Постанова 4812 № 490/9526/18

06.12.23 22-ц/812/1176/23 МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 490/9526/18 Провадження № 22-ц/812/1176/23 № 22-ц/812/1178/23 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2023 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах : головуючого Темнікової В.І., суддів Крамаренко Т.В., Тищук Н.О. із секретарем судового засідання Стрілець К.О., за участі представника третьої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційними скаргами Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради та ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 вересня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Рум`янцевої Н.О., в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС», що є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк», до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Чекановського Сергія Ігоровича та Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, третя особа ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : В листопаді 2018 року ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Чекановського С.І. від 10 травня 2018 року № 41011886 про відмову у державній реєстрації права власності АТ «Дельта Банк» на квартиру, розташовану по АДРЕСА_1 , а також зобов`язати Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради провести державну реєстрацію права власності на квартиру, розташовану по АДРЕСА_1 , за АТ «Дельта Банк», внести відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і надати витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.05.2018р. представник АТ «Дельта Банк» звернувся із заявою про державну реєстрацію прав права власності на квартиру, розташовану по АДРЕСА_1 , за АТ «Дельта Банк». До заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень було додано всі передбачені законом документи, які необхідні для здійснення державної реєстрації, зокрема нотаріальну виписку з договору про передачу Активів та Кредитних зобов`язань Кредитпромбанку на користь Дельта Банку від 26.06.2013 року, повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки від 05.12.2017 року (лист-вимогу) та поштове повідомлення про вручення, оригінал Кредитного договору № 03/1/008/07-G від 19/01/2007 року, оригінал іпотечного договору № б/н від 19.01.2007 року. 10 травня 2018 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Чекановським С.І. було винесено рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за № 41011886. Державний реєстратор виходив з того, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме, наявність факту отримання листа-повідомлення, який поданий заявником. Позивач вважає рішення державного реєстратора протиправним, оскільки його дії прямо суперечать засадам державної реєстрації прав, які передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Оскільки ОСОБА_1 не виконав умови кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 1 183 955,82 грн (станом на 01.07.2017 р.), на підставі ст. 33, 37 Закону України «Про іпотеку» та п. 4.2, 4.3 іпотечного договору у AT «Дельта Банк» виникло право на задоволення своїх вимог як іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки шляхом його прийняття у свою власність згідно з пунктом 4 іпотечного договору. Проаналізувавши положення ч.3 ст. 10, ч. 2,4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 57, 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, AT «Дельта Банк» вважає, що надало державному реєстратору передбачені Порядком документи, а тому були відсутні підстави для відмови у державній реєстрації, передбачені частиною першою статті 24 Закону. Твердження державного реєстратора про те, що подані документи не дають змоги встановити наявність факту отримання листа - повідомлення, який поданий заявником, не заслуговує на увагу, оскільки враховуючи п.99 Правил надання послуг поштового зв`язку, що затверджено постановою КМУ від 05 березня 2009 року № 270, працівник поштового зв`язку під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, на підставі пред`явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, поставив відмітку, що лист вручено 11.12.2017 року, особистий підпис та підпис одержувача ОСОБА_1 . Дане свідчить про те, що іпотекодавець ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про порушення умов Договору та попереджений про звернення стягнення на предмет іпотеки. Також факт отримання ОСОБА_1 рекомендованого поштового відправлення підтверджується пошуком відправлень за трек-номером на офіційному сайті Укрпошти. Частиною першою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено випадки відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Частиною четвертою зазначеної статті визначено, що відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена. Державний реєстратор, нехтуючи Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», виніс незаконне рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, що суперечить чинному законодавству. