Постанова 4852 № 280/4708/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 25 червня 2024 року м. Дніпросправа № 280/4708/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Коршуна А.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року у адміністративній справі № 280/4708/23 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, - ВСТАНОВИВ: Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року частково задоволено поданий ОСОБА_1 до суду 29.06.2023 адміністративний позов до Запорізької обласної прокуратури, та стягнуто із Запорізької обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у справі №280/6512/20 про поновлення на посаді у розмірі 510548,22 грн., в іншій частині позову судом відмовлено. Зазначене рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку відповідачем по справі з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального прав, а саме, положень ст.ст.233, 235, 236 КЗпП України, п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», п.7 п.19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ, ст.3 і ст.4 постанови Верховної Ради України «Про затвердження Положення про помічника-конрультанта народного депутата», а також порушення норм процесуального права, зокрема, вимог ст.ст.12, 122, 242 КАС України, у зв`язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти інше рішення про відмову у задоволені вимог позивача в повному обсязі. Апеляційна скарга відповідача в частині порушення норм процесуального права мотивована безпідставною відмовою суду у задоволені заяви про розгляд даної справи у загальному позовному провадженні, а також не надання судом належної оцінки тому, що обставини, з якими позивач пов`язує порушення своїх прав, були йому відомі з 27.12.2022 (дата винесення наказу керівником Запорізької обласної прокуратури від 27.12.2022 № 1487к), але позовну заяву ОСОБА_1 подано до суду після закінчення установлених ч. 5 ст. 122 КАС України строків. В частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права відповідач посилається на те, що позивача було звільнено з посади прокурора відділу прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області Наказом керівника Запорізької обласної прокуратури від 18.08.2020 № 1570к, який прийнято на підставі рішення П`ятнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 22.07.2020 № 8н у зв`язку з неуспішне проходження позивачем атестації, яка проводилася згідно Закону №113-ІХ яким запроваджено реформування системи органів прокуратури. Не враховано судом також відсутність можливості поновлення позивача згідно судового рішення на посаді у Запорізькій обласній прокуратурі, рівнозначній посаді, яку позивач обіймав станом на день звільнення з прокуратури Запорізької області, оскільки наказом Генерального прокурора від 03.09.2020 № 410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур», прокуратура Запорізької області перейменована в Запорізьку обласну прокуратуру без зміни ідентифікаційного коду юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, і відповідно до наказу Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414 «Про день початку роботи обласних прокуратур» Запорізька обласна прокуратура розпочала свою роботу 11.09.2020. Разом з тим, ОСОБА_1 наказом прокурора Запорізької області від 18.08.2020 № 1570к було звільнено з посади прокурора відділу прокуратури Запорізької області (до перейменування органу у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), і відповідно, при відсутності законодавчо визначеного Законом «Про прокуратуру) поняття «рівнозначної посади» неможливим є обрати позивачу посаду в Запорізькій обласній прокуратурі при тому, що Законом №113-ІХ передбачено можливість переведення прокурорів на посади в обласну прокуратуру лише у разі успішного проходження ними атестації передбаченої розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, і іншої процедури переведення прокурорів чи призначення в обласну прокуратуру, окрім проходження прокурорами атестації або ж добору особами, які не займають посаду прокурора на день набрання чинності Законом, законодавством не передбачено. Одночасно, наголошуючи на висловленій Верховним Судом у постанові від 02.12.2021 по справі № 280/5176/20 позиції стосовно визначення Законом № 113-ІХ безальтернативної умови переведення прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом займали посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах на посади прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах «лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим Законом і відсутність рішення про успішне або неуспішне проходження атестації не надає суду повноважень замість комісії визнати позивача таким, що успішно пройшов атестацію, як і не дозволяє суду дійти висновку про завершення цієї процедури для позивача» - відповідач вказує про звернення Запорізької обласної прокуратури до Запорізького окружного адміністративного суду із заявою про роз`яснення рішення суду першої інстанції у справі № 280/6512/20 в частині посади, на якій слід поновити ОСОБА_2 , але ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.02.2021 у справі № 280/6512/20, яка залишена без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021 було відмовлено у задоволенні заяви про роз`яснення вказаного рішення суду першої інстанції. За вказаних обставин, відповідч вважає, що затримка виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у справі № 280/6512/20 допущена не з вини Запорізької обласної