Рішення КАС ВС № 990/2/24

РІШЕННЯ Іменем України 04 квітня 2024 року м. Київ справа №990/2/24 адміністративне провадження № П/990/2/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Кравчука В.М., суддів Рибачука А.І., Стеценка С.Г., Чиркіна С.М., Шарапи В.М., за участю секретаря судового засідання Шосенко К.М., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Цуцкірідзе І.Л. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 990/2/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ 1. 31.12.2023 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач), в інтересах якої як представник діяла адвокат Огнев`юк Тетяна Василівна, звернулася до Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, відповідач), в якому просила: - визнати протиправним і скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 12.12.2023 "Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області"; - зобов`язати відповідача повторно розглянути рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо призначення позивачки на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області. ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ 2. 26.05.2004 ОСОБА_1 склала Присягу державного службовця. З 2006 року була помічником судді.

3. Указом Президента України від 24.09.2016 № 410/2016 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області строком на п`ять років.

4. Наказом Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 12.10.2016 ОСОБА_1 зараховано до штату Онуфріївського районного суду Кіровоградської області з 13.10.2016.

5. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України) від 07.06.2018 № 133/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема, судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1

6. Згідно з рішенням Комісії у складі колегії від 22.04.2019 №98/ко 19 суддя Онуфріївського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді отримала 725 балів. Суддю Онуфріївського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 визнано такою, що відповідає займаній посаді. Під час співбесіди обговорювалися, зокрема, поїздки ОСОБА_1 у 2014 - 2017 роках до російської федерації для відвідування самотнього діда ОСОБА_2 , 1935 р.н. (за висловом члена Комісії, з гуманітарною метою). Відомості про поїздки та пояснення ОСОБА_1 з цього приводу містяться у суддівському досьє (с. 382). Поїздка до Криму у серпні 2014 року не обговорювалася. Висновку Громадської ради доброчесності щодо ОСОБА_1 не надано. 7. 22.03.2021 ОСОБА_1 звернулася до ВРП із заявою рекомендувати її для обрання на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області безстроково.

8. Одночасно ОСОБА_1 звернулася до ВККС України з заявою про рекомендування її для обрання на посаду судді означеного суду безстроково.

9. Повноваження ОСОБА_1 як судді місцевого суду припинилися 24.09.2021 у зв`язку з закінченням строку, на який її було призначено. 10. 10.08.2023 відповідно до рішення ВККС України №51/зп-23 вирішено здійснити між членами ВККС України автоматизований розподіл матеріалів ВРП щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області, не розглянутих ВРП у період відсутності повноважного складу ВККС України.

11. Рішенням від 07.09.2023 №1/дс-23 ВККС України рекомендувала ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області. Під час співбесіди її поїздки до російської федерації у 2014 - 2019 роках, а також поїздка до Криму у 2014 році не обговорювалися.

12. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами ВРП вказані матеріали передано для попереднього розгляду члену ВРП ОСОБА_3 , яка склала висновок про можливість призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.

13. Питання про розгляд матеріалів щодо внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області було внесено до проекту порядку денного засідання ВРП на 28.11.2023.

14. За результатом розгляду питання порядку денного засідання ВРП 28.11.2023 ВРП знято з розгляду питання щодо внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області у зв`язку з відсутністю кворуму.

15. До порядку денного засідань ВРП від 12.12.2023 було включено питання про розгляд матеріалів щодо внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.

16. Під час співбесіди у ВРП ОСОБА_1 відповідала на низку питань членів ВРП, зокрема щодо розгляду справ про адміністративні порушення, передбачені ст. 130 КУпАП, про вартість автомобіля та іншого нерухомого майна. Під час засідання ВРП 12.12.2023 позивачка надала пояснення про те, що у 2014 році, ще не будучи суддею, разом з чоловіком їздила до Автономної Республіки Крим на відпочинок (на море), вважаючи, що Крим - це Україна.

17. Щодо відвідування російської федерації позивачка пояснила, що здійснювала поїздки з перетином російського кордону у зв`язку з тим, що на території країни-агресора проживав її самотній дід, 1935 року народження, що потребував догляду. Переїжджати зі своєї домівки він не хотів. Російський кордон позивачка перетинала один раз на рік під час відпусток, в т.ч. у 2019 році, з єдиною метою - провідати діда і показати правнучку. 18. 12.12.2023 рекомендацію ВККС України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області та висновок члена ВРП було розглянуто. За призначення проголосувало 13 членів ВРП, проти -

2. Рішення про внесення подання не було прийнято. Члену ВРП ОСОБА_4 , доручено підготувати рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.

19. У рішенні від 12.12.2023 зазначено такі мотиви: (а) стосовно поїздки до Криму «Під час співбесіди 12 грудня 2023 року суддя ОСОБА_1 підтвердила свої письмові пояснення та зауважила, що їздила до Криму відпочивати, оскільки закон не встановлює відповідної заборони. Відповідаючи на уточнююче запитання, зазначила, що тепер вважає, що не варто було їздити на окуповану територію. Суддя також заявила, що під час відвідування Криму розрахунки здійснювалися у гривнях, а не в рублях. Однак із відкритих джерел інформації відомо, що обіг гривні у Криму припинено з 1 червня 2014 року, тобто за два місяці до поїздки ОСОБА_1 (https://www.epravda.com.ua/news/2014/05/16/453476/). Крім того, пояснення судді в частині невстановлення на той момент прямої заборони закону не може бути сприйнятим як виправдання, а свідчить про відсутність чіткої громадянської позиції. Суддя у своїй професійній діяльності та особистому житті повинен керуватися не лише законами, а й внутрішніми переконаннями та сумлінням. ОСОБА_1 поїхала до Криму 10 серпня 2014 року, після того, як агресія російської федерації проти України уже тривалий час перебувала в гострій фазі, трансформувалася у військову та призвела до значних жертв. На той час було анексовано Крим, велися постійні кровопролитні бої, велика частина Луганської та Донецької областей були окуповані, збито літак Іл-76 та пасажирський «Боїнг 777» рейсу МН17. Задовго до цього резолюцією Генеральної асамблеї ООН A/RES/68/262 від 27 березня 2014 року «Про підтримку територіальної цілісності України» підтверджено факт окупації Росією території Автономної Республіки Крим. Безумовно, на той час помічник судді ОСОБА_1 не могла не знати про це. Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є конституційним обов`язком громадян України. У серпні 2014 року у кожного громадянина України, особливо представника судової влади, мало бути чітке усвідомлення цього обов`язку та розуміння, що росія розпочала воєнну агресію проти нашої держави. Відвідування Криму без поважної причини (нагальної потреби), а виключно з метою відпочинку, можна розцінювати як хоч і несвідомий, але вклад в економіку країни-агресора, яка на той момент повністю контролювала півострів, на території якого було заборонено обіг гривні. Прояв ОСОБА_1 як представником судової влади байдужості до цих обставин є порушенням критеріїв доброчесності та повинен одержати належну оцінку. … Той факт, що на момент відвідування Криму ОСОБА_1 не була суддею, не впливає на загальну оцінку її дій. 26 травня 2004 року ОСОБА_1 склала Присягу державного службовця. Із 2006 року була помічником судді, отже, представником судової влади. Вища рада правосуддя також бере до уваги, що Комісія рішенням від 5 березня 2014 року № 61/пп-14 затвердила рекомендацію про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області. 19 березня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Вищої ради юстиції з відповідними документами для призначення її на посаду судді. Тобто на час відвідання окупованої території стосовно неї була надана рекомендація про призначення на посаду судді. Очевидно, що на осіб, які беруть участь у доборі на зайняття посади судді, а тим більше на осіб, які отримали рекомендацію про призначення на таку посаду, поширюються ті самі етичні вимоги, що й на суддів. Слід наголосити, що відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року; Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року: окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Із письмових пояснень та усних відповідей судді ОСОБА_1 вбачається, що майже через два роки після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України суддя не повною мірою усвідомлює неетичність своєї поведінки та її вплив на авторитет правосуддя.» (б) щодо поїздок до російської федерації Із пояснень судді ОСОБА_1 щодо поїздок до російської федерації щороку до 2019 року вбачається, що в таких поїздках не було нагальної потреби, вони зумовлені лише бажанням зустрітися з родичем. Окрім того, відвідування представниками судових органів окупованих територій та країни-агресора без нагальної потреби сприймається суспільством негативно та може зашкодити авторитету судової влади загалом. У Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, визначено стандарти безсторонності та позасудової поведінки суддів, до яких повинні прагнути держави-члени. Відповідно до пункту 27 цього Висновку Консультативної ради європейських суддів судді не повинні бути ізольовані від суспільства, в якому вони живуть, оскільки судова система може тільки тоді функціонувати належним чином, коли судді не втрачають відчуття реальності.

20. Позивачка з рішенням ВРП не погодилася, звернулася до суду. ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН Позиція позивачки

21. Позивачка вважає оскаржуване рішення протиправним тому що ВРП не навела доказів того, що ОСОБА_1 неналежно поводилася як у професійній діяльності, так і в особистому житті, що може поставити під сумнів відповідність кандидата в судді критерію доброчесності і негативно вплине на суспільну довіру до судової влади. Рішення ВРП не відповідає вимогам чинного законодавства та базується на необґрунтованих припущеннях.

22. Стосовно поїздки до Криму в 2014 році позивачка вважає, що органам, задіяним у процедурі добору суддів, про це було відомо до призначення її на посаду судді. Ця обставина не була перешкодою для призначення її на посаду судді у 2016 році. Ці ж обставини існували на час співбесіди ВККС України на відповідність займаної посади судді (2019 рік) і не вплинули на оцінку її відповідності посаді судді. Заборони на виїзд до Автономної Республіки Крим не було, відбувалося регулярне сполучення залізничним транспортом.

23. У поясненнях від 21.02.2024 позивачка, з посиланням на медичні документи, пояснила, що у 2013 році їй встановлено діагноз певного захворювання. Необхідність відвідувати Крим зумовлена порадами лікарів «їхати на південь», на море. Позивачка мала невеликий дохід, тому не мала змоги поїхати за кордон чи в Одесу, де було дорожче.

24. Стосовно поїздок до російської федерації позивачка вважає, що у 2019 році з цією країною не було розірвано дипломатичні зв`язки та не існувало заборони на виїзд і в`їзд громадян України. З огляду на те, що метою поїздок було відвідування діда похилого віку, знайомство його з правнучкою, немає підстав вважати такі дії позивачки такими, що суперечать високому статусу судді.

25. Позивачка вважає, що відповідає високим вимогам до судді. Обставини, що були протлумачені ВРП як недопустима поведінка представника судової влади, не могли бути оцінені саме в такий спосіб.

26. ВРП не врахувала історичний контекст подій, що відбулися у 2014 - 2019 роках, застосувавши до їх оцінки стандарти 2023 року. Не було враховано поважності причин відвідування позивачкою території Криму та російської федерації. Позиція відповідача

27. Відповідач проти позову заперечував.

28. Щодо поїздки до Криму позивачка визнала, що не варто було їздити на окуповану територію. Суддя також заявляла, що під час відвідування Криму розрахунки здійснювалися у гривнях, а не в рублях, однак з відкритих джерел інформації відомо, що обіг гривні у Криму припинено з 01.06.2014, тобто за два місяці до поїздки ОСОБА_1 .

29. На думку відповідача, пояснення судді в частині невстановлення на той момент прямої заборони на в`їзд до Криму не може бути виправданням, а свідчить про відсутність чіткої громадянської позиції. Суддя у професійній діяльності та особистому житті повинен керуватися не лише законами, а й внутрішніми переконаннями та сумлінням. Відвідування Криму без поважної причини (нагальної потреби), а виключно з метою відпочинку, можна розцінювати як хоч і несвідомий, але вклад в економіку країни- агресора, яка на той момент повністю контролювала півострів, на території якого було заборонено обіг гривні. Прояв ОСОБА_1 як представником судової влади байдужості до цих обставин є порушенням критеріїв доброчесності та повинен одержати належну оцінку. Той факт, що на момент відвідування Криму ОСОБА_1 не була суддею, не впливає на загальну оцінку її дій. 26 травня 2004 року ОСОБА_1 склала Присягу державного службовця. Із 2006 року була помічником судді, отже, представником судової влади.

30. Щодо відвідування російської федерації відповідач зазначив, що з пояснень судді ОСОБА_1 вбачається, що в таких поїздках не було нагальної потреби, вони зумовлені лише бажанням зустрітися з родичем. Відвідування представниками судових органів окупованих територій та країни-агресора без нагальної потреби сприймається суспільством негативно та може зашкодити авторитету судової влади загалом. Суддя має повною мірою усвідомлювати ризики відвідування ним російської федерації без нагальної потреби та як це може бути сприйнято суспільством. Відповідач вважає, що майже через два роки після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України суддя не повною мірою усвідомлює неетичність своєї поведінки та її вплив на авторитет правосуддя. Позовна вимога щодо зобов`язання ВРП розглянути рекомендацію ВККС України щодо призначення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області є похідною від позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 12.12.2023 № 1251/0/15-23, а тому також задоволенню не підлягає.

31. У додаткових поясненнях ВРП покликається на те, що за Законом №1798-VIII ВРП має широкі межі оцінки як в частині визначення конкретних обставин, які можуть вплинути на суспільну довіру до судової влади, так і щодо доброчесності та етичності кандидата. Широкі межі розсуду загалом відповідають завданню ВРП - формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів. Наявність рішення ВККС України, яким рекомендовано призначити кандидата на посаду судді, не є безумовною підставою для внесення подання Президенту України.

32. З посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.09.2021 у справі №9901/395/20, ВРП вважає, що дискреційні повноваження щодо оцінювання кандидата не можуть бути предметом оцінки суду. IV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

33. Спори щодо звільнення суддів зачіпають питання стосовно гарантій незалежності суддів, якості закону, що визначає підстави звільнення, втручання у право на приватне та сімейне життя, домірність з огляду на суспільну потребу забезпечувати авторитет правосуддя.

