Ухвала Велика Палата ВС № 910/14489/20

УХВАЛА 15 листопада 2023 року м. Київ Справа № 910/14489/20 Провадження № 12-26гс23 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Уркевича В. Ю., судді-доповідача Ткача І. В., суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Усенко Є. А., Шевцової Н. В., за участюсекретаря судового засідання Співака С. В., представників учасників справи: позивача - Ільмухіної Т. Ф., Слесарчука В. М. відповідача - Яковченка Р. Г., третьої особи - Гарматіна К. В., за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 (головуючий суддя Корсак В. А., судді Демидова А. М., Ходаківська І. П.) та рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 (суддя Гулевець О. В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», про зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИЛА:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - ТОВ «ГК «Нафтогаз України», Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - НЕК «Укренерго», Відповідач), у якому просило зобов`язати НЕК «Укренерго» припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.09.2019 № 0140-02024 (далі - Договір від 01.09.2019) та включення нарахування таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.

2. Позивач стверджує, що всупереч умовам укладеного між ТОВ «ГК «Нафтогаз України» та НЕК «Укренерго» Договору від 01.09.2019, Відповідач нараховує плату за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту та включив їх до рахунку-фактури № 0140-02024/04/08/2020 від 04.08.2020, а також акта приймання-передачі електричної енергії від 31.07.2020 на суму 5 076 319,00 грн. Позивач вказує на те, що, оскільки він не погоджується із нарахуванням плати за послуги з передачі обсягів експортованої електричної енергії, до нього можуть бути застосовані наслідки, встановлені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 14.03.2018 № 307 «Про затвердження Правил ринку» щодо зобов`язання застосувати до учасників ринку електричної енергії статус «Переддефолтний» та як наслідок статус «Дефолтний» за неоплату учасником ринку послуг з передачі електричної енергії. Застосування зазначених статусів може фактично позбавити Позивача можливості брати участь на ринку електричної енергії, поставить під загрозу виконання ним своїх обов`язків перед контрагентами та виконання умов договорів з іншими учасниками ринку. Позивач указує, зокрема на те, що не матиме можливості виконувати взяті на себе зобов`язання за контрактом на поставку електричної енергії від 17.07.2020 № 181д-26/2020, укладеним з Державним виробничим об`єднанням електроенергетики «Бєленерго», оскільки не зможе придбавати ресурс для постачання за договором купівлі-продажу електричної енергії від 20.07.2020 № 65-150-SD-20-001-44, укладеним з ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Енергоатом-Трейдинг», відповідно до умов підпункту 5.1.4 якого продавець має право призупинити частково / повністю продаж (відпуск) електричної енергії покупцю та звільняється від виконання зобов`язань за цим договором під час призупинення, зокрема у разі набуття покупцем статусу «Дефолтний» або «Переддефолтний».

3. Господарський суд міста Києва рішенням від 01.06.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023, позовні вимоги задовольнив повністю; зобов`язав НЕК «Укренерго» припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії та включення нарахування таких послуг щодо експорту електричної енергії за Договором від 01.01.2019 до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.

4. Судові рішення мотивовані тим, що нарахування Відповідачем плати за послуги з передачі при здійсненні експорту електроенергії не передбачено чинним законодавством та умовами укладеного сторонами Договору від 01.01.2019.

5. Також суди взяли до уваги, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 у справі № 640/3041/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020, визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття постанову НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі» (далі - постанова НКРЕКП № 360) в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, пунктів 6.2, 6.5 глави 6 розділу ХІ, та змін до додатків 5 і 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309.

6. Суди зазначили, що ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (далі - Договір про ЕС) Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства (далі - Секретаріат ЕС) на оцінку правомірності дій України як сторони Договору про ЕС на відповідність його умовам. У межах реалізації зазначених повноважень, Секретаріат ЕС дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням статті 41 Договору про ЕС.