прокуратури, а через незрозумілість порядку виконання рішення в обхід чинного Законодавства України, що залишилось поза увагою суду першої інстанції. Крім того, відповідач звертає увагу апеляційної інстанції на те, що на адресу ОСОБА_1 після отримання постанови Верховного Суду від 06.12.2021 у справі № 280/6512/20 обласною прокуратурою направлявся лист від 13.01.2022. за № 07-40вих-22 з роз`ясненням умов поновлення на посаді з 21.08.2020, та із запрошенням останнього до відділу кадрової роботи та державної служби обласної прокуратури для внесення відповідних відомостей до трудової книжки, а другий лист від 27.01.2022 № 07-80вих-22 з аналогічними роз`ясненнями було вручено ОСОБА_1 особисто 01.02.2022, після чого ОСОБА_1 було подано до обласної прокуратури заяву від 02.02.2022, реєстраційний номер 07-4098-22, в якій він просив не виконувати рішення суду про поновлення його на посаді, у зв`язку з тим, що на той час він вже обіймав посаду помічника- консультанта народного депутата України. На переконання відповідача судом не були узяті до уваги ні наведені обставини, ні положення ч.2 ст.3 постанови Верховної Ради України «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата», п.«е» ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції», ч.1 ст.18 Закону України «Про прокуратуру», виходячи зі змісту яких поновлення позивача на посаді порушувало б чинне законодавство. Також відповідач вказує на необгрунтованність стягнення судом з Запорізької обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 02.02.2022 по 27.12.2022, та не врахування судом положень ст.236 КЗпП України, п.34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» і статей 21, 24 КЗпП України, за змістом яких у спірних правовідносинах обов`язково мало б бути встановлена: вина роботодавця у невидані наказу про поновлення працівника на роботі і фактичного допуску незаконно звільненого до роботи; наявність волевиявлення особи, яка бажає поновитись на посаді та працювати; або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі. Крім того, вказує на не надання судом належної оцінки тому, що: Запорізькою обласною прокуратурою вжито заходів до виконання рішення суду щодо поновлення позивача на посаді, а тому з боку обласної прокуратури відсутня відмова виконувати рішення суду та умисел, спрямований на такі дії чи бездіяльність; ОСОБА_1 до обласної прокуратури з метою поновлення не звертався та трудову книжку не надавав; а після поновлення ОСОБА_1 наказом керівника Запорізької обласної прокуратури від 27.12.2022 № 1487к на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області з 21.08.2020 - ОСОБА_1 звільнився 28.12.2022 з органів Запорізької обласної прокуратури за власним бажанням. Позивачем були подані додаткові пояснення по справі, в яких зокрема позивач вважає апеляційну скаргу відповідача необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин та правильність застосування до них норм матеріального і процесуального права, колегія суддів здійснивши апеляційний перегляд рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року у цій справі відповідно до положень ч.1 ст.308, ч.1 ст.311 КАС України встановила, що предметом спору цієї справи є стягнення з Запорізької обласної прокуратури на користь поданий ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у справі №280/6512/20 про поновлення на посаді у розмірі 510548,22 грн. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Переглядаючи в апеляційному порядку рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року у цій справі колегія суддів звертає увагу на його невідповідність вимогам ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України, якими встановлено, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, бути справедливим та неупередженим, а також повинно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин саме з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб і юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як встановлено за матеріалами справи, з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури Запорізької області та з органів Прокуратури Запорізької області ОСОБА_1 звільнено з 20 серпня 2020 року наказом прокурора Запорізької області від 18.08.2020 №1570к на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», винесеним відповідно до ст.11 Закону України «Про прокуратуру» та пп.2 п.19 розділу ІІ «Прикнцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», та на підставі рішення П`ятнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 22.07.2020 №8н (а.с.10), тобто, у зв`язку з неуспішним проходженням ОСОБА_1 атестації. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у справі №280/6512/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення комісії, наказу про звільнення та зобов`язання поновити на роботі задоволено, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення №8н п`ятнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 22 липня 2020 року про неуспішне проходження прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області ОСОБА_1 атестації; визнано протиправним та скасовано наказ Прокурора Запорізької області № 1570к від 18 серпня 2020 року про звільнення прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області ОСОБА_1 з посади та з органів прокуратури Запорізької області; поновлено ОСОБА_1 на посаді в Запорізькій обласній прокуратурі, рівнозначній посаді, яку він обіймав станом на день звільнення з Прокуратури Запорізької області; та стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 19 серпня 2020 року по 13 січня 2021 року у сумі 156 144,61 грн. і допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місць у розмірі 22086,09 грн. та в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді в Запорізькій обласній прокуратурі, рівнозначній посаді, яку він обіймав станом на день звільнення з Прокуратури Запорізької області (а.