Постанова 4824 № 369/11062/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Дубас Т.В. Єдиний унікальний номер справи № 369/11062/17 Апеляційне провадження № 22-ц/824/5336/ 2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 травня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В, секретар -Олешко Л.Ю. Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2022 року у справі за позовом Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Фастівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , треті особи - ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання недійсними розпоряджень та повернення майна з чужого незаконного володіння на користь держави. Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, - В с т а н о в и в : У грудні 2017 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та інших фізичних осіб ( всього 24 особи) про визнання недійсним розпоряджень, витребування майна. Свої вимоги обґрунтовували тим, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації №169 від 06 березня 2009 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на право постійного користування земельною ділянкою та передано в постійне користування Національному університету біоресурсів і природокористування України земельну ділянку площею 373,2166 га для ведення лісового господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради. У подальшому, у вищевказане розпорядження внесені зміни за розпорядженням №273 від 21 січня 2010 року, а саме: передано в постійне користування Національному університету біоресурсів і природокористування України земельну ділянку загальною площею 373,2166 га, для ведення лісового господарства 361,2836 га, з них 4,6003 га сіножатей, 351,1644 га лісів та лісовкритих площ, 3,1356 га забудованих земель, 2,3833 га землі під внутрішніми водами, 11,9330 га землі для ведення підсобного сільського господарства, в межах Чабанівської селищної ради. На підставі цього розпорядження Університетом отримано два державні акти на земельну ділянку площею 229,0789 га (для ведення лісового господарства) та площею 11,9330 га (для ведення підсобного сільського господарства). Розпорядженням районної державної адміністрації №3582 від 20 грудня 2012 року затверджено проекти землеустрою та передано у власність земельні ділянки для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради: ОСОБА_24 - площею 0,1000га кадастровий номер 3222457401:02:002:5100; ОСОБА_1 - площею 0,0907га кадастровий номер 3222457401:02:002:5080; ОСОБА_31 - площею 0,0907га кадастровий номер 3222457401:02:002:5078; ОСОБА_21 - площею 0,0907 га кадастровий номер 3222457401:02:002:5077; ОСОБА_22 - площею 0,0907га кадастровий номер 3222457401:02:002:5075; ОСОБА_6 - площею 0,1000га кадастровий номер 3222457401:02:002:5074; ОСОБА_3 - площею 0,1000га кадастровий номер 3222457401:02:002:5073; ОСОБА_25 - площею 0,0907га кадастровий номер 3222457401:02:002:5082; ОСОБА_26 - площею 0,0868га кадастровий номер 3222457401:02:002:5096; ОСОБА_7 - площею 0,0907га кадастровий номер 3222457401:02:002:5076; ОСОБА_8 - площею 0,0907га кадастровий номер 3222457401:02:002:5079; ОСОБА_23 - площею 0,0907га кадастровий номер 3222457401:02:002:5091; ОСОБА_27 - площею 0,0866га кадастровий номер 3222457401:02:002:5098; ОСОБА_28 - площею 0,0868га кадастровий номер 3222457401:02:002:5099; ОСОБА_9 - площею 0,0870га кадастровий номер 3222457401:02:002:5097; ОСОБА_32 - площею 0,1000га кадастровий номер 3222457401:02:002:5072; ОСОБА_33 - площею 0,0918га кадастровий номер 3222457401:02:002:5071; ОСОБА_10 - площею 0,0907га кадастровий номер 3222457401:02:002:5081. У подальшому вищевказані земельні ділянки були відчужені. Позивач вважає. що розпорядження №273 від 21 січня 2010 року та вилучення земель з постійного користування університету прийнято з порушенням законодавства. Так, проект землеустрою щодо відведення у постійне користування університету земельної ділянки площею 11,9330 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5003 не розроблявся у порушення вимог ст.116 та ст.123 Земельного Кодексу України, Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею та договорів оренди землі (затверджена наказом Держкомітету по земельним ресурсам № 43 від 04 травня 1999 року). Зміна цільового призначення земельних ділянок відбулась з порушенням ст.ст.3, 22, 30, 84, 122, 149 Земельного Кодексу України, ст.ст.5, 57 Лісового Кодексу України, Закону України «Про місцеві державні адміністрації», не уповноваженим органом, за відсутності погодження органу виконавчої влади. З огляду на те ,що спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза волею їх належного розпорядника, яким в силу ст.122 Земельного Кодексу України є Київська обласна державна адміністрація, всупереч законодавству, тому на підставі ст.388 ЦК України, їх слід витребувати з чужого незаконного володіння. Лише повернення земельних ділянок їх власнику забезпечить та відновить порушені інтереси держави. Зазначили, що Київській обласній державній адміністрації про вказані порушення раніше не було відомо, оскільки оскаржуване розпорядження приймалось без їх участі, і офіційно не оприлюднювалось, та за захистом порушеного права до суду не зверталась в межах строків позовної давності. Враховуючи об`єктивні обставини, пов`язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та захисту інтересів держави, строк позовної давності прощений з поважних причин. У прохальній частині позову просили : -визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду та поновити його, захистивши право; -визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 21 січня 2010 року №273 та розпорядження №3582 від 12 грудня 2012 року; витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння: ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0907га, 3222457401:02:002:5080; ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000га, 3222457401:02:002:5073; ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1000га, 3222457401:02:002:5074; ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,0907га, 3222457401:02:002:5076; ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,0907га, 3222457401:02:002:5079; ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,0870га, 3222457401:02:002:5097; ОСОБА_34 земельну ділянку площею 0,0918га, 3222457401:02:002:5071; ОСОБА_10 земельну ділянку площею 0,0907га, 3222457401:02:002:5081; ОСОБА_11 земельну ділянку площею 0,1000га, 3222457401:02:002:5100; ОСОБА_11 земельну ділянку площею 0,1000га, 3222457401:02:002:5072; ОСОБА_12 земельну ділянку площею 0,0868га, 3222457401:02:002:5096; ОСОБА_13 земельну ділянку площею 0,0866га, 3222457401:02:002:5098; ОСОБА_13 земельну ділянку площею 0,0868га, 3222457401:02:002:5099; ОСОБА_14 земельну ділянку площею 0,0907га, 3222457401:02:002:5091; ОСОБА_15 земельну ділянку площею 0,0907га, 3222457401:02:002:5075; ОСОБА_29 земельну ділянку площею 0,0907га, 3222457401:02:002:5077; ОСОБА_17 земельну ділянку площею 0,0907га, 3222457401:02:002:5078; ОСОБА_18 земельну ділянку площею 0,0907га, 3222457401:02:002:5082 загальною вартістю 1407005 грн., які розташовані в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір в розмірі 15 532,64 грн. Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Усатова Д.Д. від 11 жовтня 2017 року справу відкрито провадження та призначено до розгляду. Не погоджуючись із позовом ,у січні 2018 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив .У відзиві вказав, що свою земельну ділянку набув у власність на законних підставах. Так, на час прийняття спірного розпорядження земельна ділянка перебувала у межах ради, тому районна адміністрація є належним органом. Таке вилучення було погоджено для суспільних потреб та здійснено відповідно до вимог чинного законодавства: уповноваженим органом та за згодою землекористувача. Жодних порушень не було, а тому відсутні підстави для витребування земельної ділянки із власності ОСОБА_1 . Просив відмовити в задоволенні позову. У січні 2018 року до суду надійшли заяви про застосування строків позовної давності від відповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,, ОСОБА_10 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 . Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2018 року замінено відповідача ОСОБА_33 на відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_35 . Не погоджуючись з позовом , відповідач ОСОБА_10 подав відзив , у якому вказав, що він свою земельну ділянку площею 0,0907га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5003 набув у власність на законних підставах. Так, на час прийняття спірного розпорядження земельна ділянка площею 11,93 га фактично не була вкрита лісовими насадженнями, а фактично використовувалась для ведення сільського господарства. На підставі численних заяв працівників соціальної сфери щодо виділення їм земельних ділянок та відсутності вільних земель, адміністрація направила лист-прохання до НУБіП про вилучення земельної ділянки площею 11,93 га. Таке вилучення було погоджено для суспільних потреб та здійснено відповідно до вимог чинного законодавства: уповноваженим органом та за згодою землекористувача. Жодних порушень не було, а тому відсутні підстави для витребування земельної ділянки із власності ОСОБА_10 .. Зазначив, що на даний час на земельній ділянці площею 11,933 га збудовані дороги з твердим покриттям, проведені лінії електропостачання та газопостачання, збудовані будинки, присвоєно поштові адреси, у будинках проживають люди. Оскільки за час перебування у власності земельна ділянка була перероблена та втратила індивідуальні характеристики, тому витребувати її є неможливим. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, допущення помилки органом державної влади, не може бути підставою для позбавлення громадянина власності. Просив відмовити в задоволенні позову. Аналогічного змісту відзиви надійшли 21 травня 2018 року до суду від відповідачів: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_18 .. У відзиві на позов , відповідачка ОСОБА_17 вказала, що строк позовної давності обчислюється не з моменту коли стало відомо прокуратурі, а з моменту, коли дізналась особа, в інтересах якої звертається прокурор, про порушення свого права. Так, за дорученням голови Київської обласної держадміністрації голови районних адміністрацій зобов`язані були щомісячно направляти до управлінь земельних ресурсів відповідні відомості, а тому їй було відомо про вилучення спірних земель ще в 2013 році. На запит прокуратури НУБіП у червні 2014 року надали протокол засідання комісії про погодження передачі земель площею 11,933га для суспільних потреб. Позовна заява до суду надійшла в 2017 році. Позивач пропустив строки позовної давності без поважних причин. Також вважає, що прокурор не має права представляти інтереси Київської обласної державної адміністрації. Вказала, що спірна земельна ділянка перебувала в адміністративних межах Чабанівської селищної ради, а тому належним розпорядником є саме Києво-Святошинська районна державна адміністрація. Вилучення земель та подальше відчуження відбулося згідно вимог чинного законодавства, у межах компетенції відповідного державного органу. У чинному Земельному Кодексі відсутні підстави, на які вказує прокурор, для припинення права відповідача на земельну ділянку, та відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, допущення помилки органом державної влади, не може бути підставою для позбавлення громадянина власності. Просила відмовити в задоволенні позову як через необґрунтованість, так і через пропуск строку позовної давності. У червні 2018 року до суду надійшла заява прокурора Прокуратури Київської області в порядку ст.93 ЦПК України. У заяві зазначено , що через законодавчі зміни, перевірку в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів, розпочату на підставі постанови про проведення перевірки від 25 червня 2014 року за №58 не закінчено. А тому в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру», в редакції від 24 серпня 2014 року, подання про усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяли не вносились, та відповідно винні особи до відповідальності не притягувались.(т.3а.с. 164-168) Крім того , 03 липня 2018 року до суду надійшли пояснення Прокуратури Київської області. Не погоджуючись з доводами відповідача ОСОБА_7 зазначили, що обласній раді не було відомо про прийняте оскаржуване розпорядження від 21 січня 2010 року, оскільки лист про необхідність щомісячного подання звітів надійшов у серпні 2010 року, а до управління надсилались лише зведені таблиці розпоряджень. Про оскаржувані розпорядження також не було відомо й прокуратурі, оскільки вони їм не надсилались. Тому на захист порушеного права вони мають право звертатись до суду та просили поновити строки. Вважають, що відповідачем подані неналежні докази, а тому вони не можуть братись судом до уваги. Просили позов задовольнити. У відповіді на відзив відповідачів ОСОБА_8 , ОСОБА_18 , ОСОБА_10 , ОСОБА_36 , прокурором вказано, що до приватної власності громадян не можуть бути передані земельні ділянки лісового фонду. До земель такого призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Саме таке призначення мала спірна земельна ділянка площею 11,9330га. Вилучення такої земельної ділянки (лісових земель державної власності), зміна цільового призначення, у встановленому законом порядку не було проведено, що порушує суспільний (публічний) інтерес, а тому відповідачі набули право власності з порушенням законодавства. Враховуючи, що земельні ділянки вибули з власності держави не з її волі шляхом прийняття неуповноваженою особою розпорядження, а громадяни набули у власність земельні ділянки безоплатно, самі земельні ділянки не змінились, тому такі землі можуть бути витребувані з їх незаконного володіння. Просив задовольнити позов. На підставі розпорядження №893 від 20 грудня 2018 року проведено повторний авто розподіл справи та справу передано для розгляду судді Дубас Т.В.. Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 грудня 2018 року справу прийнято до провадження суддею Дубас Т.В. У серпні 2018 року (15 серпня 2018 року) до суду надійшла заява Прокуратури Київської області. Вказали, що при поданні позову була допущена технічна помилка та неправильно вказана дата прийняття оскаржуваного розпорядження. Просили суд прохальну частину позовної заяви щодо оскарження розпорядження викласти в такій редакції: «Визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації №273 від 21 січня 2010 року та розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації №3582 від 20 грудня 2012 року.». Позивач у відповіді на відзив відповідачки ОСОБА_17 додатково зазначив що відповідач до свого відзиву не надав жодного доказу того, що позивачу було відомо про прийняте оскаржуване розпорядження. А доручення про надання інформації щомісячно було прийнято вже після цього розпорядження, жодних перевірок з цього приводу не проводилось. Тому позивачу не було відомо про його прийняття, що порушило його права, а стало відомо вже після подання позову. Право ж власності підлягає захисту протягом всього часу наявності у особи титулу власника. НА думку позивача ,аналіз норм законодавства (ст..19 Конституція України, ст.ст.20, 22 ч.1 ст.116, ст.122, ч.1 ст.123 Земельного кодексу, ст.57 Лісового кодексу, ст.ст. 20, 50 Закону України «Про землеустрій», п.п.1.4, 1.12, 1.13 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі) свідчить про те, що передача земельних ділянок із земель державної власності у власність або користування за межами населених пунктів для ведення лісового господарства (саме така земельна ділянка була вилучена), зміна їх цільового призначення відноситься до виключної компетенції обласних державних адміністрацій. Просили задовольнити позов. У лютому 2019 року (06 лютого 2019 року) до суду надійшли заяви відповідачів ОСОБА_18 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 про застосування строків позовної давності. Вказали, що враховуючи склад наглядової ради НУБіП та їх обов`язок щороку подавати звіт про його діяльність Кабінету Міністрів України, можна дійти висновку, що КМУ як повноважний розпорядник державною земельною лісовою ділянкою площею 11,933га мав об`єктивну можливість знати що НУБіП надано згоду на вилучення з постійного користування Боярської ЛДС цієї земельної ділянки без встановлення подальшого її використання для ведення лісового господарства і така згода надана належному розпоряднику - державному органу виконавчої влади в особі Києво-Святошинської райдержадміністрації, яка є також державним органом та підпорядкована обласній адміністрації та зобов`язана їй звітувати про прийняті розпорядження. Тому обласна адміністрація зобов`язана та мала можливість проконтролювати прийняті розпорядження. Крім того, здійснюється досудове розслідування кримінального провадження щодо зловживання посадовими обов`язками Києв-Святошинської районної державної адміністрації, в тому числі й по оскаржуваним розпорядженням з 2014 року. Тому прокуратурі також було відомо про прийняті рішення суб`єктом владних повноважень. Просили також застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову. У липні 2019 року (12 липня 2019 року) до суду надійшла заява представника позивача про залучення співвідповідача ОСОБА_19 та відповідно уточнення позовних вимог, а саме: витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_19 земельну ділянку площею 0,0907га з кадастровим номером 3222457401:02:022:5076. Крім того , позивачем подано заперечення на пояснення третьої особи ОСОБА_37 на позов, аналогічні по змісту на відповіді на відзив інших відповідачів, а також вважали, що ОСОБА_22 не наділений правом на подання заяви про застосування строків позовної давності. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року залучено у якості співвідповідача ОСОБА_19 . У додаткових поясненнях від 19 серпня 2019 року третя особа ОСОБА_22 зазначила, що прокурор, який є по суті представником позивача, не наділений повноваженням на поновлення строків позовної давності за відсутності клопотання безпосередньо самого позивача. Саме позивач зобов`язаний довести, що не знав та не міг дізнатись про порушення свого права, тобто коли держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний орган, який виконував відповідні функції на той чи інший час і змінювався внаслідок прийняття нових нормативних актів. До суду21 жовтня 2019 року надійшла заява про застосування строків позовної давності та відзив на позов від відповідача ОСОБА_19 , аналогічної до змісту відповідачів ОСОБА_18 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , Відповідь на відзив відповідача ОСОБА_19 від Прокуратури Київської області надійшла до суду 12 листопада 2019 року . Вона є аналогічного до змісту відповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,, ОСОБА_10 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 , ОСОБА_1 , ОСОБА_38 , ОСОБА_22 . Письмові пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_39 надійшли 22 жовтня 2019 року . Не погоджуючись з позовом вказав, що з урахуванням судової практики позивач пропустив строки звернення до суду без поважних причин. Позивач знав та міг довідатись про прийняті оскаржувані розпорядження відповідно до своїх повноважень (Регламент Києво-Святошинської РДА №3319 від 30 грудня 2011 року) ще на початку 2013 року. Прокуратура не наділена повноваженнями на ставлення питань про поновлення строку позовної давності, а обласна адміністрація таких клопотань не заявила. Також позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Просили відмовити як в задоволенні позову з-підстав необґрунтованості, так і з підстав пропуску строку позовної давності. За клопотанням Прокуратури Київської області, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2020 року накладено арешт на спірні земельні ділянки. 12 травня 2020 року до суду надійшла заява представника позивача про залучення співвідповідача ОСОБА_16 та відповідно уточнення позовних вимог, а саме: витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_16 земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 3222457401:02:022:5077. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 травня 2020 року залучено у якості співвідповідача ОСОБА_16 . У липні (17 липня 2020 року )до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_13 . Не погоджуючись з позовом вказав, що він набув право власності на спірну земельну ділянку площею 0,0868га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5098 на законних підставах, оскільки на час укладення договорів купівлі-продажу з ОСОБА_40 , ОСОБА_13 , ОСОБА_28 ніяких заборон щодо її відчуження не існувало. Дана земельна ділянка входила до складу земельної ділянки 11,933га і яка була вилучена у встановленому законом порядку. На час розгляду справи ділянка є частиною населеного пункту с.Новосілки Чабанівської селищної ради. Спірну ділянку не можна витребувати, оскільки вона втратила першочергове цільове призначення та використовується для індивідуального садівництва. Також вважав, що позивач пропустив строки звернення до суду з таким позовом без поважних причин, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Просив відмовити в задоволенні позову. У серпні (25 серпня 2020 року) до суду надійшло клопотання адвоката відповідача ОСОБА_29 - ОСОБА_41 про заміну відповідача, а саме відповідача ОСОБА_29 на власника земельної ділянки ОСОБА_16 . Заява Прокуратури Київської області про залучення співвідповідачів та уточнення позовних вимог надійшла 15 вересня 2020року . Вказали, що після відкриття провадження по справі відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 відчужили земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457401:02:002:5073, 3222457401:02:002:5074, 3222457401:02:002:5100, 3222457401:02:002:5072 на користь ОСОБА_2 , який об`єднав їх в одну та утворилась земельна ділянка площею 0,4га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5441. Просили залучити співвідповідачем ОСОБА_2 та відповідно уточнили позовні вимог, а саме: витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,4га з кадастровим номером 3222457401:02:022:5441. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2020 року залучено у якості співвідповідача ОСОБА_2 . У заяві від 04 лютого 2021 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_42 просила залишити позов без розгляду на підставі ст. 257 ЦПК України, оскільки позов подано особою, яка не мала повноважень на ведення справи. Представник ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_43 - адвокат Семашко Д.М. у клопотанні від 05 лютого 2021 року просив про виключення вказаних осіб з числа відповідачів . Прокуратура Київської області направила свої заперечення на заяву про залишення позову без розгляду. У березні 2021 року (15 березня 2021 року) до суду надійшла заява про зміну предмету позову. А саме позов Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та інших фізичних осіб, треті особи ОСОБА_44 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання недійсними розпоряджень та повернення майна на користь держави з незаконного володіння. У прийнятті даної заяви було відмовлено. Представник відповідачів ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 - адвокат Мироненко О.О 15 березня 2021 року подав заяву про залишення позову без розгляду на підставі ст. 257 ЦПК України, оскільки позов подано особою, яка не мала повноважень на ведення справи. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2021 року у задоволенні клопотань про залишення позову без розгляду відмовлено. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 квітня 2021 року за клопотанням представника відповідача ОСОБА_1 витребувано докази. У клопотанні від 30 квітня 2021 року представник відповідачів ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 - адвокат Мироненко О.О. просив про призначення експертизи Позивач у справі, заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області подав 01 червня 2021 року заяву щодо уточнення позовних вимог щодо кола відповідачів. Вказав, що слід уточнити коло осіб, які беруть участь у справі, а саме позов пред`явлений до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 ,, треті особи ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 про витребування майна. Вказали, що за час розгляду справи відповідач ОСОБА_8 поділив спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3222457401:02:002:5079 на дві ділянки площею 0,0179га (3222457401:02:002:5172) та площею 0,0728га (3222457401:02:002:5173). Відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_45 спірну земельну ділянку з кадастровими номером 3222457401:02:002:5071 поділено на дві: площею 0,0641га (3222457401:02:002:5189) та площею 0,0277га (3222457401:02:002:5190). Остаточно позивач у прохальній частині з урахуванням уточнень та змін до позову просив - визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду та поновити його, захистивши право; визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 21 січня 2010 року №273 та розпорядження №3582 від 12 грудня 2012 року; витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельні ділянки, що розташовані в межах Чабанівської сільської ради Києво-Святошинського району: ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0907га, 3222457401:02:002:5080; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,4га, 3222457401:02:002:5441 ОСОБА_19 земельну ділянку площею 0,0907га, 3222457401:02:002:5076; ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,0179га, 3222457401:02:002:5172 та земельну ділянку площею 0,0728га 3222457401:02:002:5173 ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,0870га, 3222457401:02:002:5097; ОСОБА_4 та ОСОБА_46 земельну ділянку площею 0,0641га, 3222457401:02:002:5189; земельну ділянку площею 0,0277га, 3222457401:02:002:5190; ОСОБА_10 земельну ділянку площею 0,0907га, 3222457401:02:002:5081; ОСОБА_12 земельну ділянку площею 0,0868га, 3222457401:02:002:5096; ОСОБА_13 земельну ділянку площею 0,0866га, 3222457401:02:002:5098; ОСОБА_13 земельну ділянку площею 0,0868га, 3222457401:02:002:5099; ОСОБА_14 земельну ділянку площею 0,0907га, 3222457401:02:002:5091; ОСОБА_15 земельну ділянку площею 0,0907га, 3222457401:02:002:5075; ОСОБА_29 земельну ділянку площею 0,0907га, 3222457401:02:002:5077; ОСОБА_17 земельну ділянку площею 0,0907га, 3222457401:02:002:5078; ОСОБА_18 земельну ділянку площею 0,0907га, 3222457401:02:002:5082 -стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір в розмірі 15 532,64 грн. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2021 року задоволено заяву про забезпечення позову Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання про призначення змелено-технічної експертизи. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора у заміні відповідача Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області на Бучанську районну державну адміністрацію Київської області. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 серпня 2021 року задоволено клопотання прокурора про заміну відповідача Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області на Фастівську районну державну адміністрацію Київської області. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 вересня 2021 року підготовче судове засідання закрито, справу призначено до судового розгляду. Відповідачка ОСОБА_47 12 листопада 2021 року подала відзив на позов ,заяву про застосування строків позовної давності , аналогічні до позиції інших відповідачів. У прийнятті відзиву відмовлено. Ухвалами Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду та відповідачів- ОСОБА_48 про зупинення провадження. Відповідачка ОСОБА_8 15 лютого 2022 року подала до суду заяву про застосування строків позовної давності . У письмових поясненнях від 15 лютого 2022 року відповідачка ОСОБА_47 , просила відмовити в задоволенні позову. Адвокат Семашко Д.М.-представник відповідачів ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_2 16 листопада 2022 року подав письмові виступи в дебатах та заяви про застосування строків позовної давності Адвокат Мироненка О.О. -представник відповідачів ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 17 листопада 2022 року подав про застосування строків позовної давності. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 12 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури просив скасувати рішення з підстав порушення норм матеріального і процесуального права, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов . В апеляційній скарзі зазначав, що суд першої інстанції не взяв до уваги подані позивачем докази щодо пропуску строку на подачу заяви , та докази які свідчать про незаконне вибуття земельних ділянок із власності держави Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України апелянт та інші особи , які приймають участь у справі були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 20 квітня 2023 року, 25 травня 2023 року , за адресами , які були зазначені в матеріалах справи. Представник позивача та представники відповідачів. приймали участь у розгляді справи апеляційним судом . Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження , причини неявки в судове засідання від осіб , які приймають участь у справі до апеляційного суду не надходило, а тому вважати причини неявки осіб , які приймають участь у справі до суду поважними , відсутні. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав Суд першої інстанції встановив ,що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 132 від 14 квітня 2003 року Боярській лісовій дослідній станції Національного аграрного університету надано в постійне користування 373,2 га земель для ведення лісового господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області та видано державний акт направо постійного користування серії ІІІ-КВ № 022928, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №

552. На підставі постанови Кабінету Міністрів України № 945 від 30 жовтня 2008 року «Питання Національного аграрного університету»» - Національний аграрний університет перейменовано в Національний університет біоресурсів і природокористування України, а Боярську лісову дослідну станцію включено до складу Університету як структурний підрозділ вищого навчального закладу. Відповідно до вищевказаної постанови Кабінетом Міністрів України доручено, зокрема Київській обласній державній адміністрації вирішити в установленому порядку до 1 січня 2009 року питання про переоформлення Національному університету біоресурсів і природокористування України державних актів на право постійного користування земельними ділянками, які належали юридичним особам, що були включені до складу Національного аграрного університету на правах відокремлених структурних підрозділів. Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 06 березня 2009 № 169 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, а саме передано в постійне користування Національному університету біоресурсів і природокористування України земельну ділянку загальною площею 373,2166 га для ведення лісового господарства адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво- Святошинського району Київської області. У подальшому на підставі листа Національного університету біоресурсів і природокористування України № 2608 від 07 жовтня 2009 року розпорядженням Києво- Святошинської районної державної адміністрації № 273 від 21 січня 2010 року внесено зміни у розпорядження № 169 від 06 березня 2009 року та викладено його пункт другий в новій редакції: «Передати в постійне користування Національному університету біоресурсів і природокористування України земельну ділянку загальною площею 373,2166 га, для ведення лісового господарства 361,2836 га, з них: 4,6003 сіножатей (сільськогосподарські землі), 351,1644 га лісів та лісовкритих площ, 3,1356 га забудованих земель, 2,3833 га землі під внутрішніми водами, 11,9330 га землі для ведення підсобного сільського господарства, в тому числі: ріллі - 9,4080 га, під господарськими будівлями - 1,1896 га, не рекультивовані землі - 1,3354 га в межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району». На підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 273 від 21 січня 2010 року Національному університету біоресурсів і природокористування України (відокремлений підрозділ Боярська лісова науково-дослідна станція») видано: - державний акт серії ЯЯ № 140063 на право постійного користування земельною ділянкою площею 11,9330 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5003 для ведення підсобного сільського господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області, який зареєстровано 13 вересня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240003000051; - державний акт серії ЯЯ № 140064 на право постійного користування земельною ділянкою площею 229,0789 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5004, для ведення лісового господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області, який зареєстровано 13 вересня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240003000049. Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 3582 від 20 грудня 2012 року затверджено проект землеустрою та передано у власність громадянам земельні ділянки, зокрема: ОСОБА_24 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5100 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5080 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; - ОСОБА_49 земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 322245.7401:02:002:5078 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; - ОСОБА_21 земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5077 для індивідуального, садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; - ОСОБА_22 земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5075 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5074 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; - ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5073 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; ОСОБА_25 земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5082 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; ОСОБА_26 земельну ділянку площею 0,0868 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5096 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5076 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського районуКиївської області; ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5079 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; ОСОБА_23 земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5091 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; ОСОБА_27 земельну ділянку площею 0,0866 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5098 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; ОСОБА_28 земельну ділянку площею 0,0868 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5099 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; ОСОБА_9 мземельну ділянку площею 0,0870 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5097 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; ОСОБА_50 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5072 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; ОСОБА_51 земельну ділянку площею 0,0918 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5071 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; ОСОБА_10 земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5081 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області. У подальшому ОСОБА_24 та ОСОБА_52 (з кадастровими номерами 3222457401:02:002:5100 та 3222457401:02:002:5072) належні земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 