34. Європейський суд з прав людини у декількох справах проти України досліджував ці питання і висловлював позиції, які повинні враховуватися судами, про що прямо передбачено у ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України. Йдеться, зокрема, про справи «Волков проти України», «Самсін проти України», «Гуменюк та інші проти України», «Овчаренко та Колос проти України», «Головін проти України», в яких ЄСПЛ констатував порушення Україною конвенційних прав суддів.

35. Ці рішення завдали шкоди авторитету держави Україна на міжнародній арені, додали сумніву у відданості принципу верховенства права. Їх виконання завдало майнової шкоди України через виплати суддям вимушеного прогулу та присуджених компенсацій. Безперечно, держава повинна враховувати цей досвід, робити відповідні висновки і не припускатися таких помилок на майбутнє.

36. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 N 3477-IV заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді. Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики.

37. Відтак Суд вважає, що справу ОСОБА_1 слід вирішувати з урахуванням насамперед підходів, які висловлював Європейський суд з прав людини у справах звільнених українських суддів та узгоджених з ними висновків Верховного Суду. (а) щодо меж судового контролю рішень ВРП

38. Засади діяльності ВРП визначаються Конституцією України та Законами України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 № 1798-VIII (далі - Закон № 1798-VIII), «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).

39. Процедурні питання здійснення Радою повноважень врегульовано також Регламентом Вищої ради правосуддя, що його затверджено рішенням ВРП від 24.01.2017 №52/0/15-17, з наступними змінами і доповненнями (далі - Регламент ВРП).

40. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

41. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1798-VIII ВРП, зокрема, вносить подання про призначення судді на посаду.

42. Частинами 1-4 ст. 36 Закону №1798-VIII передбачено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП. ВРП ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС України, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді. За результатами попереднього розгляду доповідач складає висновок щодо можливості призначення судді на посаду та виносить такий висновок на розгляд ВРП. На засіданні ВРП кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена ВРП, який визначений доповідачем у цій справі.

43. Відповідно до абз.1 ч. 4 ст. 37 Закону №1798-VIII якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя, вважається, що Вищою радою правосуддя ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

44. Згідно з абз. 2 ч. 4 ст.37 Закону №1798-VIII Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо: 1) такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

45. Відповідно до ч. 19 ст. 79 Закону №1402-VIII ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді. Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, Вища рада правосуддя визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

46. З огляду на викладене, а також виходячи з положень ч.4 ст. 37 Закону № 1798-VIII, кожен член ВРП, який бере участь у вирішенні питання щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду, перевіряє обставини щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади, на підставі обґрунтованих відомостей, отриманих в передбаченому законом порядку та керуючись власною оцінкою. Наслідком розгляду питання щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду є рішення ВРП про внесення або про відмову у внесенні подання. Рішення про внесення подання приймається шляхом голосування та вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя. Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя, вважається, що Вищою радою правосуддя ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

47. Згідно з ч.ч. 20-21 ст. 79 Закону №1402-VIII у разі відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду ВРП ухвалює вмотивоване рішення, яке може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку, встановленому процесуальним законом.

48. Рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано членом ВРП, який брав участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП прийшла до відповідних висновків.

49. Спеціальним законом обмежено підстави судового контролю вичерпним переліком. Однак Верховний Суд, враховуючи положення ст. 55 Конституції України і позиції Європейського суду з прав людини, неодноразово відзначав, що не обмежується з`ясуванням лише визначених Законом №1402-VIII підстав для оскарження і скасування рішення цього органу державної влади, а справу слід вирішувати з урахуванням загальних засад адміністративного судочинства як суд повної юрисдикції. Оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення ВРП не є втручанням у її дискреційні повноваження (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2019 у справі №800/551/17, від 08.07.2020 у справі №9901/251/19, від 29.09.2022 у справі № 9901/230/19).

50. У цій справі, як і в інших подібних, Суд буде дотримуватися такого ж підходу. (б) право судді на продовження кар`єри

51. Указом Президента України від 24.09.2016 № 410/2016 ОСОБА_1 призначено на посаду судді строком на п`ять років. Однак 30.09.2016 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII, яким внесено суттєві зміни до розділу «Правосуддя», зокрема скасовано п`ятирічний строк перебування на посаді судді.

52. У підпункті 2 п.16-1 Перехідних положень Конституції України передбачено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.

53. Відповідно до ст. 128 Конституції України (у чинній редакції) призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

54. Повноваження ОСОБА_1 як судді місцевого суду припинилися 24.09.2021 у зв`язку з закінченням строку, на який її було призначено. Однак за пів року до цього (22.03.2021) ОСОБА_1 звернулася до ВККС України із заявою рекомендувати її для обрання на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області безстроково і за рішенням від 07.09.2023 №1/дс-23 отримала таку рекомендацію.

55. Відмова у внесенні подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді на підставі рішення ВРП, що оскаржується у цій справі, позбавила її права на призначення суддею безстроково (продовження суддівської кар`єри). Це право може бути предметом судового захисту. (в) перебування на посаді судді як елемент приватного життя

56. Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція):

1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

57. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11, рішення від 27.05.2013, п. 166-167) зазначив, що звільнення заявника з посади судді вплинуло на широке коло його стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру. Схожим чином, воно мало наслідки і для «кола його близьких», оскільки втрата роботи мала відчутні наслідки для матеріального добробуту заявника та його сім`ї. Крім того, причина звільнення заявника, а саме порушення присяги судді, говорить про те, що під впливом опинилась і його професійна репутація. Отже, звільнення заявника з посади становило втручання в його право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції.

58. У справі «Денісов проти України» (заява № 76639/11, рішення від 25.09.2018, п. 115-117) Європейський суд з прав людини розвинув підходи щодо меж застосування статті 8 Конвенції у трудових спорах. Суд дійшов висновку, що трудові спори per se не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які такі спори можуть вплинути внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входить (i) «внутрішнє коло» заявника, (ii) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (iii) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов`язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках). При застосуванні підходу, заснованого на наслідках, рівень суворості з огляду на всі наведені аспекти набуває вирішального значення. Саме заявник має переконливо продемонструвати, що цей рівень був досягнутий у його справі. Заявник має надати докази, які підтверджуватимуть наслідки оскаржуваного заходу. Суд визнає, що стаття 8 Конвенції є застосовною лише за умови, що ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на його приватне життя. Суд встановив критерії для оцінки суворості або серйозності стверджуваних порушень у різних нормативно-правових контекстах. Страждання заявника мають оцінюватись шляхом порівняння його життя до та після вжиття відповідного заходу. Суд також вважає, що при визначенні серйозності наслідків у справах, пов`язаних з трудовими відносинами, доцільно оцінити суб`єктивне сприйняття заявника на фоні об`єктивних обставин конкретної справи. Цей аналіз повинен охоплювати як матеріальний, так і нематеріальний вплив стверджуваного заходу. Тим не менш, заявник має визначити та обґрунтувати характер та ступінь його страждань, які повинні мати причинно-наслідковий зв`язок з оскаржуваним заходом. З огляду на правило вичерпання національних заходів юридичного захисту основні елементи таких тверджень мають бути належним чином доведені до відома національних органів влади, до компетенції яких відноситься вирішення такого питання.

59. Про застосовність ст. 8 Конвенції (в аспекті права на повагу до приватного життя) до випадків звільнення суддів за порушення присяги йдеться також у справах «Самсін проти України» (заява № 38977/19, рішення від 14.10.2021), «Головін проти України» (заява № 47052/18, рішення від 13.07.2023), «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15, рішення від 12.01.2023).

60. Суд вважає ці висновки застосовним до справи, що розглядається.

61. Суд звертає увагу на те, що результатом рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді стало її звільнення з посади судді.

62. Такі наслідки є суттєвими та значною мірою впливають на приватне життя позивачки, оскільки з висновком про недоброчесність призводять до відмови у доступі до професії судді назавжди; обмежують можливість розвивати відносини з іншими суддями. Висновок ВРП про недоброчесність ОСОБА_1 безпосередньо зачіпає її соціальну і професійну репутацію правника.

63. Отже, відмова ВРП у внесенні подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді, яка мала наслідком звільнення її з посади судді, є втручанням в її право на повагу до приватного життя. (г) законність підстави втручання у приватне життя

64. У згаданій справі «Олександр Волков проти України» (п. 169 - 170) Європейський суд з прав людини зазначив, що вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права. Формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права. Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Застосовуючи ці критерії до питання передбачуваності чинного законодавства щодо «порушення присяги», Європейський Суд з прав людини (п. 173 - 185) зауважив, що до 15.05.2010 матеріальне право не містило будь-якого опису «порушення присяги». Основа для тлумачення меж зазначеного порушення була взята з тексту присяги судді, передбаченого ст. 10 Закону України «Про статус суддів» 1992 року, який викладено так: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об`єктивним і справедливим». Суд зазначив, що текст «присяги судді» надавав широкі можливості тлумачення такого правопорушення, як «порушення присяги». Суд визнав, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право у світлі своєї оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи. Логічним наслідком принципу загального застосування законів є те, що законодавчі акти не завжди є чітко сформульованими. Необхідність уникати надмірної жорсткості у формулюваннях та відповідати обставинам, що змінюються, означає, що багато законів неминуче мають більшою або меншою мірою нечіткі формулювання. Тлумачення та застосування таких актів залежить від практики. Ці застереження, які накладають обмеження на вимогу чіткості законодавчих актів, особливо важливі у сфері дисциплінарного права. Насправді, у справах щодо військової дисципліни Суд констатував, що навряд чи можна розробити норми, які б у деталях передбачали усі види поведінки. Отже, державні органи мають формулювати подібні норми більш загально. Досвід інших країн показує, що підстави для дисциплінарної відповідальності суддів зазвичай формулюються загально, хоча існування прикладів детального нормативного регулювання зазначеного питання необов`язково свідчить про адекватність законодавчої практики, що застосовується, та передбачуваність законодавства цієї галузі. Отже, у контексті дисциплінарного права при оцінці чіткості законодавчих актів має існувати розумний підхід, оскільки загальне формулювання actus reus таких правопорушень є питанням об`єктивної необхідності. У протилежному випадку законодавчий акт не буде всебічно охоплювати питання та вимагатиме постійного перегляду та внесення змін, щоб відповідати новим обставинам, що виникають у практиці. Отже, опис правопорушення у законодавчому акті, який ґрунтується на переліку конкретних видів поведінки, але має загальне та необмежене кількісно застосування, не забезпечує гарантії належного вирішення питання передбачуваності закону. Повинні бути визначені та вивчені інші фактори, що впливають на якість правового регулювання та адекватність юридичного захисту від свавілля. Наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону була фактором, який призвів до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення. Хоча цей висновок був зроблений у контексті системи загального права, тлумачення, здійснюване судовими органами, не може недооцінюватися й у системах континентального права при забезпеченні передбачуваності законодавчих положень. Саме ці органи повинні послідовно тлумачити точне значення загальних положень закону та розсіювати будь-які сумніви щодо його тлумачення. Застосовуючи ці підходи до справи ОСОБА_5 , Європейський суд з прав людини зазначив, що немає свідчень того, що під час розгляду справи заявника існували будь-які керівні принципи та практика, які б встановлювали послідовне та обмежувальне тлумачення поняття «порушення присяги». Відповідно відсутність керівних принципів та практики, які б визначали послідовне та обмежувальне тлумачення поняття «порушення присяги», а також відсутність належних юридичних захисних механізмів призвели до непередбачуваності наслідків застосування відповідних положень національного законодавства. Виходячи з цього, можна навіть припустити, що будь-яка провина судді, яка мала місце у будь-який момент протягом його професійної кар`єри, за бажанням могла бути розтлумачена дисциплінарним органом як достатня фактична підстава для обвинувачення у вчиненні такого дисциплінарного правопорушення, як «порушення присяги», та призвести до звільнення його з посади.

65. У справі, що розглядається, як і у справі ОСОБА_5 , кінцевим наслідком рішення ВРП було звільнення судді з посади, однак не за порушення присяги, а через невідповідність судді ОСОБА_1 вимозі доброчесності. Тож перед Судом постає завдання з`ясувати чи було таке рішення ВРП, за яким відбулося втручання у приватне життя позивачки, вчиненим відповідно до закону. ґ) поняття та критерії доброчесності судді в контексті «якості закону»

66. Доброчесність як вимога до судді, запроваджена в українське законодавство Законом України № 1401-VIII від 02.06.2016 «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким статтю 127 Конституції України викладено у новій редакції.

67. Підпунктом 4 пункту 16-1 Розділу XV «Перехідні положення» передбачено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

68. Відповідно до п. 44 Рекомендації CM/Rec (2010) Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17.11.2010 рішення, які стосуються добору та підвищення суддів по службі, мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях, які попередньо визначені законом чи компетентними органами влади. Прийняття таких рішень має базуватися на заслугах, з урахуванням кваліфікації, вмінь та потенціалу, необхідних для вирішення справ при застосуванні закону, зберігаючи повагу до людської гідності.

69. Положення закону щодо необхідності проведення кваліфікаційного оцінювання суддів і кандидатів на посаду судді за критеріями професійної етики та доброчесності набрали чинності 30.09.2016.

70. Зміст поняття «доброчесності судді» законом не визначено. Водночас законодавство закріплює необхідність встановлення відповідності суддів/кандидатів на посади суддів вимогам доброчесності. Такі вимоги перелічені, зокрема, у ст. 62 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у вигляді тверджень, які зазначаються у декларації доброчесності судді. Серед них твердження про: 1) відповідність рівня життя судді наявному в нього та членів його сім`ї майну і одержаним ними доходам; 2) своєчасне та повне подання декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та достовірність задекларованих у них відомостей; 3) невчинення корупційних правопорушень; 4) відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; 5) сумлінне виконання обов`язків судді та дотримання ним присяги; 6) невтручання у правосуддя, яке здійснюється іншими суддями; 7) проходження перевірки суддів відповідно до Закону України"Про відновлення довіри до судової влади в Україні" та її результати; 8) відсутність заборон, визначених Закону України "Про очищення влади" (п. 3 ст. 62).

