтовує тим, що у період з 17.11.2000 по 21.12.2021 перебували з ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.12.2021 розірвано. Спільних дітей у них немає. Під час перебування в шлюбі, відповідач, який є військовослужбовцем, перебував на квартирному обліку у військовій частині НОМЕР_1 . У зв`язку із перерахунком коштів за належне відповідачу житло, які він отримав 15.09.2021 на відкритий картковий рахунок в сумі 558 520 грн. 00 коп., останній був знятий із квартирного обліку. З огляду на те, що грошові кошти були набуті під час перебування позивачки та відповідача у шлюбі, вони належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Частки подружжя в сумісному майні є рівні, у зв`язку з чим вона вважає, що з відповідача в порядку поділу майна подружжя належить стягнути на її користь частину грошових коштів, на які вона має право. Оскаржуваним рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 31 жовтня 2024 рокуу задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовлено. Додатковим рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. Рішення суду оскаржив представник позивачки ОСОБА_3 , вважає таке незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження письмових доказів та дійсних обставин справи. В апеляційній скарзі зазначає, що у період з 17.11.2000 по 21.12.2021 перебували з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.12.2021 розірвано. Під час перебування в шлюбі, відповідач, як військовослужбовець, перебував на квартирному обліку у військовій частині НОМЕР_1 , однак у зв`язку із перерахунком коштів за належне відповідачу житло, які він отримав 15.09.2021 на відкритий картковий рахунок в сумі 558 520 грн. 00 коп., останній був знятий із квартирного обліку. Таким чином, кошти були зараховані на відкритий картковий рахунок ОСОБА_2 до моменту розірвання шлюбу, у момент діючих шлюбних відносин, тому такі кошти є спільною сумісною власністю подружжя. Враховуючи наведене позивачка просить про визнання за нею права на 1/2 частки грошових коштів, у порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Покликаючись на норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, зазначає, що суд першої інстанції всупереч закону здійснив посилання на ч. 4 ст. 57 СК України, відповідно до якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Така дія суду є необгрунтованою, оскільки зазначена норма не стосується компенсації за належне житло. При цьому, суд проігнорував те, що об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. В апеляційній скарзі покликається на те, що суд не звернув увагу та не надав жодної оцінки тому, що будучи зареєстрованою у м. Вінниця, позивачка з 29.02.2004 перебувала разом з відповідачем та дітьми на квартирному обліку, на підставі особисто поданої заяви відповідача, реєстрація місця проживання з того часу не змінювалася, тому позивачці взагалі не зрозуміло на підставі чого відповідач подав заяву, відповідно до якої були внесені зміни до його облікової справи. Суд також не врахував показів свідків та того, що сам відповідач ствердив, що кошти були зняті відповідачем з рахунку у період перебування у шлюбних відносинах. Право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу чи після його розірвання. Стверджує, що суд не врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 22.08.2018 у справі № 644/6274/16, щодо тлумачення терміну член сім`ї військовослужбовця. Окремо зазначає про презумпцію права спільної сумісної власності. Просить скасувати рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 31 жовтня 2024 рокута ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. 13.01.2025 на адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, у якому заперечуючи доводи такої, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, враховуючи таке. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про можливість та доцільність застосування аналогії закону, застосувавши для вирішення даних правовідносин положення ч. 4 ст. 57 СК України, визнав особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2 грошову компенсацію за належне для отримання житлове приміщення в сумі 558 520,00 грн., отриману ним одноособово 16.09.2021 за час шлюбу із позивачкою ОСОБА_1 . При цьому суд враховував, що позивачкою та її представником не надано належних, допустимих та достатніх доказів на спростування обставин, які були встановлені судом під час розгляду справи, та позиції відповідача в цій частині, а покази допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 висновків суду не спростовують. Таким чином, відмовивши у вимозі про визнання об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 558 520 грн. 00 коп., суд відмовив і у вимогах про визнання в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину грошових коштів, що становить 279 260 грн. 00 коп та стягнення з ОСОБА_2 в якості компенсації 1/2 частки у спільному сумісному майні подружжя коштів в розмірі 279 260 грн. 00 коп., оскільки такі є похідними від вимоги про визнання грошових коштів об`єктом спільної сумісної власності подружжя, у задоволенні якої судом відмовлено за безпідставністю. Колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з такого. Судом встановлено, що сторони у справі є колишнім подружжям та перебували у зареєстрованому шлюбі з 17.11.2000 по 21.12.2021. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2021 року у справі №452/3001/21, шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , зареєстрований 17 листопада 2000 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Бердичеву реєстраційної служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції у Житомирській області, актовий запис №533 розірвано. Рішення не оскаржувалося та набрало законної сили. Відповідач ОСОБА_2 є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Із витягу з протоколу №11/2.13 від 30.11.2013 засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 вбачається, що капітан ОСОБА_2 був остаточно поставлений на квартирний облік 02.11.1995 (попередня дата 25.07.1994), на пільгову чергу (а.с. 33). Згідно із заявою від 10.05.2021, посвідченою приватним нотаріусом Самбірського районного територіального округу Малою М.В. (зареєстровано в реєстрі за №845), ОСОБА_2 дав згоду на отримання ним грошової компенсації за неотриману житлову площу із зняттям з квартирного обліку (а.с. 13). Із довідки про перевірку житлових умов, складеної житловою комісією в/ч НОМЕР_1 від 13.05.2021 слідує, що капітан ОСОБА_2 зареєстрований у АДРЕСА_1 , та мешкає у АДРЕСА_2 . Склад сім`ї 1 особа (а.с. 35). Інформація про склад сім`ї відповідача в кількості однієї особи також підтверджується довідкою від 13.05.2021 за №38, виданою виконавчим комітетом Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області (а.с. 34). В свою чергу, позивачка ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 (дата реєстрації 21 лютого 1996 року), що підтверджується копією паспорта (а.с. 6-7). Із витягу з наказу т.в.о. командира в/ч НОМЕР_1 від 17.05.2021 №370ад «Про внесення змін до облікових справ військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 » відомо, що до облікової справи капітана ОСОБА_2 внесено зміни, у зв`язку із зміною місця реєстрації дружини ОСОБА_1 , доньки ОСОБА_6 , сина ОСОБА_7 , що підтверджується і протоколом засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 №7 від 17.05.2021 (а.с. 36-37). Витягом з протоколу засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 № 8 від 21.05.2021 підтверджується, що житловою комісією в/ч НОМЕР_1 визначено коло осіб, в тому числі капітана ОСОБА_2 (склад сім`ї 1 особа), на отримання грошової компенсації за належне йому для отримання житлове приміщення в сумі 558 520 грн. 00 коп. (а.с. 38). Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 21.05.2021 за №381ад, надано право капітану ОСОБА_2 на отримання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення згідно загальної черги узагальненого списку військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби, які потребують поліпшення житлових умов у в/ч НОМЕР_1 у 2021 році зі зняттям з квартирного обліку в сумі 558 520,00 грн. (а.с. 39). Пунктом 5 Наказу начальника Самбірського гарнізону від 24.05.2021 № 23 «Про затвердження протоколу засідання житлової комісії Самбірського гарнізону» надано згоду на виплату грошової компенсації ОСОБА_2 відповідно до представлених документів, згідно Порядку визначеного Постановою № 728 від 02.09.2015 із зняттям з квартирного обліку у в/ч НОМЕР_1 після її виплати (а.с. 15). Листом Самбірської житлово-експлуатаційної частини (району) від 15.04.2024 №540 підтверджується, що кошти були перераховані 15.09.2021 на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 в сумі 558 520,00 грн. (а.с. 12). Згідно із довідкою територіально відокремленого безбалансового відділення (далі- ТВБВ) АТ «Ощадбанк №10013/0215 від 29.12.2020 №637», на ім`я ОСОБА_2 депозитні рахунки на приватизацію житла не відкривалися, житлові чеки не видавалися і у списках на приватизацію житла не значиться (а.с. 40). Із виписки по картковому рахунку ОСОБА_2 , виданої ТВБВ АТ «Ощадбанк №10013/0215, за період з 16.09.2021 по 31.12.2021 вбачається, що 16.09.2021 відбулось безготівкове зарахування коштів перерахування грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення в сумі 558 520,00 грн. (а.