с.12-21). Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у адміністративній справі №280/6512/20 змінено, викладено п`ятий абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.08.2020 року по 13.01.2021 року (включно) у сумі 102726,00 грн., з вирахуванням всіх передбачених законодавством обов`язкових платежів до бюджету», а в іншій частині рішення залишено без змін (а.с.23-28). Постановою Верховного Суду від 06.12.2021 у справі №280/6512/20 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2021 року скасовано в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді в Запорізькій обласній прокуратурі, рівнозначній посаді, яку він обіймав станом на день звільнення з прокуратури Запорізької області, а також в частині визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково, а саме: поновлено ОСОБА_1 з 21 серпня 2020 року на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури Запорізької області і стягнуто із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.08.2020 по 13.01.2021 в розмірі 101698,74 грн. (а.с.29-32). Направленим на адресу ОСОБА_1 листом Запорізької обласної прокуратури від 13.01.2022. за № 07-40вих-22 (в особі та за підписом начальника відділу кадрової роботи та державної служби обласної прокуратури) позивач був повідомлений про поновлення його на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури Запорізької області з 21.08.2020 відповідно до постанови Верховного Суду від 06.12.2021 у справі №280/6512/20 та одночасно роз`яснено умови поновлення на посаді шляхом включення до графіку проведення співбесід з прокурами і запрошено зявитися до відділу кадрової роботи та державної служби обласної прокуратури з метою внесення записів до трудової книжки та оформлення відповідних документів (а.с.60). Повторно позивач був повідомлений про його поновлення на посаді і про необхідність зявитися до відділу кадрової роботи та державної служби обласної прокуратури для внесення записів до трудової книжки та оформлення відповідних документів про поновлення на посаді і включення до графіку проведення співбесід з прокурорами листом Запорізької обласної прокуратури (в особі та за підписом начальника відділу кадрової роботи та державної служби обласної прокуратури) від 27.01.2022 № 07-80вих-22 (а.с.61), який ОСОБА_1 вручено особисто 01.02.2022. У відповідь на повідомлення щодо поновлення на посаді вищевказаними листами Запорізької обласної прокуратури № 07-40вих-22 та № 07-80вих-22, ОСОБА_1 було подано заяву від 02.02.2022 року на ім`я начальника відділу кадрової роботи та державної служби обласної прокуратури (а.с.64) яким повідомлено, що він працює помічником-консультантом народного депутата України за строковим трудовим договором у зв`язку з чим для нього є неможливим прибути до прокуратури з метою внесення записів до трудової книжки та оформлення відповідних документів. Одночасно, у вказаному зверненні ОСОБА_1 просив не виконувати на даний час рішення суду щодо його поновлення на посаді прокурора, вказуючи про залишення за собою права звернути до виконання рішення суду протягом встановленого законом строку, а також висловив намір щодо проходження атестації у випадку його поновлення на посаді. Як свідчать долучені до матеріалів справи накази керівника Запорізької обласної прокуратури: № 1487к від 27.12.2022 року (а.с.63) було скасовано наказ прокурора Запорізької області від 18.08.2020 №1570к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури Запорізької області та з органів Прокуратури Запорізької області та поновлено ОСОБА_1 на вказаній посаді на підставі постанови Верховного Суду від 06.12.2021 у справі №280/6512/20 з 21.08.2020 року; а наказом № 1500к від 28.12.2022 року ОСОБА_1 було звільнено з 28.12.2022 року з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури за власним бажанням, тобто, відповідно до п.7 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру». Вищевикладені обставини та факти є встановленими судом, підтвердженими матеріалами справи та спростовуються і оспорюються сторонами, а предметом спору у цій справі є заявлені ОСОБА_1 29.06.2023 року вимоги про стягнення на його користь з Запорізької обласної прокуратури середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді у період з 14.01.2021 по 27.12.2022, на отримання якого позивач вважає має право у зв`язку із задоволенням його позову рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2021 року у справ № 280/6512/20, залишеним в силі постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021 в частині скасування рішення п`ятнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №8н від 22.07.2020, наказу прокурора Запорізької області № 1570к від 18 серпня 2020 року та поновлення на посаді в Запорізькій обласній прокуратурі, рівнозначній посаді, яку він обіймав станом на день звільнення з прокуратури Запорізької області (а.с.1-5). Вирішуючи спір у цій справі, суд першої інстанції правильно встановив, що наказ від 27.12.2022 №1487к про поновлення позивача на посаді в органах прокуратури був винесений на виконання постанови Верховного Суду від 06.12.2021, якою скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі №280/6512/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді в Запорізькій обласній прокуратурі на рівнозначній посаді, яку він обіймав станом на день звільнення з прокуратури Запорізької області, та ухвалено в цій частині нове рішення, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області. У даному випадку увагу апеляційної інстанції звертає те, що Верховним Судом касаційне провадження у справі №280/6512/20 було відкрито, а рішення першої та апеляційної інстанцій переглядалися лише в частині неправильного застосування у спірних правовідносинах статті 235 КЗпП України щодо визначення органу, в якому має бути поновлено звільненого прокурора ОСОБА_1 . При цьому, у постанові Верховного Суду від 06.12.2021 по справі №280/6512/20 (а.с.31): - чітко зазначено, що «поновлення позивача на посаді, яку він не обіймав до звільнення, суперечить єдиному можливому способу захисту його порушеного права, який закріплений у частині першій статті 235 КЗпП України», і відповідно, спрямований на повернення сторін трудового спору (працівника і роботодавця) у положення, яке не існувало на день звільнення ОСОБА_1 , а такий «спосіб захисту порушеного права позивача може викликати новий спір з приводу визначення «рівнозначної» посади та відповідного структурного підрозділу, де така посада передбачена» (пункт 26); - а у пункті 28 вказаної постанови, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що «рішення судів першої та апеляційної інстанцій про поновлення ОСОБА_1 у Запорізькій обласній прокуратурі на посаді, яка є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом на день звільнення з прокуратури Запорізької області, не ґрунтуються на правильному застосуванні частини першої статті 235 КЗпП України». Проте, наведеним у попередньому абзаці висновкам Верховного Суду по справі №280/6512/20 судом першої інстанції належної оцінки не надано, також як і взагалі не враховано, що окрім оскарження в апеляційному та касаційному порядку рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 у справі №280/6512/20, відповідач протягом майже шести місяців намагався отримати роз`яснення судового рішення в порядку ст.254 КАС України. Зокрема: - за поданою Запорізькою обласною прокуратурою 08.02.2021 року заявою до суду про роз`яснення рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у справі №280/6512/20 щодо посади на якій слід поновили ОСОБА_1 ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 09.02.2021 заяву про роз`яснення судового рішення було повернуто заявнику без розгляду; - у задоволені повторно поданої Запорізькою обласною прокуратурою 19.01.2021 заяви про роз`яснення рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2021 по справі №280/6512/20 ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.02.2021 було відмовлено, оскільки судом чітко сформульовано резолютивну частину рішення суду, якою ОСОБА_1 на посаді в Запорізькій обласні прокуратурі, рівнозначній посаді, яку він обіймав станом на день звільнення з прокуратури Запорізької області; - за результатом розгляду апеляційної скарги Запорізької обласної прокуратури постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021 скаргу залишено без задоволення, а ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 25.02.2021 по справі №280/6512/20 залишено без змін виходячи з його обґрунтованості, вмотивованості і зрозумілості для виконання. Наведене вище у сукупності свідчить, що відповідач використовуючи надане йому ст.254 КАСУ право намагався отримати від суду роз`яснення щодо порядку виконання судового рішення, незрозумілого в частині посади на якій слід поновили ОСОБА_1 , що вочевидь було не безпідставним враховуючи постанову Верховного Суду від 06.12.2021 у справі №280/6512/20, яким скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді в Запорізькій обласній прокуратурі, рівнозначній посаді, яку він обіймав станом на день звільнення з прокуратури Запорізької області. Дійсно, аналіз статей 235, 236 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає одразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде в подальшому це рішення суду оскаржуватися. Разом з тим, колегія суддів наголошує, що судове рішення може бути виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення), що у даному спірному випадку було неможливо внаслідок нечіткого встановлення рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у справі №280/6512/20 способу відновлення прав позивача шляхом поновлення ОСОБА_1 у Запорізькій обласній прокуратурі на рівнозначній посаді, яку він обіймав станом на день звільнення з прокуратури Запорізької області, що суперечить вимогам ст.235 КЗпП України (яка передбачає зобов`язання поновлення працівника на попередній роботі) та положенням Закону України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №113-ІХ), яким з 25.09.2019 запроваджено реформування системи органів прокуратури та чітко врегульовано питання проходження публічної служби в органах прокуратури, у тому числі регламентовано процедуру переведення діючих прокурорів тільки у разі успішного проходження ними атестації у порядку цього Закону, що відповідно до підпункту 3 пункту 7 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-ІХ поширюються також і на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які звільнені з органів прокуратури у зв`язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора. Законом № 113-ІХ визначено безальтернативну умову переведення прокурорів на посади прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у передбаченому цим Законом порядку, а відсутність рішення про успішне або неуспішне проходження атестації не надає адміністративному суду повноважень замість кадрової комісії визнавати позивача таким, що успішно пройшов атестацію та не дозволяє суду дійти висновку про завершення цієї процедури для позивача, і тим більш не передбачає право адміністративного суду на працевлаштування ОСОБА_1 без проходження атестації на посаду новоствореної Законом №113-ІХ Запорізької обласної прокуратури навіть без з`ясування штатного розпису вказаного органу. За наведених вище обставин колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді в Запорізькій обласній прокуратурі без роз`яснення судом порядку виконання рішення щодо посади на якій слід поновити ОСОБА_1 , оскільки чинним законодавством не передбачено іншої ніж Законом №113-ІХ процедури переведення чи призначення прокурорів в обласну прокуратуру окрім як проходження атестації або ж добору на посаду прокурора на день набрання чинності Законом, а поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді Запорізької обласної прокуратури без проходження атестації суперечить вимогам Закону №113-ІХ та конституційному принципу рівності громадян. Таким чином, колегія суддів вважає, що без роз`яснення Запорізьким окружним адміністративним судом свого рішення від 13.01.2021 по справі №280/6512/20, відповідач не мав можливості виконати незрозуміле та неконкретне рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на «рівнозначній посаді», також як і не мав законних підстав перевести ОСОБА_1 без проходження атестації з прокуратури Запорізької області на будь-яку посаду Запорізької обласної прокуратури. Отже, виходячи з того, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у справі №280/6512/20 ОСОБА_1 не був поновлений на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області (яку займав до звільнення), а натомість був поновлений в Запорізькій обласній прокуратурі, до якої позивач не переводився в порядку визначеному Законом №113-ІХ колегія суддів визнає безпідставними висновки суду першої інстанції про порушення відповідачем у даному випадку вимог ст.235 КЗпП України і про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.236 КзпП України, якою передбачено оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника. Відповідно, колегія суддів вважає помилковими викладені по тексту оскаржуваного у цій справі рішення висновки з приводу обов`язку Запорізької обласної прокуратури (роботодавця) у даному спірному випадку добровільно і негайно виконати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2021 по справі №280/6512/20 про поновлення на роботі ОСОБА_1 (працівника) шляхом видання наказу про поновлення «на посаді в Запорізькій обласній прокуратурі, рівнозначній посаді, яку він обіймав станом на день звільнення з прокуратури Запорізької області» відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися. Жодна з проаналізованих судом першої інстанції норм (ст.ст.370, 371, 372 КАС України та роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів») не зобов`язує роботодавця та не дозволяє йому працевлаштовувати працівника на посаді всупереч встановленої чинним законодавством процедурі, у тому числі і шляхом поновлення на підставі судового рішення на посаді, яку працівник не займав до свого звільнення, та в органі, в якому звільнена раніше особа не працювала. Не погоджується колегія суддів також з висновками суду першої інстанції у цій справі в частині, які стосуються безпідставності доводів відповідача про незрозумілість критеріїв, за якими необхідно було обрати посаду, на якій слід поновити позивача у Запорізькій обласній прокуратурі, та щодо посилання на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, оскільки саме вказаним Законом №1697-VII встановлено порядок та процедура зайняття прокурорами Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур і їх призначення на відповідні посади Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур і окружних прокуратур, а також умови переведення діючих прокурорів для проходження служби в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах і окружних прокуратурах тільки у разі успішного проходження ними атестації у порядку цього Закону. Норми вказаного Закону №113-ІХ мають пріоритет перед положеннями Закону України «Про прокуратуру» та перед приписами Кодексу законів про працю України, і навіть у разі скасування в судовому порядку наказу про звільнення прокурора з посади і з органів прокуратури, особа не може бути автоматично поновлена на посаді в органах прокуратури, із забезпеченням доступу до роботи і можливості виконання своїх посадових обов`язків у розумінні положень ст.235 КЗпП України та загальноприйнятої судової практики розгляду трудових спорів, оскільки без проходження усіх етапів атестації у порядку, що встановлений розділом II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ та затвердженим Генеральним прокурором Порядком проходження прокурорами атестації, а також без прийнятого кадровою комісією рішення про успішне проходження атестації таким прокурором, як це встановлено п.18 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX особа не може зайняти посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, чи у відповідній обласній прокуратурі або в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. Верховний Суд у судових спорах між прокурорами та органами прокуратури різних рівнів неодноразово протягом 2020-2024 р.