7. Суд першої інстанції у своєму рішенні висвітлив позицію, викладену в рішенні Суду Європейського Союзу (далі - Суд ЄС) від 06.12.2018 у справі № С-305/17 «FENS spol. s r.o. v. Slovak Republic» щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу від 06.06.2003 стосовно спільних правил для внутрішнього ринку електроенергії (далі - Директива 2003/54/ЄС), який встановив, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була, не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні. Північний апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції про порушення міжнародних зобов`язань України шляхом нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії. Зокрема, як і суд першої інстанції, апеляційний суд на обґрунтування цього висновку послався на статтю 41 Договору про ЕС, рішення Суду ЄС від 06.12.2018 у справі № С-305/17 «FENS spol. s r.o. v. Slovak Republic» та висновок Секретаріату ЕС. Відхиляючи доводи Відповідача щодо неправильного застосування судом першої інстанції рішення Суду ЄС від 06.12.2018 у справі № С-305/17, Директиви 2003/54/ЄС, статті 41 Договору про ЕС та статті 31 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, суд апеляційної інстанції послався на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20 Враховуючи, що нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України, суди першої та апеляційної інстанцій виснували про неправомірність дій Відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.

8. Суд першої інстанції зазначив, що обраний Позивачем спосіб захисту права шляхом зобов`язання НЕК «Укренерго» припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за Договором від 01.01.2019, та включення нарахування цих послуг щодо експорту електричної енергії до первинних документів, є ефективним засобу захисту. З цим висновком погодився і суд апеляційної інстанції, вказавши, що порушені права Позивача можуть бути захищені судом у визначений ним спосіб, який є ефективним, тобто спрямованим на реальний захист та відновлення порушеного права.

9. У березні 2023 року НЕК «Укренерго» (далі також Скаржник) звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) з касаційною скаргою, в якій просила скасувати прийняті у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Мотиви для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

10. КГС ВС ухвалою від 05.04.2023 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою НЕК «Укренерго» у цій справі, а ухвалою від 24.05.2023 передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20 за позовом Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» до НЕК «Укренерго» про зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії на експорт за договором про надання послуг з передачі електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.

11. Мотивуючи ухвалу про передачу, колегія суддів КГС ВС висловила незгоду із викладеними у вказаній справі висновками, на обґрунтування відступу від яких зазначила, що Україна не є членом Європейського Союзу (далі - ЄС) і на неї в імперативному порядку не поширюються рішення Суду ЄС, а обставини справи у його рішенні від 06.12.2018 «FENS spol. s r.o. v. Slovak Republic» не були релевантними обставинам справи № 910/9627/20, тому не мали застосовуватися Великою Палатою, та не підлягають застосуванню у цій справі № 910/14489/20. КГС ВС вказав, що в цьому рішенні у справі «FENS spol. s r. o. v. Slovak Republic» Суд ЄС не робив висновки про застосування статті 41 Договору про ЕС, положення якої застосували суди та яку було покладено в основу мотивування Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/9627/20. Вказане рішення Суду ЄС не належить до правозастосовчої практики, яку суди України мають брати до уваги.