с. 41). Зазначені обставини визнаються сторонами, відтак в силу ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Звертаючись із позовними вимогами позивачка ОСОБА_1 такі зводить до того, що у зв`язку із зняттям із квартирного обліку, відповідач 15.09.2021 отримав грошову компенсацію на відкритий картковий рахунок в сумі 558 520 грн. 00 коп, оскільки такі кошти набуті під час перебування сторін у шлюбі, вони належать подружжю на праві спільної сумісної власності, тому просить стягнути з відповідача, в порядку поділу майна подружжя, частину грошових коштів на які вона має право. Колегія суддів звертає увагу на певні неточності (невідповідності), які повідомлені стороною позивачки, зокрема, у позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що спільних дітей у сторін не було, тоді як в апеляційній скарзі покликається на те, що з 29.02.2004 перебувала разом з відповідачем та дітьми на квартирному обліку, на підставі особисто поданої заяви відповідача. Безпідставним колегія суддів також вважає покликання сторони позивачки на матеріальне право, судову практику та, зокрема, правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 22.08.2018 у справі № 644/6274/16, щодо тлумачення терміну член сім`ї військовослужбовця, оскільки спірні правовідносини не випливають із факту проходження відповідачем військової служби чи будь яких обставин, які стосуються такої, відповідно і правового статусу членів сім`ї відповідача, як військовослужбовця. Зокрема, предметом розгляду у даній справі є приватно-правовий спір, який стосується прав та обов`язків сторін, як колишнього подружжя. Так, у статті 41 Конституції України закріплено одне із основоположних прав людини і громадянина - непорушність права власності, відповідно до якого кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтями 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майно, які ним здійснюються на власний розсуд. Право власності є непорушним та ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. За загальним правом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності має свої особливості. Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності. За вимогами ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст. 61 ЦК України). Згідно із ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша та друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц та у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19. Натомість, визначаючи спірні кошти особистою приватною власністю ОСОБА_2 та застосовуючи до спірних правовідносин ч. 4 ст. 57 СК України, за якою особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що такі кошти, не одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка належала відповідачу, оскільки власником квартири, отриманої у зв`язку з перебуванням на квартирному обліку, ОСОБА_2 ніколи не був. Іншими словами, за наслідками перебування на черзі на квартирному обліку ОСОБА_2 квартири не отримав, при цьому, дав згоду на отримання грошової компенсації взамін зняття його із квартирного обліку. Також спірна компенсація не отримана відповідачем, як відшкодування завданої йому моральної шкоди. Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 10 СК України). Таким чином, обов`язковою обставиною можливості застосування норм СК України, які регулюють подібні відносини (аналогія закону), є наявність сімейних правовідносин, які не можуть бути врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін. Зважаючи на те, що відносини подружжя, щодо поділу спільного майна подружжя та визначення такому відповідного статусу, є врегульовані на законодавчому рівні, підстави для застосування аналогії закону, відсутні. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічні висновки Верховний Суд зробив у постанові від 22 січня 2020 року у справі №711/2302/18 (провадження № 61-13953св19), у якій також зазначив, що законодавством передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. У постанові від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16 (провадження № 61-44843св18) Верховний Суд звернув увагу на те, що у статті 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в інших постановах, зокрема в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16-ц (провадження № 61-34723св18), від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 10 червня 2020 року у справі № 454/2786/17-ц (провадження № 61-975св20). Таким чином, законодавство та судова практика з вирішення зазначених питань є усталеною. Зважаючи на те, що шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2021 року, при цьому спірну грошову компенсацію ОСОБА_2 отримав 16 вересня 2021 року, підстави вважати, що така не є об`єктом спільної сумісної власності, відсутні. Доказів роздільного проживання сторін, встановлення рішенням суду режиму окремого проживання, матеріали справи не містять. Іншими словами, колегія суддів констатує, що спірні грошові кошти у сумі 558 520,00 грн., як об`єкт цивільних прав в силу ст. 177 ЦК України, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 , а протилежні висновки суду першої інстанції суперечать матеріалам справи та вимогам закону. Більше того, враховуючи наведене, а також зміст заявлених вимог, колегія суддів приходить переконання, що констатувавши у рішенні про те, що спірні кошти є особистим майном відповідача, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки з врахуванням принципу диспозитивності, встановленню підлягали інші обставини. Зазначене дає підстави виснувати про те, що як застосування аналогії, так і висновки місцевого суду про наявність у спірних коштів статусу особистого майна відповідача ОСОБА_2 , є помилковими. Враховуючи наведене, грошові кошти в сумі 558 520 грн. 00 коп., які 16.09.2021 отримані ОСОБА_2 , як грошова компенсація взамін зняття його із квартирного обліку, є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В свою чергу, відповідач ОСОБА_2 повідомив, що 27.10.2021 передав ОСОБА_1 на лікування матері 134000,00 грн., а 26.11.2021 передав позивачці 137000,00 грн. на різні потреби, оскільки ОСОБА_1 була безробітною. Таким чином, у підсумку відповідач ОСОБА_2 стверджує, що у добровільному порядку передав ОСОБА_1 грошові кошти на суму 271000,00 грн., поряд з цим, жодними належними доказами таке не підтверджено. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18). Суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків. (див. постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 404/6483/17 (провадження № 61-14432св19)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21 зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Оцінюючи, зокрема, обставини достовірності передання ОСОБА_1 грошових коштів на суму 271000,00 грн., колегія суддів виходить з того, що виписка по картковому рахунку ОСОБА_2 про таке не свідчить (а.с. 44-46 звороти). Зокрема, з виписки вбачається лише факт зняття готівки ОСОБА_2 27.10.2021 та 26.11.2021, у відповідних сумах, а не пересилання таких коштів позивачці ОСОБА_1 на її рахунок чи рахунок, про який остання просила. Докази передання ОСОБА_2 позивачці готівкових грошових коштів на суму 271000,00 грн. у матеріалах справи відсутні, при цьому, остання такий факт категорично заперечила. Враховуючи зазначене та висновок колегії суддів про те, що грошові кошти в сумі 558 520 грн. 00 коп. є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , підлягають задоволенню і вимоги про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину грошових коштів, що становить 279260 грн. 00 коп. та стягнення таких з ОСОБА_2 в якості компенсації 1/2 частки у спільному сумісному майні подружжя, що свідчить про підставність позовних вимог в цілому. Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового по суті спору про задоволення вимог позивачки ОСОБА_1 . Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Окремо колегія суддів зауважує, що порядок ухвалення додаткового судового рішення наведено у статті 270 ЦПК України, відповідно до пункту 3 частини 1 якої суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додатковими судовими рішеннями є додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, які не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові постанови (ухвали) можуть прийматися (постановлятися) у випадку, зокрема, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання. Отже, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення (постанови чи ухвали), внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі. Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення. У пункті 20 постанови Пленум Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 4 "Про судове рішення у цивільній справі" судам роз`яснено, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Оскільки додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення (рішення по суті спору), додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2024 року також підлягає скасуванню, незважаючи на відсутність відповідних доводів в апеляційній скарзі. З врахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, у задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на його користь понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп. необхідно відмовити. При цьому, з ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2792,60 грн. сплачений за розгляд справи у суді першої інстанції та 4188,90 грн. за подання апеляційної скарги, а всього 6981 (шість тисяч дев`ятсот вісімдесят одна) гривень 50 копійок. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука Андрія Олександровича задовольнити. Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 31 жовтня 2024 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити. Визнати об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 558 520 грн. 00 коп. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 279 260 (двісті сімдесят дев`ять тисяч двісті шістдесят) гривень 00 коп, як компенсацію 1/2 частки у спільному сумісному майні подружжя. Додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2024 року скасувати. У задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на його користь понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп. відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2792,60 грн. сплачений за розгляд справи у суді першої інстанції та 4188,90 грн. за подання апеляційної скарги, а всього 6981 (шість тисяч дев`ятсот вісімдесят одна) гривень 50 копійок. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 03 квітня 2025 року. Головуючий А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк