Постанова 4813 № 522/6857/21

Номер провадження: 22-ц/813/1064/24 Справа № 522/6857/21 Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.03.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Дришлюка А.І., Сегеди С.М., розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2021 року у цивільній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових кошті, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 суму інфляційних втрат у розмірі 40 527 гривень, 3% річних у розмірі 8724 гривень, пеню у розмірі 24817 гривень, та витрати по сплаті судового збору. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2021 року позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 суму інфляційних втрат у розмірі 40 527 гривень. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 3% річних у розмірі 8724 гривень. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 пеню у розмірі 24817 гривень. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 гривень. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: 1) рішенням Приморського районного суду від 20 жовтня 2020 року у справі №522/18559/16-ц не оскаржувалось у зв`язку із небажанням відповідача продовжувати судову тяганину та було виконано ОСОБА_1 повністю протягом 14.05.2021-27.08.2021 шляхом оплати боргу в межах виконавчого провадження; 2) норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях, а не в доларах США; 3) пеня стягується лише у випадку, якщо застосування пені, порядок нарахування та її розмір визначений сторонами у договорі або це прямо передбачено законом. У договорі поставки обладнання №19/09/15 сторони не визначили такого виду відповідальності як пеня, отже вказана пеня нарахована безпідставно. У той же час Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» не розповсюджується на правовідносини, в яких бере участь фізична особа; 4) щодо 3% річних позивачем обрахована ця сума за п`ять років, що перевищує загальну позовну давність (3 роки), у зв`язку із тим, що відповідач не знала про розгляд цієї справи та не брала участь у судових засіданнях, то відповідно не могла подати заяви про застосування позовної давності по цій сумі. Крім того до вказаного розрахунку боргу повторно включений період часу, за який вже було стягнуто борг на підставі рішення суду у справі №522/18559/16-ц, отже до відповідача застосовано подвійне стягнення. Порядок розгляду апеляційної скарги. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно із частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. З врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 16, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 28 березня 2024 року. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Фактичні обставини справи. На підставі матеріалів справи встановлено, що 19 вересня 2015 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір поставки обладнання №19/09/15. Згідно із умов вказаного договору позивач взяв на себе зобов`язання поставити Відповідачу обладнання, а саме: Elos-система UB-Elos 0740 вартістю 4400 доларів США, а відповідач зобов`язався оплатити вказаний товар. Так, позивач після отримання 50% передоплати від відповідача в розмірі 47520 гривень (еквівалент 2200 доларів США) поставив на адресу відповідача обладнання. Факт поставки та отримання товару належної якості відповідачем підтверджується актом приймання-передачі обладнання від 25.10.2015 року. Згідно із умов додатку № 2 від 25.10.2015 року до договору, сторони встановили графік оплати відповідачем за отримане обладнання, на підставі якого відповідач зобов`язався оплатити заборгованість за поставлене обладнання в розмірі 2200 доларів США 01.02.2016 року. Відповідач до теперішнього часу не оплатила отримане обладнання в розмірі 2200 доларів США, що еквівалентно 56980 гривень. Вказані факти встановлені рішенням Приморського районного суду м. Одеси по справі №522/18559/16-ц від 20 жовтня 2020 року, згідно із якого стягнуто з ОСОБА_1 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 56980 гривень, суму інфляційних втрат у розмірі 2643,87 гривень та 3% річних у розмірі 1128,67 гривень. Вказане рішення набрало законної сили та на момент звернення із позовною заявою не виконано. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що відповідачем не виконано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2020 року, позивачем суду був наданий розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до якого: 56980 гривень х 1,0464 (перемножені індекси інфляції за період березень 2016 року - травень 2016 року) х 1,1627 (перемножені індекси інфляції за період вересень 2016 року - липень 2017 року) х 1,1055 (перемножені індекси інфляції за період вересень 2017 року - квітень 2018 року) х 1,1034 (перемножені індекси інфляції за період вересень 2018 року - травень 2019 року) х 1,0151 (перемножені індекси інфляції за період вересень 2019 року - листопад 2019 року) х 1,0211 (перемножені індекси інфляції за період квітень 2020 року - червень 2020 року) х 1,0615 (перемножені індекси інфляції за період вересень 2020 року - лютий 2021 року) = 97507 гривень, тобто інфляційні втрати складають суму в розмірі 40527 гривень. Розрахунок 3% річних внаслідок порушення виконання грошового зобов`язання за період 1.03.2016 по 8.04.2021 проведений в такому порядку: 56980 гривень х 3 / 100 / 365 х 1863дн. = 8724 гривень. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України). Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Як вказано у ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Враховуючі дані про розмір облікової ставки Національного банку України вважаємо, що за період з 08.04.2020 року по 08.04.2021 року відповідач має виплатити позивачу пеню в розмірі 24817 гривень. Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне. Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат. Відповідно до статей 526, 530, 610, 611 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України). Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці Україні гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня, як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17. Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19). Суд першої інстанції інстанції, стягуючи інфляційні втрати на вищезазначені положення закону та висновки Верховного Суду уваги не звернув, не врахував, що укладений між сторонами договір поставки обладнання №19/09/15 від 19.09.2015 мав визначу вартість у доларах США (4400 доларів США). Тобто передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Отже, суд першої інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 625 ЦК України та дійшов помилкового висновку про можливість стягнення інфляційних втрат у розмірі 40 527 гривень, а тому у задоволенні позовної заяви у цій частині необхідно відмовити. Щодо позовних вимог про стягнення пені. Позовна заява ФОП ОСОБА_2 в частині стягнення пені обґрунтована тим, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розрахунок позивачем здійснюється на підставі розміру облікової ставки НБУ за період 08.04.2020 по 08.04.2021. Отже, позивач просив лише стягнути пеню у розмірі 24 817 грн на підставі статей 546, 551, 549ЦК України, а також Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». Відповідно до частини першої статті 549 та частини другої статті 551 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Умовами укладеного між сторонами договору поставки від 19 вересня 2015 року не передбачено відповідальності кредитної спілки за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді сплати пені, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що неможливо стягнути пеню. Посилання ФОП ОСОБА_2 на положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», як на підставу для стягнення пені, є помилковими. Згідно з преамбулою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», предметом регулювання даного закону є договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи суб`єкти підприємницької діяльності. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», визначення в Законі певного переліку суб`єктів правовідносин, на які поширюється його дія, зумовило виняток із загального правила про поширення дії Закону на всіх учасників відповідних правовідносин. Таким чином, перелік суб`єктів правовідносин, встановлений Законом, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. В аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули цього Закону, з наступними змінами, у взаємозв`язку з положеннями статей 1, 3 Закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов`язаннях подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб`єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи суб`єкти підприємницької діяльності (підприємці). Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 є фізичною особою суб`єктом підприємницької діяльності, то до правовідносин, що виникли між сторонами у спорі, не підлягає застосуванню Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а тому позовні вимоги про стягнення пені не підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Апеляційний суд зазначає, що якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов`язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.35). Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)). Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Позивач ФОП ОСОБА_2 у позовній заяві вказує період, за який підлягає стягненню три відсотки річних, а саме: 01.03.2016 по 08.04.2021. Однак апеляційний суд не може погодитись з періодом стягнення трьох відсотків річних з огляду на таке. Апеляційним судом для перевірки періоду стягнення трьох відсотків річних витребовано справу №522/18559/16-ц. З матеріалів цивільної справи №522/18559/16-ц вбачається, що позивачем ОСОБА_2 заявлено про стягнення трьох відсотків річних з 02.02.2016 по 30.09.2016 (дата подання позову), що становить 241 день, який зазначений у розрахунку (а.с. 4). Гарантована ст. 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. non bis in idem «двічі за одне й те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що неможливо стягнути три відсотки різних за період 01.03.2016 по 30.09.2016, оскільки це буде вважатись подвійним стягненням, а тому колегія суддів відмовляє у задоволенні позову про стягнення трьох відсотків річних за період 01.03.2016 по 30.09.2016. Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить застосувати позовну давність, а також зазначає, що вона не брала участі у розгляді справи у суді першої інстанції та не мала можливості надавати свої заяви та клопотання. Однак колегія суддів не бере до уваги клопотання про застосування позовної давності з огляду на таке. За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду постанові від 17 квітня 2018 року у справі №200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) зазначила, що якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 зверталась до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, в якому було не заявлено клопотання про застосування позовної давності, тобто відповідач ОСОБА_1 мала можливість заявити про застосування позовної давності у суді першої інстанції на стадії подання заяви про перегляд заочного рішення у справі. Саме такий висновок за встановлених фактичних обставин справи узгоджується із правовим