12. Також колегія суддів КГС ВС звернула увагу на те, що спір про відповідність закону (чинність) постанови НКРЕКП № 360 розглядався за позовом тих ж позивача і відповідача, що й у справі № 910/9627/20, і Верховний Суд постановою від 08.09.2021 у справі № 640/3041/20 відмовив позивачу у задоволенні позову за його аргументів, аналогічних тим, які він наводив під час розгляду справи № 910/9627/20, зокрема про застосування відповідно до статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон про РЕ) вказаного рішення Суду ЄС та листів Секретаріату ЕС, про порушення правил, встановлених у межах ЄС. У справі № 640/3041/20, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виснував, що: (а) оплата тарифу учасниками ринку, які здійснюють експорт електричної енергії та фактично отримують послуги з передачі електричної енергії, фізично користуються мережами ОСП з метою транспортування електричної енергії до енергосистеми країни, в яку здійснюється експорт електроенергії, є платою за надані ОСП послуги (пункт 47 постанови Верховного Суду у справі № 640/3041/20); (б) послуги з передачі електроенергії та з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління сплачують усі учасники внутрішнього ринку енергетики, а тому ці послуги не можна розцінити як додаткові платежі (пункт 48 указаної постанови Верховного Суду); (в) рішення Суду ЄС від 06.12.2018 у справі «FENS spol. s r.o. v. Slovak Republic» не застосовується у спірних правовідносинах, зокрема тому, що стосується країни-члена ЄС і правовідносин, які не є релевантними тим, спір щодо яких розглядав Верховний Суд (пункти 50-52 постанови Верховного Суду у справі № 640/3041/20); (г) повідомлення, які містяться в листах Секретаріату ЕС, мають лише рекомендаційний та інформативний характер (пункт 40 зазначеної постанови суду); (ґ) проєкт постанови НКРЕКП № 360 прийнятий із дотриманням вимог законодавства, зокрема визначеної процедури, не потребував проведення обов`язкових консультацій з Європейською Комісією, а сама постанова не суперечить положенням статті 41 Договору про ЕС, бо не встановлює вивізне мито (пункти 37, 41, 42, 47, 53 постанови Верховного Суду у справі № 640/3041/20). Отже, спір, який фактично стосувався законності підстави для стягнення з позивача плати за передачу (транспортування) електроенергії мережами України, вже був вирішений.

13. В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати КГС ВС зазначає, що на час ратифікації Україною Договору про заснування ЕС, національним законодавством окремо регулювалося постачання електроенергії внутрішнім споживачам та окремо встановлювалися правила постачання електроенергії на оптовому ринку, зокрема Закон України «Про електроенергетику» запровадив поняття оптового ринку електричної енергії та надання оператором енергоринку послуг із передачі (транспортування мережами) послуг із постачання електроенергії як додаткових послуг.

14. Колегія суддів КГС ВС вважає, що оплату послуг із постачання електроенергії не можна вважати новим платежем чи запровадженим новим фіскальним збором, накладення якого на учасника ринку заборонено статтею 41 Договору про ЕС. Позивачеві як виробнику та експортеру послуг з передачі електричної енергії за укладеним сторонами спору Договором від 01.09.2019 здійснюються відповідні нарахування, цей Договір не визнаний недійсним і має виконуватися, тоді як Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20 зробила протилежні висновки із застосуванням у національній судовій системі практики Суду ЄС, з огляду на що ця справа передана на розгляд Великої Палати. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу

15. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що необхідність відступу від висновку щодо застосування норми (норм) права виникає з певних визначених об`єктивних причин, які повинні бути чітко окреслені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

16. У рішенні від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідачі та в інших Договірних Державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, до яких слід прагнути.

17. Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, пункт 56, та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, пункт 104).

18. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.

19. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення або підходи, застосовані в цих рішеннях, мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ; існує невідповідність законодавчих норм критерію «якість закону», що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

20. Отже, необхідність відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

21. Наявність таких підстав обґрунтовує суд касаційної інстанції, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від її висновку, викладеного в іншій справі за подібних правовідносин.

22. Однак, здійснюючи розгляд справи, Велика Палата Верховного Суду встановила, що необхідність відступу від її висновків, на яку вказав КГС ВС, не пов`язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів, а зводиться до незгоди з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20.

23. КГС ВС в ухвалі від 24.05.2023 повторно просить вирішити питання про те, чи належить рішення Суду ЄС від 06.12.2018 у справі «FENS spol. s r.o. v. Slovak Republic» до правозастосовчої практикиУкраїни та чи поширюються положення статті 41 Договору про ЕС на відносини з постачання експортованої електроенергії.