71. Форму декларації доброчесності судді затверджено рішенням ВККС України від 31.10.2016 № 137/зп-16.

72. Суд відзначає, що у декларації доброчесності судді, яка була чинна на час надання рекомендації ВККС України судді ОСОБА_1 та прийняття рішення ВРП, яке оскаржується, не було вимоги зазначати про поїздки до окупованого Криму чи російської федерації.

73. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.11.2016 № 143/зп-16 (зі змінами) затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення. https://old.vkksu.gov.ua/userfiles/doc/poriadok_ta_metod.pdf

74. У п. 12 глави 2 розділу ІІ «Методологія кваліфікаційного оцінювання» Положення про кваліфікаційне оцінювання визначено показники відповідності судді критеріям доброчесності і засоби їх встановлення. У п. 10 глави 3 встановлено показники доброчесності до кандидата на посаду судді.

75. Суд відзначає, що відвідування російської федерації чи Криму або окупованих територій серед критеріїв доброчесності, якими керується ВККС України, у Положенні про кваліфікаційне оцінювання не згадано.

76. З метою сприяння ВККС України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворено Громадську раду доброчесності (ст. 87 Закону № 1402). Громадська рада доброчесності, зокрема: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає ВККС України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, ВККС України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.

77. Громадську раду доброчесності було сформовано і вона брала участь у кваліфікаційному оцінюванні суддів. Відповідно до річного звіту за 2019 рік, розміщеного на сайті ГРД, упродовж березня-листопада 2019 року ГРД проаналізувала 1682 досьє суддів і надала ВККС 472 висновки та інформацію щодо 111 суддів. https://grd.gov.ua/wp-content/uploads/2020/05/zvit_2019.pdf

78. Рішенням ГРД від 11.01.2019 (зі змінами) затверджено Індикатори визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики. https://grd.gov.ua/wp-content/uploads/data/files/docs/indikatory_%2011.01.2019.pdf

79. Ці індикатори ГРД були чинні під час кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 (22.04.2019). Висновок ГРД щодо ОСОБА_1 не складався.

80. У вступній частині зазначено, що індикатори засновані на попередній практиці Громадської ради доброчесності та враховують результати їх узгодження з ВККС України, а також що перелік індикаторів є орієнтовним і не може тлумачитися як вичерпний. Перелік індикаторів буде поповнюватись під час роботи Громадської ради доброчесності. ГРД визначило низку індикаторів, що вказують на невідповідність, зокрема, критерію «незалежність», і серед них такий: « 1.5. Суддя (кандидат на посаду судді або члени його сім`ї, близькі родичі) допускав поведінку, що свідчить про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками (наприклад, без нагальної потреби відвідував РФ після початку збройної агресії, тимчасово окуповані території). Однак поїздки в РФ, Автономну Республіку Крим чи на іншу тимчасово окуповану територію України з нагальної потреби до близьких родичів, для владнання майнових питань самі по собі не свідчать про наявність порушення цього індикатора.»

81. Перелік критеріїв та індикаторів затверджений другим скликанням ГРД 16.12.2020, однак згаданий вище п. 1.5 залишився у попередній редакції. https://grd.gov.ua/wp-content/uploads/2020/12/Indykatory-HRD-vid-16.12.2020.pdf

82. У листопаді 2023 року ВККС України спільно з ГРД дійшли згоди щодо переліку індикаторів, які свідчать про невідповідність судді чи кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, а також принципи їх застосування.

83. Повідомлялося, що таке рішення дозволить виробити єдиний підхід до оцінювання суддів та підвищить якість процедури. Цей перелік не є вичерпним та буде доповнюватися. ВККС України та ГРД продовжать працювати над ним вже під час оцінювання з огляду на практику. Для цього органи домовилися про системні зустрічі для завершення роботи над спільними індикаторами. https://grd.gov.ua/news/vkksu-ta-hrd-pohodyly-spysok-spil-nykh-indykatoriv-dlia-vyznachennia-nevidpovidnost/

84. Суд звертає увагу на те, що законодавство, яке регулює правовий статус ВККС України та ГРД, не передбачає повноважень із затвердження (погодження) індикаторів доброчесності. Окрім того, погоджені з ГРД індикатори не затверджувалися рішенням ВККС України. Відповідно, індикатори не мають ознак нормативно-правового акту ВККС України. Попри те, що узгодження індикаторів, безперечно, має позитивне значення, їх застосування ґрунтується на домовленості з ГРД, яка не має офіційного характеру.

85. Серед індикаторів, які вказують на недоброчесність особи, у 2023 році передбачено такий:

17. Суддя вчинив діяння, що свідчить про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками (наприклад, без нагальної потреби відвідував РФ після початку збройної агресії, тимчасово окуповані території).

86. У принципах оцінювання індикаторів зазначено, зокрема, що для оцінювання відповідності судді критеріям доброчесності можуть використовуватися будь-які джерела інформації без часових та територіальних обмежень. Використання інформації має відбуватися з урахуванням вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо формування суддівського досьє (п.2). При оцінюванні відповідності індикаторам доброчесності враховується істотність будь-якого порушення (п. 4).

87. Питання оцінки доброчесності кандидатів поставали перед органами, які проводили конкурси на посаду судді Вищого антикорупційного суду України, члена ВККС і ВРП.

88. Протоколом Громадської ради міжнародних експертів № 4 від 28.12.2018 схвалено Керівні положення Громадської ради міжнародних експертів щодо проведення оцінки доброчесності, знань та практичних навичок кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду. Суд звертає увагу на те, що поїздки до Криму та російської федерації як критерії чи індикатори оцінки доброчесності кандидатів у цьому документі не згадуються.

89. Рішенням Етичної ради від 09.12.2021 № 5 затверджено Методологію оцінювання відповідності кандидата на зайняття посади члена Вищої ради правосуддя та членів Вищої ради правосуддя критерію професійної етики та доброчесності. У цьому документі теж не згадується як прояв недоброчесності відвідування Криму, окупованих територій та російської федерації.

90. Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи критерії доброчесності, у постанові від 10.11.2022 у справі № 9901/355/21 https://reestr.court.gov.ua/Review/107533714 зазначила: «З оцінки основних правил та мети положень пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону No 1402-VIII можна презюмувати, що ці підстави повинні бути об`єктивними, реальними, вагомими (істотними), дієвими і негативними настільки, щоб засумніватися у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або повинні містити в собі властивості (ознаки), які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням. Такими підставами можуть бути будь-які фактори, явища, події об`єктивної дійсності, що містять ознаки (властивості), які характеризують чи виділяють кандидата на посаду судді як постать, що не відповідає якимсь певним «еталонним» критеріям доброчесності та професійної етики, яким повинен відповідати суддя як носій влади. Інакше кажучи, це мають бути фактори, які не відповідають неофіційній, ментальній, що ґрунтується на традиціях (звичаях), системі уявлень, норм та оцінок, що регулює поведінку людей у суспільстві, не схвалюються на колективно підсвідомому рівні більшістю суспільства, практична реалізація яких (доброчесності чи професійної етики) забезпечується громадським осудом.