28 грудня 2012 року відчужили ОСОБА_44 , а право власності на них через низку цивільно-правових угод набуто ОСОБА_24 . ОСОБА_27 та ОСОБА_28 (земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457401:02:002:5098 та 3222457401:02:002:5099) належні їм земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 05 жовтня 2013 року відчужили ОСОБА_13 . ОСОБА_23 свою земельну ділянку ( 3222457401:02:002:5091) на підставі договору купівлі продажу від 28 жовтня 2016 року відчужив ОСОБА_14 , ОСОБА_21 (земельну ділянку з кадастровим номером 3222457401:02:002:5077) на підставі договору купівлі-продажу від 09 березня 2017 року - відчужив ОСОБА_29 , ОСОБА_53 ( земельну ділянку з кадастровим номером 3222457401:02:002:5078) відчужила на підставі договору купівлі-продажу від 02 червня 2016 року - ОСОБА_17 , ОСОБА_25 (земельну ділянку з кадастровим номером 3222457401:02:002:5082) на підставі договору купівлі-продажу від 27 березня 2013 року - відчужив ОСОБА_18 ОСОБА_26 земельну ділянку з кадастровим номером 3222457401:02:002:5096) належну йому на підставі договору купівлі-продажу від 23 листопада 2015 року відчужила ОСОБА_54 , право власності на яку 08 липня 2017 року набуто ОСОБА_12 . ОСОБА_22 (земельну ділянку з кадастровим номером 3222457401:02:002:5075) за договором купівлі-продажу від 26 березня 2013 року відчужив ОСОБА_55 , , який 28 жовтня 2016 року продав ОСОБА_56 . Відповідачка ОСОБА_8 поділила спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3222457401:02:002:5079 на дві ділянки площею 0,0179га (3222457401:02:002:5172) та площею 0,0728га (3222457401:02:002:5173). ОСОБА_4 та ОСОБА_47 спірну земельну ділянку з кадастровими номером 3222457401:02:002:5071 поділили на дві: площею 0,0641га (3222457401:02:002:5189) та площею 0,0277га (3222457401:02:002:5190). Відповідчі ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , і ОСОБА_11 відчужили земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457401:02:002:5073, 3222457401:02:002:5074, 3222457401:02:002:5100, 3222457401:02:002:5072 на користь ОСОБА_2 , який об`єднав їх в одну та утворилась земельна ділянка площею 0,4га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5441. Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Відповідно до ст. 9 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, посадові особи зобов`язані діяти, лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ст. 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Частиною 1 ст.123 Земельного Кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою. Статтею 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Статтею 8 Лісового кодексу України передбачено, що у державній власності перебувають усі ліси, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України, у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Згідно ч. 1 ст. 149 Земельного Кодексу України в редакції на час прийняття оскаржуваного розпорядження, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішеннями органів державної влади та органів місцевого самоврядування. В частині 2 даної статті Кодексу вказано, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень місцевих державних адміністрацій, відповідно до їх повноважень. Відповідно до ст. 32 Лісового кодексу України, районні державні адміністрації у межах своїх повноважень на їх території забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин. Враховуючи положення Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади, у своїй діяльності керуються актами Кабінету Міністрів України, тобто районна державна адміністрація є складовою частиною єдиної системи органів державної виконавчої влади, яка підпорядковується Кабінету Міністрів України, отже чинні акти Кабінету Міністрів України повинні виконуватись в обов`язковому порядку першочергово РДА, як підпорядкованою ланкою Кабінету Міністрів України, в тому числі дотримання положень актів КМУ є реалізацією державної політики. Вираженням державної політики у сфері лісових відносин є розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008року № 610-р «Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками», в якому зазначено, що з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок Мінприроди, Мінагрополітики, Міноборони, Держкомлісгоспу та Держкомзему до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері: зупинити прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення; відкликати раніше надану згоду на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення у разі, коли місцевими органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування не прийнято відповідні рішення або коли за результатами перевірки встановлено, що такі рішення прийняті з порушенням вимог законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 117 Конституції України та ст. 53 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин визначені статтею 13 Земельного кодексу України. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року № 610-р "Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками" є чинним, не визнано у встановленому законом порядку протиправним чи незаконним. Відповідно до п.3 ч.1 ст.32 Лісового кодексу України, районні державні адміністрації передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними. Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до п. «а» ст. 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам. Акти органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Згідно зі ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним і скасовується. Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Статтею 373 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права є відновлення становища, яке існувало до порушення. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища яке існувало до видання цього акта. В статті 387 Цивільного кодексу України вказано, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Право власності держави на спірні земельні ділянки передбачено ст.ст. 80, 84 Земельного кодексу України. Земельні ділянки вибули з державної власності всупереч законодавству, що дає підстави для пред`явлення вимог про витребування їх із чужого незаконного володіння. Така ж позиція висвітлена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Відповідно до п. 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право,колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43, державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, ; За приписами п. п. 1.12, 1.13 Інструкції складання державного акта на право власності на земельну ділянку або право постійного користування земельною ділянкою при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та об`єднанням громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки. Складання державного акта на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою при передачі; земельної ділянки, що була раніше надана, громадянам, підприємствам, установам, організаціям і об`єднанням громадян всіх видів, у постійне користування або при переоформленні правоустановних документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими, знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією. На підставі аналізу зазначених норм законодавства, яке діяло на час прийняття спірного розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 21 січня 2010 року № 273, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що земельна ділянка надається у постійне користування підприємству, установі, організації з видачею державного акта на право постійного користування землею за рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без зміни її цільового призначення на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, а у разі зміни цільового призначення - на підставі проекту і землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробленого та затвердженого в установленому законом порядку. Однак, з огляду на вказане ,розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 21 січня 2010 року № 273 вищевказаним вимогам законодавства не відповідає, оскільки проект землеустрою щодо відведення у постійне користування Національному університету біоресурсів і природокористування України (відокремлений підрозділ «Боярська лісова науково-дослідна станція») земельної ділянки площею 11,9330 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5003 для ведення підсобного сільського господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області не розроблявся. Крім того, Києво-Святошинською районною державною адміністрацією порушено порядок зміни цільового призначення «наданої у постійне користування Національному університету біоресурсів і природокористування України земельної ділянки. Так, відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи Іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства. За приписами ст.57 Лісового, кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань Лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища?Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища. Статтею 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. За змістом ст. З Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому. Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів. Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Розмежування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачено статтею 122 Земельного кодексу України. Отже, рішення про вилучення спірної земельної ділянки має право приймати відповідний орган державної виконавчої влади, який в силу вимог ст. от. 6, 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З урахуванням встановлених обставин , прийняття розпорядження від 21 січня 2010 року № 273 Києво-Святошинською районною державною адміністрацією про внесення змін в розпорядження від 06 березня 2009 року № 169 є фактично вилученням неуповноваженим органом виконавчої влади лісової ділянки площею 11,9330 га із загального масиву земель лісогосподарського призначення площею 373,2166 га та є незаконною зміною її цільового призначення із категорії земель лісогосподарського призначення в категорію сільськогосподарських земель, у тому числі за відсутності погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Вказані обставин підтверджуються листом Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 11 вересня 2017 року № 04- 36/1806. Суперечить оскаржуване розпорядження і вимогам ч.3 ст. 22 Земельного кодексу України, якою передбачено, що для ведення підсобного сільського господарства у користування надаються лише землі сільськогосподарського призначення, а не лісогосподарського призначення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 листопада 2013 року по справі № 6-123цс

13. Крім того, згідно ст. 17, ч. 1 ст. 20, ч. З ст. 122 та ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України, ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» районні державні адміністрації взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення і надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення державної форми власності. За вказаних обставин є незаконним і розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 20 грудня 2012 року № 3582 про передачу за рахунок лісових земель Національного університету біоресурсів і природокористування України у власність третім особам у справі земельних ділянок. Віднесення оспорюваних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України Боярська лісова дослідна станція» окрім вищевикладеного підтверджується також інформацією виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 18вересня 2017 року № 460, до якої долучено фрагмент Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами переданих у власність спірних земельних ділянок та межами 32 кварталу і таксаційних виділів Хотівського лісництва за планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1997, 2007 років. За статтями 45, 47, 58, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування. Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організацій та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, дотримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.. У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. За вказаних обставин планово-картографічні матеріали лісовпорядкування підтверджують відведення спірних земельних ділянок у власність третіх і осіб для індивідуального садівництва за рахунок земель лісогосподарського призначення Хотівського лісництва відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярська лісова дослідна станція». Поряд з викладеним, як зазначалось вище, за загальним правилом, визначеним у ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого, і землі лісового фонду, крім випадків, визначеним цим Кодексом. Єдиний можливий такий випадок передбачений ч. 2 ст. 56 даного Кодексу, згідно якої, громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. В той же час ч. 1 ст. І57 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським, підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Інших випадків, які б передбачали можливість передачі земель Лісогосподарського призначення у власність громадянам та юридичним особам законодавство не містить. Висновок суду ,що оскаржуване розпорядження районної державної адміністрації прийняте всупереч вимогам ст. ст. 56, 84 Земельного кодексу України, оскільки ним передано у власність лісові земельні ділянки з порушенням встановленого законом порядку та для потреб, не передбачених законом,є правильним . Відповідно до ч. ч. 1,5 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції на час прийняття оскаржуваного розпорядження) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом. Так, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Києво-Святошинською районною державною адміністрацією розпорядження від 20 грудня 2012 року № 3582 про передачу у власність громадян земельних ділянок за рахунок земель Національного університету біоресурсів і природокористування України прийнято без вилучення з постійного користування зазначеної установи в установленому законом порядку уповноваженим органом державної влади. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб. Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт. індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. А згідно ч.1 ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів. Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути Позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Також за приписами ч. 1 ст.155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Статтею 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, ч права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. Статтею 21 Земельного кодексу України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам. Згідно ст. 19 Конституції України та ст.ст. 2,: 4 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009року № 7-рп/2009, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За ч. З ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними За очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку. Відповідно до ст. 50 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти інших посадових осіб, які призначаються ними, можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до закону. На підставі наведено, оспорювані розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 21січня 2010 року № 273 та від 20 грудня 2012 року № 3582, суперечать ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст.ст. З, 13, 17, 20, 22, 56, 57, 84, 116,|;|18, 122, 123, 141, ,149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України, ст. 21 Закону України «;Про місцеві державні адміністрації»» ст.ст. 1, 2, 20 Закону України «Про землеустрій», Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 № 43, оскільки ліси взагалі не можуть передаватись у власність для будь-яких цілей (за виключенням винятку, передбаченого ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України). Тому доводи позову в цій частині є обґрунтованими. Крім того, відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право к власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. До прийняття оскаржуваних розпоряджень щодо фактичного вилучення земель лісогосподарського призначення та подальшого надання їх у власність, спірні земельні ділянки перебували , у державній власності Києво-Святошинська районна державна адміністрація не була наділена повноваженнями щодо розпорядження ними. Згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. В свою чергу, відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За наведених обставин прокурор заявив вимоги про витребування земельних ділянок з незаконного володіння в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України, якою передбачено, і що власник має право витребувати майно від добросовісного набувача у всіх випадках, якщо таке майно набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати. Крім того, підпунктом 3 ч. 1 вказаної статті Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача, лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі або іншим шляхом. З огляду на те ,що розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 21 січня 2010 року № 273 та від 20 грудня 2012 року № 3582,прийняті з порушенням , тому правильним є висновок що й спірні землі вибули з власності держави поза волею їх належного розпорядника, яким в силу вимог ст. 122 Земельного кодексу України є Київська обласна державна адміністрація. Саме така правова позиція висвітлена в Узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховного Суду України від 24 листопада 2008 року , п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та в п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» та сталій судовій практиці касаційного суду . Відповідачами жодних належних та допустимих доказів на спростування цих обставин суду не подано. Тому їх доводи в цій частині суд першої інстанції правильно не взяв до уваги як необґрунтовані та не доведені. При цьому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо застосування строків позовної давності , про яку зазначали відповідачі.. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Дана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі за № 6-68цс15. При цьому відповідно до частин першої та п`ятої ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд України у справах № 6-152 від 29 жовтня 2014 року, № 6-17 цс 17 від 22 лютого 2017 року. Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням). Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року № 907/238/15). Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15). Відповідно до ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. В ст. 78 Цивільного процесуального кодексу України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Змістом ст. 79 Цивільного процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно вимог ст. 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до вимог ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідачами при розгляді справи подані заяви про застосування до вимог позивача позовної давності. При вирішенні даного питання встановлені наступні обставини та судом вказується наступне. Частинами 3-4 ст. 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. Позивач доводить той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказану правову позицію сформульовано в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі за № 6-2469цс16. Пунктом 137 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Волков проти України» від 09 січня 2013 року, яке є обов`язковим на території України, визначено, що строк давності забезпечує правову визначеність та захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які вкрай важко спростувати, та дозволяє запобігти несправедливості, що може виникнути внаслідок рішень щодо подій, що мали місце у далекому минулому, та на підставі доказів, що з часом стають неналежними та недостатніми. У У даній справі першим заступником прокурора Київської області пред`явлено позов в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації про визнання недійсними розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 21 січня 2010 року № 273 та розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 12 грудня 2012 року № 3582 лише 04 жовтня 2017 року , тобто через більше ніж 7 років після їх прийняття. Встановлено, що Генеральна прокуратура України листом від 24 червня 2014 року , за підписом заступника Генерального прокурора України М. Гаврилюка, зверталась до виконуючого обов`язки ректора Національного університету біоресурсів і природокористування України Ніколаєнка С.М., з приводу таких обставин - «На засіданні вченої ради Національного університету біоресурсів і природокористування України прийнято рішення про надання дозволу на вилучення земельних ділянок : 23 жовтня 2012 року - площею 11,933 га, яка розташована в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району, для потреб працівників університету та інших громадян України...». Національний університет біоресурсів і природокористування України листом від 01 липня 2014 року № 1923 проінформував Генеральну прокуратуру України про наявність рішення вченої ради про надання згоди на вилучення земельної ділянки від 23 жовтня 2012 року - площею 11.933 га, яка розташована в адміністративних межах Чабанівської селишної ради Києво-Святошинського району для потреб працівників університету та інших громадян України та надав витяг з протоколу № 3 засідання вченої ради НУБіП України від 23 жовтня 2012 року та підстави для його прийняття. Прокуратура м. Києва 19 червня 2014 року зверталась до Національного університету біоресурсів і природокористування України з листом № 08-579 наступного змісту що: «Прокуратурою м. Києва проводиться перевірка у вищих навчальних закладах міста з питань дотримання вимог законодавства щодо збереження та цільового використання майна, будівель, земельних ділянок навчальних закладів та інших питань». До вищевказаного листа додано постанову про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів від 05 червня 2014 року №08-11-14. У червні 2014 року на виконання завдання Генеральної прокуратури України, Прокуратурою Київської області проводилась перевірка в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів Згідно постанови від 25 червня 2014 року №

58. У тексті зазначено - «Заступник прокурора Київської області Грабець І.Н., на виконання завдання Генеральної прокуратури України,- встановив: До Прокуратури області надійшло завдання Генеральної прокуратури України про проведення перевірки щодо законності припинення права користування землями Національного університету біоресурсів і природокористування України, в тому числі витяг з протоколу засідання вченої ради Університету №3 від 23 жовтня 2012 року (11,9га). А також було вирішено: провести перевірку в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів у Національному університеті біоресурсів і природокористування України, Головному управлінні Держземагенства в Київській області, Київській обласній державній адміністрації, Києво-Святошинській районній державній адміністрації, Ірпінській міській раді, Бучанській міській раді, Бородянській районній державній адміністрації, Васильківській районній державній адміністрації та Фастівській районній державній адміністрації. Суд встановив також, що Генеральна прокуратура України 16 липня 2014 року 05/3-10655-14 зверталась до Національного університету біоресурсів і природокористування України з листом № 05/3-10655-14 наступного змісту: «Генеральною прокуратурою опрацьовано інформація Національного університету біоресурсів і природокористування України щодо надання згоди на припинення права користування та вилучення з постійного користування структурних підрозділів університету земельних ділянок. На підставі ст.ст. 8, 20, Закону України «Про прокуратуру» просили надати: рішення про затвердження складу вченої ради університету, яка діяла у період з 2011 року по цей час; документи, що свідчать про перебування на балансі університету земельних ділянок, на які вченою радою надано згоду на припинення права користування та їх вилучення, вартість вказаних земель; копії державних актів на ці землі.» На зазначений лист Національний університет біоресурсів і природокористування України своїм листом від 22 липня 2014 року № 2357 надав запитувані документи, зокрема і Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №140063 від 13 вересня 2012 року на земельну ділянку площею 11.933 га, яка розташована у Київській області, Києво-Святошинському районі, Чабанівська селищна рада, а також надав інформацію щодо земельних ділянок, на які вченою радою надано згоду на припинення права користування, їх вилучення та вартість вказаних, земель. Державна інспекція сільського господарства України зверталась до Національного університету біоресурсів і природокористування України з листом від 07 липня 2014 року №4622/6-1/2-14, у якому зазначено: «У Державній інспекції сільського господарства України на розгляді знаходиться лист Генеральної прокуратури України від 19 червня 2014 року № 05/3-10655- 14 та від 24 червня 2014 року М05/3-10655-14 щодо дотримання вимог земельного законодавства при припиненні (вилученні) земель відокремлених підрозділів Національного університету біоресурсів і природокористування України та подальшого їх надання фізичним та юридичним особам, а саме 23 жовтня 2012 року - площею 11,93 га, яка розташована в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району, для потреб працівників університету та інших громадян України». Відповідно до листа від 15 липня 2014 року № 2291 Національний університет біоресурсів і природокористування України надав копії земельних актів, витяги з протоколів засідання вченої ради НУБіП України та інші запитувані документи. Державна інспекція сільського господарства України зверталась 17 липня 2014 року до Національного університети біоресурсів і природокористування України з клопотання щодо надання документів (матеріали, інформацію), які необхідні для здійснення державного контролю за використанням та охороною земель: належним чином завірені копії документації постанов президії Національного університету біоресурсів і природокористування України, щодо надання та вилучення земельних ділянок Національного університету природокористування і біоресурсів України та Відокремлених підрозділів Національного університету природокористування і біоресурсів України, а саме «Боярський коледж екології і природних ресурсів», «Ірпінський економічний коледж», «Великоснітинське навчально-дослідне господарство ім. О.В.