Постанова 4823 № 736/351/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 21 січня 2025 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 736/351/24 Головуючий у першій інстанції Кутовий Ю. С. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/251/25 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н.В., суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І., із секретарем Піцан В.М., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 10 вересня 2024 року (місце ухвалення м. Корюківка, дата складення повного тексту судового рішення 17.10.2024) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У лютому 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування посилалось на те, що 04.04.2019 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № Z06.00616.005104405. Вказує, що 07.07.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» був укладений договір факторингу № 07072023, за умовами якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати ці кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. І відповідно до Реєстру боржників № 2 до Договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № Z06.00616.005104405 від 04.04.2019 в сумі 121080,45 грн., з яких: 50219,76 грн. - заборгованість за основним боргом; 27640,89 грн. - заборгованість за відсотками; 43219,80 грн. - заборгованість за комісіями. Тому вважає, що ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № Z06.00616.005104405 у розмірі 121080,45 грн. У позові ТОВ «ФК «ЄАПБ» просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості за кредитним договором № Z06.00616.005104405 від 04.04.2019 у розмірі 121080,45 грн, з яких: 50219,86 грн заборгованість за основним боргом; 27640,89 грн заборгованість за відсотками; 43219,80 грн заборгованість за комісіями, а також судові витрати. Рішенням Корюківського районного суду від 10.09.2024 позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» задоволено. Стягнуто ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» суму заборгованості за Кредитним договором № Z06.00616.005104405 від 04.04.2019 у розмірі 121080,45 грн, з яких: 50 219,76 грн - заборгованість за основним боргом; 27 640,89 грн - заборгованість за відсотками; 43 219,80 грн - заборгованість за комісіями. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Обгрунтовуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог, суд врахував положення ст. 1048, 1049, 1054 ЦК України, та дійшов висновку, що оскільки відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню. Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Пузін Д.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Корюківського районного суду від 10.09.2024 і прийняти постанву, якою залишити без задоволення позов ТОВ «ФК «ЄАПБ». За доводами скарги, рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. У скарзі заявник зазначає, що згідно витребуваної судом від первісного кредитора виписки про рух коштів по кредитному договору Z06.00616.005104405. від 04.04.2019, відповідачем сплачено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 32111,88 грн при загальній вартості кредиту 192587, 65 грн, проте до загальної вартості кредиту враховано комісію в сумі 43219,80 грн. Посилаючись на положення ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України, ч. 1 , 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», заявник зазначає, що відповідачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено. Вважає, що пункти кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними, а відтак частина заборгованості, яка є предметом спору та нарахована на підставі умов договору, які є нікчемними, а саме прострочена плата за обслуговування кредиту в розмірі 43219,80 грн, не підлягає стягненню з відповідача. Крім того, посилається, що відповідно до розрахунку позивача комісію враховано при нарахуванні відсотків за користування кредитом. В обґрунтування вказаних доводів заявник посилаться на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у справі № 496/3134/19. За доводами скарги, сума сплачених платежів за користування кредитом перевищує загальний залишок заборгованості за кредитом, заявленим банком та відповідно позовні вимоги банку є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Також у скарзі ставить під сумнів відповідність поданих паперових копій електронних доказів, які долучені до позовної заяви, оригіналам, а саме договору факторінгу 07072023 від 07.07.2023. Вислухавши суддю-доповідача, учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Пунктами 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що 04.04.2019 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № Z06.00616.005104405 на підставі заяви-анкети, за умовами п.п. 1.1, 1.2. якого банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 56000 грн, включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами згідно з умовами цього договору. Банк надає кредит у день підписання цього договору строком на 60 місяців (а.с. 6-7, 8). Згідно довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 07.07.2023 розмір боргу складає 121080,45 грн, з яких: заборгованість за основним боргом 50219,76 грн, заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками 27640,89 грн, заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями 43219,80 грн (а.с. 58). З виписки про рух коштів по кредитному договору Z06.00616.005104405. від 04.04.2019, наданої АТ «Ідея Банк», убачається, що ОСОБА_1 сплачено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 32111,88 грн при загальній вартості кредиту 192587, 65 грн. За матеріалами справи, 07.07.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» був укладений договір факторингу № 07072023, за умовами якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати ці кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором (а.с. 19-20). Згідно п. 2.1. Договору факторингу, згідно умов цього Договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені .у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язуєшся їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до п. 2.2. Договору факторингу Права Вимоги, які АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за цим Договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед «Ідея Банк», та визначені в Реєстрі Боржників, що підписується Сторонами, у паперовому вигляді в де укладання цього Договору та надсилається АТ «Ідея Банк» ТОВ «ФК «ЄАПБ» в електронному вигляді засобами корпоративного зв`язку у захищеному паролем файлі в день укладання цього Договору Реєстр Боржників після належного його підписання Сторонами вважається невід`ємною частиною цього Договору. Згідно п. 5.1. Договору факторингу Права Вимоги вважаються такими, що перейшли від АТ «Ідея Банк» до ТОВ «ФК «ЄАПБ» в день підписання відповідного Реєстру Боржників, за умови виконання ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов`язань передбачених п. 4.1. цього Договору. Відповідно до Реєстру боржників №2 до Договору факторингу (а.с. 21) ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № Z06.00616.005104405 від 04.04.2019, в сумі 121080,45 грн, з яких: 50219,76 грн. - заборгованість за основним боргом; 27640,89 грн. - заборгованість за відсотками; 43219,80 грн. - заборгованість за комісіями. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи положення ст. 1048, 1049, 1054 ЦК України, дійшов висновку, що оскільки відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню. З висновком суду першої інстанції щодо стягнення заборгованночті за тілом кредиту та за відсотками погоджується суд апеляційної інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частини 1, 2 ст. 509 ЦК України визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11цього Кодексу. Підставами виникнення цивільних правта обов`язків,зокрема,є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України). Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Припис абзацу 2 ч.1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Положеннями ст. 1049 ЦК України передбачено, щ позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. У силу вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За приписами ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов`язання та сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Відповідно до положень ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України). Згідно з ч.1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №2-2035/11 викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 23.02.2022 року у справі №761/1543/20, від 23.02.2022, у постанові від 19.01.2022 року у справі №639/86/17, у постанові від 14.07.2021 року у справі №554/8549/15-ц. Так, матеріалами справи встановлено, що АТ «Ідея Банк» свої зобов`язання за договом кредиту та страхування № Z06.00616.005104405 від 04.04.2019, виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. ОСОБА_1 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за кредитом у розмірі 121080,45 грн. Позивачем на підтвердження обґрунтування позову, окрім розрахунку заборгованості, надано виписку по рахунку ОСОБА_1 за період з 04.04.2019 по 07.07.2023, яка має статус первинного документа. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно достатті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Відповідачем не заперечується факт отримання ним кредиту у сумі 56000,00 грн за договором № Z06.00616.005104405 від 04.04.2019. Вбачається, що 07.07.2023 АТ «Ідея Банк» відступило право вимоги щодо боржника ОСОБА_1 за кредитним договором та договором страхування № Z06.00616.005104405 від 04.04.2019 новому кредитору - ТОВ «ФК«ЄАПБ», що повністю підтверджується дослідженими судом доказами. Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_1 не звертався із письмовою заявою про припинення дії договору ні до первісного кредитора, ні до його правонаступника. З огляду на те, що договір факторингу не є нікчемним за законом та не визнаний судом недійсним, ТОВ «ФК «ЄАПБ» на підставі чинного договору набуло право вимоги до відповідача за кредитними договорами, а отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з чим доводи скарги про невідповідність поданих паперових копій електронних доказів, які долучені до позовної заяви, оригіналам, а саме договору факторінгу 07072023 від 07.07.2023, є необґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами. Також апеляційний суд враховує, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» після укладення договору факторингу додаткові нарахування за кредитним договором не здійснювало. У даному випадку позивач, як новий кредитор, просить стягнути з відповідача на свою користь борг за вказаним кредитним договором у розмірі 121080,45 грн, який згідно наданого розрахунку складається з: 50219,76 грн - заборгованість за основним боргом; 27640,89 грн - заборгованість за відсотками; 43219,80 грн - заборгованість за комісіями, що нараховані станом на 07.07.2023. Відповідачем та його представником не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним договором чи підтверджували погашення заборгованості на рахунок первісного кредитора чи його правонаступника, а тому такий розрахунок приймається судом до уваги як розмір наявної заборгованості перед позивачем в частині заборгованості за тілом кредиту та нарахованими відсотками. Разом з тим, дійшовши правильного висновку щодо наявності підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним договором в частині стягнення суми основного боргу та відсотків, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для стягнення комісії. Так, у рішенні від 11.07.2013, № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. На виконання вимог пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.5 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22). Наведені висновки підтримані у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22), а саме зазначено, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Зі змісту кредитного договору та страхування № Z06.00616.005104405 від 04.04.2019 вбачається, що відповідно до п. 1.11 Кредитного договору відповідачу встановлено плату за щомісячне обслуговування кредитної заборгованості за надання інформації по рахункам щодо суми платежу, зарахування платежу в погашення заборгованості тощо, інформації про стану рахунку, а також опрацювання запитів позичальника. Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та розміри, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором. Таким чином, включення банком до суми заборгованості за договором складової заборгованості за комісією є необґрунтованими з вищевказаних підстав, оскільки встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах. Враховуючи те, що п. 1.11 Договору встановлено щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості, суд приходить до висновку, що положення договору кредиту та страхування № Z06.00616.005104405 від 04.04.2019, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. З огляду на викладене, апеляційний суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 43219,80 грн задоволенню не підлягають. Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить висновку, що оскільки положення кредитного договору від 04.04.2019 щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, заборгованість за комісією за надання кредиту у розмірі 43219,80 грн стягненню не підлягає. За таких обставин, суд, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в частині основоної суми заборгованості та відсотків, проте дійшов помилкового висновку про задоволення вимог в частині стягнення заборгованості за комісією. З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу. Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача комісії за надання кредиту є помилковим, у зв`язку з чим рішення Корюківського районного суду від 10.09.2024 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення комісії, з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні цих позовних вимог, у зв`язку з чим підлягає зменшенню сума заборгованості за кредитним договором № Z06.00616.005104405 від 04.04.2019 з 121080,45 грн до 77860,65 грн. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З урахуванням розміру задоволених позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» на суму 77860,65 грн (77860,65 грн від 121080,46 грн становить 64 %), слід змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» судового збору, зменшивши загальну суму з 3028 грн до 1937,92 грн ((3028 грн х 64 % :100%). Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню на суму 43219,80 грн, тобто на 36 %, то відповідно з ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 1449,36 грн за апеляційний розгляд справи. Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 3, 4, 381-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 10 вересня 2024 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення комісії скасувати, відмовивши у задоволенні цих вимог. Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 10 вересня 2024 року в частині визначеної до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суми заборгованності за кредитним договором № Z06.00616.005104405 від 04.04.2019 та суми судового збору змінити, зменшивши суму заборгованості за кредитним договором з 121 080,45 грн. до 77860,65 грн. та суму судового збору 3028,00 грн. до 1937,92 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору 1449,36 грн за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту. Повний текст судового рішення складено 22.01.2025. Головуючий Судді :