Постанова 4857 № 300/4712/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/4712/22 пров. № А/857/1983/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Гудима Л.Я., Ільчишин Н.В. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року (суддя - Микитюк Р.В., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту - не зазначено), в адміністративній справі №300/4712/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, встановив: У листопаді 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, в якому просила: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення зарахування періоду роботи викладачем коледжу з 11.09.2014 по 02.01.2022 до стажу за вислугою років і для виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV та не здійснення нарахування та виплати такої допомоги (далі - Закон №1058-ІV); 2) зобов`язати відповідача зарахувати період роботи викладачем коледжу з 11.09.2014 по 02.01.2022 до стажу за вислугою років і для виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV та здійснити нарахування та виплату такої допомоги. Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи їх безпідставними, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.12.2022 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо нездійснення зарахування ОСОБА_1 періоду роботи викладачем коледжу з 11.09.2014 по 02.01.2022 до стажу за вислугу років і для виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV та не здійснення нарахування та виплати такої допомоги. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати період роботи ОСОБА_1 викладачем коледжу з 11.09.2014 по 02.01.2022 до стажу за вислугу років і для виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV та здійснити нарахування та виплату такої допомоги. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 992,40 гривні. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважаючи його незаконним, таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, яке підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивач подала до відповідача заяву щодо виплати їй грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, за результатами розгляду якої надано відмову у виплаті такої допомоги при призначенні пенсі за віком, оскільки, страховий стаж позивачки, який дає право на виплату грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій становить менше 30 років. Звертає скаржник увагу, що позивач звернулася до суду для врахування періоду роботи з 11.09.2014 по 02.01.2022 до спеціального стажу, тільки для того, щоб були підстави для отримання одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій. Також, наголошує на тому, що спірний період роботи враховано ОСОБА_1 до загального стажу роботи при призначенні пенсії. Згідно записів копії трудової книжки, починаючи з 11.09.2014 по 2022 рік позивачка працювала викладачем Івано-Франківського коледжу Державного вищого навчального закладу «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (наказ №222-к від 01.09.2014). Вказаний університет акредитований за IV рівнем акредитації, який Переліком №909 не передбачений, відповідно відсутні підстави для зарахування спірного періоду до стажу за вислугу років і для виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій. На ці моменти відповідачем акцентувалась увага і у відзиві на позов при вирішенні справи у суді першої інстанції. Однак, суд при прийнятті оскаржуваного рішення надав неналежну правову оцінку всім суттєвим обставинам справи і не в повній мірі дослідив здобуті в процесі судового розгляду справи докази, що призвело до неправильного вирішення даної справи. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 22.12.2022 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, у якому висловила непогодження із доводами апеляційної скарги, вважаючи їх надуманими, помилковими та необґрунтованими. Усі аргументи апеляційної скарги повністю та аргументовано спростовані рішенням першої інстанції. Тому апеляційна скарга не може бути задоволеною з урахуванням законності та обґрунтованосте рішення першої інстанції. Просить наведені в апеляційній скарзі відповідача аргументи щодо скасування рішення суду першої інстанції відхилити, залишивши його без змін. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Судом встановлено такі фактичні обставини справи. Відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 від 15.08.1962 ОСОБА_1 з 15.08.1984 по 10.09.2014 працювала вчителем біології та хімії, а з 11.09.2014 по 31.07.2022 викладачем біології вищої категорії Івано-Франківського коледжу Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника, перейменованого на Відокремлений структурний підрозділ "Івано-Франківський фаховий коледж Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника" (а.с. 11-13). По досягненню пенсійного віку 21.01.2022 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області із заявою про призначення пенсії за віком, також подала заяву про виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти мінімальних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". ГУ ПФУ в Івано-Франківській області з 02.01.2022 призначило пенсію за віком (страховий стаж 42 роки 4 місяці 1 день). ОСОБА_1 16 серпня 2022 року звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із скаргою, в якій просила здійснити їй нарахування та виплату 10-ти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV та надати обґрунтовану відповідь про причини нездійснення такої виплати (а.с. 14). Листом №3391-3332/Г-02/8-0900/22 від 30.08.2022 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області повідомило позивача, що Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника акредитований за IV рівнем акредитації, який переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, не передбачений, відповідно відсутні підстави для зарахування періоду з 11.09.2014 по 02.01.2022 до стажу за вислугу років і для виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсії (а.с. 15-16). Не погоджуючись із бездіяльністю пенсійного органу щодо зарахування спірного стажу до стажу за вислугою років і для виплати грошової допомоги, позивач звернулася до суду з метою захисту порушеного права. Перевіряючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведені норми означають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. У пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", право на пенсію за вислугу років мають, зокрема працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV). Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. Пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV визначено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України. Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV визначений порядком обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 (далі - Порядок №1191). Відповідно до пункту 2 Порядку №1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" що передбачені, зокрема переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. N 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років". Пунктом 5 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. Відповідно до положень розділу 1 Освіта Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. №909, до такої роботи відносять, зокрема у вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації, професійно-технічні навчальні заклади, а саме: директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. Отже, підзаконним нормативно-правовим актом визначено зарахування до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, а саме, стаж викладача у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що період роботи позивача, починаючи з 11.09.2014 по 2022 рік, викладачем Івано-Франківського коледжу Державного вищого навчального закладу «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» не передбачений Переліком №909, а тому не може не може бути зарахований до стажу за вислугу років для виплати спірної грошової допомоги, оскільки вказаний університет акредитований за IV рівнем акредитації, колегія суддів враховує наступне. Так, згідно довідки Відокремленого структурного підрозділу «Івано-Франківського коледжу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника» від 24.10.2022 №09/03-05/263 станом на момент працевлаштування позивача 11.09.2014 володів І рівнем акредитації. Коледж здійснював підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста. З 06.09.2014 освітня діяльність коледжу здійснювалась згідно з Законом України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VIІ, в якому термін «рівні акредитації» не застосовується. З 01.09.2020 вказаний коледж перейменовано на Відокремлений структурний підрозділ «Івано-Франківський фаховий коледж Державного вищого навчального закладу «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (а.с. 18). Такі обставини підтверджуються також інформацією з офіційної сторінки коледжу, де зазначено, що коледж державної форми власності першого рівня акредитації, проводить підготовку за освітньо-кваліфікаційним рівнем "молодший спеціаліст" (Ліцензія Міністерства освіти і науки України АЕ №458321 від 07.07.2014) (а.с. 20). Рівні акредитації вищих навчальних закладів визначалися Законом України "Про вищу освіту" від 17.01.2002 №2984-III, який втратив чинність 06.09.2014, зокрема, статтею 24 встановлюються такі рівні акредитації вищих навчальних закладів: вищий навчальний заклад першого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста; вищий навчальний заклад другого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра; вищий навчальний заклад третього рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра; вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра. Відповідно до пункту 12 частини 2 Розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VІІ, до приведення нормативно- правових актів з питань оплати праці, пенсійного та стипендіального забезпечення у відповідність із вимогами цього Закону умови оплати праці, пенсійного забезпечення педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, стипендіального забезпечення осіб, які навчаються, зберігаються: для університетів, академій, інститутів - на рівні закладів вищої освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації; для коледжів (включаючи коледжі як структурні підрозділи університетів, академій, інститутів) - на рівні закладів вищої освіти І-ІІ рівнів акредитації. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 28 Закону України "Про вищу освіту" від 01.07.2014 №1556-VII в Україні діють заклади вищої освіти таких типів: коледж - заклад вищої освіти або структурний підрозділ університету, академії чи інституту, що провадить освітню діяльність, пов`язану із здобуттям ступеня бакалавра та/або молодшого бакалавра, проводить прикладні наукові дослідження та/або творчу мистецьку діяльність. Згідно з пунктом 4 та 6 частини 2 Розділу XV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про вищу освіту" від 01.07.2014 №1556-VII встановлено, що після набрання чинності цим Законом диплом про вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста (початкова вища освіта) прирівнюється до диплома про вищу освіту за освітньо-професійним ступенем молодшого бакалавра. Вищі навчальні заклади I-II рівня акредитації, які в системі вищої освіти здійснюють підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста і які до 2020 року не отримають статусу коледжу відповідно до Закону України "Про вищу освіту", набувають статусу закладу фахової перед вищої освіти. Відповідно до пункту 12 частини 2 Розділу XV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про вищу освіту" від 01.07.2014 № 1556-VII до приведення нормативно-правових актів з питань оплати праці, пенсійного та стипендіального забезпечення у відповідність із вимогами цього Закону умови оплати праці, пенсійного забезпечення педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, стипендіального забезпечення осіб, які навчаються, зберігаються: для університетів, академій, інститутів - на рівні закладів вищої освіти III-IV рівнів акредитації; для коледжів (включаючи коледжі як структурні підрозділи університетів, академій, інститутів) - на рівні закладів вищої освіти I-II рівнів акредитації. Отож, робота викладача в коледжі, який здійснює підготовку молодших спеціалістів, відноситься до першого рівня акредитації і належить до посад, які дають право на пенсію за вислугу років. Наведеним підтверджується правильність висновку суду першої інстанції, що не здійснення зарахування позивачу періоду роботи з 11.09.2014 по 02.01.2022 до стажу за вислугою років для виплати спірної грошової допомоги, не відповідає вимогами закону, а тому визнається судом протиправним. Згідно з висновками Верховного Суду, що наведені у постановах від 22.02.2018 у справі №310/3774/17, від 27.11.2018 у справі №328/1619/17, від 11.07.2019 у справі №350/294/16-а, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсії пов`язується з: 1) наявністю у особи необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах; 2) вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності; 3) неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії. Матеріалами справи підтверджується, що позивачем дотримано усі наведені вище умови, а саме, у позивачки більше тридцяти років спеціального стажу, вихід на пенсію здійснений із спеціального закладу державної форми власності та не отримання позивачем іншої пенсії до виходу на пенсію за віком. Вказаним спростовуються доводи апелянта, що судом першої інстанції невірно досліджено матеріали судової справи та щодо помилкового висновку суду першої інстанції про протиправну бездіяльність відповідача. Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтоване та законне прийняв рішення про задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення зарахування позивачу періоду роботи викладачем коледжу з 11.09.2014 по 02.01.2022 до стажу за вислугу років і для виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та не здійснення нарахування та виплати такої допомоги, зобов`язавши відповідача зарахувати відповідний період роботи позивача викладачем коледжу до стажу за вислугу років, що дає право для виплати спірної грошової допомоги, здійснити нарахування і виплату такої допомоги. З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції винесене із всебічним з`ясуванням обставини справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд - постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року в адміністративній справі №300/4712/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Л. Я. Гудим Н. В. Ільчишин