висновком, зробленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), а отже, суд апеляційної інстанції застосовує до спірних правовідносин згаданий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, врахувавши при цьому фактичні обставини щодо подання ОСОБА_1 заяви про перегляд заочного рішення, у якій вона не просила суд першої інстанції застосувати до спірних правовідносин позовну давність. Апеляційний суд також враховує, що згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що «доктрина venire contra factump roprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. У зв`язку із викладеним, враховуючи фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла переконання, що доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідачки судом першої інстанції про час та місце розгляду справи не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, нею також не наведено в апеляційній скарзі мотивів щодо неможливості подання заяви про застосування позовної давності у заяві про перегляд заочного рішення. А відтак, відсутні підстави для розгляду цієї заяви на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного заочного рішення». Апеляційний суд враховує, що відповідач ОСОБА_1 , яка звернулася з апеляційною скаргою на заочне рішення суду першої інстанції, реалізуючи на власний розсуд належні їй процесуальні права, вона не скористалася правом заявити про застосування до спірних правовідносин позовної давності під час розгляду справи судом заяви про перегляд заочного рішення. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). За загальних засад змагальності цивільного процесу сторони повинні, як правило, у суді першої інстанції повідомити усі доводи, що мають вирішальне значення для правильного розгляду спору судом, а також надати усі наявні докази, що стосуються такого спору, саме у суді першої інстанції. Подання нових доказів та повідомлення нових аргументів, окрім як в суді першої інстанції, порушуватиме принцип рівності сторін перед судом, створюватиме штучні умови для перегляду судових рішень судів першої інстанції та їх скасування в апеляційному та/або касаційному порядку, які були законними та обґрунтованими станом на момент їх постановлення в суді першої інстанції. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про неможливість застосування позовної давності з підстав, які зазначені вище. Враховуючи вищевказані висновки апеляційного суду щодо незастосування позовної давності, то підлягає стягненню три відсотки річних за період 01.10.2016 по 08.04.2021, розмір якої розраховується за наступною формулою: [Сума боргу] ? [Процентна ставка (%)] / 100% ? [Кількість днів] / [Кількість днів у році] Період розрахунку: з 01.10.2016 по 31.12.2016 - 92 дні 56 980,00 грн (сума боргу) ? 3% (процентна ставка) / 100% ? 92 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 429,69 грн Період розрахунку: з 01.01.2017 по 31.12.2017 - 365 днів 56 980,00 грн (сума боргу) ? 3 % (процентна ставка) / 100% ? 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 1 709,40 грн Період розрахунку: з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 365 днів 56 980,00 грн (сума боргу) ? 3% (процентна ставка) / 100% ? 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 1 709,40 грн Період розрахунку: з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 365 днів 56 980,00 грн (сума боргу) ? 3% (процентна ставка) / 100% ? 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 1 709,40 грн Період розрахунку: з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 366 днів 56 980,00 грн (сума боргу) ? 3% (процентна ставка) / 100% ? 366 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 1 709,40 грн Період розрахунку: з 01.01.2021 по 08.04.2021 - 98 днів 56 980,00 грн (сума боргу) ? 3% (процентна ставка) / 100% ? 98 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 458,96 грн Таким чином, загальна сума трьох відсотків річних за період 01.10.2016 по 08.04.2021 становить 7 726,25 гривень. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних у розмірі 7 726,25 гривень. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового судового рішення по суті спору про часткове задоволення позову. Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції. У зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Розподіл судових витрат. Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З матеріалів справи вбачається, що за подачу позовної заяви ФОП ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 908 гривень, а за подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 - 1362 гривні. Позов задоволено частково, що становить 10,4% (7726,25*100/74068) від загальної ціни позову, а отже з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 необхідно стягнути судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 94,43 гривні, а за подачу апеляційної скарги необхідно стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1220,35 гривень. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2021 року скасувати. Ухвалити у справі нове рішення. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових кошті задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) 3% річних у розмірі 7726 гривень 25 копійок. В іншій частині позовну заяву залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) суму сплаченого судового збору за подачу позовної заяви у розмірі 94 гривні 43 копійки. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) суму судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1220,35 гривень. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 28 березня 2024 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: А.І. Дришлюк С.М. Сегеда