Постанова 4813 № 522/24207/15-ц

Номер провадження: 22-ц/813/991/23 Справа № 522/24207/15-ц Головуючий у першій інстанції Нікітіна С. Й. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.11.2023 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 522/24207/15 Номер провадження: 22-ц/813/991/23 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя доповідач), - суддів Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання Трофименка О.О., учасники справи: - позивач ОСОБА_1 , - відповідачі 1) Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», в особі Одеської обласної філії, правонаступником якого є Акціонерне товариство - «Сенс Банк» (колишня назва - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»), 2) Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Одеського міського управління юстиції, - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», в особі Одеської обласної філії, правонаступником якого є - Акціонерне товариство «Сенс Банк» (колишня назва - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»), Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Одеського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про розірвання договору, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» (колишня назва Акціонерне товариство «Альфа-Банк») на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Нікітіної С.Й. 11 грудня 2015 року, встановив: 2.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) розірвати Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В. 15.01.2007 року, реєстровий №75; 2) визнати припиненим у ПАТ «Укрсоцбанк» права іпотеки за укладеним з ОСОБА_1 . Іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В. 15.01.2007 року, реєстровий №75, відповідно до умов якого в іпотеку надано двокімнатну квартиру, загальною площею - 118,4 кв. м., що розташована за адресою - АДРЕСА_1 ; 3) зобов?язати Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Одеського міського управління юстиції вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про заборону відчуження квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_3 , реєстраційний номер обтяження 4360643, що було зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об?єктів нерухомого майна у зв?язку із укладенням Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В. 15.01.2007 року, реєстровий № 75; 4) зобов`язати Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Одеського міського управління юстиції вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про іпотеку квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_3 , що було зареєстровано в Державному реєстрі іпотек у зв?язку із укладенням Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В. 15.01.2007 року, реєстровий №

75. ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що між ОСОБА_4 та АТ «УКРСОЦБАНК» було укладено Договір кредиту № 692/ФО3.14/023, за умовами якого ОСОБА_4 було надано кредитні кошти в розмірі - 210 000,00 доларів США, зі сплатою 13% річних, кінцевим терміном повернення заборгованості кредиту - 11.02.2022 р.. В якості забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним Кредитним договором між АКБ «УКРСОЦБАНК», з однієї сторони, та ОСОБА_5 , з другої сторони, було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В. 12.01.2007 р., реєстровий № 75, за умовами якого в іпотеку надано двокімнатну квартиру, загальною площею - 118,4 кв. м., що розташована за адресою - АДРЕСА_1 . За ініціативою банку 25.09.2014 р. між АКБ «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_4 було укладено Додаткову угоду про внесення змін № 1 до Договору кредиту № 692/ФО3.14/023 від 12.01.2007 р., за умовами якої процентна ставка за користування кредитом була збільшена до - 14,0% річних. При цьому жодних додаткових угод до Іпотечного договору від 12.01.2007 р. укладено не було. Вважаючи, що АТ «УКРСОЦБАНК» було порушені права позивачки, як іпотекодавця за Іпотечним договором від 12.01.2007 р., позивачка просить розірвати вищезазначений Іпотечний договір. Визнати припиненим у Публічного акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» права іпотеки за укладеним з ОСОБА_5 Іпотечним договором (Т. 1, а. с. 3 - 4). Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року задоволено вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 .. Розірвано Іпотечний договір, укладений між Публічним акціонерним товариством «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В. 15.01.2007 р., реєстровий №

75. Визнано припиненим у Публічного акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» права іпотеки за укладеним з ОСОБА_5 Іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В. 15.01.2007 р., реєстровий № 75, на двокімнатну квартиру, загальною площею - 118,4 кв. м., що розташована за адресою - АДРЕСА_1 . Зобов`язано Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Одеського міського управління юстиції вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про заборону відчуження квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_3 , реєстраційний номер обтяження 4360643, що було зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у зв`язку із укладенням Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В. 15.01.2007 р. за р.№