р. наголошував на тому, що передбачені підпунктами 1-4 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX фактологічні підстави звільнення прокурорів згідно п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» є наслідком запроваджених в Україні першочергових заходів із реформування органів прокуратури, яка проводиться шляхом атестації прокурорів прокуратур усіх рівнів, а реформування прокуратури не є тотожним процедурам «ліквідації», «реорганізації» підприємства (установи, організації) чи «скорочення штату, або його чисельності» у розумінні КЗпП України. Як вже зазначалося вище по тексту постанови апеляційного суду, звільнення позивача з посади прокурора та з органів прокуратури відбулося відповідно до норм спеціального законодавства, а саме, Закону №113-ІХ, яким чітко врегульовано питання проходження публічної служби в органах прокуратури, у тому числі, підстави звільнення з посади прокурора та з органів прокуратури і умови поновлення на посаді осіб, які були звільнені з органів прокуратури з передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 другого розділу «Прикінцевих та перехідних положень», щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення (пп.3 п.7 розділ ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 113-IX). З урахуванням змісту ст.222 КЗпП України «порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників», яка вказує на те, що «особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством» - колегія суддів також визнає помилковим посилання суду першої інстанції в оскаржуваному у цій справі рішенні на існуючу усталену судову практику субсидіарного застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства. У даному спірному випадку, суд першої інстанції застосовуючи положення ст.235 та ст.236 КЗпП України виходив з відсутності норми закону, що регулює правовідносини, які пов`язанні зі стягненням середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення прокурора на роботі, але разом з тим, судом повністю було проігноровано, що встановлене ч.6 ст.7 КАС України правило застосовування аналогії закону та аналогії права адміністративний суд має використовувати тільки тоді, коли спеціальне законодавство не містить регулювання певних відносин, внаслідок чого наявна прогалина. Колегія суддів в свою чергу бере до уваги, що увівши в дію визначену Законом № 113-ІХ процедуру реформування органів прокуратури шляхом впровадження комплексу процедур і заходів, спрямованих на трансформацію цінностей, принципів, завдань і функцій прокуратури, а також стандартів і організаційно-правових засад її діяльності, законодавець чітко визначив умови продовження служби в органах прокуратури шляхом успішного проходження атестації, навіть при наявності судового рішення щодо поновлення на посаді прокурора, що в свою чергу у сукупності унеможливлює застосовування до спірних у цій справі правовідносин аналогії закону чи аналогії права. Зокрема, питання «поновлення на посаді прокурора на підставі рішення суду» врегульовано пп.3 п.7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, якою прописано, що «Положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які звільнені з органів прокуратури у зв`язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах», а також п.7 розділу І та п.32 розділу V «Порядку проходження прокурорами атестації», затвердженого Генеральним прокурором від 03.10.2019 р. №221, в яких чітко зазначено, що «у разі скасування судом рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації комісія призначає новий час (дату) складання прокурором відповідного іспиту чи проведення з ним співбесіди; в разі поновлення судом прокурора на посаді чи встановлення, що рішення про звільнення його з посади за наслідками атестації не приймалось з підстав, визначених законодавством України, такий прокурор допускається кадровою комісією до проходження того етапу атестації, за результатами якого кадровою комісією прийнято відповідне рішення». Відповідно до наведених у попередньому абзаці положень Закону № 113-ІХ і прийнятого на його виконання Порядку № 221, цитування судом першої інстанції в оскаржуваному у цій справі рішенні положень ч.1 та ч.8 ст.235 КЗпП України стосовно обов`язку роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі шляхом видання наказу про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися, а також відсутності у позивача обов`язку звернення до відповідача з метою поновлення є безпідставним та суперечить визначеній законодавством процедурі формування високопрофесійного, ефективного і доброчесного корпусу прокурорів в Україні, яка свідчить про очевидність не можливості застосування до прокурорів з 25 вересня 2019 року положень Кодексу законів про працю України, що неодноразово зазначалося Верховним Судом під час касаційного перегляду адміністративних справ за позовами про поновлення на посаді прокурорів, скасування рішень кадрових комісій, наказів про звільнення з посади прокурора та з органів прокуратури, тощо, а відповідно, колегія суддів не вбачає підстав і для застосування до спірних правовідносин положень ст.235 і ст.236 КЗпП України. Якщо вести мову про відповідальність за невиконання судового рішення в адміністративній справі у розумінні положень ч.3 ст.14 КАС України, колегія суддів звертає увагу, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, а