91. Важливою є, також, позиція ВС щодо критеріїв відбору, що мають безпосереднє відношення до критеріїв доброчесності: «У процедурі добору і ВККС, і Рада мають дотримуватися настанови, що кожен з претендентів на посаду судді гідний її обійняти, бо в іншому разі негативне для кандидата рішення можливе тільки тоді, коли на заваді цьому стають об`єктивні чинники, які унеможливлюють ухвалення позитивного для претендента рішення. Зазначенні цінності не повинні бути та / або виглядати надуманими, надмірно формальними, гаданими (голослівними), упередженими, дискримінаційними, відверто несправедливими чи свавільними або такими, що не відповідають меті добору, бути прихованими (завуальованими), ситуативними, несподіваними і неочікуваними для кандидата, або використаними проти кандидата без попереднього отримання від нього пояснення про їхнє значення й умови виникнення.»

92. ВРП як найвищий орган суддівського врядування, як носій державно-владних повноважень, повинна втілювати більш всеохоплюючі стандарти доказування й детально аргументувати кожен свій висновок, оскільки саме акти цього органу мають вирішальне значення для кар`єри судді, а також в процедурах кваліфікаційного оцінювання судді та інших передбачених законом формальних процедурах. Цього від ВРП вимагає як національне законодавство, так і стандарти справедливого судочинства, які поширює на діяльність цих органів рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України». 93. 09.12.2023 ухвалено Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» №3511-IX, яким п. 1 ст. 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповнено підпунктом 20-4 - ВРП надано повноваження затвердити Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) після консультацій з ВККС України, Радою суддів України та ГРД. Це покладає на вказаних суб`єктів обов`язок спільно розробити і узгодити єдині критерії оцінювання судді (кандидата на посаду судді).

94. В Аналітичному звіті «Дослідження категорії «доброчесність» в контексті добору та кваліфікаційного оцінювання суддів», виконаному експертами Програми «Справедливість для всіх» у лютому 2024 року, відзначається, що попередній досвід взаємодії представників громадськості як з ВККС України, так і з ВРП - до 2022 року - був доволі складним і неоднозначним. У багатьох випадках до цього оцінки ВККС України і ВРП судді (кандидата на посаду судді) і висновки представників громадськості щодо цієї ж особи були кардинально суперечливими, що дозволяло суддям із негативними висновками ГРД успішно проходити кваліфікаційне оцінювання, а кандидатам на посади суддів - ставати переможцями у конкурсах. На сучасному етапі судової реформи налагодження дієвої взаємодії між ГРД і ВККС України з ВРП, максимальне врахування висновків громадськості під час конкурсів на посади суддів є одним із ключових завдань України в межах європейської інтеграції. Зокрема, про це зазначено в рекомендаціях Європейської комісії від 08.11.2023 щодо прогресу України в процесі вступу до ЄС. Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) повинні враховувати як існуючі теоретичні погляди на це питання, так і позитивний досвід конкурсних доборів, проведених ВРП, ВККС України, ГРД, ГРМЕ, Етичною радою при ВРП у 2017-2023 роках.

95. Аналіз критеріїв оцінювання доброчесності та етики суддів в Україні, наданий Відділом програм співпраці Ради Європи в рамках проєкту «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду» звертає увагу на те, що: Оскільки Україна є державою, зобов`язаною за кількома міжнародними договорами у сфері прав людини, включаючи ЄКПЛ, критерії ВРП повинні відповідати міжнародним стандартам у сфері прав людини, відповідно до ст. 3 Конституції України. Враховуючи прецедентне значення практики ЄСПЛ, оцінювані критерії також повинні оцінюватися через призму рішень ЄСПЛ (п. 66).

96. Оцінюючи розвиток правового забезпечення оцінювання доброчесності суддів і кандидатів на посаду судді, Суд констатує, що переліки критеріїв доброчесності, індикаторів, що свідчать про їх недотримання, якими керувалися ВККС України, ГРД, ГРМЕ, Етична рада та ВРП протягом 2016 -2023 років, істотно різнилися між собою, час до часу змінювалися і доповнювалися, не були вичерпними.

97. Це спричиняло різні підходи в оцінюванні і призводило до непорозумінь як органів, котрі проводили оцінювання, між собою, наприклад ВККС України і ГРД, так і їх спорів з суддями.

98. Верховний Суд сформував низку правових висновків, в яких йдеться про загальні засади оцінювання, а не конкретні критерії доброчесності. Зокрема, Верховний Суд не висловлювався щодо відповідності поїздки до Криму чи російської федерації критеріям доброчесності.

99. Таким чином, нормативно-правове регулювання критеріїв (індикаторів) оцінювання доброчесності суддів не відповідає вимогам «якості закону», як їх розуміє Європейський суд з прав людини. Немає також однозначної та послідовної адміністративної та судової практики. Через це схожі обставини в житті суддів та кандидатів можуть мати різну оцінку з боку ГРД, ВККС України, ВРП і впливають на загальний висновок про їх (не)доброчесність.

100. На практичній потребі у виробленні спільних (єдиних) критеріїв оцінки доброчесності суддів неодноразово наголошували як органи, задіяні в оцінюванні, так і експерти міжнародних організацій, які готували відповідні аналітичні звіти.

101. На виконання Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» від 09.12.2023 №3511-IX у 2024 році ВРП розпочала розробку Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді).

102. Не обмежуючись викладеними вище застереженнями щодо того, чи було втручання «відповідно до закону», Суд вважає за необхідне розглянути мотиви оскаржуваного рішення ВРП і по суті.

103. Оскаржуване рішення відповідач ухвалив на підставі ч. 19 ст. 79 Закону №1402-VIII (наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням), оцінивши дві обставини: - відвідування ОСОБА_1 у серпні 2014 року (до призначення на посаду судді) Автономної Республіки Крим з метою відпочинку на морі; - відвідування російської федерації у 2014, 2015, 2016, 2017, 2019 роках без нагальної потреби - з метою зустрічі з родичем похилого віку (дідом).

104. Суд вважає за необхідне розглянути спочатку поїздки до російської федерації. (д) «нагальність» потреби відвідування російської федерації в контексті поваги сім`ї

105. Оцінюючи ці поїздки, ВРП очевидно керувалася індикатором ГРД і ВККС 2023 року № 17: Суддя вчинив діяння, що свідчить про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками (наприклад, без нагальної потреби відвідував РФ після початку збройної агресії, тимчасово окуповані території).

106. Суд звертає увагу, що буквальне (граматичне) тлумачення цього індикатора не містить абсолютної заборони на відвідування російської федерації чи тимчасово окупованих територій. Йдеться, насамперед, про діяння, вчинене з певною метою -підтримки агресивних дій чи колаборацію з агресором. Не встановлено, що ОСОБА_1 вчиняла такі дії чи хоча б мала такий намір.