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 № 181 «Про початок процедури ліквідації AT «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким з 05.10.2015 року по 04.10.2017 року включно розпочато процедуру ліквідації AT «Дельта Банк» та призначено уповноваженою особою Фонду Кадирова В.В. на два роки з 05.10.2015 року по 04.10.2017 року включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято від 20.02.2017 № 619 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації AT «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» продовжено строки здійснення процедури ліквідації AT «Дельта Банк» на два роки по 04.10.2019 року включно. Зважаючи на те, що проводиться процедура ліквідації AT «Дельта Банк», яка має великий суспільний резонанс, оскільки AT «Дельта Банк» входив до переліку «великих» банків, кошти, які могли б бути отримані від реалізації зазначеного нерухомого майна, були б спрямовані на погашення заборгованості AT «Дельта Банк» перед його вкладниками, що, в свою чергу, підвищило б рівень довіри суспільства до банківської системи в цілому та до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як до суб`єкту владних повноважень, який через свою уповноважену особу здійснює ліквідацію банку. Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 грудня 2022 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1 . Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 вересня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Чекановського С.І. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 41011886 від 10 травня 2018 року, яким відмовлено у державній реєстрації права власності на квартиру, розташовану по АДРЕСА_1 , за ПАТ «Дельта Банк». Зобов`язано Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради провести державну реєстрацію прав права власності на квартиру, розташовану по АДРЕСА_1 , за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк». В частині задоволення позовних вимог про зобов`язання внести відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і надати витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відмовлено. Стягнуто з Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» 3524 грн сплаченого судового збору. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що 19 січня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 03/1/008/07-G, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 45000 доларів США зі сплатою 14 % річних строком до 18 січня 2032 року. 19 січня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за вищезазначеним кредитним договором між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом якого виступила двокімнатна квартира номер АДРЕСА_2 , загальною площею 48,7кв.м, житловою площею 26,0кв.м, що належить іпотекодавцю на праві власності. 26 червня 2013 року ПАТ «Кредитпромбанк» уклало з АТ «Дельта Банк» договір купівлі продажу прав вимоги, згідно з умовами якого відступило АТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого до АТ «Дельта Банк» перейшло право кредитора та іпотекодержателя за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 . Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.10.2015 року № 181 розпочалася процедура ліквідації АТ «Дельта Банк» та призначено уповноваженого ліквідатора. Через систематичне невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору виникла заборгованість, внаслідок чого уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» 05.12.2017 року за вих. № 02.4.1/2009/17 направлено ОСОБА_1 за адресою місця проживання, вказаною у договорі іпотеки, лист-вимогу про необхідність дострокового в 60-денний строк виконання зобов`язання за кредитним договором № 03/1/008/07-G від 19.01.2007 року, зокрема про необхідність сплати заборгованості в сумі 1183955,82 грн, а також повідомлено ОСОБА_1 про початок процедури звернення стягнення на передане в іпотеку майно у разі невиконання останнім вказаної вимоги. Вказана вимога була отримана ОСОБА_1 11.12.2017 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та даними сайту Укрпошта. 04 травня 2018 року представник АТ «Дельта Банк» звернувся до державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради із заявою про державну реєстрацію прав права власності на квартиру, розташовану по АДРЕСА_1 , за АТ «Дельта Банк». 10 травня 2018 року державним реєстратором Чекановським С.