75. Зобов`язано Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Одеського міського управління юстиції вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про іпотеку квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_3 , що було зареєстровано в Державному реєстрі іпотек у зв`язку із укладенням Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В. 15.01.2007 р. за р.№

75. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про іпотеку» зміни та доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Будь-яке збільшення основного зобов`язання або процентів за основним зобов`язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. В іпотечному договорі від 12.01.2007 року сторонами не передбачено право іпотекодержателя в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за кредитом (Т. 1, а. с. 32 - 34). У лютому 2021 року АТ «Альфа Банк», який є правонаступником - ПАТ «Укрсоцбанк», звернулось до суду із заявою про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року (Т. 1, а. с. 57 - 64). Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2021 року відмовлено у задоволенні вищевказаної заяви АТ «Альфа-Банк», правонаступника ПАТ «Укрсоцбанк», про скасування заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року (Т. 1, а. с. 141 - 142). Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі АТ «Альфа-Банк» просить заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що заочне рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт посилається на те, що: 1) судові повістки направлялись на адресу відділення, а не адреси місцезнаходження юридичної особи. На адресу місцезнаходження Банку процесуальних документів не надходило. Банк не був повідомлений про розгляд справи; 2) ст. 17 Закону України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави припинення іпотеки як зміна зобов`язання, яке призводить до збільшення обсягу відповідальності іпотекодавця; 3) позивачкою пропущено строк позовної давності. Дата укладення іпотечного договору - 2007 рік, звернення до суду - у 2015 році. Банк був позбавлений можливості звернутись до суду із заявою про застосування строків позовної давності, оскільки не був повідомлений про розгляд справи (Т. 1, а. с. 144 - 151). Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 06.04.2021 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишено без руху (Т. 1, а. с. 166 - 167 зворотна сторона). На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано заяву, якою усунуто недоліки апеляційної скарги. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.05.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Альфа-Банк» на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2015 року (Т. 1, а. с. 187 - 187 зворотна сторона). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.06.2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 (Т. 1, а. с. 210 - 211). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.07.2021 року закінчено підготовку справи до розгляду. Справу призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 1, а. с. 215). Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 01.08.2023 року № 763/0/15-23 суддю ОСОБА_6 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду. На підставі цього та керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31.08.2023 року вказану цивільну справу прийнято до провадження іншої колегії суддів. Справу призначено до розгляду (Т. 1, а. с. 63 - 63 зворотна сторона). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.10.2023 року задоволено клопотання адвоката Усачук О.І., діючого від імені ОСОБА_2 , про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (Т. 1, а. с. 86 - 87). 22.11.2023 року від адвоката Борщенка К.Ю., діючого від імені АТ «Сенс Банк» (колишня назва - АТ «Альфа-Банк»), надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. Адвокат Борщенко К.Ю., діючий від імені АТ «Сенс Банк», просив апеляційну скаргу задовольнити. Заочне рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Адвокат Усачук О.І., діючий від імені ОСОБА_2 , у судовому засіданні в режимі відеоконференції просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. 