24. Окрім того, в ухвалі колегії суддів КГС ВСпро передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні посилання на зміни в період з серпня 2022 року суспільного контексту, через які застосований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20 підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

25. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що у справі № 910/9627/20, яка перебувала у неї на розгляді, Велика Палата виснувала, що за частиною одинадцятою статті 2 Закону про РЕ суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду ЄС (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату ЕС щодо застосовування положень актів законодавства ЄС, зазначених у цій статті. Зважаючи на пункт «b» статті 67 Договору про ЕС, яким передбачено подання Секретаріатом ЕС щорічних звітів Раді Міністрів, офіційні висновки, оформлені іншим чином ніж щорічний звіт, не можуть бути взяті до уваги з метою встановлення змісту актів законодавства ЄС та застосування положень Договору про ЕС судами. Рішення Суду ЄС, за висновком Великої Палати Верховного Суду, належить розцінювати як таке, що дозволяє встановити зміст положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у статті 2 Закону про РЕ, врахуванню підлягають принципи, що випливають із його рішень щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав. Формулюючи наведений висновок на підставі фактичних обставин справи, які характеризують спірні у вказаній справі правовідносини, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги також те, що спір у цій справі виник стосовно підставності включення до розрахункових документів плати за послуги з передачі електроенергії при здійсненні її експорту відповідно до умов укладеного сторонами договору про надання послуг з передачі електричної енергії. При цьому в межах цієї справи позивач наголошував, що він не є трейдером чи енергопостачальником, а є виробником електроенергії на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, що було встановлено судами. Також сторони у справі зазначали, що експорт електроенергії здійснювався в країну-учасницю Енергетичного Співтовариства.

26. У цій справі № 910/14489/20, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновку у вказаній вище справі, підставою виникнення спірних правовідносин є Договір від 01.09.2019, за яким, на думку Позивача, Відповідач безпідставно нараховує плату за послуги з передачі електричної енергії. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Позивач, який здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, а також Відповідач, заперечуючи проти їх задоволення, вказують на те, що експорт електричної енергії здійснювався у Республіку Білорусь за контрактом на поставку електричної енергії від 17.07.2020 № 181д-26/2020, укладеним з Державним виробничим об`єднанням електроенергетики «Бєленерго». Наведені посилання містяться, зокрема в апеляційній скарзі Відповідача, на обґрунтування того, що статті 28, 30 Договору про ЕС як і висновки щодо їх застосування не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі, оскільки експортована Позивачем електрична енергія була на території держави, яка не є членом ЕС. Стаття 41 Договору про ЕС, яка передбачає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються, міститься у розділі IV Договору «Створення єдиного енергетичного ринку». Глава І «Географічні межі» цього розділу у статті 40 визначає, що положення та заходи, ужиті згідно із цим розділом, застосовуватимуться на територіях, на яких застосовуються Угода про створення Європейського Співтовариства за умов, викладених у цій Угоді, на територіях Сторін, що приєдналися, і на території під юрисдикцією Тимчасової Адміністративної Місії ООН у Косові.

27. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду в процесі розгляду цієї справи дійшла висновку, що підстави, за яких вона може відступити від свого попереднього висновку, колегією суддів КГС ВС не обґрунтовані, що свідчить у цілому про необґрунтованість передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини четвертої статті 302 ГПК України для відступу від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах. Висновки Великої Палати Верховного Суду Згідно із частиною четвертою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Зважаючи на мотиви, наведені в цій ухвалі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що визначені колегією суддів КГС ВС правові підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачені частиною четвертою статті 302 ГПК України, не знайшли свого підтвердження. Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для повернення справи для розгляду відповідній колегії суддів КГС ВС. На підставі викладеного, керуючись статтями 233-235, 302, 303, 314 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА: Справу № 910/14489/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 повернути Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду. Ухвала у справі № 910/14489/20 набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. Ю. Уркевич Суддя-доповідач І. В. Ткач Судді:О. О. БанаськоС. І. Кравченко Ю. Л. ВласовЛ. М. Лобойко І. А. ВоробйоваС. Ю. Мартєв М. І. ГрицівК. М. Пільков Д. А. ГудимаО. Б. Прокопенко Ж. М. ЄленінаО. М. Ситнік І. В. ЖелєзнийЄ. А. Усенко Л. Ю. КишакевичН. В. Шевцова На підставі частини третьої статті 314 ГПК України ухвалу оформив суддя Пільков К. М.