І. прийнято рішення за № 41011886 про відмову у державній реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Дельта Банк» на тій підставі, що додані до заяви про державну реєстрацію права власності документи не підтверджують факту отримання іпотекодавцем листа-повідомлення про необхідність усунення порушень кредитного договору. Згідно з пунктами 4.2. та 4.3 укладеного між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення іпотекодавцем умов кредитного договору або умов цього договору. Звернення стягнення на майно здійснюється іпотекодержателем шляхом позасудового врегулювання, згідно з яким іпотекодержатель набуває право від свого імені продати майно або прийняти його у власність в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку». Положення цього пункту є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя і мають силу договору про задоволення вимог. Таким чином, суд першої інстанції вважав встановленим, що укладений між сторонами договір іпотеки передбачав застереження щодо задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки. Ч. 2 та 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» (в редакції на час виникнення спірних відносин) та пунктами 57, 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції на час виникнення спірних відносин), передбачено перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. Позивачем були надані відомості про направлення ОСОБА_1 та отримання ним письмової вимоги від іпотекодержателя про необхідність усунення у 60-денний строк порушення умов кредитного договору та намір звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та даними сайту Укрпошта, відповідно до відомостей з яких іпотекодавець отримав відповідну вимогу 11.12.2017 року. У зв`язку з цим, після спливу 60-денного строку з дня отримання вказаної вимоги та невиконання її іпотекодавцем іпотекодержатель набув право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання та зареєструвати за собою право власності на нього. Проаналізувавши зазначені обставини, суд дійшов висновку про протиправність рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень та необхідність його скасування, що є підставою для задоволення позовних вимог. Вирішуючи позовні вимоги про зобов`язання Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради провести державну реєстрацію прав права власності на квартиру, розташовану по АДРЕСА_1 , за АТ «Дельта Банк», внести відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та надати витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, суд зазначив, що, хоча розгляд вказаного позову здійснюється в порядку цивільного судочинства, оскільки стосується захисту права власності на нерухоме майно, однак фактично позивачем оспорюється правомірність дій державного реєстратора суб`єкта владних повноважень, тому при оцінці дій реєстратора слід користуватися положеннями КАС України, нормами якого і визначено повноваження суду при вирішенні справи з приводу оскарження правомірності дій та рішень суб`єкта владних повноважень. Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Враховуючи правову позицію, викладену у постанові Касаційного адміністративного суду від 10.09.2020 у справі №806/965/17, встановлену безпідставність відмови у державній реєстрації вказаного права та протиправність рішення реєстратора з огляду на його невідповідність чинному законодавству, суд першої інстанції вважав, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним, проте наявні підстави для зобов`язання державного реєстратора провести державну реєстрацію права власності на квартиру, розташовану по АДРЕСА_1 , за АТ «Дельта Банк». З приводу позовних вимог про зобов`язання реєстратора внести відповідний запис до Державного реєстру прав та надати витяг з нього, то суд зазначив, що дії реєстратора щодо внесення запису до Державного реєстру прав та надання витягу з нього не є самостійними реєстраційними діями, а є похідними від прийняття рішення про державну реєстрацію відповідного права, а тому не підлягають самостійному вирішенню судом. Не погодившись із вказаним рішенням суду, третя особа ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що рішення суду ухвалене без фактичного з`ясування обставин справи, без урахування усіх доказів, які містяться в матеріалах справи, а також з порушенням чинного законодавства як при відкритті провадження по справі, так і при ухваленні оскаржуваного рішення. В апеляційній скарзі зазначає, що станом на день подання позову 15 листопада 2018 року діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Згідно матеріалів справи позичальник мав споживчий кредит саме в іноземній валюті, був зареєстрований за адресою квартири, право власності на яку позивач намагався зареєструвати за собою. Крім того, Національний банк 02 жовтня 2015 року за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ухвалив рішення № 664 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта банк". Таким чином, державний реєстратор при здійсненні своїх повноважень, маючи відповідно до діючого законодавства обов`язок встановлення правоздатності та дієздатності юридичної особи, відносно якої реєструються права власності не нерухоме майно, не мав можливості та законодавчого підґрунтя зареєструвати права власності на юридичну особу після її ліквідації та й ще під час дії мораторію. Також апелянт ОСОБА_1 вказує, що ПАТ "Дельта банк" протягом останніх років замовчав та не довів до суду інформацію, що свої права вимоги за Договором споживчого кредиту від 19.01.