Постанова 4854 № 400/8696/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/8696/24 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року, прийнятого в порядку письмового провадження суддею Брагар В.С. у місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У вересні 2024 року адвокат Луконіна Наталя Валеріївна в інтересах ОСОБА_1 (далі Позивач, ОСОБА_1 ) за допомогою системи «Електронний суд» подала до Миколаївського окружного адміністративного суду адміністративний позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі Відповідач, ГУ ПФУ в Миколаївській області) в якому просила суд: - визнати протиправною та скасувати постанову ГУ ПФУ в Миколаївській області від 28.08.2024 року № 14001-75916232-2024-1 про відмову в призначенні страхових виплат; - зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області нарахувати та виплатити відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» одноразову допомогу сім`ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку із смертю чоловіка ОСОБА_2 ; - стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Миколаївській області судові витрати у сумі 1 211, 20 грн.. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01.08.2024 року Позивач звернувся до Відповідача із заявою про виплату, як члену сім`ї потерпілого, одноразової допомоги внаслідок нещасного випадку на виробництві, однак постановою від 28.08.2024 року у виплаті такої допомоги відмовлено, із посиланням на те, що реєстрація місця проживання не співпадає з реєстрацією місця проживання померлого чоловіка. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.12.2024 року позов задоволено (з урахуванням ухвали від 28.01.2025 року про виправлення описки), а саме: - визнано протиправними та скасовано постанову ГУ ПФУ в Миколаївській області від 28.08.2024 року № 14001-75916232-2024-1 про відмову в призначенні страхових виплат ОСОБА_1 ; - зобов`язано ГУ ПФУ в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» одноразову допомогу сім`ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку із смертю чоловіка ОСОБА_2 ; - стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 211,20 грн.. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що оскаржуване рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, та не ґрунтується на засадах верховенства права, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення повністю та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги сторона посилається на помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову з огляду на відсутність у Позивача правових підстав для отримання одноразової допомоги сім`ї потерпілого, оскільки реєстрація місця проживання Позивача не співпадає з реєстрацією місця проживання померлого ОСОБА_2 , що протирічить положенням п. 5.1 розділу V Порядку призначення, перерахування та проведення страхової виплати, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 року № 11 (далі Порядок № 11). Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на таке. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, 15.12.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів 15.12.2007 року зроблено відповідний актовий запис за № 1964, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 15.12.2007 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4 , про що 25.07.2013 року складено відповідний актовий запис № 2340, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, про що 24.04.2024 року складено відповідний актовий запис № 9, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 . При цьому, ОСОБА_2 загинув під час виконання професійних обов`язків помічника капітана на буксирі підприємства ТОВ СП «НІБУЛОН» внаслідок ворожого ракетного обстрілу. В подальшому, від підприємства до ГУ ПФУ в Миколаївській області у встановленому законом порядку було скеровано Акт розслідування нещасних випадків на виробництві по формі Н-1/П від 29.05.2024 року для нарахування та виплати сім`ї потерпілого, загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві, одноразової допомоги відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату. 01.08.2024 року Позивач звернувся до Відповідача із заявою про виплату одноразової допомоги сім`ї відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України № 1105-XIV від 23.09.1999 року «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 1105-XIV). 28.08.2024 року ГУ ПФУ у Миколаївські області прийняло рішення у формі постанови № 14001-75916232-2024-1 про відмову у страхових виплатах та наданні соціальних послуг. Пунктом 5.1 частини V «Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат», затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 року № 11 передбачено, що для призначення одноразової допомоги в разі смерті потерпілого членами сім`ї та особами, що мають право на виплати, до управління подаються, зокрема, довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу). Для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого. Поданими заявницею документами не підтверджується факт реєстрації місця проживання за однією адресою померлого ОСОБА_2 та дружини ОСОБА_1 , і що для призначення одноразової грошової допомоги на сім`ю у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 підстави відсутні. Не погодившись із такою відмовою ГУ ПФУ в Миколаївській області у призначені одноразової допомоги внаслідок нещасного випадку на виробництві, ОСОБА_1 за захистом прав, свобод та охоронюваних законом інтересів звернулася до суду з даною позовною заявою. Розглянувши справу по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на те, що Позивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату. При цьому, місце реєстрації Позивача та її померлого чоловіка не є підставою для відмови у призначенні родині такої страхової виплати, оскільки норми законодавства не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому відсутність реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за зареєстрованим місцем проживання померлого члена сім`ї, а саме чоловіка ОСОБА_2 , який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, не може бути доказом того, що останні не проживали разом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується із висновком суду попередньої інстанції про задоволення позову, виходячи з наступного. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Так, ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Спеціальним законом, який відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров`я, є Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (Закон № 1105-XIV). Пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону № 1105-XIV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім`ї виплачуються одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату. Пунктом 4 прикінцевих та перехідних положень Закону № 1105-ХІV установлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України. З метою вдосконалення порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат і здійснення управліннями (відділеннями) виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у разі настання нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, керуючись ст. ст. 7, 36, 37, 39, 41-48 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», правління Фонду соціального страхування України постановило затвердити Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат. Наведений Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат затверджений постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 року № 11 (Порядок № 11). Пунктом 5.1 Порядку № 11 визначено, що для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім`ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються: заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою; копії паспорта; копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого; копії документів, що підтверджують родинні зв`язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого); довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу). Для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого. Виходячи з аналізу вищевказаних норм законодавства, колегія суддів зазначає, що ключовим питанням у цій справі є визначення кола осіб (членів сім`ї), які мають право на отримання страхових виплат (одноразової допомоги у сумі, що дорівнює 40 розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату) у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві. Як вбачається з матеріалів справи, Позивач, як дружина померлого внаслідок нещасного випадку на виробництві чоловіка, звернулася до Відповідача із заявою про отримання в порядку ч. 5 ст. 36 Закону № 1105-XIV одноразової допомоги у сумі, що дорівнює 40 розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату. Проте Відповідачем було відмовлено у виплаті зазначеної одноразової допомоги у зв`язку з тим, що реєстрація місця проживання померлого чоловіка не співпадає з реєстрацією місця проживання дружини, а тому підстав для призначення такої допомоги на сім`ю відсутні. Суд критично ставиться до означеної позиції Відповідача, оскільки саме факт сумісного проживання померлого чоловіка із Позивачем у зареєстрованому шлюбі є достатньою підставою для отримання одноразової допомоги на сім`ю, водночас відмова у призначенні родині такої страхової виплати з підстав різних зареєстрованих місць проживання є помилковою. Так, з матеріалів справи встановлено, що померлий ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас ОСОБА_1 згідно відомостей з паспорту серії НОМЕР_4 від 11.01.2008 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з тим, доказом факту проживання однією сім`єю є Акт про спільне проживання об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ВЕКТОР» від 28.07.2024 року за № 28/04, складеного комісією у складі сусідів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та голови ОСББ «ВЕКТОР» Воронцової І.Г., з якого вбачається, що за адресою: АДРЕСА_3 з 01.01.2021 року без реєстрації фактично проживали: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 по теперішній час; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 по теперішній час. Більш того, факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підтверджується іншими письмовими доказами, наявних в матеріалах справи, а саме: договором купівлі продажу зазначеної квартири під час шлюбу на ім`я ОСОБА_2 , квитанцій про сплату комунальних послуг за цією адресою на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , договорами про споживання комунальних послуг, підряду на виготовлення меблів тощо, що додаються до позову. Отже, наявні в матеріалах справи докази в сукупності свідчать, що Позивач є членом сім`ї потерпілого ОСОБА_2 , а саме дружиною, та належними і допустимими доказами підтверджується факт проживання Позивача однією сім`єю з потерпілим. Як встановлено ст. 3 Сімейного кодексу України (далі СК України), сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коди дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Конституційний Суд України у рішенні від 03.06.1999 року № 5-рп/99 визначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо. Частиною 1 ст. 56 СК України також встановлено, що дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання. За приписами ч.ч. 1, 6 ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Положеннями ч. 6 ст. 29 ЦК України передбачено, що фізична особа може мати кілька місць проживання. Водночас, відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, врегульовуються Законом України від 11.12.2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі Закон № 1382-IV). Відповідно до ст. 2 вказаного Закону громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом. Положеннями ст. 3 Закону № 1382-IV також встановлено, що: - вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; - місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги. Таким чином, аналізуючи вищевказані положення законодавства, колегія суддів зазначає, що Конституцією України кожній фізичній особі гарантуються свобода пересування та вільний вибір місць постійного або тимчасового проживання, кількість яких не обмежується. Згідно з ч. 10 ст. 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Колегія суддів наголошує, що встановлений державою обов`язок особи зареєструвати єдине місце проживання зумовлено характером такого інструменту державного управління, з огляду на застосування останнього з метою реалізації, зокрема виборчих прав, надання низки адміністративних послуг, в тому числі і для ведення офіційного листування з державними органами, тому в контексті спірних правовідносин зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім`єю на момент його смерті. Верховний Суд у постанові від 22.04.2024 року по справі № 420/17371/22 дійшов до висновку, що встановлена Порядком № 11 обов`язковість збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім`ю у разі смерті потерпілого є додатковою обмежуючою умовою, що значно звужує обсяг встановлених законом прав сімей застрахованих осіб, що загинули на виробництві. При цьому звернув увагу, що Закон № 1105-XIV не містить вимоги співпадіння зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім`ю у разі смерті потерпілого та не вбачається серед переліку підстав для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані позивачем докази підтверджують факт спільного проживання з померлим чоловіком, у зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову. Відтак, установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Миколаївській області не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України). Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Суддя-доповідач: М.П. Коваль Суддя: Ю.В. Осіпов Суддя: В.О. Скрипченко