107. За цим індикатором виїзд до російської федерації є можливим за нагальної потреби. Оцінюючи пояснення ОСОБА_1 , ВРП виснувало, що «в таких поїздках не було нагальної потреби, вони зумовлені лише бажанням зустрітися з родичем.» Отже, ознаку недоброчесності судді ВРП вбачає у тому, що відвідування діда не мало характеру «нагальної потреби».

108. Суд відзначає, що поняття «нагальної потреби» є оціночним. ВРП має право давати власне тлумачення таким поняттям, але до межі, яка не суперечить закону і правам людини.

109. Суд вважає, що оцінка нагальності потреби відвідувати діда повинна відбуватися з урахуванням права на повагу до сімейного життя, яке гарантується статтею 8 Конвенції.

110. Європейський суд з прав людини у рішенні Л. проти Фінляндії (заява № 25651/94, 27.07.2000, п. 101) зазначав, що «…отримання взаємної насолоди від спілкування батьків і дітей, а також бабусь і дідусів з дитиною є фундаментальним елементом сімейного життя, а національні заходи, що перешкоджають такій насолоді, становлять втручання у право, захищене статтею 8 Конвенції (див., серед інших, рішення у справі "Йохансен проти Норвегії" (Johansen v. Norway) від 07.08.1996, Reports of Judgments and Decisions 1996-III, § 52).

111. Отже, за практикою Європейського суду з прав людини перешкоджання спілкування з дідом/бабою становить втручання у право на повагу до сімейного життя і відповідно порушення ст. 8 Конвенції.

112. Сімейне життя в трактуванні статті 8 Конвенції Європейським судом з прав людини включає зв`язки між родичами, наприклад, між батьком, матір`ю і дітьми усередині одного шлюбу, а також між бабою, дідом і онуками. Відвідування діда - це елемент сімейного життя, до якого стаття 8 Конвенції є застосовною.

113. Ратифікуючи Конвенцію, Держава взяла на себе зобов`язання поважати право людини на приватне та сімейне життя. Однак у ст. 8 Конвенції поняття «повага» не має точного визначення.

114. Право на повагу до приватного життя є правом на приватність, правом жити так, як кожен того бажає, і бути захищеним від оприлюднення фактів приватного життя. Певною мірою це передбачає також право встановлювати та підтримувати зв`язки з іншими особами, особливо коли йдеться про вираження почуттів, а також для розвитку та ствердження себе як особистості (див. рішення у справі «Ван Ойстервік проти Бельгії» (Van Oosterwijck case) від 06.11.1980, заява № 7654/76).

115. У Словнику української мови «повага» тлумачиться як почуття шани, прихильне ставлення, що ґрунтується на визнанні чиїх-небудь заслуг, високих позитивних якостей когось, чогось. Таким чином, повага до сімейного життя особи - це шанобливе, прихильне ставлення до людини, її дітей, батьків та інших родичів, а також до сімейних звичаїв та традицій.

116. Зміст права на повагу до сімейного життя утворюють можливості людини вимагати від держави виконання негативних (утримання від дій) і позитивних (вчинення дій) обов`язків зі створення умов, необхідних для безперешкодної реалізації її потреб та інтересів у сфері сімейного життя. Поняття «поваги» передбачає визнання державою цінності конкретних сімейних відносин.

117. До традиційних цінностей українського народу належить піклування про дітей, батьків, прабатьків. Вони є спільними для багатьох сімей, ґрунтуються на християнській моралі.

118. У кожній родині складається своя культура родинних зв`язків та необхідний для її членів рівень спілкування і відповідні потреби.

119. Сімейні цінності можуть мати різні форми прояву, але поважатися і захищатися повинні однаково. Демократичне суспільство характеризується плюралізмом і терпимістю. Однак держава повинна демонструвати рівне ставлення до людей незалежно від того, як організоване її сімейне життя і яких традицій вона дотримується.

120. Далека поїздка онуки до діда похилого віку, щоб провідати його, підтримати, поспілкуватися з правнучкою, можливо в останній раз, сама по собі навряд чи викличе сумнів у доброчесності судді. Більше того, Сімейний кодекс України прямо передбачає право на таке спілкування (ч. 1 ст. 257) і обов`язки особи піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда (ст. 264). Те, що дід є росіянином і живе у російській федерації, є об`єктивною обставиною і не повинно враховуватися для оцінки доброчесності судді.

121. Історично склалося, що значна частина українців має родичів в російській федерації. Суд бере до уваги, що позивачка не приховувала, що її мати народжена у росії. У наданих ВККС України матеріалах, а саме п. 16 анкети судді зазначено, що її мати ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Волгоград російської федерації.

122. Суд звертає увагу, що під час проходження кваліфікаційного оцінювання були відомі обставини щодо перетину ОСОБА_1 кордону російської федерації у 2014-2017 роках. Ця інформація є в суддівському досьє (довідка про перетин кордону та пояснення ОСОБА_1 за результатами ознайомлення з матеріалами досьє від 17.04.2019 - а.с. 382) та була оцінена ВККС України, що підтверджується відеозаписом співбесіди від 22.04.2019 (13:43 - 14:35 та 16:37 - 18:01 запису).

123. Тобто ОСОБА_1 ніколи вказаних фактів не приховувала, надавала ті самі пояснення і ВККС України, і ВРП, і Суду про причини і підстави відвідування російської федерації. Під час оцінювання 22.04.2019 колегія ВККС України оцінила ці поїздки як «гуманітарну місію» і претензій до доброчесності судді не мала.

124. Суспільна оцінка російської федерації та всього, що з нею пов`язано, різко змінилася внаслідок повномасшабного вторгнення 24.02.2022. З цим прийшла біда і горе. Однак ця обставина є ситуативною, непередбачуваною, і не повинна призводити до протилежної оцінки одних і тих самих вчинків, здійснених хоч і після початку збройної агресії російської федерації (2014), однак задовго до повномасштабного вторгнення. Особливо якщо таку оцінку здійснює державний орган.

125. З урахуванням моральних та правових обов`язків, Суд вважає необґрунтованим висновок відповідача про ненагальність потреби ОСОБА_1 відвідувати діда. Крім того, відповідач не надав доказів, що такими відвідуваннями позивачка формувала негативний імідж судової влади у суспільстві. До того ж поїздки були приватними, не публічними і про них не було жодної загальнодоступної інформації, яка б могла зашкодити інтересам правосуддя.

126. За таких умов, виявляючи повагу до права на сімейне життя, ВРП, як орган держави, який повинен дотримуватися Конвенції, не мав підстав визначати, що відвідування діда у російській федерації відбулося без нагальної потреби. Нагальність цієї потреби може оцінити виключно сама ОСОБА_1 .