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанком», які ПАТ «Дельта Банк» набув за договором купівлі-продажу у 2013 року, 13 травня 2020 року ним були відчужені за договором про відступлення прав вимоги на користь ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС», і саме з 13.05.2020 року ПАТ "Дельта банк" втратив права іпотекодержателя та статус кредитора. 13 грудня 2021 року на адресу ОСОБА_1 новим кредитором та іпотекодержателем - ТОВ «УКРДЕБТПЛЮС» (код ЄДРПОУ 43212924) - був направлений Гарантійний лист за № 2425616/12/21, в якому було запропоновано погасити заборгованість за Кредитним договором від 19.01.2007 року про надання споживчого кредиту. 16 грудня 2021 року ОСОБА_1 здійснив повне погашення заборгованості, що підтверджується платіжним дорученням № 1, проведеним 16.12.2021 року Регіональним відділенням AT «ОТП БАНК» в м. Миколаєві. Того ж дня, 16 грудня 2021 року, між ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» та ОСОБА_1 був підписаний Договір № 2425616 про припинення зобов`язання шляхом передання відступного, та 16 грудня 2021 року ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» надало ОСОБА_1 повідомлення про анулювання боргу за № 426/20/2/ НОМЕР_1 , а 17 грудня 2021 року ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» надало ОСОБА_1 . Довідку за № 427/20/2/ НОМЕР_1 , з якої вбачається, що станом на 17.12.2021 року зобов`язання ОСОБА_1 за Кредитним договором від 19.01.2007 року припинені, заборгованість відсутня, що підтверджується витягами з державного реєстру речових прав. 13.12.2022 року ОСОБА_1 ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог. Як тільки він дізнався про призначення розгляду справи його представник особисто надав усі вище перераховані документи ще до проведення судового засідання 06.09.2023 року, які свідчать не тільки про неналежність позивача, а й про те, що взагалі відсутній спір стосовно заборгованості станом на 2021 рік. Також представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, разом із документами 06.09.2023 року була подана заява, в якій вказаний був перелік наданих до суду документів для долучення їх до справи. Ця заява була подана саме до слухання справи 06.09.2023 року до секретаріату (помічника судді), зареєстрована у вхідній кореспонденції 06.09.2023 року за вхідним № 15692, але чомусь суддею особисто ці документи були отримані вже наступного ранку після слухання справи, що привело до ухвалення рішення, яке не тільки не відповідає реальним фактам, матеріалам справи, але й порушує права власника майна, який ще у грудні 2021 року повністю виконав свої зобов`язання, а ПАТ «Дельта Банк» ще 13 травня 2020 року втратило права іпотекодержателя та статус кредитора, і саме з цього дня стало неналежним позивачем. Посилаючись на викладене, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову. Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради також звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених Законом № 1952-IV, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. Згідно з частиною першою ст.38 вищевказаного Закону № 1952-IV державні реєстратори, суб`єкти державної реєстрації прав за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав, у тому числі за розголошення відомостей, одержаних ними в результаті проведення реєстраційних дій, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом. Отже, державний реєстратор здійснює свою діяльність самостійно та несе персональну відповідальність за рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав. Департамент, як суб`єкт державної реєстрації прав, з яким державний реєстратор перебуває у трудових відносинах, не несе відповідальності за прийняті державним реєстратором рішення. Крім того, проаналізувавши положення ч.1 ст. 2, ст.48, п.п. 2, 4, 5 ч.3 ст.175 ЦПК України, правові позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 07.10.2020 у справі №705/3876/18, апелянт зазначає, що на його думку з позовних вимог неможливо встановити фактів порушення, невизнання чи оспорювання департаментом суб`єктивних прав, свобод чи інтересів позивача. Натомість, суд першої інстанції покладає відповідальність на Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради. Вважає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення формально досліджено наявні у справі докази, а зроблені судом висновки не узгоджуються із обставинами та фактами, наведеними самим судом у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, що свідчить про формальність дослідження судом фактичних обставин справи, неприйняття до уваги розбіжностей інформації у доказах, наданих позивачем, та необґрунтованості зроблених за результатами дослідження таких доказів висновків. Крім того, в резолютивній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції визнає протиправним та скасовує рішення державного реєстратора ЧекановськогоС.