далі, після розгляду звіту, суддя своєю ухвалою може накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і сплата штрафу не звільняє від обов`язку виконання рішення суду та подання звіту про його виконання. Крім того, за умисне невиконання судового рішення, що набрало законної сили, за загальновстановленим правилом передбачено також адміністративну і кримінальну відповідальність. Аналізуючи положення ст.257, ст.371, ст.372 КАС України, на які посилається суд першої інстанції, колегія суддів наголошує на тому, що рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів особи шляхом повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов`язками, які мали місце до звільнення. Тобто, обов`язком роботодавця є не лише видання наказу про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов`язків. Отже, належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено такого працівника до виконуваної діяльності, обумовленої трудовим договором, та до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі у розумінні положень ст.257, ст.371, ст.372 КАС України вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. За наведених вище обставин у сукупності з урахуванням встановлених Законом № 113-ІХ правил проходження служби в органах прокуратури тільки у разу успішного проходження атестації, колегія суддів вважає, що спір з приводу затримки виконання Запорізькою обласною прокуратурою рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у справі №280/6512/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді в Запорізькій обласній прокуратурі, рівнозначній посаді, яку він обіймав станом на день звільнення з прокуратури Запорізької області без проходження атестації - не може бути вирішений за допомогою положень ст.235 і ст.236 КЗпП України, якими встановлено відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на попередній роботі незаконно звільненого працівника, і згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на попередній роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Не погоджується колегія суддів також з висновками суду першої інстанції про відсутність передбачених чинним законодавством застережень щодо неможливості поновлення на підставі судового рішення незаконно звільненого прокурора на посаді у разі, якщо він перебуває на іншій службі або провадить адвокатську діяльність. Так, згідно долученої до матеріалів справи копії трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.7 зворот), позивач після звільнення з 20.08.2020 року наказом прокурора Запорізької області № 1570к від 18.08.2020 року з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області, був згідно запису Апарату Верховної Ради зарахований з 11.09.2020 на посаду помічника консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на підставі розпорядження № 1440-к від 08.09.2020 року. Факт працевлаштування на посаду помічника-консультанта народного депутата України за строковим договором та робота ОСОБА_1 на вказаній посаді на час винесення судових рішень у справі №280/6512/20 (рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2021, постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021, та постанови Верховного Суду від 06.12.2021) підтверджується також заявою ОСОБА_1 (а.с.64), якою він просив не виконувати рішення суду щодо його поновлення на посаді прокурора саме у зв`язку з тим, що він працює помічником-консультантом народного депутата. Оскільки Конституцією України визначено прокуратуру України як єдину систему незалежного централізованого державного органу, яка побудована за принципами єдності, централізації, територіальності та спеціалізації, а здійснення покладених на органи прокуратури функції і повноважень є самостійним видом державної діяльності, що підтверджується як специфічними функціями та характером діяльності прокуратури, так і принципами їх організації, та єдності завдань, колегія суддів наголошує, що органи прокуратури України, також як і кожен її працівник мають діяти тільки в межах та у спосіб, визначених Конституцією України і законами України. Статтею 123 Конституції України встановлено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначається законом. Відповідно до п.14 ст.92 Конституції України виключно законами України визначається організація та діяльність прокуратури. Законом «Про прокуратуру» регулюються вузлові питання, що стосуються загальних положень, системи, структури та організації діяльності органів, прокурорського нагляду, кадрові та інші питання. Відносини у сфері проходження служби в органах прокуратури чітко врегульовано спеціальним законодавством (Законом «Про прокуратуру», Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, Законом «Про запобігання корупції») якими на державному рівні установлено, санкціоновано і ратифіковано правила та умови проходження служби, які адміністративний суд не має право ігнорувати надаючи перевагу нормам трудового права та спираючись на висновки, що викладені Верховним Судом у постановах від 27.01.2022 по справі № 580/5185/20 та від 10.11.2022 по справі № 420/13/21, або на постанову Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №521/1892/18 чи пункт 34 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», в яких фактичні обставини не є подібними до правовідносин цієї справи, оскільки: - по-перше, у зазначених судом першої інстанції справах також як і у розясненнях Пленуму не йдеться про звільнення з посади прокурора і органів прокуратури після введення в