127. Отже, Суд вважає, що мало місце порушення ст. 8 Конвенції в аспекті прояву неповаги до права ОСОБА_1 на сімейне життя. (е) стосовно поїздки до Криму у серпні 2014 року

128. Оцінюючи поїздку ОСОБА_1 до Криму у серпні 2014 року, ВРП дійшла висновку, що: (1) Відвідування Криму без поважної причини (нагальної потреби), а виключно з метою відпочинку, можна розцінювати як хоч і несвідомий, але вклад в економіку країни-агресора, яка на той момент повністю контролювала півострів, на території якого було заборонено обіг гривні. Прояв ОСОБА_1 як представником судової влади байдужості до цих обставин є порушенням критеріїв доброчесності та повинен одержати належну оцінку. (2) Пояснення судді в частині невстановлення на той момент прямої заборони закону (на виїзд до Криму) не може бути сприйнятим як виправдання, а свідчить про відсутність чіткої громадянської позиції. (3) Із письмових пояснень та усних відповідей судді ОСОБА_1 вбачається, що майже через два роки після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України суддя не повною мірою усвідомлює неетичність своєї поведінки та її вплив на авторитет правосуддя.»

129. Якщо звести мотиви ВРП до суті, то претензія до ОСОБА_1 у тому, що вона робила несвідомий вклад в економіку російської федерації, яка контролювала півострів, на території якого було заборонено обіг гривні. За контекстом ВРП вважає, що ОСОБА_1 робила розрахунки рублями.

130. Оцінюючи ці мотиви, Суд відзначає, що йдеться про обставини майже десятирічної давнини. ОСОБА_1 під час співбесіди заперечувала розрахунки рублями, пояснювала, що придбавала українські товари, називаючи вид та марку, за гривні. Попри введення окупаційною владою з 01.06.2014 рублів, у серпні 2014 року на півострові в обігу були також гривні. Відтак, твердження ВРП про неможливість того, що ОСОБА_1 здійснювала розрахунок у гривні, перебуваючи на тимчасово окупованій території у 2014 році засновані на припущеннях.

131. Суд бере до уваги ці пояснення і вважає, що розрахунки позивачки рублями є недоведеними.

132. Окрім того, у постанові від 29.09.2022 у справі № 9901/230/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя (п. 79).

133. Наголос на умисному і свідомому характері порушень норм етики чи доброчесності зроблено для того, щоб відокремити несвідомі дії судді, що можуть потрапляти у поле зору органів, які проводять оцінювання.

134. Загальний висновок ВРП про «несвідомий вклад у економіку окупанта» не узгоджується з цим висновком Верховного Суду.

135. Відсутність чіткої громадянської позиції у зв`язку із поїздкою до Криму у 2014 році є абстрактним зауваженням та припущенням, оскільки не можна переконливо довести яка саме позиція мала бути у ОСОБА_1 .

136. Суд бере до уваги, що з початку повномасштабної війни ОСОБА_1 надає допомогу Збройним Силам України, здійснюючи відповідні відрахування з суддівської винагороди та платежі за індивідуальними запитами. Згідно з довідкою ТУ ДСА України в Кіровоградській області № 33 від 30.01.2024 за період з квітня 2022 по травень 2023 року із суддівської винагороди ОСОБА_1 на користь Збройних Сил України та благодійного фонду «Пересвіт» було утримано 78 484,10 грн. Крім того, ОСОБА_1 надала докази допомоги Збройним Силам України за індивідуальними запитами.

137. Такі послідовні, усвідомлені дії, спрямовані на підтримку обороноздатності України, об`єктивно доводять її чітку проукраїнську громадянську позицію та засудження збройної агресії російської федерації.

138. Ці обставини в сукупності свідчать про участь ОСОБА_1 у захисті Батьківщини, забезпеченні оброноздатності України доступним їй способом та виконання громадянських обов`язків, зумовлених війною.

139. Суд також бере до уваги, що поїздка позивачки до Криму у 2014 році не стала перешкодою для рекомендації її Вищою радою правосуддя на посаду судді та призначення суддею у 2016 році. Пізніше, у 2019 році ці ж обставини дослідила ВККС України і не вбачала у них ознак недоброчесності. Претензій до професійної діяльності, дотримання вимог суддівської етики та доброчесності ОСОБА_1 на посаді судді за період 2016 по 2023 рік у ВРП немає. Надання пріоритету в оцінюванні давнішнім обставинам особистого характеру, у порівнянні з актуальними обставинами професійної діяльності не видається переконливим і пропорційним.

140. Також позивачка надала Суду консультативний висновок завідувача Центром планування сім`ї Кременчуцького пологового будинку та цитоморфологічне дослідження від 25.12.2013, яким ОСОБА_1 було діагностовано певне захворювання (діагноз не розголошується). Представник позивачки у додаткових поясненнях зазначила, що саме рекомендації лікарів у зв`язку з вищезазначеним діагнозом спонукали її до поїздки у необхідну кліматичну зону, а відвідування саме Криму було зумовлено економічними причинами.

141. Зважаючи на глибоко особистий характер цих відомостей, позивачка їх під час співбесіди не оголошувала. Відтак вони є новими і не можуть братися до уваги під час оцінки правомірності оскаржуваного рішення. Водночас Суд вважає, що вони теж певною мірою впливають на загальну оцінку контексту поїздки до Криму у 2014 році.

142. Європейський суд з прав людини, досліджуючи межі дискреційних повноважень адміністративного органу, виснував, що суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості актів, які прийняті органом влади, однак все ж таки суди повинні проконтролювати, чи не є викладені в них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справах Sigma Radio Television Ltd. проти Кіпру, №32181/04 та № 35122/05, 21.10.2011, п.п.156, 157; Путтер проти Болгарії, №38780/02, 02.03.2011, п.п. 47- 56; Браян проти Великобританії, № 19178/91, 22.11.1995, п.44).

143. З огляду на викладене, Суд дійшов висновку, що рішення Вищої ради правосуддя від 12.12.2023 "Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області» є невмотивованим, оскільки не містить належного обґрунтування того, що поведінка судді викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності позивачки критерію доброчесності та є обставиною, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення позивачки на посаду судді. При цьому доводи ВРП щодо недоброчесності судді ОСОБА_1 є такими, що не узгоджуються з правом на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованим ст. 8 Конвенції.

144. Ураховуючи те, що рішення ВРП є невмотивованим, тобто не відповідає вимогам п. 3 ч. 21 ст. 79 Закону № 1402-VIIІ, Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

145. Згідно з ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

146. Позивачка просила стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя на її користь сплачений судовий збір у розмірі 5684 грн. Однак відповідно до наданої квитанції сплачено судовий збір у меншому розмірі - 5368 грн.

147. Згідно з ч. 2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

148. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до адміністративного суду фізичною особою однієї вимоги немайнового характеру ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум станом на момент подання позову (31.12.2023) становив 2684 грн. Отже, позивачка мала сплатити 1073,6 грн.

149. З огляду на обґрунтованість і наявність підстав до задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне присудити на користь позивачки понесені нею судові витрати у вигляді судового збору на загальну суму 1073,6 грн за рахунок бюджетних асигнувань ВРП.

150. Суд звертає увагу, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Керуючись статтями 2, 22, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262, 266, 295, 297 КАС України, Суд ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя № 1251/0/15-23 від 12 грудня 2023 року "Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області". Зобов`язати Вищу раду правосуддя повторно розглянути рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1073,6 грн. Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09.04.2024. Головуючий суддя В.М. Кравчук Суддя А.І. Рибачук Суддя С.Г. Стеценко Суддя С.М. Чиркін Суддя В.М. Шарапа