3.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ «Сенс Банк» (колишня назва - АТ «Альфа-Банк») підлягає частковому задоволенню. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Між ОСОБА_4 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є - АТ «УКРСОЦБАНК», було укладено Договір кредиту № 692/ФО3.14/023, за умовами якого ОСОБА_4 було надано кредитні кошти у розмірі - 210 000,00 доларів США, із сплатою 13% річних, кінцевим терміном повернення заборгованості кредиту - 11.02.2022 р.. В якості забезпечення виконання зобов`язань за вищезазначеним Кредитним договором між АКБ «УКРСОЦБАНК», з однієї сторони, та ОСОБА_5 , з другої сторони, було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В. 12.01.2007 р., реєстровий № 75, за умовами якого в іпотеку надано двокімнатну квартиру, загальною площею - 118,4 кв. м., що розташована за адресою - АДРЕСА_1 . 25.09.2014 р. між АКБ «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_4 за ініціативою банку було укладено Додаткову угоду про внесення змін № 1 до Договору кредиту № 692/ФО3.14/023 від 12.01.2007 р., за умовами якої процентна ставка за користування кредитом була збільшена до - 14,0 % річних. По справі виникли правовідносини щодо припинення договору іпотеки. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Виходячи з доводів та вимог апеляційних скарг рішення суду першої інстанції оскаржується у повному обсязі. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків прозадоволення позовних вимог. Мотиви часткового прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено відповідача про розгляд справи, оскільки судові повістки надсилались на адресу відділення юридичної особи, а не за адресою місцезнаходження юридичної особи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 8 ст. 74 ЦПК України (в редакції станом на момент відкриття провадження у справі) судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв`язку з їх діяльністю. Згідно з визначенням ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», яка у даному випадку виступає спеціальною нормою, місцезнаходження юридичної особи це адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Відповідно до ст. 95 ЦКУ філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій, керівники філій призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Отже, відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», адресу філії також можна вважати місцезнаходженням юридичної особи. Відповідно до ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру. Таким чином, документи, направлені на адресу філії юридичної особи, можуть вважатися такими, що направлені за місцезнаходженням юридичної особи. Банки, їх відокремлені підрозділи створюються відповідно до чинного законодавства, зокрема законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про акціонерні товариства», та відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України. Відповідно до вимог Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.09.2011 №306 (далі - Положення №306), банки мають право відкривати відокремлені підрозділи у разі відповідності вимогам, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України. Відокремлені підрозділи здійснюють банківську діяльність від імені банку. Банк зобов?язаний повідомити Національний банк про відкриття відокремленого підрозділу. Відомості щодо банків та їх відокремлених підрозділів (філій/відділень/представництв) вносять до електронної форми Державного реєстру банків відповідно до вимог Положення №306 та відповідно до регламенту роботи з Єдиним електронним державним реестром банків України. Апелянт посилається на те, що станом на дату розгляду справи Одеської філії ПАТ «Укрсоцбанк» не існувало, а за вказаною адресою знаходилось - Відділення №655 ПАТ «УКРСОЦБАНК», зареєстроване у Державному реєстрі банків 08.04.2011 за номером 26/005/580. Як вбачається з договору іпотеки, в якому вказано реквізити іпотекодержателя - Акціонерного-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», заначено його місцезнаходження - м. Київ, вул. Ковпака,