дію визначеного Законом № 113-ІХ процедури реформування органів прокуратури, яким явно і очевидно окреслено умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації, вказано які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, сформульовано та визначено з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації; - по-друге, у ч.1 ст.18 Закону України «Про прокуратуру» прямо наведено вимоги щодо несумісності перебування прокурора на посаді в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах; - а також з урахуванням визначені Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» приписів стосовно поширення на прокурора обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, поєднаного з перебуванням на інших посадах у владних структурах (ст.3 і ст.25). Оскільки Конституцією і законами України для окремих посад (в тому числі і для прокурорів) встановлено спеціальні обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, і їх додержання забезпечується за спеціальними процедурами, а жодним чинним нормативним актом України не передбачено «бронювання» посади прокурора на період роботи особи в інших установах, організаціях, підприємства, у тому числі і на період роботи за строковим договором на посаді помічника-консультанта народного депутата України - колегія суддів вважає, що задля поновлення відповідачем ОСОБА_1 на посаді прокурора та в органах прокуратури (як на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у справі №280/6512/20, так і на підставі ухваленої у цій же справі постанови Верховного Суду від 06.12.2021), сам ОСОБА_1 як мінімум зобов`язаний був звільнитися з посади помічника-консультанта народного депутата України та особисто прибути до Запорізької обласної прокуратури, що в свою чергу надавало б можливість вирішити усі кадрові питання з приводу подальшого проходження служби в органах прокуратури, у тому числі і пов`язані з проходженням атестації відповідно до вимог Закону №113-ІХ. Крім того, колегія суддів бере до уваги також положення ч. 2 ст.3 і ст.4 постанови Верховної Ради України «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата», якими чітко визначено, що на посаді помічника-консульганта народного депутата України за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом не можуть перебувати працівники Апарату Верховної Ради України та органів виконавчої влади, які перебувають на державній службі чи на службі в органах місцевого самоврядування, а також особи, яким законодавством України заборонено виконання іншої оплачуваної роботи. У даному спірному випадку, сам факт того, що позивач з 13.01.2021 (ухвалення Запорізьким окружним адміністративним судом рішення у справі №280/6512/20) та до подання 28.12.2022 року заяви про звільнення відповідно до п.7 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» (звільнення за власним бажанням) продовжував працювати на оплачуванні посаді помічника консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на переконання колегії суддів беззаперечно підтверджує відсутність у ОСОБА_1 бажання та взагалі наміру поновитися в органах прокуратури та на посаді прокурора, що частково також підтверджується фактом отримання ОСОБА_1 виконавчого листа у справі №280/6512/20 лише в тій частині, яка стосується стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу він займав до свого звільнення, що підтверджується винесеними Запорізьким окружним адміністративним судом за заявами ОСОБА_1 ухвалами «про виправлення помилки» від 23.09.2021 та від 11.10.2021 року (що долучені апеляційним судом до матеріалів даної справи разом з: ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 09.02.2021 (про повернення заяви без розгляду щодо роз`яснення судового рішення), ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду з питань роз`яснення судового рішення від 25.02.2021, та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021). Підсумовуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів вважає, що з урахуванням встановлених у цій справі обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність позивачем заявлених вимог, а тому безпідставно задовольнив позов ОСОБА_1 про стягнення з Запорізької обласної прокуратури на його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у справі №280/6512/20 за період з 14.01.2021 по 27.12.2022 (включно) в частині, яка стосується поновлення ОСОБА_1 на посаді в Запорізькій обласній прокуратурі, рівнозначній посаді, яку він обіймав станом на день звільнення з прокуратури Запорізької області. Вирішення судом першої інстанції спору у цій справі з порушенням норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а саме без урахування змісту Закону України № 113-ІХ, Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» та положень ст.235 і ст.236 КЗпП України є підставою для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача та для скасування рішення суду першої інстанції, з ухваленням у справі іншого рішення про відмову у повному обсязі в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Керуючись ст.ст. 242, 315, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд П о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури - задовольнити. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року скасувати. У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді - відмовити у повному обсязі. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Головуючий - суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов суддя А.О. Коршун