Музиченка», «агрономічна дослідна станція», Навчально-дослідне господарство «Ворзель», Боярська лісова дослідна станція» на території Київської області у період з 01 січня 2012 року по 01 січня 2014 року». На виконання даного листа Національний університет і природокористування України листом від 23 липня 2014 року № 2383 надав витяг з протоколу № 3 засідання вченої ради НУБіП України від 23 жовтня 2012 року , де було прийнято рішення про погодження вилучення земельної ділянки загальною площею 11.9330 га (державний акт Серія ЯЯ №140063 від 13 вересня 2012 року для забезпечення потреб працівників університету (40%) та інших громадян України (60%)». Крім того, відповідно до статті 33 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року № 586 обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю. Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними. Голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Розпорядженням голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30 грудня 2011 року № 3349 затверджено Регламент Києво-Святошинської районної державної адміністрації, який регулює організаційні та процедурні питання діяльності Києво-Святошинсько районної державної адміністрації. Відповідно до п.11.20. Регламенту: Проект розпорядження візується працівниками апарату районної державної адміністрації, які здійснювали його опрацювання (в обов`язковому порядку уповноваженими працівниками юридичного та загального відділів, першим заступником голови або заступником голови облдержадміністрації, що відповідає за його підготовку, а також у разі потреби іншими заступниками голови) тільки після візування проекту розпорядження головним розробником, заінтересованими структурними підрозділами райдержадміністрації, іншими органами. Відповідно до абз. 7 п. 69 Типового регламенту місцевої державної адміністрації затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 р. N 2263 держадміністрації надсилаються заінтересованим органам, організаціям і посадовим особам згідно з розрахунком розсилання та оприлюднення на офіційному веб-сайті місцевої держадміністрації в установленому її головою порядку». Аналогічну вимогу містить і Регламент Києво-Святошинської районної державної адміністрації абз. 5 п. 11.24 : Розпорядження голови районної державної адміністрації надсилаються заінтересованим органам, підприємствам та організаціям і посадовим особам згідно з розрахунком розсилання та оприлюднення на офіційному веб-сайті місцевої державної районної державної адміністрації в установленому її головою порядку.» Відповідно до 14.4. Регламенту Київської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням №1305 від 27 листопада 2007 року чинний на момент прийняття розпоряджень Києво-Святошинською районною державною адміністрацією: «Надходження оперативної інформації щодо економічної, соціальної та суспільно- політичної ситуації в районах і містах області, діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування забезпечується організаційним відділом апарату адміністрації». Отже, як прокуратура (всіх рівнів) так і позивач, в інтересах якого прокуратурою було, подано позов були обізнані, в межах строку позовної давності про вилучення земельної ділянки площею 11,933 га, (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 140063, від 13 вересня 2012 року ), яка розташована у Київській області, Києво-Святошинському районі, Чабанівська селищна рада та передачі її у власність фізичним особам, однак не вжили жодних заходів реагування, хоча мали можливість . З огляду на встановлені обставини , суд першої інстанції зробив обгрунтований висновок , що як прокуратурі так і Київській обласній державній адміністрації починаючи із червня 2014 року вже було відомо про припинення (вилучення) земельної ділянки площею 11,93 га, яка розташована в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району, та подальшого надання її для потреб працівників університету та інших громадян України. Разом з тим , позовна заява до суду надійшла лише 11 жовтня 2017 року. Доводи позивача щодо поновлення строку позовної давності не знайшли свого підтвердження в суді першої інстанції , і доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції. Аналогічні висновки містять постанови Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року ( справа № 367/6105/16) , від 07 листопада 2018 року ( справа № 372/1036/15) . З урахуванням вказаного, цілком правильним є висновок про відмову у позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Апелянт у скарзі зазначає, що безпідставно застосовуючи до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності , суд першої інстанції залишив поза увагою ,що предметом спору по суті є землі лісогосподарського призначення, і такі землі перебувають під посиленою правовою охороною держави, стосовно яких законом установлено обмеження щодо використання в цивільному обороті ( ст. 178 ЦК України) , оскільки усі ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні,захисні, санітарно-гігієничні, оздоровчі , репкрааційні,естетичні,виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Проте наведені доводи апеляційної скарги не можуть бути взяти до уваги з огляду на таке . Так , суд першої інстанції встановив, що відповідачі ОСОБА_8 та інші відповідачі долучили до матеріалів справи докази, згідно з якими земельні ділянки, власниками яких є відповідачі , на даний час вже не відносяться до земель лісового фонду, а фактично є частиною населеного пункту - с.Новосілки, Фастівського району ,Київської області . На цих земельних ділянках збудовані об`єкти нерухомості , до них підведені всі комунікації ( газ, водна, електропостачання), земельні ділянки отримали поштові адреси . У Постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року ( справа № 359/2012/15-ц) вказано , що суд апеляційної інстанції при ухвалені судового рішення також звернув увагу на принцип належного врядування, який застосовано в пунктах 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» ( заява № 29979/04 ), яке набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; у контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Ухвалюючи судове рішення суд апеляційної інстанції зазначив, що у цій справі такий принцип державними органами дотримано не було. На думку колегії суддів Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду такі висновки апеляційного суду у цій справі є обґрунтованими. При цьому слід звернути увагу також на необхідність дотримання при розгляді цієї справи суспільного інтересу та застосування принципу пропорційності втручання держави у право власності особи, яке було набуте нею з законними очікуваннями, що органи держави знають закони та діють у відповідності до них та своїх повноважень. Такі принципи детально описані у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Україна-Тюмень» проти України» від 22 листопада 2007 року, яке набрало остаточної сили 22 лютого 2008 року. Втручання у право на мирне володіння своєю власністю повинно бути здійснено з дотриманням справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту отриманого права власності на земельну ділянку, тобто повинно існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються (визнання недійсним рішень державного органу та повернення земельних ділянок у державну власність) та метою, яку держава в особі позивача прагне досягти шляхом вжиття таких заходів. У цій же постанові зазначено , що ухвалюючи судове рішення, суд апеляційної інстанції зазначав також, що відповідачам не запропоновано справедливого відшкодування вартості належної їм власності, яку позивач просив повернути державі у зв`язку з незаконними діями її державних органів та службових і посадових осіб, що за умови тривалого знаходження земельних ділянок у власності відповідачів є порушенням їх прав. На встановлено таких обставин і в цій справі ,що розглядається . З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини та вимоги закону апеляційним судом не встановлено порушень норм матеріального права, зокрема, положень статей 170, 172, 256, 261, 317-319 ЦК України, статей 15, 122 Земельного Кодексу України, статей 5, 7, 10, 12, 14 Лісового Кодексу України. про що зазначав заступник прокурора Київської області у апеляційній скарзі. Інші доводи скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та не впливають на законність рішення суду першої інстанції , яке ухвалено з дотриманням принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України). Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Постановляючи рішення, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, дійшов вірного висновку про від мову у задоволенні позову, тому колегія суддів, відповідно до ст. 367 ЦПК України, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої не вбачає підстав для його скасування. Керуючись ст. ст. 365, 367, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, - П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено 01 червня 2023 року. Головуючий Судді