29. Від імені банку зазначено - Малиновське відділення ООФ АКБ «Укрсоцбанк» (м. Одеса, вул. Болгарська, 7). Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вбачається, що поштове відправлення було надіслано ПАТ «Укрсоцбанк» за адресою - м. Одеса, вул. Ю. Олеши,

6. Крім того, з рекомендованого повідомлення вбачається, що на адресу банку було надіслано копію позову з додатками, однак не міститься повідомлення про направлення судової повістки про виклик до суду. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять належного повідомлення про сповіщення відповідача про судовий розгляд. Таким чином, вказані порушення є підставою для обов`язкового скасування рішення і ухвалення нового судового рішення (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України). Щодо посилання апелянта про те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги відсутність підстав для припинення іпотеки у зв`язку зі зміною зобов`язання. Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Судом встановлено, що між ОСОБА_4 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є - АТ «УКРСОЦБАНК», було укладено Договір кредиту № 692/ФО3.14/023, за умовами якого ОСОБА_4 було надано кредитні кошти у розмірі - 210 000,00 доларів США, зі сплатою 13% річних, кінцевим терміном повернення заборгованості кредиту - 11.02.2022 р.. В якості забезпечення зобов`язань за зазначеним Кредитним договору між АКБ «УКРСОЦБАНК», з однієї сторони, та ОСОБА_5 , з другої сторони, було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В. 12.01.2007 р., реєстровий № 75, за умовами якого в іпотеку надано двокімнатну квартиру, загальною площею - 118,4 кв. м., що розташована за адресою - АДРЕСА_1 . 25.09.2014 р. між АКБ «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_4 за ініціативою банку було укладено Додаткову угоду про внесення змін № 1 до Договору кредиту № 692/ФО3.14/023 від 12.01.2007 р., за умовами якого процентна ставка за користування кредитом була збільшена до 14,0 % річних. Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (абзац 3); іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель (абзац 7); майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника за основним зобов`язанням на підставі договору, закону або рішення суду (абзац 8); боржник - іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання (абзац 10). Таким чином іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов`язання. Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника. На відносини майнової поруки норми статті 559 ЦК України щодо припинення поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 ЦК України та спеціальним законом. Статтями 17, 18, 19 Закону України «Про іпотеку» встановлено підстави припинення іпотеки, істотні умови договору іпотеки і внесення змін і доповнень до іпотечного договору. Так, згідно з імперативними вимогами частини 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: - припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; - реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; - набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; - визнання іпотечного договору недійсним; - знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; - з інших підстав, передбачених цим Законом. Помилковими є висновки суду першої інстанції про можливість розірвання договору іпотеки з підстав зміни основного зобов`язання, з огляду на наступне. Колегія суддів зазначає, що припинення іпотечного договору з підстав зміни основного зобов`язання за кредитним договором №692/Ф03.14/023 без згоди ОСОБА_1 , як майнового поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності Іпотекодавця, статтею 17 Закону України «Про іпотеку» не передбачено. Враховуючи імперативну норму частини 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку», колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що зміст вказаної норми є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, а до наведеного переліку підстав припинення іпотеки не входить така підстава, як зміна зобов`язання без згоди майнового поручителя (іпотекодавця), внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто на відміну від статті 28 Закону України «Про заставу», яка передбачає можливість припинення застави в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом (зокрема, згідно з частиною 1 статті 559 ЦК України), Закон України «Про іпотеку» таких випадків не встановлює. При цьому в даному випадку пріоритетність застосування до спірних іпотечних правовідносин імперативної норми частини 1 статті 17 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003р. перед диспозитивною нормою статті 28 Закону України "Про заставу" від 02.10.1992р. вбачається з припису пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про іпотеку", відповідно до якого законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. Щодо посилання апелянта на застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне. Особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності. Так, ввідповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Суть позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність і стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин. Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Усі три вказаних категорії є складовими більш широкого поняття «підстав захисту суб`єктивного цивільного права». Порушенням суб`єктивного цивільного права є протиправна дія (бездіяльність) особи, яка має наслідком припинення належного іншій особі суб`єктивного цивільного права або обмеження свободи його реалізації як повністю, так і частково. Невизнанням суб`єктивного цивільного права є дія чи бездіяльність особи, яка являє собою заперечення існування суб`єктивного цивільного права іншої особи, але не має ознак порушення права. Оспорюванням суб`єктивного цивільного права є дія чи бездіяльність особи, яка полягає у запереченні належності або обсягу відповідного суб`єктивного цивільного права без ознак його порушення. Судом встановлено, що відповідно до Договору про внесення змін №1 до Договору кредиту №692/ФО3.14/023 від 15.01.2007 року, останній було укладено 25.09.2014 року. Із наведеного випливає, що підстава для захисту права ОСОБА_1 виникла тоді, коли таким чином початок перебігу строку починається з дати укладення Договору про внесення змін №1. З позовом про розірвання договору іпотеки ОСОБА_1 звернулась 01.12.2015 року. Крім того, колегія суддів зазначає, що позовна давність застосовується, коли позивні вимоги є доведеними. З огляду на зазначене доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності є недоведеними. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства «Сенс Банк» (колишня назва - Акціонерне товариство «Альфа-Банк») є частково доведеними, а тому вона підлягає задоволенню частково. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374, пункту 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 за вищевказаного обґрунтування. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389,390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» (колишня назва - Акціонерне товариство «Альфа-Банк») задовольнити частково. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», в особі Одеської обласної філії, правонаступником якого є - Акціонерне товариство «Сенс Банк» (колишня назва - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»), Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Одеського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про розірвання договору відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 18 грудня 2023 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: С. О. Погорєлова О. М. Таварткіладзе