І., а не апелянта. При цьому, обов`язок вчинити дію та понести судові витрати позивача покладає на апелянта. На думку апелянта, такий висновок зроблений судом без урахування вимог ч.4 ст.9 Закону № 1952-IV, оскільки державний реєстратор, як самостійний суб`єкт державної реєстрації, має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. До його виключної компетенції належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому ніхто не вправі втручатися у діяльність суб`єкта державної реєстрації прав, зобов`язуючи його приймати такі рішення, якщо судом не встановлювалось, чи дотримано позивачем усіх необхідних для вчинення реєстрації визначених законодавством умов. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі 819/1849/13-а. Разом з тим, ні позивачем, ні судом першої інстанції не зазначено, які саме дії вчинено апелянтом, як органом влади, що призвело до порушення прав позивача. Як наслідок, покладення в рішенні суду на апелянта обов`язків, без вирішення в оскаржуваному рішенні питання щодо дій/без діяльності апелянта, свідчить про необґрунтованість та незаконність рішення суду. Також вважає, що своїм незаконним рішенням суд поклав додаткове фінансове навантаження на територіальну громаду міста Миколаєва, оскільки апелянт є виконавчим органом місцевого самоврядування та фінансується з місцевого бюджету. Більш того, у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції вказує на необхідність зобов`язання державного реєстратора, який виніс оскаржуване позивачем рішення, провести державну реєстрацію прав, а в резолютивній частині цей обов`язок покладає на апелянта, який не виносив жодного рішення у сфері реєстрації речових прав на нерухоме майно. Отже, всупереч положенням ст.19 Конституції України суд в оскаржуваному рішенні покладає на апелянта обов`язок вчинити дію, яка прямо суперечить Закону № 1952-IY - Порядку державної реєстрації. Також апелянт вказує, що суд першої інстанції, при частковому задоволенні позовних вимог, ігноруючи норми ч.1 ст. 141 ЦПК України, покладає на апелянта, який не виносив оскаржуване позивачем рішення у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно, та який відповідно до імперативної норми ст. 38 Закону № 1952-IV не може втручатись у діяльність державного реєстратора, який таке оскаржуване рішення прийняв, обов`язок відшкодувати позивачу повний розмір сплаченого ним судового збору, що прямо суперечить нормам ЦПК України. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС». В відзиві на апеляційні скарги ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, зазначило, що апеляційні скарги Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради та ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 вересня 2023 року - скасуванню. Вказує, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення мав врахувати, що державний реєстратор є суб`єктом владних повноважень, який діяв відповідно до вимог відповідного порядку державної реєстрації нерухомого майна, та є суб`єктом з дискреційними повноваженнями. Тому суд не мав права перебирати на себе такі функції та зобов`язувати Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради здійснити реєстрацію права власності на нерухомість за позивачем. При розгляді таких справ, право суду, не втручаючись до порядку державної реєстрації (оскільки у відповідній державній реєстрації реєстратор мав відмовити з інших підстав, які не розглядаються в судовому проваджені), зобов`язати державного реєстратора повторно розглянути заяву ПАТ «Дельта Банк» та доданий до неї відповідний пакет документів. Також вважає, що Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради у будь-якому випадку є неналежним відповідачем, оскільки не є уповноваженим Державою державним реєстратором, та фізично не може виконати рішення суду. Отже, при прийнятті оскаржуваного рішення судом не було враховано, що в порушення ч.2 ст.51 ЦПК України позов подано не до тієї особи, що має відповідати за позовними вимогами. При цьому при прийнятті рішення суд першої інстанції не звернув увагу на ч.2 ст.19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Про те, що суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов`язуючи його приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації, зауважено, зокрема, у Постанові від 24 березня 2016 р. по справі №800/22687/15. Така правова позиція була висловлена і у Постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року по справі № 819/1849/13-а. Також зазначає, що представником ОСОБА_1 до апеляційної скарги надано докази, з яких випливає, що між позивачем та ТОВ «Укрдебт Плюс» укладено договір уступки прав вимог за вимогами за кредитним договорами, забезпеченими іпотеками, та ТОВ «Укрдебт Плюс» є новим кредитором і іпотекодержателям (у т.ч. за договорами кредиту та іпотеки, що було укладено між банком та ОСОБА_1 ). ТОВ «Укрдебт Плюс» не мав інформації про наявність судового провадження у справі № 490/9526/18 та підтверджує дійсність доданих до скарги ОСОБА_1 доказів і факт виконання позичальником своїх зобов`язань з погашення кредиту. Надані апелянтом відомості з відповідного Державного реєстру також підтверджують припинення іпотечного зобов`язання. З огляду на викладене, оскаржуване рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, взаємовідносинам сторін, та прийнято на користь ПАТ «Дельта Банк», яке не є ні кредитором/іпотекдержателем, ні належним позивачем. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року за заявою ПАТ «Дельта Банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення АТ «Дельта Банк» з ринку замінено позивача ПАТ «Дельта Банк» на належного позивача ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС». 22 листопада 2023 року від ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» надійшло клопотання, в якому товариство повідомило суд, що раніше у статусі третьої особи по справі ТОВ «Укрдебт Плюс» вже надавало відзив на обидві апеляційні скарги на рішення суду та просило задовольнити апеляційні скарги Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської Ради (Відповідач 1) та ОСОБА_1 (Третя особа) на рішення суду у повному обсязі, скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Додатково до викладеного, ТОВ «Укрдебт Плюс» звертає увагу, що оскільки ОСОБА_1 вже виконав зобов`язання за договором кредиту, забезпеченим іпотекою, що підтверджено наявними у справі відомостями з відповідного Державного реєстру нерухомого майна, то на теперішній час спір взагалі відсутній, тому у суду не було підстав приймати оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог первісного позивача. Тому вважає, що наявні не тільки підстави для скасування рішення суду та відмови в задоволенні позовних вимог, а також підстави для закриття провадження у справі в зв`язку з відсутністю предмету спору. На підставі викладеного просить задовольнити апеляційні скарги Департамент з надання адміністративне послуг Миколаївської міської Ради та ОСОБА_1 , скасувати рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06.09.2023, закрити провадження у справі в зв`язку з відсутністю предмету спору, а в разі не закриття провадження - прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, судові витрати покласти на апелянтів. В судовому засіданні представник третьої особи Поляшенко О.В. підтримав доводи його апеляційної скарги, просив її задовольнити, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги. Інші учасники процесу до судового засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга відповідача Департаменту з надання адміністративне послуг Миколаївської міської підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України). Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України). Рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає. Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, визначаючи юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд обирає способи захисту цивільного права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України. Так під способами захисту суб`єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника. Підставами позову згідно зі ст. 175 ЦПК України, які суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а предметом позову, є спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачів. Сторонами в судовому процесі (позивачами і відповідачами) можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина перша статті 45 ГПК України). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача як сторони у справі, а також зміст позовних вимог (пункти 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК України). Отже, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)). Спір про визнання незаконною відмову у державної реєстрації речового права на нерухоме майно, яке було передане боржником за іпотечним договором банку в рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором та зобов`язання здійснити таку реєстрацію, наслідком якої має відбутися перехід права власності на предмет іпотеки від боржника до банку, як іпотекодержателя, треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою вже зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21 серпня 2019 року у справі № 805/2857/17-а, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24), від 26 лютого 2020 року у справі № 287/167/18-ц (пункт 52)). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Такою особою у даній справі є іпотекодавець ОСОБА_1 , який є власником квартира, на яку позивач вимагає від державного реєстратора зареєструвати право власності за ним, проте він не був залучений до участі у справі у якості відповідача. Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх постановах констатувала про те, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи), викладені у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18, пункт 36), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18, пункт 53) та від 04 лютого 2020 року у справі № 910/7781/19 (провадження № 12-150гс19, пункт 37). З аналізу зазначеного можна зробити висновок, що державний реєстратор не є належним відповідачем також і у спорах про визнання незаконними реєстраційних дій щодо відмови у вчиненні реєстрації права власності щодо третьої особи, так як суб`єкт реєстраційної діяльності не є учасником правовідносин, пов`язаних з підставами (невиконання умов кредитного договору) можливого переходу права власності на іпотечне майно. Сторонами такого спору є позивач як іпотекодержатель та кредитор та іпотекодавець та боржник за кредитним договором. Велика Палата Верховного Суду уже зазначала про те, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути як необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, так і необхідність вчинення позивачем інших, ніж виконання судового рішення, дій. За загальним правилом один спір треба вирішувати у межах одного судового процесу в одній судовій юрисдикції. Інакше кажучи, не допускається вирішення одного спору у декількох судових справах, зокрема у різних судових юрисдикціях (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (п. 44), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (п. 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (п. 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (п. 82), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (п. 50), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (п. 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (п. 19), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (п. 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (п. 5.6)). Безпідставним є також заявлення вимог до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, оскільки згідно з частиною першою статті 38 Закону № 1952-IV державні реєстратори, суб`єкти державної реєстрації прав за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав, у тому числі за розголошення відомостей, одержаних ними в результаті проведення реєстраційних дій, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом. Отже, державний реєстратор здійснює свою діяльність самостійно та несе персональну відповідальність за рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав. Департамент, як суб`єкт державної реєстрації прав, з яким державний реєстратор перебуває у трудових відносинах, не несе відповідальності за прийняті державним реєстратором рішення. Крім того, він не є уповноваженим Державою державним реєстратором, та фізично не може виконати рішення суду. Отже, Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської Ради також не є належним відповідачем у справі. У силу частини другої статті 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 51 ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, провадження № 14-511цс18). З огляду на те, що позивач пред`явив позов до неналежних відповідачів, висновок суду першої інстанцій про задоволення позову є необґрунтованим, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог через пред`явлення позову до неналежних відповідачів, що є самостійною підставою для відмови у позові. Посилання позивача на можливість закриття провадження у справі через відсутність на даний час спору щодо кредитної заборгованості та як наслідок спору щодо звернення стягнення на предмет іпотеки між ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС», як належним позивачем, та ОСОБА_1 , у зв`язку з виконанням останнім зобов`язань за кредитним договором, є безпідставним, так як у даній справі вимоги в установленому законом порядку до ОСОБА_1 , як належного відповідача, заявлені не були, тому суд не може давати аналіз правовідносинам, які склалися між ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» та ОСОБА_1 щодо виконання умов кредитного договору у межах заявленого спору у даній справі. Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подачу позову ПАТ «дельта Банк» було сплачено судовий збір у розмірі 3524грн. Оскільки у задоволенні позовних вимог слід відмовити, то ці витрати не підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача. В той же час, кожним із апелянтів за подачу апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі по 5286грн. Оскільки їх вимоги задовольняються, то з позивача на їх користь підлягають стягненню понесені ними витрати на сплату судового збору по 5286грн. кожному. Проте представник ОСОБА_1 повідомила суду, що ОСОБА_1 не наполягає на поверненні йому сплачених як судовий збір коштів при подачі апеляційної скарги. У зв`язку з чим колегія суддів вважає, що з позивача підлягають стягненню тільки кошти, понесені відповідачем Департаментом з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 5286грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, судова колегія, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС», що є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк», до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Чекановського Сергія Ігоровича та Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень та зобов`язання вчинити дії - відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС» на користь Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі по 5286грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді Повний текст постанови складено 11 грудня 2023 року.